Постанова 4852 № 160/9522/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/9522/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 в адміністративній справі №160/9522/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому просить: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.12.2024 року № 0780602408 форми «Р»; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.12.2024 року № 0780622408 форми «Р»; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.12.2024 року № 0780642408 форми «ПС». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 в адміністративній справі №160/9522/25 позов задоволено. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що на підставі підпункту 19-1.1. пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1, підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, статті 79, підпункту 69.35-1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI із змінами та доповненнями (далі - Кодекс), відповідно до наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 23.10.2024 №5257-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 », проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року. Перевіркою встановлено порушення підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 176.1 статті 176, 179.1 статті 179 Кодексу, а саме: неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік; вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пункту 167.1 статті 167, підпункту 1.2, підпункту 1.3 пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: заниження загального річного оподаткування доходу шляхом не декларування доходу, у зв`язку з отриманням додаткового блага у вигляді основної суми кредитної заборгованості, прощеної (анульованої) за самостійним рішенням банку, в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань за 2017 рік з податку на доходи з фізичних осіб на суму 92635,80 грн. та військового збору на суму 7719,65 грн. За результатами проведеної перевірки складено акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 09.12.2024 року №3918/04-36-24-09/ НОМЕР_1 який направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача. На підставі акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення: - форми «ПС» № 0780642408 від 30.12.2024 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 340,00 грн.; - форми «Р» № 0780622408 від 30.12.2024 року про нарахування податкових зобов`язань з військового збору за 2017 рік у розмірі 9649,56 грн., у тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями 7719,65 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1929,91 грн.; - форми «Р» № 0780602408 від 30.12.2024 року про нарахування податкових зобов`язань на доходи фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 115794,75 грн., у тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями 92635,80 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 23158,95 грн. Не погодившись з прийнятими податковим повідомленнями-рішеннями, позивач звернулась із цим позовом до суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі ПК України). Пунктом 6.3 статті 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України. Відповідно до статті 62 Податкового кодексу України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Зокрема, відповідно до підпункту 78.1.2. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, у разі якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом. Як визначено статтею 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова. Як встановлено судом першої інстанції, документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи платника-податків ОСОБА_1 проведено відповідно до наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 23.10.2024 року №5257-п. 09.12.2024 року відповідачем складено акт №3918/04-36-24-09/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору фізичною особою платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року». Податкові повідомлення-рішення прийнято 30.12.2024 року. В якості підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивач та суд першої інстанції посилаються на вимоги статті 102 Податкового кодексу України та вказує, що враховуючи всі перерви у строках проведення перевірки відповідачем проведено перевірку через 1139 днів граничного строку подання податкової декларації. Зазначає, що відповідач здійснив нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору позивачеві протиправно, провівши перевірку поза межами можливого строку проведення перевірки, що становить 1095 днів. Надаючи оцінку наведеному, колегія суддів зазначає наступне. Підпунктом «в» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України встановлено обов`язок платників податку подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим. Відповідно до пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Згідно підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу. Відповідно до пунктів 179.1, 179.7 статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Враховуючи наведені норми чинного податкового законодавства, приймаючи до уваги, що прощення боргу мало місце 20.04.2017 року, граничний строк подання податкової декларації 01.05.2018 року. Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Так, у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 320/15639/23 Верховний Суд виснував, що перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи зупинявся: - з 18 березня 2020 року по 17 березня 2022 року - відповідно до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України для всіх платників податків; - з 07 березня 2022 року по 24 листопада 2022 року - відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України для всіх платників податків; - з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 року - відповідно до пункту 102.9 статті 102 Кодексу, при цьому в період з 17 березня 2022 року по 27 травня 2022 року норма діяла без виключень, а з 27 травня 2022 року по 01 серпня 2023 року - з виключеннями щодо випадків, передбачених Податкового кодексу України. Застосовуючи ці висновки до обставин справи, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем було порушено строки, передбачені статтею 102 Податкового кодексу України, оскільки з дати граничного строку подання податкової декларації з 01.05.2018 року строк було зупинено з 18.03.2020 року по 01.08.2023 року, що свідчить про порушення відповідачем строку як проведення перевірки (наказ на 1136 день) так і нарахування податкових зобов`язань (нараховано 30.12.2024 року на 1204 день). Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне. Так, згідно з пунктом 102.1 контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. При цьому підпунктом 102.2.1 пункту 102.2 цієї статті визначено, що грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано. Зміст правового регулювання вищевказаних правових норм, свідчить про незмінність підходу законодавця щодо встановлення строків давності для визначення податкового зобов`язання - 1095 днів з дати граничного строку подання платником податків податкової декларації (або дати фактичного її подання у випадку порушення платником податків таких граничних строків). При цьому норми ПК України передбачали винятки щодо застосування таких строків давності, які дозволяли контролюючому органу відходити від правил щодо присічного строку давності нарахування податку. Одним із таких винятків норми ПК визначали як: якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано. За обставинами даної справи, що фізичною особою платником податків ОСОБА_1 річна декларація про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за 2017 рік відповідно до вимог ПКУ не подавалась, що не заперечується сторонами. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про проведення податковим органом перевірки та нарахування зобов`язань здійснено поза межами строку встановленого статтею 102 Податкового кодексу України Стосовно нарахування позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та як наслідок військового збору, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку з доходів фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. Відповідно до підпунктів 163.1.1, 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Як встановлено пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу). За підпунктами 14.1.47, 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю. Отже, додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг. Крім того, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку. Отже, під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором, що узгоджується з правовою позицією в постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 826/12872/17. За змістом підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, вирішуючи питання щодо обов`язку сплатити податок на доходи фізичних осіб внаслідок анулювання (прощення) боргу кредитором, відповідач виходив з даних ЦБД ДРФО, даних ГУ ДПС по формі 1-ДФ, відповіді АТ «Укрсиббанк» від 24.10.2024 №17-2-03/26909. Зокрема, згідно відомостей з ЦБД ДРФО за 2017 рік фізична особа - платник податку ОСОБА_1 отримала додаткове благо - анулювання боргу банком в сумі 514 643,33 грн. Підпунктом «б» пункту 176.2 статі 176 Податкового кодексу України визначено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Довідник ознак доходів фізичних осіб (додаток до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 за ознакою доходу « 126» передбачає відображення доходу, отриманого платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 розділу IV Кодексу) (підпункт 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Кодексу). Поряд із цим, за змістом підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором. Законом України від 09.04.2015 №321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» (далі Закон №321-VIII, набрав чинності 07.05.2015) підпункт 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України доповнено абзацом другим, за змістом якого сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Наведені вище норми вказують на те, що основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням, є доходом такого платника. Визначальною ознакою доходу платника податку як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов`язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом. Тому боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми основного боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що АТ «Укрсиббанк» листом від 24.10.2024 №17-2-03/26909 повідомив Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про суми виплачених (нарахованих) доходів фізичній особі ОСОБА_1 у 2 кварталі 2017 року, що у повному обсязі відображено у Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) фізичним особам і сум утриманого податку (форма 1ДФ) за ознакою доходу « 126». Доходи нараховані у вигляді основної суми боргу (кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням з врученням боржнику відповідного повідомлення про анулювання (прощення) боргу згідно вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового Кодексу України та включенням суми анульованого боргу до податкового розрахунку за формою 4ДФ. Перевіркою встановлено, що АТ ««Укрсиббанк» відображено вищевказаний дохід у звітності формою 1-ДФ за 2017 рік з ознакою доходу

126. Таким чином АТ «Укрсиббанк» виконано вимоги підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в повному обсязі. З досліджених судом матеріалів справи встановлено, що 25.01.2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №11288029000, відповідно пункту 1.1 якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, долар США в сумі 25 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 126 250 гривень за курсом НБУ на день укладання договору. Відповідно пункту 1.3.1 договору, за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,90% річних; після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору. У випадку, якщо банк не повідомив позивальника про становлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором у попередньому місяці. Повідомленням про анулювання боргу (в порядку пп.»д» пп.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України) від 20.04.2017 року за вих. №24-1-61/35 банком було повідомлено позивача, що на підставі кредитного договору №11288029000 від 25.01.2008 року станом на 20.04.2017 року за нею обліковується кредитна заборгованість у сумі 30 001,78 доларів США, що складає 803 660,14 грн., по курсу НБУ станом на 20.04.2017 року, штрафні санкції (пеня), які підлягають стягненню на підставі судового рішення, у розмірі 2 522 грн., а також заборгованість за відшкодування понесених АТ «УкрСиббанк» витрат на примусове стягнення в сумі 2 911,80 грн. Зазначено, що АТ «УкрСиббанк», як кредитор, з метою виконання вимог пп.»д» пп.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, повідомляє позивача, як платника податку на доходи фізичних осіб-боржника, що АТ «УкрСиббанк» прийнято рішення про анулювання її кредиторської заборгованості за кредитним договором №11288029000 від 25.01.2008 року, а саме суми основного боргу (кредиту) 19 212,37 доларів США, що складає 514 643,33 грн. по курсу НБУ станом на 20.04.2017 року. Також повідомлено, що АТ «УкрСиббанк» за кредитом прийнято рішення про анулювання заборгованості за кредитним договором №11288029000 від 25.01.2008 року, а саме суми процентів 7 489,41 доларів США, що складає 200 619,44 гривень по курсу НБУ станом на 20.04.2017 року, суми штрафних санкцій (пені), які підлягають стягненню на підставі судового рішення, 2 522 грн. В повідомлені звернуто увагу позивача, що відповідно пп. «д» пп.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є її доходом, отриманим як додаткове благо і їй необхідно самостійно сплатити податок на доходи фізичних осіб з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб, а також сплатити військовий збір відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України. Позивачем отримано повідомлення особисто 20.04.2017 року, про що свідчить відповідний запис та її підпис на такому повідомленні. Враховуючи досліджені колегією суддів докази, відповідачем було нараховане грошове зобов`язання виключно з анульованої суми заборгованості за основним боргом, що становить 514 643,33 грн. Позивач в якості підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що сума прощеного боргу у 2017 році становила 514 643,33 грн. При цьому, курс долара США станом на 20.04.20017 року становив 26,78 грн. Зазначає, що рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з неї було стягнуто борг у гривні, розмір якого становить 257 253,47 грн. основного боргу, що свідчить про те, що відбулась заміна валюти зобов`язання за кредитних договором №11288029000 від 25.01.2008 року з доларів США на гривню. Звертає увагу, що законом не передбачено, що для зміни валюти зобов`язання необхідною умовою є саме укладання додаткової угоди до кредитного договору, а аналізуючи сам кредитний договір слід зазначити що договір було укладено в доларах США і всі розрахунки в додатку №1 до договору зроблено в валюті. Після зміни валюти зобов`язання, банком в розрахунку суми заборгованості вказано еквівалент у гривні, надано розрахунки станом на день коли відбулось списання заборгованості. Наведене свідчить що сума у розмірі різниці між списаною і стягнутою рішенням суду є курсовою різницею, яка не є додатковим благом і не повинна бути врахована при розрахунку податку. Проте, колегія суддів не приймає зазначені доводи позивача, оскільки з них вбачається незгода позивача з діями банку щодо визначення прощеної суми на підставі Договору як додаткового блага. Таким чином, вимоги позивача повинні бути звернуті саме до банку, а Головне управління ДПС у Дніпропетровській області діяло в межах наданих законом повноважень на підставі задекларованої банком інформації. Будь-яких доказів оскарження дій банку позивачем не надано та матеріали справи не містять. Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що прийняті Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкові повідомлення-рішення від 30.12.2024 року є протиправними та підлягають скасуванню. За таких обставин колегія суддів доходить висновку про правомірність прийнятих Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкових повідомлень-рішень від 30.12.2024 року. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду на підставі ст. 317 КАС України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні. Частиною 1 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 в адміністративній справі №160/9522/25,- задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 в адміністративній справі №160/9522/25,- скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак