Постанова 4851 № 520/5152/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 р. Справа № 520/5152/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/5152/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 24 грудня 2025 року №205050013637 в частині незарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 01.01.1992 по 26.05.1994; - зобов`язати Відповідача-2 зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 01.01.1992 по 26.05.1994 на посаді старшої піонерської вожатої Андріївської НСШ № 3 Балаклійського району Харківської області; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити з 16.12.2025 пенсію за вислугу років відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». В обґрунтування позовних вимог позивач послалася на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24 грудня 2025 року №205050013637 в частині незарахування до спеціального стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи з 01.01.1992 по 26.05.1994. Позивач уважає свої права порушеними, тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.12.2025 № 205050013637 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду в даній справі. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області суму сплаченого судового збору в розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідно до примітки 3 Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посоадах до 1 січня 1992, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. До страхового стажу не заразовано період роботи з 01.01.1992 по 26.05.1994 на посаді старшої піонервожатої Андріївської НСШ №3 Балаклійського району Харківської області, оскільки не передбачено законом. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судова колегія враховує, що предметом даного апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Оскільки рішення суду позивачем не оскаржується, за відсутності обставин, визначених ч. 2 ст. 308 КАС України, судова колегія не надає правової оцінки доводам суду в частині відмовлених позовних вимог. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 16.12.2025 звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за вислугу років, що не заперечується сторонами. Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та прийнято рішення від 24.12.2025 №205050013637, яким відмовлено в задоволенні заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням вимог пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 (а.с. 23-24). У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 36 років 8 місяців 27 днів, спеціальний стаж відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" становить 24 роки 4 місяці 10 днів станом на 11.10.2017. Також, позивач подала до пенсійного органу звернення, у відповідь на яке Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило, що період роботи на посаді старшої піонервожатої зараховано до спеціального стажу згідно пункту 3 Примітки Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" з 01.02.1989 по 31.12.1991, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства. Отже, позивачка, вважаючи рішення відповідача щодо незарахування вказаних періодів роботи протиправним та таким, що не відповідає чинному законодавству, звернулася до суду за захистом своїх порушених прав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.12.2025 № 205050013637 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років. З метою належного та повного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду в даній справі. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV. Згідно із приписами ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до положень ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Законом України від 02.03.2015 за № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (надалі за текстом - Закон № 213-VІІІ) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Ці зміни набрали чинності 01.04.2015. Законом України від 24 грудня 2015 року за № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі за текстом - Закон № 911-VІІІ) у п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років". Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим, які визначають умови виходу на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту. Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII. Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 встановлено, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як наслідок, приведена норма ст. 55 Закону № 1788-XII підлягає застосуванню з 04.06.2019 в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII, і передбачає право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Разом з тим Законом України від 03.10.2017 за № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Також Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії". Суд зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення". За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII. Крім того, зі змісту п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" слід дійти висновку про те, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі за текстом - Перелік № 909). Відповідно до розд. 1 "Освіта" Переліку № 909, закладами і установами освіти є загальноосвітні навчальні заклади, учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи щодо посад: учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. 14.06.2000 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 963, якою затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників (в подальшому - Перелік № 963), відповідно до якого до посад педагогічних працівників згідно з цим Переліком віднесено: вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров`я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації. Отже, на день звернення позивача із заявою 11.06.2024 року про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про необхідність набуття пільгового стажу не менше 26 років 6 місяців для призначення пенсії за вислугу років є помилковими. Судовим розглядом встановлено, що у спірному рішенні відповідачем зазначено, що страховий стаж позивача становить 36 років 08 місяців 27 днів. Стаж роботи позивача по спеціальності станом на 11.10.2017 року 24 роки 04 місяці 10 днів. З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , наявної в матеріалах справи, вбачаються наступні записи про спірний період роботи позивача: - запис № 3: 01.02.1989 - прийнята за переводом старшою піонервожатою (наказ № 41-к від 13.01.1989); - запис № 4: 27.05.1994 - переведена завідуючою бібліотекою (наказ № 26 від 27.05.1994). Зазначені відомості також підтверджуються довідкою Андріївського ліцею № 1 Ізюмського району Харківської області від 10.12.2025 № 01-27/233, з якої вбачаються періоди роботи позивача з 01.02.1989 по 27.05.1994 на відповідних посадах. Так, трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 та довідка від 10.12.2025 № 01-27/233 містять відомості про період роботи позивача в Андріївській восьмирічній школі № 3 (Андріївська НСШ № 3 Балаклійського району Харківської області) в період з 01.02.1989 по 27.05.1994. Однак, із наявного в матеріалах справи листа ГУ ПФУ в Харківській області від 23.02.2026 № 11324-5831/Д-03/8-2000/26 вбачається, що період роботи позивача на посаді старшої піонервожатої зараховано до спеціального стажу лише частково, а саме з 01.02.1989 по 31.12.1991. При цьому, в оскаржуваному рішенні відповідачем не надано жодної оцінки іншій частині періоду, не надано оцінки трудовій книжці позивача та уточнюючій довідці, в якій міститься інформація про спірний період, не зазначено обставин щодо врахування чи неврахування такої довідки при вирішенні питання щодо призначення пенсії позивачу. У рішенні ГУ ПФУ в Житомирській області від 24.12.2025 № 205050013637, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, відповідачем не зазначено конкретні підстави для неврахування частини періоду роботи з 01.01.1992 по 26.05.1994, зважаючи на те, що трудова книжка позивача та наявна в матеріалах справи уточнююча довідка містять відомості про роботу позивача в період з 01.02.1989 по 26.05.1994 та зважаючи на часткове зарахування відповідачем спірного періоду (з 01.02.1989 по 31.12.1991). При цьому, під час розгляду справи відповідачами також не надано до суду пояснень щодо підстав часткового врахування до спеціального стажу позивача періоду її роботи з 01.02.1989 по 26.05.1994 на посаді старшої піонервожатої в Андріївській восьмирічній школі № 3, а саме щодо врахування періоду з 01.02.1989 по 31.12.1991 та неврахування іншої частини періоду - з 01.01.1992 по 26.05.1994. Згідно наявного в матеріалах справи листа ГУ ПФУ в Харківській області від 23.02.2026 № 11324-5831/Д-03/8-2000/26 вбачається лише, що, за доводами відповідача, частина спірного періоду з 01.02.1989 по 31.12.1991 була зарахована до спеціального стажу позивача відповідно до раніше діючого законодавства. При цьому, зазначений лист не містять жодних відомостей щодо надання оцінки іншій частині спірного періоду. Пунктом 3 розділу 3 "Соціальний захист" постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі за текстом - Перелік № 909) передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Згідно з даним Переліком, правом на призначення пенсії за вислугу років користуються особи, які працювали в загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема і на посадах педагогів організаторів. Вказаний Перелік не передбачає посад старшої піонервожатої чи старшої вожатої. Проте, згідно з приміткою 3 до зазначеного Переліку робота на вказаних посадах до 01.01.1992 зараховується до стажу для призначення пенсії. Згідно з розділом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років правом на призначення пенсії за вислугу років користуються особи, які працювали в дошкільних навчальних закладах всіх типів, зокрема і на посадах вихователів. Так, відповідно до розділу 1 Освіта, до професій, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, належать: - робота в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, на посадах: учителі, логопеди вчителі-логопеди вчителі-дефектологи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; - робота у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на посадах директора, його заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старших майстрів виробничого навчання, майстрів виробничого навчання, викладачів, педагогів професійного навчання, практичних психологів, соціальних педагогів, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Своєю чергою колегія суддів наголошує, що позивач, який у спірному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17. Відтак, відповідальність за організацію ведення обліку бухгалтерських документів покладається на роботодавця, а тому формальні неточності в записах щодо роботи позивача, які містяться в документах, не можуть мати негативних наслідків для особи, щодо якої такі документи складені. Водночас, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Отже, відповідачем протиправно не було враховано трудову книжку позивача та зазначені в останній періоди роботи. Так, відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 р. за №460/26905, визначено довідник кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства. Зазначеним довідником встановлено код підстав для обліку спец стажу за ЗПЗ055Е1, до якого відносяться працівники освіти за наявності спеціального стажу роботи за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років". Натомість зі змісту спірного у цій справі рішення вбачається, що відповідачем викладено висновок стосовно того, що спеціальний стаж позивача підлягає обрахунку саме по 11.10.2017 (дата набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» №2148-VII від 03.10.2017 №2148-VII). Як вже було вказано, Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення. Згідно із п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року. Приписами ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018). Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимні очікування) (Доповідь „Верховенство права, схвалена Європейською Комісією „За демократію через право (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року). Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права. Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 сформовано наступну правову позицію: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV». Крім того суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21 зазначено, що, обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права. Відтак, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.12.2025 № 205050013637 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років. Своєю чергою, досліджені судом обставини та докази є свідченням наявності підстав для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду в даній справі. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 по справі № 520/5152/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич