Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/9049/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/9049/24 пров. № А/857/21076/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025р. в адміністративній справі за позовом представника ОСОБА_1 , діючої на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 та Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною відмови в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Микитюк Р.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 23.04.2025р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 23.11.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) представник Турій Н.В., діюча на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про дострокове звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами старшого солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , водія 3 вогнеметного відділення взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту на підставі пп.«г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_2 ) достроково звільнити з військової служби у запас за сімейними обставинами старшого солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , водія 3 вогнеметного відділення взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту на підставі пп.«г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.1-6, 30). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.32-33). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_2 про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4, абз.13 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_2 з доданими до нього документами про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4, абз.13 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом; в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.62-73). Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач Військова частина НОМЕР_1 , який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.77-88). В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що Військовою частиною НОМЕР_1 отримано рапорт позивача від 22.10.2024р. та зареєстровано 26.10.2024р. за вхідним № 28576. Вказаний рапорт розглянуто 26.10.2024р. командиром Військової частини НОМЕР_1 ; за результатами розгляду рапорту відмовлено позивачу у звільненні з військової служби та накладена резолюція «Не погоджую, без реалізації». Для підтвердження підстав для звільнення з військової служби позивачем до рапорту долучено висновок лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) № 204 від 18.09.2024р., виданий Комунальним некомерційним підприємством /КНП/ «Калуська міська лікарня Калуської міської ради», та акт обстеження матеріально-побутових умов № 327 від 25.09.2024р., виданий Войнилівською селищною радою Калуського району Івано-Франківської обл. Однак, висновок ЛКК № 204 від 18.09.2024р. не відповідає формі № 080-4/о, встановленій наказом Міністерства охорони здоров`я /МОЗ/ України № 407 від 09.03.2021р. «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я». Окрім цього, пп.26 п.5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009р., передбачено, що одним із документів, які подаються разом із рапортом про звільнення з військової служби, є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Однак, позивачем вказаного документу до рапорту про звільнення з військової служби від 22.10.2024р. долучено не було. Водночас, у Військової частини НОМЕР_1 відсутній обов`язок щодо вжиття заходів для перевірки наявності підстав для звільнення позивача з військової служби у спосіб направлення запиту до керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім`ї військовослужбовця щодо проведення перевірки та складання акту обстеження. При цьому, саме на військовослужбовця покладено обов`язок долучити всі документи, які він вважає необхідними та достатніми для звільнення з військової служби. Відтак, рішення командира Військової частини НОМЕР_1 про відмову в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_2 є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог чинного законодавства. Додатково зазначив, що позивач звернувся до суду із позовною вимогою про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Проте, суд першої інстанції визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , не обґрунтувавши зміну способу захисту та вихід за межі позовних вимог. Представник позивача Турій Н.В. скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.106-109). Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як з`ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу в Збройних Силах України, зокрема у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія 3 вогнеметного відділення, взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту. 22.10.2024р. ОСОБА_2 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4, абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю, інвалідом ІІ групи ОСОБА_3 , яка за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду (а.с.24, 46). До коментованого рапорту позивачем долучено наступні документи (копії): паспорт громадянина України ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_2 , свідоцтво про народження ОСОБА_2 , паспорт громадянина України ОСОБА_3 , довідку до акту огляду МСЕК про встановлення ОСОБА_3 . ІІ групи інвалідності, висновок № 204 ЛКК про те, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду, індивідуальну програму реабілітації інваліда ОСОБА_3 № 1180, довідку № 1622 про те, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл., свідоцтво про смерть батька ОСОБА_4 , акт обстеження матеріально-побутових умов № 327 від 25.09.2024р. За результатами розгляду означеного рапорту разом із долученими документами командуванням Військової частини НОМЕР_1 відмовлено ОСОБА_2 у звільненні з військової служби та накладено резолюцію «Не погоджую, без реалізації». Згідно висновку командування долучений до рапорту висновок ЛКК № 204 від 19.09.2024р. не відповідає формі, встановленій наказом МОЗ України № 407 від 09.03.2021р. «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я»; не долучено документів, які підтверджують відсутність інших осіб І чи ІІ ступеня споріднення, що можуть здійснювати догляд. (зворот а.с.46). Вважаючи таку відмову та подальшу бездіяльність відповідача щодо незвільнення ОСОБА_2 з військової служби протиправною, представник позивача звернулася до суду з розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є сином ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. При цьому висновок ЛКК КНП «Калуська міська лікарня Калуської міської ради» № 204 від 18.09.2024р., долучений позивачем до рапорту про звільнення з військової служби, є належним документом, який посвідчує необхідність постійного стороннього догляду за матір`ю позивача ОСОБА_3 . За таких обставин відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби з тих підстав, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір`ю має бути підтверджена лише медичним висновком МСЕК, є безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах закону. Окрім цього, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями перевіряти сімейний стан військовослужбовця за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав), що передбачено абз.16 п.11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затв. постановою КМ України № 154 від 23.12.2022р. Отже, питання щодо отримання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, із зазначенням інформації про наявність або відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особою, лежить в площині дій, які має вчиняти командир (командування) військової частини при розгляді рапорту військовослужбовця щодо його звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Однак, відповідач не надав доказів про те, що ним вживалися заходи щодо перевірки наявності підстав для звільнення позивача з військової служби у спосіб направлення запиту до керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім`ї військовослужбовця щодо проведення перевірки та складання акту обстеження. Відтак, розгляд рапорту позивача здійснено відповідачем поверхнево, без з`ясування та перевірки усіх обставин, необхідних для прийняття законного рішення. Відповідач неправильно оцінив долучені до рапорту позивача документи та передчасно дійшов висновку, що позивачем не надано підтвердження факту наявності або відсутності інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд за його хворою матір`ю. Таким чином, дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_2 про звільнення з військової служби є протиправними. Водночас, враховуючи, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до безпосередніх повноважень командира Військової частини НОМЕР_1 і в межах судового розгляду суд не може пересвідчитись у виконанні заявником і відповідачем усіх визначених законом умов, необхідних для прийняття такого рішення, належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача та додані до нього документи про звільнення ОСОБА_2 з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4, абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Закон України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» /Закон № 2232-XII/ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закон № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Зокрема, відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Згідно ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. З конструкції зазначеної норми слідує, що законодавець передбачив можливість звільнення з військової служби за наведеною підставою за сукупності таких умов: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи; відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Як слідує з матеріалів справи, 22.10.2024р. ОСОБА_2 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4, абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю, особою з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_3 , яка за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду. До коментованого рапорту позивачем долучено, зокрема серед іншого, висновок ЛКК № 204 від 18.09.2024р., виданий КНП «Калуська міська лікарня Калуської міської ради», та акт обстеження матеріально-побутових умов № 327 від 25.09.2024р., виданий Войнилівською селищною радою Калуського району Івано-Франківської обл. За результатами розгляду означеного рапорту разом із долученими до такого документами командуванням Військової частини НОМЕР_1 відмовлено ОСОБА_2 у звільненні з військової служби та накладено резолюцію «Не погоджую, без реалізації». Згідно висновку командування долучений до рапорту висновок ЛКК № 204 від 19.09.2024р. не відповідає формі, встановленій наказом МОЗ України № 407 від 09.03.2021р. «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я»; не долучено документів, які підтверджують відсутність інших осіб І чи ІІ ступеня споріднення, що можуть здійснювати догляд. З`ясовуючи питання нормативно-правового регулювання порядку подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, апеляційний суд враховує наступне. Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008р. затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення № 1153/2008). За правилами п.233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. Лише в разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. Пунктами 12.1, 12.11 Розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009р. (надалі - Інструкція № 170) передбачено, що військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Отже, наслідком подання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є винесення наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту. Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем наявність у матері позивача ОСОБА_3 інвалідності II групи; інвалідність встановлена довічно (довідка до акта огляду МСЕК серія 12 ААД № 059643 від 10.09.2024р.) (а.с.15). При цьому апеляційний суд враховує, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у п.3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затв. наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» № 2136 від 18.09.2020р., як електронний документ, який формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством. У п.3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України № 705 від 05.10.2020р., термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського. У п.3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затв. постановою КМ України № 337 від 17.04.2019р., термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу. Отже, медичний висновок - це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я. Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я. Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (надалі по тексту також - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затв. постановою КМ України № 1317 від 03.12.2009р. (надалі Положення № 1317, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п.п.19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги. З наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду). Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до п.3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019р. за № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури. Згідно з п.4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. За приписами пп.1 п.11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність «стороннього нагляду, догляду». Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно. Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затв. наказом МОЗ України № 189 від 09.04.2008р. (у редакції наказу МОЗ України № 1066 від 01.06.2021р.) (надалі Порядок № 189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III). За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). Пунктом 4 розділу ІV Порядку № 189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою КМ України № 337 від 17.04.2019р. «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку. Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 407 від 09.03.2021р. «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затв. Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з п.п.3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затв. наказом МОЗ України № 110 від 14.02.2012р., зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012р. за № 661/20974. Наказом МОЗ України № 407 від 09.03.2021р. «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з п.п.2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__2, затвердженої наказом МОЗ України №110 від 14.02.2012р., зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012р. за № 661/20974. Також повноваження ЛЛК визначені в наказі МОЗ України № 667 від 31.07.2013р. «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Зокрема, у Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України № 667 від 31.07.2013р., за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (п.8). Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом МОЗ України № 667 від 31.07.2013р. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2024р. у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024р. у справі № 420/16689/23, у постанові від 13.06.2024р. у справі № 520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання. Отже, позивачем доведено, що його мати ОСОБА_3 , як особа з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного догляду. Зокрема, у спірному випадку відповідач безпідставно не взяв до уваги висновок ЛКК № 204 від 18.09.2024р., виданий КНП «Калуська міська лікарня Калуської міської ради», згідно якого мати позивача ОСОБА_3 є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього нагляду. Окрім цього, апеляційний суд враховує, що окрім ОСОБА_2 відсутні інші особи, які б могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 , оскільки доказів протилежного суду не надано. При цьому, як правильно врахував суд першої інстанції, 02.10.2024р. набрав чинності наказ Міністерства оборони України № 495 від 23.07.2024р. «Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України». Відповідно до п.14 вказаних змін доповнено та змінено додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009р.), тобто перелік документів для звільнення з військової служби. Одним із необхідних документів для звільнення з військової служби за сімейними обставинами є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з інформацією про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особами, що його потребують. Водночас районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями перевіряти сімейний стан військовослужбовця за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав), що передбачено абз.16 п.11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затв. постановою КМ України № 154 від 23.12.2022р. Вказана норма не містить обмеження щодо виду служби, яку проходить військовослужбовець. Відповідно територіальні центри комплектування та соціальної підтримки можуть проводити перевірку сімейного стану військовослужбовців, які проходять військову службу як за контрактом, так і за призовом під час мобілізації, на особливий період. Отже, питання щодо отримання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, із зазначенням інформації про наявність або відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особою, лежить в площині дій, які має вчиняти командир (командування) військової частини при розгляді рапорту військовослужбовця щодо його звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Однак, відповідачем не надано доказів про те, що ним вживалися заходи щодо перевірки наявності підстав для звільнення позивача з військової служби у спосіб направлення запиту до керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім`ї військовослужбовця щодо проведення перевірки та складання акту обстеження. При цьому, наявність матері із числа осіб з інвалідністю І або ІІ груп, які потребують постійного догляду, є підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Апеляційний суд враховує, що Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 735 від 28.12.2016р. (надалі Інструкція № 735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням. Відповідно ст.117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Пунктом 6 розділу ІІІ «Розгляд звернень громадян» Інструкції № 735 передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення. Отже, розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення; вказане рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження. З огляду на викладені обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що розгляд рапорта позивача від 22.10.2024р. про звільнення з військової служби здійснено відповідачем поверхово, без з`ясування та перевірки усіх обставин, необхідних для прийняття законного рішення. Відповідач неправильно оцінив долучені до рапорту позивача документи та передчасно дійшов висновку, що позивачем не надано підтвердження факту наявності або відсутності інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд за його хворою матір`ю. Звідси, відповідач допустив протиправні дії щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_2 про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу». У частині решти доводів апеляційної скарги апеляційний суд враховує, що визнання судом саме «протиправних дій» замість «бездіяльності» є точною юридичною кваліфікацією обставин справи, а не зміною предмета позову. Суд оцінив форму поведінки відповідача відповідно до встановлених фактів. Колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства. Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом не прийняв відповідного рішення, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача в цій ситуації колегія суддів враховує роз`яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. За таких умов колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_2 з доданими до нього документами про звільнення з військової служби на пп.«г» п.2 ч.4, абз.13 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача частково задоволено у визначений спосіб. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 . Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025р. в адміністративній справі № 300/9049/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 06.07.2026р.