Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/11568/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/11568/24 пров. № А/857/5704/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П. Обрізка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Одеській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Стецин Н.В.) від 06 січня 2025 у справі № 140/11568/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 11.09.2024 №032350028894; зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити їй пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, тобто з 04.09.2024. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №032350028894 від 11.09.2024 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійногоi віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з тих підстав, що період проживання позивачки на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 становить менше трьох років. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій належить задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області №032350028894 від 11.09.2024, адже внаслідок прийняття цього рішення порушено право позивачки на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 та в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 року проживала у зоні посиленого радіологічного контролю 01 рік 09 місяців 00 днів, відповідно право на призначення пенсії у позивача відсутнє. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження Головного управління. Апелянт звертає увагу апеляційного суду, що завдання з розгляду заяви позивачки від 04.09.2024 про призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV з урахуванням положень статті 55 Закону № 796-XII Головним управлінням виконано, надалі правовідносини з позивачем мають відбуватися з органом Пенсійного фонду за місцем проживання позивача, а саме з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Волинській області. І саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області мають бути застосовані будь-які зобов`язання, а Головне управління повинно виступати як співвідповідач лише в частині визнання/невизнання протиправними вчинених дій його посадовими особами. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вжиття судом заходів повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження, за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.03.1994, яке видане Волинською обласною державною адміністрацією . 04.09.2024 позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області (за місцем свого проживання) із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності її заява була передана на розгляд ГУ ПФУ в Одеській області, яким 11.09.2024 прийнято рішення №032350028894 про відмову у призначенні пенсії. Вказане рішення мотивоване тим, що згідно наданих документів ОСОБА_1 прожила в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 1 рік 9 місяців. До проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано: період навчання в Луцькому СПТУ №6 з 01.09.1986 по 21.07.1987 згідно довідки №13-387 від 23.04.2024 та період з 05.01.1989 по 01.05.1989 згідно акту свідків №22, оскільки такий документ не передбачений законодавством. Незгода позивача із відмовою у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стала підставою для звернення до суду із цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Частиною першою статті 9 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №796-XII). Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону. Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - зменшення віку передбачено на 2 роки* та додатково 1 за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. *Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Аналіз наведених положень Закону свідчить, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року. Водночас, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки. Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, але постійного проживали/постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку застосовується без початкової величини зменшення пенсійного віку, з розрахунку - 1 рік за 3 роки проживання/роботи. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (частини друга та третя статті 55 Закону №796-XII). Отже, як це правильно констатував суд першої інстанції обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. За умовами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Положення Закону №796-ХІІ за дотриманням умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше 5 років, та, відповідно, необхідний стаж. Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1). Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Судом першої інстанції правильно встановлено, що Волинською обласною державною адміністрацією 04.03.1994 ОСОБА_1 , було видано посвідчення серії НОМЕР_1 (категорія 3) як громадянину, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (а.с. 11). Отже, питання проживання позивачки не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось уповноваженою комісією при наданні йому статусу потерпілої особи. Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи відповідачами не надано. Наявність такого посвідчення підтверджує факт проживання або роботи станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501. Також, із відомостей паспорта громадянина України вбачається, що ОСОБА_1 народилася в селі Софіянівка Маневицького (на даний момент Камінь-Каширський) району Волинської області. Село Софіянівка Маневицького району (на даний момент Камінь-Каширський район) Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. З довідки виконавчого комітету Маневицької селищної ради №13-387 від 23.04.2024 слідує, що ОСОБА_1 з 25.06.1968 по 04.01.1989 була зареєстрована та постійно проживала в с. Софіянівка Камінь-Каширського району. Так, законодавець встановив перелік документів, що підтверджують статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи. При цьому визначив, що при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи визначальним є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та відповідної довідки про період проживання, виданої уповноважених на це органом. Довідкою виконавчого комітету Маневицької селищної ради №13-473 від 21.08.2024 підтверджується, що позивачка проживала без реєстрації з 05.01.1989 по 01.05.1989 за адресою: АДРЕСА_1 . Проаналізувавши вказані положення, колегія суддів зазначає, що документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановахі від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 10.07.2019 у справі № 607/13930/16-а, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17, від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а, від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наявність диплому лише підтверджує факт навчання та не може беззаперечно спростовувати факт проживання особи на певній території, зокрема, з урахуванням можливості доїзду, перебування у поза навчальний період, зокрема і у вихідні дні, період канікул під час навчання. Аргументи відповідачів про не проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення з 01.09.1986 року по 21.07.1987 ґрунтуються на їх припущеннях, а не на достовірних доказах. Відповідно рішення ГУ ПФУ в Одеській області №032350028894 від 11.09.2024 щодо відмови у врахуванні періоду навчання в Луцькому СПТУ №6 з 01.09.1986 по 21.07.1987 згідно довідки №13-387 від 23.04.2024 та період з 05.01.1989 по 01.05.1989 згідно акту свідків №22, оскільки такий документ не передбачений законодавством, є хибними, як це правильно зазначив суд першої інстанції. Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років. Приписами пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія

4. В пункті 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501, який діяв на момент видачі позивачці посвідчення, визначено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В. Відповідно до пункту 2 цього ж Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ. Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №501 (чинним на момент видачі посвідчення) передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. На підставі зазначеного слід дійти висновку, що питання проживання позивачем не менше 4 років у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні йому статусу потерпілої особи. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 перевірявся відповідними комісіями при видачі посвідчення. З огляду на зміст положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд України, до компетенції якого і входить розгляд документів. Отже, аналіз поданих позивачем відповідачу документів дає можливість погодитись з висновками суду першої інстанції з врахуванням нормативного регулювання, що такими беззаперечно підтверджується право позивача на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону№

796. Водночас відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, рішення та дії якого оскаржуються, не надано доказів того, що видача позивачу посвідчення була оскаржена або, що таке посвідчення скасоване. З урахуванням встановлених обставин справи у їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №032350028894 від 11.09.2024 року позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з тих підстав, що період проживання позивачки на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 становить менше трьох років. За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Згідно п.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Суд апеляційної інстанції зауважує, що при прийнятті рішення суд першої інстанції правильно визнав протиправним і скасуванням рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.09.2024 року №032350028894 дійшовши висновку про те, що у останнього відсутня можливість обирати декілька можливих варіантів дій: призначити пенсію позивачу чи ні, тобто, як зазначив суд першої інстанції, дискреція в цих правовідносинах відсутня, та навпаки, відповідач зобов`язаний призначити позивачу відповідну пенсію. Так, згідно частини першої статті 44 Закону №1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналізуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає, що: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); - виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Отже, суд апеляційної інстанції зауважує, що вимоги про призначення пенсії були заявлені позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області України, проте за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вирішувало подану заяву з документами, приймало рішення, яке судом визнано протиправним. Отже, з огляду на приписи п. п. 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 та вимог ст.9 КАС України, належним відповідачем у спірних правовідносинах щодо призначення позивачу з 04.09.2024 пенсії зі зниженням пенсійного віку є Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області, яке як структурний підрозділ ПФ України визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у здійснені такого. За вище встановлених судом обставин рішення суду зобов`язального характеру щодо Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області про призначення пенсії позивачу не є втручанням у дискрецію такого органу. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 140/11568/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко