Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/12687/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12687/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року (суддя Брагар В.С., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 29.05.2026) про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 19.03.2026 набрало законної сили рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №400/12687/25, яким: - визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна та невиплати грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 речове майно; - зобов`язано в/ч НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 речове майно; - визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015-2016 роки; - зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015-2016 роки. 29.04.2026 позивач подав до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у задоволенні зазначеної заяви було відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким зобов`язати в/ч НОМЕР_1 подати до суду звіт про виконання рішення суду. На думку апелянта, статтею 382 КАС України не передбачено як передумову звернення із заявою про встановлення судового контролю вимогу щодо надання суду доказів ухилення боржника від виконання рішення. Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Судом першої інстанції спірне питання було розглянуто в порядку письмового провадження. Апеляційним судом справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. За приписами частини четвертої та сьомої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Відповідно до частини другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Як унормовано положеннями статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Частиною першою статті 382-1 КАС України визначено, що суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. Згідно із частиною другою статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а. З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічна правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах від 27.02.2020 у справі № 0640/3719/18, від 11.06.2020 у справі № 640/13988/19. Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 зазначив, що застосування статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Звернувшись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зазначив, що звернувся на електронну адресу в/ч НОМЕР_1 з листом про виконання рішення суду у справі №400/12687/25 проте, станом на 29.04.2026 рішення суду у справі №400/12687/25 від 16.02.2026 військовою частиною не виконане. До того, 03.04.2026 головним державним виконавцем Центрального відділу ДВС у м. Миколаєві відкрито ВП №806668637. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні поданої заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності підстав вважати, що за відсутності такого заходу, рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 30 квітня 2026 року (справа №9901/459/21) виснувала, що задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення має на меті встановлення, зокрема, таких обставин: чи виконано рішення суду, якщо так, то у який строк, порядок та спосіб. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Застосовуючи вищезазначені висновки та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів вважає, належною підставою для постановлення судом ухвали про відмову у задоволення заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати про виконання судового рішення є встановлення факту виконання суб`єктом владних повноважень рішення суду у повному обсязі та/або у спосіб, визначений таким рішенням. Водночас доказів на підтвердження виконання відповідачем рішення суду у справі №400/12687/25 в матеріалах справи відсутні. При цьому, повне і всебічне з`ясування всіх обставин в адміністративній справі закріплено у статті 242 КАС України як ознака обґрунтованості судового рішення. Цей принцип є обов`язковим для суду першої інстанції, особливо в умовах судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі. Справедливе судове рішення - мета правосуддя. Сенс правосуддя досягається лише тоді, коли рішення суду виконане. У протилежному випадку судове рішення залишається декларативним. Виконання судових рішень - завершальна стадія судового процесу, яка має своїм призначенням впровадження в життя судового рішення. Тобто під час виконання судового рішення принцип справедливості реалізовується на практиці. На органи державної виконавчої служби покладено обов`язки виконувати судові рішення. Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана з попередніми частинами єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає в захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб. Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у судових справах та рішень інших органів (посадових осіб), є виконанням судових рішень як заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав. Так само й розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у адміністративних справах, є заключним етапом у процесі реалізації захисту порушених прав. Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Судом першої інстанції не було враховано, що відповідач відзиву чи будь-яких заперечень на звернення позивача суду не надав. Водночас потрібно враховувати, що частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. За змістом частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Також у частині першій статті 45 КАС України акцентовано увагу на тому, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зокрема, учасник справи має добросовісно реалізовувати свої процесуальні права щодо одержання та подання доказів до суду. Ураховуючи наведені норми права, ненадання суб`єктом владних повноважень доказів виконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про небажання сприяти відновленню порушених прав позивача. Варто також зазначити, що гарантоване особі у статті 6 Конвенції право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції. ("Іммобільяре Саффі" проти Італії", заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997, § 40). У рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: "…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Резюмуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушено норми процесуального права, що призвело до передчасного вирішення спірного питання, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справу належить передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відхиляючи вимоги апеляційної скарги про необхідність суду апеляційної інстанції зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду, колегія суддів зазначає, що саме суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції, здійснює судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах (ч. 1 ст. 382 КАС України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відтак апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню. Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду по справі №400/12687/25 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя В.А.Голуб Суддя Ю.В.Осіпов