Постанова 4814 № 524/13536/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/13536/25 Номер провадження 22-ц/814/2926/26Головуючий у 1-й інстанції Ковальчук Т. М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., - розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 березня 2026 року у справі за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,- В С Т А Н О В И В : У жовтні 2025 року Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 71597,89 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період із 01 лютого 2023 року по 30 червня 2025 року відповідач користувався земельною ділянкою площею 4136 кв. м для закінчення будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудованими адміністративно-торговими приміщеннями в буд. АДРЕСА_1 , проте плату за користування такою ділянкою у встановленому порядку не вносив, чим завдав позивачу збитків на суму 71597,89 грн. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 березня 2026 рокупозов Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області грошові кошти за фактичне користування земельною ділянкою за період із 01 лютого 2023 року по 30 червня 2025 року включно у сумі 71597 (сімдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто сім) грн 89 коп. та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору. З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В доводах апеляційної скарги зазначає, що висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку із чим вказане рішення підлягає скасуванню. Стверджує, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Акцентує увагу суду, що позивач не звертався до мене із пропозицією укладення договору оренди землі та не повідомляв про необхідність сплати орендної плати чи про її розміри. У відзиві на апеляційну скаргу Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області прохає апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що за інформацією з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:04:003:0273 є комунальною власністю. Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно нежитлове приміщення незавершене будівництво, а саме багатоповерховий житловий будинок, що знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 5310436100:04:003:0273) за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_2 . Отже, відповідач є власником зазначеного нерухомого майна, однак відомості щодо правових підстав користування земельною ділянкою площею 2852 кв. м з кадастровим номером 5310436100:04:003:0273, на якій знаходиться цей об`єкт, відсутні. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у спірний період фактично користувався земельною ділянкою комунальної власності без належних правових підстав та не сплачував плату за її використання, у зв`язку з чим безпідставно зберіг кошти, які підлягали сплаті як орендна плата. Суд установив, що розрахунок заборгованості у сумі 71 597,89 грн здійснений позивачем правильно на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки із застосуванням мінімальної ставки орендної плати 3 % та понижуючого коефіцієнта 0,6, а відповідач не надав жодних доказів його неправильності чи власного розрахунку. Також суд відхилив доводи відповідача про те, що обов`язок зі сплати орендної плати покладений на МКП «Граніт», оскільки відсутні докази існування між останнім та позивачем договірних відносин щодо спірної земельної ділянки, як і докази того, що сплата 18 000 грн здійснювалася на виконання договору оренди. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Статтею 16 ЦК України, статтею 152 ЗК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Положення статей 1212-1215 ЦК України визначають такий позадоговірний спосіб захисту права власності як кондикція. Кондикційний позов - вимога повернення безпідставно набутого або збереженого особою у себе майна за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або якщо правова підстава згодом відпала. Таким чином кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала або відбулась її трансформація (наприклад, договір, на підставі якого відбулось набуття майна, в подальшому було визнано недійсним; одна особа передала іншій кошти в якості авансу на виконання попереднього договору, однак основний договір в майбутньому так і не було укладено тощо). Відтак, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав існуючий договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України, тобто норма даної статті підлягає застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов`язання з повернення цього майна. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Така правова позиція була викладена апеляційним судом на основі правових висновків Верховного Суду України, викладеним у постановах від 02 жовтня 2013 року у справі №6-88цс13, від 24 вересня 2014 року у справі №6-122цс14, від 18 листопада 2015 року у справі №6-582цс15, від 02 березня 2016 року у справі №6-3090цс15, від 04 жовтня 2017 року у справі №6-1216цс17, Верховного Суду у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі №757/6937/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі №634/727/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі №752/5986/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 13 лютого 2019 у справі №320/5877/17, від 31 січня 2020 року у справі №161/17945/18, від 16 червня 2020 року у справі №910/22513/17, від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19, від 22 грудня 2021 року у справі №465/5790/17. Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку). Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №910/17324/19, від 09 листопада 2021 року у справі №905/1680/20. За змістом норм цивільного та земельного законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. Відтак, відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц. З матеріалів справи вбачається, що за інформацією з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:04:003:0273 є комунальною власністю. Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно нежитлове приміщення незавершене будівництво, а саме багатоповерховий житловий будинок, що знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 5310436100:04:003:0273) за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_2 . Отже, відповідач є власником зазначеного нерухомого майна, однак відомості щодо правових підстав користування земельною ділянкою площею 2852 кв. м з кадастровим номером 5310436100:04:003:0273, на якій знаходиться цей об`єкт, відсутні. Відповідно до Розрахунків орендної плати за землю за 2023 рік, 2024 рік та 2025 рік у відповідача виникла заборгованості за користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за період із 01 лютого 2023 року по 30 червня у розмірі 71597,89 грн. Під час здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати позивач застосував ставку орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі, що є мінімальною ставкою за вимогами податкового законодавства. Відповідно до Витягу № НВ-5301099652025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 5310436100:04:003:0273 становить 1836301,28 грн. Заборгованість розрахована за наступною грошовою формулою: нормативна грошова оцінка земельної ділянки 1836301,28 грн х 3 % (річна ставка орендної плати) х 0,6 (понижуючий коефіцієнт) = сума річного розміру орендної плати за кожний рік. Ця сума помножується на кількість днів безоплатного користування земельною ділянкою та розділяється на загальну кількість днів у році; отже, сума безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати становить 71597,89 грн. Згідно статей 12,13,81ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, оскільки матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем земельною ділянкою без належним чином оформлених правових підстав та без внесення плати за її використання. Розрахунок безпідставно збережених коштів здійснено відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки із застосуванням мінімальної ставки орендної плати, його правильність відповідачем не спростована, а належних і допустимих доказів на підтвердження існування договірних відносин щодо користування спірною земельною ділянкою між позивачем та МКП «Граніт», як і доказів, що спірні платежі були здійснені на виконання договору оренди, до матеріалів справи не надано. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 03 липня 2026 року. Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин Судді: __________________ С.Б. Бутенко _________________ О.І. Обідіна