Постанова 4805 № 278/1561/26

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/1561/26 Головуючий у 1-й інст. Поліщук Р. М. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Талько О.Б., Шевчук А.М., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №278/1561/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Поліщука Р.М. у селищі Попільня, в с т а н о в и в : У березні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулось до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 05 березня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено в електронній формі договір № 5362408 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, згідно до умов якого, сума кредиту - 12000,00 грн, строк кредиту - 360 днів, стандартна процентна ставка становить - 0,95% в день, знижена процентна ставка становить - 0,095% в день. Первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі. В зв`язку з невиконанням відповідачем своїх кредитних зобов`язань перед первісним кредитором, 30 жовтня 2025 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 30/10/2025 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором склала 46560,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 12000,00 грн; заборгованість за процентами - 27360,00 грн; штрафні санкції- 6000,00 грн; комісія за надання кредиту 1200,00 грн. В межах строку дії договору № 5362408 про надання коштів на умовах споживчого кредиту позивач за період з 30.10.2025 по 28.02.2026 (121 календарний день) нарахування процентів відбулося за стандартною процентною ставкою та загальний розмір яких становить 13794,00 грн. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором в розмірі 60354,00 грн, сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу в сумі 10000,00 грн. Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором № 5362408 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.03.2025 в розмірі 53154,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір у розмірі 2345,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у стягненні надмірних процентів та штрафних санкцій, визначити розмір лише за тілом кредиту та допустимими нарахуваннями відповідно до закону, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до співмірного та розумного розміру, судові витрати за результатами апеляційного перегляду покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що зазначене рішення таким, що ухвалене з неповним дослідженням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та без належної оцінки доказів. Суд фактично поклав в основу рішення лише розрахунок позивача без належної перевірки порядку нарахування процентів, періоду їх нарахування та відповідності вимогам закону. У рішенні містяться арифметичні неточності (одночасно зазначено 13794 грн та 139794 грн), що свідчить про неналежну перевірку доказів. Суд не надав оцінки правомірності нарахування процентів після переходу права вимоги до нового кредитора. Договором передбачено ставку 0,95% на день, що становить понад 346% річних. Це призвело до нарахування процентів у розмірі 27360 грн, що більш ніж удвічі перевищує тіло кредиту (12000 грн). Така ставка суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості (ст. 3, 509, 627 ЦК України). У даній справі кредитор продовжував нарахування процентів після прострочення, що є незаконним. Договором передбачено штраф у розмірі 75% від суми прострочення, що є надмірним. Відповідно до ст. 551 ЦК України суд має право зменшити розмір неустойки, якщо вона явно завищена. Суд стягнув 10000 грн витрат на правничу допомогу, хоча справа є типовою, позов має шаблонний характер, розгляд відбувався у спрощеному провадженні без участі представника позивача. У даному випадку сума є явно завищеною та підлягає зменшенню. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення відсотків та витрат на правову допомогу, тому в іншій частині на законність та обґрунтованість судом апеляційної інстанції не перевіряється. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Встановлено судом, що 05 березня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір № 5362408 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, згідно до умов якого, сума кредиту становить 12000,00 грн, строк кредитування 360 днів, комісія за надання кредиту становить 1200,00 грн, стандартна процентна ставка становить 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування. Знижена процентна ставка становить 0,0950% за кожен день. Кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок (платіжну картку) відповідача. У випадку допущення прострочення платежів клієнт зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 75% від суми невиконаного та/або неналежно виконаного грошового зобов`язання на другий день кожного факту такого невиконання та/або неналежного виконання. Вказаний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом. Як вбачається з повідомлення № 1-0311 від 03 листопада 2025 року ТОВ «Універсальні платіжні рішення» підтверджено успішність перерахування коштів на платіжну картку клієнта 05.03.2025 року на суму 12000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , призначення платежу: зарахування 12000,00 грн на картку НОМЕР_2 . Відповідно до договору факторингу № 30/10/2025 від 30 жовтня 2025 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» та ТОВ «Лінеура Україна», та Реєстру боржників до вказаного договору, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за договором № 5362408 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.03.2025 року. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 умови взятого на себе кредитного зобов`язання не виконала, що виявилося у неповерненні кредитних коштів. Вирішуючи спір, колегія суддів враховує наступне. Згідно частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Відповідно до статті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦК України, має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. За приписами статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16 вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Вбачається, що договором про споживчий кредит передбачено строк кредитування 360 днів. Відповідно до пункту 1.4.1. Стандартна процентна ставка становить 0,95% за кожний день користування кредитом. Денна процентна ставка 0,9778%, знижена процентна ставка 0,0950% (п.1.4.2). Із розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 не виконувала умови договору, а саме не сплатила кошти в розмірі не менше суми першого платежу, зазначеного в графіку платежів до 03.04.2025, а тому Товариством не застосовувалась знижена процентна ставка 0,0950% за кожний день користування кредитом. Товариством нараховувалась заборгованість за стандартною відсотковою ставкою 0,95% в день з 05.03.2025 по 30.10.2025 по 114,00 грн в день за 240 днів та заборгованість становить 27360,00 грн. З 31.10.2025 по 28.02.2026 по 114,00 грн в день за 121 день, заборгованість становить 13794,00 грн. Тобто нарахування відсотків за користування кредитом було здійснено за 361 день, а не за строк кредитування 360 днів. Таким чином, відсотки за користування кредитом №5362408 від 05.03.2025 у розмірі 41 154,00 грн підлягають зменшенню до 41 040,00 грн за 360 днів ( 41 154,00 грн 114,00 грн). Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що відсотки перевищують тіло кредиту у два рази є необґрунтованими, оскільки нарахування заборгованості за відсотками здійснювалося відповідно до вимог ЗУ «Про споживче кредитування», де максимальний розмір денної процентної ставки не перевищував 1% (із розрахунку загальний розмір нарахованих відсотків 41154,00 грн :12000,00 грн тіло кредиту : 360 днів = 0,0095%). Розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами відповідач не спростувала, не надала власний розрахунок заборгованості. Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо нарахування надмірних відсотків та штрафів. Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті. Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Однак, дана норма стосується щодо вимог про нарахування неустойки (пені, штрафу) в задоволенні стягненні якої, судом першої інстанції було відмовлено. Крім того, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та підлягає зменшенню. Судові витрати складають судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Вищезазначене узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23. Врахувавши конкретні обставини цієї справи, колегія суддів дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру, а тому заявлений представником ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» Столітнім М.М. розмір судових витрат, понесених в суді першої інстанції, підлягає зменшенню до 5000,00 грн. Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру відсотків за користування кредитом та витрат на професійну правничу допомогу. Згідно статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З врахуванням вищенаведеного, позов ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» задоволено на 87,9 %, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на 0,2%. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 травня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» заборгованості за договором № 5362408 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.03.2025 змінити, зменшивши розмір заборгованості з 53 154,00 грн до 53 040,00 грн, зменшити розмір судового збору з 2345,00 грн до 2340,25 грн, витрат на професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн до 5 000,00 грн. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 7,99 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Т.М. Павицька Судді: О.Б. Талько А.М. Шевчук