Постанова КГС ВС № 904/2216/21 (904/3700/25)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Київ cправа № 904/2216/21 (904/3700/25) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г., за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В., представників учасників справи: ОСОБА_1 : не з`явився, ТОВ "Агро-Філд": ліквідатор Слостін А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Філд" арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2026 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. - головуючий, Мороз В.Ф., Чередко А.Є.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2025 (суддя Суховаров А.В.) у справі № 904/2216/21(904/3700/25) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Філд" про розірвання договору оренди землі в межах справи №904/2216/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Вей Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Філд" про банкрутство, ВСТАНОВИВ: Хід розгляду справи та стислий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Філд" (далі - Боржник).

2. Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 визнано Боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

3. У межах зазначеної справи 09.07.2025 ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до господарського суду з позовом до Боржника про розірвання договору оренди земельної ділянки (паю) від 27.12.2016, укладеного між Позивачем і Боржником (далі - Договір).

4. Позов мотивовано посиланням на обставини порушення Боржником умов Договору щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. За змістом витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності від 06.08.2014, за Позивачем 27.09.2010 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 7,434 га з кадастровим номером 1224855300:01:001:0055, яка знаходиться на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області (далі - Земельна ділянка). 6. 27.12.2016 Позивач (орендодавець) і Боржник (орендар) уклали Договір, згідно з умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування виділену в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку Земельну ділянку.

7. Грошова оцінка Земельної ділянки становить 257226,30 грн (пункт 2.2 Договору).

8. На земельній ділянці не розміщені об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури (пункт 2.3 Договору).

9. Договір укладено строком на 49 років, починаючи з дати його реєстрації (у разі укладення договору оренди землі для введення товарного сільгоспвиробництва - з урахуванням ротації культур, згідно з проєктом землеустрою) (пункт 3.1 Договору).

10. Договір не може бути розірваний в односторонньому порядку до закінчення строку оренди при умові виконання сторонами умов Договору (пункт 3.3 Договору).

11. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 7716,80 грн (пункт 4.1 Договору).

12. За домовленістю сторін сплата орендної плати або її частки можлива в натуральній (кількість або частка продукції, одержуваної із земельної ділянки, якісні показники продукції, місце, умови, порядок, строки поставки обговорюються окремо) та відробітковій формі (види, обсяги, строки і місце надання послуг, види, обсяги і місце виконання робіт обговорюються окремо) (пункт 4.2 Договору).

13. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється без урахування індексації (пункт 4.3 Договору).

14. Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року (пункт 4.4 Договору).

15. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами (пункт 4.5 Договору).

16. Земельна ділянка передається в оренду з метою сільськогосподарського використання, ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт 5.1 Договору).

17. Передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розробки проєкту її відведення (пункт 6.1 Договору).

18. Земельна ділянка передається в оренду за актом приймання-передачі, який оформлюється не пізніше семи днів з моменту набуття чинності Договору (пункт 6.2 Договору)

19. Орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати (пункт 9.1 Договору).

20. Дія Договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря (пункт 12.2 Договору).

21. Дія Договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використання, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 12.3 Договору).

22. За невиконання або неналежне виконання Договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та Договору (пункт 13.1 Договору).

23. Відповідно до Прикінцевих положень Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до закінчення строку оренди.

24. За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.03.2025, власником Земельної ділянки є Позивач; 27.12.2016 в реєстрі зареєстровано Договір.

25. Боржник не надав будь-яких доказів на підтвердження сплати ним орендної плати за Земельну ділянку за весь час дії Договору. Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

26. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2026, позовні вимоги задоволено.

27. Судові рішення мотивовано тим, що Боржник не надав доказів на спростування позовних вимог, зокрема, в частині систематичної несплати орендної плати за користування Земельною ділянкою, яка є істотним порушенням умов договору та чинного законодавства через значну міру позбавлення орендодавця того, на що він розраховував при укладенні Договору. При цьому господарські суди першої та апеляційної інстанцій відхилили як нерелевантні посилання Боржника на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду. Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

28. Ліквідатор Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

29. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

30. Скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій положень частини 1 статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статті 651 Цивільного кодексу України, пункту "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України через неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.07.2024 у справі №904/9875/21, від 04.12.2024 у справі №875/3625/21, від 16.04.2025 у справі №732/588/24, від 24.04.2025 у справі №732/726/24 та від 24.04.2025 у справі №732/582/24, від 04.05.2023 у справі №910/8259/16(905/1126/21) у подібних правовідносинах, пов`язаних із правом оренди земельної ділянки як майновим активом боржника.

31. Водночас скаржник вважає, що місцевий господарський суд у оскаржуваному рішенні застосував нерелевантну практику Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18, адже відповідний висновок сформовано за іншого матеріально-правового регулювання, коли частина 5 статті 93 Земельного кодексу України не передбачала права користувача земельної ділянки сільськогосподарського призначення відчужувати право оренди без погодження з власником.

32. Також скаржник стверджує про відсутність правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо питання застосування зазначених норм права у ситуації, коли в межах справи про банкрутство боржника розглядається позов орендодавця про розірвання договору оренди земельної ділянки, право оренди якої є самостійним відчужуваним майновим активом, а на земельній ділянці відсутнє нерухоме майно боржника.

33. Крім того, скаржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій порушили вимоги статей 13, 74, 86, 236, 269, 282 ГПК України, оскільки не встановили та не надали правової оцінки обставинам, що мають значення для правильного вирішення справи: правовому режиму заборгованості Боржника перед орендодавцем, її періоду та розміру, факту незаявлення позивачем кредиторських вимог, вартості та можливості реалізації права оренди у ліквідаційній процедурі, а також наслідкам розірвання договору оренди для ліквідаційної маси та прав конкурсних кредиторів. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

34. Інші учасники справи у встановлений судом строк відзивів на касаційну скаргу не подали.

Позиція Верховного Суду

35. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

36. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду в межах справи про банкрутство позову про розірвання договору оренди земельної ділянки через систематичну несплату орендної плати.

37. Право оренди земельної ділянки визначено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

38. Аналогічне визначення закріплено також у статті 1 Закону України "Про оренду землі", згідно зі статтею 13 якого договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

39. У частині 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" перелічені істотні умови договору оренди, якими, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

40. У положеннях статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" закріплено переліки прав та обов`язків обох сторін договору оренди. До них віднесено, зокрема, обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, якому кореспондує право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

41. У разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 наведеного Закону договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін (частина 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі").

42. Пунктом "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України також встановлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

43. Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

44. Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначено через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, і це відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України віднесено, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

45. Оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди землі орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди земельної ділянки.

46. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Наведене відповідає висновкам, зокрема, викладеним у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17, від 06.03.2019 у справі №183/262/17, на які послався апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові.

47. Приймаючи до уваги наведену правову позицію, яка є усталеною, Верховний Суд, водночас, враховує, що у зазначених справах не вирішувалися спори про розірвання договору оренди земельної ділянки саме в межах процедури банкрутства орендаря.

48. Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема у постанові від 04.05.2023 у справі №910/8259/16 (905/1126/21), на яку посилається скаржник), що провадження у справах про банкрутство має суттєві відмінності від позовного провадження, воно є самостійним видом судового провадження, який характеризується особливим порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань банкрутства, суб`єктного складу учасників, способів захисту учасників справи про банкрутство, тривалістю судового провадження тощо.

49. З моменту порушення / відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми КУзПБ мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ за участю боржника щодо інших законодавчих актів України. За цих умов, завдання та цілі, які ставить перед собою провадження у справі про банкрутство мають пріоритет у порівнянні з тими, які характерні для позовного провадження.

50. Тож зазначені особливості банкрутства як судового провадження не можуть ігноруватися та залишатися поза увагою під час розгляду в межах цієї справи позовів за участю боржника, адже саме це дозволяє забезпечити реалізацію та виконання завдань, які ставить перед собою таке провадження.

51. Преамбулою КУзПБ закріплено одним із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника, і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів боржника, відбувається за рахунок майнових активів боржника.

52. Верховний Суд враховує наведені висновки під час розгляду цієї справи, однак зауважує, що вказана постанова у справі №910/8259/16 (905/1126/21) ухвалена за результатами вирішення спору про розірвання договору оренди земельної ділянки, на якій розташовано об`єкти нерухомого майна, що підлягають відчуженню чи були відчужені в межах процедури банкрутства, у зв`язку з чим до таких правовідносин підлягали застосуванню положень статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України щодо правових наслідків набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду стосовно прав на земельну ділянку, на якій вони розміщені, неможливості відчуження чи передачі позивачем земельних ділянок у разі розірвання договору оренди без виділення частин ділянок, на яких розміщено нерухоме майно, належне боржнику, та які необхідні для його обслуговування.

53. Натомість у вказаній справі не вирішувались питання щодо правильного застосування норм матеріального права до правовідносин, пов`язаних із розірванням договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, на якій відсутнє нерухоме майно боржника у справі про банкрутство. Відповідно, зазначена постанова не формує висновку щодо неможливості розірвання договору оренди земельної ділянки за вказаних обставин. Тому висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.05.2023 по суті вирішення спору в справі №910/8259/16 (905/1126/21) щодо можливості розірвання спірного договору оренди, не можуть бути застосовані до вирішення спору в цій справі через їх нерелевантність.

54. Щодо спірних у цій справі правовідносин Верховний Суд виходить із того, що відповідно до положень частини 1 статті 62, частини 1 статті 63 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси; після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.

55. Протокол про проведення аукціону та акт про придбання майна на аукціоні є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та державної реєстрації права власності або іншого майнового права на нерухоме майно в порядку, передбаченому законодавством (частина 3 статті 87 КУзПБ).

56. Водночас майно, щодо якого боржник є користувачем (за умови, що право користування не може бути відчужено згідно із законом або договором), балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору (частина 7 статті 62 КУзПБ).

57. Наведене кореспондується з положеннями статті 177 Цивільного кодексу України, яка визначає об`єктами цивільних прав, зокрема, майнові права.

58. Поняття оборотоздатності об`єктів цивільних прав розкрито в статті 178 Цивільного кодексу України, за змістом якої об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів, перебування яких у цивільному обороті не допускається або допускається за спеціальним дозволом, а також які можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.

59. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

60. Отже, право оренди земельної ділянки є майновим (речовим) правом, похідним від права власності, яке підлягає державній реєстрації, оборотоздатність якого, зокрема, залежить від повноважень учасників цивільного обороту.

61. Згідно з частиною 5 статті 93 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спору в цій справі) право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством.

62. Тобто у чинній редакції зазначеної норми (з урахуванням змін, внесених Законами України від 28.04.2021 за №1423-ІХ, від 02.05.2023 за №3065-ІХ) законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав орендарів земельних ділянок сільськогосподарського призначення (крім випадків, визначених законом), надавши їм право розпорядитися такими правами без погодження з власником земельної ділянки.

63. Оскільки права й обов`язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення законодавства в редакції, чинній на час вирішення відповідного питання щодо можливості такого відчуження.

64. Аналіз наведених норм у їх сукупності та взаємозв`язку надає підстави для висновку, що в разі визнання господарським судом юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси боржника включається не лише майно, а й майнові права, які належать боржнику та є оборотоздатними, зокрема, право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке може бути відчужено без погодження з власником такої земельної ділянки. Такі майнові права можуть бути відчужені на аукціоні зі спрямуванням виручених від їх продажу коштів на задоволення вимог кредиторів до боржника.

65. Подібні за змістом висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №732/588/24, від 24.04.2025 у справі №732/582/24, від 24.04.2025 у справі №732/726/24, на які посилається скаржник. Однак необхідно зауважити, що під час розгляду перелічених справ Верховний Суд не вирішував по суті питання щодо можливості або неможливості розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного з боржником у справі про банкрутство. Висновок щодо включення до ліквідаційної маси належного боржнику права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення сформульовано у контексті необхідності передання такого спору на розгляд господарському суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, виходячи з встановленого у статті 7 КУзПБ принципу концентрації в межах такої справи всіх спорів, стороною яких є боржник.

66. Верховний Суд погоджується з таким висновком і враховує його під час розгляду цієї справи, тому вважає слушними аргументи скаржника про те, що оскільки Земельна ділянка має сільськогосподарське призначення та не належить до державної чи комунальної власності, право її оренди може бути предметом обороту в межах, визначених частиною 5 статті 93 Земельного кодексу України, а отже, таке право може входити до ліквідаційної маси Боржника.

67. Однак Верховний Суд вважає, що можливий вплив розірвання Договору та припинення права оренди Земельної ділянки на розмір ліквідаційної маси Боржника та обсяг задоволення вимог кредиторів не є достатньою підставою для висновку про неможливість (неприпустимість) задоволення таких позовних вимог, зважаючи на таке.

68. У силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Наведені положення чинного законодавства ніяк не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

69. Відповідно до сталої та послідовної практики Європейського суду з прав людини втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм (рішення у справі "Беєлер проти Італії").

70. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

71. Згідно з положеннями статей 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

72. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

73. У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

74. Зокрема, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1 статті 22 Земельного кодексу України).

75. Статтею 23 Земельного кодексу України встановлено пріоритетність земель сільськогосподарського призначення, що передбачає надання земель, придатних для потреб сільського господарства (крім самозалісених земель), насамперед для ведення сільського господарства, ведення лісового господарства, створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

76. До обов`язків власників земельних ділянок і землекористувачів належить, зокрема, забезпечення використання їх за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі (частина 1 статті 91, частина 1 статті 96 Земельного кодексу України).

77. Аналіз наведених норм законодавства надає підстави для висновку, що суспільний, публічний інтерес у сфері землекористування полягає в забезпеченні охорони та раціонального використання землі як основного національного багатства, що стосовно земель, придатних для сільськогосподарського використання, передбачає відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель, захист, зокрема, від шкідливого антропогенного впливу, від ерозії, селів, підтоплення тощо (глава 26 Земельного кодексу України).

78. Водночас з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури його господарська діяльність завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів щодо захисту, збереження (підтримання) в належному стані майна боржника, оренди майна, що тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації. При цьому у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (частина 1 статті 59 КУзПБ).

79. КУзПБ не встановлює загальної заборони на розірвання договору оренди землі за участі банкрута та водночас пов`язує допустимість подальших дій банкрута після відкриття ліквідаційної процедури із завершенням господарської діяльності, захистом майна банкрута або забезпеченням його збереження, орендою майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу, а також із витратами, безпосередньо пов`язаними зі здійсненням ліквідаційної процедури. Тому сама по собі можливість включення відчужуваного права оренди до ліквідаційної маси не створює для банкрута безумовної правової підстави примусово зберігати користування земельною ділянкою, яка належить іншій особі, попри наявність істотного порушення договору оренди.

80. За таких умов збереження за банкрутом права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення задля забезпечення можливості відчуження такого права в ході ліквідаційної процедури, погашення за рахунок отриманих від продажу коштів вимог кредиторів боржника, не може бути визнано таким, що відповідає вимогам законності та співмірності втручання у право власника відповідної земельної ділянки на право мирного володіння нею (обмеження такого права), у тому числі на забезпечення раціонального використання такої ділянки, отримання плати за користування такою земельною ділянкою, враховуючи покладення на нього обов`язку зі сплати земельного податку, тощо.

81. Необхідність захисту ліквідаційної маси, права боржника як власника майнового права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення та прав кредиторів боржника не є достатньою та безумовною підставою для відмови у захисті прав власника земельної ділянки з урахуванням встановленого Конституцією України режиму землі як основного національного багатства. Примус власника земельної ділянки до продовження правовідносин із де-факто безоплатного користування нею іншою особою (за відсутності на земельній ділянці нерухомого майна зазначеної особи) на невизначений строк - до моменту можливого відчуження відповідного майнового права на аукціоні, з урахуванням збереження за власником обов`язку зі сплати земельного податку до бюджету, мав би наслідком порушення балансу інтересів учасників таких правовідносин, а також по суті нівелював би зміст оренди як строкового, платного володіння і користування для провадження підприємницької та іншої діяльності.

82. Виходячи з викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що наявність підстав для включення до складу ліквідаційної маси Боржника права оренди Земельної ділянки, на якій відсутнє будь-яке належне йому нерухоме майно, не може позбавляти власника Земельної ділянки права на розірвання Договору.

83. Отже, встановивши у цій справі обставини істотного порушення Боржником умов Договору, яке полягає в систематичній несплаті орендної плати, внаслідок чого Позивач значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні Договору, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для дострокового розірвання Договору.

84. При цьому викладені в касаційній скарзі доводи про відсутність встановлення під час розгляду цієї справи того, за який саме період виникла заборгованість, чи є вона конкурсною чи поточною тощо підлягають відхиленню з огляду на те, що згідно з встановленими в оскаржуваній постанові обставинами Боржник не подав господарському суду будь-яких доказів на підтвердження сплати орендної плати за землю за весь час дії Договору.

85. Водночас ліквідатор Боржника у касаційній скарзі безпідставно стверджує про неповне з`ясування господарськими судами обставин справи, оскільки не посилається на певні наявні у справі докази, які спростовують такі обставини, підтверджують сплату Боржником орендної плати за певні періоди, зокрема до запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, але помилково не враховані господарськими судами першої та апеляційної інстанцій. З огляду на таке ліквідатор Боржника не навів переконливих доводів про наявність передбачених статтею 310 Господарського процесуального кодексу України підстав для направлення справи на новий розгляд. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

87. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін оскаржуваних рішення та постанови господарських судів попередніх інстанцій. Розподіл судових витрат

88. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Філд" арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2025 у справі №904/2216/21(904/3700/25) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. Картере Судді С. Жуков В. Пєсков