Ухвала ККС ВС № 296/3572/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 року м. Київ справа № 296/3572/22 провадження № 51-2149 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 04 травня 2026 року, встановив: За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 10 жовтня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку с. Липно Житомирської області та жительку смт Любар Житомирської області, визнано винуватою та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286- 1 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 роки. Суд встановив, що 12 лютого 2022 року близько 22:40 ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та керуючи технічно справним автомобілем «Opel-Astra» д.н.з. НОМЕР_1 під час руху по вул. Центральній в с. Велика Волиця, Любарської ОТГ Житомирського району Житомирської області, перевозячи пасажирів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи із злочинною самовпевненістю, в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, проявила неуважність, не простежила за дорожньою обстановкою та її змінами, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахувала дорожню обстановку, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, що призвело до виїзду автомобіля ліворуч на смугу для руху зустрічного транспорту та подальшого з`їзду в лівий кювет та у водойму, де транспортний засіб перекинувся та повністю припинив рух. Порушення ОСОБА_5 при керуванні транспортним засобом вимог пунктів 2.3. б), 2.3. д), 2.9 а), 1.10, 12.1 та 12.2 Правил дорожнього руху знаходиться у прямому причинному зв`язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо- транспортної пригоди та її наслідками у вигляді загибелі пасажирів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості пасажиру ОСОБА_8 . Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 травня 2026 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 10 жовтня 2025 року без зміни. Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2026 року касаційну скаргу захисника було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків. 22 червня 2026 року до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга захисника, в якій він ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує на суперечності між показами потерпілого та матеріалами кримінального провадження, а також між висновками експертів. Зазначає, що пояснення засудженої підтверджуються показами свідків, а згідно висновку експерта не можна виключати, що в момент ДТП за кермом міг перебувати потерпілий ОСОБА_8 . Стверджує, що, відмовляючи у виклику експертів у судове засідання, суд порушив принцип змагальності. Крім того, посилається на порушення права на захист засудженої під час вручення підозри, оскільки її було вручено не належним чином і судом не з`ясовано, ким ця підозра підписана. Також, вказує, що потерпілий ОСОБА_8 був відсутній під час допиту засудженої, а тому сторона захисту не мала можливості задавати йому питання та провести з ним перехресний допиту у суді. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав оцінку рішенню суду першої інстанції про зміну запобіжного заходу засудженій. Колегія суддів (далі - Суд), вивчивши матеріали касаційної скарги, додану до неї копію оскаржуваного рішення та неведені захисником доводи, дійшла висновку про таке. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись із постановленим щодо ОСОБА_5 ) судовим рішенням, крім іншого, наводить доводи, які стосуються неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, що з огляду на положення статей 433та 438 КПКне є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. Доводи захисника щодо відсутності вини засудженої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК, є безпідставними з огляду на таке. Як убачається з копіїсудових рішень, цими рішеннями встановлено, що висновок суду про доведеність виниОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК,при обставинах, встановлених судом, підтверджений дослідженими та детально викладеними у вироку доказами. Зокрема, місцевим судом було досліджено, в тому числі, показання потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , протокол огляду місця ДТП від 13 лютого 2022 року з долученими схемою, ілюстрованою таблицею та DVD-R диском; протокол проведення слідчого експерименту від 13 лютого 2022 року з участю свідка ОСОБА_8 , з долученою фототаблицею; протокол проведення слідчого експерименту від 13 лютого 2022 року з участю свідка ОСОБА_15 , з долученою фототаблицею; протокол огляду місця події від 17 лютого 2022 року; висновок експерта № 22; висновок експерта № 23, висновок експерта № СЕ-19/106-22/1609-ІТ від 21 лютого 2022 року; висновок експерта № СЕ- 19/106-22/1599-ІТ від 21 березня 2022 року; висновок експерта № СЕ- 19/106-22/6213-ІТ від 04 квітня 2022 року; висновок експерта № СЕ-19/106-22/2214-ІТ від 01 квітня 2022 року; висновок експерта № 22-КСЕ-19/106-22/2982-ІТ; висновок експерта № 23-КСЕ-19/106-22/2983-ІТ; висновком експерта № 24-КСЕ-19/106-22/2984-ІТ комісійної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи; висновок експерта № 25-КСЕ-19/106-22/2985-ІТ комісійної судово- медичної та транспортно-трасологічної експертизи; висновком експертів № 344/23//КСЕ-19/111-23/55388-ІТ від 21 травня 2025 року комплексної судово- медичної та транспортно- трасологічної експертизи. Як убачається зі змісту вироку під час допиту в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_8 пояснив, що на момент ДТП за кермом автомобіля перебувала ОСОБА_5 , він знаходився у вантажному відділенні автомобіля разом із ОСОБА_7 , де сидів на пустих мішках. Після ДТП спочатку втратив свідомість, а коли отямився зрозумів, що автомобіль знаходиться у воді догори колесами. Щоб вибратися з вантажного відділення спочатку почав обривати пластмасову обшивку в салоні, а потім головою чи руками, точно не пам`ятає, вибив скло в задніх дверцятах автомобіля, виліз на ззовні та поповз по кризі до берега. Місцевий суд оцінив показання засудженої, яка у судовому засіданні пояснила, що на момент ДТП ОСОБА_8 перебував за кермом автомобіля, а вона сиділа в кабіні на пасажирському сидінні разом із ОСОБА_6 , ближче до дверцят. Водночас суд першої інстанції врахував, що відповідно до висновків комісійних судово-медичних та транспортно-трасологічних експертиз № 22-КСЕ-19/106-22/2982-ІТ, № 23-КСЕ-19/106-22/2983-ІТ, комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи № 344/23//КСЕ-19/111-23/55388-ІТ від 21 травня 2025 року, з урахуванням матеріалів кримінального провадження та медичних даних, виходячи з локалізації та механізму тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_18 і ОСОБА_8 , неможливо встановити місця їх розташування в салоні автомобіля під час ДТП. Експерт ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснив, що оскільки у даному випадку відсутнє характерне зіткнення автомобіля з перешкодою, у осіб, що знаходились у салоні автомобіля відсутні специфічні тілесні ушкодження. За таких обставин не можливо зробити експертним шляхом категоричний висновок щодо розташування осіб в автомобілі. Разом із тим, дослідивши сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку, що саме ОСОБА_5 , керувала автомобілем на момент ДТП. Зокрема, місцевий суд вказав, що показання потерпілого ОСОБА_8 про залишення ним багажного відділення автомобіля шляхом розбиття скла в задніх дверцятах є логічними та послідовними і узгоджуються з іншими доказами, дослідженими у суді. Надані ОСОБА_8 показання співпадають із протоколом огляду місця ДТП від 13 лютого 2022 року із долученими до нього схемою, ілюстрованою таблицею та DVD-R диском, у яких зафіксовано розбите скло на задніх дверцятах автомобіля. При цьому суд зважив на те, що надані в судовому засіданні ОСОБА_8 показання узгоджуються з протоколом слідчого експерименту, проведеного з ним в якості свідка наступного дня після ДТП, під час якого останній відтворив обставини події, зокрема вказав, що перебував у багажному відділенні разом із ОСОБА_7 та після ДТП вибрався з багажного відділення автомобіля, розбивши скло на задніх дверцятах. При оцінці доказів суд першої інстанції звернув увагу, що між цим слідчим експериментом, та наданими ним показаннями у судовому засіданні пройшов значний проміжок часу і розбіжностей щодо обставин події, висвітлених ОСОБА_8 під час допиту та слідчого експерименту, суд не встановив. Крім того, місцевий суд урахував, що спосіб залишення автомобіля на який вказав потерпілий ОСОБА_8 , узгоджується з протоколом огляду місця події від 13 лютого 2022 року з долученими до нього схемою, ілюстрованою таблицею та DVD-R диском, показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , згідно з якими автомобіль «Opel Astra» після ДТП знаходився у водоймі на даху паралельно по відношенню до берега, ближче стороною, з якої знаходиться пасажирське сидіння. Кабіна автомобіля була повністю занурена у воду. Задня частина автомобіля була занурена у воду частково на 10-15 см. Водійські двері неможливо було відчинити, оскільки вони щільно впиралася у кригу, а біля пасажирських дверей перебувала ОСОБА_5 , яку дістав з кабіни автомобіля через опущене скло свідок ОСОБА_15 . З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що єдиним можливим способом залишення ОСОБА_8 автомобіля були лише двері багажного відділення. При цьому місцевий суд зазначив, що відповідно до показань свідка ОСОБА_20 задні двері автомобіля відчинялися виключно ззовні. Тому потерпілий ОСОБА_8 , перебуваючи у багажному відділенні транспортного засобу, міг залишити автомобіль тільки через вікно задніх дверей, шляхом їх розбиття. Саме на такий спосіб залишення автомобіля і вказав останній, при цьому своїх показань не змінював. При цьому суд першої інстанції звернув увагу на те, що згідно з показаннями ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_8 упродовж всього часу перебування в автомобілі, знаходився виключно в кабіні, або на пасажирському, або на водійському сидінні, що мало виключати його обізнаність із обстановкою та речами, які знаходились у багажному відділенні автомобіля. Також цей суд наголосив, що ОСОБА_8 під час слідчого експерименту та в судовому засіданні стверджував, що у багажному відділенні автомобіля знаходились пусті мішки, на яких він сидів разом із ОСОБА_7 . Місцевий суд зазначив, що показання ОСОБА_8 про те, що він перед ДТП сидів саме у багажному відділенні на пустих мішках збігаються з показаннями свідка ОСОБА_20 -власника автомобіля, який повідомив, що в багажному відділенні автомобіля дійсно знаходились пусті мішки, а також свідка ОСОБА_16 , який вказав, що з багажного відділення викидав пусті мішки, намагаючись врятувати осіб, які перебували в автомобілі. Крім того, суд у вироку зазначив, що перебування ОСОБА_5 у кабіні автомобіля на момент ДТП підтверджується протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 13 лютого 2022 року, яким зафіксовано виявлення та вилучення на автомобільному килимку біля водійського сидіння жіночого черевика коричневого кольору з білою підошвою, який належить ОСОБА_21 , протоколом проведення слідчого експерименту від 13 лютого 2022 року з участю свідка ОСОБА_15 , а також показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , наданими у судовому засіданні. З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов безсумнівного висновку, що показання потерпілого ОСОБА_8 у справі є правдивими і такими, що знайшли своє підтвердження під час судового розгляду. Таким чином, оцінивши у сукупності зібрані та перевірені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженої у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. При перегляді вироку за апеляційними скаргами сторони захисту апеляційний суд перевірив наведені в них доводи та обґрунтовано відхилив з мотивів, зазначених в ухвалі та вказав, що вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК за наведених у вироку суду обставин доведена повністю. Правильність цих висновків судів першої та апеляційної інстанцій у Суду сумніву не викликають. Доводи захисника в скарзі про порушення права на захист засудженої під час вручення підозри, вручення підозри неналежним чином та нез`ясування судом ким підписана ця підозра, були предметом перевірки апеляційного суду. З цього приводу суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що судом першої інстанції було встановлено, що 13 лютого 2022 року року слідчим було складено повідомлення про підозру ОСОБА_21 , яке разом із пам`яткою про процесуальні права та обов`язки під розписку вручено останній, а також складено протокол роз`яснення права на захист. У судовому засіданні в суді першої інстанції засуджена пояснила, що не знає, як вручалась їй підозра, проте не заперечувала, що в розписці про отримання підозри та протоколі роз`яснення права на захист підписи належать їй. При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що присутність захисника під час вручення повідомлення про підозру відповідно до вимог статті 278 КПК не передбачена. При цьому апеляційний суд зазначив, що місцевий суд не встановив порушень кримінального процесуального законодавства під час вручення ОСОБА_21 повідомлення про підозру на стадії досудового розслідування та недопустимості доказів у кримінальному провадженні. Також апеляційний суд звернув увагу на те, що під час апеляційного розгляду обвинувачена ОСОБА_5 також підтвердила, що підписи у розписці про отримання підозри та протоколі роз`яснення права на захист належать їй. З огляду на ці обставини апеляційний суд вказав, що місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит слідчого для з`ясування обставин вручення ОСОБА_21 повідомлення про підозру. Доводи захисника в скарзі про те, що потерпілий ОСОБА_8 був відсутній у судовому засіданні під час допиту засудженої, а тому сторона захисту не мала можливості задавати йому питання та провести перехресний допит, також були предметом перевірки апеляційного суду, який в ухвалі зазначив, що участь потерпілого під час допиту обвинуваченої не є обов`язковою. Також апеляційний суд вказав, що ОСОБА_5 та її захисник були присутні під час допиту потерпілого ОСОБА_8 судом першої інстанції та мали можливість задавати йому питання. Отже, ці доводи сторони захисту були обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції. Доводи захисника в скарзі про те, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не дав оцінки допущеним судом першої інстанції порушенням при зміні запобіжного заходу засудженій спростовуються змістом оскаржуваної ухвали. Як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, під час апеляційного розгляду захисники посилались на те, що суд першої інстанції необґрунтовано замінив ОСОБА_21 запобіжний захід з особистого зобов`язання на тримання під вартою. Такі заяви сторони захисту суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, оскільки місцевий суд застосував відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляд тримання під вартою з метою запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК, що жодним чином не впливає на правильність висновків суду першої інстанції у вироку про доведеність винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Окрім того суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що після проголошення вироку, ОСОБА_5 не була затримана на виконання вироку суду, оскільки переховувалася, про що в матеріалах провадження містяться відповідні докази (відсутня за місцем проживання). Згідно протоколу затримання від 13 квітня 2026 року остання була затримана не за місцем проживання, а в день розгляду справи у приміщенні апеляційного суду. Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК. Таким чином, з касаційної скарги захисника та наданих до неї копій судових рішень підстав для її задоволення Суд не вбачає. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 04 травня 2026 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3