Ухвала ККС ВС № 684/528/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року м. Київ справа № 684/528/24 провадження № 51 - 3677 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_5 , на вирок Старосинявського районного суду Хмельницької області від 31 липня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024243100000444 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Гвоздів Васильківського району Київської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановив: За вироком Старосинявського районного суду Хмельницької області від 31 липня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України і призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, цивільних позовів, процесуальних витрат і речових доказів. Відповідно до обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, 27 липня 2024 року близько 20:20, ОСОБА_5 , перебуваючи в приміщенні вітальної кімнати житлового будинку, який розташований на території домоволодіння АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин вступила у словесну суперечку із своїм співмешканцем ОСОБА_6 , у ході якої ОСОБА_5 , діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, тримаючи кухонний ніж у правій руці, нанесла два удари лезом вказаного ножа в область лівої кисті та живота ОСОБА_6 , внаслідок чого спричинила легкі тілесні ушкодження. З метою доведення свого умислу в кінці, нанесла ще один удар лезом ножа в життєво важливий орган - ділянку грудної клітини в області серця ОСОБА_6 . У результаті вказаних дій ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , який відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є особою, яка постраждала від домашнього насильства, отримав тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент заподіяння, та перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням смерті, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у КНП «Старосинявська багатопрофільна лікарня». Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Старосинявського районного суду Хмельницької області від 31 липня 2025 року повернув апелянту. Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постановою від 14 січня 2026 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 задовільнила, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2025 року про повернення апеляційної скарги скасувала та призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 24 лютого 2026 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_5 та її захисника залишив без задоволення, а вирок Старосинявського районного суду Хмельницької області від 31 липня 2025 року - без змін. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, ставить питання про перегляд оскаржуваних судових рішень. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, захисник вказує на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зокрема зазначає, що: ? у діях ОСОБА_5 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України; ? суди, за наявності суперечностей між висновком судово-медичного експерта № 575 від 07 жовтня 2024 року, його показаннями та показаннями свідків, безпідставно відмовили стороні захисту в призначенні комісійної судово-медичної експертизи. Зауважує, що цей висновок експерта є недопустимим доказом, оскільки складений з порушенням методичних вимог та не підтверджується об`єктивними даними; ? суди без належного обґрунтування відмовили у призначенні судово-психологічної експертизи; ? суди безпідставно послалися у своїх рішеннях на завдання двох ударів потерпілому, а також не взяли до уваги, що відповідно до висновку експерта інші тілесні ушкодження відносяться до легких та підтверджують факт самооборони ОСОБА_5 ; ? фактичне затримання ОСОБА_5 відбулося 27 липня 2024 року о 21:03, хоча остання офіційно була затримана лише 28 липня 2024 року о 00:50 год, що є порушенням права на захист останньої та вплинуло на реєстрацію кримінального правопорушення саме за ч. 1 ст. 115 КК України, а не за ч. 1 ст. 121 КК України. Протокол затримання ОСОБА_5 та всі надані нею показання у період часу з 21:03 год 27 липня 2024 року по 00:50 год 28 липня 2024 року є недопустимими та неналежними доказами і були безпідставно покладені судами як доказ вини ОСОБА_5 ; ? судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 був упереджений; ? апеляційний суд у своєму рішенні послався на докази вини обвинуваченої, які безпосередньо не досліджував у судовому засіданні; ? суди призначаючи ОСОБА_5 покарання, зокрема, не врахували обставини, які пом`якшують покарання, ставлення засудженої до наслідків скоєного та безпідставно не застосували приписи ст. 69 КК України; ? ухвала апеляційного суду постановлена незаконним складом суду, є невмотивованою та не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Доводи захисника ОСОБА_4 , якими він обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам апеляційних скарг сторони захисту, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду. Щодо доводів касаційної скарги про те, що у діях ОСОБА_5 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України На обґрунтування доводів у цій частині захисник вказує, що суди не взяли до уваги характер інших тілесних ушкоджень, які підтверджують факт самооборони з боку ОСОБА_5 . Так, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за обставин, встановлених судом та кваліфікація кримінального правопорушення, є правильними та доводяться дослідженими судом доказами. Зі змісту вироку суду першої інстанції вбачається, що у судовому засіданні, безпосередньо у встановленому законом порядку, була допитана обвинувачена ОСОБА_5 , потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , експерти ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , зміст показань яких детально викладений у вироку. Крім того, судами встановлено, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, даними протоколу огляду місця події від 27 липня 2024 року, відповідно до якого проведено огляд території домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 . У ході проведення огляду виявлено на килимі, яким вкрита підлога в коридорі, сліди нашарування речовини бурого кольору з відбитком підошви взуття. У кімнаті №1 на підлозі наявні в декількох місцях сліди речовини бурого кольору, схожої на кров. Помітні сліди витирання зазначеної речовини. У кімнаті №1, по праву сторону від входу до кімнати №4, на підлозі лежить перекинений стілець зі спинкою, що свідчить про візуально порушену обстановку. Біля стільця, на відстані 8 см від порогу вхідних дверей до кімнати №4, наявний предмет, схожий на ніж із дерев`яним руків`ям із двома металевими заклепками, де на лезі ножа помітні нашарування речовини бурого кольору. Також на підлозі наявний електричний провід подовжувача, на якому наявні сліди речовини бурого кольору; даними протоколу огляду від 27 липня 2024 року, а саме проведено огляд тіла ОСОБА_6 , у ході проведення якого виявлено тілесні ушкодження, зокрема, між 2-м та 3-м ребром лівої половини грудної клітки наявна рана розміром 2х25 см та наявна рана на животі справа, ближче до середньої лінії, розміром 1,5х0,3 см.; даними висновку судово-медичного експерта № 575 від 07 жовтня 2024 року, відповідно до якого причиною смерті ОСОБА_6 явилась гостра внутрішня кровотеча, що розвинулась як ускладнення ножового проникаючого поранення грудної клітки з ушкодженням лівої легені та лівої легеневої артерії. Виявлені тілесні ушкодження у вигляді рани по передній поверхні грудної клітки зліва на 1 см вправо від лівої середньо-ключичної лінії в проекції 3-го міжребір?я; наскрізної рани міжреберних м?язів та парієтальної плеври по середньо-ключичній лінії в проекції 3-го міжребір?я зліва; рани вісцеральної плеври та тканини легені по реберній поверхні переднього сегменту верхньої долі лівої легені, що переходить в раневий канал, який завершується раною плеври та тканини легені по медіастинальній поверхні переднього сегменту верхньої долі лівої легені; наскрізної рани задньої стінки перикарду, наскрізної рани стінки лівої легеневої артерії; що утворились безпосередньо перед настанням смерті від дії гострого предмету з колюче-ріжучими властивостями, якими міг бути клинок ножа, за своїм характером є тяжкими тілесними ушкодженнями, що небезпечні для життя в момент заподіяння, та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті; даними висновку експерта № 1464 від 02 серпня 2024 року, відповідно до якого у крові ОСОБА_6 виявлено наявність етилового (винного) алкоголю в кількості 3,84‰; даними висновку експерта № 71 від 04 жовтня 2024 року, згідно з яким виявлена на лівій половині передньої поверхні грудної клітки трупа ОСОБА_6 проникаюча колото-різана рана утворилась від одноразової комбінованої як первинної колючої, так і наступної ріжучої механічної дії твердого плоского однобічно-гострого клинкового знаряддя, в тому числі і ножа з тупим «обухом» та гладкою ріжучою крайкою леза, що залишає в рані шкіри сліди солей 3-х валентного заліза. Згідно з приміткою, не виключено, що клинок даного ножа може мати широке (понад 1,5 мм) чи зламане вістря, або, незалежно від ширини вістря клинка, він ще може мати певні особливості ріжучої крайки леза в зоні вістря; даними протоколу огляду відеозапису від 28 липня 2024 року, у ході якого оглянуто відеозаписи з нагрудних портативних відеореєстраторів працівників ВП № 1 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, які здійснювали виїзд на повідомлення по матеріалах ЄО від 27 липня 2024 року по факту вбивства ОСОБА_6 ; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 15 жовтня 2024 року, у ході проведення якого ОСОБА_5 розповіла та продемонструвала, як завдала удари ОСОБА_6 ножем, їх кількість та локацію; даними висновку судово - психіатричного експерта № 685 від 18 вересня 2024 року, згідно якого ОСОБА_5 на період інкримінованого їй злочину психічним захворюванням не страждала, усвідомлювала свої дії та могла керувати ними; на момент проведення експертизи психічним захворюванням не страждала, усвідомлювала свої дії та могла керувати ними; будь-яких відхилень у її нервово - психічному стані не виявлено; застосування до неї примусових заходів медичного характеру не потребує; даними протоколу огляду від 10 жовтня 2024 року з фототаблицями, відповідно до якого, за участі спеціаліста-криміналіста оглянуто предмет, зовні схожий на кухонний ніж із дерев`яним руків`ям коричневого кольору, який був вилучений в ході огляду місця події від 27 липня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 . На лезі ножа наявні плями з речовиною бурого кольору, які ледь проглядаються. Довжина леза ножа від основи руків`я до його кінцевої точки - 11,5 см, ширина леза в його початковій точці (від руків`я) варіюється до його кінця від 2 до 1,2 см, в його середній частині по ширині становить 1,9 см. Заразом у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами в їх сукупності. Так, умисне вбивство, передбачене в ч. 1 ст. 115 КК України, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у виді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини, коли винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає можливість або неминучість (високу вірогідність) заподіяння смерті особі внаслідок його вчинення, бажає або свідомо припускає її настання. За приписами ст. 36 КК України, які втілюють гарантоване ст. 27 Конституції України право кожного захищати своє життя і здоров`я від суспільно небезпечних посягань, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання. Захист здійснюється шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, обумовлено необхідністю негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання в заподіянні шкоди нападнику загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів. На відміну від умисного вбивства (ст. 115 КК України) обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мета - захист охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої для припинення або відвернення посягання. Водночас відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони, за наявності підстав до її здійснення. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України). Явність такої невідповідності перш за все означає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода об`єктивно перебуває в очевидній, різкій невідповідності або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою захисту, що склалася для того, хто захищається. Особа, що захищається, повинна суб`єктивно усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, яку вона заподіює тому, хто посягає. Разом з тим, право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров`ю), і діє до припинення таких дій особою, яка посягає, та усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій. Отже, для кваліфікації діяння за ст. 118 КК України суд факту і права має встановити, що шкода, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, заподіяна особі, яка здійснює посягання, під час його вчинення, коли воно вже розпочате і ще не закінчене. З огляду на те, що йдеться про оборону від суспільно небезпечного посягання, а не від протиправного посягання (яке є меншим за обсягом поняттям відносно суспільно небезпечного посягання, адже останнє може бути вчинено й особою неосудною, і особою, яка не досягла віку, з якого настає відповідальність), суду достатньо встановити, що джерелом небезпеки є людина, яка своїми діями посягає на охоронювані правом відносини. Повертаючись до обставин цього провадження, колегія суддів виходить із того, що місцевий суд, оцінивши сукупність вищевказаних доказів за правилами, визначеними в ст. 94 КПК України, не встановив фактичних обставин, притаманних діянню, яке вчиняється у стані необхідної оборони. Вирішуючи питання про спрямованість умислу і доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні умисного вбивства, кваліфікованого за ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції належним чином зважив на спосіб і знаряддя вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, а також поведінку винного і потерпілого, що передувала події. Апеляційний суд, у свою чергу, обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості особи за ч. 1 ст. 115 КК України, ретельно перевірив доводи сторони захисту щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, і твердження про вчинення вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, та визнав такі доводи неспроможними. Як умотивовано зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, вбивство ОСОБА_6 було вчинено шляхом завдання ОСОБА_5 удару кухонним ножем у життєво важливий орган, в ліву половину грудей. Крім того,виявлені на тілі ОСОБА_6 тілесні ушкодження утворились безпосередньо перед настанням смерті від дії гострого предмету з колюче-ріжучими властивостями, якими міг бути клинок ножа, та перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням смерті, що підтверджено висновком експерта від 07 жовтня 2024 року №575. Водночас судами враховано, що ОСОБА_5 підтвердила, що саме цим ножем завдала удари ОСОБА_6 , а щодо кількості ударів остання вказала, що чітко пам`ятає один удар, інші могла заподіяти в метушні. У той же час, суди встановили, що відповідно до матеріалів провадження, зокрема, протоколу огляду трупа від 27 липня 2024 року та висновків експерта, ОСОБА_6 було завдано два проникаючих удари ножем, один з яких у ліву половину грудної клітки, що перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням його смерті, а інший - на животі справа, ближче до середньої лінії. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважив, що такого ножового поранення у цьому випадку було достатньо для настання смерті потерпілого та дійшов слушного висновку про те, що ОСОБА_5 , завдаючи удар у життєво важливий орган, усвідомлювала, що може позбавити життя потерпілого. Крім того, як убачається з висновку експерта від 29 квітня 2025 року № 248, у ОСОБА_5 , згідно довідки КНП «Старокостянтинівської БЛ», станом на 28 липня 2024 року виявлено садна шкіри в ділянці лівої скроні (скроневої ділянки голови) без зазначення кількості, розміру, форми, стану дна, що могли утворитися від дії тупого твердого предмету, по механізму «удар-тертя», та за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень. У цілому механізм утворення саден шкіри в ділянці лівої скроні у ОСОБА_5 може відповідати її показанням під час проведення з нею слідчого експерименту 15 жовтня 2024 року. У зв`язку з тим, що стан дна саден шкіри (ступінь їх підсихання) не описанні в представленій медичній довідці, а зазначено лише, що на рівні шкіри, говорити про давність їх утворення та чи могли вони бути спричинені 27 липня 2024 року не представляється можливим. Тож, суди, врахувавши, що вказаним висновком експерта не встановлено давність утворення тілесних ушкоджень на тілі обвинуваченої, обґрунтовано відхилили посилання сторони захисту на те, що цим висновком підтверджується факт самооборони з боку ОСОБА_5 . У той же час, суди дійшли переконання, що іншими наявними в матеріалах справи доказами вказаний факт також не підтверджується. Водночас судами ураховано, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 надав показання, що вдарив ногою в ліву частину обличчя обвинувачену, а працівники поліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили нанесення такого удару вказаним свідком. Крім цього, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що конкретні обставини та обстановка скоєння кримінального правопорушення, поведінка засудженої, спосіб та знаряддя вчинення діяння, характер виявлених тілесних ушкоджень підтверджує спрямованість умислу ОСОБА_5 саме на позбавлення життя потерпілого та про відсутність такого суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілого, яке б вимагало його негайного відвернення. Також судами встановлено, що в момент спричинення потерпілому смертельних ударів він не мав у руках сторонніх предметів. Отже, згідно висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зміст досліджених судом фактичних обставин і доказів спростовують показання засудженої в частині застосування нею необхідної оборони від дій ОСОБА_6 , які могли створити реальну загрозу заподіяння їй шкоди, що стало наслідком убивства нею потерпілого. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, зокрема, не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тож, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність у обвинуваченої прямого умислу на вбивство, оскільки спосіб та знаряддя вчинення діяння, а також характер виявлених тілесних ушкоджень свідчать про наявність в діях ОСОБА_5 прямого умислу на позбавлення життя ОСОБА_6 . Щодо доводів касаційної скарги захисника, що суди, за наявності суперечностей між висновком судово-медичного експерта № 575 від 07 жовтня 2024 року, його показаннями та показаннями свідків, безпідставно відмовили стороні захисту в призначенні комісійної судово-медичної експертизи. Цей висновок експерта є недопустимим доказом, оскільки складений з порушенням методичних вимог та не підтверджується об`єктивними даними; суди без належного обґрунтування відмовили у призначенні судово-психологічної експертизи Так, відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою даної норми визначено перелік діянь, які суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини й основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів. Суд звертає увагу на те, що у ст. 412 КПК України законодавець визначив, що невід`ємною властивістю поняття «істотність порушення вимог кримінального процесу» є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Отже, аналізуючи вищезазначені норми кримінального процесуального закону, необхідно з`ясувати, як вказані ті чи інші порушення вплинули на законність ухваленого судом рішення, при цьому треба виходити з «рівня істотності» відхилень від вимог норми кримінального процесуального права. Як уже було зазначено вище, висновком експерта від 07 жовтня 2024 року №575 встановлено, що причиною смерті ОСОБА_6 є гостра внутрішня кровотеча, що розвинулася як ускладнення ножового проникаючого поранення грудної клітки з ушкодженням лівої легені та лівої легеневої артерії. У той же час, допитаний в суді першої інстанції судово-медичний експерт ОСОБА_22 , роз`яснюючи свій висновок, підтримав його та, зокрема, пояснив, що технічно важко встановити глибину раневого каналу. Експерти можуть таке зробити за допомогою лінійки чи іншого предмета, але це заборонено робити, тому, що при введенні в рановий канал будь-яких предметів порушується його структура. У цьому випадку рановий канал - скошений. Для визначення його глибини потрібно ввести зонд, а він не вводиться, тому, що порушуються біологічні особливості. Це не можливо. Ніж для експертизи не надавався, проте експерт повідомив, що можливо що таким ножем заподіяно тілесні ушкодження. Щодо положення ОСОБА_6 зазначив, що заподіяння тілесного ушкодження можливо як в вертикальному так і в горизонтальному положенні. Варто зауважити, що комісійна експертиза - це дослідження, яке виконується групою з двох або більше експертів, що мають спеціалізацію в одній і тій самій галузі знань і вона призначається для вирішення найбільш складних завдань або якщо попередня експертиза викликала обґрунтовані сумніви. Як убачається із ухвали Старосинявського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2025 року (яка наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень), цей суд розглянув клопотання захисника ОСОБА_4 про призначення комісійної судово-медичної експертизи трупа та відмовив у його задоволенні, навівши відповідні мотиви. Разом з тим, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні погодився із вказаним висновком місцевого суду та вмотивовано зазначив, що у цьому кримінальному провадженні була проведена судово-медична експертиза трупа ОСОБА_6 за №575. Висновок експерта № 575 від 07 жовтня 2024 року містить чіткі відповіді на питання, поставлені у постанові слідчого, його висновки узгоджуються з іншими наявними у справі доказами, крім того, що експертизу було проведено особою, яка володіє спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи та була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Крім того, у судовому засіданні був допитаний експерт, який проводив судово-медичну експертизу, та учасникам провадження була надана можливість поставити йому питання щодо проведеної експертизи. Тож, об`єктивних підстав для визнання такого висновку недопустимим доказом суд не встановив, а також дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для призначення комісійної судово-медичної експертизи. Варто зауважити, що відповідно до ухвали Старосинявського районного суду Хмельницької області від 16 липня 2025 року, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, місцевий суд також розглянув клопотання захисника ОСОБА_4 про призначення амбулаторної судово - психологічної експертизи обвинуваченої та обґрунтовано відмовив у його задоволенні. Приймаючи таке рішення цей суд послався, зокрема, на те, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта №685 від 05 вересня 2024 року обвинувачена ОСОБА_5 на період вчинення інкримінованого їй злочину психічним захворюванням не страждала, усвідомлювала свої дії та могла керувати ними, на час проведення експертизи психічним захворюванням не страждає усвідомлює свої дії та може керувати ними, будь-яких відхилень у нервово-психічному стані не виявлено, не потребує застосування примусових заходів медичного характеру. Крім цього, судом встановлено, що висновок експерта № 685 містить розділ щодо психологічного дослідження обвинуваченої. Разом з тим, у судовому засіданні спеціаліст - психолог ОСОБА_20 , яка брала участь у судово-психіатричній експертизі обвинуваченої як спеціаліст, пояснила, що будь-яких відхилень, серед іншого і в емоційній сфері, які б виходили за межі норми у ОСОБА_5 виявлено не було, у зв`язку з чим призначення будь-яких інших експертиз не ініціювалося, потреб в таких не вбачалося. Отже, цей суд, врахувавши положення ст. 486 КПК України, обґрунтовано зазначив, що призначення судово-психологічної експертизи є правом, а не обов`язком суду, і оскільки захисник не навів об`єктивних даних, які б могли слугувати підставою для призначення та проведення судово-психологічної експертизи обвинуваченій ОСОБА_5 , не знайшов підстав для задоволення клопотання захисника. У той же час, варто зауважити, що захисник у поданій касаційній скарзі не обґрунтовує в чому конкретно полягала необхідність у призначенні судово-психологічної експертизи і як це вплинуло на законність та обґрунтованість судових рішень. Разом з тим, Суд звертає увагу, що відмова у задоволенні клопотань, зокрема, про призначення експертиз не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо сторона захисту з такими висновками суду не погоджується. Що стосується твердження захисника про упередженість судів, необхідно зазначити таке. Право на розгляд справи безстороннім судом, встановленим законом, гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однією із процесуальних гарантій цього права є забезпечення процедури відводу судді у ситуації, коли суддя має особистий інтерес щодо результату розгляду справи, конфлікт інтересів або іншим чином упереджений стосовно будь-якої особи, яка бере участь у справі. У кримінальному процесуальному законодавстві України закріплено інститут відводу, самовідводу, який передбачає інструменти для усунення упередженого судді від здійснення судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень. Нормами статей 75 та 76 КПК України передбачено обставини, що виключають участь судді в розгляді справи. Проте, зміст поданої касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень не містить відомостей, що сторона захисту була якимось чином обмежена скористатися правом заявити відвід судді за наявності підстав, передбачених статтями 75, 76 КПК України. Тож, доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими. Щодо доводів захисника про те, що фактичне затримання ОСОБА_5 відбулося 27 липня 2024 року о 21:03, хоча остання офіційно була затримана лише 28 липня 2024 року о 00:50 год, що є порушенням права на захист останньої та вплинуло на реєстрацію кримінального правопорушення саме за ч. 1 ст. 115 КК України, а не за ч. 1 ст. 121 КК України. Протокол затримання ОСОБА_5 та всі надані нею показання у період часу з 21:03 год 27 липня 2024 року по 00:50 год 28 липня 2024 року є недопустимими та неналежними доказами Відповідно до приписів ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування. Так, місцевий суд в оскаржуваному вироку встановив, що як убачається із наданих у судовому засіданні показань працівників поліції та оглянутих відеофайлів із записами з їх нагрудних камер, працівники поліції перебували на місце події разом із ОСОБА_5 до приїзду слідчо-оперативної групи у зв`язку з наявністю підстав вважати, що вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України. Тобто, фактичного затримання ОСОБА_5 не відбулося. Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції в судовому засіданні безпосередньо допитав обвинувачену ОСОБА_5 , зміст показань якої детально виклав у своєму рішенні та надав їм відповідну оцінку. Водночас суди, всупереч доводам захисника, не покладали та не обґрунтовували свої рішення показаннями, наданими обвинуваченою під час досудового розслідування, тим більше будь-якими поясненнями, наданими працівникам поліції до приїзду слідчо-оперативної групи. Крім того, Суд звертає увагу, що право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст.

412. Разом з тим, у поданій касаційній скарзі захисник не наводить жодного обґрунтування, яким чином під час досудового розслідування було порушено право ОСОБА_5 на захист, з огляду на вищевикладене. Тож, доводи захисника в цій частині також не є слушними. Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що ухвала апеляційного суду винесена незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_23 у складі колегії суддів 10 вересня 2025 року виносив ухвалу, яка була скасована Верховним Судом Право на розгляд справи безстороннім судом, встановленим законом, гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однією із процесуальних гарантій цього права є забезпечення процедури відводу судді у ситуації, коли суддя має особистий інтерес щодо результату розгляду справи, конфлікт інтересів або іншим чином упереджений стосовно будь-якої особи, яка бере участь у справі. У кримінальному процесуальному законодавстві України закріплено інститут відводу, самовідводу, який передбачає інструменти для усунення упередженого судді від здійснення судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень. Разом з тим, стаття 76 КПК України визначає підстави щодо недопустимості повторної участі судді в кримінальному провадженні. Згідно ч. 1 ст. 80 КПК України, за наявності підстав, передбачених статями 75-79 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід. Як убачається із ухвали Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2026 року, захисник ОСОБА_4 до початку судового розгляду заявив відвід судді ОСОБА_23 посилаючись на те, що ухвала Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, винесена цим суддею про повернення захиснику апеляційної скарги, раніше була скасована постановою Верховного Суду від 14 січня 2026 року. На думку захисника, повторний розгляд суддею ОСОБА_23 апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 після скасування судом касаційної інстанції постановленої ним ухвали про повернення апеляційної скарги порушує вимоги, передбачені ч. 3 ст. 76 КПК України. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, розглянувши вказану заяву про відвід, обґрунтовано відмовив у її задоволенні. Так, цей суд слушно зазначив, що ухвала судді Хмельницького апеляційного суду від 10 вересня 2025 року про повернення захиснику ОСОБА_4 його апеляційної скарги, є проміжним процесуальним рішенням постановленим під час підготовки до апеляційного розгляду кримінального провадження по суті. Крім того, апеляційний суд встановив, що відповідно до матеріалів провадження суддею ОСОБА_23 указане кримінальне провадження не переглядалося. Отже, доводи захисника в цій частині є безпідставними. Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що суди призначаючи ОСОБА_5 покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через суворість, не врахували обставини, які пом`якшують покарання, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також ставлення засудженої до наслідків скоєного та безпідставно не застосували ст. 69 КК України Так, положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Згідно із ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України. Тобто застосування ст. 69 КК України передбачає наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Як убачається рішення апеляційного суду, цей суд погоджуючись із рішенням місцевого суду зазначив, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_5 , урахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке згідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченої, яка за місцем проживання характеризується нейтрально, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштована, притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства один раз, раніше притягувалася до кримінальної відповідальності. Крім того, суд першої інстанції врахував відсутність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, а також наявність обставини, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою обвинувачена перебувала у сімейних або близьких відносинах. З огляду на це, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком, встановленим санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів. Доводи касаційної скарги захисника в частині того, що суди не визнали ряд обставин такими, що пом`якшують покарання, також не є слушними. Так, розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Необхідно також зазначити, що активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. Проте, як убачається із оскаржуваних судових рішень, суди, констатувавши відсутність щирого каяття, вказали, що ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого їй злочину визнала частково, не розкаялася, що свідчить про відсутність осуду своїх дій. Крім того, судами не встановлено, що ОСОБА_5 під час досудового розслідування активно сприяла розкриттю злочину. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що у цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для визнання в якості обставин, що пом`якшують покарання, щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину. У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності призначення менш суворого покарання, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженій покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Решта доводів касаційної скарги захисника висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України. В той же час, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412 - 414 КПК України, а відтак й необхідності зміни чи скасування судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України. Оскільки з касаційної скарги захисника, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Старосинявського районного суду Хмельницької області від 31 липня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_5 відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3