Постанова Дніпровський апеляційний суд № 286/4176/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3578/26 Справа № 286/4176/24 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Макарова М.О., при секретарі - Карпенко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року у складі судді Курочкіної О.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Овруцької міської ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі. Від вказаного шлюбу мають малолітню дочку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою влітку 2023 року виїхав до м.Овруч, оскільки спільне життя із відповідачем стало неможливим, внаслідок зловживання алкоголем, що дуже негативно впливає на дитину, а сварки у родині не припинялись через таку її поведінку. Зазначає, що дочка проживає з ним та бабусею, ходить до школи в м.Овруч, відповідач в свою чергу залишилась проживати в м.Київ, про дитину не піклується та не провідує її, жодного разу не приїжджала в м.Овруч до дитини, життям та її здоров`ям не цікавиться, не відвідує школу, батьківські збори, лише за весь цей час двічі на свята вітала дитину, що свідчить про наявність фактичного ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини. Враховуючи викладене, просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, систематично й позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батьків, так і для дитини, тому, враховуючи інтереси перш за все дитини, відсутні достатні підстави для застосування до відповідача такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин у справі та безпідставно відмовив у задоволенні позову, не звернувши уваги на протиправну поведінку матері по відношенню до своєї дитини. Вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги висновок виконавчого комітету про доцільність позбавлення матері батьківських прав, не надав належної оцінки тому, що дитина тривалий час проживає лише з батьком, що призвело до неправильного застосування положень статті 164 СК України. Суд першої інстанції не звернув належної уваги на заяву відповідача, яка фактично визнала позов та дала згоду на позбавлення її батьківських прав, що є достатньою підставою для задоволення позову. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 11 листопада 2016 року, актовий запис №159. Відповідно до довідки Державної прикордонної служби України від 12 червня 2024 року, ОСОБА_1 , який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, дійсно є військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_2 з місцем дислокації АДРЕСА_1 . На військовій службі з 04 червня 2024 року по теперішній час. Згідно довідки від 25 вересня 2024 року Овруцького ліцею №1, мати учениці 2-Б класу ОСОБА_3 , 2016 року народження, не відвідувала батьківські збори, не приводила і не забирала дитину зі школи. Довідку видано на підставі інформації класного керівника ОСОБА_4 . Відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_3 , 2016 року народження від 02 жовтня 2024 року, в квартирі АДРЕСА_2 , дитина проживає з бабусею та батьком, який наразі перебуває в ЗСУ. Відповідно до висновку виконавчого комітету Овруцької міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , 2016 року народження, зазначено, що комісією було обстежено умови проживання дитини та встановлено, що для дитини створені належні умови для проживання, виховання та розвитку. 03 серпня 2025 року мати дитини ОСОБА_2 в письмові формі повідомила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно доньки. 18 серпня 2025 року комісія прийняла рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 , 2016 року народження. 21 серпня 2025 року виконавчим комітетом Овруцької міської ради було прийнято рішення № 259 «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ». Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Європейський суд з прав людини також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13). У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) Європейський суд з прав людини також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17. Відповідно до статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Так, відповідно до положень частин 1, 2, 4 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Згідно із частиною 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: 1) визнання їх усіма учасниками справи та 2) відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин. Втім, визнання позову слід відрізняти від визнання відповідачем певних обставин. Так, відповідач може визнавати певні підстави позову, але заперечувати проти його задоволення, отже визнання обставин позову тільки звільняє позивача лише від їх доведення перед судом. Вказане вище, взагалі не узгоджується із нормою пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, яка вказує на необхідність з`ясування обставин саме ухилення від виконання батьківського обов`язку, а тому прохання до суду самого відповідача позбавити її батьківського права не відповідає нормам закону. Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України). Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України. Відповідно до частини 1-3 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Суд першої інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено. Встановивши відсутність свідомого нехтування матір`ю своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , 2016 року народження. При цьому, колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоцільність позбавлення матері батьківських прав щодо доньки, з урахуванням встановлених у цій справі обставин. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на наявну протиправну поведінку матері щодо дитини, яка суперечить інтересам самої дитини, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки скаржником не надано суду належних до допустимих доказів на підтвердження протиправної поведінки матері щодо дитини. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи не можуть бути підставною для скасування рішення суду й простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв`язків між нею та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її батька, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо її доньки. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач визнала позов про що направила суду відповідну письмову заяву та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини були предметом розгляду у суді першої інстанції, судом надано на ці доводи вичерпну відповідь, а позивачем в свою чергу не доведено вказані обставини належними та допустимими доказами у розумінні положень діючого законодавства. Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги висновок виконавчого комітету про доцільність позбавлення матері батьківських прав, не надав належної оцінки тому, що дитина тривалий час проживає лише з батьком, що призвело до неправильного застосування положень статті 164 СК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Посилання скаржника на безпідставну відмову у позові, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно норм Сімейного Кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини й при розгляді справ щодо позбавлення батьківських прав суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Фактично аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи, яким надана належна оцінка під час розгляду справи. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 30 червня 2026 року. Повний текст судового рішення складено 08 липня 2026 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича М.О. Макаров