Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/4758/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4758/25 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богатиря К.В., Принцевської Н.М., секретар судового засідання Полінецька В.С., за участю представників учасників судового процесу: від ПП «ВЕЛЕС-2000»: Шкодіна Л.В., за ордером; від ФОП Гему І.М.: Єнчева О.О., за ордером; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича на рішення Господарського суду Одеської області від 30 березня 2026 року (повний текст складено 02.04.2026) у справі № 916/4758/25 за позовом Приватного підприємства "ВЕЛЕС-2000" до відповідача Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича про стягнення 362 408,32 грн. та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича до Приватного підприємства "ВЕЛЕС-2000" про стягнення 9 600,00 грн. суддя суду першої інстанції: Д`яченко Т.Г. місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду. В судовому засіданні 06.07.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року Приватне підприємство «ВЕЛЕС-2000» (позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича (відповідач) про стягнення заборгованості за Договором оренди у сумі 362 408,32 грн., з якої 234 000 грн. борг по несплаті суборендної плати, 35 711,53 грн. інфляційні нарахування, 8685,48 грн. 3% річних, 84011,31 грн. штраф. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору суборенди №01/08-26 від 01.08.2023 в частині оплати зобов`язань за суборенду приміщення у період з 01.08.2024 31.10.2025 на яку нараховані штрафні санкції. 19.12.2025 до Господарського суду Одеської області від Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича надійшла зустрічна позовна заява до Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» про стягнення 9600,00 грн. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.12.2025 прийнято зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №916/4758/25. Підставою зустрічного позову є твердження Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича про те, що після закінчення строку дії Договору суборенди №01/08-26 від 01.08.2023 ним помилково продовжувалося перерахування на користь Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» платежів за обслуговування об`єкта суборенди, тоді як будь-які договірні чи інші правові підстави для їх отримання відповідачем за зустрічним позовом були відсутні. З огляду на наведене, позивач вважає зазначені грошові кошти безпідставно набутими та просить суд стягнути їх на свою користь. Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №916/4758/25 (суддя Д`яченко Т.Г.) первісну позовну заяву Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича на користь Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» заборгованість у розмірі 281735 грн. 48 коп., яка складається з суми основного боргу у розмірі 234000 грн. 00 коп., інфляційних втрат у розмірі 14516 грн. 31 коп., 3% річних у розмірі 4593 грн. 85 коп. та пені у розмірі 28625 грн. 32коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3380 грн. 83 коп. В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича відмовлено. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. покладено на позивача за зустрічним позовом. Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що після закінчення строку дії Договору суборенди № 01/08-26 від 01.08.2023 Фізична особа-підприємець Гему Іван Михайлович не виконав передбачений договором обов`язок щодо повернення об`єкта суборенди та оформлення акта його повернення, а відтак продовжував користуватися орендованим майном. Доказів належного повернення приміщення, припинення користування ним чи повідомлення суборендодавця про відмову від подальшого користування матеріали справи не містять. За таких обставин суд дійшов висновку, що у первісного відповідача не припинився обов`язок зі сплати платежів, передбачених договором, а їх несплата свідчить про неналежне виконання договірних зобов`язань. Враховуючи встановлений факт прострочення виконання грошового зобов`язання, вимоги Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» про стягнення основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, а вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат частковому задоволенню у розмірах, визначених судом за результатами перевірки здійснених позивачем розрахунків. Оскільки судом встановлено наявність правової підстави для отримання Приватним підприємством «ВЕЛЕС-2000» платежів за користування об`єктом суборенди після 31.07.2024, доводи Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича про безпідставність їх набуття не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. У зв`язку з цим правові підстави для задоволення зустрічного позову про стягнення 9 600,00 грн як безпідставно набутих коштів відсутні. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 17.04.2026 Фізична особа-підприємець Гему Іван Михайлович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №916/4758/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі, а зустрічну позовну заяву задовольнити. В апеляційній скарзі скаржник посилається на наступні обставини: - Договір суборенди припинив свою дію 31.07.2024 та судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що в договорі сторони визначили момент припинення договору на можливість нарахування орендної плати; - всупереч принципу свободи договору та визначення сторонами його умов, відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України, судом було застосовано до правовідносин сторін положення Цивільного та Господарського кодексу щодо поновлення договору на той самий строк, які сторони не визначали серед умов, укладеного між ними договору, а тому вони не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі; - оскільки строк дії спірного Договору суборенди припинив свою дію 31.07.2024, для нарахування будь-яких платежів, встановлених Договором суборенди, починаючи з 01.08.2024 відсутні правові підстави; - висновок суду про те, що орендар продовжує користуватись майном , посилаючись на відсутність акту повернення майна не є фактичним доказом користування приміщеннями після закінчення договору; - Дії суборендодавця свідчать про недобросовісне здійснення цивільних прав та зловживання ними, адже останній, маючи передбачене Договором право застосувати визначені сторонами процедури врегулювання спірних питань, безпідставно ним не скористався; - зустрічний позов підлягає задоволенню у повному обсязі як такий, який у відповідності до ст.1212 Цивільного кодексу України, грошові кошти у сумі 9600 грн. були помилково сплачені відповідачем на рахунок позивача вже після закінчення строку дії Договору. За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 17.04.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богатиря К.В., Принцевської Н.М. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №916/4758/25 було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів справи №916/4758/25 до суду апеляційної інстанції. 24.04.2026 матеріали справи №916/4758/25 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №916/4758/25. Продовжено розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 на розумний строк. Призначено справу №916/4758/25 до розгляду на 06 липня 2026 року о 14:00 год. Роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у тому числі із застосуванням власних технічних засобів. 11.05.2026 від Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №916/4758/25 залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу Приватне підприємство «ВЕЛЕС-2000» посилається на наступні обставини: - станом на спірний період приміщення не були звільнені та в ньому і на теперішній час знаходяться речі і товар Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича, що унеможливлює використання приміщення Приватним підприємством «ВЕЛЕС-2000» на свій розсуд ; - оскільки Приватне підприємство «ВЕЛЕС-2000» не висувало заперечень проти користування майном протягом одного місяця після закінчення строку дії Договору, відповідно до положень ст.764 Цивільного кодексу та ч.4 ст.284 Господарського кодексу договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. 12.06.2026 від Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив визнати поважними причини неподання фото лічильника електроенергії від 25.07.2024 до суду першої інстанції, поновити строк на його подання та долучити до матеріалів справи, апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №916/4758/25. Так, у відповіді на відзив представник Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича посилається на наступні обставини. Фізична особи-підприємець Гему Івана Михайловича заперечує факт продовження користування об`єктом оренди після закінчення строку його дії, оскільки позивачем на підтвердження факту продовження користуванням приміщення не надано жодного доказу. Крім того, позивачем не надано належних доказів а судом не перевірено правомочність позивача на отримання грошових коштів, які є предметом спору. У судовому засіданні 06.07.2026 представник Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд останню задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №916/4758/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі, а зустрічну позовну заяву задовольнити. Представник Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» просив апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін, вважаючи його правомірним та обґрунтованим. У судовому засіданні 06.07.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану постійні повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування апеляційної колегії у відпустках, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича у справі №916/4758/25 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту. Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, 01 серпня 2023 року між Приватним підприємством «ВЕЛЕС-2000» (суборендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Гему Іваном Михайловичем (суборендар) було укладено Договір суборенди нежитлового приміщення № 01/08-26. За умовами зазначеного договору суборендодавець передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 100 кв. м, розташованого на ринку будівельних матеріалів «Біля Двох стовпів» за адресою: м. Одеса, Тираспольське шосе, 22, а саме: приміщення К-3 площею 40 кв. м, приміщення И-27 площею 30 кв. м та приміщення И-28 площею 30 кв. м. На обґрунтування позовних вимог первісний позивач зазначав, що відповідно до пункту 1 Додатку № 1 до Договору розмір суборендної плати становить 15 600,00 грн без ПДВ за один місяць користування об`єктом суборенди. Крім того, відповідно до пункту 4 Додатку № 1 до Договору суборендар зобов`язаний сплачувати плату за обслуговування об`єкта суборенди у розмірі 6,00 грн без ПДВ за 1 кв. м площі на місяць. З огляду на площу об`єкта суборенди, розмір такої плати становить 600,00 грн на місяць. Згідно з пунктом 2.3 Договору суборендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати суборендну плату, комунальні, експлуатаційні та інші платежі, передбачені договором. Відповідно до пункту 4 Додатку № 1 до Договору суборендна плата підлягає внесенню щомісячно у порядку попередньої оплати в період з 1 по 5 число місяця, за який здійснюється платіж. Відповідно до пункту 3.2. Договору суборенди, строк суборенди становить 12 (дванадцять) місяців з дати підписання Акту приймання передачі. Акт приймання передачі було укладено сторонами 01 серпня 2023 року, отже, за твердженням відповідача, строк дії договору розпочався 01 серпня 2023 року та закінчився 31 липня 2024 року та не продовжувався, та оскільки договір Суборенди закінчився 31.07.2024, то первісний позивач, як вважає первісний відповідач, мав право нараховувати орендну плату до дати закінчення договору - тобто до 31.07.2024 включно. Строк дії Договору суборенди № 01/08-26 визначено до 31 липня 2024 року. Відповідно до пункту 4.2 Договору після закінчення строку його дії або у разі дострокового припинення чи розірвання договору суборендар зобов`язаний повернути об`єкт суборенди суборендодавцю. Повернення об`єкта оформлюється Актом приймання-передачі з суборендного користування (Акт № 3), який складається у двох примірниках та підписується сторонами або їх уповноваженими представниками. За твердженням Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000», після закінчення строку дії договору, ФОП Гему І. М. об`єкт суборенди не звільнив, належне йому майно не вивіз, Акт №3 не підписав, у зв`язку з чим, на думку позивача, продовжив фактичне користування спірним приміщенням. Також Приватне підприємство «ВЕЛЕС-2000» зазначає, що на 01 листопада 2025 року за період з 01 серпня 2024 року по 31 жовтня 2025 року у ФОП Гему І. М. утворилася заборгованість зі сплати суборендної плати у розмірі 234 000,00 грн, що, на думку позивача, є істотним порушенням умов Договору. Також позивач посилався на положення пункту 10.2 Договору, відповідно до якого у разі несвоєчасної або неповної сплати суборендної плати суборендодавець має право припинити постачання суборендарю комунальних послуг та застосувати штраф у розмірі 5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. У зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання первісним позивачем також було нараховано пеню із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 84 011,31 грн, інфляційні втрати у розмірі 35 711,53 грн та 3 % річних у сумі 8 685,48 грн. Приватне підприємство «ВЕЛЕС-2000» направило Фізичній особі-підприємцю Гему Івану Михайловичу претензію від 13.10.2025 № 1310/1.25 з вимогою погасити наявну заборгованість та виконати зобов`язання за договором. Факт отримання зазначеної претензії Фізичною особою-підприємцем Гему Іваном Михайловичем не заперечувався. Водночас вимоги, викладені у претензії, виконані не були, заборгованість не погашена, а об`єкт суборенди не повернуто, що, за твердженням позивача, і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Звертаючись із зустрічним позовом, Фізична особа-підприємець Гему Іван Михайлович зазначав, що 01 серпня 2023 року між сторонами було укладено Договір суборенди № 01/08-26, умови якого ним були належним чином виконані, оскільки орендна плата та плата за обслуговування об`єкта суборенди за весь строк дії договору були сплачені у повному обсязі. При цьому зустрічний позивач вказував, що лише після ознайомлення з матеріалами первісного позову йому стало відомо про те, що після закінчення строку дії договору з його банківського рахунку продовжували здійснюватися платежі на користь Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» як плата за обслуговування об`єкта суборенди. За доводами зустрічного позивача, зазначені платежі були здійснені помилково, оскільки він є особою пенсійного віку, має погіршений зір, у зв`язку з чим допускає помилки при здійсненні банківських операцій. На підтвердження цього він посилався на випадок, коли раніше ним вже було помилково перераховано кошти за неправильними банківськими реквізитами, що потребувало вжиття заходів для їх повернення. Як зазначав зустрічний позивач, у період із серпня 2024 року по листопад 2025 року ним було здійснено 16 платежів по 600,00 грн кожний на користь Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000», загальна сума яких склала 9 600,00 грн. Посилаючись на те, що строк дії Договору суборенди закінчився 31 липня 2024 року, зустрічний позивач вважав, що після цієї дати правові підстави для отримання відповідачем зазначених коштів були відсутні. У зв`язку з цим він стверджував, що грошові кошти, сплачені ним як плата за обслуговування об`єкта суборенди після припинення дії договору, набуті Приватним підприємством «ВЕЛЕС-2000» без достатньої правової підстави, що і стало підставою для звернення до суду з зустрічними позовними вимогами. Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Як встановлено та підтверджується матеріалами справи, позовні вимоги первісного позивача обґрунтовані тим, що Фізична особа-підприємець Гему Іван Михайлович, всупереч умовам укладеного між сторонами Договору суборенди нежитлового приміщення № 01/08-26 від 01 серпня 2023 року, не виконав належним чином обов`язок щодо своєчасної сплати суборендних платежів, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 234 000,00 грн, а також три відсотки річних, інфляційні втрати та штрафні санкції. Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов, якщо такі умови не суперечать вимогам законодавства, звичаям ділового обороту, принципам розумності та справедливості. За змістом частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, погоджені сторонами, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 серпня 2023 року між Приватним підприємством «ВЕЛЕС-2000» (суборендодавцем) та Фізичною особою-підприємцем Гему Іваном Михайловичем (суборендарем) укладено Договір суборенди нежитлового приміщення № 01/08-26, відповідно до умов якого суборендодавець передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення. Пунктами договору сторони погодили, що строк його дії закінчується 31 липня 2024 року. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. За змістом статей 509, 526 та 629 Цивільного кодексу України укладений між сторонами договір породжує взаємні права та обов`язки, є обов`язковим для виконання його сторонами, а зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. При цьому статті 610, 611 та 612 Цивільного кодексу України передбачають, що невиконання або неналежне виконання договірного зобов`язання є його порушенням та тягне застосування визначених договором або законом правових наслідків, у тому числі відповідальності у вигляді неустойки та інших передбачених законом платежів. Спірні правовідносини виникли з договору суборенди нежитлового приміщення, а тому до них підлягають застосуванню положення глави 58 Цивільного кодексу України, що регулюють відносини найму (оренди). Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) майно передається у користування за плату на визначений договором строк. Частина перша статті 763 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, відповідно до якого договір найму укладається на строк, визначений сторонами. Після припинення договору найму на наймача покладається обов`язок негайно повернути майно наймодавцю у стані, в якому воно було отримане, з урахуванням нормального зносу або у стані, погодженому сторонами (частина перша статті 785 Цивільного кодексу України). У разі невиконання такого обов`язку закон надає наймодавцю право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочення його повернення. Отже, законодавець розмежовує правові наслідки користування майном протягом строку дії договору та користування майном після його припинення. Якщо до моменту припинення договору правовою підставою внесення платежів є договір оренди, то після припинення договору правове регулювання відносин сторін здійснюється положеннями статті 785 Цивільного кодексу України, які передбачають спеціальний спосіб захисту прав наймодавця у разі неповернення майна. Матеріали справи свідчать, що між сторонами відсутня згода щодо правової природи спірних правовідносин після 31 липня 2024 року. Так, первісний позивач вважає, що після закінчення строку дії договору відповідач не звільнив орендоване приміщення, продовжив ним користуватися, а акт приймання-передачі щодо повернення об`єкта суборенди сторонами не складався та не підписувався. На думку позивача, зазначені обставини свідчать про продовження договірних відносин, у зв`язку з чим у відповідача зберігся обов`язок зі сплати суборендної плати відповідно до умов договору. Натомість зустрічний позивач посилається на те, що Договір суборенди № 01/08-26 припинив свою дію 31 липня 2024 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому після цієї дати між сторонами відсутні договірні правовідносини. На його переконання, саме лише неповернення приміщення або непідписання акта приймання-передачі не є підставою для висновку про продовження строку дії договору чи виникнення обов`язку зі сплати суборендної плати на умовах договору після припинення його дії. Таким чином, ключовим питанням, що підлягає вирішенню у цій справі, є встановлення того, чи припинилися договірні правовідносини між сторонами після спливу строку дії Договору суборенди 31 липня 2024 року, чи, навпаки, наявні передбачені законом або договором підстави вважати, що такі правовідносини продовжували існувати, а відтак чи були правові підстави для нарахування суборендної плати та заявлених до стягнення сум після закінчення строку дії договору. Відповідно до пункту 4.2 Договору суборенди Суборендар зобов`язаний у день закінчення строку дії договору або його дострокового припинення повернути Суборендодавцю об`єкт суборенди шляхом підписання сторонами Акта приймання-передачі (повернення) з суборендного користування. Як встановлено судом, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання Фізичною особою-підприємцем Гему Іваном Михайловичем зазначеного договірного обов`язку. Зокрема, відсутні докази повернення спірного приміщення суборендодавцю та оформлення сторонами Акта приймання-передачі (повернення). Натомість відповідачем за первісним позовом не доведено належними доказами факту припинення користування об`єктом суборенди або його передачі позивачу після закінчення строку дії договору. Згідно зі статтею 764 Цивільного кодексу України, якщо після закінчення строку договору наймач продовжує користуватися майном, а наймодавець протягом одного місяця не заявив заперечень щодо такого користування, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічне правове регулювання містила і частина четверта статті 284 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої за відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку його дії договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. Таким чином, неповернення об`єкта суборенди після закінчення строку дії договору саме по собі не припиняє правовідносини сторін. Навпаки, за відсутності належних доказів повернення майна та оформлення відповідного акта приймання-передачі, а також з урахуванням фактичного продовження користування приміщенням, такі обставини свідчать про подальше володіння та користування відповідачем спірним майном. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт продовження Фізичною особою-підприємцем Гему Іваном Михайловичем користування об`єктом суборенди після 31 липня 2024 року, тоді як належних доказів його повернення суборендодавцю відповідачем не надано. Доводи відповідача про те, що ним порушувалося питання щодо зменшення розміру орендної плати, повідомлялося про намір припинити орендні відносини та були передані ключі від приміщення, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. Такі твердження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять листування сторін, заяв, повідомлень, звернень, актів передачі ключів чи інших документів, які б свідчили про повідомлення позивача щодо припинення користування приміщенням або про фактичне повернення об`єкта суборенди. Крім того, судом враховано, що відповідач визнав факт отримання претензії Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» від 13.10.2025 № 1310/1.25 щодо наявності заборгованості. Водночас після її отримання відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості або повернення спірного приміщення, що також свідчить про відсутність належного виконання ним своїх договірних обов`язків. За змістом частин першої та п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України користування майном є платним, а орендна плата сплачується у строки та розмірі, визначених договором. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неналежне виконання відповідачем умов Договору суборенди № 01/08-26 щодо своєчасної сплати суборендних платежів за період з 01 серпня 2024 року по 31 жовтня 2025 року. Матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості у розмірі 234 000,00 грн, при цьому відповідач не надав належних доказів її сплати або доказів, які б спростовували правильність розрахунку позивача. За таких обставин вимоги про стягнення основної суми боргу є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо заявлених до стягнення штрафних санкцій, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 549, 611 та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а також статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» порушення грошового зобов`язання є підставою для застосування до боржника передбачених законом та договором заходів цивільно-правової відповідальності. Разом з тим суд першої інстанції обґрунтовано перевірив правильність здійснених позивачем розрахунків пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат і встановив, що вони здійснені без урахування фактичного розміру заборгованості, яка виникала щомісячно. У зв`язку із цим судом самостійно здійснено перерахунок зазначених сум виходячи із щомісячної заборгованості у розмірі 15 600,00 грн, із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та з дотриманням положень частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України щодо неможливості виходу суду за межі заявлених позовних вимог. За результатами проведеного перерахунку суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у сумі 28 625,32 грн, трьох відсотків річних у сумі 4 593,85 грн та інфляційних втрат у сумі 14 516,31 грн. Щодо зустрічних позовних вимог Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича про стягнення з Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 9 600,00 грн колегія суддів зазначає таке. В обґрунтування заявлених вимог зустрічний позивач посилається на те, що у період з серпня 2024 року по листопад 2025 року ним було здійснено 16 платежів по 600,00 грн кожний на користь Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» на загальну суму 9 600,00 грн. При цьому, на думку зустрічного позивача, оскільки строк дії Договору суборенди нежитлового приміщення № 01/08-26 закінчився 31 липня 2024 року, після зазначеної дати у відповідача за зустрічним позовом були відсутні правові підстави для отримання зазначених коштів. Відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Зазначені принципи мають фундаментальне значення для регулювання цивільних правовідносин та підлягають застосуванню при тлумаченні й застосуванні норм цивільного законодавства. За приписами частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України обов`язок повернути майно виникає у разі його набуття або збереження за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави або у випадку, коли така правова підстава згодом відпала. Таким чином, для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідною є одночасна наявність двох умов: набуття чи збереження майна за рахунок іншої особи та відсутність правової підстави для такого набуття або її подальше відпадіння. Отже, положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються лише за відсутності між сторонами договірного або іншого спеціального правового регулювання спірних правовідносин. Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України визначає випадки, коли безпідставно набуте майно не підлягає поверненню. Крім того, у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22 Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка усвідомлює відсутність у себе обов`язку зі сплати коштів, однак добровільно здійснює відповідні платежі, а в подальшому вимагає їх повернення як безпідставно набутих, діє всупереч принципу добросовісності, що свідчить про суперечливість її поведінки. Колегія суддів вважає, що наведений правовий висновок підлягає застосуванню і до спірних правовідносин. Так, зустрічний позивач стверджує, що після 31 липня 2024 року у нього був відсутній обов`язок зі сплати будь-яких платежів за договором суборенди. Разом із тим він не заперечує факту добровільного перерахування на користь Приватного підприємства «ВЕЛЕС-2000» 16 платежів на загальну суму 9 600,00 грн. За таких обставин вимога про повернення зазначених коштів суперечить власній поведінці зустрічного позивача та не узгоджується із принципом добросовісності, закріпленим статтею 3 Цивільного кодексу України. Разом із тим, як встановлено судом під час розгляду первісного позову, Фізична особа-підприємець Гему Іван Михайлович після закінчення строку дії договору не виконав передбачений пунктом 4.2 Договору обов`язок щодо повернення об`єкта суборенди, не передав його суборендодавцю за актом приймання-передачі та продовжив фактично користуватися спірним приміщенням. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що між сторонами зберігалися договірні правовідносини, пов`язані з користуванням об`єктом суборенди, а тому отримання Приватним підприємством «ВЕЛЕС-2000» спірних коштів ґрунтувалося на існуючих між сторонами правовідносинах. За усталеною правовою позицією Верховного Суду положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню у випадках, коли між сторонами існують договірні правовідносини, а спір стосується виконання або неналежного виконання договору. Наявність договору виключає можливість кваліфікації отриманих коштів як безпідставного збагачення до моменту припинення договірних зобов`язань або відпадіння правової підстави їх набуття. Сам по собі факт закінчення строку дії договору не свідчить про припинення всіх прав та обов`язків його сторін, якщо окремі договірні зобов`язання залишилися невиконаними. Зокрема, обов`язок суборендаря щодо повернення майна та проведення остаточних розрахунків існує до його належного виконання. Оскільки у цій справі судом встановлено, що відповідач за первісним позовом продовжував користуватися спірним майном після закінчення строку дії договору та не повернув його суборендодавцю у визначеному договором порядку, підстави для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України відсутні. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича про стягнення 9 600,00 грн як безпідставно набутих коштів. Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги з огляду на таке. Посилання апелянта на те, що Договір суборенди припинив свою дію 31.07.2024, а тому після зазначеної дати відсутні правові підстави для нарахування суборендної плати, є необґрунтованими. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що після закінчення строку його дії суборендар зобов`язаний у день припинення договору повернути об`єкт суборенди суборендодавцю зі складанням Акта приймання-передачі (повернення). Разом з тим матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу виконання відповідачем зазначеного обов`язку. Доказів повернення приміщення, передачі ключів, підписання сторонами акта приймання-передачі чи повідомлення суборендодавця про припинення користування приміщенням відповідачем не надано. За таких обставин сам по собі факт закінчення строку дії договору не свідчить про припинення всіх прав та обов`язків його сторін, оскільки відповідні договірні зобов`язання підлягають виконанню до моменту їх належного виконання. Не заслуговує на увагу і довід апелянта про те, що суд першої інстанції всупереч принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 Цивільного кодексу України, безпідставно застосував положення статті 764 Цивільного кодексу України та частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України щодо поновлення договору. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов лише в межах, встановлених законом. При цьому імперативні приписи цивільного та господарського законодавства є обов`язковими для застосування незалежно від того, чи містить договір пряме посилання на відповідні норми. Стаття 764 Цивільного кодексу України та частина четверта статті 284 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) безпосередньо визначають правові наслідки продовження користування орендованим майном після закінчення строку договору. Відсутність у договорі окремого положення щодо застосування зазначених норм не виключає можливості їх застосування судом, оскільки вони є нормами законодавства, що регулюють відповідні правовідносини. Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених обставин справи. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для нарахування суборендної плати після 31.07.2024. Як встановлено судом, відповідач після спливу строку дії договору не виконав свого обов`язку щодо повернення майна, передбаченого пунктом 4.2 Договору, а належних доказів припинення користування приміщенням суду не надав. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про продовження користування відповідачем об`єктом суборенди, що, у свою чергу, є підставою для виникнення обов`язку зі сплати платежів, передбачених договором. Безпідставними є і твердження апелянта про те, що відсутність акта приймання-передачі не підтверджує фактичного користування приміщенням. Суд першої інстанції не ототожнював відсутність акта повернення із безумовним доказом користування майном. Висновок про продовження користування зроблено за результатами оцінки всієї сукупності доказів у справі відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України. При цьому судом враховано, що відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував повернення приміщення суборендодавцю, передачу ключів, звільнення приміщення або повідомлення про припинення користування ним. Натомість відповідач продовжував здійснювати платежі на користь позивача, що також свідчить про подальше існування між сторонами відповідних правовідносин. Доводи апелянта про недобросовісність поведінки суборендодавця та зловживання ним своїми правами також не знайшли свого підтвердження. Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права здійснюються добросовісно, а зловживання правом не допускається. Разом із тим саме по собі незастосування стороною окремих передбачених договором способів реагування на порушення зобов`язання не свідчить про недобросовісність її поведінки та не позбавляє права звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Матеріали справи не містять доказів того, що Приватне підприємство «ВЕЛЕС-2000» діяло виключно з наміром завдати шкоди відповідачу або використовувало свої права всупереч їх призначенню. Так само не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову. Звертаючись із зустрічним позовом, апелянт посилається на положення статті 1212 Цивільного кодексу України та зазначає, що грошові кошти у сумі 9 600,00 грн були помилково перераховані після припинення договору. Однак судом першої інстанції встановлено, що між сторонами продовжували існувати договірні правовідносини, пов`язані з користуванням відповідачем об`єктом суборенди, а отже отримання спірних коштів мало належну правову підставу. Крім того, сам апелянт зазначає, що відповідні платежі були здійснені ним добровільно. При цьому, якщо особа, вважаючи, що у неї відсутній обов`язок щодо сплати коштів, добровільно здійснює такі платежі, а в подальшому вимагає їх повернення як безпідставно набутих, така поведінка суперечить принципу добросовісності та не відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 17.04.2024 у справі №127/12240/22. За наявності між сторонами договірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню, оскільки глава 83 цього Кодексу регулює виключно позадоговірні зобов`язання. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, ґрунтуються переважно на власному тлумаченні апелянтом норм матеріального права та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, оскільки суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування прийнятого рішення. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі № 916/4758/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гему Івана Михайловича залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №916/4758/25 залишити без змін. Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текс постанови складений та підписаний 09.07.2026. Головуючий суддя Савицький Я.Ф. Суддя Богатир К.В. Суддя Принцевська Н.М.