Постанова 4874 № 924/1328/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року Справа № 924/1328/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Мамченко Ю.А. , суддя Хабарова М.В. секретар судового засідання Приступлюк Т.В. за участю представників сторін: органу прокуратури - Гарбарук В.А.; позивача - не з`явився; відповідача - Гуменюк О.С. (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28 квітня 2026 року у справі № 924/1328/25 (суддя Заверуха С.В.) за позовом Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Новоушицької селищної ради до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Калюс" про розірвання договору оренди земельної ділянки № 007/10 від 25.05.2010, укладеного між Новоушицькою районною державною адміністрацією та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Калюс", про передачу у користування земельної ділянки рекреаційного призначення (організації зони відпочинку та облаштування пляжу) площею 0,5400 га, з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, що розташована за межами населеного пункту села Рудківці Кам`янець-Подільського району (раніше - Новоушицький район) Хмельницької області; про зобов`язання Приватного виробничо-комерційного підприємства "Калюс" звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, площею 0,5400 га, шляхом знесення металевої споруди для захисту від сонця (зонти), капітальної споруди (торговий павільйон-елінг), дерев`яної будівлі орієнтовним розміром 3 х 4,5 метра, дерев`яної бесідки (навіси під накриттям), а також привести дану земельну ділянки у попередній стан придатний для використання відповідно до цільового призначення, в тому числі шляхом звільнення даної землі від будівельних матеріалів (будівельний камінь, пісок, металевий каркас, дерев`яних ємностей для зберігання побутових відходів); про зобов`язання Приватного виробничо-комерційного підприємства "Калюс" повернути територіальній громаді Новоушицької селищної ради об`єкт оренди, а саме земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, площею 0,5400 га, що розташована за межами населеного пункту села Рудківці Кам`янець-Подільського району (раніше - Новоушицький район) Хмельницької області в комунальну власність територіальної громади Новоушицької селищної ради ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Кам`янець-Подільська окружна прокуратура в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Новоушицької селищної ради (далі - позивач, прокурор) звернулася до суду з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства «Калюс» (далі - ПВКП «Калюс», відповідач), у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 15.01.2026 просила суд: 1) розірвати договір оренди земельної ділянки від 25.05.2010 № 007/10, укладений між Новоушицькою районною державною адміністрацією та ПВКП «Калюс», про передачу у користування земельної ділянки рекреаційного призначення (організації зони відпочинку та облаштування пляжу) площею 0,5400 га, з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, що розташована за межами населеного пункту села Рудківці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області; 2) зобов`язати ПВКП «Калюс» звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, площею 0,5400 га, шляхом знесення металевої споруди для захисту від сонця (зонти), капітальної споруди (торговий павільйон-елінг), дерев`яної будівлі орієнтовним розміром 3 х 4,5 метра, дерев`яної бесідки (навіси під накриттям), а також привести дану земельну ділянки у попередній стан придатний для використання відповідно до цільового призначення, в тому числі шляхом звільнення даної землі від будівельних матеріалів (будівельний камінь, пісок, металевий каркас, дерев`яних ємностей для зберігання побутових відходів); 3) зобов`язати ПВКП «Калюс» повернути територіальній громаді Новоушицької селищної ради об`єкт оренди, а саме земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, площею 0,5400 га, що розташована за межами населеного пункту села Рудківці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області в комунальну власність територіальної громади Новоушицької селищної ради. Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що умовами договору оренди земельної ділянки від 25.05.2010 передбачено обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, дотримуватися встановлених законодавством обмежень та здійснювати забудову лише за письмовою згодою орендодавця. За твердженням прокурора, відповідач самовільно зайняв спірну земельну ділянку водного фонду, розташовану в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, та без письмової згоди орендодавця і належних дозвільних документів здійснив будівництво торгового павільйону-елінгу. Крім того, на земельній ділянці розмістив дерев`яну будівлю, альтанки, металеві споруди та будівельні матеріали. На думку прокурора, такі дії свідчать про використання земельної ділянки з порушенням вимог земельного та водного законодавства, не за цільовим призначенням і всупереч встановленому режиму використання земель водного фонду, що є підставою для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки територіальній громаді. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2026 у справі №924/1328/25 у задоволенні позову Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоушицької селищної ради до ПВКП «Калюс» про розірвання договору оренди земельної ділянки, її звільнення та повернення територіальній громаді відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив із недоведеності прокурором істотного порушення відповідачем умов договору оренди та вимог земельного і водного законодавства. Суд установив, що орендодавець надавав згоду на зведення споруд, а відповідач отримував необхідні погодження та дозвільні документи щодо благоустрою території та розміщення об`єктів. Сам по собі факт початку будівництва елінгу до укладення договору оренди суд не визнав підставою для його розірвання. Також суд дійшов висновку про відсутність належних і допустимих доказів використання земельної ділянки не за цільовим призначенням чи порушення режиму земель водного фонду. У зв`язку з недоведеністю підстав для розірвання договору оренди суд відмовив і в задоволенні похідних вимог про звільнення та повернення земельної ділянки. Узагальнені доводи апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, прокурор вказує, що відповідач, усупереч вимогам статей 51, 61, 88, 89 Водного кодексу України, статей 58, 59, 96, 141 Земельного кодексу України, а також умовам договору оренди землі, використовує спірну земельну ділянку водного фонду не за цільовим призначенням та з порушенням встановленого режиму її використання. При цьому прокурор наголошує, що будівництво торгового павільйону-елінгу було розпочато ще до укладення договору оренди, а належних дозвільних документів на здійснення такого будівництва відповідачем не отримано. Крім того, прокурор стверджує, що суд безпідставно відхилив належні та допустимі докази, які підтверджують розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища та порушення відповідачем природоохоронного режиму використання земель водного фонду. На переконання прокурора, встановлені порушення є істотними та відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі», статті 651 Цивільного кодексу України та статті 141 Земельного кодексу України є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі з покладенням на орендаря обов`язку звільнити і повернути земельну ділянку її власнику. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відповідач у письмових поясненнях вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним і обґрунтованим, у зв`язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив обставини справи, надав правову оцінку умовам договору оренди землі та діям відповідача щодо дотримання його умов, дослідив наявні у справі належні, допустимі й достовірні докази та здійснив їх оцінку відповідно до вимог процесуального закону. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №924/1328/25 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Мамченко Ю.А., Хабарова М.В. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2026 у справі №924/1328/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 23 червня 2026 року о 15:30 год. У судове засідання 23.06.2026 з`явилися прокурор та представник відповідача, який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Сторони підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та письмових поясненнях. Після з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 07.07.2026 о 14:30. У судове засідання 07.07.2026 з`явилися прокурор та представник відповідача, який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Після закінчення перерви суд перейшов до судових дебатів, у яких прокурор та представник відповідача підтримали свої позиції. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.05.2010 між Новоушицькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПВКП «Калюс» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 007/10. За умовами договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,00 га, розташовану на території Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області, для рекреаційного призначення (організації зони відпочинку населення та благоустрою пляжу). Земельна ділянка надана за рахунок земель водного фонду та є вільною від об`єктів нерухомого майна. Договір укладено строком на 49 років з моменту його державної реєстрації. Умовами договору передбачено обов`язок орендаря дотримуватися вимог природоохоронного та санітарно-епідеміологічного режиму використання земель, а також право за письмовою згодою орендодавця зводити будівлі і споруди та передавати земельну ділянку в суборенду. Передбачено, що дія договору може бути припинена, зокрема, за рішенням суду у разі невиконання однією зі сторін своїх договірних обов`язків або з інших підстав, визначених законом. Одностороннє розірвання договору сторонами не допускається. 25.05.2010 сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки площею 1,00 га та здійснено перенесення її меж у натуру. Надалі до договору вносилися зміни. Зокрема, додатковою угодою від 10.11.2010 площу земельної ділянки визначено у розмірі 0,5400 га, змінено нормативну грошову оцінку та розмір орендної плати, а 10.11.2010 сторонами підписано новий акт приймання-передачі земельної ділянки та акт перенесення її меж у натурі. Додатковими угодами від 04.05.2012 та 04.11.2020 також змінювалися нормативна грошова оцінка земельної ділянки та розмір орендної плати. Листом від 11.08.2011 № 07-16-2348/11 Новоушицька районна державна адміністрація надала ПВКП «Калюс» згоду на зведення виробничих та інших будівель і споруд за умови отримання відповідних дозвільних документів та дотримання вимог законодавства. Матеріали справи містять документи, що стосуються погодження містобудівної документації та благоустрою земельної ділянки, зокрема рішення Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради від 31.05.2010 № 310, лист Хмельницького обласного управління водних ресурсів від 22.05.2012 № 713, угоду від 31.05.2013 № 64 щодо розроблення проектно-кошторисної документації, а також розпорядження Новоушицької районної державної адміністрації від 11.09.2015 № 321/2015-р, від 09.10.2015 № 382/2015-р та від 12.10.2016 № 409/2016-р щодо розроблення і затвердження детальних планів території. Також матеріалами справи підтверджується, що 13.06.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації торгового павільйону-елінгу, а 13.09.2013 за ПВКП «Калюс» зареєстровано право власності на торговий павільйон-елінг площею 134,4 кв.м, розташований за адресою: Хмельницька область, Новоушицький район, Вільховецька сільська рада, СОТ «Калюс», вул. Берегова, 2а. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.11.2020 за ПВКП «Калюс» зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565 площею 0,54 га, цільове призначення якої - для рекреаційних цілей, строком на 49 років. 23.12.2019 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування причалу для човнів та катерів, а повідомленням Управління ДАБІ у Хмельницькій області від 23.11.2020 підтверджено початок будівництва річкової портової споруди на зазначеній земельній ділянці. 14.02.2022, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, припинено право власності держави в особі Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області на спірну земельну ділянку та зареєстровано право власності на неї за Новоушицькою селищною радою. Підставою державної реєстрації переходу права власності став Закон України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» Листами Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет від 02.10.2023 №1079/06/2023, Хмельницької обласної військової адміністрації від 06.10.2023 № 52/1-8643вих23, Кам`янець-Подільської районної військової адміністрації від 23.10.2023 №1432/01-36, а також листом Державного агентства водних ресурсів України від 11.04.2025 №52-732-25 повідомлено, зокрема, про розташування земельної діялнки поблизу урізу води, відсутність інформації щодо надання дозволів на будівництво та погодження відповідної проектної документації. Згідно з актами обстеження земельної ділянки, складеними Новоушицькою селищною радою від 14.06.2023 та 25.09.2024, на спірній земельній ділянці, крім торгового павільйону-елінгу, розміщено металеві споруди для захисту від сонця (зонти), дерев`яну будівлю, дерев`яні альтанки (бесідки), будівельні матеріали (будівельний камінь, пісок, металевий каркас), облаштовано дерев`яні контейнери (ємності) для зберігання побутових відходів. До зазначених актів також долучено фотографії відповідних об`єктів. Як убачається з відомостей Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565, її цільове призначення визначено за кодом 07.01, категорія земель - землі рекреаційного призначення. Посилаючись на те, що ПВКП «Калюс» використовує земельну ділянку водного фонду не за цільовим призначенням та з порушенням вимог статті 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України і умов договору оренди, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом про розірвання договору оренди спірної земельної ділянки, зобов`язання звільнити земельну ділянку та повернути її територіальній громаді. Місцевий господарський суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка аргументів учасників справи Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків. Щодо доводів прокурора про відсутність письмової згоди орендодавця на будівництво торгового павільйону-елінгу. Предметом спору у справі, яка розглядається є основна матеріально-правова вимога прокурора про розірвання договору оренди земельної ділянки від 25.05.2010 №007/10 у зв`язку із будівництвом на ній об`єкта нерухомого майна (елінгу) без отримання відповідного дозволу, що передбачався умовами договору, та нецільовим використанням відповідачем спірної земельної ділянки водного фонду, яка передавалася в оренду для рекреаційного призначення (організації зони відпочинку населення та благоустрою пляжу), а не для будівництва на ній торгового павільйону елінгу, та похідні вимоги про зобов`язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку шляхом знесення, розташованих на ній споруд і будівель (об`єктів самочинної забудови), а також про зобов`язання відповідача повернути власнику орендовану спірну земельну ділянку. Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Згідно із частиною 9 статті 93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням, дотримання вимог екологічної безпеки, а також встановленого законодавством режиму використання земель водного фонду, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі»). У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору. Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку. Відповідний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19. Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23). За встановленими обставинами справи 25.05.2010 між Новоушицькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПВКП «Калюс» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 007/10, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для рекреаційного призначення (організація зони відпочинку населення та благоустрою пляжу) на території Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області. За умовами договору орендар має право, зокрема, за письмовою згодою орендодавця зводити виробничі та інші будівлі й споруди (пункт 29). Прокурор як на одну з підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки посилається на порушення відповідачем пункту 29 спірного договору, зазначаючи, що ПВКП «Калюс» ще до укладення договору оренди самовільно зайняло спірну земельну ділянку та розпочало на ній будівництво торгового павільйону-елінгу, оскільки у декларації про готовність об`єкта до експлуатації датою початку будівництва зазначено 10.05.2009. Також прокурор вказує на відсутність у відповідача належних дозвільних документів на будівництво цього об`єкта. Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження прокурора щодо відсутності у відповідача відповідного дозволу на будівництво елінгу спростовуються матеріалами справи. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що листом від 11.08.2011 № 07-16-2348/11 (а.с. 116) Новоушицька районна державна адміністрація Хмельницької області надала відповідачу згоду на зведення виробничих та інших будівель і споруд на орендованій земельній ділянці за умови отримання необхідних дозвільних документів та дотримання вимог чинного законодавства. Також суд враховує, що згідно з листом Хмельницького обласного управління водних ресурсів від 30.12.2013 № 2136 (а.с. 122) розміщення будівель (причалів) на орендованій земельній ділянці не розцінювалося зазначеним органом як таке, що суперечить вимогам водного законодавства, зокрема статті 89 Водного кодексу України. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що уповноваженими органами встановлено порушення відповідачем вимог водного законодавства у зв`язку із розміщенням торгового павільйону-елінгу. Відсутність у відповідача належних дозвільних документів на будівництво торгового павільйону-елінгу, на думку прокурора, підтверджується листами Хмельницької обласної військової адміністрації від 30.10.2023 №99/34-12-8909/2023 (а.с. 49) та Державного агентства водних ресурсів України від 22.04.2025 № 354/ЦТЗХ/21-25 (а.с. 48), у яких зазначено, що дозвіл на здійснення будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565 не надавався, а будь-яка інформація щодо надходження чи погодження проєктної документації на проведення будівельних робіт на зазначеній земельній ділянці відсутня. Втім колегія суддів критично оцінює наведені листи, оскільки їх зміст не спростовує встановленого судом факту надання орендодавцем письмової згоди на будівництво відповідно до умов договору оренди. Наведена у листах інформація свідчить лише про відсутність відповідних відомостей у розпорядженні їх авторів станом на дату підготовки відповідей. Крім того, колегія суддів враховує, що на момент надання зазначених погоджень земельна ділянка ще не була сформована як об`єкт цивільних прав у розумінні земельного законодавства та не мала кадастрового номера. За таких обставин відсутність у відповідях органів влади відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565 не виключає існування документів, виданих до присвоєння їй кадастрового номера. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини принцип належного урядування передбачає обов`язок державних органів діяти послідовно, своєчасно та у спосіб, який забезпечує юридичну визначеність у правовідносинах. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на державу, а не на особу, яка добросовісно покладалася на дії чи рішення компетентних органів (див. рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine)). Поряд із наведеним суд апеляційної інстанції враховує, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), яка ґрунтується на принципі добросовісності. Зазначена доктрина не допускає непослідовної поведінки сторони, якщо інша сторона, діючи добросовісно, розумно покладалася на її попередні заяви, рішення чи поведінку. Верховний Суд неодноразово наголошував, що в основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони правовідношення. Поведінкою, яка суперечить принципу добросовісності, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або діям сторони, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, обґрунтовано покладалася на них (див. постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20 та від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20). З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що на момент здійснення будівництва відповідач діяв за наявності погоджень компетентних органів та за відсутності заперечень з їхнього боку щодо розміщення відповідних об`єктів на орендованій земельній ділянці. За таких обставин відповідач мав обґрунтовані правомірні очікування, що його дії відповідають вимогам законодавства та умовам договору оренди, а тому відсутні правові підстави покладати на нього негативні наслідки можливої непослідовної поведінки органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які надавали відповідні погодження та тривалий час не встановлювали порушень вимог земельного чи водного законодавства. Водночас прокурором не доведено, що наведені ним обставини щодо здійснення будівництва торгового павільйону-елінгу свідчать про порушення відповідачем пункту 29 договору оренди або є істотним порушенням договору в розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, яке значною мірою позбавило орендодавця того, на що він розраховував при його укладенні, чи унеможливило використання земельної ділянки відповідно до визначеної договором мети. Відтак наведені прокурором доводи не підтверджують наявності передбачених законом або договором підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки. Щодо доводів прокурора про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії щодо фактичного використання земельної ділянки без відповідного рішення уповноваженого органу про передачу її у власність або користування чи без вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Разом із тим матеріалами справи підтверджено, що користування спірною земельною ділянкою здійснюється відповідачем на підставі договору оренди земельної ділянки від 25.05.2010 № 007/10, укладеного у встановленому законом порядку. Отже, обов`язковий елемент складу самовільного зайняття земельної ділянки - відсутність правової підстави користування - у даному випадку відсутній. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту самовільного зайняття ПВКП «Калюс» спірної земельної ділянки. Водночас колегія суддів враховує, що за доводами прокурора будівництво торгового павільйону-елінгу було розпочато до укладення договору оренди земельної ділянки. Однак такі обставини самі по собі не свідчать про істотне порушення умов договору оренди, оскільки на момент їх виникнення між сторонами були відсутні договірні правовідносини, а отже, зазначені дії не можуть оцінюватися крізь призму статті 32 Закону України «Про оренду землі» як підстава для розірвання договору. При цьому колегія суддів зауважує, що орендодавцем у подальшому було надано згоду на зведення на спірній земельній ділянці виробничих та інших будівель і споруд, що свідчить про обізнаність орендодавця щодо наявності відповідного об`єкта. За таких обставин наведені прокурором аргументи не можуть розцінюватися як такі, що свідчать про недобросовісну поведінку відповідача, приховування істотних обставин чи порушення погоджених сторонами умов користування земельною ділянкою. Щодо використання відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, то колегія суддів зазначає наступне. Прокурор в апеляційній скарзі зауважує, що відповідач із порушенням вимог земельного та водного законодавства, а також умов договору оренди використовує спірну земельну ділянку, на якій розташовані будівлі та споруди, не за цільовим призначенням та всупереч установленому режиму використання земель водного фонду. На обґрунтування цих доводів прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із такого. Умовами договору оренди земельної ділянки сторони погодили, що земельна ділянка відводиться за рахунок земель водного фонду (пункт 3), повинна використовуватися з дотриманням вимог цього договору, а також санітарно-епідеміологічного та природоохоронного режиму використання земель (пункти 7, 16, 30). Водночас договором передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для рекреаційного використання, а саме для організації зони відпочинку населення та благоустрою пляжу (пункт 14), а її цільове призначення визначено як землі водного фонду (пункт 15). Відповідно до статті 35 Закону України «Про охорону земель» власники та землекористувачі, у тому числі орендарі земельних ділянок, зобов`язані дотримуватися вимог земельного і природоохоронного законодавства, використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених щодо них обмежень. Аналогічний обов`язок передбачений пунктом «а» частини першої статті 91 та пунктом «а» частини першої статті 96 Земельного кодексу України, згідно з якими власники та землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням. За змістом частини першої статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки є допустимим напрямом її використання відповідно до категорії земель та визначеного виду цільового призначення. Згідно зі статтями 18, 19 Земельного кодексу України всі землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, кожна з яких має особливий правовий режим. Земельна ділянка, віднесена до певної категорії земель, одночасно належить до визначеного виду цільового призначення, який конкретизує напрям її використання. Відповідно до частини першої статті 20 Земельного кодексу України встановлення цільового призначення земельної ділянки передбачає її віднесення до відповідної категорії земель та виду цільового призначення, а зміна цільового призначення здійснюється шляхом зміни категорії земель та/або виду цільового призначення у встановленому законом порядку. Згідно зі статтею 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами. Відповідно до статей 61, 62 Земельного кодексу України та статей 89, 90 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями з особливим режимом господарської діяльності. Частиною другою статті 60 Земельного кодексу України та частиною другою статті 88 Водного кодексу України встановлено нормативну ширину прибережних захисних смуг залежно від виду водного об`єкта. Для великих річок, водосховищ на них та озер така ширина становить 100 метрів, а за крутизни схилів понад три градуси - подвоюється. Частина третя статті 60 Земельного кодексу України та частина сьома статті 88 Водного кодексу України передбачають, що межі прибережних захисних смуг визначаються у документації із землеустрою та містобудівній документації, позначаються на місцевості відповідними інформаційними знаками, а відомості про них вносяться до Державного земельного кадастру як обмеження у використанні земель. За визначенням статті 1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони встановленої законом ширини, на якій діє більш суворий режим господарської діяльності. Зокрема, відповідно до частини другої статті 61 Земельного кодексу України та частини другої статті 89 Водного кодексу України у межах прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім прямо визначених законом винятків. Отже, землі прибережних захисних смуг належать до земель водного фонду, щодо яких законом встановлено особливий правовий режим використання та обмеження господарської діяльності. Такий правовий висновок неодноразово викладений Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 79, 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка є частиною земної поверхні з установленими межами, місцем розташування та визначеними щодо неї правами. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру. За змістом статей 1, 2 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр є єдиною державною геоінформаційною системою, що містить офіційні відомості про землі, їх цільове призначення, обмеження у використанні, а також якісні та кількісні характеристики земельних ділянок. Такі відомості використовуються, зокрема, для регулювання земельних відносин та є офіційними. Із витягу з Державного земельного кадастру, наявного в матеріалах справи, вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6823386500:07:001:0565 площею 0,54 га віднесена до категорії земель рекреаційного призначення з видом цільового використання 07.01 Такі самі відомості містяться у витягу з рішення Новоушицької селищної ради від 23.12.2021 № 7, яким надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зазначеної земельної ділянки з цільовим призначенням 07.01 - для рекреаційних цілей, а також підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.12.2025. Відповідно до Додатку 59 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, «Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок» - код 07.01 визначено як «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення». Відповідно до статті 50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Статтею 51 Земельного кодексу України визначено перелік земельних ділянок, що належать до земель рекреаційного призначення. Згідно зі статтею 52 Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На таких землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати їх використанню за цільовим призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на їх природний стан. Наведені положення Земельного кодексу України свідчать, що правовий режим земель рекреаційного призначення визначається їх належністю до відповідної категорії земель та встановленим видом цільового використання. Відтак земельні ділянки рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до визначеного для них цільового призначення. Оскільки матеріалами справи підтверджується, що спірну земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення з видом цільового використання 07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, відповідно на неї поширюється правовий режим земель рекреаційного призначення, а оцінка правомірності її використання має здійснюватися з урахуванням цього правового режиму. Посилання прокурора на пункт 3 договору оренди, відповідно до якого земельна ділянка відводиться за рахунок земель водного фонду, зазначених висновків не спростовує. Умови договору оренди, що відображають походження земельної ділянки на момент її передачі в користування, самі по собі не визначають її чинного правового режиму та не можуть змінювати цільове призначення земельної ділянки, встановлене у передбаченому законом порядку. При цьому колегія суддів враховує, що на момент укладення договору оренди спірна земельна ділянка ще не була сформована як окремий об`єкт цивільних прав, оскільки їй не було присвоєно кадастрового номера. Водночас після її формування, розроблення відповідної документації із землеустрою, внесення відомостей до Державного земельного кадастру та державної реєстрації речових прав на земельну ділянку визначено як таку, що належить до земель рекреаційного призначення з видом цільового використання 07.01. Матеріали справи не містять доказів зміни категорії земель або виду цільового призначення спірної земельної ділянки після її формування у встановленому законом порядку. Таких обставин не наведено і прокурором. Крім того, у витягу з Державного земельного кадастру відсутні відомості про будь-які зареєстровані обмеження у використанні спірної земельної ділянки, зокрема встановлені відповідно до частини третьої статті 60 Земельного кодексу України та частини сьомої статті 88 Водного кодексу України. Разом із тим прокурор, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, відповідно до якої відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її існування та нормативні розміри визначені безпосередньо законом. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком Верховного Суду, однак вважає, що він не звільняє позивача від обов`язку довести фактичне розташування спірної земельної ділянки відносно урізу води та меж прибережної захисної смуги. Саме лише посилання на нормативну ширину прибережної захисної смуги без встановлення місця проходження її меж та без належних і допустимих доказів розташування спірної земельної ділянки в межах такої смуги не дає підстав для висновку про порушення відповідачем вимог земельного та водного законодавства. Аналізуючи вищевикладене колегія суддів зазанчає, що пред`являючи позов прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка фактично належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, а розміщення на ній об`єктів нерухомості суперечить вимогам земельного та водного законодавства. Саме ці обставини становлять предмет доказування у справі та повинні бути підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами. На підтвердження цих аргументів прокурорм надано такі докази: 1) лист Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет від 02.10.2023 №1079/06/2023 разом із копією Робочого проєкту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС (а.с. 57), схеми розташування земельної ділянки з координатами поворотних точок, виготовлені сертифікованими інженерами-геодезистами Волосянком М.В (а.с.51) та Григорчуком О.М (а.с.58), а також акти обстеження земельної ділянки, складені Новоушицькою селищною радою від 25.09.24 (а.с. 50) та від 14.06.23 (а.с. 55). Оцінюючи наданий прокурором лист Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет від 02.10.2023 № 1079/06/2023 разом із копією Робочого проєкту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС, колегія суддів виходить з того, що зазначені документи самі по собі не дають можливості достовірно встановити місце розташування спірної земельної ділянки відносно меж прибережної захисної смуги. У листі зокрема зазначено, що за результатами співставлення даних інтернет ресурсу https:// kadastr:live із наявними в управлінні матеріалами проекту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС орієнтовне розташування земельної ділянки з даним кадастровим номером знаходиться на віддалі 3-5 метрів від урізу води. Також до листа додано завірену копію з проекту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС із зазначенням орінєнтовного місця розташування земельної ділянки. Водночас колегія суддів враховує, що додана до зазначеного листа копія Робочого проєкту водоохоронної зони містить лише орієнтовне позначення місця розташування спірної земельної ділянки. Однак саме по собі таке орієнтовне відображення не дає можливості достовірно встановити її розташування відносно меж прибережної захисної смуги, а також визначити місце розташування торгового павільйона-елінгу щодо меж такої смуги та перевірити дотримання встановлених законодавством обмежень щодо використання земель водного фонду. Колегія суддів також враховує, що наявні в матеріалах справи акти обстеження земельної ділянки, фотоматеріали та схеми розташування земельної ділянки з координатами поворотних точок, виготовлені сертифікованими інженерами-геодезистами Волосянком М.В. та Григорчуком О.М., підтверджують лише наявність на спірній земельній ділянці певних об`єктів і споруд та відображають її конфігурацію і межі. Водночас зазначені документи не містять відомостей, які б дозволяли встановити розташування земельної ділянки та розміщених на ній об`єктів відносно меж прибережної захисної смуги, а відтак не підтверджують факту порушення встановленого законом режиму використання земель водного фонду. При цьому сам факт розташування земельної ділянки поблизу водного об`єкта не є достатнім для висновку про належність такої земельної ділянки до земель водного фонду або про її знаходження в межах прибережної захисної смуги. Для встановлення зазначених обставин необхідним є визначення виду відповідного водного об`єкта, розміру прибережної захисної смуги, її фактичних меж та співвідношення цих меж із місцем розташування конкретної земельної ділянки. Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 30.04.2025 у справі № 361/3406/18. У свою чергу такі обставини потребують спеціальних знань у сфері землеустрою, геодезії та картографії та за наявності спору між сторонами можуть підтверджуватися, зокрема, висновком відповідної судової експертизи або іншими належними та допустимими доказами, які дають можливість однозначно встановити місцезнаходження земельної ділянки відносно меж територій із спеціальним правовим режимом використання. Водночас у матеріалах справи відсутній висновок судової експертизи щодо встановлення розташування спірної земельної ділянки та зведених відповідачем об`єктів нерухомості відносно прибережної захисної смуги. Клопотань про призначення відповідної судової експертизи учасники справи не заявляли, інших належних і допустимих доказів, які б давали можливість однозначно встановити зазначені обставини, матеріали справи також не містять. Колегія суддів також відхиляє доводи прокурора про те, що Робочий проєкт водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС на території Кам`янець-Подільського району Хмельницької області є беззаперечним та достатнім доказом розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги виключно з огляду на те, що такий доказ був покладений в основу судових рішень у справах №676/2334/18, №676/2332/18, №676/1168/17 та інших. Суд зазначає, що оцінка доказів здійснюється у кожній конкретній справі з урахуванням предмета спору, підстав позову, характеру спірних правовідносин та всієї сукупності наявних у справі доказів. Окрім того, колегія суддів зауважує, що визнання в інших справах Робочого проєкту водоохоронної зони належним і допустимим доказом для встановлення розташування конкретних земельних ділянок щодо меж прибережної захисної смуги Дністровського водосховища не означає, що він автоматично підтверджує місцезнаходження спірної земельної ділянки відносно цих меж у даній справі. Водночас колегія суддів виходить із того, що відповідно до статей 73, 74, 76, 77 ГПК України обов`язок доказування обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається саме на таку сторону, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях чи містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (відповідні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №920/528/19, від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 20.01.2026 у справі №910/14032/24). За таких обставин доводи прокурора про те, що надані ним докази у своїй сукупності підтверджують розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, не знайшли свого підтвердження. Натомість суд виходить з того, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, а її використання, зокрема облаштування території та розміщення відповідних об`єктів, здійснювалося відповідно до визначеного виду її цільового використання. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прокурор, виходячи з наведених у позовній заяві підстав позову, не довів належними та допустимими доказами віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, розташування розміщених на ній об`єктів у межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, на якій відповідно до частини другої статті 61 Земельного кодексу України та частини другої статті 89 Водного кодексу України заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних та інших), а також встановлення щодо цієї земельної ділянки обмежень у її використанні. Відтак прокурором не доведено і порушення відповідачем вимог земельного та водного законодавства в частині нецільового використання орендованої земельної ділянки. Колегія суддів також відхиляє доводи прокурора про те, що суд першої інстанції фактично поклав на нього обов`язок проведення контрольної перевірки в порядку статті 144 Земельного кодексу України. Суд першої інстанції не виходив із того, що прокурор як суб`єкт представництва інтересів держави зобов`язаний здійснювати функції державного контролю. Натомість суд обґрунтовано звернув увагу на те, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу позову, повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами, отриманими у спосіб, визначений законом. Оскільки вимоги позову ґрунтуються на твердженні про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, встановлення такого порушення земельного законодавства здійснюється у порядку, визначеному законодавством про державний контроль за використанням та охороною земель, а стаття 144 Земельного кодексу України визначає процедуру фіксації відповідного порушення та його правові наслідки. За відсутності доказів проведення уповноваженим органом відповідних контрольних заходів із дотриманням установленої законом процедури колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акти обстеження земельних ділянок, складені Новоушицькою селищною радою 14.06.2023 та 25.09.2024, лише фіксують розташування на спірній земельній ділянці відповідних об`єктів і не є належними та достатніми доказами, які підтверджують факт порушення відповідачем вимог земельного законодавства щодо використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням. Щодо рішення суду першої інстанції в частині висновків про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у цій справі, суд зазначає, що скаржник не навів в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди із рішенням суду в цій частині, а враховуючи приписи статті 269 ГПК України та вище наведені обставини справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для виходу за межі доводів та вимог скарги, а тому переглянув рішення суду тільки щодо суті спору в оскаржуваній частині. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, колегія суддів виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Натомість, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, правильно встановлених судом першої інстанції. Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області ґрунтуються на матеріалах і обставинах справи, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування. Розподіл судових витрат У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, залишається за апелянтом. Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 28 квітня 2026 року у справі №924/1328/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України. Повний текст постанови виготовлений 08.07.2026 Головуюча суддя Кульчій І.М. Суддя Мамченко Ю.А. Суддя Хабарова М.В.