Ухвала КЦС ВС № 331/4988/24

УХВАЛА 08 липня 2026 року м. Київ справа № 331/4988/24 провадження № 61-9097ск26 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 16 березня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виділ в натурі частки із майна, що є в спільній частковій власності, ВСТАНОВИВ: 14 серпня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виділ в натурі частки із майна. що є в спільній частковій власності. 10 березня 2026 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання правничої допомоги та представництво від 17 листопада 2024 року, який укладений ОСОБА_2 та адвокатом Трачук Н. І. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначав, що позивач ОСОБА_2 не брав участі особисто в жодному судовому засіданні у цій справі. Представником ОСОБА_2 є адвокат Трачук Н. І. підтвердженням повноважень якої є договір про надання правничої допомоги та представництво від 17 листопада 2024 року. Всі спроби особисто викликати ОСОБА_2 на судове засідання у цій справі є без результатними. Поданий Трачук Н. І. договір на підтвердження повноважень адвоката у цій справі не відображає дійсного волевиявлення позивача. Отже, ОСОБА_1 вважав, що підпис, який стоїть в договорі про надання правничої допомоги та представництво від 17 листопада 2024 року, не належить ОСОБА_2 , а тому, адвокат Трачук Н. І. не уповноважена представляти інтереси ОСОБА_2 у справі № 331/4988/24. Фізична відсутність ОСОБА_2 та відсутність його особистої позиції у справі унеможливлює її подальший розгляд місцевим судом. ОСОБА_1 просив поновити строк для подання зустрічного позову у зв`язку тим, що в місті Запоріжжя в 2025 та 2026 роках постійно лунають повітряні тривоги, які у продовж дня можуть тривати по 10-15 годин на добу. Весь цей час ОСОБА_1 та його родина повинні знаходитись в укритті. Між повітряними тривогами не проходить і години як починається наступна повітряна тривога. Окрім того, постійні вимкнення світла по графіку і без нього в м. Запоріжжі призводило до неможливості опрацювання великої кількості документів по справі та складення зустрічного позову. Продовження загального вимкнення світла в м. Запоріжжі тривало до 17-20 годин на добу. Ці всі обставини призвели до пропуску строку подання зустрічного позову до суду. Посилаючись на наведені обставини ОСОБА_1 просив поновити строк для подання зустрічного позову у справі, задовольнити зустрічний позов та визнати недійсним договір про надання правничої допомоги та представництво від 17 листопада 2024 року, укладений ОСОБА_2 та адвокатом Трачук Н. І. Олександрівський районний суд міста Запоріжжя ухвалою від 16 березня 2026 року, яку залишив без змін Запорізький апеляційний суд постановою від 16 червня 2026 року, відмовив у прийнятті зустрічного позову. Відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявлені позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 не пов`язані із вимогами про виділ в натурі частки із майна, що є в спільній частковій власності. Зустрічний позов подано поза межами строку на його подання, оскільки останнім днем звернення із зустрічним позовом до суду мав бути 11 листопада 2025 року. Відповідачеві роз`яснено право звернутися з даним позовом в загальному порядку. 04 липня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 16 березня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2026 року в указаній вище справі. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову продовжити пропущений процесуальний строк (пункт 10 статті 353 ЦПК України), та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами її перегляду, оскарженню у касаційному порядку не підлягають. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 16 березня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2026 року в частині оскарження судового рішення щодо відмови у поновленні процесуального строку необхідно відмовити, оскільки оскарження ухвал суду першої інстанції щодо відмови продовжити пропущений процесуальний строк, після її перегляду в апеляційному порядку, статтею 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено. Відповідно до частин першої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (частина друга статті 193 ЦПК України). Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (частина третя статті 194 ЦПК України). Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі. Суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним, якщо вони прямо взаємопов`язані між собою і спільний їх розгляд є доцільним. Взаємний зв`язок, як умова для прийняття зустрічного позову, має місце у випадку, якщо вимоги відповідача і позивача виникають з одних правовідносин і коли на обґрунтування тієї й іншої вимоги наводяться спільні факти. Взаємний зв`язок первісного і зустрічного позову може виявлятись у тому, що зустрічна вимога виключає вимогу первісну, або обидва випливають з однієї підстави, або взаємний зв`язок виникає з однорідності обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. При цьому, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Умовою пред`явлення зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним; взаємопов`язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин. Враховуючи викладене, для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом необхідною є перевірка та встановлення тотожності усіх необхідних трьох ознак, а саме: суб`єктного складу, предмету спору, а також підстав, з яких відповідний позов заявлено. У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 522/9011/19 зазначено, що «згідно з частиною другою статті 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Отже, прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним. При цьому вищевказаною нормою процесуального закону визначено дві альтернативні ознаки зустрічного позову: або взаємопов`язаність первісного та зустрічного позовів, що зумовлює їх спільний розгляд, зокрема, коли обидва позови виникають з одних правовідносин; або їх взаємовиключність, коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічний позов, який прийнятий судом для спільного провадження з первісним позовом, повинен знайти вирішення у виді загального рішення, яке має містити відповідь на обидві заявлені вимоги (як позивача, так і відповідача)». Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що заявлені позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 не пов`язані із вимогами про виділ в натурі частки із майна, що є в спільній частковій власності. Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга є необґрунтованою в частині відмови у прийнятті зустрічної позовної заяви. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити в частині відмови у прийнятті зустрічної позовної заяви. Керуючись пунктом 1 частини другої, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 16 березня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виділ в натурі частки із майна, що є в спільній частковій власності -відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров