Постанова КЦС ВС № 522/12004/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ справа № 522/12004/15-ц провадження № 61-2199св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Невмержицького Віталія Івановича, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року під головуванням судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення коштів та звернення стягнення на спадкове майно, ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: - стягнути грошові кошти у розмірі 49 680 дол. США; - в рахунок погашення заборгованості у розмірі 49 680 дол. США звернути стягнення на спадкове майно, яке належало ОСОБА_4 у вигляді: кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 45,9 кв. м, житловою площею 31,9 кв. м; 1/2 частини кв. АДРЕСА_2 ; кв. АДРЕСА_3 ; 2/3 частини кв. АДРЕСА_4 , шляхом його продажу на електронних торгах (прилюдних торгах) у межах процедури виконавчого провадження.

2. В обґрунтування вимог вказував, що 01 лютого 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір позики, за умовами якого позикодавець зобов`язався передати суму грошових коштів у розмірі 40 000 дол. США позичальнику, а останній, в свою чергу, зобов`язався повернути борг у строк до 01 березня 2015 року. Згідно з розпискою, викладеній на самому договорі позики від 01 лютого 2012 року, позичальник ОСОБА_4 в день підписання договору позики отримав 10 000 дол. США. В подальшому, шляхом грошових переказів ОСОБА_5 перерахував ОСОБА_4 залишок коштів. Всього позикодавцем позичальнику надані кошти у борг у розмірі 39 680 дол. США. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, та правонаступниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 28 травня 2015 року ОСОБА_2 звернувся у простій письмовій формі до приватного нотаріуса Задорожнюк В. К. з вимогою, за якою вказав, що має грошові претензії до спадкоємців померлого за договором позики від 01 лютого 2012 року у результаті укладеного з ОСОБА_5 договору цесії від 02 березня 2015 року на суму 39 680 дол. США. 03 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Задорожнюк В. К. з претензією (вимогою) до спадкового майна ОСОБА_4 згідно зі статтями 1219, 1281, 1282 ЦК України на суму 49 680 дол. США, вказавши, що з них 10 000 дол. США є боргом ОСОБА_4 перед ним - ОСОБА_2 , а 39 680 дол. США боргом, право вимоги за яким він отримав за договором цесії з ОСОБА_5 від 02 березня 2015 року. Згідно з договором цесії (уступки права вимоги) від 02 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , визначено, що ОСОБА_5 передав право вимоги за договором позики від 01 лютого 2012 року ОСОБА_2 , а також інші права для реалізації права вимоги за таким договором. Відповідно до розписки ОСОБА_5 від 23 грудня 2016 року останній повністю отримав від ОСОБА_2 суму коштів в межах укладеного договору цесії від 02 березня 2015 року у розмірі 39 680 дол. США. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 02 березня 2023 року позов задовольнив частково.

4. Стягнув з ОСОБА_1 в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 борг спадкодавця ОСОБА_4 за договором позики від 01 лютого 2012 року у розмірі 39 680 дол. США.

5. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач довів наявність непогашеної спадкодавцем заборгованості за договором позики від 01 лютого 2012 року у розмірі 39 680 дол. США, факт прийняття спадщини відповідачкою після смерті позичальника ОСОБА_4 , наявність спадкового майна у вигляді зазначеного нерухомого майна, а відповідачка не надала доказів на спростування того, що вартість спадкового майна не перевищує розмір боргу, а також, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем.

6. Проте, ОСОБА_2 не підтвердив належними та допустимими доказами наявність домовленості за договором позики, в межах якої у ОСОБА_4 або його спадкоємців виник обов`язок повернути 10 000 дол. США, які отримані грошовим переказом від ОСОБА_2 13 та 14 грудня 2012 року.

7. Одеський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Невмержицький В. І., залишив без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року залишив без змін.

8. Апеляційний суд зазначив, що заборгованість за договором позики ОСОБА_4 за життя не погасив та враховуючи положення статті 1218 ЦК України, згідно яких до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача боргу за договором позики у сумі 39 680 дол. США. Договори позики та цесії у встановленому законом порядку спростовані не були та є дійсними. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

9. У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Невмержицький В. І., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

10. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

11. Представник заявниці зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 910/4473/17, від 30 січня 2020 року у справі № 910/14949/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 910/14949/18.

12. В даному випадку позикодавець не мав права передавати іншій фізичній особі суму позики в іноземній валюті, оскільки такі дії заборонені законодавством рф.

13. Також, позивач не надав суду оригінали вказаного договору позики та документів, які б підтверджували перерахування коштів.

14. Жодних грошових переказів ОСОБА_4 не отримував від ОСОБА_5 , що підтверджує неукладеність договору позики.

15. Суди не взяли до уваги те, що документи, складені нерезидентами і які подаються сторонами як докази в суд, мають прийматися лише після їх легалізації у встановленому законодавством України порядку. Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали Рух справи в суді касаційної інстанції

16. Верховний Суд ухвалою від 05 березня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Приморського районного суду м. Одеси. 17. 19 березня 2025 року цивільна справа № 522/12004/15-ц надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, з`ясовані судами 18. 01 лютого 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір позики, за умовами якого позикодавець зобов`язався передати суму грошових коштів у розмірі 40 000 дол. США позичальнику, а ОСОБА_4 , в свою чергу, повернути борг у строк до 01 березня 2015 року.

19. Згідно з розпискою, викладеній в цьому договорі ОСОБА_4 в день підписання договору позики отримав 10 000 дол. США.

20. Решта коштів позикодавець ОСОБА_5 перерахував грошовими переказами за допомогою системи міжнародних грошових переказів Western Union у період з 28 лютого 2012 року до 18 грудня 2012 року у загальному розмірі 29 680 дол. США (т. 1 а. с. 61).

21. Згідно з пунктом 4.2 договору позики ОСОБА_4 мав повернути грошові кошти у строк до 01 березня 2015 року.

22. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 помер. 23. 02 березня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали договір цесії, відповідно до якого останньому перейшло право вимоги за договором позики, укладеним ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на суму 39 680 дол. США. 24. 23 грудня 2016 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_2 суму коштів в межах укладеного договору цесії від 02 березня 2015 року у розмірі 39 680 дол. США.

25. Як вбачається зі спадкової справи № 57000181, заведеної після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_1 - дочка спадкодавця, прийняла спадщину (т. 1 а. с. 167), що складається з: кв. АДРЕСА_1 ; 1/2 частини кв. АДРЕСА_2 ; кв. АДРЕСА_3 ; 2/3 частини кв. АДРЕСА_4 .

26. Крім того, із заявою про прийняття спадщини звернулася третя особа ОСОБА_3 . 27. 28 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К. із претензією (вимогою) до спадкового майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій зазначив, що має грошові претензії до спадкоємців померлого за договором позики від 01 лютого 2012 року на підставі договору цесії, укладеного 02 березня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на загальну суму 39 680 дол. США. 28. 07 липня 2015 року ОСОБА_2 знову звернувся до приватного нотаріуса Задорожнюк В. К. з претензією (вимогою) до спадкового майна ОСОБА_4 на підставі статей 1219, 1281, 1282 ЦК України на суму 49 680 дол. США, вказавши, що з них 10 000 дол. США є боргом ОСОБА_4 перед ним - ОСОБА_2 , а 39 680 дол. США - боргом, право вимоги за яким він отримав за договором цесії з ОСОБА_5 від 02 березня 2015 року. Позиція Верховного Суду

29. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

30. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

31. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

32. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

33. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

34. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

36. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

37. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

38. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

39. Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

40. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).

41. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.

42. У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

43. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

44. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

45. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

46. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

47. Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17.

48. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

49. Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

50. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

51. Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

52. У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

53. Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

54. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

55. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

56. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

57. Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

58. Згідно зі статтею 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

59. Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

60. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

61. Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

62. У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

63. При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття або якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

64. Враховуючи існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значущих рішень та обрання варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

65. У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

66. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

67. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

68. Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим щодо законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

69. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

70. Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

71. Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

72. Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.

73. Відповідно до усталеної судової практики судами традиційно визнавались за кредиторами спадкодавця права на вимогу до спадкоємців щодо виконання зобов`язань попереднього боржника, спадкодавця.

74. Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

75. Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

76. У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця у разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.

77. Отже, застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

78. Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

79. Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

80. Застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

81. Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

82. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження під час обрання джерела права задля вирішення конкретного спору.

83. Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.

84. Зважаючи на наведене, позикодавець (кредитор) вправі вимагати з відповідачів стягнення суми заборгованості за договорами позики (кредитними договорами), оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум за позикою (кредитом) та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них.

85. При цьому вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця.

86. Такі правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц.

87. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

88. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

89. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

90. Ураховуючи предмет спору у справі, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявності спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1281 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Отже, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

91. Такі висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20, від 22 червня 2022 року у справі № 592/8674/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 521/10631/20, від 14 серпня 2024 року у справі № 296/10420/21.

92. Задовольняючи позов про стягнення боргу позичальника з його спадкоємців, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що стягнення здійснюється у межах вартості майна, одержаного в спадщину (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).

93. У постанові Верховного Суду від 14 травня 2024 року у справі № 350/1578/22 вказано, що за змістом частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Отже, відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

94. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

95. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

96. Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

97. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 01 лютого 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір позики, за умовами якого позикодавець зобов`язався передати суму грошових коштів у розмірі 40 000 дол. США позичальнику, а ОСОБА_4 , в свою чергу, повернути борг у строк до 01 березня 2015 року.

98. Згідно з розпискою, викладеній в цьому договорі ОСОБА_4 в день підписання договору позики отримав 10 000 дол. США.

99. Решта коштів позикодавець ОСОБА_5 перерахував грошовими переказами за допомогою системи міжнародних грошових переказів Western Union у період з 28 лютого 2012 року до 18 грудня 2012 року у загальному розмірі 29 680 дол. США.

100. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 помер. 101. 02 березня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали договір цесії, відповідно до якого останньому перейшло право вимоги за договором позики, укладеним ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на суму 39 680 дол. США.

102. ОСОБА_1 - дочка спадкодавця, прийняла спадщину після померлого батька.

103. З дотриманням передбаченого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку, ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса із претензією (вимогою) до спадкового майна ОСОБА_4 .

104. Зазначені докази підтверджують отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_5 у борг грошових коштів та спростовує доводи касаційної скарги про недоведеність отримання ОСОБА_4 вказаних коштів.

105. Таким чином, установивши, що на підставі положень статті 1282 ЦК України до ОСОБА_1 як єдиної спадкоємниці усього майна померлого ОСОБА_4 перейшов обов`язок з повернення отриманих її спадкодавцем у позику грошових коштів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про часткове задоволення позову.

106. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

107. Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав суду оригінали вказаного договору позики та документів, які б підтверджували перерахування коштів, спростовуються матеріалами справи, а саме у судовому засіданні 18 лютого 2022 року суд дослідив оригінали договору позики та документів і зазначив, що підпис померлого ОСОБА_4 у договорі позики не спростовано (т. 2 а. с. 233).

108. При цьому, досліджуючи справжню правову природу укладеного договору позики, суди правильно встановили, що між сторонами існували позикові договірні правовідносини.

109. Безпідставними є посилання заявниці на те, що позикодавець не мав права передавати іншій фізичній особі суму позики в іноземній валюті тому, що такі дії заборонені законодавством рф, оскільки вказані обставини не спростовують існування між сторонами позикових договірних правовідносин та отримання померлим ОСОБА_4 грошових коштів у борг.

110. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 910/4473/17 (позов про визнання договору недійсним), від 30 січня 2020 року та від 17 серпня 2021 року у справі № 910/14949/18 (спір про визнання частково недійсним рішення), колегією суддів відхиляються, оскільки у цих справах і у справі, що переглядається, предмет і підстави позову є різними.

111. Аргументи касаційної скарги про те, що документи, складені нерезидентами і які подаються сторонами як докази в суд, мають прийматися лише після їх легалізації у встановленому законодавством України порядку є необґрунтованими.

112. У цій справі предметом розгляду є вимоги про стягнення заборгованості за договором позики, умови якого за вільним волевиявленням сторін викладено російською мовою. При цьому у вирішенні цього спору судами попередніх інстанцій встановлено обставини прийняття померлим ОСОБА_4 цього договору до виконання та не встановлено обставин щодо неможливості його виконання та/або наявності між сторонами спору в частині тлумачення його умов через викладення його у такій формі (російською мовою).

113. Крім того, відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

114. З урахуванням конкретних обставин справи, завдань цивільного судочинства, необхідності забезпечення права сторін на справедливе та ефективне вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з наведених у касаційній скарзі підстав. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

115. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

116. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Щодо судових витрат

117. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

118. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Невмержицького Віталія Івановича залишити без задоволення.

2. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров