Постанова КЦС ВС № 466/2459/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 466/2459/22 провадження № 61-16086св24 судді-доповідача - Ігнатенка В. М. суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року у складі судді Жовніра Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у складі суддів Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради про визначення місця проживання дітей, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 25 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, в якому просив визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним ( ОСОБА_1 ). В обґрунтування позову посилався на те, що 11 жовтня 2019 року рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з ним та перебувають на його утриманні. 24 вересня 2019 року винесено судовий наказ про стягнення з відповідача на його (позивача) користь аліменти на дітей в розмірі 1/3 від її заробітку (доходу). Проте, в порушення вимог чинного законодавства, відповідач не виконує рішення суду та має заборгованість із виплати аліментів. Наразі у відповідача є інша сім`я, близько 5 років ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дітей. Згоди щодо місця проживання дітей між сторонами не досягнуто, а тому просить суд визначити місце проживання малолітніх дітей із ним. 27 грудня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, в якому просила визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею ( ОСОБА_2 ). В обґрунтування позову посилалась на те, що шлюб між сторонами розірвано, діти проживають разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначила, що постійно спілкується із дітьми та надає матеріальну допомогу. Діти висловлюють своє небажання покидати місце свого проживання та не бажають переїжджати до батька, який бере участь у їх вихованні та має безперешкодний доступ до дітей. Просить позов задовольнити та визначити місце проживання малолітніх дітей разом з нею. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 3 червня 2024 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, про визначення місця проживання дітей. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, про визначення місця проживання дітей задоволено. Визначено місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом і з матір`ю ОСОБА_2 . Беручи до уваги встановлені в судовому засіданні обставини та враховуючи думку дітей і висновок органу опіки і піклування, суди дійшли висновку про необхідність визначення місця проживання дітей з матір`ю ОСОБА_2 , оскільки це відповідає найкращому забезпеченню їх інтересів. Суди вважали житлово-побутові умови за місцем проживання матері такими, що в більшій мірі забезпечують створення належних умов проживання, навчання та проведення дозвілля дітьми. Крім того, житло за адресою: АДРЕСА_1 на відміну від кооперативу «Золотий ранет», знаходиться в інфраструктурно розвинутому районі м. Львова, що також відповідає інтересам дітей. Короткий зміст вимог касаційної скарги 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Столяр О. М., засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року. У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року. У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, від 31 січня 2024 року у справі № 449/1019/20, від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18, від 06 червня 2019 року у справі 3 495/2106/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 154/1554/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 206/532/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 204/8422/19, від 13 квітня 2020 року у справі № 347/2425/15, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6459/19. Так, суди не врахували, що відповідач з 2018 року не проживає в Україні, а відтак не могла створити належні умови для проживання дітей в безпечному та стійкому середовищі. Наразі ОСОБА_5 має постійне місце проживання в Турречині, перебуває в шлюбі з громадянином Туреччини, з яким мають трьох спільних дітей. Враховуючи ту обставину, що діти тривалий час проживають за адресою: АДРЕСА_1 з бабою, дідом та іншими членами їхньої сім`ї, вони мають відповідні соціальні контакти за місцем проживання, виявляють прихильність до баби з дідом та чекають повернення матері. Однак, вочевидь діти потребують і батьківської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на їх розвиток. Подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дітей, пов`язаних з тимчасовою зміною звичного для них місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дітей з батьком має відбуватись у співпраці обох сторін, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів. Доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між батьком та дітьми немає. ОСОБА_1 вважає, що діти тривалий час не мають контакту з батьком, оскільки з 2023 року баба перешкоджає батьку у зустрічах з дітьми, у зв`язку з чим позивач за основним позовом був змушений звертатись до правоохоронних органів. Також баба розповідає дітям про судові справи, спотворюючи та викривляючи обставини, тим самим маніпулює емоційним станом дітей, даючи марні обіцянки і надії, що їх мати повернеться з Туреччини, та вони будуть всі разом проживати у житлі баби. Більш того, діти бояться чоловіка ОСОБА_2 , знаючи, що він вчиняв фізичне та сексуальне насильство по відношенню до їх матері. Жодних характеристик на чоловіка ОСОБА_2 , як і його згоди на проживання з ним та його сім`єю неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в матеріалах справи немає. Не врахували суди показань свідків і ОСОБА_2 з приводу того, що діти з народження проживали і за місцем поживання батька. Наразі діти проживають за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровано вісім осіб, з яких четверо дорослих фактично проживають. Якщо брати до уваги, що житло складається лише з двох кімнат, проживання там п`ятьох дітей, троє з яких від теперішнього шлюбу відповідача за первісним позовом, не відповідатиме інтересам неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Станом на сьогодні діти продовжують проживати разом з дідом та бабою. Суд апеляційної інстанції провів апеляційний розгляд за відсутності ОСОБА_1 та його представника, не врахувавши подане останнім клопотання по відкладення розгляду справи, що позбавило сторону позивача права бути заслуханою та свідчить про невиконання судом гарантій щодо справедливого і публічного розгляду справи. Позиція інших учасників справи 01 лютого 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Білецька О. Р., засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення - без змін. Інші учасники, які беруть участь у справі, не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 14 листопада 2009 року, актовий запис №3097. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року шлюб між сторонами розірвано. Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 9 грудня 2010 року та серії НОМЕР_2 від 12 жовтня 2013 року. Судовим наказом Личаківського районного суду м. Львова від 24 червня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 з усіх видів заробітку ОСОБА_2 . Розрахунком заборгованості державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові встановлено, що сума заборгованості ОСОБА_2 по аліментах за період з червня 2019 року по серпень 2022 року становить 148 123,95 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 січня 2024 року звільнено ОСОБА_2 від сплати аліментів в користь ОСОБА_1 на неповнолітніх дітей на підставі судового наказу, виданого Личаківським районним судом м. Львова 24 червня 2019 року; звільнено ОСОБА_2 від сплати заборгованості за аліментами. Як встановлено вказаним рішенням, станом на час звернення ОСОБА_1 із заявою до Личаківського районного суду м. Львова про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дітей, діти перебували на утриманні обох сторін. ОСОБА_1 не доведено факту проживання разом з ним неповнолітніх дітей та перебування їх лише на його утриманні. Цим рішенням також встановлено, що відповідно до акту про фактичне проживання від 8 травня 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до характеристики дітей за місцем навчання встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навчаються у Ліцеї № 21 Львіської міської ради, дітей виховує батько ОСОБА_1 , активно цікавиться їхнім шкільним життям та відповідально ставиться до виховання дітей. З довідки Садівничого кооперативу «Золотий ранет» від 17 березня 2022 року № 2022/02 вбачається, що разом із власником будинку ОСОБА_1 проживають його неповнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює у приватного підприємця ОСОБА_6 на посаді різьбяра виробів з граніту з 14 квітня 2022 року, його дохід за період з 1 квітня по 31 серпня 2022 року становить 26 000 грн. ОСОБА_1 надав суду талон - повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, згідно якого діти на даний час проживають за адресою: АДРЕСА_1 у тещі ОСОБА_7 , яка не дає дітей позивачу з метою проживання з ним ( ОСОБА_1 ). З акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 вбачається, що будинок АДРЕСА_2 складається з двох кімнат, кухні, коридору та санвузла. У будинку наявні дитячі ігри, одяг. Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_3 , складається з двох житлових кімнат, кухні, санвузла суміжно, на другому рівні квартири є дві кімнати, одна з яких відведена для дітей. Умови проживання добрі, помешкання технічно облаштоване. Діти мають місце для сну, окремо відведене місце для навчання, наявний одяг, іграшки, книги. Судом першої інстанції заслухано думку дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які підтвердили, що проживають на АДРЕСА_1 з бабою, дідом та мамою. Ображені на батька, бояться, щоб він не забрав їх від мами, діда і баби. Коли мами немає, то вона кожного дня телефонує їм, вони спілкуються. Вказують, що тато (позивач) живе на дачі. Аналогічні пояснення діти надали в апеляційному суді, висловили свою думку, що бажають проживати із матір`ю. Діти висловили свою більшу прихильність до матері. Згідно із Висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей разом із батьком № 260001-вих-8488 від 24 січня 2023 року, діти фактично проживають разом із бабою та дідом за адресою: АДРЕСА_1 , а мати перебуває за кордоном. З Висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 № 260001-вих-66751 від 01 червня 2023 року вбачається, що обставини змінились та мати дітей перебуває на території України. Вказаним висновком встановлено, що діти бажають проживати з матір`ю, бабою та дідом, мають з ними більш тісний емоційний зв`язок. Проживання з матір`ю відповідає інтересам дітей, сприяє належним умовам їх проживання, гармонійному розвитку та вихованню, належному матеріальному забезпеченню. Мати дітей постійно піклується та бере участь в утриманні та вихованні своїх синів, спроможна надати дітям належний рівень виховання, постійно піклується про їхній розвиток, купує необхідні речі, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови. Свідок ОСОБА_8 , допитаний в суді першої інстанції повідомив, що саме він, як голова кооперативу «Золотий Ранет» видав позивачу довідку від 17 березня 2022 року № 2022/02 про проживання дітей разом із батьком, оскільки періодично їх бачив у літній період. Також пояснив, що знайомий з позивачем з 2018 року, спілкується у зв`язку з необхідністю пов`язаною з виконанням обов`язків голови кооперативу. Всього в кооперативі 110 будинків, з них постійно проживають лише власники 5 будинків, в тому числі позивач. В кооперативі є лише світло. Централізоване водопостачання, водовідведення та газ відсутні. В будинку позивача є світло, свердловина на воду та вигрібна яма. Зазначив, що у зв`язку з відсутністю газопостачання та централізованого опалення більшість людей проживають в кооперативі лише у літній період. Дітей позивача, за місцем проживання останнього бачив більше року тому. Свідок ОСОБА_9 , допитаний в суді першої інстанції, повідомив, що знайомий із сторонами, працює разом з позивачем, підтримує з ним дружні відносини. Періодично бував у гостях в ОСОБА_10 , бачив неодноразово дітей за місцем проживання позивача, однак востаннє бачив дітей декілька років тому. Зазначив, що в будинку ОСОБА_10 дві кімнати, ванна, туалет та кухня, опалення здійснюється дровами, одним кахельним каміном, який розташований на першому поверсі. Дитяча кімната знаходиться на другому поверсі в мансардному приміщенні. Вважає ОСОБА_10 хорошим батьком, який алкогольними напоями не зловживає. Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_11 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , суду пояснила, що діти з народження і по цей час проживають за місцем проживання матері. З 2009 по 2013 роки діти жили фактично за двома адресами: АДРЕСА_1 , а також за адресою: м. Львів, садівничий кооператив «Золотий Ранет», в будинку, який було придбано сторонами під час шлюбу. Але оскільки там відсутнє нормальне опалення та необхідна інфраструктура, більшість часу проживали за адресою місця проживання матері. На цей час діти проживають з нею, батько їх деколи відвідує та приходить у гості. Дочка дійсно певний час перебувала в Туреччині, де створила іншу сім`ю, однак повернулась в березні 2023 року і на даний час перебуває у декретній відпустці, жодних доходів не отримує, їй допомагає теперішній чоловік та вона з чоловіком, як батьки. Стверджує, що ніхто не чинить перешкод у спілкуванні батька з дітьми. Фактичне утримання дітей здійснюється за рахунок матері, батько лише періодично надає кошти та може придбати якісь речі. Жодного спору з приводу місця проживання дітей раніше не виникало. Спір виник лише після отримання позивачем повістки з військового комісаріату. На її думку дітям буде краще проживати за місцем проживання матері, де вони поруч ходять у школу, спілкуються із друзями, відвідують додаткові заняття з англійської, старший хлопчик ходить на німецьку і математику, двоє на карате три рази в тиждень. Свідок ОСОБА_12 повідомила, що знайома із сторонами, оскільки проживає на АДРЕСА_4 , по сусідству з матір`ю відповідача. Пояснила, що часто бачить дітей, які проживають у баби постійно останні декілька років. Відповідача ОСОБА_2 також знає ще з її дитинства, вона також раніше проживала по сусідству, наскільки їй відомо, тепер приїжджає періодично, а проживає закордоном. Також періодично бачить батька ОСОБА_1 , який відвідує дітей. Свідок ОСОБА_13 знайома із сторонами, раніше жили поруч з ОСОБА_2 , по сусідству. Їй відомо, що сторони на цей час спільно не проживають, раніше, більше 5-10 років тому проживали у матері ОСОБА_14 . Останні роки вона часто бачить дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , які постійно проживають з бабою та дідом. ОСОБА_2 свідок бачить періодично. Позивач раз чи два в тиждень відвідує дітей. Зазначила, що вона частко спілкується з дітьми, які розказують про те, що матір постійно купляє їм одяг та інші подарунки. Також їй відомо, що матір поїхала на заробітки закордон декілька років тому, діти постійно проживали з бабою та дідом. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»). Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III). У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України). Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України). Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини). Під час визначення місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні в справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22). У частині четвертій-шостій статті 19 СК України закріплено, що під час розгляду судом спорів щодо, зокрема, місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази. За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). У справі, що переглядається, з позовами про визначення місця проживання дитини звернулися як мати, так і батько неповнолітніх дітей. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду та ЄСПЛ міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають керуватися інтересами самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та визначаючи місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю, суди виходили з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дітей, але надали перевагу інтересам останніх. При цьому, суди врахували прихильність дітей до кожного з батьків, особисті якості обох батьків, можливість створення належних умов для виховання та визначив, що якнайкращим інтересам дітей відповідатиме ухвалення судового рішення, яким визначено місце проживання дітей з матір`ю. При вирішенні спорів щодо дітей визначальним є забезпечення найкращих інтересів дитини з урахуванням її реального життєвого середовища, наявності усталених емоційних та соціальних зв`язків, стабільність сформованих умов проживання та забезпечення для дитини відчуття безпеки і психологічного комфорту. У даній справі судами встановлено, що діти протягом тривалого часу, проживають за адресою: АДРЕСА_1, навчаються в Ліцеї № 21 Львівської міської ради, відвідують гуртки та спортивні секції, мають сформоване, стабільне соціальне середовище за місцем свого проживання. За цей час у дітей сформувалися сталі побутові, соціальні та емоційні зв`язки, звичний спосіб життя, коло спілкування, відчуття стабільності і безпеки. Під час безпосереднього з`ясування думок дітей в судовому засіданні як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій, діти висловили свою прихильність до матері та бажання продовжити проживати разом із нею, дідом та бабою. Таку ж думку діти висловлювати і під час її заслуховування на засіданні комісії служби у справах дітей. При цьому, слід врахувати вік дітей, одному з яких на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції виповнилось 14 років, а іншому - 11 (на час заслуховування думки під час засідання комісії та в суді першої інстанції та 12 - на час розгляду справи в апеляційному суді), що свідчить про достатній рівень їх зрілості для формування й висловлення власної думки щодо питань, які безпосередньо стосуються їхнього життя. Зазначені обставини були враховані судами з огляду на забезпечення найкращих інтересів дитини. Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Судами взято до уваги наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування № 260001-вих-66751 від 01 червня 2023 року, яким визначено, що після зміни обставин, у зв`язку з якими матір дітей ОСОБА_2 повернулась до України, доцільним буде залишити проживати дітей разом з матір`ю ОСОБА_2 . Підстав для неврахування зазначеного висновку органу опіки та піклування під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не було встановлено, як і підстав не погодитися із висновком органу опіки і піклування. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей разом із матір`ю, оскільки такий висновок відповідає встановленим у справі обставинам та спрямований на забезпечення найкращих інтересів дітей. Матеріалами справи встановлено, що діти тривалий час проживають у будинку своїх баби та діда, де поряд навчаються, відвідують гуртки та спортивні секції, мають сформоване коло спілкування, звичний уклад життя та міцні родинні зв`язки. Саме це середовище є для них стабільним, безпечним та звичним. Під час з`ясування думки дітей судами встановлено їх бажання й надалі проживати разом з матір`ю, бабою та дідом, що свідчить не лише про емоційну прихильність до матері, а й про прагнення зберегти сформоване життєве середовище, в якому вони фактично виховуються протягом тривалого часу. Щодо доводів ОСОБА_1 про постійне проживання ОСОБА_2 закордоном з 2018 року та неможливість у зв`язку із цим визначення місця проживання разом з останньою дітей, Верховний Суд зазначає наступне. Так, матеріали справи містять відомості Державної прикордонної служби України про в`їзд матері на територію України 09 березня 2023 року. Водночас будь-яких відомостей щодо її подальшого виїзду за межі України матеріали справи не містять. Слід також врахувати, що незважаючи на тимчасове перебування матері за межами України, вона не самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, постійно підтримувала з дітьми зв`язок, брала участь у вирішенні питань їх навчання, виховання та розвитку, цікавилась станом їх здоров`я та повсякденним життям, а також забезпечувала їх матеріальне утримання. Отже, тимчасова відсутність матері на території України не свідчила про припинення виконання нею батьківських обов`язків, втрату реального зв`язку із дітьми або відсутність наміру особисто здійснювати їх виховання після повернення. Крім того, слід звернути увагу на пояснення матері щодо причин затримання її повернення в Україну, які були викликані питаннями, пов`язаними із наслідками виконавчих проваджень щодо стягнення з неї аліментів на підставі судового наказу та застосованими щодо неї обмеженнями. Не можуть бути підставою для скасування судових рішень і доводи щодо недостатнього дослідження житлово-побутових умов за місцем проживання матері. Як убачається з висновку органу опіки та піклування, уповноваженим органом було встановлено наявність належних умов для проживання і розвитку дітей. Висновок органу опіки та піклування був предметом безпосереднього дослідження судами, а обставин, які б свідчили про його недостовірність або неповноту, під час розгляду справи встановлено не було. Посилання заявника на склад сім`ї ОСОБА_2 також не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки не свідчать беззаперечно про невідповідність умов проживання інтересам дітей та не містять відомостей про існування обставин, які можуть негативно вплинути на їх виховання чи розвиток. Так само не знайшли свого підтвердження і доводи ОСОБА_1 щодо можливого фізичного чи сексуального насильства з боку нового чоловіка ОСОБА_2 . Будь-яких відомостей про звернення до правоохоронних органів, притягнення відповідної особи до відповідальності чи наявність інших обставин, які б свідчили про існування реальної небезпеки для дітей, матеріали справи не містять. Водночас, судами встановлено, що батько також бере участь у вихованні дітей, підтримує з ними стосунки та створив належні умови для їх проживання. Однак сам по собі факт належного виконання батьком своїх батьківських обов`язків не є безумовною підставою для визначення місця проживання дітей саме з ним. Закон не ставить вирішення такого спору в залежність від необхідності встановлення переваги одного з батьків над іншим чи доведення неналежного виконання іншим із батьків своїх обов`язків, в цьому випадку визначальним критерієм є виключно найкращі інтереси дітей. З огляду на встановлену судами емоційну прихильність дітей до матері, їх бажання проживати разом з нею, тривале проживання у сформованому сімейному середовищі баби та діда, активну участь матері у вихованні та утриманні дітей, а також висновок органу опіки та піклування, суди обґрунтовано дійшли висновку, що визначення місця проживання дітей разом із матір`ю найбільшою мірою відповідає забезпеченню стабільності їх життя, збереженню сформованих соціальних зв`язків та найкращим інтересам дітей. При цьому, визначення місця проживання дітей разом із матір`ю не означає обмеження чи припинення батьківських прав та обов`язків батька, не звільняє його від обов`язку брати участь у вихованні та утриманні дітей і не позбавляє права на особисте спілкування з ними та участь у вирішенні питань, що стосуються їх життя та розвитку. Відповідно, матір також зобов`язана не чинити перешкоди у реалізації батьком його батьківських прав та забезпечувати підтримання сталих емоційних зв`язків дітей з обома батьками. В матеріалах справи відсутні відомості про вчинення матір`ю, бабою або дідом перешкод у спілкуванні батька з дітьми або інші дії, спрямовані на штучне формування негативного ставлення дітей до батька. Під час судового розгляду як свідки, так і самі діти підтвердили, що батько регулярно відвідує їх та підтримує з ними зв`язок. Також безпідставними є посилання заявника на порушення його права на участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції. Матеріали справи свідчать, що як відповідач, так і його представник - адвокат Столяр О. М. були завчасно та належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання на 31 жовтня 2024 року. Клопотання про відкладення розгляду справи було подано представником позивача лише напередодні судового засідання (30 жовтня 2024 року) та мотивовано її перебуванням у відпустці, при цьому, остання просила не призначати до розгляду вказану справу протягом тривалого часу (тривалість її відпустки). Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із необхідності забезпечення своєчасного розгляду справи, оскільки предметом спору є визначення місця проживання дітей - питання, що безпосередньо стосується однієї з найбільш чутливих сфер сімейних правовідносин, потребує своєчасного судового вирішення та дотримання розумних строків розгляду справи. Більше того, відповідач не був позбавлений можливості особисто взяти участь у розгляді справи, подати додаткові письмові пояснення або забезпечити участь іншого представника. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що розгляд справи за відсутності представника позивача призвів до порушення принципів змагальності сторін чи права позивача на справедливий судовий розгляд. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність врахування у цій справі висновків, викладених у постановах Верховного Суду, викладених у постановах від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, від 31 січня 2024 року у справі № 449/1019/20, від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18, від 06 червня 2019 року у справі 3 495/2106/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 154/1554/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 206/532/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 204/8422/19, від 13 квітня 2020 року у справі № 347/2425/15, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6459/19, оскільки в указаних справах було встановлено інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, яка є предметом касаційного перегляду. При цьому батько дитини має право та обов`язок піклуватися про здоров`я синів, стан їх розвитку, незалежно від того, що судом визначено місце проживання дітей з матір`ю. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 44, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Столяр Оксана Миколаївна, залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв О. М. Ситнік І. М. Фаловська