Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/1250/25-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/1250/25-а Суддя-доповідач Яремчук К.О. 06 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Анісімовим О.В. у м. Чернівцях) від 03 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 жовтня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, у якій просив призначити йому пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке рішенням від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Водночас позивач вважав, що його загальний страховий стаж становить 33 роки 2 місяці 17 днів, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" дає йому право на призначення пенсії за віком у 63 роки. У зв`язку з наведеним позивач не погодився із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 про відмову в призначенні йому пенсії та оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року позов залишено без задоволення. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що предметом оскарження у позовній заяві визначено рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16 жовтня 2024 року № 241670032676, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Водночас суд врахував те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 31 березня 2025 року № 241670032676 скасовано раніше прийняте рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 та відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю страхового стажу, визначеного чинним законодавством, оскільки страховий стаж позивача становить 11 років 6 місяців 22 дні. За таких обставин окружний адміністративний суд вважав, що спір між позивачем та одним із відповідачів щодо оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 наразі є вичерпаним, адже вказане рішення скасоване самим же пенсійним органом. При цьому заява позивача про призначення пенсії повторно розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, наслідком чого стало прийняття нового рішення від 31 березня 2025 року № 241670032676. Відтак суд відмовив позивачеві в задоволенні позову. Короткий зміст апеляційної скарги та відзивів на таку скаргу Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав оцінки підставі незарахування до страхового стажу позивача 15 років 07 місяців 24 днів. При цьому, посилаючись на рішення Головного управління Пенсійного фонду України Кіровоградській області від 31 березня 2025 року № 241670032676, яким скасовано рішення цього ж суб`єкта владних повноважень від 16 жовтня 2024 року, суд першої інстанції не надав оцінки тим обставинам, що відсутність інформації про нездійснення позивачу іншою державою пенсійних виплат допущено з вини пенсійного органу, а не позивача. Крім того, суд не врахував, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації, а не особа, якій призначається пенсія. За наведених підстав скаржник вважає, що слід скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове. У встановлений судом строк відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, у яких просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року - без змін. Представники відповідачів зазначили, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. Починаючи з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності зокрема страхового стажу від 21 до 31 років. Водночас страховий стаж позивача недостатній для призначення пенсії за віком, а тому підстави для призначення позивачу пенсії відсутні. Стислий виклад встановлених обставин 09 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке рішенням від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (стаж ОСОБА_1 становить 17 років 7 місяців 15 днів при необхідному від 21 до 31 років). Зі змісту такого рішення слідує, що за результатами розгляду поданої заяви та долучених до неї документів до страхового стажу позивача не зараховано: - періоди роботи згідно з вкладишем до трудової книжки (серії НОМЕР_1 ), оскільки до електронної пенсійної справи не долучено копію трудової книжки. Крім того, зміна імені завірено печаткою організації, яку неможливо пов`язати з організацією, де працювала особа. Для зарахування до страхового стажу періодів роботи необхідно надати належним чином оформлені довідки, що видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів, та довідки про перейменування (в разі необхідності); - період ведення підприємницької діяльності за 1999 рік, 2000 рік та 2003 рік відповідно до довідки від 31 березня 2021 року № 2736/6/24-13-24-05, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків. 31 березня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення № 241670032676, яким скасовано раніше прийняте ним рішення від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 та відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю страхового стажу, визначеного чинним законодавством, оскільки розрахований стаж ОСОБА_1 становить 11 років 6 місяців 22 дні, а не як зазначено в попередньому рішенні - 17 років 7 місяців 15 днів. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV). Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року. Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV. Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637). Встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 09 жовтня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 16 жовтня 2024 року прийнято рішення № 241670032676, яким заявнику відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Разом із тим 31 березня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення № 241670032676, яким скасовано раніше прийняте рішення від 16 жовтня 2024 року № 241670032676, яким також відмовлено заявнику в призначенні пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу. При цьому зі змісту рішення від 31 березня 2025 року слідує, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 11 років 6 місяців 22 дні, а не як зазначено в рішенні від 16 жовтня 2024 року - 17 років 7 місяців 15 днів. Відмовляючи в задоволенні позову, окружний адміністративний суд врахував факт скасування територіальним органом Пенсійного фонду України раніше прийняте ним рішення та вважав, що за таких обставин відсутні підстави для надання правової оцінки попередньо прийнятому рішенню, адже таке скасовано. Водночас на момент ухвалення судового рішення позовні вимоги залишились незмінними (предметом оскарження виступало рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16 жовтня 2024 року № 241670032676). Проте колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне. Так, Законом № 1058-IV не передбачено можливості перегляду територіальним органом Пенсійного фонду України раніше прийнятого ним рішення. Водночас процедура подання та розгляду скарг на рішення про призначення, перерахунок, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, виплаті пенсій, прийняті головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управліннями Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями визначена Порядком розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, що затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 12 жовтня 2007 року № 18-6 (далі - Порядок № 18-6, який був чинним на момент прийняття рішення від 31 березня 2025 року). Пунктом 2 Порядку № 18-6 визначено, що у разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня. Скарга на рішення органу, що призначає пенсії, подається громадянином особисто або законним представником відповідно до законодавства або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства (пункт 3 Порядку № 18-6). За приписами пункту 4 Порядку № 18-6, скарга на рішення управлінь Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями подається відповідно до головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на рішення регіональних органів Пенсійного фонду України - до Пенсійного фонду України та супроводжується документами, що свідчать про прийняття неправильних рішень. Згідно з пунктом 10 Порядку № 18-6 орган Пенсійного фонду України при розгляді скарги заявника перевіряє законність і обґрунтованість рішення, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень: 1) залишає скаргу без задоволення; 2) повністю або в певній частині задовольняє скаргу. Відповідно до пункту 11 Порядку № 18-6 рішення за розглядом скарги заявника приймає керівник відповідного органу Пенсійного фонду України (або його заступник відповідно до розподілу функціональних повноважень). Із системного аналізу наведених вище приписів Порядку № 18-6 слідує, що органом, який повноважний розглядати скарги на рішення територіального органу Пенсійного фонду, є вищестоящий орган і в спірному випадку таким органом є Пенсійний фонд України. При цьому розгляд такої скарги можливий лише за умови подання її заявником (його представником на підставі довіреності, посвідченої нотаріально), який не погоджується із рішенням територіального органу Пенсійного фонду, та за наслідками розгляду такої скарги пенсійний орган вищого рівня має право прийняти одне із двох рішень, визначених пунктом 10 Порядку № 18-6. Таким чином, з огляду на те, що положеннями Закону № 1058-IV не передбачено повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України переглядати раніше прийняті ними рішення (зокрема й з питань призначення пенсій), а Порядок № 18-6, який був чинним на момент прийняття 31 березня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області рішення № 241670032676, передбачав можливість такого перегляду, проте Пенсійним фондом України і лише за скаргою заявника, тому, на переконання колегії суддів, прийняття територіальним органом Пенсійного фонду 31 березня 2025 року рішення № 241670032676, яким скасовано попередньо прийняте ним рішення, свідчить про недотримання таким органом приписів частини 2 статті 19 Конституції України, адже таке рішення прийнято не на підставі та поза межами повноважень територіального органу Пенсійного фонду України, що передбачені чинним законодавством. Водночас частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Із приписами частини 2 статті 19 Конституції України узгоджуються положення пункту 1 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції безпідставно не надано оцінки рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16 жовтня 2024 року, адже у територіального органу Пенсійного фонду України відсутня компетенція скасовувати попередньо прийняте ним рішення. З огляду на викладене вище рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 31 березня 2025 року № 241670032676 не спричиняє будь-яких правових (юридичних) наслідків. Таким чином, слід виснувати, що саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 порушені права позивача на можливість отримання пенсійних виплат, а тому суд першої інстанції при розгляді цієї справи беззаперечно мав би надати правову оцінку на відповідність такого рішення критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, проте цього не зробив. Відтак з метою усунення такого судового недоліку слід надати правову оцінку рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16 жовтня 2024 року № 241670032676, яким позивачеві відмовлено в призначенні пенсії. Таким рішенням пенсійного органу відмовлено позивачеві в призначенні пенсії з підстав недостатності у нього страхового стажу. Зокрема до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно до вкладиша до трудової книжки (серії НОМЕР_1 ), оскільки до електронної справи не долучено копію трудової книжки. Крім того, зміна імені заявника завірено печаткою організації, яку неможливо пов`язати з організацією, де працювала особа. Відтак для зарахування до страхового стажу періодів роботи необхідно надати належним чином оформлені довідки, що видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів, та довідки про перейменування (в разі необхідності). Також до страхового стажу не зараховано період ведення заявником підприємницької діяльності за 1999 рік, 2000 рік та 2003 рік згідно з довідкою від 31 березня 2021 року № 2736/6/24-13-24-05, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків. Вище уже йшлося про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону № 1788-XII) . Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №

637. На момент заповнення вкладишу до трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення - 26 березня 1985 року) чинною була Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162). Така Інструкція втратила чинність 29 липня 1993 року у зв`язку з набранням чинності Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58). Пунктом 1.1 Інструкції № 162 передбачалося, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. Згідно з пунктом 2.1 Інструкції № 162 заповнення трудових книжок і вкладишів до них проводиться мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, біля яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР. У випадках, коли у трудовій книжці заповнені всі сторінки відповідних розділів, трудова книжка доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться адміністрацією підприємства за місцем роботи робітника чи службовця у тому порядку, як і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний (пункт 3.1 Інструкції № 162). Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією. Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Подібні за змістом приписи містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №

58. Аналіз наведених положень як Інструкції № 162, так і Інструкції № 58 дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що обов`язок ведення трудових книжок (в тому числі і вкладишів до трудової книжки) покладено на роботодавців, а тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат. Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тому недотримання правил ведення трудової книжки або ж вкладишу до неї може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника. Отже, на момент внесення до вкладишу до трудової книжки записів про періоди роботи позивача обов`язок ведення трудових книжок покладався на адміністрацію підприємства (на роботодавця), а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення згаданого вище періоду роботи до страхового стажу. Таким чином, слушними слід визнати доводи апелянта про те, що недотримання правил ведення вкладишу до трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для нього як працівника, тому не може впливати на його особисті права. Відтак доводи пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи відповідно до вкладишу до трудової книжки серії НОМЕР_1 з тих підстав, що зміна імені ОСОБА_1 завірено печаткою організації, яку неможливо пов`язати з організацією, де він працював, слід визнати безпідставними. Водночас іншою підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи відповідно до вкладишу до трудової книжки серії НОМЕР_1 слугувало те, що до електронної пенсійної справи не долучено трудову книжку ОСОБА_1 . Визначаючись із обґрунтованістю таких тверджень пенсійного органу, колегія суддів зважає на таке. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1). Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 1 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації. Відтак пенсійний орган при прийнятті (дослідженні) документів для призначення пенсії наділений широкими повноваженнями, реалізація яких дозволяє повідомити заявника про надання додаткових документів, необхідних для призначення пенсії (зокрема трудової книжки, до якої позивачу видавався вкладиш серії НОМЕР_1 ), а також надіслання відповідних запитів. Абзацом 14 пункту 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункт 4.3 Порядку № 22-1). Згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати. Подібні положення містяться і в Законі України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX). Зокрема, стаття 36 Закону № 2073-IX передбачає, що адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається, зокрема, за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги. Згідно з частиною 1 статті 40 цього Закону заява повинна містити: найменування адміністративного органу, до якого вона подається; відомості, достатні для встановлення особи заявника, його контактні дані (прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) або найменування особи, адреса місця проживання/перебування, місцезнаходження, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, інші контактні дані). У разі подання заяви представником заявника в ній додатково зазначаються такі самі відомості стосовно представника; зміст вимоги заявника; дату складення заяви. Законодавством можуть бути встановлені додаткові вимоги до змісту заяви. Відповідно до положень статей 42-43 Закону № 2073-IX заява реєструється адміністративним органом в день її надходження. Відмова в реєстрації заяви не допускається. Адміністративний орган у день надходження заяви на вимогу заявника або його представника видає (надсилає) йому письмове підтвердження реєстрації його заяви із зазначенням дати та номера реєстрації, крім випадків, якщо справа вирішується в момент подання заяви. Реєстрація заяви, поданої в електронній формі, підтверджується автоматично надісланим електронним повідомленням. У разі якщо заяву подано з порушенням встановлених законодавством вимог, посадова особа адміністративного органу, яка розглядає справу, приймає рішення про залишення заяви без руху. Адміністративний орган надсилає заявнику письмове повідомлення про залишення заяви без руху протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви, а в разі особистого звернення із заявою негайно (за можливості) вручає під розписку таке повідомлення особі, яка подала заяву, безпосередньо в адміністративному органі. У повідомленні про залишення заяви без руху зазначаються виявлені недоліки з посиланням на порушені вимоги законодавства, спосіб та строк усунення недоліків, а також способи, порядок та строки оскарження рішення про залишення заяви без руху. Адміністративний орган встановлює строк, достатній для усунення заявником виявлених недоліків. За клопотанням заявника адміністративний орган може продовжити строк усунення виявлених недоліків. Необґрунтоване залишення заяви без руху не допускається. У разі усунення виявлених недоліків у строк, встановлений адміністративним органом, заява вважається поданою в день її первинного подання. При цьому строк розгляду справи продовжується на строк залишення заяви без руху. Не допускається повторне залишення без руху заяви, в якій усунуто виявлені недоліки, зазначені в повідомленні про залишення заяви без руху. Таким чином, аналіз наведених приписів Закону № 2073-ІХ дає підстави дійти висновку, що відмова суб`єкта владних повноважень у вчиненні дій щодо розгляду звернення особи виключно з формальних підстав, без дотримання процедури залишення заяви без руху у разі наявності відповідних підстав, є прямим порушенням цього Закону. При цьому така бездіяльність адміністративного органу суперечить як меті, так і змісту адміністративного провадження, що має забезпечувати ефективну, доступну та справедливу реалізацію прав особи у публічно-правових відносинах. З урахуванням змісту вищезазначених положень та контексту спірних відносин апеляційний суд доходить висновку, що пенсійний орган, отримавши заяву ОСОБА_1 та встановивши що до електронної пенсійної справи не долучено трудову книжку позивача, повинен був надати заявнику час для усунення такого недоліку, проте цього не зробив, передчасно прийнявши оскаржуване рішення від 16 жовтня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком. Крім того, рішенням пенсійного органу від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 позивачу не зараховано до страхового стажу також і періоди ведення ним підприємницької діяльності у 1999, 2000 та 2003 роках у зв`язку з відсутністю доказів сплати позивачем страхових внесків за ці періоди. Надаючи правову оцінку спірному рішенню пенсійного органу в цій частині, колегія суддів враховує наступне. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до частини 2 статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5, 7,9, 10,12,15,17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV доповнений пунктом 3-1, яким передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Отже, фізичні особи - підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, однак зарахування періодів підприємницької діяльності до страхового стажу поставлено законодавцем у залежність від підтвердження факту сплати страхових внесків у визначеному законом порядку. Також згідно з пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу П Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №

637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності. Отже, до страхового стажу включається період здійснення особою підприємницької діяльності за певних умов, а саме: - до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків; - з 01 травня 1993 року для осіб, які обрали загальний спосіб оподаткування, період провадження підприємницької діяльності до 01 липня 2000 року зараховується до страхового стажу за умови надання особою документів про сплату страхових внесків, а з 01 липня 2000 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням загальної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК); - з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків; - з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК). При обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з Законом № 1058-IV за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, береться за основу отриманий ними дохід за відповідний місяць (частина третя статті 20 Законом № 1058-IV). Обов`язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу, є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 643/20104/15-а, у якій зазначено, що належними доказами підтвердження стажу фізичної особи - підприємця можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме: до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, а після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Разом із тим позивачем при зверненні до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії надавалася довідка Державної податкової служби України від 15 квітня 2021 року № 1302/AII/24-13-24-05, якою не підтверджується сплата страхових внесків за 1999, 2000, 2003 роки. Інших доказів, які б підтверджували сплату позивачем за вказані періоди страхових внесків, позивачем до пенсійного органу не надано. В контексті наведено варто зауважити, що сам по собі факт перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності не є безумовною підставою для зарахування відповідного періоду до страхового стажу без належного підтвердження фактичного здійснення діяльності та виконання обов`язків щодо сплати обов`язкових платежів, передбачених законодавством. При цьому чинне законодавство пов`язує виникнення права на зарахування такого періоду до страхового стажу саме з наявністю визначених документів або підтвердженням відповідних обставин належними та допустимими доказами. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом зокрема у постанові від 06 серпня 2024 року у справі № 580/7175/21, відповідно до якої належними доказами підтвердження стажу підприємницької діяльності є документи про сплату страхових внесків. Колегія суддів також враховує, що обов`язковою умовою для врахування доходу, отриманого від підприємницької діяльності, при обчисленні пенсії та зарахування відповідного періоду до страхового стажу є сплата внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або подання відповідної звітності до органів Пенсійного фонду. Разом із тим матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували сплату позивачем страхових внесків у спірний період у спосіб, визначений законодавством. За таких обставин в означеній частині рішення пенсійного органу від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 є правомірним, оскільки надані позивачем документи не підтверджують належним чином обставини, з якими закон пов`язує можливість зарахування періоду підприємницької діяльності до страхового стажу. Підсумовуючи, колегія суддів переконана, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16 жовтня 2024 року № 241670032676 є протиправним та підлягає скасуванню. Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 09 жовтня 2024 року з урахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині цієї постанови. До висновків, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області слід зобов`язати повторно розглянути заяву позивача колегія суддів дійшла з огляду на те, що права позивача порушено саме рішенням цього територіального органу Пенсійного фонду України, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, а тому саме цей суб`єкт владних повноважень повинен відновити права позивача. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону. Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому приймаються судом як належні. В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оцінивши доводи апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Так, позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 1211,20, що підтверджується квитанцією від 17 березня 2025 року гривень, а за подання апеляційної скарги - в розмірі 1816,80 гривень, про що свідчить квитанція від 24 березня 2026 року. З урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та з огляду на часткове задоволення позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області слід стягнути судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 1514 гривень ((1211,20 гривень + 1816,80 гривень) / 2). Керуючись статтями 139, 243, 240, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення № 241670032676, що прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 16 жовтня 2024 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 09 жовтня 2024 року, врахувавши при цьому висновки суду, наведені в мотивувальній частині цієї постанови. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень. Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України). Суддя-доповідач Яремчук К.О. Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.