Ухвала КЦС ВС № 201/11573/19

УХВАЛА 08 липня 2026 року м. Київ справа № 201/11573/19 провадження № 61-9044ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах», про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, додаткових угод, договорів страхування, визнання кредитного договору розірваним та виконаним, визнання дій незаконними, припинення права власності банку, визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського апеляційного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 05 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року повернув заявнику без розгляду. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до статей 435, 446 ЦПК України питання щодо встановлення або зміни способу і порядку виконання судового рішення вирішується судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Оскільки апеляційний суд здійснював лише апеляційний перегляд справи, він не наділений процесуальними повноваженнями щодо вирішення відповідної заяви. 02 липня 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2026 року та вирішити питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. У Рішенні Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 зазначено, що перегляд судових рішень у касаційному порядку може здійснюватися лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини). При цьому Верховний Суд як суд касаційної інстанції покликаний забезпечувати усунення порушень норм матеріального та процесуального права, виправлення судових помилок і формування єдиної правозастосовної практики, а не здійснювати повторний розгляд справи по суті чи підміняти собою суди попередніх інстанцій (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини). Конституційний Суд України також наголосив, що визначення законодавцем підстав та меж касаційного перегляду є допустимим як виняток, якщо таке обмеження обумовлене потребами забезпечення ефективності правосуддя та належного виконання Верховним Судом його функції як найвищого суду у системі судоустрою України, зокрема щодо забезпечення єдності судової практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Подібний підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року ЄСПЛ зазначив, що особливості застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до касаційних судів залежать від процесуальної ролі таких судів та національного законодавства. Водночас право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо такі обмеження мають легітимну мету та не позбавляють особу самої сутності права на судовий захист (рішення ЄСПЛ у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» від 12 липня 2001 року). Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним і реалізується лише у випадках, прямо передбачених процесуальним законом. Відповідно до статті 124 Конституції України та статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання. Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження та складовою права особи на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з частиною першою статті 446 ЦПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом. Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Аналогічне положення закріплено у частині третій статті 33 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, питання про встановлення чи зміну способу і порядку виконання судового рішення належить до повноважень суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше прямо не встановлено законом. Подібний підхід щодо застосування статей 435, 446 ЦПК України викладено в ухвалі Верховного Суду від 19 травня 2026 року у справі № 369/12148/16-ц (провадження № 61-11890к22), у якій зазначено, що вирішення питання про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення є проявом забезпечувальної функції судового контролю на стадії виконання судового рішення. Повноваження щодо вирішення такого процесуального питання законодавець відніс до компетенції суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції ухвалив остаточне судове рішення у справі. Звернення із заявою до суду, який відповідно до принципу інстанційності не наділений повноваженнями щодо вирішення відповідного процесуального питання, є порушенням установленого законом порядку подання заяви, що є підставою для повернення такої заяви без розгляду. При цьому повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до належного суду, уповноваженого на її розгляд. У цій справі ОСОБА_1 звернулася безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання постанови цього суду від 12 липня 2023 року. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 05 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення повернув без розгляду. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Аналіз положень пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України свідчить, що законодавець встановив вичерпний перелік ухвал суду апеляційної інстанції, які можуть бути предметом касаційного перегляду. При цьому пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачає можливість касаційного оскарження лише окремих ухвал апеляційного суду про повернення процесуальних документів, зокрема ухвали про повернення апеляційної скарги та ухвали про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Водночас ухвала апеляційного суду про повернення без розгляду заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення до переліку ухвал, визначених пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України, не віднесена. Оскаржувана ухвала постановлена апеляційним судом не під час здійснення апеляційного перегляду судового рішення суду першої інстанції, а за наслідками безпосереднього звернення заявника до суду апеляційної інстанції із заявою щодо процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення. Саме собою повернення такої заяви без розгляду не змінює характеру вирішеного процесуального питання та не створює права на касаційне оскарження ухвали, якщо таке право прямо не передбачене ЦПК України. Крім того, повернення заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення без розгляду з підстав її подання до суду, який не наділений компетенцією щодо вирішення такого питання, не позбавляє заявника права звернутися з відповідною заявою до суду, визначеного статтями 435, 446 ЦПК України. Зазначення апеляційним судом у резолютивній частині ухвали про можливість її касаційного оскарження не змінює визначеного законом переліку судових рішень, які можуть бути предметом касаційного перегляду, оскільки таке право встановлюється виключно процесуальним законом. Інше тлумачення положень статті 389 ЦПК України призводило б до розширення меж касаційного перегляду та створювало б можливість оскарження ухвал, щодо яких законодавець такого перегляду не передбачив. Такий підхід узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), відповідно до якої касаційний перегляд має екстраординарний характер з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, діяльність якого обмежується переважно питаннями права та характеризується підвищеним рівнем процесуальної формалізації касаційної процедури. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи викладене, касаційна скарга подана на ухвалу суду апеляційної інстанції, яка відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись пунктом 3 частини першої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах», про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, додаткових угод, договорів страхування, визнання кредитного договору розірваним та виконаним, визнання дій незаконними, припинення права власності банку, визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку, зобов`язання вчинити певні дії відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко