Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/9541/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" червня 2026 р. Справа № 910/9541/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Горбасенка П.В. суддів: Сковородіної О.М. Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Байдрелової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 (повний текст складено та підписано 03.04.2026) у справі № 910/9541/25 (суддя Морозов С.М.) за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсмак» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» про стягнення 386 827, 96 грн за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсмак» про стягнення 1 300 192, 28 грн за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 24.06.2026 УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінсмак» (далі - позивач за первісним позовом / ТОВ «Вінсмак») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» (далі - відповідач за первісним позовом / ТОВ «Речі») про стягнення суми заборгованості в розмірі 332 890, 56 грн, суми пені в розмірі 16 398, 28 грн, суми штрафу в розмірі 33 289, 06 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 2 663, 13 грн та суми 3 % річних в розмірі 1 586, 96 грн. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Вінсмак» посилається на обставини порушення відповідачем за первісним позовом зобов`язань за договором поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025 в частині розрахунку за отриманий від позивача за первісним позовом товар. Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.09.2025 прийняв позовну заяву ТОВ «Вінсмак» до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/9541/25, призначив останню до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у ній матеріалами та встановив сторонам строки для вчинення процесуальних дій, таких як подання до суду відзиву, відповіді на відзив і заперечень. 30.09.2025 з використанням підсистеми «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва ТОВ «Речі» подано відзив на позов та зустрічну позовну заяву про стягнення з ТОВ «Вінсмак» суми штрафу і пені в розмірі 1 300 192, 28 грн, обґрунтовану обставинами недотримання останнім строку поставки товарів за договором поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025. Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.10.2025 прийняв до розгляду у справі № 910/9541/25 зустрічну позовну заяву ТОВ «Речі» до ТОВ «Вінсмак» про стягнення 1 300 192, 28 грн та об`єднав вимоги за відповідним позовом в одне провадження з первісним позовом, перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання та встановив сторонам строки для подання до суду відзиву, відповіді на відзив і заперечень. Господарський суд міста Києва рішенням від 24.03.2026: - закрив провадження у справі № 910/9541/25 за первісним позовом ТОВ «Вінсмак» до ТОВ «Речі» в частині стягнення основного боргу у розмірі 332 890, 56 грн; - задовольнив первісний позов повністю: стягнув з ТОВ «Речі» на користь ТОВ «Вінсмак» суму пені в розмірі 16 398, 28 грн, суму штрафу в розмірі 33 289, 06 грн, суму 3 % річних в розмірі 1 586, 93 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 2 663, 13 грн, суму судового збору в розмірі 4 641, 94 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 53 000, 00 грн; - відмовив у задоволенні зустрічного позову повністю. Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що на виконання умов договору поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025 (далі - спірний договір) позивач за первісним позовом поставив, а відповідач за первісним позовом прийняв товар за видатковими накладними № 212 від 15.04.2025 та № 213 від 15.04.2025 на загальну суму 332 890, 56 грн, що підтверджується наявними на таких накладних підписами і відбитками печатки ТОВ «Речі», тоді як останнє зобов`язання з повної оплати переданого товару за вказаними видатковими накладними (станом на момент звернення із первісною позовною заявою) не виконало, що свідчить про арифметичну відповідність розміру заявленої до стягнення заборгованості фактичним обставинам справи. Поряд з тим Господарський суд міста Києва також зауважив, що після звернення позивача за первісним позовом із відповідною позовною заявою у цій справі відповідач за первісним позовом згідно платіжних інструкцій № 6810 від 29.08.2025 та № 6783 від 22.08.2025 перерахував ТОВ «Вінсмак» борг, у зв`язку з чим спір у частині стягнення 332 890, 56 грн основного боргу за первісним позовом між сторонами вичерпано. З огляду наведеного місцевий господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині первісних позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «Речі» заборгованості в розмірі 332 890, 56 грн. Стосовно ж заявлених до стягнення із відповідача за первісним позовом сум пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних суд першої інстанції, здійснивши їх перерахунок, виснував про обґрунтованість відповідних розрахунків позивача за первісним позовом та, як наслідок, про повне задоволення первісних позовних вимог. Окремо Господарський суд міста Києва наголосив на необґрунтованості зустрічних позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «Вінсмак» пені та штрафу, позаяк з огляду на наявність у ТОВ «Речі» перед ТОВ «Вінсмак» непогашеної простроченої заборгованості, що, зі свого боку, включає в себе всі штрафні та фінансові санкції за спірним договором, - останнє не є таким, що порушило строк поставки товару, за порушення якого наступає відповідальність, передбачена п. 9.8 та п. 9.9 такого договору, а отже, ТОВ «Вінсмак» звільнено від сплати штрафних санкцій, зазначених в п. 9.8 та п. 9.9 спірного договору. Щодо судових витрат місцевий господарський суд зазначив, що: - проаналізувавши надані у матеріали справи докази, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, - заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, відтак з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 53 000, 00 грн; - з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням первісних позовних вимог, судові витрати позивача за первісним позовом покладаються на відповідача за первісним позовом; - з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відмовою в задоволенні зустрічних позовних вимог, судові витрати позивача за зустрічним позовом залишаються за останнім. Не погодившись із зазначеним вище рішенням суду, ТОВ «Речі» (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить: - скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 в частині, що стосується відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Речі» до ТОВ «Вінсмак», ухваливши в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ТОВ «Речі» до ТОВ «Вінсмак» задовольнити в повному обсязі та, відповідно, стягнути з ТОВ «Вінсмак» на користь ТОВ «Речі» суму пені в розмірі 159 517, 78 грн і суму штрафу в розмірі 1 140 674, 50 грн; - викласти п. 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 в такій редакції: «стягнути з ТОВ «Речі» на користь ТОВ «Вінсмак» суму пені в розмірі 16 398, 28 грн, суму штрафу в розмірі 33 289, 06 грн, суму 3 % річних в розмірі 1 586, 93 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 2 663, 13 грн, суму судового збору в розмірі 647, 25 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн». В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що під час ухвалення рішення за зустрічним позовом ТОВ «Речі» суд першої інстанції не вирішив питання: 1) чи виникло у ТОВ «Вінсмак» зобов`язання щодо поставки товару ТОВ «Речі» за спірними замовленнями та яку правову норму слід застосувати до цих правовідносин; 2) яку правову норму належить застосувати для виключення відповідальності ТОВ «Вінсмак» за порушення строку поставки товару; 3) право постачальника на односторонню відмову від виконання зобов`язань чи право постачальника на призупинення виконання зобов`язань згідно спірного договору; 4) чи настав строк оплати штрафних та фінансових санкцій, що нараховані постачальником по справі № 910/6772/25, а також по цій справі станом на дату погашення простроченої заборгованості за товар скаржником та якою нормою права це передбачено. Також відповідач за первісним позовом стверджує, що оскільки спірним договором не передбачено право односторонньої відмови ТОВ «Вінсмак» як постачальника від виконання своїх зобов`язань у випадку порушення ТОВ «Речі» як покупцем строків оплати товару, то зобов`язання постачальника поставити скаржнику товар змінилось, однак не припинилось та підлягало виконанню після того як заборгованість за поставлений товар була повністю погашена 29.08.2025. Крім того, за твердженнями скаржника, місцевий господарський суд під час вирішення спору в означеній справі не врахував положення п. 9.13 спірного договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей), якими передбачено, що неустойка (пеня, штраф), встановлені умовами такого договору, сплачуються винною стороною протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту надсилання відповідного рахунку на електронну пошту такої сторони, що вказана в додатку № 3 до цього договору, тоді як позивачем за первісним позовом не надано суду доказів надсилання на електронну пошту скаржника рахунку на оплату неустойки (пені та штрафу), а отже, не доведено обставин порушення ТОВ «Речі» строку сплати штрафних та фінансових санкцій. Відтак, в розрізі всього наведеного, ТОВ «Речі» вказує, що, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів існування поважних причин, за яких ініційовані відповідачем за первісним позовом замовлення могли б бути вмотивовано невиконаними ТОВ «Вінсмак» без порушення умов спірного договору, суд першої інстанції необґрунтовано виключив відповідальність постачальника за таким договором, недоречно застосувавши його п. 2.7 та п. 2.15, чим, зі свого боку, порушив права скаржника. Стосовно ж стягнутої з ТОВ «Речі» суми судового збору в розмірі 4 641, 94 грн скаржник зазначає про порушення Господарським судом міста Києва приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якими встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим, з огляду на обставини задоволення первісного позову на суму 53 937, 40 грн, з відповідача за первісним позовом повинно бути стягнуто судовий збір в розмірі 647, 25 грн. Окремо, в контексті задоволеної місцевим господарським судом суми витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Речі» зауважує, що у відзиві на первісний позов від 30.09.2025 скаржник виклав клопотання про зменшення розміру витрат ТОВ «Вінсмак» на професійну правничу допомогу у зв`язку із неспівмірністю заявлених позивачем за первісним позовом таких витрат з підготовки та подання первісного позову по відношенню до складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг та ціни позову. Однак, за доводами скаржника, під час розгляду цієї справи суд першої інстанції не розглянув його клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу ТОВ «Вінсмак» та ухвалив стягнути з ТОВ «Речі» суму витрат на професійну правничу допомогу з підготовки первісного позову у повному розмірі, не зважаючи на те, що: - пред`явлений до суду первісний позов є по своїй суті типовою позовною заявою в сфері виконання договору поставки, що виключає необхідність вивчення значного обсягу нормативно-правових актів для формування та обґрунтування позовних вимог в досвідченого адвоката; - стягнення відбувається по 2 видатковим накладним, які простроченні в оплаті на менше ніж 2 місяці, що не потребувало тривалого проміжку часу (5 годин) для формування розрахунків ціни позову; - з огляду на зміст та обсяг поданого до суду первісного позову зазначена в рахунку на оплату від 30.07.2025 кількість витраченого часу в розмірі 11 (одинадцять) годин є очевидно завищеною; - послуги з підготовки позовної заяви (5 годин) включають в себе як здійснення розрахунків ціни позову (5 годин), так і оформлення додатків (1 година), а тому штучний розподіл цієї послуги на різні складові є ознакою умисного завищення обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Водночас відповідач за первісним позовом стверджує, що з урахуванням зазначеного вище справедливим, розумним та співмірним розміром судових витрат з підготовки та подання первісного позову до суду є 10 000, 00 грн, що дорівнює 5 годинам роботи адвоката та які могли бути покладені на скаржника у зв`язку з задоволенням первісного позову на суму 53 937, 40 грн (18,5 % розміру задоволених позовних вимог постачальника). Таким чином скаржник вважає, що все викладене вище свідчить про наявність ґрунтовних підстав для задоволення його апеляційної скарги. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2026 апеляційну скаргу ТОВ «Речі» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Горбасенка П.В., суддів Сковородіної О.М., Колесника Р.М. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.04.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Речі» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25, призначив апеляційну скаргу до розгляду на 27.05.2026, витребував з Господарського суду міста Києва матеріали цієї справи та встановив ТОВ «Вінсмак» строк для подання до суду у письмовій формі відзиву на апеляційну скаргу. 11.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/9541/25. 13.05.2026, в межах встановленого Північним апеляційним господарським судом строку, від ТОВ «Вінсмак» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останнє просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Речі», а рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та стягнутого розміру витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін. Так, мотивуючи свою позицію, ТОВ «Вінсмак» наголошує на тому, що твердження скаржника, покладені в обґрунтування можливості зупинення передання товару за ініційованими ним замовленнями та необхідності поставки такого товару відразу після оплати покупцем заборгованості, є безпідставними, оскільки відповідні замовлення були надіслані покупцем в період існування простроченої заборгованості, відтак, за визначенням, вони не могли бути обов`язковими для виконання постачальником, що, зі свого боку, є необхідною умовою для застосування ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України. Отже, за доводами позивача за первісним позовом, застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України є недоцільним, тим паче, що такою нормою права та пунктом 2.15 спірного договору регулюються різні правові ситуації. В контексті наведеного ТОВ «Вінсмак» також зазначає про обставини можливості застосування відповідальності, передбаченої пп. 9.8-9.9 спірного договору, лише після погодження сторонами спірного договору проєктів видаткових накладних, без яких не може йти мова про безумовне прийняття до виконання замовлень. Стосовно ж стягнутих Господарським судом міста Києва з ТОВ «Речі» судових витрат позивач за первісним позовом стверджує про обґрунтованість відповідних висновків місцевого господарського суду, позаяк такі висновки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами. Отже, покликаючись на вказане, ТОВ «Вінсмак» зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного ТОВ «Речі» рішення у відповідній частині. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.05.2026, занесеною до протоколу судового засідання від 27.05.2026 у справі № 910/9541/25, оголосив у судовому засіданні перерву до 24.06.2026. 16.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Вінсмак» надійшло клопотання, до якого позивач за первісним позовом долучив документи в підтвердження понесених ним на етапі апеляційного провадження витрат на професійну правничу допомогу. 19.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Речі» надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, згідно змісту якого відповідач за первісним позовом зазначає, що заявлений ТОВ «Вінсмак» розмір витрат на правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції є неспівмірним із складністю справи, а також часом, витраченим адвокатом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг), а отже, такий розмір належить зменшити до 8 000, 00 грн. У судове засідання 24.06.2026 з`явився представник відповідача за первісним позовом, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги та, відповідно, скасуванні рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та стягнутого розміру судових витрат. Також у судовому засіданні 24.06.2026 брав участь представник позивача за первісним позовом, який підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а відповідне рішення суду першої інстанції залишити без змін. Приписами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, з урахуванням її меж (а саме з урахуванням того, що скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та розподілу судових витрат), заслухавши усні пояснення представників учасників апеляційного провадження, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оцінивши висновки місцевого господарського суду на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити таке. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами цієї справи, 06.02.2025 між ТОВ «Вінсмак» (далі - постачальник) та ТОВ «Речі» (далі - покупець) укладено договір поставки № ДПЗ/60 (далі - договір поставки), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передавати у власність (постачати) товар покупцю, у визначеній замовленням кількості, відповідної якості та за погодженою у специфікації ціною, а покупець зобов`язався на умовах визначених договором приймати та оплачувати товар. Положеннями пп. 1.5, 2.1, 2.2, 2.4, 2.8, 2.10, 3.1 договору поставки (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей від 06.02.2025) закріплено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Дата підписання покупцем видаткової накладної є датою прийому-передачі товару. Поставка товару постачальником здійснюється окремими партіями відповідно до надісланих замовлень покупця. Постачальник зобов`язується здійснювати поставку товару за адресами, в кількості та на дату, що вказані у замовленні, власними силами і засобами (в т.ч. транспортом) та за свій рахунок. День (дні) тижня, періодичність та час поставки товару погоджуються сторонами у графіку поставок, що є невід`ємним додатком до цього договору (додаток № 2). Графік поставок може бути змінено сторонами за попереднім повідомленням постачальника не менше ніж за 30 (тридцять) днів до вступу в дію нової редакції графіку поставок. Замовлення покупця оформляється на підставі даних специфікації та графіку поставок і надсилається постачальнику на електронну пошту, вказану в додатку № 3 до цього договору, у формі електронного повідомлення. Про конкретну поставку товару постачальник зобов`язаний за допомогою електронної пошти повідомити покупця не пізніше ніж за 24 (двадцять чотири) години до прибуття товару в пункт поставки. Разом з цим постачальник направляє покупцю видаткову накладну в форматі «excel», згідно з якою покупець завіряє відповідність підготовленої до відправки партії товару замовленню покупця (в частині номенклатури (асортименту) та кількості товару) та специфікації (в частині ціни товару). Зобов`язання постачальника з постачання товару вважаються виконаними з моменту передачі товару, який відповідає вимогам якості та іншим умовам цього договору, у повному обсязі (за кількість) відповідно до прийнятого замовлення покупця та передачі повного пакету належним чином оформлених товаросупроводжувальних документів відповідно до умов цього договору та діючого законодавства, які включають видаткову, товарно-транспортну накладну та сертифікат якості на конкретну партію товару. Приймання товару за кількістю і якістю проводиться покупцем в місці поставки товару в момент його отримання від постачальника на підставі видаткової накладної та інших документів вказаних у п. 3.3 цього договору відповідно до: - Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 року № П-6 за виключенням умов, встановлених цим договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим договором; - Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7 за виключенням умов, встановлених цим договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим договором. Згідно із п. 10.1 договору поставки цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками (за наявності) обох сторін, і діє з 06.02.2025 до 31.12.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за договором. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не попередить іншу сторону про свій намір розірвати або припинити дію цього договору, цей договір вважається пролонгованим до 31.12.2026. Наявним в матеріалах справи додатком № 1 до спірного договору ТОВ «Вінсмак» та ТОВ «Речі» погодили найменування, кількість та ціну належного до поставки товару. Додатком № 2 до договору поставки сторонами визначено періодичність поставок, а саме один раз на тиждень - щосереди. Додатком № 4 до спірного договору сторонами узгоджено, що поставлений та прийнятий товар підлягає оплаті протягом 45 календарних днів з дати його приймання. Також цим додатком сторони погодили, що замовлення надсилається кожного тижня, не пізніше ніж за 7 календарних днів до передбаченого покупцем моменту поставки товару. На виконання умов спірного договору позивачем за первісним позовом поставлено, а відповідачем за первісним позовом прийнято товар на загальну суму 332 890, 56 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних сторонами видаткових накладних: - № 212 від 15.04.2025 на суму 41 122, 08 грн; - № 213 від 15.04.2025 на суму 291 768, 48 грн. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15, ч. 1 ст. 16, ч. 1, 2 ст. 509, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, і з договорів. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, ст. 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Згідно із ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 663, ч. 1 ст. 664, ч. 1, 2 ст. 692, ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання, тоді як дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, позаяк прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Як правильно встановлено судом першої інстанції, товар ТОВ «Речі» прийнятий без зауважень та застережень, а тому підлягав оплаті протягом 45 календарних днів з дати його приймання, тобто строк оплати вартості товару за договором поставки є таким, що настав. На час звернення з позовом до Господарського суду міста Києва основний борг ТОВ «Речі» перед ТОВ «Вінсмак» становив 332 890, 56 грн, чого сторони не заперечують, тоді як після подання позову та до ухвалення рішення суду у цій справі відповідач за первісним позовом погасив таку заборгованість повністю, що також ТОВ «Речі» та ТОВ «Вінсмак» визнається. З цих підстав місцевий господарський суд закрив провадження у справі в частині первісних позовних вимог щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 332 890, 56 грн основної заборгованості за спірним договором на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Поряд з тим рішення суду першої інстанції в цій частині ТОВ «Речі» не оскаржує. Водночас скаржник зазначає про те, що ТОВ «Вінсмак» здійснено прострочення поставки товару, яка полягає у невиконанні позивачем за первісним позовом наданих відповідачем за первісним позовом замовлень. Так, ТОВ «Речі» зауважує, що: - 02.09.2025 відповідачем за первісним позовом за замовленням № УПЧМ0025977 від 02.09.2025 було замовлено у ТОВ «Вінсмак» товар на суму 2 006 393, 76 грн (товар мав бути поставлений 10.09.2025), проте товар поставлено не було; - 09.09.2025 ТОВ «Речі» за замовленням № УПЧМ0026524 від 09.09.2025 було замовлено у ТОВ «Вінсмак» товар на суму 2 006 393, 76 грн (товар мав бути поставлений 17.09.2025), проте товар поставлено не було; - 16.09.2025 ТОВ «Речі» за замовленням № УПЧМ0027093 від 16.09.2025 було замовлено у ТОВ «Вінсмак» товар на суму 2 629 287, 36 грн (товар мав бути поставлений 24.09.2025), проте товар поставлено не було. Положення пп. 9.8, 9.9 спірного договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей від 06.02.2025) та додатку № 4 до такого договору покладають на постачальника обов`язок при порушенні терміну поставки сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, а у разі порушення останнім строку поставки товару більше ніж на 3 календарних дні сплатити штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару. Крім того п. 2.15 договору поставки (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей від 06.02.2025) визначено, що постачальник має право не виконувати замовлення покупця у випадку порушення строків оплати більше ніж на 5 к.д. Таке право зберігається за постачальником до моменту погашення простроченої заборгованості за цим договором. В такому випадку штрафні санкції, зазначені в п. 9.8 та п. 9.9, до постачальника не застосовуються. До того ж відповідно до п. 2.7 спірного договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей від 06.02.2025) у разі неможливості виконання замовлення покупця постачальник зобов`язується не пізніше ніж через 24 (двадцять чотири) години після отримання такого замовлення письмово по електронній пошті повідомити покупця про неможливість виконання замовлення в повному об`ємі або частково з обґрунтуванням причин неможливості виконання та вказати дату поставки. Як випливає з матеріалів означеної справи та не заперечено сторонами, у відповідь на замовлення № УПЧМ0025977 від 02.09.2025 ТОВ «Вінсмак» відхилило замовлення ТОВ «Речі» у зв`язку з наявністю в Господарському суді міста Києва двох судових справ за позовами ТОВ «Вінсмак» до ТОВ «Речі» (№ 910/6772/25 та № 910/9541/25). У відповідь на замовлення № УПЧМ0026524 від 09.09.2025 ТОВ «Вінсмак» повідомило ТОВ «Речі» про те, що замовлення не може бути виконано у зв`язку з наявністю у ТОВ «Речі» простроченої заборгованості по сплаті пені, штрафу, 3 % річних, інфляційних втрат і судових витрат. У відповідь на замовлення № УПЧМ0027093 від 16.09.2025 ТОВ «Вінсмак» повідомило ТОВ «Речі» про те, що замовлення не може бути виконано у зв`язку з наявністю у ТОВ «Речі» простроченої заборгованості по сплаті пені, штрафу, 3 % річних, інфляційних втрат і судових витрат. Отже, ТОВ «Вінсмак» повідомлено ТОВ «Речі» про неможливість виконання замовлень в повному об`ємі, що, зі свого боку, узгоджується з п. 2.7 спірного договору. Разом з тим з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень випливає, що у загальному позовному провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/6772/25 за первісним позовом ТОВ «Вінсмак» до ТОВ «Речі» про стягнення 2 186 440, 95 грн та за зустрічним позовом ТОВ «Речі» до ТОВ «Вінсмак» про стягнення 36 427, 88 грн, предметом розгляду якої також був договір поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025. Господарський суд міста Києва рішенням від 03.11.2025, що набрало законної сили 03.02.2026 згідно постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 у справі № 910/6772/25, зокрема, задовольнив частково позовні вимоги ТОВ «Вінсмак», стягнув з ТОВ «Речі» на користь ТОВ «Вінсмак» 147 797, 13 грн пені, 208 833, 30 грн штрафу, 14 283, 81 грн 3 % річних, 365, 45 грн інфляційних втрат, 4 455, 36 грн судового збору, 17 964, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу за первісним позовом, закрив провадження в частині стягнення 1 392 481, 64 грн боргу та відмовив ТОВ «Речі» у зустрічному позові до ТОВ «Вінсмак». Так, у мотивувальній частині такого рішення місцевий господарський суд встановив, зокрема, що: - у зв`язку з порушенням строків проведення розрахунків за отриманий товар згідно договору поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025, наявні підстави для стягнення з ТОВ «Речі» на користь ТОВ «Вінсмак» 147 797, 13 грн пені, 208 833, 30 грн штрафу, 14 283, 81 грн 3 % річних, 365, 45 грн інфляційних втрат; - відсутні підстави вважати, що ТОВ «Речі» набуло статусу кредитора щодо ТОВ «Вінсмак», а останнє є таким, що порушило строк поставки товару, за порушення якого наступає відповідальність, передбачена п. 9.8 та п. 9.9 договору поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025, у зв`язку з чим у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Речі» до ТОВ «Вінсмак» було відмовлено. Згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Тобто суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами, а правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу, але також і сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі. Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що встановлені рішенням суду у справі № 910/6772/25 обставини стосовно наявності у ТОВ «Речі» обов`язку щодо сплати на користь ТОВ «Вінсмак» штрафних санкцій, а також відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, які, зі свого боку, входять до складу грошового зобов`язання, є преюдиційними для розгляду означеної справи у розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України. Таким чином Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що у зв`язку з виконанням позивачем за первісним позовом приписів п. 2.7 спірного договору, керуючись також його п. 2.15, ТОВ «Вінсмак» було звільнено від сплати штрафних санкцій, зазначених в п. 9.8 та п. 9.9 договору поставки. При цьому помилковими є твердження відповідача за первісним позовом щодо того, що проведення повної оплати основної заборгованості автоматично призвело до відновлення поставок за замовленнями, оскільки ТОВ «Речі» не взято до уваги пп. 2.7 та 2.15 договору поставки стосовно необхідності погашення простроченої заборгованості за таким договором, що включає в себе всі штрафні та фінансові санкції, які були предметом розгляду справи № 910/6772/25, про яку згадувалось вище, та всі штрафні і фінансові санкції, які є предметом розгляду в межах означеної справи. Тож, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність факту порушення ТОВ «Вінсмак» строку поставки товару, за порушення якого наступає відповідальність, передбачена пп. 9.8, 9.9 спірного договору, а отже, правомірно виснував про наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог. Відтак, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі в межах зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України. Водночас в розрізі тверджень скаржника щодо порушення місцевим господарським судом приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України під час визначення належної до стягнення з ТОВ «Речі» суми судового збору судова колегія вважає за доцільне зауважити таке. Приписами ч. 2 ст. 123 ГПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору. Відповідно до ч. 4 ст. 231, п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. При ухваленні рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати. Отже, системний аналіз положень ч. 1 ст. 129, п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, суд вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету судового збору, сплаченого при поданні позову. Як було зазначено колегією суддів раніше, місцевий господарський суд у своєму рішенні від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 закрив провадження в частині первісних позовних вимог щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 332 890, 56 грн основної заборгованості за спірним договором на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Поряд з тим закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з чим результат вирішення спору відсутній. Тобто фактично суд першої інстанції вирішував спір між сторонами за первісними позовними вимогами за загальними правилами інституту доказування, визначеними процесуальним законом, лише у частині стягнення з ТОВ «Речі» нарахованих пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат. Тому з урахуванням положень п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» стягнення з відповідача за первісним позовом суми судового збору у частині провадження, що закрите у зв`язку із відсутністю предмета спору, є неможливим, оскільки в такому випадку передбачено право позивача за первісним позовом на повернення у цій частині судового збору з державного бюджету. Відтак апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, закривши провадження у справі в частині первісних позовних вимог щодо стягнення з відповідача за первісним позовом основного боргу у розмірі 332 890, 56 грн, помилково стягнув всю сплачену ТОВ «Вінсмак» суму судового збору - 4 641, 94 грн з ТОВ «Речі». Водночас з огляду на те, що після закриття провадження у справі № 910/9541/25 у відповідній частині, ціна первісного позову у справі становила 53 937, 40 грн, який, зі свого боку, був задоволений Господарським судом міста Києва в повному обсязі, - місцевому господарському суду належало стягнути з ТОВ «Речі» суму судового збору у розмірі 2 422, 40 грн, позаяк у разі звернення ТОВ «Вінсмак» до господарського суду із позовними вимогами у розмірі 53 937, 40 грн останнє мало б сплатити судовий збір у мінімально встановленому Законом України «Про судовий збір» розмірі (з урахуванням подання позовної заяви в 2025 році в електронній формі через підсистему «Електронний суд», внаслідок чого має застосовуватись коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору) - 2 422, 40 грн. Беручи до уваги викладене, судова колегія вважає обґрунтованими твердження скаржника щодо неправильного застосування судом першої інстанції приписів ст. 129 ГПК України та, як наслідок, неправомірного покладення на відповідача за первісним позовом обов`язку з відшкодування витрат ТОВ «Вінсмак» зі сплати судового збору у частині майнових вимог, провадження за якими було закрито. Крім того Північний апеляційний господарський суд також не погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно доцільності стягнення з ТОВ «Речі» 53 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке. Так, приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах учасники процесу несуть судові витрати. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123, ч. 1, 2, 3 ст. 126, ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно із ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Поряд з тим подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. Так, позивач за первісним позовом у позовній заяві, серед іншого, зазначив, що понесеними судовими витратами ТОВ «Вінсмак» у суді першої інстанції, зокрема, є професійна правнича допомога адвоката щодо підготовки позовних матеріалів до суду у розмірі 22 000, 00 грн, тоді як за попереднім (орієнтовним) розрахунком ТОВ «Вінсмак» очікує понести також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 грн за представництво інтересів позивача за первісним позовом в одному судовому засіданні. Зі свого боку відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву виклав клопотання про зменшення розміру витрат ТОВ «Вінсмак» на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягають розподілу між сторонами, з підготовки позовної заяви до 5 000, 00 грн, обґрунтоване обставинами завищення визначеного позивачем за первісним позовом та його адвокатом розміру гонорару щодо ТОВ «Речі». Надалі, у зв`язку із прийняттям Господарським судом міста Києва зустрічного позову ТОВ «Речі» до ТОВ «Вінсмак» про стягнення 1 300 192, 28 грн, позивач за первісним позовом подав до місцевого господарського суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які ТОВ «Вінсмак» очікує понести у зв`язку із розглядом зустрічного позову: 9 000, 00 грн - за підготовку відзиву на зустрічний позов, 6 000, 00 грн - за підготовку заперечень на відповідь відзив, 5 000, 00 грн - за представництво інтересів позивача за первісним позовом в одному судовому засіданні. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. За правилами п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 26, ч. 2, 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між, зокрема, адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги. Як випливає з матеріалів означеної справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції ТОВ «Вінсмак» подано до суду копії договору про надання правничої допомоги № 2 від 12.05.2025, рахунків за правничу допомогу від 30.07.2025 та від 09.03.2026, акта приймання-передачі № 1 від 30.07.2025 до договору про надання правничої допомоги, акта приймання-передачі № 2 від 09.03.2026 до договору про надання правничої допомоги, платіжної інструкції № 5683 від 31.07.2025 про сплату клієнтом адвокату 22 000, 00 грн та платіжної інструкції № 8159 від 13.03.2026 про сплату клієнтом адвокату 31 000, 00 грн. Також в матеріалах цієї справи міститься ордер на надання правничої допомоги серії АА № 1582655 від 26.05.2025. Місцевим господарським судом встановлено, що 12.05.2025 між адвокатом Боднарем О.В. (далі - адвокат) та ТОВ «Вінсмак» (далі - клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 2, за умовами якого: - адвокат за дорученням клієнта надає правничу допомогу та комплексний юридичний супровід господарської діяльності клієнта (п. 1.1); - правнича допомога та комплексний юридичний супровід діяльності клієнта, зокрема, але не виключно, включає надання усних і письмових консультацій і довідок з юридичних питань; представництво клієнта, захист його прав, свобод та інтересів перед державними органами, установами, організаціями, фізичними та юридичними особами, в судах та правоохоронних органах будь-якої інстанції; інші види правничої допомоги та послуг юридичного характеру, які узгоджені сторонами (п. 1.2); - винагорода, що підлягає сплаті клієнтом адвокату за надану за цим договором правничу допомогу (гонорар), обчислюється виходячи з кількості годин, витрачених на надання правничої допомоги адвокатом клієнту в рамках певного проєкту, на підставі погодинної ставки адвоката в розмірі 2 000, 00 (дві тисячі грн 00 коп.) за 1 (одну) годину надання правничої допомоги (п. 3.1); - рахунки за правничу допомогу надсилаються клієнту разом із актом приймання-передачі, в якому, зокрема, зазначається опис виду правничої допомоги, кількість годин, витрачених на надання правничої допомоги, погодинна ставка адвоката, загальна сума гонорару за надану правничої допомогу (п. 3.2); - цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, яким є дата, зазначена у правому верхньому куті першої сторінки цього договору, і діє до моменту його розірвання (п. 5.1). Відповідно до наявного в матеріалах справи акта приймання-передачі № 1 від 30.07.2025 до договору про надання правничої допомоги № 2 від 12.05.2025 адвокат надав, а клієнт прийняв наступні види правничої допомоги: 1) підготовка позовної заяви щодо стягнення з ТОВ «Речі» заборгованості, що виникла за видатковими накладними № 212, № 213 від 15.04.2025 за договором поставки № ДП3/60 від 06.02.2025, до Господарського суду міста Києва - 5 год вартістю 10 000, 00 грн; 2) підготовка розрахунків, що додаються до позовної заяви щодо стягнення з ТОВ «Речі» заборгованості, що виникла за видатковими накладними № 212, № 213 від 15.04.2025 за договором поставки № ДП3/60 від 06.02.2025, а саме штрафу, пені, 3 % річних, інфляційних втрат, основної заборгованості, загальної заборгованості - 5 год вартістю 10 000, 00 грн; 3) оформлення додатків до позовної заяви щодо стягнення з ТОВ «Речі» заборгованості, що виникла за видатковими накладними № 212, № 213 від 15.04.2025 за договором поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025 - 1 год вартістю 2 000, 00 грн. Також відповідно до наявного в матеріалах справи акта приймання-передачі № 2 від 09.03.2026 до договору про надання правничої допомоги № 2 від 12.05.2025 адвокат надав, а клієнт прийняв наступні види правничої допомоги: 1) ознайомлення із зустрічним позовом ТОВ «Речі», підготовка і подання відзиву - 4,5 год вартістю 9 000, 00 грн; 2) ознайомлення із відповіддю ТОВ «Речі» на відзив на зустрічний позов, підготовка і подання заперечення - 3 год вартістю 6 000, 00 грн; 3) підготовка до участі та участь у судовому засіданні - 2,5 год вартістю 5 000, 00 грн; 4) ознайомлення із відзивом ТОВ «Речі» на первісний позов, підготовка і подання відповіді - 3 год вартістю 6 000, 00 грн; 5) підготовка до участі і участь у судовому засіданні - 2,5 год вартістю 5 000, 00 грн. Приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Так, поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Таким чином під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Водночас в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21). До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст. 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що суди застосовують як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, ЄСПЛ у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23.01.2014 у справі «East / West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. Відтак, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд виклав правову позицію, що, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та / або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21. Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» ЄСПЛ, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але і враховуючи також те, чи були вони розумними. З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Оцінюючи надані ТОВ «Вінсмак» на підтвердження понесених витрат документи, колегія суддів зазначає, що вони не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Подібний висновок викладений в додаткових постановах Верховного Суду від 01.12.2025 у справі № 911/918/25, від 13.02.2026 у справі № 911/1065/24. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Апеляційний господарський суд вважає безпідставним покладення на відповідача за первісним позовом всіх витрат ТОВ «Вінсмак» на оплату виконаних його адвокатом робіт, що зазначені в актах прийому наданих адвокатських послуг. Колегією суддів враховується, що позовна заява за первісним позовом у цій справі за своїм предметом та підставами позову є нескладною, матеріали справи є необ`ємними. Категорія спору в означеному конкретному випадку обмежується аналізом незначної кількості доказів, не становить виключної правової проблеми для кваліфікованого адвоката та чітко врегульована нормами права і не містить певної особливості, яка потребує застосування висновків Верховного Суду. Практика щодо розгляду цієї категорії спору є сталою та не потребує значного часу для її дослідження. До того ж судова колегія бере до уваги обставини перебування у провадженні Господарського суду міста Києва аналогічного судового спору, а саме справи № 910/6772/25, у якій вже приймав участь представник позивача за первісним позовом Боднар О.В. та, відповідно, здійснював представництво ТОВ «Вінсмак». Так, у справі № 910/6772/25 за аналогією подавалися заяви по суті, в яких зазначені нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та обставини справи є ідентичними наведеним у справі № 910/9541/25, тобто справи № 910/6772/25 та № 910/9541/25 взаємопов`язані одна з одною, тим паче, враховуючи, що ці два судові спори стосуються одного й того ж договору поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025. За таких умов, витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у заявленому позивачем за первісним позовом розмірі - 53 000, 00 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, з чим погоджується суд апеляційної інстанції. Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Отже, саме на відповідача за первісним позовом як сторону, яка заперечує проти витрат ТОВ «Вінсмак», покладається обов`язок зазначити вагомі підстави в розрізі необґрунтованості та неспівмірності заявлених останнім витрат задля їх зменшення до розумного, на думку ТОВ «Речі», розміру. Таким чином вказані відповідачем за первісним позовом у поданому до місцевого господарського суду клопотанні про зменшення судових витрат аргументи про те, що надані ТОВ «Вінсмак» адвокатом послуги не відповідають критеріям обґрунтованості та співмірності з обсягом виконаних робіт, не були необхідними та неминучими, частково знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим апеляційний суд висновує, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не в повній мірі відповідає згаданим вище критеріям, приймаючи до уваги заперечення ТОВ «Речі». При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює означені обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (ТОВ «Речі»). Крім того, вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі. Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення. Водночас у рішенні від 22.09.2022 у справі «Генеральний будівельний менеджмент проти України» ЄСПЛ зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750, 00 євро до 850, 00 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень. Аналогічний підхід при розподілі судових витрат відображений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові 29.09.2022 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21). Відтак, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат ТОВ «Вінсмак» на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката з: категорією, складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); характером та змістом (наповненням) процесуальних документів; предметом позову та значенням справи для сторони, виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, апеляційний суд дійшов висновку про можливість лише часткового задоволення клопотання ТОВ «Вінсмак» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 53 000, 00 грн. Підсумовуючи усе викладене вище, необхідно зауважити, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу відповідає досягнутим домовленостям між позивачем за первісним позовом та адвокатом у договорі про надання правової допомоги та складених на його виконання актах приймання-передачі наданих послуг, проте, керуючись принципами пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики ЄСПЛ та Верховного Суду, можливо констатувати, що розмір гонорару, визначений ТОВ «Вінсмак» та його адвокатом, є завищеним, позаяк деякі витрати на послуги з надання правничої допомоги не були обґрунтованими та неминучими. А отже, не вбачається необхідність понесення таких витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 53 000, 00 грн у суді першої інстанції, тоді як, з урахуванням всього наведеного, а також беручи до уваги закриття провадження у цій справі в частині первісних позовних вимог, обґрунтованою та розумною компенсацією витрат на правничу допомогу в Господарському суді міста Києва апеляційним судом визнається сума в 20 000, 00 грн, яка може бути задоволена, натомість в решті вимог належить відмовити. Приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно усталеної практики ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»). При оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими (рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів зазначає, що, з огляду на встановлені фактичні обставини цієї справи, дала вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно із ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ч. 2, 4 ст. 277 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на наведене, доводи апеляційної скарги щодо підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 у частині стягнення з ТОВ «Речі» судового збору та витрат на професійну правничу допомогу знайшли своє підтвердження, а тому означене судове рішення в частині розподілу судових витрат належить змінити як таке, що прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права. Поряд з тим стосовно поданої ТОВ «Вінсмак» заяви про стягнення з відповідача за первісним позовом витрат за надану професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 21 000, 00 грн колегія суддів вважає за необхідне зауважити таке. Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Так, ТОВ «Вінсмак» до закінчення судових дебатів в означеній справі на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції, із відповідно поданою заявою, надало до апеляційного господарського суду копії договору про надання правничої допомоги № 2 від 12.05.2025, рахунку за правничу допомогу від 09.06.2026, акта приймання-передачі від 09.06.2026 до договору про надання правничої допомоги, платіжної інструкції № 9281 від 11.06.2026 про сплату клієнтом адвокату 21 000, 00 грн та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/1726 від 30.10.2018. Також в матеріалах цієї справи міститься довіреність на справи господарського судочинства у порядку передоручення від 16.05.2025. Як випливає із наявного в матеріалах справи акта приймання-передачі від 09.06.2026 до договору про надання правничої допомоги № 2 від 12.05.2025 в межах апеляційного розгляду господарської справи № 910/9541/25 за первісним позовом ТОВ «Вінсмак» до ТОВ «Речі» та зустрічним позовом ТОВ «Речі» до ТОВ «Вінсмак» адвокат надав, а клієнт прийняв наступні види правничої допомоги: 1) ознайомлення із апеляційною скаргою ТОВ «Речі», підготовка і подання відзиву від 13.05.2026 - 5,5 год вартістю 11 000, 00 грн; 2) підготовка до участі / участь в судовому засіданні в Північному апеляційному господарському суді 27.05.2026 - 2,5 год вартістю 5 000, 00 грн; 3) підготовка до участі / участь в судовому засіданні в Північному апеляційному господарському суді, призначеному на 24.06.2026 - 2,5 год вартістю 5 000, 00 грн. В контексті викладеного апеляційний господарський суд зазначає, що: - під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу; - розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, як наслідок, суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи; - у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/17343/20 та від 15.06.2022 у справі № 911/2652/17 (911/3581/20). До того ж з огляду викладеного судова колегія вважає за необхідне звернутися до зазначеної у додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 915/517/21 та від 16.02.2023 у справі № 911/1779/21 правової позиції, згідно якої: - для включення всієї суми гонорару у відшкодування згідно ст. 126 ГПК України має бути установлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим, тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою; - не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, тоді як критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Колегія суддів вважає безпідставним покладення на ТОВ «Речі» всіх витрат позивача за первісним позовом на оплату виконаних його адвокатом робіт, що зазначені в акті приймання-передачі від 09.06.2026 за договором про надання правової допомоги. Адвокат Боднар О.В. надавав ТОВ «Вінсмак» правничу допомогу у суді першої інстанції у цій справі, а отже, був обізнаний з усіма деталями справи, з правовими питаннями та судовою практикою у подібних спорах. В контексті наведеного судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у справах № 756/2114/17 та № 911/3386/17, відповідно до якої підготовка справи в суді не вимагає великого обсягу юридичної й технічної роботи в разі незмінності правової позиції сторони у судах попередніх інстанцій, з огляду на що, не підтверджується наявність об`єктивної необхідності для адвокатів, які надавали правову допомогу учаснику процесу в судах попередніх інстанцій, вивчати додаткові джерела права. Враховуючи наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до апеляційного суду позивачем за первісним позовом документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, колегія суддів дійшла до висновку, що заявлений ТОВ «Вінсмак» до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката у суді апеляційної інстанції не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності цієї справи, з урахуванням обсягу наданих послуг. При цьому апеляційним господарським судом враховано, що участь представника ТОВ «Вінсмак» у розгляді такої справи в апеляційному провадженні не вимагала вчинення значних процесуальних дій, дії представника позивача за первісним позовом зводилися переважно до участі в двох судових засіданнях та подання апеляційної скарги, що не створює підстав для визнання таких дій надмірними чи такими, що вимагають значних ресурсів. За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, враховуючи подане відповідачем за первісним позовом клопотання про зменшення розміру витрат позивача за первісним позовом на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру, з огляду на розумну необхідність судових витрат у цій справі і часткове задоволення апеляційної скарги ТОВ «Речі», та, як наслідок, доцільність покладення на відповідача за первісним позовом витрат ТОВ «Вінсмак» на правову допомогу у загальному розмірі 10 000, 00 грн, поклавши решту заявленої суми на ТОВ «Вінсмак». Стосовно ж розподілу сплаченого ТОВ «Речі» під час звернення до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою судового збору судова колегія зауважує, що згідно положень Закону України «Про судовий збір» та сталих правових позицій Верховного Суду (справи № 240/6150/18, № 2040/6743/18), судовий збір не слід сплачувати при оскарженні судового рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат, оскільки судовий збір сплачується виходячи із ціни позову. Отже, апеляційні скарги, подані на судове рішення місцевого суду про розподіл судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, не є об`єктом справляння судового збору. Відтак, зважаючи на задоволення апеляційної скарги ТОВ «Речі» лише в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 щодо стягнутих з відповідача за первісним позовом судових витрат, - витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на скаржника. Керуючись ст. 129, 236, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 в частині розподілу судових витрат змінити.

3. Викласти п. 3 рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 в такій редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відпоівдальністю «Речі» (код ЄДРПОУ 44885114, адреса: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, офіс 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсмак» (код ЄДРПОУ 44815309, місцезнаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Героїв Нацгвардії, буд. 87-Б) суму пені в розмірі 16 398, 28 грн (шістнадцять тисяч триста дев`яносто вісім гривень 28 копійок), суму штрафу в розмірі 33 289, 06 грн (тридцять три тисячі двісті вісімдесят дев`ять гривень 06 копійок), суму 3 % річних в розмірі 1 586, 93 грн (одна тисяча п`ятсот вісімдесят шість гривень 93 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 2 663, 13 грн (дві тисячі шістсот шістдесят три гривні 13 копійок), суму судового збору в розмірі 2 422, 40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок)».

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/9541/25 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишити без змін.

5. Покласти витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на скаржника.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» (вул. Ушинського, буд. 40, корп. 302, оф. 1, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код 44885114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінсмак» (вул. Героїв Нацгвардії, буд. 87-Б, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21001, ідентифікаційний код 44815309) 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Повернути матеріали справи до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 06.07.2026. Головуючий суддя П.В. Горбасенко Судді О.М. Сковородіна Р.М. Колесник