Постанова КЦС ВС № 725/2249/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ справа № 725/2249/24 провадження № 61-7494св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 березня 2025 року під головуванням судді Бойко М. Є. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2025 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н., Литвинюк І. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, Комунального підприємства «Міський торговельний комплекс «Калинівський ринок» про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог

1. В березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - скасувати рішення Чернівецької міської ради від 13 квітня 2011 року № 118 та розпорядження Чернівецького міського голови від 15 квітня 2011 року № 244-к про звільнення; - поновити його на посаді; - зобов`язати відповідальних осіб Комунального підприємства «Міський торговельний комплекс «Калинівський ринок» (далі - КП «МТК «Калинівський ринок») внести зміни до його трудової книжки відповідно до пунктів 4.1 та 2.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: змінити дату звільнення з «18 квітня 2011 року» на «21 лютого 2024 року»; - стягнути з Чернівецької міської ради на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18 квітня 2011 року до 21 лютого 2024 року у загальному розмірі 1 028 350,10 грн.

2. В обґрунтування вимог вказував, що він у період з 1996 року до 2011 року працював на посаді директора, а в подальшому - генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок». Рішенням Чернівецької міської ради від 31 березня 2011 року № 74 та розпорядженням Чернівецької міської ради від 06 квітня 2011 року № 219-к його відсторонено від виконання службових обов`язків, а з 18 квітня 2011 року відповідно до рішення Чернівецької міської ради від 13 квітня 2011 року № 118 та розпорядження Чернівецького міського голови від 15 квітня 2011 року № 244-к з ним припинено трудовий контракт. У порушення трудового законодавства розпорядження від 15 квітня 2011 року № 244-к йому так і не вручено, а трудову книжку він отримав лише після того, як звернувся до відповідача з відповідною заявою 13 лютого 2024 року, на яку йому надіслано повідомлення від 21 лютого 2024 року про можливість її отримання. Надалі він дізнався, що був звільнений за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, проте таке його звільнення вважав незаконним, оскільки належно виконував трудові обов`язки. 16 квітня 2011 року він був затриманий працівниками правоохоронних органів, тобто з цього часу не міг виконувати свої трудові обов`язки з незалежних від нього причин. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Шевченківський районний суд м. Чернівців рішенням від 03 березня 2025 року у задоволенні позову відмовив.

4. Суд першої інстанції встановив відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України та порушення роботодавцем порядку звільнення при прийнятті розпорядження Чернівецьким міським головою від 15 квітня 2011 року № 244-к.

5. Разом з тим, ОСОБА_1 , будучи обізнаним про своє звільнення, після звільнення з-під варти до роботи не з`являвся, вимог щодо допуску його для виконання трудових обов`язків відповідачам не заявляв, у період після звільнення з-під варти неодноразово звертався до генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок» про переоформлення договорів купівлі-продажу торгівельних місць, у встановлений статтею 233 КЗпП України строк не оспорював у суді незаконність свого звільнення та не довів поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі.

6. Чернівецький апеляційний суд постановою від 15 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляла адвокатка Фодчук О. В. задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 березня 2025 року змінив, виклав мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

7. Рішення суду в частині встановлення судом незаконності звільнення позивача з роботи та порушення процедури звільнення сторонами не оскаржувалось, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядалось.

8. Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 про його звільнення достеменно відомо 15 квітня 2011 року, оскільки 13 квітня 2011 року (тобто до затримання позивача та порушення щодо нього кримінального провадження) на сесії Чернівецької міської ради заслуховувався звіт адміністрації КП «МТК «Калинівський ринок» і робота генерального директора цього підприємства Ринжука І. І. визнана незадовільною та зобов`язано секретаря Чернівецької міської ради невідкладно розірвати контракт з директором КП «МТК «Калинівський ринок» ОСОБА_1 .

9. Розпорядження Чернівецького міського голови від 15 квітня 2011 року про звільнення позивача з роботи долучено до матеріалів кримінального провадження, з яким ОСОБА_1 та його представники неодноразово знайомились. В день звільнення з позивачем був проведений розрахунок заробітної плати та невикористаної частини відпустки, про що ОСОБА_1 давав пояснення в рамках кримінального провадження.

10. Крім цього, позивачу відомо, що йому не нараховується та не виплачується заробітна плата. 11. 30 квітня 2013 року позивач був звільнений з-під варти.

12. На території КП «МТК «Калинівський ринок» позивач на праві власності має контейнер для здійснення торгівельної діяльності. До подання цього позову до суду позивач неодноразово звертався до генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок» із заявами про видачу довідки про заробітну плату, а також із заявами про переоформлення права користування торгівельних місць.

13. Таким чином, позивач був достеменно обізнаний про своє звільнення та мав можливість звернутися до роботодавця із заявами про отримання копії розпорядження про звільнення та трудової книжки.

14. Втім, протягом майже тринадцяти років він не вчиняв будь-які дії, спрямовані на отримання розпорядження про звільнення, зокрема, з метою його оскарження, з`ясування причин невиконання трудових обов`язків тощо, або ж трудової книжки. Отже, ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати, що не з`являється на робоче місце, не виконує обов`язків генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок», відповідно, знав або мав можливість дізнатися підставу свого звільнення, звернувшись з вимогою про видачу відсутнього у нього документу, видача якого є обов`язковою і конфлікту з цього приводу у сторін спору, як зазначено вище, не вбачається.

15. Вказана обставина не була спростована позивачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції. Тому позивач, посилаючись лише на відсутність розписки в отриманні ним розпорядження про звільнення та трудової книжки у визначені законодавством строки, намагався довести, що така формальна обставина (за умови, коли розпорядження про звільнення з підставою звільнення є наявними в матеріалах кримінальної справи задовго до звернення позивача з цим позовом) дає право для звернення до суду без дотримання строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, оскільки, з урахуванням таких обставин (відсутність розписки в отриманні того, що вже видане і наявне у позивача), місячний строк в цій справі взагалі не розпочне свого перебігу, а порушення по неврученню наказів та трудової книжки буде вважатись триваючим.

16. Така поведінка позивача не може бути визнана добросовісною та залишена поза увагою суду при вирішенні питання щодо дотримання строку передбаченого статтею 233 КЗпП України.

17. Встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

18. Разом з тим, апеляційний суд встановив, що інформації про те, що затримка у видачі трудової книжки перешкоджала позивачу працевлаштуватися матеріали справи не містять. При цьому апеляційний суд врахував, що з моменту звільнення з-під варти, тобто 30 квітня 2013 року, до моменту звернення до суду у березні 2024 року (11 років) позивач не звертався до Чернівецької міської ради з вимогами про видачу йому трудової книжки.

19. Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, у період після виходу з-під варти ОСОБА_1 був керівником низки господарюючих суб`єктів, а саме: ТОВ «Профітек Плюс», ТОВ «Професіонал», ТОВ «Нова Гра», ТОВ «Компанія «Восход», ТОВ «Виробнича компанія «Джемма».

20. За таких обставин апеляційний суд вважав, що сама по собі відсутність трудової книжки не створювала позивачу будь-яких перешкод в реалізації трудових прав. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

21. У червні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 березня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

22. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

23. Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, постановах Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21, від 23 лютого 2022 року у справі № 759/16647/20, від 13 січня 2021 року у справі № 242/3602/19, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20, від 14 березня 2018 року у справі № 463/952/15, від 29 жовтня 2018 року у справі № 479/1065/17.

24. Висновок апеляційного суду про недобросовісну поведінку працівника зроблений із грубим порушенням норм процесуального права, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати розпорядження та трудову книжку, або ухилення позивача від їх отримання (відсутній акт про те, що позивач відмовився від ознайомлення наказу про його звільнення чи відмовився від отримання трудової книжки, або докази надсилання поштового повідомлення на адресу позивача із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки в матеріалах справи також відсутні). Наявність наказу чи розпорядження в матеріалах кримінальної справи не забезпечує належного та офіційного повідомлення робітника про його звільнення, а тому не створює правових наслідків. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

25. У серпні 2025 року від Чернівецької міської ради до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

26. Зазначає, що матеріалами справи підтверджується обізнаність позивача про його звільнення ще до ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки 21 лютого 2024 року.

27. Позивач, посилаючись лише на відсутність розписки в отриманні ним розпорядження про звільнення та трудової книжки, намагається довести, що така формальна обставина дає право для звернення до суду за захистом своїх прав через понад десять років з моменту звільнення, тобто без додержання строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.При цьому, ОСОБА_1 до відповідачів не з`являвся понад десять років та вимог щодо допуску його до виконання трудових обов`язків відповідачу чи адміністрації підприємства не заявляв.

28. У вересні 2025 року від КП «МТК «Калинівський ринок» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

29. Вказує, що доводи заявника про те, що реальне право на оскарження спірних рішень та розпоряджень він отримав після видачі трудової книжки 21 лютого 2024 року не спростовують наведених судами попередніх інстанцій висновків про пропуск позивачем строку звернення до суду.

30. Позивач порушує принцип добропорядності та доктрини заборони суперечливої поведінки, вдаючись до надмірного формалізму у трудовому праві. Рух справи в суді касаційної інстанції

31. Верховний Суд ухвалою від 30 липня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Шевченківського районного суду м. Чернівців. 32. 10 вересня 2025 року цивільна справа № 725/2249/24 надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, з`ясовані судами 33. 01 січня 2010 року Чернівецький міський голова та ОСОБА_1 уклали трудовий контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 наймається на посаду генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок», на строк до 31 грудня 2012 року.

34. Рішенням 7 сесії VI скликання Чернівецької міської ради від 13 квітня 2011 року № 118 «Про звіт адміністрації КП «МТК «Калинівський ринок» про діяльність підприємства за 2010 рік та за І-й квартал 2011 року» визнано роботу генерального директора та адміністрації КП «МТК «Калинівський ринок» незадовільною. Зобов`язано секретаря Чернівецької міської ради Михайлішина В. М. невідкладно розірвати контракт (строковий договір) від 01 січня 2011 року № 1143, укладений Чернівецьким міським головою з генеральним директором КП «МТК «Калинівський ринок», що належить до комунальної власності м. Чернівців ОСОБА_1 .

35. Розпорядженням Чернівецького міського голови від 15 квітня 2011 року № 244-к ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок» з 18 квітня 2011 року у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань пункту 2.6 трудового контракту (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України).

36. Також встановлено, що відносно ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження, у зв`язку з чим він був затриманий працівниками правоохоронних органів 16 квітня 2011 року та перебував під вартою до 30 квітня 2013 року.

37. Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 лютого 2021 року у справі № 726/574/13 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 212, статтею 15, частиною другою статті 368, частиною третьою статті 368, частиною четвертою статті 368 КК України. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу прокурора на виправдувальний вирок суду від 26 лютого 2021 року залишено без задоволення, а вирок суду - без змін.

38. Постановою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 726/574/13 вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 лютого 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року залишено без змін.

39. Листом від 21 лютого 2024 року Чернівецький міський голова повідомив ОСОБА_1 про те, що трудову книжку серії НОМЕР_1 він може отримати у відділі з питань кадрової роботи міської ради.

40. З пояснень сторін встановлено, що трудову книжку ОСОБА_1 отримав 21 лютого 2024 року. Позиція Верховного Суду

41. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

42. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

43. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

44. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

45. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

46. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

47. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 березня 2025 року в частині встановлення судом незаконності звільнення позивача з роботи та порушення процедури звільнення апеляційним судом не переглядалось, доводів з цього приводу касаційна скарга не містить, тому Верховний Суд в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

48. Згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

49. Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

50. У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у cправі № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (див.: пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22)), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22), а також результат тлумачення норм має бути розумним (див.: пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, (провадження № 12-33гс22)).

51. У постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 761/28934/18 вказано, що строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення. Встановлені статтею 233 КЗпП України строки не перериваються і не зупиняються та застосовуються незалежно від заяви сторін. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

52. Аналогічні правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 593/1164/21.

53. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

54. У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

55. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

56. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (постанова Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18).

57. Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 вказував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

58. Подібні за змістом правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22.

59. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати розпорядження чи трудову книжку, або ухилення позивача від їх отримання (відсутній акт про те, що позивач відмовився від ознайомлення наказу про його звільнення чи відмовився від отримання трудової книжки, або докази надсилання поштового повідомлення на адресу позивача із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки в матеріалах справи також відсутні). Наявність наказу чи розпорядження в матеріалах кримінальної справи не забезпечує належного та офіційного повідомлення робітника про його звільнення, а тому не створює правових наслідків.

60. Такі доводи позивач наводить в обґрунтування своєї позиції про те, що до моменту отримання трудової книжки 21 лютого 2024 року він був позбавлений можливості належним чином реалізувати своє право на звернення до суду в порядку статті 233 КЗпП України.

61. Однак колегія суддів вважає безпідставними зазначені доводи, оскільки як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, рішенням 7 сесії VI скликання Чернівецької міської ради від 13 квітня 2011 року № 118 «Про звіт адміністрації КП «МТК «Калинівський ринок» про діяльність підприємства за 2010 рік та за І-й квартал 2011 року» визнано роботу генерального директора та адміністрації КП «МТК «Калинівський ринок» незадовільною. Зобов`язано секретаря Чернівецької міської ради Михайлішина В. М. невідкладно розірвати контракт (строковий договір) від 01 січня 2011 року № 1143, укладений Чернівецьким міським головою з генеральним директором КП «Міський торговельний комплекс «Калинівський ринок», що належить до комунальної власності міста Чернівців ОСОБА_1 .

62. Розпорядженням Чернівецького міського голови від 15 квітня 2011 року № 244-к ОСОБА_1 звільнений з посади генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок» з 18 квітня 2011 року у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань пункту 2.6 трудового контракту (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України).

63. Відносно ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження, у зв`язку з чим він затриманий працівниками правоохоронних органів 16 квітня 2011 року та перебував під вартою до 30 квітня 2013 року. Кримінальне провадження порушено у зв`язку із зловживанням службовим становищем ОСОБА_1 , як генеральним директором КП «МТК «Калинівський ринок».

64. Після порушення кримінального провадження, копія розпорядження міського голови про звільнення позивача з роботи долучена до матеріалів кримінальної справи, з якими позивач та його представник постійно знайомились.

65. В матеріалах справи міститься копія вироку Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 лютого 2015 року, в якому зазначено, що допитаний судом ОСОБА_1 свою вину не визнав та пояснив, що 13 квітня 2011 року без висновку він був звільнений з вказаної посади (т. 1 а. с. 43). У вироку є посилання на дослідження матеріалів справи, зокрема т. 18 а. с. 163 «копія розпорядження Чернівецького міського голови від 15 квітня 2011 року № 244-к «Про звільнення ОСОБА_1 - генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок» (т. 1 а. с. 61).

66. Як вбачається із копії вироку Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 лютого 2021 року, що набрав чинності та яким позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 364, статтею 15, частиною другою статті 368, частиною третьою статті 368 КК України і за відсутністю в його діях складу вказаних кримінальних правопорушень виправдано, в ході розгляду цього кримінального провадження позивач особисто надав показання про те, що, зокрема, 31 березня 2011 року Чернівецька міська рада відсторонила його від керівництва КП «МТК «Калинівський ринок» і з того дня він не з`являвся на ринку. 13 квітня 2011 року рішенням сесії Чернівецької міської ради його звільнено з посади генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок», що було загальновідомим фактом і висвітлено в засобах масової інформації. На цю посаду 14 квітня 2011 року було призначено іншу особу, розпорядженням секретаря Чернівецької міської ради дату його звільнення змінено на 18 квітня 2011 року. Проте, саме 13 квітня 2011 року у день справжнього звільнення він отримав повний розрахунок, як звільнена особа.

67. Отже, про своє звільнення з роботи позивач дізнався одразу після розпорядження та був обізнаний про рішення щодо його звільнення.

68. Ці обставини також свідчать про обізнаність позивача з підставами свого звільнення та дозволяли повноцінно реалізувати право на звернення з відповідним позовом до суду у межах строку встановленого Законом.

69. При цьому колегія суддів враховує, що оскільки встановлені положеннями статті 233 КЗпП України норми спрямовують свій зміст на надання особі можливості захистити порушені права, отримання копій оспорюваних наказів не особисто позивачем, а його представником, на виконання останнім представницьких повноважень щодо ведення претензійно-правової роботи, спрямованої на захист трудових прав свого клієнта, є також обставиною, яка враховується для мети визначення початку перебігу строку звернення до суду.

70. Крім того, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

71. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

72. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

73. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

74. Відповідно до частин першої, другої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

75. Реалізація передбаченого статтею 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

76. Суди встановили, що ОСОБА_1 про його звільнення було достеменно відомо 15 квітня 2011 року, оскільки 13 квітня 2011 року (тобто до затримання позивача та порушення щодо нього кримінального провадження) на сесії Чернівецької міської ради заслуховувався звіт адміністрації КП «МТК «Калинівський ринок» і робота генерального директора цього підприємства Ринжука І. І. була визнана незадовільною та зобов`язано секретаря Чернівецької міської ради невідкладно розірвати контракт з директором КП «МТК «Калинівський ринок» ОСОБА_1 .

77. Розпорядження Чернівецького міського голови від 15 квітня 2011 року про звільнення позивача з роботи долучено до матеріалів кримінального провадження, з яким ОСОБА_1 та його представники неодноразово знайомились. В день звільнення з позивачем був проведений розрахунок заробітної плати та невикористаної частини відпустки, про що ОСОБА_1 давав пояснення в рамках кримінального провадження.

78. Крім цього, позивачу відомо, що йому не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата. 79. 30 квітня 2013 року позивач був звільнений з-під варти.

80. Також встановлено, що на території КП «МТК «Калинівський ринок» позивач на праві власності має контейнер для здійснення торгівельної діяльності. До подання цього позову до суду позивач неодноразово звертався до генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок» із заявами про видачу довідки про заробітну плату, а також із заявами про переоформлення права користування торгівельних місць (т. 1 а. с. 241-247).

81. Таким чином, позивач був достеменно обізнаний про своє звільнення та мав можливість звернутися до роботодавця із заявами про отримання копії розпорядження про звільнення та трудової книжки.

82. Втім колегія суддів враховує, що, як встановили суди попередніх інстанцій, позивач протягом майже тринадцяти років не вчиняв будь-які дії, спрямовані на отримання розпорядження про звільнення, зокрема з метою його оскарження, з`ясування причин невиконання трудових обов`язків тощо, або ж трудової книжки. Отже, ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати, що не з`являється на робоче місце, не виконує обов`язків генерального директора КП «МТК «Калинівський ринок», відповідно, знав або мав можливість дізнатися підставу свого звільнення, звернувшись з вимогою про видачу відсутнього у нього документу, видача якого є обов`язковою і конфлікту з цього приводу у сторін спору, як зазначено вище, не вбачається. Указану обставину позивач не спростував в судах першої та апеляційної інстанцій. Тому, вбачається, що позивач, посилаючись лише на відсутність доказів про отримання ним розпорядження та трудової книжки у визначені законодавством строки, намагається довести, що така формальна обставина (за умови, коли розпорядження про звільнення з підставою звільнення є наявними в матеріалах кримінальної справи задовго до звернення позивача з цим позовом) дає право для звернення до суду без дотримання строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, оскільки, з урахуванням таких обставин (відсутність розписки в отриманні того, з чим вже ознайомлений позивач), місячний строк в цій справі взагалі не розпочне свого перебігу, а порушення по неврученню розпорядження та трудової книжки буде вважатись триваючим.

83. Враховуючи викладене, суд першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 не навів поважних причин недотримання ним передбаченого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з позовом про захист порушеного права, які об`єктивно перешкоджали чи створювали йому труднощі для своєчасного звернення до суду, та не підтвердив це належними доказами, дійшли правильного висновку, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

84. Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 зазначено, що частиною п`ятою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

85. Апеляційний суд встановив, що інформації про те, що затримка у видачі трудової книжки перешкоджала позивачу працевлаштуватися матеріали справи не містять. При цьому слід враховувати, що з моменту звільнення з-під варти, тобто 30 квітня 2013 року, до моменту звернення до суду в березні 2024 року (11 років) позивач не звертався до Чернівецької міської ради з вимогами про видачу йому трудової книжки.

86. Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, у період після виходу з-під варти ОСОБА_1 був керівником низки господарюючих суб`єктів, а саме: ТОВ «Профітек Плюс», ТОВ «Професіонал», ТОВ «Нова Гра», ТОВ «Компанія «Восход», ТОВ «Виробнича компанія «Джемма».

87. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави вважати, що у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки мав місце вимушений прогул позивача та були перешкоди для його працевлаштування, а на роботодавця слід покласти матеріальну відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.

88. Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, постановах Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21, від 23 лютого 2022 року у справі № 759/16647/20, від 13 січня 2021 року у справі № 242/3602/19, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20, від 14 березня 2018 року у справі № 463/952/15, від 29 жовтня 2018 року у справі № 479/1065/17 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

89. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Щодо клопотань про розгляд цієї справи з викликом учасників справи

90. В липні, листопаді 2025 року та січні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвоката Шульженко Д. Ю., подав до Верховного Суду клопотання, в яких просив провести розгляд справи з викликом учасників справи.

91. Клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.

92. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

93. У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

94. Таким чином, питання про виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень.

95. Колегія суддів не вбачає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень у цій справі, а тому заявлені клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи задоволенню не підлягають. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

96. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

97. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Щодо судових витрат

98. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

99. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Відмовити в задоволенні клопотань представника ОСОБА_1 - адвоката Шульженка Дениса Юрійовича, про розгляд цієї справи з викликом учасників справи. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 березня 2025 року в незміненій частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров