Постанова 4806 № 308/12750/25

Справа № 308/12750/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 25 червня 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді Джуги С.Д., суддів Мацунича М.В., Кожух О.А. з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2026 року у складі судді Крегул М.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в : У вересні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 07.12.2023 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 924376752 в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», який був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора SIHM-9486. Зазначає, що первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер» 10700,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідач вказала у заявці при укладенні кредитного договору. 28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено Договір факторингу №28/1118-01 та у подальшому ряд додаткових угод до договору факторингу у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу, згідно яких від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги №267 від 16.01.2024 року, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному в Реєстрі прав вимоги. 31.07.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 31/0724-01, згідно умов якого визначено, що ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступати фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату на умовах, визначених цим, договором. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги №1 від 31.07.2023 року, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному в Реєстрі прав вимоги. У свою чергу, 08.07.2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Позивач зазначає, що відповідач не виконувала свого обов`язку за кредитним договором та не повернула наданий їй кредит в строки передбачені договором ні позивачу, ані попереднім кредиторам. У зв`язку з цим, загальна сума заборгованості відповідача перед позивача за кредитним договором становить 123 761,52 грн., яка складається з: 26900,00 грн. заборгованість по тілу кредиту; 96861,52 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 0,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). З урахуванням наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 924376752 від 07.12.2023 року у розмірі 123761,52 грн. та судові витрати зі сплати судового збору 2422,40 грн. та правничу допомогу 7000,00 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» - відмовлено. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтуванні позову, не надав належної їм правової оцінки та безпідставно відмовив у позові. Вказує, що рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позовної заяви з мотивів не доведенням переходу права вимоги та ненадання доказів оплати за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018. Щодо доведення факту відступлення права грошової вимоги зазначає, що перехід права вимоги за кредитним договором відповідно до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, то надана копія договору факторингу містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору. Відповідно до п.8.6 Додатки та додаткові угоди до даного Договору набувають чинності з моменту їх підписання обома Сторонами та становлять його невід`ємну частину. У подальшому Первинний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до Договору факторингу № 28/1118-01, зокрема: № 19 від 28.11.2019, відповідно до якої строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2020, № 26 від 31.12.2020, якою строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2021, № 27 від 31.12.2021, відповідно до умов якої строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2022, № 31 від 31.12.2022, якою строк дії Договору факторингу 1 продовжено до 31.12.2023, № 32 від 31.12.2023, згідно якої продовжено строк дії Договору факторингу 1 до 31.12.2024. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а з 28.11.2018 по 31.12.2024. Предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до положень вказаного Договору передача права вимоги здійснюється не за самим Договором факторингу, а в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог. Тобто, Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення є право вимоги до ОСОБА_1 . Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із Відповідачем, підписаний між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» 16.01.2024 р., тобто у межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року, що не суперечить закону. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Сторони в судове засідання не з`явилася, про дату, час місце розгляду справи належним чином повідомлені. Від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та його представника. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у відсутності сторін. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України). Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Судом встановлено, що 07.12.2023 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 924376752 в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», який був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора SIHM-9486. Згідно з п. 14.1. кредитного договору невід`ємною частиною цього договору є Правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, відповідач підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил. Відповідно до п. 14.2. кредитного договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем з приводу укладення цього договору в якості підписів сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію». За умовами кредитного договору ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надало відповідачу кредит в розмірі кредитного ліміту на суму 26900,00 грн. строком на 84 дні (п.п. 2.1. кредитного договору). Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування - 13.12.2023, а саме протягом 6 (шість) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. В обов`язковому порядку сума Кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 11.1 Договору; дострокового припинення дії Договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. Договору. Кінцева дата повернення (виплати) Кредиту - 06.01.2029 (п. 7.1.-7.3. договору). За період від дати видачі кредиту до 13.12.2023 р. (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 332,150 (триста тридцять дві цілих п`ятнадцять сотих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 0,910 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним. У разі якщо Позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 13.12.2023 р. проценти нараховуються за ставкою 662,440 (шістсот шістдесят дві цілих сорок чотири сотих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 1,810 відсотків в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,700 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,980 відсотків в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (п. 8.3.1-8.4. договору). ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язання за кредитним договором надало відповідачу кредит у розмірі 26900,00 грн. шляхом перерахування на карту № НОМЕР_2 , яку відповідач вказала у заявці при укладенні кредитного договору. Згідно наданих позивачем розрахунків загальна сума заборгованості у відповідача за даним кредитним договором становить 123761,52 грн., яка складається з 26900,00 грн. заборгованість по тілу кредиту; 96861,52 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 0,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «ФК «ЕЙС» також зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 924376752 від 07.12.2023 року до боржника ОСОБА_1 . У зв`язку з цим судом також встановлено, що 28.11.2018 року між первісним кредитором ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до умов якого ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступає ТзОВ «Таліон Плюс» право вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «Таліон Плюс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Строк дії договору закінчується 28.11.2019 року. В подальшому ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» уклали наступні угоди: 28.11.2019 року додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року; 31.12.2020 року, додаткову угоду № 26, що продовжила строк дії договору до 31.12.2021 року; 31.12.2021 року, додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 року, 31.12.2022 року додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023 року, 31.12.2023 року додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024 року. У п.п. 1.3. договору факторингу визначено, що «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Пунктом 1.2. визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме в реєстрах прав вимог. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1. договору). Цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1. договору). Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 267 від 16.01.2024 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТзОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 55 623,82 грн. Крім того, 31.07.2024 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 31/0724-01, строк дії якого закінчується 31.12.2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 31.07.2024 року до договору факторингу № 31/0724-01 від 31.07.2024 року від ТзОВ «Таліон Плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 96861,52 грн. 08.07.2025 року ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТзОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 08/07/2025-Е, відповідно до якого відповідно до умов якого позивач зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступив позивачу право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Відповідно до витягу з реєстру боржників за договором факторингу № 08/07/2025-Е від 08.07.2025 від ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 123 761,52 грн. Як встановлено судом 07.12.2023 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 924376752. В той же час відповідно до п.п. 8.2. п. 8. договору факторингу № 28/1118-01 строк його дії закінчується 28.11.2019 року. Відтак, строк дії цього договору, з урахуванням п.п. 8.1. договору, визначено з 28.11.2018 року по 28.11.2019 року. Вказаним договором встановлено, що предметом відступлення за ним є, в тому числі, вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога). Разом з цим, виходячи з умов договору, таке право вимоги на майбутнє існувало лише з дня укладання договору, з 28.11.2018 року і діяло на майбутнє, але в межах строку дії договору, тобто з 28.11.2018 року по 28.11.2019 року. При цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частино договору факторингу. Таким чином, між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога та ТзОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28.11.2018 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора і, вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1ст. 519 ЦК України). Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Зокрема, у справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 року у справі N 752/8842/14-ц). Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору. Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно з ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Предметом відступлення може бути лише зобов`язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення. Колегія суддів зазначає, що під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав. Судова колегія констатує, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається». Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійсними. Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2019 року у справі №909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі №910/11177/20). Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. При цьому, якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України) (п. 62 Постанови ВП ВС від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16). Верховний суд у своїй постанові від 12.03.2025 у справі №924/524/24 звертав увагу, що враховуючи ієрархію правових висновків Верховного Суду, висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів (постанова Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20), а відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, зроблено висновок, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. З вищезазначеного вбачається, що в ієрархії судових рішень Верховного Суду судове рішення, що ухвалене Великою Палатою Верховного Суду є найвищим та підлягає до обов`язкового врахування під час вирішення спорів з подібними правовідносинами, а тому суди повинні враховувати саме висновки Великої Палати, оскільки таке має перевагу над висновками Верховного Суду у складі колегії суддів (трьох або п`ятьох суддів). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16 виснувала, що договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність. Обов`язковими ознаками договору факторингу є як надання фінансування фактором клієнту, так і повернення фінансування клієнтом фактору, причому з оплатою клієнтом цієї фінансової послуги (близькі за змістом висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, п. 48; від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, п. 20) Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд першої інстанції вірно зазначив, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28.11.2018 року боргові зобов`язання за кредитним договором №924376752 від 07.12.2023 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору відступлення права вимоги від 28.11.2018 року. Відтак у ТзОВ «Таліон Плюс» не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати позивачу на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року. Судом першої інстанції правильно враховано, що укладенням додаткових угод до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року лише продовжено строк дії договору факторингу, який укладений між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс». При цьому, обсяг прав та обов`язків сторін по договору факторингу від 28.11.2018 року додатковими угодами не змінений, по своїй суті вони не є новими договорами факторингу і не свідчать жодним чином про перехід до ТзОВ «Таліон Плюс» від первісного кредитора ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 924376752 від 07.12.2023 року. Окрім того, слід зазначити, що за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. При цьому, якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні. Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи також відсутні належні та допустими докази на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28.11.2018 року. Таким чином у відповідності до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТзОВ «Таліон Плюс», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТзОВ «ФК «ЕЙС». Відтак, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що кредитним договором № 924376752 від 07.12.2023 року, укладеним між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , не порушуються права і законні інтереси ТзОВ «ФК «ЕЙС», а відтак останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором. З огляду на викладене, заявлений позов є недоведений та необґрунтований, а тому відсутні підстави для його задоволення. Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на невірній оцінці фактичних обставин справи та помилковому тлумаченні вищевказаних норм матеріального права, які регулюють спріні правовідносини між сторнами. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в : Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 03 липня 2026 року. Головуючий: Судді: