Постанова 4818 № 638/9006/26

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа №638/9006/26 Головуючий І інстанції Подус Г.С. Провадження № 33/818/1731/26 Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м.Харків Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду Гєрцик Р.В., перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 19 травня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,- ВСТАНОВИВ: Постановою судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 19 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік та стягнуто на користь держави суму судового збору в розмірі 665 грн. 60 коп. 10 червня 2026 року (згідно штампу канцелярії Шевченківського районного суду м.Харкова) ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення, яка складена іноземною мовою (російською). Дослідивши апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Згідно із положеннями ст. 7 КпАП України провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбаченого, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. Відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. У Рішеннях Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 та від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 зазначено, що українська мова, як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом. Також, частиною 5 статті 10, пункту 4 частини 1 статті 92 Основного Закону України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова, а у частині 6 статті 13 цього Закону вказано, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. Частинами 1, 2 статті 14 вказаного закону передбачено, що у судах України судочинство проводиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, за змістом статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови. Викладене узгоджується, зокрема, із Рішенням Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008, відповідно до якого види судочинства (конституційне, адміністративне, господарське, кримінальне та цивільне) є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Однак, передбачена чинним законодавством України вимога щодо подання документів (у тому числі, апеляційних і касаційних скарг) українською мовою не є перешкодою у доступі до правосуддя та не звужує права учасників провадження за мовною ознакою, оскільки процесуальним законодавством гарантовано право учасників провадження щодо користування ними в судовому процесі рідною мовою або мовою, якою вони володіють. Особи, які не володіють мовою судочинства, можуть скористатися послугами перекладача для перекладу своїх скарг, клопотань, інших процесуальних документів, зокрема й з метою забезпечення можливості проведення з`ясування судом наявності в особи, яка звертається з апеляційною чи касаційною скаргою, прав і підстав для цього. Апеляційний суд звертає увагу, що для перегляду судового рішення в порядку апеляційного провадження важливе значення мають форма і зміст апеляційної скарги. Значною мірою від того, які доводи і мотиви викладені у апеляційній скарзі та які вимоги висуваються апелянтом, залежать наслідки апеляційного провадження. З огляду на вище зазначене та імперативність положень частини першої статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» щодо визначення мови діловодства при здійсненні судочинства, апеляційна скарга має бути викладена державною (українською) мовою. Суд також зазначає, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства. Практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Таким чином, законодавець пов`язує початок відліку строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції з моментом її ухвалення. Як убачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення Шевченківського районного суду м.Харкова було постановлено 19 травня 2026 року (а.с.15-16), таким чином, останнім днем для подачі апеляційної скарги є 29.05.2026 року. Разом з цим, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу лише 10.06.2026 року, тобто, з пропуском встановленого строку апеляційного оскарження 10 днів, при цьому, клопотання про поновлення пропущеного строку для оскарження постанови суду в матеріалах справи та в самій апеляційній скарзі відсутнє. Апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України». Так, у пункті 41 цього рішення Європейський суд зазначив, що якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд у порядку нагляду. Отже, приймаючи рішення про необхідність повернення апеляційної скарги, апеляційний суд також враховує положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань не вправі витребовувати будь-які докази; те, що апелянтом не ставиться перед судом клопотання про поновлення строку та не доведено поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення й не надано таких доказів, які б підтверджували поважність причин його пропуску; що пропущений строк є значним; що необґрунтоване поновлення процесуального строку на оскарження остаточного судового рішення порушує принцип юридичної визначеності і перешкоджає своєчасному виконанню рішення суду, яке набуло законної сили. Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП, апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. За змістом ч.2 ст.294 КУпАП, повноваженнями з власної ініціативи вирішувати питання про поновлення строку на апеляційне оскарження у разі його пропуску суд не наділений. Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду буде порушувати законні права та інтереси сторін і суперечити принципу (правової визначеності) права на справедливий суд. що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» заява № 32053/13). За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 є особою, чиї права щодо можливості користуватись послугами перекладача не обмежені, а також враховуючи, що скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження і апелянтом не порушено питання про поновлення цього строку, то апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала. Повернення апеляційної скарги, не позбавляє апелянта права повторно звернутися з апеляційною скаргою на постанову суду з вмотивованим клопотанням про поновлення строку на її апеляційне оскарження, в якому конкретизувати причини, які не дозволили своєчасно оскаржити постанову суду. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 19 травня 2026 року у справі щодо ОСОБА_1 - повернути особі, яка її подала. Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя Р.В. Гєрцик