Постанова 4857 № 300/4364/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/4364/25 пров. № А/857/40082/25 Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року (ухвалене головуючим суддею Могила А.Б. в м. Івано-Франківську) у справі № 300/4364/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23.10.2024 по 23.04.2025 у розмірі 168815,67 грн.; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23.10.2024 по 23.04.2025 у розмірі 168815,67 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що згідно з наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 22.10.2024 №479 о/с, позивача з 22 жовтня 2024 року звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Так, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року по справі №300/9349/24 відповідачем 29.05.2025 здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2019-2024 роки, як учаснику бойових дій, в загальній кількості 84 дні. Таким чином, остаточний розрахунок у зв`язку із звільненням відповідач провів лише 29.05.2025. Тому, у позивача виникло право на виплату середнього заробітку за період із звільнення 22.10.2024 по час фактичного розрахунку 29.05.2025, але не більше, ніж 6 місяців після звільнення. Вказала, що середнє грошове забезпечення позивача за 183 дні становить 168815,67 грн. Як наслідок, слід зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період у розмірі 168815,67 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 168815 (сто шістдесят вісім тисяч вісімсот п`ятнадцять) грн. 67 коп. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що метою належного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 168815,67 грн. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, а саме з наказу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 22.10.2024 №479 о/с ОСОБА_1 згідно з частиною 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі №300/9349/24, яке набрало законної сили 24.03.2025, зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2019-2024 роки, як учаснику бойових дій, в загальній кількості 84 дні. Відповідачем 29.05.2025 проведено позивачу виплату згідно з вказаним судовим рішенням по справі №300/9349/24 у сумі 74495,35 грн., що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 . На запит представника позивача щодо виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 22.10.2024 по 29.05.2025 відповідач листом від 19.06.2025 №95529-2025 повідомив, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі №300/9349/24, Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області у встановленому порядку здійснено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2019-2024 роки в загальній кількості 84 календарні дні. Зазначене рішення суду виконано у повному обсязі. Водночас, вказане рішення суду не містить зобов?язання про нарахування або виплати позивачу середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за вищевказаний період. Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України Про Національну поліцію від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі Закон №580-VIII). Відповідно до частини першої статті 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Згідно зі статтею 3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. За приписами частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (ч.2-3 ст.77 Закону №580-VIII). Згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною першою статті 117 КЗпП України врегульовано, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз`яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Верховний Суд в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18). Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Разом з тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічна правова позиція відображена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Також, суд першої інстанції вірно встановив, що позивача звільнено зі служби в поліції 22.10.2024, в той час як фактичний розрахунок з виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки у розмірі 74495,35 грн. здійснено лише 29.05.2025. Відтак, колегія суддів зазначає, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення зі служби остаточного розрахунку, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, протиправність чого встановлена у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі №300/9349/24, ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку, але враховуючи приписи статті 117 КЗпП України не більш як за шість місяців. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок №100). Згідно з п.2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100). Відповідно до виданої відповідачем довідки №517 від 09.12.2024 інформаційного характеру про розрахунок середньомісячного і середньоденного грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 30.09.2024, розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували даті його звільнення становив 922,49 грн. Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 23.10.2024 (дня, наступного після звільнення зі служби в поліції) по 28.05.2025 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 218 днів. Також колегія суддів зазначає, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема за 183 календарні дні. Відтак, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (183 календарні дні) становить 168815,67 грн. (922,49 грн. х 183 дні). Відповідач просив суд застосувати принцип співмірності, та зменшити суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, проте, як вже зазначено вище, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (29.05.2025) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин. Колегія суддів зазначає, що зміни у статті 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин із зверненням до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення. Враховуючи приписи статті 117 КЗпП України, в яких період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у суду відсутні підстави для застосування позиції щодо принципів співмірності та істотності частки при обрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі Кечко проти України). Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007. Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року в справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року в справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року в справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат. Враховуючи вище наведене колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 168815,67 грн. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі № 300/4364/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді А. Р. Курилець О. І. Мікула