Постанова 4824 № 761/30844/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 761/30844/25 Головуючий у суді першої інстанції - Савицький О.А. Номер провадження № 22-ц/824/5238/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Марченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , та за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , на ухвалуШевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Савицького О.А., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевкова Оксана Вікторівна, про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділ майна подружжя,- ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділ майна подружжя. 26 листопада 2025 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, у якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на: 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 ; житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; житловий будинок АДРЕСА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:79:364:0329, яка належить на праві власності ОСОБА_5 ; житловий будинок АДРЕСА_4 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; прогулянкове моторне самохідне судно «Galia 565», реєстраційний номер УПС-5153, 2005 року побудови, бортовий реєстраційний номер судна НОМЕР_1 , заводський номер PL- НОМЕР_2 , двигун «Suzuki DF 175», модель двигуна НОМЕР_6, яке належить на праві власності ОСОБА_5 .. Заяву про забезпечення позову обґрунтовувала тим, що між сторонами існує спір. З моменту подачі позову в межах цієї справи ОСОБА_3 відчужив нерухоме майно, титульним володільцем якого він був. Вважає, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено частково. Накладено арешт на 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052459480000), яка належить на праві власності ОСОБА_3 . В решті вимог заява залишена без задоволення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що не погоджується з висновками суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України, оскільки рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин справи. Суд не надав належної оцінки доводам позивача щодо наявності спірних грошових коштів у розмірі 8 172 810,00 грн та необхідності забезпечення можливості реального виконання майбутнього рішення шляхом накладення арешту на майно відповідача. Також залишено поза увагою доводи про відчуження відповідачем майна, що може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду. Крім того, суд неправильно визначив предмет спору та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, зокрема щодо арешту нерухомого майна та судна, яке було відчужене між пов`язаними особами та може бути повторно відчужене до завершення розгляду справи. Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не врахував ризики невиконання рішення та безпідставно відмовив у застосуванні заходів забезпечення позову. Сторона позивача вважає, що арешт заявленого майна не буде обмежувати права відповідача, оскільки за ним зберігається право володіння, користування. Не погоджуючись із ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала не обґрунтована наявністю фактичних обставин, з якими пов`язується застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на частину нерухомого майна. Вказує, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном, та є втручанням у право на мирне володіння майном. Суд першої інстанції не з`ясував дійсну вартість майна, на яке накладено арешт, за змістом позову позивачка претендує на 1/4 частину цього майна, а тому висновки про співмірність застосованого заходу забезпечення позову не відповідають дійсним обставинам справи. 25 травня 2026 року на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 . Заперечуючи проти доводів ОСОБА_3 , викладених в апеляційній скарзі вказує, що доводи апелянта про необґрунтованість та невмотивованість ухвали про накладення арешту на нерухоме майно є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову, діяв відповідно до вимог чинного законодавства. Суд встановив наявність між сторонами спору щодо визнання недійсним договору дарування та поділу спільного майна подружжя, визначив предмет позову, дослідив наявні у справі докази щодо права власності та оцінив ризики відчуження спірного майна. З огляду на встановлені обставини, зокрема наявність реальних дій відповідача щодо відчуження майна та факти переоформлення нерухомості на пов`язаних осіб, суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність арешту як співмірного заходу забезпечення позову, необхідного для запобігання ускладненню або унеможливленню виконання рішення суду. Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду у справах № 183/5864/17 та № 645/1429/23 є нерелевантними, оскільки фактичні обставини цих справ відрізняються від спірних правовідносин. Отже, підстав для скасування ухвали суду в цій частині не вбачається. Доводи апелянта щодо не з`ясування дійсної вартості спірного нежитлового приміщення є безпідставними, оскільки позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору дарування та поділу майна подружжя в ідеальних частках (по 1/2), а не стягнення грошової компенсації. Відтак визначення ринкової вартості майна не є необхідним для вирішення питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту. Доводи позивача, викладені та доведені у заяві про забезпечення позову щодо недобросовісної поведінки відповідачів, спрямованої на приховування майна від стягнення у випадку задоволення позовних вимог позивача. Вказане спростовує твердження ОСОБА_3 , про те, що відсутні ризики ускладнення виконання рішення суду чи унеможливлення його виконання. 30 червня 2026 року на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 надійшов відзив, відповідно до якого просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що житловий будинок АДРЕСА_2 був успадкований ОСОБА_3 у порядку спадкування. В подальшому, 14 жовтня 2025 року останній на підставі договору дарування відчужив зазначений житловий будинок на користь ОСОБА_5 . У свою чергу ОСОБА_1 не була спадкоємцем зазначеного майна та не набула щодо нього жодних майнових прав. Відтак, успадкований житловий будинок був особистою приватною власністю ОСОБА_3 , якою він мав право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися. Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_3 та розташований на ній житловий будинок первісно належали на праві приватної власності ОСОБА_8 .. Після її смерті зазначене майно у порядку спадкування перейшло до ОСОБА_3 , а відтак є його особистою приватною власністю, оскільки набуте не за рахунок спільних коштів подружжя, а у порядку спадкування. У подальшому ОСОБА_3 , реалізуючи свої повноваження власника, на підставі договору дарування відчужив майно на користь ОСОБА_5 . Отже, перехід права власності відбувся у порядку та на підставах, передбачених законом. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_8 . Після відкриття спадщини право власності на неї у порядку спадкування набув ОСОБА_3 , у зв`язку з чим земельна ділянка стала його особистою приватною власністю. Надалі, на підставі договору дарування від 22 жовтня 2025 року, ОСОБА_3 безоплатно передав земельну ділянку у власність ОСОБА_5 .. Отже, право власності ОСОБА_5 виникло на законних підставах у результаті укладення договору дарування. Житловий будинок АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 649684971249) також був отриманий у спадок на підставі свідоцтва про спадщину, серія та номер 6409, виданий 04 листопада 2024 року. Прогулянкове моторне самохідне судно Galia 565 належить ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору комісії від 04 березня 2025 року № 04/03/2025. Доводи ОСОБА_8 щодо іншої вартості зазначеного майна є необґрунтованими, оскільки не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Позивач не ініціювала проведення судової експертизи чи незалежної оцінки судна, хоча мала для цього достатні процесуальні можливості. Відтак твердження про вартість судна у розмірі 2 250 000 грн ґрунтуються виключно на припущеннях та спрямовані на безпідставне збільшення розміру майнових вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. По-перше, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу ринкової вартості майна, на яке проситься накласти арешт. За таких обставин суд був позбавлений можливості перевірити дотримання принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами. По-друге, твердження про недобросовісну поведінку ОСОБА_3 є голослівними та не підтверджені жодними доказами. Матеріали справи не містять доказів того, що він вчиняв дії, спрямовані на приховування, знищення чи відчуження майна з метою уникнення виконання можливого судового рішення. Навпаки, спірне майно було набуте ним у порядку спадкування, тобто на праві особистої приватної власності, а його подальше відчуження здійснено на законних підставах. По-третє, позивач не враховує права співвідповідача ОСОБА_5 , який є законним власником спірного майна. Накладення арешту без належного обґрунтування становить втручання у гарантоване статтею 41 Конституції України право мирного володіння, користування та розпорядження власністю. При цьому договори дарування були укладені щодо майна, яке належало ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, а їх укладення було зумовлене зміною місця проживання сім`ї та необхідністю забезпечення належного управління майном в Україні, що саме по собі не свідчить про недобросовісність чи намір ухилитися від виконання можливого судового рішення. При апеляційному розгляді справи представник позивача у справі ОСОБА_6 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , та просила її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення поданої останньою заяви про забезпечення позову в повному обсязі. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 також заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_3 , та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт не спростовують висновків, викладених у оскаржуваній ухвалі суду щодо накладення арешту на 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052459480000), яка належить на праві власності ОСОБА_3 ОСОБА_3 підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про залишення без задоволення поданої ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову в повному обсязі та заперечив проти поданої останньою апеляційної скарги. Представник відповідача у справі ОСОБА_5 - ОСОБА_7 заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт не спростовують висновків, викладених у оскаржуваній ухвалі суду. Відтак просила оскаржувану ухвалу залишити без змін. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача у справі та її представника, відповідачів, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначив, що вказаний у заяві захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно, а саме 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , є співмірним із заявленими позовними вимогами, при цьому невжиття цього заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, тому районний суд прийшов до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню в частині даної вимоги. Водночас, суд першої інстанції не вбачав правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині інших вимог, оскільки з врахуванням предмета позову судом не встановлено обставин, які б свідчили, що невжиття вказаного у заяві заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на решту майна, яке фактично не є спірним, а прогулянкове моторне самохідне судно як зазначає сама позивачка вже є відчуженим, ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в цій справі. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20), де зазначено, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу». З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділ майна подружжя, у якому просила суд: визнати недійсним договір дарування частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений 06 лютого 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевковою О.В. реєстраційний номер 665; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 71456906 від 06 лютого 2024 року, вчинене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевковою О.В.; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на: частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 65, 9 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052459480000; автомобіль ACURA RDX, 3471, 2014 р .в., кузов № НОМЕР_3 ; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на: частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 65, 9 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052459480000. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 половину вартості відчуженого прогулянкового моторного самохідного судна Galia 565, реєстраційний номер УПС-5153, 2005 року побудови, бортовий реєстраційний номер судна НОМЕР_4 , набуте 16 травня 2018 року, заводський номер PL- НОМЕР_2 , двигун Suzuki DF 175, модель двигуна НОМЕР_6 у розмірі 2 250 000,00 грн, половину готівкових грошових коштів, які надавалися у позику, у розмірі 4 086 405,00 грн за мінусом вартості половини автомобіля ACURA RDX, 3471, 2014 р. в., № кузова НОМЕР_3 у розмірі 260 000,00 грн, а разом у сумі 6 076 4405,00 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи. 26 листопада 2025 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, у якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на: 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 ; житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; житловий будинок АДРЕСА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:79:364:0329, яка належить на праві власності ОСОБА_5 ; житловий будинок АДРЕСА_4 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; прогулянкове моторне самохідне судно «Galia 565», реєстраційний номер УПС-5153, 2005 року побудови, бортовий реєстраційний номер судна НОМЕР_1 , заводський номер PL-GLAP0819D505, двигун « НОМЕР_5 », модель двигуна НОМЕР_6, яке належить на праві власності ОСОБА_5 .. Таким чином, 1/2 частина нежитлового приміщення АДРЕСА_1 є безпосереднім предметом спору. З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до договору комісії № 04/03/2025 від 04 березня 2025 року ОСОБА_3 (комітент) та ФОП ОСОБА_9 (комісіонер) уклали вказаний договір, відповідно до якого ОСОБА_3 доручив, а ФОП ОСОБА_9 зобов`язується за винагороду здійснити за рахунок комітента від свого імені продаж судна «Galia 565» за ціною не нижче 100 000, 00 грн. Відповідно до договору купівлі-продажу судна №04/03/2025 від 04 березня 2025 року ФОП ОСОБА_9 та ОСОБА_5 уклали вказаний договір, яким ФОП ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_5 судно «Galia 565», а останній прийняв та сплатив за нього обумовлену грошову суму. Таким чином, на момент подання позову та заяви про забезпечення позову судно вже зареєстроване за ОСОБА_5 . Разом з тим, позивачка не обґрунтувала, чому арешт майна ОСОБА_5 є необхідним для забезпечення позову, а також не довела, що це майно може бути використане для виконання майбутнього рішення суду. Позивачка заявляє грошову вимогу про стягнення з ОСОБА_3 половини вартості прогулянкового моторного самохідного судна «Galia 565», реєстраційний номер УПС-5153 у розмірі 2 250 000 грн. Тобто предметом спору є грошова компенсація, а не саме судно. Житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; житловий будинок АДРЕСА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; земельна ділянка площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:79:364:0329, яка належить на праві власності ОСОБА_5 ; житловий будинок АДРЕСА_4 , який належить на праві власності ОСОБА_5 не є предметом позову у даній справі. Посилання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на те, що забезпечення позову поданого ОСОБА_1 в частині стягнення грошових коштів у розмірі 6076405 грн, є необхідним шляхом накладення арешту на інше заявлене нею нерухоме майно, яке зареєстроване за ОСОБА_5 , оскільки виконання рішення суду в цій частині буде можливе також за рахунок відчуженого відповідачем ОСОБА_3 майна на користь свого батька ОСОБА_5 шляхом майбутнього звернення виконавця про визнання вказаних правочинів фраудаторними, колегія суддів оцінює критично, оскільки безпосередньо при подачі позову у вказаній справі таких вимог ( щодо визнання правочинів фраудаторними ) не заявлено. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке не є предметом спору та щодо якого між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 відсутній спір. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на частину нежитлового приміщення № 73, оскільки саме це майно є безпосереднім предметом спору. Позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору дарування зазначеної частки нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та поділу спільного сумісного майна подружжя. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що існує очевидний зв`язок між обраним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, а накладення арешту спрямоване на збереження існуючого правового і фактичного стану майна, запобігання його подальшому відчуженню та забезпечення реального виконання можливого рішення суду. Водночас застосований судом захід є співмірним заявленим вимогам. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 претендує на частку оскаржуваного приміщення, тоді як суд наклав арешт на частку, що є неспівмірним, оскільки предметом спору є частина нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; житловий будинок АДРЕСА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; земельна ділянка площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:79:364:0329, яка належить на праві власності ОСОБА_5 ; житловий будинок АДРЕСА_4 , який належить на праві власності ОСОБА_5 , як і відсутні підстави для скасування заходів забезпечення позову щодо 1/2 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052459480000), яка належить на праві власності ОСОБА_3 . Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, висновки суду, викладені в оскаржуваній ухвалі, відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2025 року, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 02 липня 2026 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв