Постанова 4824 № 757/54438/24-ц

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2026 року місто Київ справа № 757/54438/24-ц апеляційне провадження № 22-ц/824/8082/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Головачова Я.В., суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О., за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 9 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, про визнання права власності на спадкове майно, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В.С., про визнання права власності на спадкове майно, Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Спадкова справа № 24/2020 до майна померлої заведена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. За життя, а саме 11 червня 1998 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Прудь Н.В., яким на випадок своєї смерті все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, все те, що буде належати їй на день смерті, заповіла своєму брату ОСОБА_4 (чоловік позивача) та ОСОБА_2 (донька ОСОБА_4 та позивача). Спадкоємець ОСОБА_4 помер раніше спадкодавця ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 . У ОСОБА_3 залишився чоловік ОСОБА_5 , шлюб з яким був зареєстрований 19 лютого 2016 року та який, незважаючи на те, що квартира придбана не в шлюбі, подав заяву про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_5 не отримав, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 помер. Позивач зверталася до приватного нотаріуса Войтовського В.С. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , але у видачі свідоцтва про прийняття спадщини їй відмовлено через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів, зокрема свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Також зазначає, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 20 грудня 2023 року визнано за ОСОБА_2 право власності на іншу 1/2 частину спірної квартири. Посилаючись на те, що її незаконно усунуто від спадкування 1/2 частини квартири, яка була заповідана її чоловікові, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом та за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 9 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позов пред`явлено за неналежного суб`єктного складу учасників справи, оскільки заявлені вимоги стосуються прав та обов`язків особи, яка не була залучена до участі у справі як співвідповідач - ОСОБА_6 . Водночас позивач не заявляла клопотання про залучення такої особи до участі у справі або про заміну неналежного відповідача належним, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушеного права, однак такий висновок не відповідає положенням статей 15, 16 ЦК України, відповідно до яких кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання або оспорювання. Суд вказує на не залучення до участі у справі співвідповідача, як на підставу для відмови у відкритті провадження, виходячи із процесуальної співучасті. Проте такі висновки суду не повною мірою враховують обставини справи, оскільки у даному випадку засідання по суті спору фактично не відбулося, докази не були досліджені належним чином, що свідчить про формальний характер ухваленого рішення. Також зазначає, що питання щодо повного кола учасників справи та можливого залучення інших осіб могло бути вирішено судом у процесі розгляду справи, тоді як на момент подання позовної заяви позивачу не було відомо про існування іншої особи, яка також звернулася до суду з позовом при визнання права власності на спірну частку квартири. Крім цього, посилається на те, що судом в іншій справі розглянуто позов ОСОБА_6 про визнання за нею у порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , права власності на 1/2 частину спірної квартири. Проте право власності на цю 1/2 спірну частину квартири ОСОБА_5 ніколи не належало, а належало його дружині ОСОБА_3 , яка розпорядилася своїм майном, склавши заповіт на ім'я ОСОБА_4 (чоловік позивача) та на ім'я ОСОБА_2 . На думку скаржника, оскільки ОСОБА_3 не включила ОСОБА_5 до заповіту і квартира у шлюбі ними не придбавалася, то ОСОБА_5 і не міг набути право власності на спірне майно. У свою чергу, оскільки ОСОБА_5 не набув право власності на спірне майно, то він не міг передати таке майно у спадщину, що відповідно виключає можливість виникнення прав у третіх осіб щодо цього майна. Наголошує, що законодавством не встановлено пріоритету прав залежно від часу звернення до суду або швидкості оформлення відповідних документів. Вирішення спору має здійснюватися виключно з урахуванням наявності правових підстав для набуття права, а не з огляду на послідовність процесуальних дій сторін. Також, як на підставу скасування рішення суду зазначає, що фактично спір між сторонами щодо належності спадкового майна залишився не вирішеним, так як суд обмежився формальною відмовою у задоволенні позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В.С. відзиви на апеляційну скаргу не подали. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила задовольнити. ОСОБА_2 в судовому засіданні просила апеляційну скаргу задовольнити. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В.С. у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи Фактичні обставини справи, встановлені судом На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду заводу "Арсенал" 2 жовтня 1996 року на підставі розпорядження № 1771, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації 8 жовтня 1996 року за реєстровим № 2625, ОСОБА_3 належала квартира за адресою: АДРЕСА_3 . 11 червня 1998 року ОСОБА_3 склала заповіт серії ААО № 512491, посвідчений державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Прудь Н.В., реєстровий номер 6у-1123, згідно якого заповіла усе своє майно ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у рівних частинах. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 17 листопада 2019 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 23 вересня 2020 року. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . 30 вересня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , у якій зазначила, що інший спадкоємець ОСОБА_4 помер до відкриття спадщини. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. заведено спадкову справу № 24/200 до майна померлої ОСОБА_3 . Постановою від 30 березня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В.С. відмовив ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 , після смерті ОСОБА_3 , у зв'язку з відсутністю оригіналу, зареєстрованого у встановленому порядку, правовстановлюючого документу на нерухоме майно. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року з урахуванням додаткового рішення від 20 грудня 2023 року в справі № 757/63102/21-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право приватної власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 65,70 кв.м. Згідно інформаційної довідки № 391118987 від 15 серпня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 зареєструвала право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 65,70 кв.м. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 8 лютого 2024 року. Листом вих. № 158/01-16 від 25 квітня 2024 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В.С., надаючи відповідь на звернення ОСОБА_1 від 9 квітня 2024 року, повідомив про пропуск нею строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Крім того, нотаріус зазначив, що чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - помер до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 . У зв`язку із цим 1/2 частина майна, яку заповідач заповіла ОСОБА_4 , є такою, що не охоплена заповітом, а право на спадкування цієї частини майна одержують спадкоємці за законом. З огляду на це нотаріус дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_1 правових підстав для спадкування майна після смерті ОСОБА_3 . Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Частиною 1 статті 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено статтею 1217 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з частинами 1, 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно до частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Частинами 1, 2 статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, що передбачено частиною 1 статті 1268 ЦК України. Згідно з частиною 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. У статті 1266 ЦК України визначено порядок спадкування за правом представлення. У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц зроблено висновок щодо застосування статті 1266 ЦК України та вказано, що спадкування за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п'ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб'єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п'ятої черги за законом переміститися у вищу чергу. Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України, суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача або незалучення до участі у справі всіх належних співвідповідачів за наявності обов`язкової процесуальної співучасті є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу його учасників. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею у порядку спадкування право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належала її чоловіку ОСОБА_4 , посилаючись на те, що останній є спадкоємцем даної частки квартири за заповітом після смерті ОСОБА_3 , однак помер до відкриття спадщини. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя, а саме 11 червня 1998 року склала заповіт, згідно якого усе своє майно, у тому числі квартиру АДРЕСА_1 заповіла у рівних частках ОСОБА_4 (чоловік позивача), який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 (донька позивача та ОСОБА_4 ). На підставі рішень Печерського районного суду міста Києва право власності на 1/2 частину квартири визнано за ОСОБА_2 та зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З наведеного слідує, що інша 1/2 частина спірної квартири після смерті ОСОБА_3 не успадкована за заповітом ОСОБА_4 , оскільки останній помер до відкриття спадщини. З матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тобто ОСОБА_5 у відповідності до вимог статті 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 . Однак, матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_3 . Натомість, судом першої інстанції на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року в справі № 757/37930/24-ц визнано за ОСОБА_6 (мати ОСОБА_5 ) у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, за відповідачем ОСОБА_2 на підставі судового рішення визнано у порядку спадкування за заповітом право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , а на іншу 1/2 частину квартири на підставі судового рішення у порядку спадкування за законом право власності визнано за ОСОБА_6 . Сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що спірною є 1/2 частина квартири, яка на праві власності належить ОСОБА_6 . Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги, виходячи з підстав позову, безпосередньо стосуються прав та обов'язків ОСОБА_6 , яка є належним відповідачем у справі. З огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не заявляла клопотань про залучення ОСОБА_6 співвідповідачем чи заміну неналежного відповідача належним. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають положенням статей 15, 16 ЦК України щодо права особи на судовий захист, а також про те, що суд фактично визначив незалучення співвідповідача як підставу для відмови у відкритті провадження у справі. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції не заперечував права позивача на звернення до суду за захистом спадкового права та не відмовляв у відкритті провадження у справі. Провадження було відкрито, однак за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову, оскільки заявлені вимоги стосуються прав та обов`язків особи, яка не була залучена до участі у справі як співвідповідач. Отже, відмова у задоволенні позову зумовлена не відсутністю у позивача права на судовий захист як такого, а пред`явленням позову за неналежного суб`єктного складу учасників справи. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, відповідно до якої визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов`язком суду під час розгляду справи. Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції міг в подальшому вирішити питання щодо повного кола учасників справи, також є необґрунтованими. Відповідно до статті 51 ЦПК України залучення до участі у справі співвідповідача або заміна неналежного відповідача належним здійснюється судом за клопотанням позивача. Як установлено судом першої інстанції, позивач такого клопотання не заявляла, тому суд не мав процесуальних підстав з власної ініціативи змінювати визначений нею суб`єктний склад учасників справи. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 не успадкував після смерті ОСОБА_3 1/2 частину спірної квартири, оскільки спадкодавиця розпорядилася своїм майном, склавши заповіт на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_5 не набув права власності на це майно і не міг передати його у спадщину. Такі доводи фактично спрямовані на заперечення права ОСОБА_6 на спірну 1/2 частину квартири, визнаного рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року у справі № 757/37930/24-ц у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 . Водночас зазначене судове рішення не є предметом перегляду в цьому апеляційному провадженні, а ОСОБА_6 , прав та обов`язків якої безпосередньо стосуються наведені доводи, не залучена до участі у справі як співвідповідач. За таких обставин апеляційний суд у межах цього провадження не може надавати оцінку обґрунтованості набуття ОСОБА_6 права власності на спірну частину квартири або фактично вирішувати питання про належність цього майна без її участі у справі. З цих же підстав не спростовують висновків суду першої інстанції доводи скаржника про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі лише з лютого 2016 року, тоді як спірну квартиру ОСОБА_3 набула у власність до укладення шлюбу. Такі обставини можуть отримати правову оцінку лише у спорі за участю всіх осіб, прав та обов`язків яких стосується питання належності спірної частини спадкового майна. Отже, доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_5 правових підстав для спадкування, неможливості переходу спірного майна до ОСОБА_6 , правового режиму квартири як майна, набутого до укладення шлюбу, а також щодо невирішеності спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про належність спадкового майна не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про те, що заявлений позов не може бути вирішений по суті за відсутності належного суб`єктного складу учасників справи. Колегія суддів наголошує, що встановлення наявності або відсутності у ОСОБА_1 права на спірну частину спадкового майна можливе лише за умови залучення до участі у справі всіх належних відповідачів, щодо прав та обов`язків яких суд має вирішити питання у межах заявлених позовних вимог. Відмова у задоволенні позову з підстав його пред`явлення за неналежного суб`єктного складу не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду за захистом своїх прав із визначенням належного складу учасників справи. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 9 липня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: