Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/40216/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/40216/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н.П. Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року, суддя Панченко Н.Д., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . (РНОКПП НОМЕР_1 ) за №262140010304 від 26.05.2023 за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . (РНОКПП НОМЕР_1 ) за № 262140010304 від 06.07.2023 за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 19.05.2023 за призначенням пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.02.1993 по 01.01.1998 трудової книжки НОМЕР_2 від 28.08.1980; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити позивачу пенсію за віком з правом на пенсійну виплату з 07.04.2023 відповідно до поданої заяви 19.05.2023. Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса: вулиця Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004; код ЄДРПОУ: 21084076) №262140010304 від 26.05.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, буд. 83, місто Одеса, Одеська область, 65107; код ЄДРПОУ: 20987385) про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) за № 262140010304 від 06.07.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса: вулиця Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004; код ЄДРПОУ: 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) від 19.05.2023 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.02.1993 по 24.06.1997 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 28.08.1980 та прийняти рішення згідно з вимогами чинного законодавства України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням Київського окружного адміністративного суду Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для виходу із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Жовтневе, Києво-Святошинського району, Київської області та в даний час проживає в м. Києві. У квітні 2023 року їй виповнилося 60 років і 19 травня 2023 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для призначення пенсії за віком згідно ст. 26 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки має право для призначення пенсії за віком при досягненні 60 років та при наявності стажу роботи понад 30 років. Відповідний стаж підтверджується трудовою книжкою на ім`я ОСОБА_1 , згідно з якою її загальний стаж складає більше 30 років. Відповідно до пункт 4.2 постанови правління ПФУ від 16.12.2020 № 25-1 Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, при прийманні документів працівник сервісного центру реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Вищевказану заяву за принципом екстериторіальності передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26.05.2023 року №262140010304 та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.07.2023 року №262140010304 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення, оскільки відсутній запис про звільнення. В обґрунтування відмови в рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» - 60 років. Вік заявника на дату звернення - 60 років. Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення - 30 років. У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років. У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років. Відповідно до наданих документів, відповідачі визначили, що страховий стаж позивача становить 28 років 0 місяців 27 днів. Згідно з матеріалами справи до страхового стажу не зарахований період роботи з 01.02.1993 по 01.01.1998 в Фірмі «Київська торговельна компанія», оскільки необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи. Водночас, за наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» матиме з 07.04.2026. Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частин 1 - 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно- правового характеру за умови сплати страхових внесків. До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню. Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Статтею 62 Закону № Закону України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. За приписами статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Зі змісту наведених норм вбачається, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.74 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція № 162). Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції № 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58). Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58). За змістом пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи (п.2.26 Інструкції №58). У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.4.1 Інструкції №58). Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб. Таким чином позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Так, із трудової книжки на ім`я позивача серії НОМЕР_2 , убачається, що в якій наявні трудові записи, про те, що вона 01.02.1993 прийнята економістом ІІ категорії групи аналітичного обліку №2 відділу кредиту ЦБ підприємства по переведенню, наказ від 01.02.1993 №1-к. 26.04.1993 позивачка переведена економістом І категорії відділу фінансових розрахунків та зведеної звітності ЦБ підприємства, наказ від 26.04.1993 № 32-к. 01.09.1993 переведена на посаду головного бухгалтера Централізованої бухгалтерії підприємства, наказ від 01.09.1993 № 83-к. 24.06.1997 КП Фірма «Київська торговельна компанія» реорганізована в ЗАТ «Київська торговельна компанія». Подальші записи щодо трудової діяльності на ЗАТ «Київська торговельна компанія» трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 не містить. Таким чином, у вищевказаній трудовій книжці містяться відомості про трудову діяльність позивачки у спірний період. Записи щодо дати прийняття на роботу та переведення на інші посади за період з 01.02.1993 по 24.06.1997 виконані чітко, не містять виправлень, неточностей, які б могли викликати обґрунтовані сумніви щодо їх змісту. Тобто, із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу переведення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці. Тому, на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі 687/975/17 (реєстраційний номер у ЄДРСР 72366973). (ВС/КАС у справі № 127/9055/17 від 06 березня 2018 р.) Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці серії НОМЕР_2 щодо спірного періоду роботи з 01.02.1993 по 24.06.1997. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Разом з тим, колегія судідв зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі № 490/12392/16-а. За даних обставин відповідачі фактично переклали відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Щодо позовних вимог про зарахування до страхового стажу періоди роботи з 25.06.1997 по 01.01.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 28.08.1980 то в цій частині суд відмовив позивачці в задоволенні позовних вимог, оскільки трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_2 не містить відомостей про трудову діяльність на ЗАТ «Київська торговельна компанія» після 24.06.1997. Відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. З наданих позивачем відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, з 01.01.1998 щодо ОСОБА_1 ЗАТ «Київська торговельна компанія» сплачувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Отже, оскільки трудова книжка НОМЕР_2 від 28.08.1980 не містить відомостей про трудову діяльність позивачки на ЗАТ «Київська торговельна компанія» після 24.06.1997, будь-яких інших відомостей, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, позивачем до відповідачів не надавалося, доказів здійснення трудової діяльності у період з 25.06.1997 по 31.12.1997 до суду не надано, підстави для визнання протиправними дії відповідачів в цій частині відсутні, а відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити позивачу пенсію за віком з правом на пенсійну виплату з 07.04.2023 відповідно до поданої заяви 19.05.2023. У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує його при розгляді даної справи. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. При вирішенні цього спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні. Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Разоми з тим, судова колегія зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 по справі №823/59/17. Таким чином, рішення щодо призначення пенсії мають прийматися саме пенсійними органами і суд не повинен їх підміняти, а тому ефективним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі. Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа. У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та повторно Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком. Відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); - виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області, яким прийнято рішення від 26.05.2023 року №262140010304 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком. Сторонами не заперечується, що перша заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, при цьому повторне аналогічне звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві було направлене до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області і містило аналогічне рішення, яке вже було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, відтак, з огляду на приписи п. п. 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, на останнього й має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не виконало свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не здійснювало розгляд заяви позивачки, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо зобов`язання вчинити дії. З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.02.1993 по 24.06.1997, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 та зобов`язати повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком, яку остання подавала у травні 2023 року з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсіного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року - без змін Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Файдюк В.В.