Постанова 4870 № 909/49/26

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/49/26 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді О.С. Скрипчук суддів Н.М. Кравчук Т.Я. Рим, розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства «Еко Беррі» б/н від 16.03.2025 (вх. № 01-05/766/26 від 17.03.2025) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.02.2026 (суддя Гула У.І) у справі № 909/49/26 за позовом: Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни до відповідача: Фермерського господарства «Еко Беррі» про: стягнення заборгованості в сумі 133 202,29 грн ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець Ярош Інна Іванівна звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Фермерського господарства «Еко Беррі» про стягнення заборгованості в сумі 133 202,29 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 29092025/2 від 29.09.2025 про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні в частині здійснення оплати за виконані перевезення, у зв`язку з чим у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 130 166,75 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору позивач нарахував відповідачу 2 544,72 грн пені, 245,41 грн 3% річних та 245,41 грн процентів за користування чужими коштами за надані послуги. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.02.2026 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства «Еко Беррі» на користь Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни 130 166,75 грн - основного боргу, 2 544,72 грн - пені, 245,41 грн 3% річних та 2 657,49 грн судового збору. В частині стягнення 245,41 грн - процентів за користування чужими коштами відмовлено. Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, встановив, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором № 29092025/2 про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні від 29.09.2025 та заявкою № 411 від 30.09.2025. Натомість, у порушення умов договору замовник (відповідач) не оплатив перевізнику (позивачу) вартість наданих транспортних послуг. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані транспортні послуги у сумі 130 166, 75 грн не сплачена, розмір такої заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується належними доказами та не спростований відповідачем. Разом з тим, суд першої інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних та пені, встановив, що відповідний розрахунок здійснено методологічно й арифметично правильно. Крім того, суд визнав необґрунтованою вимогу позивача про стягнення 245,41 грн процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України. Щодо заперечень відповідача суд зазначив, що повноваження представника позивача належним чином підтверджені ордером адвоката, документи, подані через підсистему «Електронний суд», є належно підписаними кваліфікованим електронним підписом, а акт приймання-передачі послуг, заявка та CMR підписані відповідачем без будь-яких зауважень. Крім того, місцевий суд відхилив доводи відповідача про ненаправлення рахунку та претензії, зазначивши, що рахунок має лише інформаційний характер, а направлення претензії не є обов`язковою передумовою звернення до суду. Не погоджуючись з рішенням Івано-Франківської області від 24.02.2026, Фермерське господарство «Еко Беррі» подало апеляційну скаргу б/н від 16.03.2025 (вх. № 01-05/766/26 від 17.03.2025) в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, оскільки безпідставно поклав в основу рішення міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR), складену іноземною мовою без перекладу українською, яка, на думку скаржника, не є належним та допустимим доказом. Крім того, скаржник зазначає, що місцевий суд, всупереч вимогам частини шостої статті 91 ГПК України, не витребував оригінали письмових доказів, незважаючи на заперечення відповідача щодо відповідності поданих копій їх оригіналам. На переконання скаржника, за відсутності належних і допустимих доказів суд повинен був відмовити у задоволенні позову. Фізична особа - підприємець Ярош Інна Іванівна подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує. За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи. Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012). Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне. 29 вересня 2025 року між Фізичною особою - підприємцем Ярош І.І. (далі - перевізник/позивач) та Фермерським господарством «Еко Беррі» (далі - замовник/відповідач) було укладено Договір №29092025/2 про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні (далі - Договір). Зазначений вище договір укладений у письмовій формі, підписаний сторонами і скріплений їх печатками. Пунктом 2.3. зазначеного Договору встановлено, що Замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату відповідно до умов цього Договору та погоджених Сторонами Заявок. За змістом пункту 2.4. Договору надання послуг здійснюється на підставі відповідного замовлення, умови якого визначаються у Заявці про надання транспортних послуг з перевезення вантажів. Детальний опис відомостей, що зазначаються в Заявці, врегульовано Сторонами в п. 5.8. цього Договору. Загальна вартість договору визначається як сума вартості послуг перевізника, відповідно до підписаних сторонами Заявок та актів наданих послуг в період дії даного договору (п. 3.1. Договору). Відповідно до п. 5.6. Договору підтвердженою вважається Заявка, підписана уповноваженими особами сторін згідно установчих документів і скріплена печатками замовника і перевізника. Підтверджена сторонами Заявка обов`язкова для виконання сторонами і є невід`ємною частиною цього Договору. Порядок розрахунків визначений у розділі 4 Договору. Пунктом 4.2. Договору визначено, що розрахунок між замовником та перевізником за надання транспортних послуг, здійснюються на підставі ставки-фрахту, письмово узгодженої в Заявці на кожне окреме перевезення. Підставою для оплати за фактично надані транспортно-експедиційні послуги є перелік документів, визначених п. 4.6. цього Договору. Відповідно до пункту 4.3. Договору, рахунок оплачується замовником протягом 75 календарних днів з моменту отримання повного пакету документів, передбачених пунктами 4.6, 6.1., 6.2 цього Договору, якщо інше не передбачене відповідною Заявкою. За змістом п. 6.1. Договору, підтвердження факту надання послуг здійснюється на підставі таких документів, а саме: документи, що підтверджують надання послуг (зокрема рахунок на оплату та акт надання послуг, податкові накладні); оригінал товарно-транспортної накладної (CMR) встановленого зразка щодо перевезення з належними відмітками Замовника, Перевізника, Вантажоодержувача та митних органів (у випадку здійснення перевезення у міжнародному сполученні). Сторони погодили Заявку №411 від 30.09.2025 про надання транспортних послуг з перевезення вантажів за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 38050 Новаледо (Novaledo), Італія. ФОП Ярош І.І., на підставі зазначеного договору та за заявкою Фермерського господарства «Еко Беррі», виконала перевезення вантажу за заданим відповідачем маршрутом. На підтвердження виконання договору перевезення складено міжнародну товарно-транспортну накладну СМR від 30.09.2025. Послуга перевезення за погодженим у Заявці маршрутом, була виконана належним чином, що підтверджується відтисками штампів і підписами уповноважених осіб вантажоодержувача у графі 24 накладної СМR та відсутністю будь-яких зауважень у цій графі. Також в матеріалах справи наявний Акт здачі-приймання послуг № 3137 від 06.10.2025, який підписаний сторонами та скріплений печатками сторін. Ставка фрахту, погоджена в заявці № 411 від 30.09.2025 про надання транспортних послуг з перевезення вантажів, становить 2700 євро (б/н в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день замитнення). Дата замитнення/завантаження - 30.09.2025 За змістом пункту «Умови оплати» заявки № 411 від 30.09.2025 про надання транспортних послуг з перевезення вантажів, виставлений перевізником рахунок оплачується після отримання повного пакету оригіналів документів: рахунок-фактура, акт виконаних робіт в двох екземплярах (датою доставки вантажу згідно СМR), міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) з датою і печаткою отримувача про розвантаження, роздруківка термописця за час транспортування від моменту завантаження до моменту вивантаження, підписана виконавцем заявка замовника. Докази оплати послуг в сумі 130 166,75 грн в матеріалах справи відсутні. При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного. Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, внаслідок укладення Договору про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні від 29.09.2025 між сторонами відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір № 29092025/2 про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні від 29.09.2025 укладений у письмовій формі, підписаний і скріплений печатками сторін, сторони погодили всі істотні умови договорів та досягнули згоди щодо виконання умов останнього. Спірний договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Відповідно до ч. 1-3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Абзацом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З матеріалів справи встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором № №29092025/2 про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні від 29.09.2025 та заявкою № 411 від 30.09.2026 Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що рахунок оплачується замовником протягом 75-ти календарних днів з моменту отримання повного пакету документів, вказаних у пункті 4.6. цього Договору, якщо інше не обумовлено в Заявці на перевезення. За змістом пункту «Умови оплати» зазначеної вище заявки про надання транспортних послуг з перевезення вантажів, виставлений перевізником рахунок оплачується після отримання повного пакету оригіналів документів: рахунок-фактура, акт виконаних робіт в двох екземплярах (датою доставки вантажу згідно СМR), міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) з датою і печаткою отримувача про розвантаження, роздруківка термописця за час транспортування від моменту завантаження до моменту вивантаження, підписана виконавцем заявка замовника. Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про неотримання пакету надісланих відповідачу документів або некомплектність такого. У порушення договірних умов, замовник (відповідач) не оплатив перевізнику (позивачу) вартість наданих транспортних послуг. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані транспортні послуги в сумі 130 166,75 грн не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується документально та не спростований відповідачем. Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність наданих позивачем доказів та відсутність перекладу міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), колегія суддів зазначає наступне. Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням (https://cabinet.court.gov.ua), відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису. Отже, альтернативою звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через підсистему «Електронний кабінет». Згідно із п. 27 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються. Документи, подані через підсистему «Електронний суд», підписуються кваліфікованим електронним підписом (КЕП), що автоматично засвідчує їх, отже, твердження Відповідача, щодо сумніву у їх достовірності через неналежне їх засвідчення, не знаходить свого підтвердження. Всі додатки до створених в Електронному суді документів не потребують додаткового засвідчення, оскільки підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів. Дані положення спростовують твердження щодо неналежного засвідчення документів як доказів, а також щодо їх неналежності чи допустимості. Окрім того колегія суддів зазначає, що одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 року. За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року за №72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами», ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року. Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції. Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація належить до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками. Отже, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим. Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR) є належними та допустимими доказами надання перевізником послуг міжнародного перевезення вантажу та укладення договорів між сторонами, зміст яких, зокрема, відмітки про завантаження (графа 22), про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем (графа 24) на вказаних CMR, надає належні підстави стверджувати про виконання перевізником, тобто позивачем, обов`язків з прийняття вантажу до перевезення (графа 23) та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовлених місцях вивантаження. Відсутність перекладу міжнародної товарно-транспортної накладної CMR на українську мову не є порушенням, оскільки CMR - це уніфікований міжнародний документ, що діє на основі Конвенції, а надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні CMR, як докази у даному спорі, заповнені українською мовою з дублюванням англійською мовою найменування суб`єктів господарювання, а саме, відправника та отримувача, та додатково містять відбитки штампів митних органів та печаток отримувача вантажу щодо його прийняття і відсутності зауважень, та у свою чергу не потребують перекладу для їх розуміння чи сприйняття. Крім цього, апеляційний суд вказує, що міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR) у даному спорі є лише одним із доказів, які додатково підтверджують факт належного виконання зобов`язань позивача. Так, апелянт не заперечує дійсності та правомірності підписаного Акта здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 3137 від 06.10.2025 на суму 130 166,75 грн, який є самостійним та достатнім доказом належного і повного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань перед відповідачем. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про порушення судом першої інстанції вимог частини шостої статті 91 ГПК України, оскільки наведена норма наділяє суд правом, а не покладає обов`язок витребувати оригінали письмових доказів. При цьому апелянтом не наведено жодних конкретних обставин, які б ставили під сумнів відповідність поданих копій їх оригіналам, а також не заперечується дійсність та підписання основних документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги. За таких обставин у місцевого господарського суду були відсутні підстави для витребування оригіналів письмових доказів. Разом з тим, неналежне виконання відповідачем обов`язку стосовно оплати за надані послуги перевезення стало підставою для нарахування 3% річних та пені. Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору у встановлений строк. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Аналогічні правові висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 646/14523/15-ц та № 703/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У пункті 9.14. Договору визначено, що у разі прострочення оплати наданих послуг замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3 % річних та пені, встановила, що він є методологічно та арифметично правильним, а тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині. Щодо стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 245,41 грн. Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за правомірне користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами (постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20). Відтак, суд першої інстанції правомірно вказав, що вимога позивача про стягнення 245,41 грн процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, є необгрунтованою. Зважаючи на викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення за Договором 130 166,75 гривень - основного боргу, 2 544,72 гривень - пені, 245,41 гривень 3% річних, тому такі підлягають задоволенню. Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.02.2026 у справі № 909/49/26. За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд УХВАЛИВ : 1.Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Еко Беррі» б/н від 16.03.2025 (вх. № 01-05/766/26 від 17.03.2025) залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.02.2026 у справі № 909/49/26 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Головуючий суддя О.С. Скрипчук Суддя Н.М. Кравчук Суддя Т.Я. Рим