Постанова Хмельницький апеляційний суд № 671/2028/25

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Хмельницький Справа № 671/2028/25 Провадження № 22-ц/820/955/26 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О., секретар судового засідання Шевчук Ю.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної податкової служби України про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування за апеляційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 23 січня 2026 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної податкової служби України (далі ДПС України) про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування. ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його родичка, ОСОБА_2 , внаслідок чого відкрилася спадщина на земельну частку (пай) із земель колективної власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Жовтнева перемога» села Попівці, Волочиського району, Хмельницької області (далі КСП «Жовтнева перемога») розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах. Ця частка належала померлій ОСОБА_2 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0193276, виданого 25 жовтня 1996 року Волочиською районною державною адміністрацією Хмельницької області. 11 грудня 1997 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений виконавчим комітетом Поповецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області (зареєстровано в реєстрі за №12), яким указану земельну частку (пай) заповіла йому. Позивач як єдиний спадкоємець ОСОБА_2 за заповітом вступив в управління та володіння спадковим майном і прийняв спадщину в установленому законом порядку, водночас нотаріальна контора відмовила йому в оформленні спадкових прав через нібито пропуск строку для прийняття спадщини. За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право на земельну часку (пай) розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 23 січня 2026 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) у розмірі 3,8 умовних кадастрових гектарів, що належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0193276, у порядку спадкування за заповітом. Суд керувався тим, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Жовтнева перемога». ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець ОСОБА_2 за заповітом прийняв цю спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а тому за ним слід визнати право на земельну частку (пай). ОСОБА_1 пред`явив позов до належного відповідача, оскільки на час відкриття спадщини ОСОБА_2 неуспадковане майно переходило у власність держави, а ДПС України є належним представником держави України у спірних правовідносинах. Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги В апеляційній скарзі ДПС України просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові до держави Україна в особі ДПС України посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами свій вступ в управління та володіння спадковим майном, а тому він є таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 ДПС України не має безпосереднього зв`язку із спірними правовідносинами та не може відповідати за вимогами ОСОБА_1 про визнання права на спадщину. Оскільки ДПС України є неналежною стороною у справі, то позов не підлягає задоволенню. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки дослідженим доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Статтею 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини Відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0193276, виданого 25 жовтня 1996 року Волочиською районною державною адміністрацією Хмельницької області, та зареєстрованого 25 жовтня 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №276, ОСОБА_2 належала земельна частка (пай) із земель колективної власності колишнього КСП «Жовтнева перемога» розміром 3,8 в умовних кадастрових гектарах. 11 грудня 1997 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений виконавчим комітетом Поповецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області (зареєстровано в реєстрі за №12), яким указану земельну частку (пай) заповіла ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Волочиська державна нотаріальна контора листом №1953/01-16 від 17 грудня 2019 року повідомила ОСОБА_1 про неможливість оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з пропуском ним шестимісячного строку для прийняття цієї спадщини. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Положення цього конституційного принципу кореспондуються з приписами статті 5 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), згідно з якими акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відповідно до частини першої статті 524 Цивільного кодексу Української РСР в редакції Закону від 18 липня 1963 року №1540-VI (далі ЦК Української РСР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. За змістом статті 534 ЦК Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР). В силу статті 549 ЦК Української РСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року за № 152/361), яка була чинною на час виникнення спірних відносин, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Із положень частини першої статті 555 ЦК Української РСР слідує, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави , зокрема, якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Пунктом 3 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року №666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, право на земельну частку (пай) може бути об`єктом успадкування. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 5 червня 2003 року №899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку. Відносини спадкування регулюються тим законом, який був чинним на час відкриття спадщини, зокрема, у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року (дата набрання чинності діючого ЦК України) до відносин спадкування застосовуються відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо порядку прийняття спадщини. Згідно з цим Кодексом для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, необхідно щоб він фактично вступив в управління та/чи володіння спадковим майном або щоб він подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець має вчинити ці дії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Право на земельну частку (пай) може бути об`єктом спадкування. Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_2 як член КСП «Жовтнева перемога» за життя набула право на земельну частку (пай) із земель указаного сільськогосподарського підприємства. Це право ОСОБА_2 підтверджено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0193276 від 25 жовтня 1996 року. ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 за заповітом. Згідно з довідкою Поповецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області №36 від 5 вересня 1998 року ОСОБА_1 вступив в управління спадковим майном ОСОБА_2 . Крім того, на факт вступу ОСОБА_1 в управління та володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_2 вказує наявність у нього сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0193276 від 25 жовтня 1996 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 набув у порядку спадкування право на земельну частку (пай) КСП «Жовтнева перемога», яка належала ОСОБА_2 . Твердження ДПС України про недоведеність прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі №671/22/19 зазначив, що в ЦК Української РСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК Української РСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою. Отже застосувавши до спірних відносин норми матеріального закону, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК Української РСР, суд першої інстанції правомірно керувався тим, що належним відповідачем у справі є держава Україна. Статтею 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до частини першої статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом частини четвертої статті 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника. В силу Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227, державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Оскільки згідно з цим Положенням одним із основних завдань Державної податкової служби України є реалізація державної податкової політики та здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, внесків, то суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Державна податкова служба України є представником держави України у справі. Посилання відповідача на те, що держава Україна є неналежним відповідачем у справі, а ДПС України не може здійснювати представництво інтересів держави у спірних правовідносинах не ґрунтуються на законі. Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, ухвалив: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 23 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 8 липня 2026 року. Судді: О.І. Ярмолюк Л.М. Грох Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Никифоров Є.О. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 39