Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/6383/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 р. Справа № 480/6383/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602 по справі №480/6383/24 за позовом Фермерського господарства "АПІС" до Державної служби України з безпеки на транспорті , Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Фермерське господарство "АПІС" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій просило суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.07.2024 року № ПІП №025355 про накладення адміністративно-господарського штрафу на фермерське господарство «Апіс» у сумі 17 000 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.07.2024 № ПШ № 025355 про накладення адміністративно-господарського штрафу на фермерське господарство «Апіс» у сумі 17 000 грн. Стягнуто на користь фермерського господарства «Апіс» (вул. Гоголя, 79, с. Іванівка, Охтирський район, Сумська область, 42839, ідентифікаційний код 22978083) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Фізкультури, 9, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 39816845) судовий збір у розмірі 3028,00 грн. У відшкодуванні витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає, що суд першої інстанції фактично звузив зміст обов`язків автомобільного перевізника та водія виключно до факту здійснення руху транспортного засобу, не врахувавши, що законодавством у сфері автомобільного транспорту встановлено обов`язок забезпечення безперервного та належного обліку режиму праці та відпочинку водія, а також обов`язок підтвердження діяльності водія за періоди відсутності записів тахографа. При цьому судом залишено поза увагою, що предметом виявленого порушення є саме відсутність належного документального підтвердження діяльності водія та обліку його робочого часу за періоди 01.06.2024 та 02.06.2024, а не факт перебування водія у вихідний день чи відпустці. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, складеним посадовими особами Укртрансбезпеки в межах наданих законом повноважень, а також не врахував суперечливість пояснень та документів, наданих позивачем щодо діяльності водія у спірний період. Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 18, 48, 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», норми ЄУТР, Положення №340 та Інструкції №385, а також порушив вимоги статей 7276, 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 07.06.2024 о 10 год. 53 хв. старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Гончаровим О.М. проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, на а/м М-29 перевірено транспортний засіб MAN тах 18.440 державний номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , напівпричіп BODEX державний номерний знак НОМЕР_3 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 . За результатами перевірки складений Акт № АР 035914 від 07.06.2024 де було виявлено порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", під час перевезення вантажу (соя) згідно з ТТН №267 від 07.06.2024, а саме під час здійснення перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія карткою водія або роздруківкою при цифровому тахографі, передбаченою п.3.3. наказ МТЗУ №385 від 24.06.2010, або бланком підтвердження діяльності водія за 01.06.2024, 02.06.2024 (а.с. 21). Листом Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 17.06.2024 № 51447/36/24-24 позивача повідомлено, що розгляд справи про порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" відбудеться у приміщенні відділу 09.07.2024 з 9-00 до 12-00 год. (а.с. 6). 28.06.2024 позивач подав до Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті письмове пояснення, в якому зазначив, що автомобіль 01.06.2024, 02.06.2024 не їздив, оскільки це вихідні дні у водія (субота - 01.06.2024 та неділя - 02.06.2024), що підтверджується табелем обліку робочого часу за перші 15 днів червня 2024 року. До пояснень додав копії роздруківки з тахографа за 01.06.2024, 02.06.2024, бланку підтвердження діяльності за 03.06.2024, виписку з табелю обліку робочого часу за перші 15 днів червня (а.с. 49-51). 09.07.2024 відповідачем винесено постанову № ПШ 026355 за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн. (а.с. 20). Позивач, не погоджуючись із вказаною постановою, звернувся до суду з адміністративним позовом до суду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає відповідальність саме за відсутність на момент перевірки визначених законом документів. Такими документами згідно п. 3.3 Інструкції № 385 в даному випадку є картка водія чи роздруківка даних роботи тахографа. Таким чином, за наявності у водія або діючої картки водія, або роздруківки тахографа констатувати недотримання позивачем вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» в цьому випадку немає жодних підстав. Як наслідок, відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку із чим оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05 квітня 2001 року (далі по тексту - Закон №2344-III (у відповідній редакції)). Законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", «Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень (стаття 2 Закону №2344-III). Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2344-ІІІ, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг. Відповідно до положень статті 6 Закону №2344-III, загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень. Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ встановлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Так, частиною першою - другою статті 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, абзацом третім частини першої якої встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Пунктами 6.1, 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року №340, (далі Положення № 340) встановлено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами; водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку (додаток 3). Тахограф - це обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв. Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі Інструкція № 385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів. Пунктом 1.3 Інструкції №385 передбачено, що ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Відповідно до пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв). Пунктом 3.5 Інструкції № 385 встановлено, що перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії. Відповідно до пункту 3.6 Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа. Відтак, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти уповноваженим особам документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. До документів для здійснення внутрішніх перевезень обов`язковими є картка водія у випадку обладнання транспортного засобу тахографом або індивідуальна контрольна книжка водія, завдяки якій здійснюється державний контроль за додержанням водієм режиму праці та відпочинку у випадку відсутності тахографа. Уповноважені особи мають право перевіряти наявність вказаних документу під час здійснення як міжнародних, так і внутрішніх перевезеннях. З 20 грудня 2010 року набула чинності Поправка №6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), підписаної у Женеві 1 липня 1970 року, в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом. Отже, водії мають надавати інспектору для контролю реєстраційні заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, у разі обладнання аналоговим тахографом, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. Пунктом 3.3 Інструкції № 385 передбачена можливість альтернативи щодо наявності таких документів: або заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картка водія чи роздруківка даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. Отже, лише у разі відсутності заповненої тахокарти при обладнанні транспортного засобу аналоговим тахографом, або карти водія чи роздруківки даних роботи тахографа при обладнанні транспортного засобу цифровим тахографом, вважається, що водій не виконав вимоги пункту 3.3 Інструкції №

385. З акту перевірки №АР035914 вбачається, що транспортний засіб марки МАN TAX 18.440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , обладнаний цифровим тахографом, а отже закон у цьому випадку вимагає від водія мати при собі або картку водія, або роздруківку даних роботи тахографа. Відповідачем до відзиву надано роздруківки з тахографа за 01.06.2024 та 02.06.2024, які зроблені 07.06.2024 під час проведення рейдової перевірки, за допомогою особистої картки водія ОСОБА_1 . Отже, картка водія була наявна у тахографі при проведенні перевірки. Відповідно до п. 3.3. Інструкції № 385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом використовує особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом, тобто коли не керує транспортним засобом то, не використовує. У письмових поясненнях від 28.06.2024, поданих до Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті, та у позовній заяві позивач зазначає, що автомобіль марки МАN TAX 18.440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 01.06.2024, 02.06.2024 не їздив, оскільки це вихідні дні у водія (субота - 01.06.2024 та неділя - 02.06.2024). Із роздруківки тахографа за 01.06.2024 та 02.06.2024 встановлено, що водій ОСОБА_1 не керував транспортним засобом 01.06.2024 та 02.06.2024, а транспортний засіб стояв. Тобто, водій не повинен був використовувати картку водія, оскільки не керував транспортним засобом. Окрім того, згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку ФГ «Апіс», затвердженого Протоколом загальних зборів трудового колективу 24.03.2023 року №1 (а.с. 11-15), пунктом 3.3 розділу 3 «Робочий час і його використання» для працівників господарства встановлено п`ятиденний робочий тиждень з тривалістю 8 робочих годин на день та 40 годин на тиждень. Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП). Час початку і закінчення роботи, перерви для відпочинку і харчування встановлюється такими: початок роботи - 8.00 год., перерва 13.00-14.00 год., закінчення роботи 17 год. 00 хв. (пункт 3.5). Пунктом 3.29 вихідними днями встановлено суботу та неділю. На водіїв поширюється норма ст. 52 КЗпП п`ятиденного і шестиденного робочого тижня та тривалості щоденної роботи: при п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним органом профспілкової організації підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (ст.ст. 50,51). Згідно виписки з табеля обліку робочого часу за першу половину червня 2024 року ФГ "Апіс" (а.с. 10) водій ОСОБА_1 у суботу 01.06.2024 та у неділю 02.06.2024 мав вихідні дні, тобто відпочивав, а транспортний засіб не рухався. В силу вищезазначених правових приписів Інструкції № 385 законодавець прямо визначає обов`язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа. При проведенні перевірки водій мав і карту водія і роздруківку відпочинку водія за 01.06.2024 та 02.06.2024. Отже висновок відповідача про відсутність у водія одного з документів, визначених п. 3.3 Інструкції № 385 є безпідставним. Стосовно доводів апеляційної скарги котрими відповідач не спростовує факти відсутності руху транспортного засобу та наявності вихідних днів у водія 01.06.2024 і 02.06.2024, однак наполягає, що в такому випадку позивачем як перевізником мав бути складений бланк підтвердження діяльності водія за 01.06.2024 та 02.06.2024, колегія суддів зазначає наступне. 07.09.2005 року прийнято Закон України № 2819 "Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)", укладеної 01 липня 1970 року в м. Женева. З 20.12.2010 набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), підписаної у Женеві 01.07.70 в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом. Відповідно до пункту 6.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, у разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності. Однак вказаною нормою передбачене право, а не обов`язок. Крім того, пункт 6.4 абз. 2 Положення № 340 передбачає випадки коли перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності, а саме: у разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів. Суд також враховує зміст Додатку 4 до Положення №340, згідно якого пункт 14 бланку підтвердження діяльності містить виключний перелік підстав для його заповнення, а саме: перебував у стані тимчасової непрацездатності; перебував у відпустці; не здійснював перевезення пасажирів та /або вантажів; виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом. Згідно примітки до Бланку підтвердження діяльності, у пункті 14 вибирається тільки одна позиція. Бланк підтвердження діяльності не містить такої підстави для його заповнення, як вихідний день водія. Тобто, пункт 6.4 абз 2 Положення № 340 стосується часу, протягом якого водій зобов`язаний виконувати свої обов`язки, визначені трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (робочого часу водія), до робочого часу водія не включаються вихідні дні водія, які визначені трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Враховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, у позивача відсутній обов`язок заповнювати бланк підтвердження діяльності ОСОБА_1 за 01.06.2024, 02.06.2024, коли водій мав згідно трудового договору та правил внутрішнього трудового розпорядку вихідні дні. Отже, водії зобов`язані надавати інспектору для контролю реєстраційні листки (тахокарти) або бланк підтвердження діяльності за поточний день та попередні 28 календарних днів, тобто всього

29. Тахокарта фіксує відомості про режим праці водія, а бланк підтвердження діяльності містить інформацію про періоди, протягом яких водій не виконував роботу з керування транспортним засобом. Проте, це застосовується лише якщо транспортний засіб обладнано аналоговим тахографом, оскільки у цифровому тахографі ці дані фіксуються автоматично. У даному ж випадку транспортний засіб обладнано цифровим тахографом, що не заперечується відповідачем. Враховуючи викладене та керуючись пунктом 3.3. Інструкції № 385 водій мав при проведенні перевірки карту водія та роздруківку даних з цифрового тахографа за кожен день, протягом якого керував транспортним засобом. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає відповідальність саме за відсутність на момент перевірки визначених законом документів. Такими документами згідно п. 3.3 Інструкції № 385 в даному випадку є картка водія чи роздруківка даних роботи тахографа. Таким чином, за наявності у водія або діючої картки водія, або роздруківки тахографа констатувати недотримання позивачем вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» в цьому випадку немає жодних підстав. Як наслідок, відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку із чим оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 по справі №480/6383/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич