Постанова 4856 № 120/14440/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/14440/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 06 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.08.2025 № 023830035419 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 09.08.2025 пенсію за віком ОСОБА_1 у відповідності до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу у повному обсязі періоди роботи з 01.01.1992 по 29.01.1995 та з 13.07.1995 по 25.11.1995. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір у розмірі 807,46 грн (вісімсот сім гривень 46 копійок). Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою від 19.08.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області та 27.08.2025 прийнято рішення №023830035419 про відмову у призначенні пенсії. Відмова пенсійного органу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 29.01.1995 та з 13.07.1995 по 25.11.1995 в РФ, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Позивач не погоджується із прийнятим рішенням, тому звернувся до суду. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон від 09,07.2003 № 1058-ІV). Відповідно до ст.8 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV). За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Отже, з вище зазначеного слідує, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно з законодавством, що діяло до набрання чинності Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV. Так, спірним у цій справі є рішення пенсійного органу, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії через відсутній страховий стаж. Зокрема, не зараховано позивачу періоди роботи з 01.01.1992 по 29.01.1995 та з 13.07.1995 по 25.11.1995 на території РФ, оскільки РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Оцінюючи спірне рішення, суд зазначає таке. Так, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ. При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Відповідно до ст.1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Згідно зі ст.6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою. Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17 (2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20. Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди. Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території РФ. 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі - Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі Постанова № 1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності. Таким чином, положення Закону № 2783-ІХ підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови № 1328 з 02.12.2022. Варто зауважити, що відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених положень дає підстави зробити висновок, що надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній. Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 працював у період з 01.01.1992 по 29.01.1995 на Тенькінській автобазі Магаданської області, зазначене також підтверджується архівною довідкою, яка отримана ГУ ПФУ у Вінницькій області 14.04.2021 (а.с. 22). У період з 13.07.1995 по 25.11.1995 працював водієм, що також підтверджено у трудовій книжці позивача (а.с. 17). Вказані записи у трудовій книжці є чіткими, перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст не містять, мають реквізити наказів, містить печатки. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою позивача, то спірний період роботи позивача підлягає зарахуванню до страхового стажу. Підсумовуючи встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку, колегія суддів вважає, що рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 27.08.2025 №023830035419 обґрунтовано визнано протиправним та скасовано судом першої інстанції. Відповідно до спірного рішення страховий стаж позивача становить 29 років 08 місяців 03 дні. Відповідно до ст.26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за наявності не менше ніж 32 роки страхового стажу роботи. Отже, у разі зарахування позивачу спірного періоду, буде достатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком. Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Оскільки, позивач досяг 60 років 08.08.2025, а звернення до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії відбулось 19.08.2025, тобто в межах строку визначеного п.1 ч.1 ст.45 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, то призначення пенсії має відбутися з 09.08.2025 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку). Водночас, вирішуючи спір в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу, призначити та виплачувати пенсію за віком судом першої інстанції доречно зауважено, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішення якого позивач оскаржує як протиправне. Тож, дії зобов`язального характеру щодо зарахування спірного періоду та призначення пенсії позивачу згідно із Законом №1058-IV має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача від 19.08.2025, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Одеській області. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 у подібних правовідносинах. Відтак, порушене право позивача належним чином відновлене у спосіб зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити з 09.08.2025 пенсію позивачу відповідно до Закону №1058, зарахувавши до страхового стажу у повному обсязі періоди роботи з 01.01.1992 по 29.01.1995 та з 13.07.1995 по 25.11.1995. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.