Постанова Київський апеляційний суд № 757/18457/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 757/18457/20-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/643/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Ящуку Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Нагайцевої Тетяни Сергіївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 листопада 2023 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року (суддя Новак Р.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорноног Лариса Віталіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук Ірина Ігорівна, державний нотаріус Шостої київської державної нотаріальної контори Дашко Юлія Олександрівна про визнання заповітів недійсними, установив: у травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними заповіту від 15 листопада 2019 року, укладеного від імені ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І., та заповіту від 19 листопада 2019 року, укладеного від імені ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В., зареєстрований в реєстрі за №

817. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що він є спадкоємцем за заповітом, складеним ОСОБА_3 та посвідченим 21 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тищенко А.В., зареєстрованим в реєстрі за №

55. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_3 заповіла йому належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. 5 грудня 2019 року за його заявою про прийняття спадщини державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Дашко Ю.О. було відкрито спадкову справу № 698/2019 та зареєстровано у спадковому реєстрі за № 65175293. Одночасно з відкриттям спадкової справи державний нотаріус повідомила йому, що в спадковому реєстрі наявна інформація про ще один заповіт ОСОБА_3 , складений нею 19 листопада 2019 року і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В., зареєстрований в реєстрі за №

817. Позивач стверджував, що йому достеменно відомо про те, що заповідачка ОСОБА_3 після складання заповіту на його користь не мала наміру змінювати свою волю щодо розпорядження квартирою. Відтак, у нього виникла підозра, що невстановлені особи, на чию користь був складений новий заповіт, скориставшись безпорадним фізичним і психічним станом ОСОБА_3 , примусили підписати її оскаржуваний заповіт, так як останні місяці перед смертю ОСОБА_3 не усвідомлювала характер своїх дій, не могла керувати ними. У зв`язку з цим, він 5 грудня 2019 року подав заяву до правоохоронних органів з даного приводу, внаслідок чого Печерським ВП ГУ НП у місті Києві розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100060005374 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, де його визнано потерпілим. Позивач зазначав, що від нотаріуса він дізнався, що спірний заповіт був складений на користь ОСОБА_4 , яка є рідною сестрою померлої, та ОСОБА_1 , яка протягом жовтня-листопада 2019 року надавала у приватному порядку послуги по догляду за ОСОБА_3 . У січні 2020 року відповідачі також звернулись до Шостої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та пред`явили оспорюваний заповіт від 19 листопада 2019 року, за змістом якого квартира АДРЕСА_1 , разом з усім рухомим майном, що є у цій квартирі заповідались відповідачкам. У тексті оскаржуваного заповіту зазначено, що заповіт записано зі слів ОСОБА_3 , зачитано уголос заповідачкою та власноручно підписано нею у присутності нотаріуса о 12:55 год. за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з хворобою заповідачки. Крім цього, йому стало відомо, що 15 листопада 2019 року ОСОБА_3 був складений ще один заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І., за яким ОСОБА_3 все своє майно заповіла сестрі ОСОБА_4 . Вказаний заповіт він також вважає таким, що складений ОСОБА_3 у такому стані, коли вона вже не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Обґрунтовуючи свої доводи, позивач посилався на те, що був знайомий з ОСОБА_3 з 2006 року, проживав у неї разом зі своєю донькою ОСОБА_5 , піклувався про заповідачку, оплачував комунальні послуги у її квартирі, а та неодноразово повідомляла про свої наміри залишити квартиру їм з донькою у спадок, на підтвердження чого у 2010 році надала згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 у своїй квартирі. Через два роки після їх знайомства, до Києва переїхала і його дружина, тому вони почали проживати окремо, однак він не втрачав зв`язку з ОСОБА_3 , регулярно відвідував її, вирішував побутові проблеми, купував продукти харчування, ліки, а також надавав медичну допомогу, так як є лікарем. Також він регулярно сплачував частину вартості комунальних послуги, оскільки його донька була зареєстрована у цій квартирі, дізнавшись у 2019 році про наявність у ОСОБА_3 боргу за комунальні послуги у розмірі приблизно 20 000грн, він за власні кошти його погасив. У вересні 2018 року ОСОБА_3 , внаслідок падіння, отримала перелом шийки стегна, тоді він організував забезпечення її ендопротезом, оплатив всі витрати, пов`язані з виконання операції та післяопераційною реабілітацією. У 2019 році у своїй квартирі вона склала заповіт на його користь, який самостійно прочитала та підписала, при цьому її сестра - ОСОБА_4 знала про факт складання цього заповіту, оскільки була присутня у квартирі на момент його вчинення, будь-яких заперечень чи негативної реакції ОСОБА_4 не висловлювала, більше того, вона й сама неодноразово зверталась до нього за медичною та побутовою допомогою. У листопаді 2019 року, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_3 , її сестра залучила ОСОБА_1 для здійснення постійного догляду за нею. З квітня 2019 року, з метою здійснення догляду за ОСОБА_3 , він найняв доглядальницю ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_3 відповідачки намагались відсторонити його від організації похорон, не хотіли надавати інформацію, чи надавали неправдиву інформацію. Позивач зазначав, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12019100060005374 постановою слідчого СВ Печерського УП ГУ НП в м. Києві від 20 березня 2020 року Київським міським центром судово-психіатричної експертизи було проведено посмертну комісійну судово-психіатричну експертизу ОСОБА_3 , відповідно до висновку якої, під час укладання заповіту від 21 березня 2019 року ОСОБА_3 страждала на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу з психоорганічним синдромом (F 07.9 згідно з МКХ-10) і за психічним станом усвідомлювала значення своїх дій на могла керувати ними, тоді як під час складання заповітів 15 листопада 2019 року та 19 листопада 2019 року ОСОБА_3 страждала на судинну деменцію (F01 згідно з МКХ-10) і за психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Враховуючи викладене, оскаржувані заповіти підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 225 ЦК України. Позивач вважав, що наявність оскаржуваних заповітів від 15 листопада 2019 року та від 19 листопада 2019 року порушують його право на отримання квартири, на яку він розраховував, виходячи з характеру та тривалості його відносин з ОСОБА_3 і тієї підтримки, яку він надав як їй, так і її сестрі - ОСОБА_4 . Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 2 листопада 2023 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт від 15 листопада 2019 року, укладений від імені ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І., номер бланку НОВ776228. Визнано недійсним заповіт від 19 листопада 2019 року, укладений від імені ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнолог Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 817, номер бланку НОЕ456505. Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 835грн та судовий збір у розмірі 2 102грн. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Нагайцева Т.С. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи та порушення норм процесуального права. Представник відповідачки зазначає, що 27 травня 2014 року між ОСОБА_3 та Територіальним центром соціального обслуговування Печерського району міста Києва був укладений договір про надання соціальних послуг, оскільки ОСОБА_3 та її сестра ОСОБА_4 були особами похилого віку та потребували постійного стороннього догляду. ОСОБА_4 після смерті свого чоловіка проживала з сестрою ОСОБА_7 . Двічі на тиждень до сестер ОСОБА_8 приходили соціальні працівники, зокрема ОСОБА_9 , яку відповідачка підміняла, і таким чином познайомилась з сестрами. Відповідачка надавала сестрам допомогу в оплаті необхідних платежів, прибиранні квартири, закупівлі продуктів, відвідування лікарів, тощо. Разом з сестрами ОСОБА_8 була зареєстрована донька позивача, у зв`язку з чим той деякий час сплачував частину витрат на комунальні послуги, поки та навчалась у виші, однак після цього припинив оплату, незважаючи на те, що донька залишилась зареєстрованою у квартирі ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_2 , який будучи лікарем надавав допомогу сестрам, вмовив ОСОБА_3 заповісти йому квартиру, однак після цього змінив свою поведінку та почав поводись як господар, що не влаштовувало ОСОБА_3 , у зв`язку з чим вона склала новий заповіт, у якому заповіла все своє майно сестрі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , яка доглядала за ними. Представник відповідачки вважає, що суд першої інстанції безпідставно посилався на висновок посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 215 від 10 квітня 2020 року, яка проводилась у рамках кримінального провадження № 12019100060005374, оскільки експертам були поставленні питання, що не підлягали вирішенню в рамках вказаного кримінального провадження та могли бути вирішені виключно в межах цивільного спору. Представник відповідачки вважає, що призначаючи вказану експертизу, слідчий не мав на меті проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а лише намагався посприяти позивачу у вирішенні його цивільно-правових питань, оскільки це було зроблено в умовах відсутності змагальності сторін, з тенденційним підбором доказів. При цьому ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не мали змоги висловити свої доводи та заперечення під час проведення експертизи. Крім цього, померла ОСОБА_3 не мала будь-якого процесуального статусу у кримінальному провадженні, що виключало можливість проведення стосовно неї такої експертизи, а відтак експерти не мали права виконувати постанову слідчого та повинні були направити йому вмотивоване повідомлення про неможливість проведення експертизи відповідно до ч. 7 ст. 69 КПК України. Також представник відповідачки зазначає, що позивач, долучаючи вказаний висновок експертів до матеріалів справи, не надав разом з ним витяг з ЄРДР, а судом першої інстанції не встановлювалось ким, за якою статтею та з яких підстав здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100060005374. Зокрема, в різні періоди часу ймовірне кримінальне правопорушення мало різну кваліфікацію, так у вересні 2020 року воно було кваліфіковане за ч. 1 ст. 358 КК України, тоді як у грудні 2020 року за ч. 1 ст. 190 КК України. Крім цього, представник відповідачки посилається на неповноту досліджуваних експертами матеріалів, оскільки експерти не витребовували медичну карту ОСОБА_3 з КМКЛ № 12, де остання проходила лікування з 1 вересня 2018 року по 28 вересня 2018 року. Також, представник відповідачки вважає, що зі змісту дослідницької частини висновку експертів не вбачається, що ОСОБА_3 на момент складання заповітів не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Згідно з діагностичними критеріями цієї кваліфікації, для достовірного діагнозу будь-якої деменції, в тому числі судинної, відповідні симптоми повинні чітко спостерігатися протягом щонайменше шести місяців. Тому, якщо експерти діагностували деменцію станом на 15 листопада 2019 року, це означає, що деменція мала б початися не пізніше, ніж у першій половині травня 2019 року, однак матеріали справи не містять будь-яких доказів цього, і не дають підстав зробити висновок про існування у ОСОБА_3 стійких та виражених психічних розладів в останньої станом на листопад 2019 року. Представник відповідачки стверджує, що вирішуючи питання про психічний стан ОСОБА_3 на момент складання заповіту від 21 березня 2019 року, експерти не діагностували в неї на той момент судинної деменції і встановили, що вона усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. При цьому, психічний стан ОСОБА_3 з 2018 року до весни-літа 2019 року був ідентичним, незначні порушення пам`яті були в неї як у 2018 році, так і навесні 2019 року. З цього слідує, що у ОСОБА_3 були відсутні прояви деменції у першій половині травня 2019 року, відтак немає об`єктивних підстав стверджувати про наявність деменції у листопаді 2019 року, оскільки такий діагноз як деменція передбачає не менш як шестимісячний період існування ключових симптомів. Крім цього, представник відповідачки посилається на те, що в матеріалах справи та у розпорядженні експертів перебував медичний висновок КНП «ЦПМСД» Печерського району міста Києва від 15 травня 2019 року, згідно якого у ОСОБА_3 відсутні медичні протипоказання згідно п.10 Переліку соціальних послуг, умов і порядку їх надання структурними підрозділами територіальних центрів соціального обслуговування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року, в тому числі і психічні захворювання. Відсутність станом на 15 травня 2019 року у ОСОБА_3 психічних захворювань підтвердила і свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні. Також, про відсутність у ОСОБА_3 психічних розладів свідчить те, що вона ніколи не перебувала на диспансерному обліку в психоневрологічному диспансері. Також, представник відповідачки посилається на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції стороною відповідачки було заявлено клопотання про призначення судової посмертної психіатричної експертизи саме в рамках даної справи, однак суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання, проігнорувавши вимоги ст. 105 ЦПК України, згідно якої призначення судової експертизи є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, у випадку необхідності встановлення психічного стану особи. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Шакірова Т.В. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_4 постійно проживала у квартирі ОСОБА_3 після того, як остання отримала перелом у 2018 році. Донька позивача дійсно зареєстрована у квартирі ОСОБА_3 , однак позивач регулярно сплачував частину вартості комунальних послуг за це, більше того, він погасив заборгованість за комунальні послуги у 12 000грн, що утворилась станом на березень 2019 року. Також, у 2010 році, коли ОСОБА_2 мав намір повернутись до рідного міста, сестри ОСОБА_8 почали його вмовляти лишитись та пообіцяли залишити йому у спадок квартиру, саме в цей час вони дали дозвіл на реєстрацію місця проживання доньки позивача в цій квартирі. Представник позивача зазначала, що дійсно досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100060005374 було розпочато 6 грудня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, але вже 20 березня 2020 року попередню кваліфікацію було змінено на ч. 1 ст. 190 КК України. Комісійна посмертна судово-психіатрична експертиза була призначена слідчим з метою підтвердження чи спростування події шахрайських дій по відношенню до заповідачки, так як необхідно було встановити або спростувати добровільність її згоди на складання оскаржуваних заповітів, тобто можливості ОСОБА_3 на момент їх укладення розуміти значення своїх дій та керувати ними. Стосовно доводів представника відповідачки щодо відсутності змагальності під час проведення експертизи, представник позивача зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не мали статусу підозрюваних у вказаному кримінальному провадженні, відтак не мали процесуальної можливості самостійно залучати експерта чи подавати клопотання про призначення експертизи. Також, представник позивача вважає необґрунтованими доводи представника відповідачки про неповноту проведеного експертного дослідження, оскільки експертами досліджувався і епікриз з медичної картки ОСОБА_3 щодо її лікування в період з 1 вересня 2018 року по 28 вересня 2018 року у КМКЛ № 12, який містить усі значущі відомості. Більше того, експертами не заявлялось клопотання про надання додаткових матеріалів, що свідчить про наявність у їх розпорядженні достатніх даних для надання відповіді на поставлені в постанові про призначення експертизи питання. Будь-які процесуальні порушення під час проведення судової експертизи були відсутні. Згідно наявної медичної документації порушення когнітивних функцій у ОСОБА_3 вперше було задокументовано у травні 2018 року, а набуло систематичності таке порушення у травні 2019 року, і на момент складання заповіту від 15 листопада 2019 року спостерігалось вже понад шість місяців. Представник позивача вважає надуманим аргумент представника відповідачки про відсутність у ОСОБА_3 психічних захворювань, у зв`язку з тим, що вона ніколи не перебувала на обліку у психоневрологічному диспансері, оскільки в цьому не було потреби, так як ОСОБА_3 не виходила з дому з травня 2019 року, не мала бажання вставати з ліжка, не становила загрози для суспільства. Однак факт не перебування на такому обліку не свідчить про відсутність у неї психічних захворювань, більше того, 10 травня 2019 року сімейний лікар рекомендував ОСОБА_3 консультації у лікаря-психіатра. Також, представник позивача стверджує, що суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права при відмові у задоволенні клопотання відповідачки про призначення судової експертизи, оскільки таке клопотання було подане не під час підготовчого судового засідання, а вже на стадії судового розгляду, при цьому клопотання не містило обґрунтування поважності причин пропуску відповідачкою строку на подання такого клопотання. Верховний Суду у постанові від 5 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 сформулював правову позицію, згідно якої підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, висновок, відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України та може бути використаний у якості доказу у цивільному процесі, незважаючи на те, що вирок у кримінальній справі не ухвалений. У поданій 6 травня 2024 року апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Нагайцева Т.С. просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Представник відповідачки зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заява про стягнення судових витрат була подана представником позивача без підтвердження направлення її копії разом з доказами надання правничої допомоги відповідачці, що позбавило її можливості заявити клопотання про зменшення розміру судових витрат та доводити їх неспівмірність. Отже, всупереч вимогам закону, відповідачка була позбавлена права на справедливий та відкритий розгляд справи, оскільки ні в позовній заяві, ні на протязі розгляду справи позивач доказів про понесені судові витрати суду не надавав, а після розгляду справи на адресу відповідачки не направляв. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Шакірова Т.В. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що попередній розрахунок судових витрат був зроблений ще під час подання позовної заяви. Під час подання заяви про стягнення судових витрат, нею було надіслано копію цієї заяви всім учасникам справи, та вручено особисто представнику відповідачки у судовому засіданні 2 листопада 2023 року. Відповідачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Нагайцева Т.С., будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.218, 234-240 т.4), двічі у судове засідання не з`явилися, повістка, направлена на поштову адресу ОСОБА_1 , зазначену у апеляційній скарзі, повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до положень ст. 128, 130 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони у справі про судовий розгляд, причини неявки суду не повідомила. Крім того, представник відповідачки - адвокат Нагайцева Т.С. про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлена, шляхом отримання судової повістки-повідомлення у системі «Електронний суд» (с.с.240 зворот т.4), причини неявки апеляційному суду не повідомила. Треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук І.І., державний нотаріус Шостої київської державної нотаріальної контори Дашко Ю.О., будучи належним чином повідомленими про день, час та місце апеляційного розгляду (с.с.241-246 т.4), у судове засідання своїх представників не направили, клопотань про відкладення судового розгляду не подали. Враховуючи вищевикладене, відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідачки, її представника та третіх осіб. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача та його представника - адвоката Шакірової Т.В., які просили залишити рішення та додаткове рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 21 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тищенко А.В. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 55 заповіт, складений ОСОБА_3 , за яким остання розпорядилася заповісти ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (с.с.20 т.1). 15 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І. посвідчено та зареєстровано заповіт, складений ОСОБА_3 , згідно з яким остання усе своє майно, з чого б воно не складалось, у тому числі квартиру АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_4 (с.с.22 т.1). 19 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнорог Л.В. посвідчено та зареєстровано заповіт, складений ОСОБА_3 , згідно з яким остання усе своє майно, з чого б воно не складалось, у тому числі квартиру АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (с.с.23 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 4 грудня 2019 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (с.с.178 зворот т.1). 5 грудня 2019 року за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Дашко Ю.О. заведено спадкову справу №698/2019 до майна ОСОБА_3 (с.с.106-107 т.2). 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 склала заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3 за заповітом, яка надійшла до Шостої київської державної нотаріальної контори 3 січня 2020 року (с.с.121 т.2). 3 січня 2020 року заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3 подала ОСОБА_4 (с.с.122 т.2). За заявою ОСОБА_2 Печерським ВП ГУНП у м. Києві розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100060005374 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, де ОСОБА_2 визнано потерпілим. Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12019100060005374 за постановою слідчого СВ Печерського УП ГУ НП в м. Києві від 20 березня 2020 року Київським міським центром судово-психіатричної експертизи проведено посмертну комісійну судово-психіатричну експертизу ОСОБА_3 , відповідно до висновку якої під час складання заповіту від 21 березня 2019 року ОСОБА_3 страждала на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу з психоорганічним синдромом (F 07.9 згідно з МКХ-10) і за психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, тоді як під час складання заповітів від 15 листопада 2019 року та 19 листопада 2019 року ОСОБА_3 страждала на судинну деменцію (F 01 згідно з МКХ-10) із за психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (с.с.213-221 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 14 вересня 2022 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (с.с.118 т.3). Згідно заповіту ОСОБА_4 , її спадкоємцем є ОСОБА_1 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при посвідченні оспорюваних заповітів волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки на той час вона, в силу свого психічного стану, зумовленого важкою хворобою, а саме - психічним розладом, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та наданим сторонами доказам, ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. За положеннями частин 2 - 4 статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Звертаючись з даним позовом, позивач посилався на те, що оспорювані заповіти були складені ОСОБА_3 у такому стані, коли вона вже не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України, заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року в справі № 326/81/15 та від 22 грудня 2021 року в справі № 350/792/20. Крім того, Верховний Суд у постанові від 5 лютого 2020 року в справі № 461/3675/17 зазначив, що висновок експерта, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України та є допустимим доказом, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Усуваючи допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права при залишенні без розгляду клопотання представника відповідачки про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, ухвалою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року було призначено зазначену експертизу в межах апеляційного перегляду рішення суду. Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи Вінницької філії судових експертиз ДУ "Інститут судової психіатрії МОЗ України" від 2 червня 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент підписання заповітів від 15 листопада 2019 року та від 19 листопада 2019 року страждала на набуте недоумство судинної деменції (F 01.8); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час підписання заповітів від 15 листопада 2019 року та від 19 листопада 2019 року (с.с.208-214 т.3). Таким чином, висновок суду першої інстанції, що спірні заповіти ОСОБА_3 склала у період, коли вона за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, знайшов своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення, а допущенні судом першої інстанції порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду. Крім того, суд першої інстанції у сукупності з іншими доказами у справі правильно врахував медичну документацію на ОСОБА_3 , згідно якої порушення когнітивних функцій у ОСОБА_3 вперше було задокументовано у травні 2018 року, а набуло характеру систематичних симптомів на початку травня 2019 року і станом на 15.11.2019, коли було укладено перший із оспорюваних заповітів, симптоми деменції спостерігались уже протягом більше шести місяців. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що наявні правові підстави для визнання оспорюваних заповітів недійсними, у зв`язку із встановленням обставин того, що заповідач страждала на психічні розлади та за своїм станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент складання спірних заповітів. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 не перебувала на диспансерному обліку в психоневрологічному диспансері, що на думку відповідачка свідчить про відсутність у неї психічних захворювань, колегія суддів зазначає, що для того щоб з`ясувати, чи усвідомлювала особа значення своїх дій, перебування на диспансерному обліку у психіатра не є обов`язковим, а ключовим доказом у таких випадках є висновок судово-психіатричної експертизи, яким установлено повну неспроможність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Щодо оскарження додаткового рішення суду Задовольняючи заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Шакірової Т.В. про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу та наявність підстав для їх відшкодування за рахунок відповідачки. Переглядаючи додаткове рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне. Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК). Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року позов задоволено у повному обсязі, відтак позивач має право на відшкодування понесених судових витрат. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідноюс тороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції було надано: - копію договору про надання професійної правничої допомоги № б/н, укладений 05.05.2020 між ОСОБА_2 та адвокатом Шакіровою Т.В. (с.с.158-159 т.3); - копію додаткової угоди № 1 від 28.04.2021 до договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 05.05.2020 (с.с.161 т.3); - копію додаткової угоди № 2 від 29.12.2022 до договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 05.05.2020 (с.с.162 т.3); - копію акту № 1 наданих послуг від 27.07.2020 за договором про надання професійної правничої допомоги № б/н від 05.05.2020 (с.с.163 т.3); - копію акту № 2 наданих послуг від 28.12.2020 за договором про надання професійної правничої допомоги № б/н від 05.05.2020 (с.с.164 т.3); - копію акту № 3 наданих послуг від 17.08.2021 за договором про надання професійної правничої допомоги № б/н від 05.05.2020 (с.с.165 т.3); - копію квитанції № ПН3901337 від 12.10.2020 на суму 5 000грн; - копію квитанції № ПН4141413 від 18.08.2021 на суму 2 400грн; - копію квитанції № ПН3901337 від 18.08.2021 на суму 500грн; - копію квитанції № ПН33 від 13.07.2023 на суму 1 835грн; - копію звіту про витрати адвоката по справі № 757/18457/20-ц від 12.07.2023 за договором про надання професійної правничої допомоги № б/н від 05.05.2020 (с.с.167 т.3); - копію акту № 4 наданих послуг від 02.11.2023 за договором про надання професійної правничої допомоги № б/н від 05.05.2020 (с.с.227-а т.3); - копію квитанції № 4 від 06.09.2023 на суму 1 100 грн. Загальна вартість витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу становить 10 835 грн. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц). Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 15 вересня 2021 року в справі № 924/675/20, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менше, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України (частині 4 статті 137 ЦПК України). Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Проаналізувавши надані представником ОСОБА_2 - адвокатом Шакіровою Т.В. докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено перелік виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, а також урахувавши наведені вище правові висновки Верховного Суду та положення ЦПК України, якими врегульовано питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір таких витрат у сумі 10 835грн. При цьому, суд першої інстанції належним чином перевірив критерій реальності адвокатських витрат, тобто їх дійсність і необхідність, а також критерій розумності їхнього розміру, зокрема співмірність заявлених витрат із характером справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, витраченим часом та значенням справи для сторін, а відтак дійшов правильного висновку про задоволення заяви у повному обсязі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із характером спірних правовідносин, обсягом позовних вимог, які задоволено у повному обсязі, а також із фактично виконаною адвокатом роботою, а саме: складенням позовної заяви, заперечень на відповідь на відзив та участю у трьох судових засіданнях. Доводи скаржника, що заява про ухвалення додаткового рішення подана представником позивача без надання доказів надсилання її копії відповідачці, що в свою чергу позбавило останню можливості заявити клопотання про зменшення розміру судових витрат та доводи їх неспівмірність, не можуть бути підставою для скасування додаткового рішення суду, оскільки в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують, що клопотання адвоката Шакірової Т.В. від 13 липня 2023 року про приєднання до справи документів, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу, було направлено на поштову адресу відповідачки 13 липня 2023 року (с.с.189 т.3), також матеріали справи підтверджують, що відповідачка була повідомлена про судове засідання, призначене по розгляду заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі. Отже, відповідачка не була позбавлена можливості як подати клопотання про зменшення розміру судових витрат позивача, так і доводи про їх неспівмірність. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду та додаткового рішення суду, допущені порушення норм процесуального права були усунені під час апеляційного перегляду, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення і додаткового рішення суду першої інстанції не встановлено. Щодо стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи судом апеляційної інстанції У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Шакірова Т.В. зазначила, що орієнтовний розмір витрат позивача на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції становить 5 000грн, а остаточний розмір буде уточнено окремою заявою. До вказаного відзиву додано копію додаткової угоди № 3 від 28 грудня 2023 року до Договору про надання професійної правничої допомоги від 5 травня 2020 року, укладеної між ОСОБА_2 (клієнт) та ОСОБА_11 (адвокат), згідно якої продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року та викладено Додаток 1 "Тарифи на послуги адвоката" у новій редакції (с.с.140-141, т.4). 14 жовтня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шакірова Т.В. подала до апеляційного суду клопотання про долучення доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу. До вказаного клопотання додано копію додаткової угоди № 4 від 27 грудня 2024 року до Договору про надання професійної правничої допомоги від 5 травня 2020 року, укладеної між ОСОБА_2 (клієнт) та Шакіровою Т.В. (адвокат), згідно якої продовжено строк дії договору до 31 грудня 2026 року. Також до клопотання долучено: - копію акту № 5 від 24 вересня 2025 року, згідно якого загальна вартість витрат позивача на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції складає 8 200грн, а саме: вивчення двох апеляційних скарг ОСОБА_1 - 500грн; підготовка відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду - 3 000грн; підготовка відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду - 600грн; виготовлення копій відзивів на апеляційні скарги - 300грн; ознайомлення у Київському апеляційному суді з додатками до апеляційної скарги (клопотання про призначення експертизи) - 300грн; підготовка заперечення на клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи - 500грн; участь у двох судових засіданнях - 3000грн; - копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 18 від 3 жовтня 2025 року на суму 4 200грн та копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 24 від 6 жовтня 2025 року на суму 4 000грн. Вартість вище зазначених послуг, наданих адвокатом Шакіровою Т.В. позивачу, узгоджується із вартістю таких послуг, наведених у Додатку № 1 (Тарифи на послуги адвоката) до Договору про надання професійної правничої допомоги від 5 травня 2020 року (у редакції додаткової угоди № 3 від 28 грудня 2023 року). Крім того, у суді першої інстанції представником позивача було надано копію Договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 5 травня 2020 року, укладеного між Бондаренком В.В. (клієнт) та Шакіровою Т.В. (адвокат), у якому визначено, що гонорар складається із сум вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені у додатку № 1 до цього договору ("Тарифи на послуги адвоката"). Копія клопотання направлена до електронного кабінету представника відповідачки - адвоката Нагайцевої Т.С. та на поштову адресу відповідачки. Заперечень відповідачкою та її представником до апеляційного суду не подано. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Аналогічна позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц. Оскільки відповідачкою заперечення на заяву представника ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу чи клопотання про зменшення їх розміру не подано, а представником позивача надані належні докази у підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, позивач має право на відшкодування понесених витрат, так як апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Нагайцевої Тетяни Сергіївни залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 листопада 2023 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на правову допомогу у розмірі 8 200грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 3 липня 2026 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук