Ухвала КГС ВС № Б8/180-10 (911/3801/23)

УХВАЛА 06 липня 2026 року м. Київ cправа № Б8/180-10 (911/3801/23) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Пєскова В.Г., розглянувши матеріали касаційної скарги Громадянина Швеції ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) за позовом Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях до Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Корост-Беп"

2. Арбітражний керуючий В`язовченко Анатолій Михайлович

3. ОСОБА_2

4. Громадянина Швеції ОСОБА_1, про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права, в межах справи № Б8/180-10 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція",- ВСТАНОВИВ: У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Білицький завод Теплозвукоізоляція". 15.12.2023 Керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Чернігівській та Черкаській областях звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до Приватного акціонерного товариства «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» про усунення перешкод у здійсненні державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях права розпоряджання державним майном, шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 13.12.2012, виданого виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради, в частині права власності Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв. м. за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова 7; скасування державної реєстрації права власності на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв. м. у складі об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером № 17366501 (у тому числі у всіх невід`ємних архівних складових частинах Державною реєстру речових прав на нерухоме майно), яким зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлі і споруди, розташовані за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, номер запису: 178 в книзі 3-96. Рішенням Господарського суду Київської області від 20.03.2024 у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) задоволено. Рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024 у справі № Б8/180-10 (911/3801/23) скасовано. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 50; ідентифікаційний код 43173325) права розпоряджання державним майном та визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 13.12.2012, видане Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради, в частині посвідчення права власності Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7; ідентифікаційний код 00292729) на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв.м за адресою: Київська область, Бучанський район, селище Коцюбинське, вул. Пономарьова,7. Скасовано державну реєстрацію права власності на будівлю котельні "літера И-И2" загальною площею 443,3 кв.м у складі об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером № 17366501 (у тому числі у всіх невід`ємних архівних складових частинах Державною реєстру речових прав на нерухоме майно), яким зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на будівлі і споруди, розташовані за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7, номер запису: 178 в книзі 3-96. До Верховного Суду від Громадянина Швеції ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №Б8/180-10 (911/3801/23) та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2024. Також скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № Б8/180-10 (911/3801/23) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.06.2026. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.07.2026 № 32.2-01/972, у зв`язку відпусткою судді Огородніка К.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № Б8/180-10 (911/3801/23). Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи № Б8/180-10 (911/3801/23) між суддями від 02.07.2026 та протоколом передачі судової справи № Б8/180-10 (911/3801/23) раніше визначеному складу суду від 02.07.2026 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Жуков С.В.- головуючий, Картере В.І., Пєсков В.Г. За результатами розгляду матеріалів цієї скарги Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення її без руху, з огляду на таке. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, перед-бачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій ви-кладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Cкаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним. Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу приз-вело до прийняття незаконного судового рішення. При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрун-тованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на від-повідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх ін-станцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (перед-бачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу касаційного оскарження та вказує, що підставою скасування оскаржуваних судових рішень є п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, оскільки постанова ухвалена з демонстративним ігноруванням обставин справи важливих для правильного вирішення справи, без надання оцінки ключовим доводам учасників процесу та без наведення мотивів їх прийняття або відхилення, що є порушенням вимог статей 236 та 282 ГПК України. Проте, скаржник, в порушення вимог пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, не вказує інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Отже, Верховний Суд встановив, що скаргу подано без додержання вимог щодо змісту касаційної скарги, викладених у пункті 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності. Отже скаржник не дотримався вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України. Відповідно пункту 2 частини 4 статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір". Відповідно статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 4 пункту 2-1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно пп. 9 п.2-1 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до господарського суду касаційної скарги на рішення суду в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) судовий збір становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Частиною третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Позовну заяву у цій справі подано у 2023 році, в якому згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684 грн. Враховуючи предмет спору та вимоги касаційної скарги, за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №Б8/180-10 (911/3801/23), сума судового збору становить 8 588,80 грн ((2 684 грн х 2 (за 2 вимоги немайнового характеру) х 200%) х 0,8). Проте до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Натомість у касаційній скарзі заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. Клопотання обґрунтоване тим, що ПрАТ «ТЗІ» фактично позбавлене активів, його майновий комплекс знищений, а документація підприємства відсутня. Справа про банкрутство перебуває у провадженні з 2010 року, і протягом тривалого часу скаржник був змушений неодноразово оскаржувати судові рішення та інші процесуальні акти з метою захисту своїх прав та інтересів. Значна частина таких оскаржень була задоволена. В результаті дисфункції системи правосуддя України скаржник не здатний захистити свої законні права та інтереси. За таких обставин покладення на скаржника обов`язку сплатити судовий збір у повному розмірі фактично створює непропорційний та надмірний фінансовий тягар, який не узгоджується з принципами розумності та справедливості. У статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Статтею 8 Закону України "Про судовий збір", у редакції, що діє з 16.07.2025, передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника. Верховний Суд зауважує, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64). З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Разом з цим, особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про звільнення від сплати судового збору, повинна надати докази того, що її майновий стан об`єктивно перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку. Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") у справах "Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії" ("Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania"), "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland"), зазначив, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19.06.2001, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти росії" ("Shishkov v. russia") від 20.02.2014, пункт 111).Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що подане клопотання не містить доводів, а також достатніх та належних доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість сплатити судовий збір на момент звернення з касаційною скаргою. З огляду на викладене та враховуючи відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення клопотання Громадянина Швеції ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №Б8/180-10 (911/3801/23), а відтак, у задоволенні необхідно відмовити. Згідно з частиною 2 статті 292 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Відповідно частини 2 статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Таким чином, Скаржникам необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме: - зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статті 287 ГПК України підстави (підстав) та їх належно обґрунтувати у спосіб, передбачений пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України; -надати суду докази сплати судового збору у розмірі 8 588,80 грн. З огляду на викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, тому підлягає залишенню без руху на підставі частини 2 статті 292 ГПК України. Керуючись ст. ст. 174, 234, 235, 288, 290, 291, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Громадянина Швеції ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №Б8/180-10 (911/3801/23).

2. Касаційну скаргу Громадянина Швеції ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №Б8/180-10 (911/3801/23) залишити без руху.

3. Надати Громадянину Швеції ОСОБА_1 строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

4. Громадянину Швеції ОСОБА_1 усунути недоліки, встановлені в цій ухвалі у такий спосіб: - зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статті 287 ГПК України підстави (підстав) та їх належно обґрунтувати у спосіб, передбачений пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України;; - -надати суду докази сплати судового збору у розмірі 8 588,80 грн.

5. Роз`яснити Громадянину Швеції ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий С.В. Жуков Судді В.І. Картере В.Г. Пєсков