Постанова КЦС ВС № 199/6566/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ справа № 199/6566/24 провадження № 61-5760св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М., розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Алексєєв Олександр Євгенович на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Макарова М. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Дніпровської міської ради від 21 травня 2014 року № 171/51 «Про передачу земельної ділянки на АДРЕСА_1 в оренду ОСОБА_1 , по фактичному розміщенню нежитлової будівлі та споруд і для проєктування та будівництва» затверджено технічну документацію із землеустрою, розроблену товариством з обмеженою відповідальністю «Геоматика», щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 2,1728 га (кадастровий номер 1210100000:01:075:0042), ухвалено зареєструвати право комунальної власності на вказану земельну ділянку за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпровської міської ради. Передано зазначену земельну ділянку в оренду строком на 10 років ОСОБА_1 , по фактичному розміщенню нежитлової будівлі та споруд і для проєктування та будівництва, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, код цільового використання землі (інша комерційна діяльність). Вказаним рішенням позивача зобов`язано у тримісячний строк з моменту реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпровської міської ради, укласти з міською радою в установленому порядку договір оренди землі, здійснити державну реєстрацію прав за договором відповідно до вимог закону, привести у належний санітарний стан передану територію. У подальшому постійно проводити роботи з прибирання та благоустрою переданої території, забезпечити збереження та вільний доступ до мереж міських інженерних комунікацій, які проходять уздовж переданої території, для проведення ремонтних та профілактичних робіт, виконання вимог та умов передачі земельних ділянок, викладених у висновках уповноважених органів, під час погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), статті 48 Закону України «Про охорону земель», і всіх інших передбачених законом вимог, що регулюють діяльність у певних сферах господарювання. 01 липня 2014 року між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, згідно з яким останньому передано в оренду спірну земельну ділянку по фактичному розміщенню нежитлової будівлі та споруд для проєктування і будівництва. Підставою для укладення вказаного договору було рішення міської ради від 21 травня 2021 року № 171/51. Договір оренди укладено строком на 10 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новій строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Вказаним договором визначені умови та строки передачі земельної ділянки в оренду, умови використання земельної ділянки, умови повернення земельної ділянки, умови зміни договору і припинення його дії. 01 липня 2014 року за актом приймання передачі земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:075:0042 орендодавець передав, а орендар прийняв у користування земельну ділянку. На орендованій земельній ділянці знаходяться нежитлова будівля літ. А-1, огорожа № 1-4, І - мостіння. Позивач зазначав про те, що він належним чином виконував свої обов`язки за договором оренди, та після спливу строку дії договору скористався своїм переважним правом на його укладення на новий строк, подавши відповідне клопотання від 23 травня 2024 року відповідачу з додатками, зокрема, додатковою угодою до договору оренди землі. Також у клопотанні від 23 травня 2024 року та додатковій угоді до договору оренди землі він просив відповідача поновити договір оренди землі. 19 червня 2024 року позивачем отримано від Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради лист-повідомлення від 17 червня 2024 року № 8/9-1203 про заперечення щодо поновлення договору оренди землі від 01 липня 2014 року. У вищезазначеному листі-повідомлені від 17 червня 2024 року № 8/9-1203 відповідач посилався на те, що з метою недопущення втрат до місцевого бюджету та порушення закону необхідно було внести зміни до Державного земельного кадастру у частині коду класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, що відповідає фактичному виду використання земельної ділянки. Також додати до поданих матеріалів акт обстеження земельної ділянки на виконання рішення міської ради від 02 лютого 2011 року № 217/8 «Про обстеження стану земельних ділянок у м. Дніпропетровську», рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 червня 2014 року № 321 «Про обстеження стану земельних ділянок у м. Дніпропетровську». Відсутність повного пакету документів унеможливлює підготовку відповідного проєкту рішення міської ради. На підставі вищевикладеного, керуючись пунктом 3.1.25 Положення, затвердженого рішенням міської ради від 19 жовтня 2022 року № 52/28 «Про затвердження Положення про департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради» Дніпровська міська рада заперечувала проти поновлення договору оренди землі від 01 липня 2014 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 . Позивач вказував, що він протягом усього часу з дня закінчення терміну дії договору оренди продовжує користуватись спірною земельною ділянкою та виконує всі обов`язки орендаря, у тому числі щодо сплати орендної плати за земельну ділянку, а відповідач продовжує приймати орендну плату за спірну земельну ділянку та не висловлює своїх заперечень проти користування нею. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 01 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. та зареєстрованого за № 1822 (номер державної реєстрації 618382 від 01 липня 2014 року), укладеного між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 на підставі рішення міської ради від 21 травня 2014 року № 171/51 «Про передачу земельної ділянки на АДРЕСА_1 в оренду ОСОБА_1 , по фактичному розміщенню нежитлової будівлі та споруд і для проєктування та будівництва», кадастровий номер земельної ділянки: 1210100000:01:075:0042, на той самий строк та на тих самих умовах у відповідній редакції. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року у складі судді Руденка В. В. позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 01 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. та зареєстрованого за № 1822 (державна реєстрація 618382 від 01 липня 2014 року), укладеного між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 на підставі рішення міської ради від 21 травня 2014 року № 171/51 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 по фактичному розміщенню нежитлової будівлі та споруд і для проєктування та будівництва», кадастровий номер земельної ділянки: 1210100000:01:075:0042, на той самий строк та на тих самих умовах у запропонованій позивачем редакції. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено дотримання процедури поновлення договору оренди землі згідно з умовами викладеними у пункті 8 договору оренди та положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі». Отже, з огляду на закінчення строку дії договору оренди землі позивачем відповідно до його умов та вимог закону було повідомлено відповідача щодо реалізації ОСОБА_3 свого переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк. Вказані обставини підтверджуються направленим відповідачу клопотанням від 23 травня 2024 року, до якого була додана, зокрема, додаткова угода про поновлення договору оренди землі. Зазначене свідчить про повідомлення позивачем як орендарем відповідача як орендодавця в установлений законом строк про намір поновити договірні відносини на новий строк, з дотриманням передбаченого законодавством та умовами договору оренди порядку, у тому числі щодо долучення до листа-повідомлення проєкту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. Закон України «Про оренду землі» не передбачає обов`язкового надання орендарем інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, крім проєкту додаткової угоди, а заперечення орендодавця стосовно поновлення договору оренди землі має бути обґрунтованим і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проєкті додаткової угоди. Відповідь Дніпровської міської ради, в якій зазначається, що відсутність повного пакету документів унеможливлює підготовку відповідних проєктів рішення міської ради не є запереченнями щодо поновлення договорів оренди землі. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що лист-повідомлення відповідача про заперечення щодо поновлення договору оренди землі від 17 червня 2024 року № 8/9-1203 є необґрунтованим, оскільки відповідачем не зазначено, що саме йому перешкоджало самостійно оглянути земельну ділянку та скласти акт про її огляд та внести зміни до Державного земельного кадастру у частині коду класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, що відповідає фактичному виду використання земельної ділянки. При цьому відповідач не зазначив, який саме код класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок відповідає фактичному виду використання земельної ділянки. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме подання позову про визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідної додаткової угоди, оскільки сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити реального захисту порушеного права, тому що відповідний договір є поновленим в силу закону, а також в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року скасовано та закрито провадження у справі. Роз`яснено ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час дії договору оренди землі та на цей час позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець. Останній є власником нерухомого нежитлового майна, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню якого та для проєктування і будівництва у 2014 році була передана в оренду спірна земельна ділянка. Таким чином, фактично з 2021 року вищезазначений нерухомий нежитловий об`єкт, розташований на спірній земельній ділянці, визначений як торговельно-офісний житлово-розважальний комплекс. Отже, суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли між юридичними особами щодо користування відповідною земельною ділянкою. Ураховуючи викладене, справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Алексєєв О. Є.звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Алексєєв О. Є. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року., витребувано справу із суду першої інстанції. У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає, що апеляційний суд не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17, від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/8542/16, від 17 березня 2021 року у справі № 263/15489/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 266/1/17,від 02 червня 2021 року у справі № 520/1677/18. Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у відповідних правовідносинах. Позивач як фізична особа-підприємець не здійснював на орендованій земельній ділянці підприємницької діяльності, направленої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Отже, справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Позиція інших учасників справи У червні 2025 року Дніпровська міська раданаправила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Алексєєв О. Є., а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Цільове призначення спірної земельної ділянки є комерційна діяльність. Проєктування та будівництво на відповідній земельній ділянці протягом дії договору оренди здійснювалося позивачем саме як фізичною особою-підприємцем. Аналіз змісту та підстав позову свідчить про те, що спір між сторонами виник унаслідок здійснення позивачем господарської діяльності з надання в оренду й експлуатацію нерухомого майна. Крім того, представник позивача звернувся до апеляційного суду з клопотанням про передачу справи за встановленою юрисдикцією до господарського суду. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року відкрито провадження у справі № 199/6566/24, що свідчить про фактичне визнання позивачем підстав для розгляду справи у порядку господарського судочинства.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України). Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України). Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20; від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18; від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17; від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б». Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських (постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зазначено, що «з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) вказано, що: «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Судом установлено, що договір оренди землі від 01 липня 2014 року укладено між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 як фізичною особою. Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 01 липня 2014 року, кадастровий номер 1210100000:01:075:0042, спірна земельна ділянка розташована на території існуючого громадського центру, її цільовим використанням є комерційна діяльність. Також судом установлено, що проєктування та будівництво на земельній ділянці, яка була передана в оренду позивачу, протягом дії договору оренди здійснювалась ним саме як фізичною особою-підприємцем. Відповідно до Технічного звіту з виконання вимірювань, випробувань і перевірок електрообладнання, яке проводилось з жовтня 2021 року по об`єкту: торговельно-офісний житлово-розважальний комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , його замовником виступав саме фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 19 червня 2020 року по 29 грудня 2023 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Основним видом економічної діяльності було надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. З 01 січня 2024 року ОСОБА_1 є зареєстрованим як фізична особа-підприємець, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Його діяльність не припинена. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що станом на час дії договору оренди землі позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, він є власником нерухомого майна, яке з 2021 року визначено як торговельно-офісний житлово-розважальний комплекс, що розташовано на АДРЕСА_1. По фактичному розташуванню вказаного нерухомого майна спірна земельна ділянка була передана в оренду позивачу для проєктування і будівництва. Ураховуючи викладене, з огляду на характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спір між сторонами виник із господарських правовідносин, оскільки фактично він пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності позивачем шляхом надання в оренду й експлуатацію нерухомого майна. Такі висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 729/198/25. Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, а суд першої інстанції вирішуючи спір в порядку цивільного судочинства, не врахував характер правовідносин, що виникли між сторонами. Крім того, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2025 року у справі № 199/6566/24 заяву представника ОСОБА_1 - Алексєєва О. Є. про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено. Передано справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Дніпропетровської області. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне провадження у справі № 199/6566/24 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі. Відсутні докази ухвалення господарським судом рішення у вказаній справі по суті спору. Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що позивач виступає як підприємець у відповідних правовідносинах, на увагу не заслуговують, оскільки апеляційним судом встановлено, що правовідносини між сторонами пов`язані зі здійсненням господарської діяльності позивачем шляхом надання в оренду й експлуатацію нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, код цільового використання землі (інша комерційна діяльність). Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17, від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/8542/16, від 17 березня 2021 року у справі № 263/15489/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 266/1/17,від 02 червня 2021 року у справі № 520/1677/18, на увагу не заслуговують, оскільки не є релевантними у справі, що переглядається. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки судів є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Алексєєв Олександр Євгеновича залишити без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська