Постанова КАС ВС № 560/965/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ справа №560/965/24 адміністративне провадження № К/990/23173/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М., суддів - Радишевської О. Р., Смоковича М. І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу, за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито, за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 (суддя - Козачок І. С.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024 (колегія суддів у складі: Капустинського М. М., Сапальової Т. В., Ватаманюка Р. В.), УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - військова частина НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, із розрахунку до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, за 22 доби грудня 2022 року та за 31 добу січня 2023 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, із розрахунку до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, за 22 доби грудня 2022 року та за 31 добу січня 2023 року, з урахуванням попередньо виплаченої суми додаткової винагороди. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 25.11.2020 по 04.04.2023 він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 і безпосередньо брав участь у бойових діях, забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф, що підтверджується довідкою від 27.12.2023 № 12/4369. Першим заступником начальника прикордонного загону подано рапорти від 02.01.2023 та від 10.03.2023 про виплату додаткової винагороди у розмірі 70 000,00 грн на місяць пропорційно кількості діб проходження служби та виконанню завдань у грудні 2022 року та січні 2023 року. Зважаючи на це, позивач уважає, що відповідач повинен нарахувати збільшену додаткову винагороду за 31 добу в грудні 2022 року та 31 добу у січні 2023 року. Водночас відповідач за указаний період виплатив винагороду (10 017,74 грн) лише за 9 діб проходження служби та виконання завдань у районах воєнних (бойових) дій у грудні 2022 року. Отже, позивач уважає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено збільшеної додаткової винагороди за 22 доби у грудні 2022 року та за 31 добу у січні 2023 року. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 за № 12/4369 від 27.12.2023, підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 з місцем дислокації у АДРЕСА_1 ) Державної прикордонної служби України. Довідкою військової частини НОМЕР_1 за № 12/4367 від 27.12.2023 підтверджується те, що підполковник ОСОБА_1 дійсно проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 та з 24.02.2022 по 04.04.2023 брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях. Першим заступником начальника загону - начальником штабу ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до Постанови № 168, наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Наказ № 628-АГ) складені рапорти від 04.01.2023 № 101р та від 10.03.2023 № 3992 про виплату додаткової винагороди у розмірі 70 000,00 грн військовослужбовцям загону, у тому числі ОСОБА_1 , за період грудня 2022 року (31 доба) та січня 2023 року (31 доба) відповідно. Відповідно до витягу з наказу начальника 3 прикордонного загону від 26.12.2022 № 4613-ОС, вирішено виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн пропорційно участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за грудень 2022 року. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.02.2023 № 56-ОС вирішено виплатити додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.01.2023. Крім того, наказом від 08.01.2023 № 13-ОС вирішено виплатити додаткову винагороду в сумі 20 322,58 грн за 9 діб пропорційно участі у бойових діях. Отже, позивачу за грудень 2022 року вирішено виплатити 30 000,00 грн та 20 322,58 грн (з розрахунку пропорційно участі у бойових діях за 9 діб), а за січень 2023 року - 30 000,00 грн. Крім того, як установлено судом першої інстанції, у справі також наявні витяги з окремих бойових розпоряджень начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01.12.2022 по 30.12.2022 та з 03.01.2023 по 31.01.2023. Позивач наголошує на тому, що він брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, а тому має право на виплату додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн. Отже, за захистом своїх порушених прав та інтересів звертається до суду з цим позовом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024, позов задоволено. Визнано протиправним часткове невирішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовою частиною НОМЕР_1 ) питання виплати ОСОБА_1 підвищеної додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 за усі дні участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у грудні 2022 року та у січні 2023 року, відповідно до рапортів першого заступника начальника загону - начальника штабу 3 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) від 04.01.2023 та від 10.03.2023. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 підвищену додаткову винагороду, відповідно до Постанови № 168, за усі дні участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у грудні 2022 року та у січні 2023 року (відповідно до рапортів першого заступника начальника загону - начальника штабу 3 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) від 04.01.2023 та від 10.03.2023), з урахуванням попередньо виплаченої суми додаткової винагороди. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, виходив з положень Постанови № 168, Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 (далі - Окреме доручення) та підпункту 3 пункту 3 Наказу № 628-АГ та зазначив, що згадані рапорти були вирішені відповідачем частково. Суд указав, що зміст наданих позивачем документів може ставитися під сумнів лише за наявності прямих та належних доказів недостовірності фіксації його участі у бойових діях чи відповідних заходах, чого судом не встановлено і не доведено відповідачем. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2024, залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024 у справі № 560/965/24, скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову повністю. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 1 Постанови № 168 в частині […а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах…]. Касатор підкреслив, що у цій справі ключовим є питання підтвердження однієї із умов виплати збільшеної додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, а саме: порядок підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, на що суди попередніх інстанцій, на переконання відповідача, не звернули увагу. Крім того, скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій при визначенні однієї із головних умов підтвердження отримання додаткової винагороди «безпосередньої участі у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії» не застосували Наказ № 628-АГ, у якому зазначені заходи, які відносяться до безпосередньої участі. Так, скаржник зазначає, що, приймаючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій уважали беззаперечним доказом підтвердження участі позивача у заходах саме подання рапорту командиром підрозділу, навіть не дослідили у сукупності журнал службово-бойових дій (у відзиві на адміністративний позов та апеляційній скарзі детально розписано, яким чином здійснюється ведення вказаного журналу) та бойові розпорядження (які саме завдання виконував позивач, в яких населених пунктах), оскільки уважали, що рапорти подані начальником підрозділу, бойові розпорядження у повній мірі відображають участь позивача у бойових діях або заходах. Проте, на думку скаржника, саме у Наказі № 628-АГ містяться заходи, які відносяться до безпосередньої участі, і не виконання цього наказу військовою частиною могло привести до того, що указану виплату ніхто не зміг отримати взагалі, оскільки у вказаному наказі міститься порядок дій органів щодо порядку обліку, заходів та інше у період діє воєнного стану. Таким чином, скаржник уважає, що пункт 1 Постанови № 168, у частині визначення військовослужбовця щодо прийняття «безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії», мав застосовуватися з чітко визначеними, розтлумаченими заходами, які відносяться до безпосередньої участі, і це можливо, на переконання скаржника, лише з урахування положень, викладених у Наказі № 628-АГ. Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку, що достатньо лише факту обліку в журналі службово-бойових дій бойових розпоряджень, необхідний взаємозв`язок між виконаними бойовими завданнями позивачем на підставі бойових розпоряджень, з подальшим фіксуванням в розділі 2 Журналу службово-бойових дій та, як наслідок, подання рапорту командиром підрозділу. Тільки у такому взаємозв`язку позивач набуде права на отримання збільшеної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 та Наказом № 168-АГ. Скаржник наголошує, що сам лише факт безпосереднього перебування позивача (знаходження в місті Краматорську (грудень - район ведення бойових дій; січень - виключений з районів ведення бойових дій)) в районах ведення воєнних (бойових дій) не є підтвердженням його безпосередньої участі у бойових діях або заходах, та не є підставою для нарахування та виплати додаткової винагороди. Матеріалами справи підтверджено (витяги з бойових розпоряджень - КП (командний пункт) Краматорськ), про що не заперечується і позивачем, що позивач перебував у місті Краматорську, яке відноситься до Краматорської територіальної громади, проте суди попередніх інстанцій не звернули на це увагу. Також додатково скаржник звертає увагу на те, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309, територія Краматорського району, де ведуться активні бойові дії, з 01.01.2023 визначена лише у Лиманській міській територіальній громаді, Костянтинівській міській територіальній громаді та Іллінівській сільській територіальній громаді. Указаний факт, на думку скаржника, підтверджує, що позивач не здійснював заходів, передбачених Постановою № 168, якою передбачена додаткова винагорода. Скаржник зазначає, що у цій справі суди попередній інстанцій не врахували, що позивач у січні 2023 року проходив службу поза межами районів ведення бойових дій, оскільки місто Краматорськ входить до Краматорської територіальної громади, тому у цій частині відсутня одна із обов`язкових умов, передбачена Постановою № 168, - перебування в районі ведення бойових дій. Отже, на думку скаржника, висновки судів попередніх інстанцій про те, що виконання позивачем бойових розпоряджень надає йому безумовне право на одержання додаткових виплат, передбачених Постановою № 168, є помилковими та необґрунтованими. Окрім цього, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили позовну заяву у частині дотримання позивачем строків звернення до суду, чим, на його думку, порушили норми процесуального права. Позиція інших учасників справи Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій. Рух касаційної скарги 17.06.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів: Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 560/965/24. Розпорядженням в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 08.07.2024 № 706 - призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 560/965/24 у зв`язку з відпусткою суддів Жука А. В. та Мартинюк Н. М., які входять до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів: Прокопенка О. Б., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 560/965/24. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2024 касаційну скаргу залишено без руху через несплату судового збору. Ухвалою Верховного Суду від 25.07.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024. Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2026 закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розпорядженням т. в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 02.07.2026 № 785/0/78-26 - призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 560/965/24 у зв`язку з звільненням судді ОСОБА_2 , який входив до складу постійної колегії суддів. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Радишевську О. Р., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 560/965/24. Позиція Верховного Суду Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого. Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою військовослужбовцю, який проходить службу в Держприкордонслужбі, збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №

168. Частиною другою статті 2 Закону України від 04.11.1991 №1777-XII «Про державний кордон» передбачено, що захист державного кордону України є невід`ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. За змістом частини першої статті 6, частини першої статті 14 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон № 661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якої входять військовослужбовці та працівники Держприкордонслужби. Згідно зі статтею 16 цього Закону умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Держприкордонслужби визначаються законодавством. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У частині другій статті 9 цього Закону установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно абзацу 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Держприкордонслужба входить до структури Міністерства внутрішніх справ України. Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах Держприкордонслужби, визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан. Цього ж дня (24.02.2022) Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України. Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації. На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав Постанову № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди. Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів , - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У цій постанові Кабінет Міністрів України визначив перелік військовослужбовців за видами військових формувань, на яких поширено дію цієї постанови, підстави та розмір вищевказаної додаткової винагороди. Водночас реалізація цитованих приписів указаної постанови вимагала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, виходячи з того, що формулювання «а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах» є нечітким та породжує істотні труднощі у його правозастосуванні, що, насамперед, пов`язано із застосуванням сполучника «або», який має розділовий характер. Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, внесеними постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів». З 01.02.2023 ці питання врегульовано Порядком та умовами виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2023 № 36, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.01.2023 за № 196/39252 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ від 01.09.2023 № 726, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.09.2023 за № 1543/40599, яким замість нього затверджені Особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, що із змінами та доповненнями діють і дотепер). Перед цим означені порядок та умови визначалися, зокрема, наказами Адміністрації Держприкордонслужби «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» від 31.03.2022 № 164-АГ, від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ, прийняті на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану» на виконання пункту 2-1 Постанови №

168. Правові висновки про застосовність у подібних правовідносинах наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ та від 01.12.2022 № 628/0/81-22-АГ викладені у постановах Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі № 200/216/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23 та багатьох інших. Ці висновки є релевантними і до обставин цієї справи. Протягом періоду, за який позивач просить стягнути підвищену додаткову винагороду (грудень 2022 року - січень 2023 року), діяв Наказ № 628-АГ, уведений в дію з 01.12.2022. Цей наказ дещо змінив перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах. У пункті 2 цього Наказу конкретизовано, за здійснення яких заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, військовослужбовцям, які проходять службу в органах Держприкордонслужби, додаткова винагорода збільшується до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі: 1) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом Держприкордонслужби (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі штабу відповідного органу військового управління Збройних Сил України, угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил), та за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником; 2) бойових (спеціальних) завдань із усебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які згідно з бойовим розпорядженням виконують завдання у складі органів військового управління, військової частини (підрозділів), угрупувань військ, інших складових сил оборони, та за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником; 3) бойових завдань з відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються (у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти), звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього вогневого контакту з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час збройного нападу (вогневого ураження); 4) бойових (спеціальних) завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником; 5) бойових завдань з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей; 6) польотів, ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту згідно з бойовими розпорядженнями; 7) бойових (спеціальних) завдань екіпажами кораблів, катерів, суден забезпечення Держприкордонслужби в морській та річковій акваторіях, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, а також при виконанні бойових завдань щодо пошуку (тралення) та знешкодження (знищення) мін, вибухонебезпечних предметів. Пунктом 3 цього ж Наказу визначено, що документами, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, є: 1) бойовий наказ (розпорядження); 2) журнал бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення або постова відомість під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад чи копії або витяги з них; 3) рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях або заходах. Пунктом 5 цього ж Наказу передбачено, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів Голови Держприкордонслужби, начальників (командирів) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Держприкордонслужби за місцем проходження військової служби, а їх начальникам (командирам) - на підставі наказів начальників (командирів) вищого рівня. Згідно з пунктом 4 Наказу № 628-АГ облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди здійснюється штабами органів Держприкордонслужби, а у випадку відсутності штабу - підрозділом (посадовою особою), який веде облік бойових дій. Надання військовослужбовцям довідок про участь у зазначених заходах здійснює підрозділ, який веде облік особового складу. Відповідно до пункту 8 означеного Наказу склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України. Пунктом 9 цього ж Наказу обумовлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, також включаються військовослужбовці, які, зокрема, безпосередньо виконують бойові (спеціальні) завдання у складі відділів прикордонної служби, прикордонної застави, прикордонної комендатури, прикордонної комендатури швидкого реагування на українсько-російській ділянці державного кордону (у тому числі військовослужбовці зведених загонів інших органів Держприкордонслужби, які виконують такі завдання на ділянці цих підрозділів). У касаційній скарзі скаржник підкреслив, що ключовим питанням у цьому спорі є належність порядку підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, на яке, на його думку, суди попередніх інстанцій не звернули уваги. На переконання касатора, не кожні завдання, визначені в бойових розпорядженнях, відповідають заходам (безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), передбаченим Постановою №

168. Скаржник зазначає, що саме у Наказі № 628-АГ містяться заходи, які відносяться до безпосередньої участі. Також скаржник зазначає, що позивач не перебував у зоні активних бойових дій, він виконував обов`язки у населених пунктах, які не знаходяться на території між позиціями сил оборони та позиціями військ агресора; завдання позивач виконував у межах своєї посадової інструкції, як до 24.02.2022, так і після; указані завдання не можуть порівнюватися з участю в бойових діях безпосередньо на лінії бойового зіткнення та під вогневим ураженням противника; сам лише факт безпосереднього перебування позивача в районах ведення воєнних (бойових дій) не є підтвердженням його безпосередньої участі у бойових діях або заходах, та не є підставою для нарахування та виплати додаткової винагороди. До того ж, як стверджує скаржник, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, уважали беззаперечним доказом підтвердження участі позивача у заходах саме подання рапорту командиром підрозділу, не досліджуючи у сукупності журнал службово-бойових дій та бойові розпорядження, оскільки уважали, що рапорти подані начальником підрозділу, бойові розпорядження у повній мірі відображають участь позивача у бойових діях або заходах. Як убачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, при визначенні підстав виникнення у позивача права на отримання додаткової винагороди, виходив з приписів пункту 1 Постанови № 168, Окремого доручення та підпункту 3 пункту 3 Наказу № 628-АГ та, з огляду на обставини справи та зміст пояснень сторін, установив, що відповідачем згадані рапорти були вирішені частково; відповідач не спростував належними доказами зміст інших документів, зокрема, бойових розпоряджень, витяги з яких наявні у справі. Як зазначив суд першої інстанції, зміст наданих позивачем документів може ставитися під сумнів лише за наявності прямих та належних доказів недостовірності фіксації його участі у бойових діях чи відповідних заходах, чого судом не встановлено і не доведено відповідачем. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів, що виплата позивачу додаткової винагороди проведена у належному розмірі, позаяк з матеріалів справи убачається, що складені першим заступником начальника загону - начальником штабу ІНФОРМАЦІЯ_2 рапорти від 04.01.2023 та від 10.03.2023 про виплату позивачу цієї додаткової винагороди були вирішені лише частково. Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції. Надаючи оцінку наведеним висновкам судів попередніх інстанцій у контексті доводів касаційної скарги, Верховний Суд ураховує таке. У постанові від 26.02.2025 у справі № 560/3312/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у цій справі, Верховний Суд сформулював висновок щодо співвідношення норм Постанови № 168 та положень Наказу № 628-АГ при вирішені спорів про право військовослужбовців Держприкордонслужби на додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови №

168. Так, у справі № 560/3312/23, розглянувши зміст пункту 2-1 Постанови № 168, яким керівникам відповідних міністерств та державних органів надано повноваження визначати порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою, але не підстави для набуття військовослужбовцем права на таку винагороду, та на виконання якої Адміністрацією Держприкордонслужби прийнято Наказ № 628-АГ, Верховний Суд виснував, що під «умовами» слід розуміти встановлення необхідних обставин, які уможливлюють виплату військовослужбовцям означеної додаткової винагороди, а під «порядком» слід розуміти визначення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення відповідних нарахувань та виплат, при цьому ані умови, ані порядок виконання повноважень не можуть змінювати (обмежувати чи розширювати) підстави для виконання цих повноважень, тим більше, якщо ці підстави встановлені актом вищої юридичної сили. Отже, за висновком Верховного Суду, умови виплати підвищеної додаткової винагороди слід розуміти як визначення переліку документів, які підтверджують наявність підстав, а порядок - процедуру виконання відповідних дій щодо розгляду документів, призначення та виплати винагороди або відмови у її призначенні (якщо відсутні або не підтверджені підстави відповідно до встановлених умов). У вказаній справі Верховний Суд підкреслив, що Постановою № 168, з урахуванням умов та характеру військової служби «на період дії воєнного стану», визначено підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям Держприкордонслужби) підвищеної (до 100 000,00 грн) додаткової винагороди (тобто підстави набуття військовослужбовцем права на таку винагороду), а саме: 1) безпосередня участь у бойових діях; 2) забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районах їх [бойових дій] ведення (здійснення). Отже, обидві підстави визначаються діяльністю військовослужбовця щодо виконання поставлених йому завдань відповідного змісту. Перший із цих видів діяльності передбачає обов`язкову участь у бойових діях (бойовому зіткненні з противником), тоді як другий - спрямований на забезпечення здійснення відповідних заходів у певних районах, де проводяться такі заходи, тобто орієнтований на відповідну територію, що не вимагає (хоча й не виключає) участі у бойових зіткненнях з противником. За висновком Верховного Суду у справі № 560/3312/23, доповнення обставин, які визначають підставу виникнення у військовослужбовців права на таку винагороду у зв`язку із «забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районах їх [бойових дій] ведення (здійснення)» вимогою її поєднання із «вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником» є по суті не умовами нарахування та виплати підвищеної додаткової винагороди, а зміною підстав, встановлених Постановою № 168, для набуття військовослужбовцем права на підвищену додаткову винагороду, що фактично є звуженням обсягу таких підстав актом нижчої юридичної сили порівняно з актом, яким такі підстави встановлено [Постанова № 168]. У зв`язку з цим Верховний Суд констатував, що визначений Адміністрацією Держприкордонслужби перелік заходів не розрізняє двох видів діяльності, встановлених Постановою № 168, з яких лише перший (безпосередня участь у бойових діях) передбачає безпосереднє зіткнення з противником; водночас у багатьох випадках якісне виконання завдання, що належить до другого виду, не вимагає (але й не виключає) вступу у безпосереднє зіткнення з противником, а підвищена винагорода має бути винагородою за власні дії військовослужбовця, успішне виконання поставлених бойових завдань, а не виключно за перебування під обстрілом з боку противника. Отже, виходячи з того, що пунктом 2-1 Постанови № 168 керівникам відповідних міністерств та державних органів, до складу (підпорядкування) яких входять військовослужбовці, доручено конкретизувати умови (тобто спосіб документального підтвердження) і порядок виплати додаткової (у тому числі підвищеної) означеної винагороди (тобто процедуру), однак не підстави для набуття права на таку винагороду, позаяк ці підстави визначені Постановою № 168 як актом вищої юридичної сили, порівняно з актами органів, уповноважених цією Постановою, Верховний Суд у справі № 560/3312/23 дійшов висновку, що доповнення підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, які визначають право військовослужбовців на підвищену додаткову винагороду, вимогами «безпосереднього зіткнення з противником» та «вогневого ураження», коли це не обумовлено природою відповідних бойових завдань, таких як забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районах їх [бойових дій] ведення (здійснення), фактично звужує обсяг таких підстав актом нижчої юридичної сили, порівняно з актом, яким такі підстави встановлено [Постанова № 168], та порушує вимогу, щоб акти нижчої юридичної сили не суперечили актам вищої сили. У випадку виникнення такої колізії загальновизнаним способом її вирішення є надання переваги акту вищої юридичної сили. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03.03.2025 у справі № 500/1289/23, від 07.05.2025 у справі № 240/5382/23, від 21.10.2025 у справі № 380/3973/23, від 14.11.2025 у справі № 600/1000/23-а, від 19.02.2026 у справі № 500/4361/23, який є застосовним і до правовідносин у цій справі. Крім того, Верховний Суд у постанові від 06.08.2024 у справі № 360/290/23 указав, що згідно з пунктом 4 Наказу № 392-/0/81-22-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а відповідно до пункту 3 Наказу № 628-АГ перелік підтверджуючих документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності. Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи [№ 560/965/24], Суд констатує, що судами попередніх інстанцій встановлено, що підполковник ОСОБА_1 дійсно проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 та з 24.02.2022 по 04.04.2023 брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, що підтверджено наявними в справі матеріалами (довідкою військової частини НОМЕР_1 за № 12/4369 від 27.12.2023, довідкою військової частини НОМЕР_1 за № 12/4367 від 27.12.2023, рапортами першого заступника начальника загону - начальника штабу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.01.2023 № 101р та від 10.03.2023 № 3992 про виплату додаткової винагороди у розмірі 70 000,00 грн військовослужбовцям загону, у тому числі ОСОБА_1 за період грудня 2022 року (31 доба) та січня 2023 року (31 доба), відповідно, витягами з бойових розпоряджень начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01.12.2022 по 30.12.2022 та з 03.01.2023 по 31.01.2023), наданими у порядку, передбаченому положеннями Наказу № 628-АГ. Підсумовуючи вищевикладене, Суд доходить висновку, що обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, суди встановили в достатньому обсязі і висновки, яких вони дійшли за результатами розгляду, є правильними. Водночас при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування норм матеріального права шляхом не застосування, крім підпункту 3 пункту 3 Наказу № 628-АГ, інших приписів Наказу № 628-АГ, які підлягали застосуванню в частині співвідношення норм Постанови № 168 та положень Наказу № 628-АГ, а також застосування положень Окремого доручення, яке не підлягало застосуванню до спірних правовідносин. Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 розглядав питання застосовності Наказів № 392-АГ та № 628-АГ у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої Постановою №

168. У цій постанові Верховний Суд підтвердив застосування цих наказів у спірний період (у цій справі 26.09.2022 по 31.12.2022), дійшовши висновку, що Накази № 392-АГ та № 628-АГ є єдиним механізмом реалізації Постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби. Також Суд зазначив, що без цих наказів облік та виплата винагороди не здійснювалися б, що могло б призвести до повернення вже виплачених коштів. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині не вирішення питання дотримання позивачем строків звернення до суду з цим позовом, Верховний Суд зазначає, що такі Судом не аналізуються, оскільки відповідно до матеріалів справи, відповідачем про такі обставини не заявлялося у судах першої та апеляційної інстанцій, відповідно таким обставинам судами не була надана оцінка. Відповідно до ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.01.2024 підстав для залишення без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі, передбачених КАС України, судом не установлено. Більше того, указані доводи були наведені не у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, як наслідок, такі доводи не були підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, що унеможливлює перевірку доводів заявника у цій частині. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Ураховуючи, що результат вирішення спору є правильним, а допущені судами помилки у застосуванні норм права не призвели до прийняття незаконних рішень, Верховний Суд, ураховуючи приписи статті 351 КАС України, дійшов висновку про необхідність зміни рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024 у справі № 560/965/24 у частині мотивів задоволення позовних вимог, виклавши їх мотивувальні частині у редакції цієї постанови, а в реші рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024 у справі № 560/965/24 змінити у частині мотивів задоволення позовних вимог, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. У решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024 у справі № 560/965/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіЖ.М. Мельник-Томенко О.Р. Радишевська М.І. Смокович