Постанова 4803 № 196/811/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2923/25 Справа № 196/811/24 Суддя у 1-й інстанції - Бабічева Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді: Ткаченко І.Ю., суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В., за участю секретаря: Кошари О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою адвоката Осипенка Артема Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року,- В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що вони з відповідачкою мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З відповідачкою в шлюбі він не перебував. Відповідачка покинула дитину, коли їй виповнилось два роки. З 2011 року дитина проживає з ним та знаходиться на повному його утриманні. відповідачка проживає окремо. Він ніколи не забороняв відповідачці спілкуватись, виховувати доньку, однак понад тринадцять років відсутній будь-який зв`язок з відповідачкою, яка самоусунулась від виконання своїх обов`язків та покинула доньку. За період проживання разом, ОСОБА_2 зарекомендувала себе як байдужа матір, яка взагалі не цікавилась життям дитини. Жодного з покладених законом на батьків обов`язків протягом тривалого часу відповідачка не виконує, не бере, матеріальної будь-якої іншої участі у вихованні дитини, не цікавиться здоров`ям, не піклується про навчання, не спілкується з донькою, не виявляє жодного батьківського піклування з 2011 року, тому просив суд ухвалити рішення, яким позбавити відповідачку батьківських прав відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Осипенка А.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не цікавиться її життям та досягненнями, не спілкується з нею 13 років. Вказані обставини підтверджуються поясненнями дитини, свідків, та письмовими доказами, в тому числі висновком від 31 липня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; матір`ю є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 07 липня 2009 року. Згідно довідки виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №89 від 12 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та має такий склад сім`ї: мати - ОСОБА_6 ; донька - ОСОБА_5 . Відповідно до довідки-характеристики №43 від 12 червня 2024 року, виданої виконкомом Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, позивач ОСОБА_1 проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 . До кримінальної відповідальності не притягався, алкогольні напої не вживає, скарг на ОСОБА_1 від жителів не надходило. У акті обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 , комісією встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та має склад сім`ї: мати - ОСОБА_6 , донька - ОСОБА_5 . Позивач ОСОБА_1 виховує доньку один, місцезнаходження матері невідомо. Згідно довідки Цибульківської гімназії Могилівської сільської ради Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року №16, донька сторін ОСОБА_5 навчається в 9 класі Цибульківської гімназії Могилівської сільської ради Дніпропетровської області. Проживає в неповній сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 . Опікою та вихованням займається батько, який обов`язки виконує в повній мірі, цікавиться позашкільним життям доньки, сприяє інтересам у виборі її майбутньої професії. Жодного разу мати не з`являлась, не цікавилась і не брала участі в житті дитини, адміністрація гімназії не має зв`язку з матір`ю. Згідно довідки Китайгородського ліцею Китайгородської сільської ради №281 від 07 жовтня 2024 року мати ОСОБА_5 , 2009 року народження, - ОСОБА_2 протягом навчання в Китайгородському ліцеї Китайгородської сільської ради не приймає участь у вихованні доньки, так як жодного разу не відвідала навчальний заклад, не цікавилась результатами навчання доньки, не виходила на контакт з класним керівником. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів саме винної поведінки та свідомого умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено. З урахуванням пояснень відповідачки ОСОБА_2 про те, що вона має бажання виконувати свої батьківські обов`язки, спілкуватись з дитиною, відсутність доказів щодо негативної поведінки та вчинення протиправних дій щодо доньки. Підстави для застосування до відповідачки крайнього заходу сімейно-правової відповідальності у виді позбавлення батьківських прав відсутні, як і відсутня гостра соціальна необхідність у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України та ст.ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують усі відповідні законодавчі й адміністративні заходи. Положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати всі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей (постанова ВП ВС від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц ). Відповідно до ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Так, відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Положеннями вказаної вище статті визначено основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей. Батьківські права є в той же час і обов`язками батьків з виховання дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов`язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав. Статтею 164 СК України визначено, що батьки можуть бути позбавлені батьківських прав тільки у випадках: якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причин і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.15,16 постанови „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" №3 від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58). У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідний висновок від 31 липня 2024 року, про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав містить в матеріалах справи. Відповідно до статті 14 Закону Украі?ни «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Наведене дає підстави для висновку, що з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з`являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її біологічного батька батьківських прав щодо неї, а тому реалізація права дитини бути заслуханою не повинна залежати від наявності клопотання сторін. Закріплення цього права наголошує, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Практична реалізація цього права означає, що судом при ухваленні рішення щодо дитини ретельно досліджується різноманітні чинники, які разом з думкою дитини щодо предмета спору дозволяють ухвалити рішення в конкретній сімейній ситуації з урахуванням найкращих інтересів дитини. Про це свідчить стала судова практика. Зокрема, висновки Верховного Суду у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16 (провадження № 61-29090св18), від 04 березня 2020 року у справі № 356/417/17 (провадження № 61-16764св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19 (провадження № 61-13918св20) від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21 (провадження № 61-5643св23), від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 (провадження № 61-18610св23), від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22 (провадження № 61-4664св24). Отже, для правильного застосування норм права під час вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав одного із батьків та з`ясування усіх обставин, необхідних для ухвалення рішення в інтересах дитини, перед прийняттям рішення суд надає можливість дитині висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя. Із матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції заслухана думка ОСОБА_7 , яка вказала про те, що відповідачку, яка є її матір`ю необхідно позбавити батьківських прав. Колегія суддів наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Втім у даному конкретному випадку колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер Доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не свідчать про незаконність та неправильність рішення суду. Також колегія суддів звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу адвоката Осипенка Артема Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.. Вступна та резолютивна частини проголошені 26 березня 2025 року. Повний текст постанови складено 27 березня 2025 року. Судді: