Постанова 4854 № 420/9359/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9359/26 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Дата і місце ухвалення: 19 травня 2026 року, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі №420/9359/26 за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 06 лютого 2026 року у виконавчому провадженні №78936297 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено повністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення спору. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана постанова державного виконавця від 06 лютого 2026 року про накладення штрафу є протиправною, оскільки застосування штрафу, передбаченого статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», можливе виключно за умови невиконання боржником судового рішення без поважних причин, тоді як у спірних правовідносинах такі причини були наявні. На думку апелянта, ІНФОРМАЦІЯ_2 було вжито всіх залежних від нього заходів, спрямованих на виконання рішення суду, зокрема здійснено розрахунок належних до виплати сум, отримано погодження ІНФОРМАЦІЯ_3 та подано відповідні заявки на бюджетне фінансування. Водночас фактичне виконання судового рішення було об`єктивно ускладнене відсутністю бюджетного фінансування, а також наслідками збройної агресії Російської Федерації, зокрема пошкодженням службового приміщення, втратою доступу до окремих документів та перебуванням відповідального офіцера у службовому відрядженні. Крім того, апелянт стверджує, що державним виконавцем не було належним чином повідомлено боржника про відкриття виконавчого провадження, оскільки матеріали виконавчого провадження не містять належних доказів вручення постанови про його відкриття, а також зазначає про відсутність належного підтвердження повноважень представника відповідача на підписання та подання відзиву у справі. Посилаючись на наведені обставини, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. У відзиві на апеляційну скаргу Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», оскаржувану постанову про накладення штрафу від 06 лютого 2026 року винесено за наявності передбачених законом підстав, оскільки боржник у встановлений строк не виконав рішення суду та не повідомив державного виконавця про його виконання або про існування поважних причин, які об`єктивно перешкоджали його виконанню, а постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена боржнику відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №420/33921/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Вказаним рішенням визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Крім того, цим же рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов`язано здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати, починаючи з 29.01.2020. 06 серпня 2025 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25 серпня 2025 року відкрито виконавче провадження №78936297 з примусового виконання виконавчого листа №420/33921/24 щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати, починаючи з 29.01.2020. Пунктом 2 зазначеної постанови боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом десяти робочих днів. У зв`язку з невиконанням боржником рішення суду у строк, встановлений для його добровільного виконання, постановою головного державного виконавця від 06 лютого 2026 року у виконавчому провадженні №78936297 на ІНФОРМАЦІЯ_1 накладено штраф у розмірі 5100 грн, зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення. Не погодившись із зазначеною постановою головного державного виконавця від 06 лютого 2026 року про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що застосування штрафу, передбаченого статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», пов`язується з невиконанням боржником судового рішення без поважних причин. Дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позивач не довів існування об`єктивних обставин, які унеможливлювали виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №420/33921/24, та не підтвердив вжиття всіх залежних від нього заходів, спрямованих на його своєчасне виконання. Суд першої інстанції також зазначив, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів повідомлення державного виконавця про виконання рішення суду, про наявність об`єктивних перешкод для його виконання чи про поважні причини невиконання, тоді як такий обов`язок покладається на боржника положеннями Закону України «Про виконавче провадження». Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності бюджетного фінансування, суд першої інстанції дійшов висновку, що самі по собі вони не свідчать про наявність поважних причин невиконання судового рішення, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про об`єктивну неможливість його виконання, а також не звільняють орган державної влади від обов`язку виконати судове рішення. За таких обставин суд першої інстанції визнав, що державний виконавець діяв у межах наданих законом повноважень, а постанова від 06 лютого 2026 року ВП №78936297 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн прийнята за наявності передбачених законом підстав, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, чи використано відповідне повноваження з метою, з якою його надано, а також чи є такі рішення обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними, розсудливими та пропорційними. Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта. Разом з тим особа, яка посилається на обставини, що обґрунтовують її вимоги або заперечення, повинна надати належні та допустимі докази на їх підтвердження. Позивач, посилаючись на існування поважних причин невиконання судового рішення як на обставину, що обґрунтовує заявлені ним вимоги, також повинен надати належні та допустимі докази на підтвердження таких обставин. Спірні правовідносини у цій справі регулюються Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», який визначає правові та організаційні засади примусового виконання судових рішень, повноваження органів державної виконавчої служби та порядок здійснення виконавчого провадження. За змістом статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та являє собою сукупність визначених законом дій органів і осіб, спрямованих на примусове виконання судових рішень, що здійснюються на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статей 3 та 5 Закону №1404-VIII примусове виконання судових рішень здійснюється органами державної виконавчої служби на підставі виконавчих документів та у порядку, встановленому законом. Згідно зі статтею 18 Закону №1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, діяти неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі, а також здійснювати виконавчі дії у спосіб та в порядку, визначених виконавчим документом і законом. Таким чином, державний виконавець не наділений повноваженнями самостійно оцінювати доцільність чи можливість виконання судового рішення, змінювати спосіб або порядок його виконання чи звільняти боржника від виконання покладеного судом обов`язку, а повинен діяти виключно у межах процедур, визначених Законом №1404-VIII. Відповідно до частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII за рішеннями немайнового характеру у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом десяти робочих днів. Отже, до застосування заходів примусового виконання боржнику надається можливість добровільно виконати судове рішення у визначений законом строк. Особливості виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначені статтею 63 Закону №1404-VIII. За змістом наведеної норми після закінчення строку, встановленого для добровільного виконання рішення, державний виконавець зобов`язаний перевірити факт його виконання, оцінити повідомлені боржником причини невиконання рішення та встановити, чи можуть такі причини бути визнані поважними. За приписами статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, державний виконавець накладає на боржника штраф у визначеному законом розмірі та одночасно встановлює новий строк для виконання рішення. Таким чином, застосування до боржника відповідальності у вигляді штрафу можливе лише за наявності сукупності передбачених законом умов, а саме: встановлення факту невиконання рішення у строк, наданий для його добровільного виконання, перевірки державним виконавцем причин такого невиконання та висновку про відсутність поважних причин, які об`єктивно перешкоджали виконанню судового рішення. Закон України «Про виконавче провадження» не містить визначення поняття «поважні причини». Водночас системний аналіз положень статей 18, 26, 63 та 75 Закону №1404-VIII дає підстави для висновку, що такими можуть бути лише обставини, які не залежать від волевиявлення боржника, мають об`єктивний та непереборний характер, фактично унеможливлюють виконання судового рішення у визначений законом строк та підтверджені належними і допустимими доказами. Аналогічний правовий підхід викладений у постановах Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №640/11079/19 та від 20 травня 2021 року у справі №420/5465/18, відповідно до яких накладення штрафу, передбаченого статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», є можливим лише після перевірки державним виконавцем причин невиконання судового рішення та встановлення відсутності поважних причин такого невиконання. Сам по собі факт невиконання рішення у встановлений строк не є достатньою підставою для застосування цього заходу відповідальності, оскільки державний виконавець, а у разі виникнення спору й суд, зобов`язані надати належну правову оцінку доводам боржника та доказам, якими підтверджується або спростовується існування об`єктивних перешкод для своєчасного виконання судового рішення. Отже, вирішальне значення має не лише встановлення факту невиконання рішення, а й перевірка того, чи були причини такого невиконання об`єктивними, непереборними та підтвердженими належними доказами. З урахуванням наведеного під час вирішення цього спору суд апеляційної інстанції має перевірити, чи дотримався державний виконавець визначеної Законом України «Про виконавче провадження» процедури накладення штрафу, а також чи підтверджуються матеріалами справи доводи позивача щодо існування поважних причин невиконання судового рішення, які виключали можливість застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 75 Закону №1404-VIII. Обставини, пов`язані з проходженням бюджетних процедур, внутрішньою організацією діяльності боржника, погодженням видатків чи отриманням бюджетних асигнувань, самі по собі не свідчать про існування поважних причин невиконання рішення суду та підлягають оцінці лише у сукупності з іншими доказами. Такі обставини можуть бути визнані поважними лише за умови, якщо вони об`єктивно унеможливлювали виконання рішення суду та не залежали від волевиявлення боржника. Отже, вирішуючи спір щодо правомірності постанови державного виконавця про накладення штрафу, суд повинен перевірити, чи дотримався державний виконавець процедури, визначеної Законом №1404-VIII, чи встановлено факт невиконання судового рішення у строк, наданий для його добровільного виконання, чи перевірено причини такого невиконання та чи підтверджується матеріалами справи відсутність поважних причин, які об`єктивно перешкоджали його виконанню. Саме з урахуванням наведених критеріїв колегія суддів перевіряє правомірність оскаржуваної постанови. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №420/33921/24 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати, починаючи з 29 січня 2020 року. На виконання зазначеного рішення державним виконавцем відкрито виконавче провадження №78936297, боржнику надано строк для добровільного виконання рішення та роз`яснено наслідки його невиконання. Після закінчення встановленого строку державний виконавець перевірив стан виконання рішення суду та встановив його невиконання. При цьому доказів фактичного виконання судового рішення або існування підтверджених належними і допустимими доказами поважних причин його невиконання боржником не надано. У зв`язку із встановленням факту невиконання судового рішення державним виконавцем 06 лютого 2026 року винесено постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 5100 грн. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони зводяться до посилань на відсутність бюджетного фінансування, необхідність погодження відповідних видатків, здійснення листування з Міністерством оборони України та іншими уповноваженими органами, а також на обставини, пов`язані з наслідками збройної агресії Російської Федерації. Наведені доводи колегія суддів відхиляє з таких підстав. Зміст рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №420/33921/24 свідчить, що на позивача покладено обов`язок досягти визначеного виконавчим документом результату, а саме здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів. Відтак проведення розрахунків, підготовка фінансових документів, направлення листів до Міністерства оборони України чи інших державних органів, подання заявок на фінансування та здійснення інших організаційних заходів не є належним виконанням судового рішення, якщо такі дії не призвели до фактичного виконання покладеного судом обов`язку. Самі по собі посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування також не свідчать про існування поважних причин невиконання рішення суду. Позивачем не доведено, що ним було вжито всіх залежних від нього заходів, спрямованих на своєчасне виконання рішення, а також не надано належних і допустимих доказів існування об`єктивних та непереборних обставин, які фактично унеможливлювали його виконання у строк, встановлений державним виконавцем. Не спростовують правомірності оскаржуваної постанови і доводи апелянта щодо листування з Міністерством оборони України та іншими уповноваженими органами, оскільки такі дії свідчать лише про здійснення окремих організаційних заходів, але не підтверджують ні виконання судового рішення, ні наявності поважних причин його невиконання. Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на пошкодження службових приміщень, втрату доступу до окремих документів, перебування відповідального офіцера у службовому відрядженні та інші наслідки збройної агресії Російської Федерації. Наведені обставини самі по собі не підтверджують об`єктивної неможливості виконання рішення суду та не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з невиконанням покладеного виконавчим документом обов`язку щодо нарахування та виплати компенсації. Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що саме зазначені обставини унеможливили виконання рішення суду у встановлений законом строк. Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо неналежного повідомлення про відкриття виконавчого провадження. Посилання на можливе неотримання поштової кореспонденції, складну безпекову ситуацію за місцем дислокації підрозділу та необхідність надсилання процесуальних документів засобами електронного зв`язку не підтверджені належними і допустимими доказами, а тому не спростовують висновку про дотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження. Крім того, зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач був обізнаний про відкриття та перебіг виконавчого провадження, реалізовував свої процесуальні права під час його здійснення та мав можливість повідомити державного виконавця про обставини, які, на його думку, перешкоджали виконанню судового рішення. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності у представника відповідача належних повноважень на підписання та подання відзиву. Незалежно від обґрунтованості зазначених доводів вони не впливають на правильність вирішення спору по суті, оскільки подання відзиву є процесуальним правом, а не обов`язком учасника справи. При цьому законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряються судом апеляційної інстанції незалежно від наявності чи відсутності відзиву, а також незалежно від викладеної у ньому правової позиції. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на 06 лютого 2026 року державний виконавець мав передбачені Законом України «Про виконавче провадження» правові підстави для винесення постанови про накладення на позивача штрафу, передбаченого статтею 75 цього Закону. При цьому колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, охоплює не лише право на отримання судового рішення, а й право на його реальне та своєчасне виконання. Невиконання або безпідставне зволікання з виконанням остаточного судового рішення позбавляє гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції, їх практичної та ефективної дії, що відображено, зокрема, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Hornsby v. Greece», «Burdov v. Russia» та «Voytenko v. Ukraine». З огляду на це держава зобов`язана забезпечити ефективний механізм виконання судових рішень, а застосування передбачених законом заходів примусового виконання, у тому числі накладення штрафу на боржника, спрямоване саме на забезпечення реального виконання судового рішення. Оцінивши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не містять передбачених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які відповідно до статті 317 КАС України могли б бути підставою для скасування або зміни судового рішення. За таких обставин, керуючись статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та необхідність залишення рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні. Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі №420/9359/26 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук