Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/3530/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3530/25 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді О.С. Скрипчук суддів П.Т. Манюк Н.М. Кравчук, розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЛУЧ» б/н від 19.03.2025 (вх. № 01-05/805/26 від 19.03.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2026 (повний текст складено 03.03.2026, суддя Яворський Б.І) у справі № 914/3530/25 за позовом: Фізичної особи-підприємця Федіна Володимира Володимировича до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЛУЧ» про: стягнення 214 320, 00 грн заборгованості ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець Федін Володимир Володимирович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЛУЧ» про стягнення 380 880,00 грн заборгованості за договором №68/78 на виконання ремонтних робіт від 23.02.2025, з яких: 317 400,00 грн основний борг та 63 480,00 грн штраф. У позовній заяві позивач також зазначав, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 15 000,00 грн. В подальшому, 28.11.2025 позивач до суду першої інстанції подав заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 178 600,00 грн та штрафу до 35 720,00 грн. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.01.2026 прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог. Позовні вимоги у справі мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №66/78 на виконання ремонтних робіт в частині здійснення повної та своєчасної оплати за оренду спецтехніки та виконані роботи, згідно актів наданих послуг від 10.03.2025-27.05.2025. За неналежне виконання договірних зобов`язань позивачем на підставі умов договору нараховано 35 720,00 грн 20% штрафу, які позивач просив суд стягнути з відповідача. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.02.2026 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЛУЧ» на користь Фізичної особи-підприємця Федіна Володимира Володимировича 178 600, 00 грн заборгованості, 35 720,00 грн штрафу та 2571,84 грн судового збору. Суд першої інстанції з матеріалів справи встановив, що між сторонами існують договірні правовідносини, позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо надання в оренду техніки, тоді як відповідач не здійснив своєчасної та повної оплати орендних платежів, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 178 600,00 грн. Оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 35 720,00 грн штрафу, перевіривши правильність його нарахування та встановивши, що такий розрахунок є правильним. Разом з тим суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, зазначивши, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, які б відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України могли бути підставою для їх зменшення. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 23.02.2026 в частині стягнення штрафу, Товариство з обмеженою відповідальністю «СТОЛУЧ» подало апеляційну скаргу б/н від 19.03.2025 (вх. № 01-05/805/26 від 19.03.2025) в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача 35 720, 00 грн штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЛУЧ» на користь Фізичної особи-підприємця Федіна Володимира Володимировича 17 860, 00 грн штрафу. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення штрафних санкцій, не врахував сукупність істотних обставин справи, зокрема часткове виконання відповідачем зобов`язання, відсутність ухилення від його виконання, неспівмірність розміру неустойки наслідкам порушення, відсутність доведених негативних наслідків для позивача та незначний строк прострочення. За твердженням скаржника, місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам, які мають істотне значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій, та формально підійшов до застосування положень частини третьої статті 551 ЦК України. У зв`язку з цим апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій є передчасним, не відповідає вимогам законодавства та сформованій судовій практиці, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про зменшення розміру неустойки на 50 %. Фізична особа - підприємець Федін Володимир Володимирович подав до суду пояснення на апеляційну скаргу, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області без змін. Пояснення на апеляційну скаргу мотивовані тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує. За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи. Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012). Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне. 23 лютого 2025 року Фізичною особою-підприємцем Федіним Володимиром Володимировичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТОЛУЧ» (замовник) укладено договір №68/78 на виконання ремонтних робіт, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати в оренду коток дорожній bomag bw 120 без оператора та важкий коток дорожній JCB. Вартість виконаних робіт є договірною в усній формі та зафіксована в акті виконаних робіт та рахунку (ціна вказується залежно від типу і моделі котка та терміну). Розрахунок за надані послуги не повинен перевищувати трьох банківських днів з моменту завершення ремонтних робіт та отримання замовником рахунку на оплату (п.2.1 та п.2.2 договору). За умовами п.3.3 договору замовник зобов`язався вчасно оплатити всі послуги згідно даного договору, за невчасну оплату за послуги та протермінування більше 14 банківських днів від отримання акту виконаних робіт або рахунку або дати створення цих документів не залежно чи замовник підписав їх, замовник сплачує 20% штрафу від суми акту або рахунку та по 10%, від суми рахунку або акту за кожен протермінований місяць від дати створення акту виконаних робіт та рахунку. Порядок прийому-передачі робіт погоджений сторонами у розділі 4 договору. Відповідно до п.5.3 договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт на умовах даного договору замовник сплачує пеню у розмірі потрійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від вартості виконаних робіт. За невчасну оплату за послуги та протермінування більше 14 банківських днів від отримання акту виконаних робіт або рахунку або дати створення цих документів не залежно чи замовник підписав їх, замовник сплачує 20% штрафу від суми акту або рахунку та по 5%, від суми рахунку або акту за кожен протермінований тиждень від дати створення акту виконаних робіт та рахунку (п.5.5 договору). Позивач зазначає, що на виконання умов укладеного договору він упродовж 10.03.2025-27.05.2025 надав послуги оренди спецтехніки та виконання робіт із залученням спецтехніки, що підтверджується актами виконаних робіт: №1003/5 від 10.03.2025 на суму 21600,00 грн, №1503/5 від 15.03.2025 на суму 11400,00 грн, №1603/1 від 16.03.2025 на суму 27200,00 грн, №2303/1 від 23.03.2025 на суму 62400,00 грн, №3003/1 від 30.03.2025 на суму 36800,00 грн, №0504/1 від 05.04.2025 на суму 60800,00 грн, №1902/2 від 19.04.2025 на суму 16000,00 грн, №0505/3 від 05.05.2025 на суму 9600,00 грн, №1305/3 від 13.05.2025 на суму 9600,00 грн та №2705/1 від 27.05.2025 на суму 48000,00 грн, копії яких долучено до матеріалів справи. Первинні документи підписані сторонами без зауважень, проте відповідач вартість отриманого товару оплатив лише частково. Залишок заборгованості складає 178600,00 грн. 06.11.2025 позивач направив на адресу відповідача претензією з вимогою про сплату заборгованості, яка залишена без задоволення. При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2026 по справі №914/3530/25 оскаржується відповідачем в частині стягнення штрафних санкцій, відтак відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №914/1517/18). Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21). У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова

позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18). Поряд з викладеним колегія суддів зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22). Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, встановив відсутність обставин, які б мали істотне значення для їх зменшення. Зокрема, відповідач не надав доказів скрутного фінансового становища (фінансової звітності, балансів, відомостей про стан рахунків), а також доказів існування обставин, які перешкоджали своєчасному виконанню ним своїх зобов`язань. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Вирішуючи питання щодо можливості застосування положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд врахував обставини справи, доводи сторін та надані ними докази, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру штрафних санкцій. Наведені висновки узгоджуються з нормами законодавства, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки таке зменшення не є обов`язком суду, а належить до його дискреційних повноважень та застосовується лише за наявності обставин, що мають істотне значення. При вирішенні цього питання суд щоразу виходить із конкретних обставин справи. Такий підхід є усталеним у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22). У зв`язку з викладеним колегія суддів зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах може бути обумовлене зменшення судом розміру штрафних санкцій, а також дискреційний характер відповідних повноважень суду виключають можливість їх автоматичного застосування. Вирішальним є встановлення наявності виняткових обставин, які виправдовують таке зменшення. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно не застосував положення статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, які б давали підстави для зменшення розміру штрафних санкцій. Тому доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими. Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2026 у справі № 914/3530/25. За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд УХВАЛИВ : 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЛУЧ» б/н від 19.03.2025 (вх. № 01-05/805/26 від 19.03.2025) залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2026 у справі № 914/3530/25 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Головуючий суддя О.С. Скрипчук Суддя П.Т. Манюк Суддя Н.М. Кравчук