Постанова КАС ВС № 320/15548/24
від 07.07.2026 · АдміністративнаПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ справа № 320/15548/24 адміністративне провадження № К/990/50234/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року (головуючий суддя Скрипка І.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року (головуючий суддя Ганечко О.М., судді Василенко Я.М., Кузьменко В.В.) у справі № 320/15548/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД» до Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ; за участі Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування наказу, ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, встановлені судами попередніх інстанцій обставини:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД» (далі - позивач, ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД», товариство) звернулося до суду з позовом до Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, Департамент охорони культурної спадщини КМДА, Департамент охорони культурної спадщини, Департамент), в якому просило: - визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 22 вересня 2023 року № 53 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва». 1.1. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД» зазначало, що оскаржуваний наказ прийнято всупереч положеням чинного законодавства і він порушує права позивача на мирне володіння майном. Вказали, що рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку прийнято не у формі, встановленій чинним законодавством, замість розпорядження голови Київської міської державної адміністрації, яке має містити його підпис, видано наказ Департаменту охорони культурної спадщини. 1.2. Вказував позивач і те, що документи, які стали підставою прийняття оскаржуваного наказу не відповідають законодавству. Наголосили, що спірний наказ порушує право власності товариства та встановлює для його майна додаткові обмеження. Також зазначили, що на момент отримання будівлі у власність, вона не мала статусу об`єкта культурної спадщини, а позивач отримав усі необхідні дозвільні документи на здійснення її реконструкції. Звертали увагу, що проведені за ініціативою товариства обстеження свідчать, що будівля піддавалася численним перебудовам, конструктивним змінам, руйнуванням і відновленням сучасними матеріалами під час та після революції, двох війн, та має основні конструктивні елементи, які виконано у радянський період, через що втратила автентичність, культурну цінність, матеріально-технічну структуру та об`ємно-просторову композицію в історичних параметрах, і вважають, що твердження про цінність будівлі ґрунтується на припущеннях. Вказали, що історична довідка не містить даних архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань; стверджували відсутність доказів наявності необхідного наукового ступеня у особи, яка підписала історичну довідку і відсутність фото об`єкта у контексті, фото найбільш цінних елементів об`єкта, фото рухомих деталей; зазначили, що історична довідка і матеріали фотофіксації містять посилання лише на рік, без конкретизації дати.
2. Відповідач заперечував проти задоволення позову, у відзиві вказував на те, що Департамент є органом охорони культурної спадщини м. Києва, на який покладено повноваження, закріплені статтею 6 Закону «Про охорону культурної спадщини» і Положенням про відповідний Департамент, у тому числі забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження. Наголошували, що до повноважень Департаменту належить прийняття рішень (видання наказів) про затвердження переліку об`єктів культурної спадщини, розташованих на території міста Києва та про занесення цих об`єктів до такого переліку. Вказали на делегування Київським міським головою повноважень у частині охорони культурної спадщини відповідному структурному підрозділу виконавчого органу Київської міської ради. 2.1. Також наголошував, що історична довідка у спірному випадку містить дані історико-архівних та бібліографічних досліджень, що відображено в переліку джерел та літератури, які базуються на історико-архівних документах; наявна дата складання довідки і документи, що підтверджують науковий ступінь розробника; також у повному обсязі є фотофіксація об`єкта (фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті навколишнього середовища, фото найбільш цінних елементів об`єкта, фото загроз). Звертали увагу, що до вирішення питання про реєстрацію як пам`ятки об`єкт культурної спадщини вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. Зазначили про те, що Департамент не вбачає під час винесення оскаржуваного наказу порушення прав позивача.
3. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 21 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року, у задоволенні позову відмовив. 3.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України та реалізував делеговані йому повноваження з метою виявлення та дослідження об`єктів м. Києва при прийнятті оскаржуваного наказу про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва. 3.2. Зокрема, рішенням Київської міської ради від 02 березня 2023 року № 6022/6063 затверджено Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), згідно з пунктом 5.50 якого цей Департамент приймає рішення (видає накази) про затвердження переліку об`єктів культурної спадщини, розташованих на території міста Києва, та про занесення об`єктів культурної спадщини до цього переліку в установленому порядку. У пунктах 1 та 2 названого Положення закріплено, що Департамент охорони культурної спадщини є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради; Департамент підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, підпорядковується Київському міському голові, входить до структури виконавчого органу Київської міської ради, виконує функції органу місцевого самоврядування та, у визначеному законодавством України випадках, виконує функції державної виконавчої влади. Рішення Київської міської ради від 02 березня 2023 року № 6022/6063, яким затверджено Положення Департаменту, підписано Київським міським головою, останнім делеговано свої повноваження у частині охорони культурної спадщини відповідному структурному підрозділу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Суд першої інстанції зазначив, що наказ, як і розпорядження, по своїй суті є розпорядчим документом, актом організаційно-розпорядчого характеру, що видається суб`єктом у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності та спрямований на реалізацію суспільних відносин віднесених до його відання. Також суди виходили з того, що з 12 квітня 2024 року почала діяти нова редакція Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, у відповідності до якої органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюються на територію розміщення нерухомого об`єкта культурної спадщини, протягом 30 календарних днів з дня прийняття Консультативною радою рішення щодо рекомендації подальшого занесення нерухомого об`єкту культурної спадщини до Реєстру, прямо закріплено повноваження видавати та оприлюднювати рішення щодо внесення такого об`єкта до Переліку та набуття нерухомим об`єктом культурної спадщини статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини із занесенням відомостей про це до Переліку. Відтак, на переконання судів попередніх інстанцій, були усунуті неточності та неузгодженості законодавчих приписів щодо відповідної сфери регулювання для однакового розуміння при тлумаченні змісту наказу Міністерства культури України № 158 у взаємозв`язку із Законом «Про охорону культурної спадщини» та іншими названими вище законодавчими актами. Вони вважали, що зазначене положення було приведено у відповідність до інших законодавчих приписів у відповідній сфері, шляхом деталізації повноважень органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюються на територію розміщення нерухомого об`єкта культурної спадщини, яким у межах спірних відносин є відповідач, на прийняття рішень про внесення такого об`єкта до Переліку та набуття нерухомим об`єктом культурної спадщини статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини із занесенням відомостей про це до Переліку. При цьому суди врахували висновки Верховного Суду у справі №640/28045/20 від 08 травня 2023 року про те, що Департамент охорони культурної спадщини КМДА, як структурний підрозділ, створений з метою реалізації функцій Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері охорони культурної спадщини, наділений повноваженням щодо прийняття рішення про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини. 3.3. Стосовно доводів позивача про те, що Будівля лазень купця Михайла Бубнова, в якій у 1894-1902 роках розміщувалась єврейська молитовня по вул. Набережно-Хрещатицькій, 13, літ «Б» не має ознак об`єкта культурної спадщини, зокрема щодо тверджень про невідповідність обставинам, викладеним у довідці доводів про збережену автентичність і культурну цінність будівлі, суди констатували, по-перше, відсутність у нього спеціальних знань і повноважень для встановлення факту відповідності чи невідповідності приміщень і споруд відповідним критеріям. По-друге, відповідність чи невідповідності таким критеріям, так само і оцінка історичним, архітектурним тощо цінностям об`єкта має надаватись на стадії вирішення питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об`єкта культурної спадщини до відповідного Переліку об`єктів культурної спадщини. З вищевикладеного, суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача, зокрема, на технічний звіт №0609/К2-ТО, складений ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД», як на доказ того, що будівля, стосовно якої видано оскаржуваний наказ, втратила свою автентичність, культурну цінність, матеріально-технічну структуру та об`ємно-просторову композицію в історичних параметрах. 3.4. Щодо тверджень позивача про невірне зазначення адреси у історичній довідці як м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, 13, замість - м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, 13 «Б», і вказівку на рік складення довідки і документів, без конкретизації числа і місяця, як і інші зауваження (про те, що історична довідка не містить архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, відсутність фото об`єкта у контексті, фото найбільш цінних елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів, недодання документа про науковий ступінь особи, яка склала довідку тощо), суди вказали на їх неприйнятність з огляду на те, що в подальшому вказані недоліки були усунуті Департаментом. 3.5. Підтримали суди попередніх інстанцій також і аргументи прокуратури про те, що зазначені позивачем недоліки історичної довідки та матеріалів фотофіксації є формальними по своїй суті та не вплинули б на можливість набуття будівлею статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини та правильність прийнятого Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київради наказу. При цьому суди вказали, що оскаржуваний наказ містить наступні відомості про об`єкт: найменування; власник; місцезнаходження; дата утворення; вид; автентичність (збережено); цінність об`єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду. 3.6. Щодо тверджень ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД» про порушення його права власності оскаржуваним наказом і встановлення додаткових обмежень до його майна, відсутність у відповідної будівлі статусу об`єкта культурної спадщини на час набуття у власність і отримання дозвільних документів на проведення реконструкції, суди виходили з того, що: по-перше, надання будівлі, про яку йдеться, статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини не пов`язане з позбавленням позивача права власності на нього, а лише стосується обмеження виду робіт, які можуть проводитися на такому об`єкті; по-друге, враховуючи як приписи Конституції України, так і зобов`язання, взяті державою при підписанні і ратифікації міжнародних договорів стосовно охорони культурної спадщини, мету запровадження відповідного правового регулювання для такої категорії об`єктів, зважаючи на те, що власність породжує не лише права, а й обов`язки, позивач повинен був розуміти і враховувати при придбанні відповідного об`єкта нерухомості його місце розташування у зоні Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», центрального історичного ареалу міста, в археологічній охоронній зоні тощо, і, відповідно, потенційну ймовірність постановки питання про надання відповідній будівлі статусу об`єкта культурної спадщини.
4. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що: 4.1. ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД» є юридичною особою, зареєстроване 21 липня 2003 року, код ЄДРПОУ 32552970, місцезнаходження якої: 01013, місто Київ, вул. Промислова, буд.
4. Основним видом економічної діяльності підприємства є 93.11 Функціювання спортивних споруд. 4.2. Відповідно до свідоцтва про право власності від 29 жовтня 2008 року та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 серпня 2020 року №221652483, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 622599580000 позивачу належить на праві власності нежилий будинок спортзал (літера Б), загальною площею згідно свідоцтва 483, 60 кв. м., а у відповідності до витягу із названого реєстру 510, 6 кв. м. у м. Київ по вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13 (літера Б) . 4.3. Наказом Департаменту від 22 вересня 2023 року №53, у тому числі (під №1 у додатку) Будівлю лазень купця Михайла Бубнова, в якій у 1894-1902 роках розміщувалась єврейська молитовня по вул. Набережно-Хрещатицькій, 13, дата утворення - перша третина ХІХ століття, реконструкція 1881 рік, у Подільському районі міста Києва, власником яких є ТОВ «Корпоративні рішення ЛТД», занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва. Зазначено видом архітектура, історія. У графі «Цінність об`єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового та художнього погляду» вказано, що будівля зберегла свою автентичність, зокрема, місце розташування об`єкта на території історичної садиби та його роль у забудові вулиць Набережно-Хрещатицької та Андріївської: форму та матеріально-технічну структуру, об`ємно-просторову композицію в історичних параметрах і габаритах, несучі конструкції стін від фундаменту до завершення: композиційне, стилістичне, архітектурно-пластичне та декоративне вирішення фасадів у стилі пізнього класицизму: історичну цінність будинку, в якому у 1894-1902 роках розміщувалась єврейська молитовня; становить цінність як цікавий приклад пам`ятки архітектури у формах пізнього класицизму, що до сьогодні зберегла свою автентичність та відображає розвиток київської архітектури ХІХ століття; репрезентує творчість відомого архітектора Олександра Ромуальдовича Хойнацького; будинок є рідкісним прикладом споруд, функціональним призначенням якого були міські лазні; становить історичну цінність як об`єкт, пов`язаний з історією національних меншин, із духовним розвитком єврейської громади міста Києва 4.4. 29 вересня 2023 року Департамент охорони культурної спадщини здав оператору поштового зв`язку для відправлення товариству повідомлення від 27 вересня 2023 року №066-3578 про прийняття оскаржуваного наказу і про необхідність укласти у місячний строк з дня отримання повідомлення охоронного договору на об`єкт культурної спадщини. 4.5. 13 грудня 2023 року відповідач оформив супровідний лист до Міністерства культури та інформаційної політики України щодо направлення подання нового зразка на облікову документацію (облікова картка, історична довідка, фотофіксація, акт збереження) на 4 об`єкта культурної спадщини (у тому числі під номером 4 у переліку зазначено Будівлю лазень купця Михайла Бубнова, в якій у 1894-1902 роках розміщувалась єврейська молитовня) для розгляду та вирішення питання занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. У листі від 01 лютого 2024 року №06/35/978-24 Управління дозвільно-погоджувальної документації Міністерства культури та інформаційної політики України повідомило Департамент про зауваження і рекомендації у наданій обліковій документації, у зв`язку із чим повернуто на доопрацювання відповідні документи. 4.6. 05 лютого 2024 року Департаментом складено супровідний лист, адресований Міністерству культури та інформаційної політики України, стосовно повторного направлення подання нового зразка облікової документації (облікова картка, історична довідка, фотофіксація, акт стану збереження) на об`єкт культурної спадщини - Будівлю лазень купця Михайла Бубнова, в якій у 1894-1902 роках розміщувалась єврейська молитовня за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 13 (літ. Б). 4.7. Історична довідка щодо Будівлі лазень купця Михайла Бубнова, в якій у 1894-1902 роках розміщувалась єврейська молитовня» по вул. Набережно-Хрещатицькій, 13, первинно складена. У довідці зазначено, що Будівля становить цінність як цікавий приклад архітектури у формах пізнього класицизму, що до сьогодні зберегла свою автентичність та відображає розвиток Київської архітектури ХІХ століття. Репрезентує творчість відомого Київського архітектора Олександра Ромуальдовича Хойнацького. Будинок є рідкісним прикладом споруд, функціональним призначенням якого були міські лазні. До критеріїв автентичності Будівлі віднесено місце розташування об`єкта на території історичної садиби та його роль у забудові вулиць Набережно-Хрещатицької та Андріївської; форму та матеріально-технічну структуру, об`ємно-просторову композицію в історичних параметрах і габаритах, несучі конструкції стін від фундаменту до завершення; композиційне, стилістичне, архітектурно-пластичне та декоративне вирішення фасадів. Також Будівля становить історичну цінність як об`єкт, що пов`язаний з історією національних меншин, із духовним розвитком єврейської громади міста Києва. Будівля розміщена у межах території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» (постанова Ради Міністрів Української РСР від 18 травня 1987 року № 183; рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 10 жовтня 1988 року № 976; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979), Центрального історичного ареалу міста (наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 02 серпня 2021 року), археологічної охоронної зони (рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979); зони регулювання забудови першої категорії (рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 16 липня 979 року №920, розпорядження КМДА від 17 травня 2002 року №979); пам`ятки археології місцевого значення «Культурний шар Подолу ХІ-ХVІІІ століть (рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 17 листопада 1987 року №1112); пам`ятки археології місцевого значення «Дерев`яний водопровід та замощення вулиць, ХVІІ- ХVІІІ ст. (рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 17 листопада 1987 року №1112); пам`ятки ландшафту, історії місцевого значення «Історичний ландшафт київських гір і долин р. Дніпра», внесеної до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (наказ Міністерства культури і туризму України від 03 лютого 2010 року №58/0/16-10); зони охорони пам`ятки ландшафту, історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долин р. Дніпра» (наказ Департаменту охорони культурної спадщини КМДА від 24 травня 2022 року №23). Датою складання вказано 2023 рік. 4.7. У подальшому історична довідка редагувалася відповідно до зауважень та рекомендацій Міністерства культури та інформаційної політики. 4.8. Позивач до суду надав дозвільні документи на здійснення реконструкції будівлі у м. Києві по вул. Набережно-Хрещатицька, 13-Б: - витяг із протоколу засідання Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини №07/21/ІІІ від 08 липня 2021 року стосовно схвалення проєктної документації; - експертний звіт щодо розгляду проектної документації на будівництво за проектом «Реконструкція з надбудовою нежитлової будівлі для влаштування ділового центру з закладом громадського харчування (з влаштуванням вхідних груп поза межами червоних ліній вулиці) по вул. Набережно-Хрещатицька, 13 (літера «Б») в Подільському районі м. Києва» із додатком); - погодження Міністерства культури та інформаційної політики від 04 жовтня 2022 року; - дозвіл на проведення земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць від 08 грудня 2022 року №38/22.3; - дозвіл на виконання будівельних робіт від 22 грудня 2022 року; - містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки; - довідка-погодження Інституту археології НАН України; - висновок про проведення наукової археологічної експертизи; - договір №22-А-23 на проведення досліджень по земельній ділянці реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі для влаштування ділового центру з закладом громадського харчування від 30 травня 2023 року із протоколом про договірну ціну; - технічний звіт спеціалізованої організації ТОВ «Вінс Буд». 4.9. Під час судового розгляду справи позивач надав документи стосовно проведених у 2024 році досліджень, які, за його твердженням, підтверджують невідповідність будівлі вимогам автентичності та історико-архітектурній цінності об`єкта культурної спадщини: Комплексні наукові дослідження. Історико-архівні та бібліографічні дослідження. Історико-архітектурна довідка Т. 1 Книга 1 - КНД- ІД. Розробник: Український інститут культурного надбання, 2024 р.;
2. Комплексні наукові дослідження. Архітектурні дослідження. Т. 1 Книга 2 - КНД - АД. Розробник: Український інститут культурного надбання, 2024 р.;
3. Комплексні наукові дослідження. Науково-технологічні дослідження. Т. 1 Книга 3- КНД - НДТ. Розробник: Український інститут культурного надбання, 2024 р. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги, заперечень (відзиву) на касаційну скаргу:
5. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року, а справу направити для нового розгляду до суду першої інстанції. 5.1. Підставою для касаційного оскарження вказано неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України). Скаржник стверджує про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 3 розділу 2 та пункт 5 розділу 3 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 640/28045/20, від 02 травня 2023 року у справі № 460/1864/20, від 11 вересня 2024 року у справі № 580/4318/23. 5.2. Зокрема скаржник стверджує про те, що за вказаними вище висновками Верховного Суду дослідженню і оцінці на предмет відповідності пункту 3 розділу 2 та пункту 5 розділу 3 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини підлягають саме документи і їх зміст, що існували станом на час прийняття рішення про занесення будівлі до Переліку об`єктів культурної спадщини. Проте у цій справі суди попередніх інстанцій під час вирішення питання правомірності оскарженого наказу взяли до уваги документи, які були створені після його прийняття. 5.3. Також скаржник вказує на помилкове застосування судом апеляційної інстанції під час вирішення спору висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 травня 2023 року у справі 640/28045/20, щодо можливості делегувати головою КМДА своїх повноважень щодо прийняття рішення про занесення об`єктів культурної спадщини до відповідного Переліку структурному підрозділу КМДА - Департаменту охорони культурної спадщини на підставі Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 березня 2018 року. При цьому зазначає, що на час прийняття оскаржуваного наказу змінилося нормативне регулювання, оскільки повноваження Департаменту визначалося не Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 березня 2018 року, а рішенням Київської міської ради від 02 березня 2022 року № 6022/6063.
6. Відповідачем, прокурором, який брав участь у справі, подано відзиви на касаційну скаргу, у яких вони просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Мотивами зазначають відповідність судових рішень судів попередніх інстанцій нормам матеріального та процесуального права.
7. Третьою особою - ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу не подано, копія ухвали про відкриття касаційного провадження вручена йому через електронний кабінет 24 грудня 2025 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
8. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин 1-3 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за якими Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
9. Норми матеріального права під час перевірки судом касаційної інстанції правильності їх застосування судами попередніх інстанцій застосовуються у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
10. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. Правове регулювання спірних відносин унормовується Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року №1805-III (далі - Закон №1805-III) та виданим на його виконання Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженим Наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2013 року за № 528/23060) (далі - Порядок № 158).
12. Зокрема, частинами першою та другою статті 14 Закону №1805-ІІІ встановлено, що занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання; б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання. Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
13. При цьому згідно з статтею 1 цього Закону об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
14. Відповідно до пункту 3 Розділу І Порядку № 158 система обліку об`єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об`єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об`єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам`ятки та вилучення пам`ятки з Реєстру).
15. За пунктами 3 і 4 Розділу ІІ цього Порядку питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку розглядається на підставі: фотофіксації об`єкта: фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників); історичної довідки, яка містить інформацію про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, складеної у відповідності до вимог пункту 5 розділу III цього Порядку або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини. Рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації або акта Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
16. Своєю чергою згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Порядку № 158 історичну довідку підписує особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або таких наук: мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва; архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних; історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки. До історичної довідки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком.
17. Аналіз зазначених норм Закону №1805-ІІІ та Порядку № 158 свідчить про те, що для набуття об`єктом статусу об`єкта культурної спадщини необхідно здійснення комплексу науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності об`єкта. При цьому, такий об`єкт набуває статусу об`єкта культурної спадщини після занесення до відповідного Переліку об`єктів культурної спадщини. Відтак для виявлення об`єктів культурної спадщини і занесення їх до Переліку об`єктів культурної спадщини необхідно застосувати відповідні процедури, визначені зазначеними вище нормами законодавства.
18. Такими процедурами були: фотофіксація об`єкта, яка включала: фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників); складання історичної довідки, що має містити інформацію про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань; підписання історичної довідки особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або таких наук: мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва; архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних; історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки; долучення до історичної довідки копії документів, які підтверджують науковий ступінь особи, яка її підписала; прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку належним суб`єктом, у належній формі та відповідно до компетенції, чинної на час прийняття такого рішення.
19. При цьому варто зауважити, що Верховний Суд неодноразово висновував, що дотримання процедури надання будівлі статусу об`єкта культурної спадщини має важливе значення для правильного вирішення спору по суті (відповідні правові позиції Верховного Суду містяться, зокрема, у постановах від 02 травня 2023 року у справі № 460/1864/20, від 08 травня 2023 року у справі № 640/28045/20). Суть вказаних висновків зводиться до того, що оцінюючи правомірність рішення про включення об`єкта до Переліку суд має перевірити повноту та відповідність документів, передбачених чинним законодавством для ухвалення відповідного рішення.
20. Саме на перевірці дотримання відповідачем вказаних процедур акцентував увагу позивач у цій справі, мотивуючи свої позовні вимоги. На підтвердження своїх доводів позивач наводив наступні аргументи:
1. Документи, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу, не відповідають вимогам Порядку № 158 станом на дату його прийняття, оскільки історична довідка, яка є підставою для прийняття оскаржуваного наказу, не містить даних архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань (порушено пункт 3 розділу 2 Порядку); рішення Департаменту про необхідність проведення науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності будівлі за адресою: вул.Набережно-Хрещатицька, 13-Б, м. Київ не приймалось (порушено пункт 5 розділу 6 Порядку). У матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують, що уповноваженими особами було проведено огляд та обстеження будинку з метою визначення його історико-культурної цінності та складення довідки;
2. Серед додатків відсутні документи, які підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала, зокрема, кандидата наук за спеціальністю "музеєзнавство, пам`яткознавство" Анастасії Горькової (Порушення пункту 5 розділу 3 Порядку);
3. Серед матеріалів фотофіксації відсутні фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей) (Порушення пункту 3 розділу 2 Порядку).
4. Історична довідка не містить точної дати її складення, зокрема, на довідці зазначено лише 2023 рік, що ставить під сумнів її наявність та розгляд на час прийняття оскарженого рішення.
5. Матеріали фотофіксації містять лише фото загального вигляду будівлі станом на 2023 рік, без конкретно вказаної дати виготовлення вказаних фотознімків.
6. В оскарженому наказі, історичній довідці та матеріалах фотофіксації невірно зазначено адресу місцезнаходження будівлі Позивача (порушення пункту 4 розділу 2 Порядку). Так, спірна будівля розташована за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька,13-Б, у той час як в додатку до наказу та інших документах, що були підставою для його прийняття, вказано адресу всієї земельної ділянки по вул. Набережно-Хрещатицька, 13, на якій розташовані і інші будівлі, зокрема, літери «Г», «Д» і «Е», які належать іншим власникам. Незазначення правильної адреси об`єкта нерухомості не дозволяє ідентифікувати будівлю з-поміж інших, що розміщені вздовж вул. Набережно-Хрещатицька,13.
7. Рішення про занесення об`єкта до Переліку прийняте не у формі розпорядження голови КМДА, як це встановлено Порядком № 158.
21. За змістом оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій відхилили вказані аргументи позивача виходячи з того, що Департаментом недоліки документів, які були підставою для прийняття оскарженого наказу, були усунуті в процедурі розгляду вказаного питання Мінкультом. Крім того, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 травня 2023 року у справі 640/28045/20, суди попередніх інстанцій вважали, що оскаржений наказ було прийнято у формі, встановленій законодавством, з огляду на наявність у відповідача делегованих повноважень на вчинення відповідних дій.
22. Між тим такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з огляду на вказане вище нормативне регулювання правовідносин, щодо яких виник спір та висновки Верховного Суду у справах, правовідносини у яких є подібними до справи, яка розглядається.
23. Зокрема, у постанові від 08 травня 2023 року у справі № 640/28045/20 Верховний Суд, вирішуючи питання про застосування норм Закону № 1805-ІІІ та Порядку № 158, зробив висновок про те, що: «… при наданні оцінки рішенню уповноваженого органу про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку, перевірці підлягали: 1) повнота та відповідність документів, передбачених пунктом 3 цього розділу; 2) наявність в історичній довідці інформації про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, даних історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань; 3) підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за відповідною спеціальністю в залежності від класифікації об`єктів культурної спадщини.».
24. У постанові від 02 травня 2023 року у справі № 460/1864/20 Верховний Суд за подібних правовідносин виклав такі висновки щодо застосування вказаних вище норм права: «
26. Отже, питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку вирішується на підставі вичерпного переліку документів, а саме: фотофіксації об`єкта; історичної довідки або витягу із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.
27. При цьому, обов`язковою вимогою до складання історичної довідки законодавець визначає її підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або архітектури - для об`єктів архітектури та загальні вимоги щодо її змісту стосовно інформації, яка має міститись у ній в залежності від класифікації об`єктів культурної спадщини.
28. Рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації або акта Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яке в день прийняття оприлюднюється на веб-сайті уповноваженого органу та має містити таку інформацію про об`єкт: найменування; власник або уповноважений ним орган (у разі наявності); місцезнаходження; дата утворення; вид; автентичність (збережено, збережено частково); цінність об`єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 158).
29. Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Порядку № 158 в занесенні об`єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено у разі неподання документів, передбачених пунктом 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду. Відмова уповноваженого органу не перешкоджає повторному поданню документів з врахуванням зауважень уповноваженого органу.»
25. У зазначених вище справах Верховний Суд також виснував, що суд під час розгляду зазначеної категорії справ не має спеціальних знань, а, відтак, і повноважень для встановлення факту відповідності чи невідповідності об`єкта критеріям, які встановлені для визнання його об`єктом культурної спадщини.
26. При цьому приватні технічні звіти, висновки чи дослідження, подані власником об`єкта, підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Наявність раніше виданих дозвільних документів на реконструкцію об`єкта нерухомості, зміна його конструктивних елементів у попередні періоди або перебудови будівлі самі по собі не спростовують її можливої історико-культурної цінності.
27. Відтак оцінка історичним та архітектурним цінностям об`єкта має надаватись на стадії вирішення питання занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини. Тому судам під час розгляду цієї справи належало дати оцінку доводам і запереченням учасників справи щодо наявності/відсутності на час прийняття відповідачем наказу від 22 вересня 2023 року № 53 всіх необхідних документів, передбачених Законом № 1805-ІІІ та Порядком № 158 для ухвалення рішення про віднесення об`єкта до об`єктів культурної спадщини та відповідності таких документів зазначеним нормам права. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували.
28. Водночас наведений висновок не означає, що будь-яка технічна неточність, описка або формальний недолік в обліковій документації самі по собі є достатньою підставою для скасування рішення про занесення об`єкта до Переліку. Під час нового розгляду суд має оцінити істотність таких недоліків, зокрема з`ясувати, чи перешкоджали вони ідентифікації об`єкта, перевірці наявності передбачених законом документів, встановленню компетенції органу, реалізації прав власника та здійсненню ефективного судового контролю.
29. Крім того, під час розгляду справи суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 08 травня 2023 року у справі № 640/28045/20, щодо можливості делегувати головою КМДА своїх повноважень щодо прийняття рішення про занесення об`єктів культурної спадщини до відповідного Переліку структурному підрозділу КМДА - Департаменту охорони культурної спадщини на підставі Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 березня 2018 року. Вказані висновки підтримав і суд апеляційної інстанції. Відтак у цьому контексті суди відхилили доводи позивача про прийняття оскарженого наказу всупереч приписам пункту 4 розділу ІІ Порядку № 158 неуповноваженою на те особою - Департаментом охорони культурної спадщини замість голови місцевої адміністрації.
30. З цього приводу колегія суддів касаційного суду зазначає, що під час розгляду справи суди, відповідно до норм частини 5 статті 242 КАС України, частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повинні враховувати висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду. При цьому за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц), врахуванню підлягають висновки щодо застосування норм права у судових рішеннях з подібними правовідносинами. У цих же рішеннях Велика Палата Верховного Суду визначила, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
31. Між тим матеріально-правове регулювання правовідносин у справі, яка розглядається, та справі № 640/28045/20, не є подібним. Зокрема у наведеній справі предметом судового контролю був наказ Департаменту охорони культурної спадщини від 22 вересня 2020 року і суди перевіряли його законність станом на цю дату. При цьому аналізувалися повноваження Департаменту, визначені Порядком № 158 у його взаємному зв`язку з Положенням про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 березня 2018 року №381 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 травня 2020 року №771).
32. У справі, яка розглядається, предметом судового контролю є наказ Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22 вересня 2023 року. Станом на вказану дату Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затверджене Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 березня 2018 року №381 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 травня 2020 року №771), втратило чинність. Рішенням Київської міської ради від 02 березня 2023 року за № 6022/6063 з дня прийняття цього рішення було затверджено нове положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
33. Відтак, оцінці судам підлягали доводи позивача щодо правомірності оскарженого наказу відповідача саме на дату його прийняття - 22 вересня 2023 року і наявність на вказану дату повноважень у відповідача видавати відповідний наказ на підставі Рішення Київської міської ради від 02 березня 2023 року за № 6022/6063 про затвердження Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
34. При цьому колегія суддів касаційного суду наголошує на тому, що відповідно до статті 6 Конституції України Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Частиною ж другою статті 19 Основного закону визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
35. Вирішуючи спір по суті в цій частині судам варто мати на увазі, що обсяг повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо управління об`єктами культурної спадщини визначені в різних законодавчих актах, зокрема, у Законі № 1805-ІІІ, у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), у Законі України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року № 586-XIV (далі - Закон № 586-XIV), Законі України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15 січня 1999 року № 401-XIV (далі - Закон № 401-XIV), Порядку № 158.
36. При цьому чинне законодавство допускає делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування та делегування повноважень органів місцевого самоврядування відповідним місцевим державним адміністраціям.
37. Відтак судами під час розгляду цієї справи належало визначити, до повноважень якого органу і на підставі якого законодавчого акта належить видача наказу про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва. Визначити, чи може таке повноваження бути делегованим цим органом іншому суб`єкту та за якими нормами права. Проте суди попередніх інстанцій вказаних законодавчих актів не аналізували, обставин справи у повному обсязі не встановлювали.
38. Колегія суддів касаційного суду зазначає, що приписи статей 9, 242 КАС України визначають завданням суду під час розгляду справи ухвалення законних і обґрунтованих рішень. Такими є лише рішення, які ухвалені судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а також рішення, ухвалені на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Проте у будь-якому випадку такі рішення не повинні ґрунтуватися на непростованих сумнівах.
39. Однак вказаним нормам процесуального права судові рішення, що оскаржуються, не відповідають, а зазначені вище висновки судів попередніх інстанцій є передчасними. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
40. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
41. Отже, Верховний Суд вважає, що для правильного вирішення цього спору судам необхідно встановити всі обставини справи, з цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень. За наслідками встановлених обставин і перевірки їх доказами зробити висновок про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
42. Направлення справи на новий розгляд не є висновком Верховного Суду про протиправність оскаржуваного наказу, не вирішує спір по суті та саме по собі не припиняє дії пам`яткоохоронного режиму. Під час нового розгляду суд має врахувати як право власника на ефективний судовий захист, так і публічний інтерес в охороні культурної спадщини.
43. За наведених обставин суди попередніх інстанцій внаслідок вказаних порушень норм КАС України, не дослідивши зібрані у справі докази, допустили порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи та відповідно ухвалення судового рішення щодо формування висновку Верховним Судом про застосування у правовідносинах, щодо яких виник спір у цій справі, норм пункт 3 розділу ІІ та пункт 5 розділу ІІІ Порядку №
158. Зазначене відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень, що оскаржуються і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпоративні рішення ЛТД» задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 320/15548/24 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Головуючий суддя: Шарапа В.М. Судді: Берназюк Я.О. Чиркін С.М.