Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/2285/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.07.2026 м. Дніпро Справа № 908/2285/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В., секретар судового засідання: Мошинець Ю.О., Представники сторін: від позивача: Нахай Ю.В.; від відповідача (апелянта): Корольов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 (суддя Горохов І.С.) у справі № 908/2285/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нью Стрім Енерджі, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка до Товариства з обмеженою відповідальністю Запорожспецсплав, м. Запоріжжя про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 1 270 000 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що, на думку позивача, відповідач без достатньої правової підстави набув та зберіг у себе грошові кошти позивача у зазначеному розмірі, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача 1 270 000 грн як безпідставно отримані кошти. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.10.2025 провадження у справі № 908/2285/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 1 270 000 грн закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Після закриття провадження у справі невирішеним залишилося питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи. 27.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» надійшла заява про компенсацію судових витрат, у якій відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 41 000 грн. 30.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» надійшла заява про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем у справі № 908/2285/25, шляхом їх стягнення з відповідача. 04.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» також надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат повністю. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі»: судовий збір за подання позовної заяви в сумі 15 240 грн; судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1 211, 20 грн; витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн; витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, у розмірі 2 340 грн. В іншій частині заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом спору у справі було стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у судовому порядку, а 27.10.2025 відповідач добровільно, без постановлення судового рішення про примусове стягнення, сплатив на користь позивача суму, яка була заявлена до стягнення у цій справі. З огляду на це місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу, оскільки відповідачем не доведено наявності необґрунтованих дій позивача, з якими процесуальний закон пов`язує можливість компенсації відповідачу витрат у разі закриття провадження у справі. Водночас суд першої інстанції зазначив, що у цій справі припинення спору та закриття провадження були зумовлені саме сплатою відповідачем на користь позивача грошових коштів у розмірі 1 270 000 грн після звернення позивача до суду з відповідним позовом. Врахувавши обставини справи, подані сторонами докази, положення статей 123, 126, 130, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України та правові висновки Верховного Суду щодо розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі після фактичного задоволення відповідачем заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат та відмову в задоволенні заяви відповідача про компенсацію судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 про стягнення судових витрат з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» про ухвалення додаткового рішення відмовити у повному обсязі, а заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» про компенсацію судових витрат задовольнити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку скаржника, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, а також із неправильним застосуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25. Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції розглянув заяви сторін про розподіл судових витрат у судовому засіданні 13.05.2026 за відсутності представників сторін, незважаючи на те, що як представником відповідача, так і представником позивача подавалися клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з їх участю в інших судових засіданнях, призначених на той самий день та час. Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував висновки Верховного Суду у справі № 917/1161/25, оскільки, на його переконання, наведений правовий висновок стосується випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відмовою позивача від позову, тоді як у справі № 908/2285/25 провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору. Обґрунтовуючи довід про неправильне застосування постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25, скаржник посилається не лише на пункт 60 цієї постанови, а й на пункт 57, який, на його думку, підтверджує неможливість застосування частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та покладення судових витрат на відповідача у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору. Скаржник вважає, що місцевий господарський суд безпідставно застосував положення частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на думку апелянта, ця норма підлягає застосуванню у разі відмови позивача від позову або непідтримання ним позовних вимог унаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, але не у випадку закриття провадження у справі через відсутність предмета спору. Також апелянт посилається на те, що відповідач не задовольняв позовні вимоги позивача у розумінні частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника, предметом позову було стягнення безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, тоді як відповідач повернув позивачу грошові кошти як поворотну фінансову допомогу за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022. Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» зазначає, що він не визнавав заявлені до нього позовні вимоги як вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів, а лише визнавав наявність грошового зобов`язання щодо повернення поворотної фінансової допомоги. У зв`язку з цим, на думку скаржника, сплата відповідачем 1 270 000 грн не може розцінюватися як задоволення позовних вимог позивача, а є виконанням договірного зобов`язання. Апелянт наголошує, що позивач не змінював предмет та підстави позову, не заявляв вимог про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022, а тому, на переконання скаржника, суд першої інстанції не врахував презумпцію правомірності правочину, закріплену статтею 204 Цивільного кодексу України. Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував наявність необґрунтованих дій позивача, які, за твердженням відповідача, стали причиною виникнення спору та понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Апелянт посилається на положення частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право на компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, якщо такі витрати виникли внаслідок необґрунтованих дій позивача. До таких дій апелянт відносить, зокрема, подання, на його думку, безпідставного позову про стягнення коштів як безпідставно набутих, незазначення позивачем обставин щодо існування між сторонами правовідносин з надання та повернення поворотної фінансової допомоги, ініціювання заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, а також невиконання позивачем ухвали суду про зустрічне забезпечення. Крім того, скаржник посилається на те, що позивач, на думку відповідача, приховав від суду фактичні обставини щодо існування між сторонами правовідносин із надання та повернення поворотної фінансової допомоги, а також подальшими процесуальними діями, зокрема невиконанням ухвали суду про зустрічне забезпечення та запереченням факту отримання відповідних процесуальних документів через підсистему «Електронний суд», допустив зловживання процесуальними правами. Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» також зазначає, що накладення арешту на грошові кошти відповідача обмежило його господарську діяльність, ускладнило виконання поточних зобов`язань та негативно вплинуло на фінансово-економічну діяльність товариства, у зв`язку з чим відповідач був вимушений звернутися за професійною правничою допомогою та понести витрати у розмірі 41 000,00 грн. Окремо скаржник посилається на поведінку представника позивача під час переговорів щодо можливого мирного врегулювання спору, зокрема на обставини направлення проєкту мирової угоди, у якому, за твердженням апелянта, позивач пропонував покласти на відповідача значно більший розмір витрат на професійну правничу допомогу, ніж було попередньо зазначено у позовній заяві. Також апелянт не погоджується зі стягненням з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн, вважаючи їх безпідставними з огляду на відсутність підстав для покладення судових витрат позивача на відповідача. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» заперечує проти стягнення з нього витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, у розмірі 2 340 грн, зазначаючи, що такі витрати, на його думку, не мають належного причинно-наслідкового зв`язку з розглядом справи № 908/2285/25 та є неспівмірними. Окремо апелянт заперечує проти покладення на відповідача витрат, пов`язаних із проживанням представників позивача в готелі «Park Hotel» у м. Дніпро за рахунком № 81049 на суму 4 680 грн, оскільки, на думку скаржника, такі витрати не мають причинно-наслідкового зв`язку з розглядом справи № 908/2285/25 у Господарському суді Запорізької області та є неспівмірними. З урахуванням наведеного скаржник вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат і задоволення заяви відповідача про компенсацію судових витрат. У поданих 26.06.2026 додаткових поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» додатково наголошує на помилковості, на його думку, доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та повторно посилається на те, що сплата відповідачем 1 270 000 грн була не задоволенням позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів, а поверненням поворотної фінансової допомоги за договором № 01/06-2022 від 01.06.2022. Апелянт також зазначає, що позивач діяв недобросовісно, посилається на доктрину заборони суперечливої поведінки, невиконання позивачем ухвали суду про зустрічне забезпечення, обставини переговорів щодо укладення мирової угоди, заперечує проти компенсації витрат позивача на проживання адвоката в готелі та просить врахувати ці пояснення під час вирішення апеляційної скарги. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечило проти її доводів та просило апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 - без змін. Позивач вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, надуманими та такими, що не відповідають нормам Господарського процесуального кодексу України і судовій практиці Верховного Суду. У відзиві позивач зазначає, що суд першої інстанції правильно вирішив питання про розподіл судових витрат, оскільки після пред`явлення позову відповідач сплатив позивачу всю суму грошових коштів у розмірі 1 270 000 грн, яка становила предмет позову, унаслідок чого предмет спору припинив існування, а провадження у справі було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. На думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі», у такій ситуації підлягають застосуванню положення частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач не підтримував свої вимоги саме внаслідок їх фактичного задоволення відповідачем після пред`явлення позову. Позивач наголошує, що судові витрати позивача не відшкодовуються відповідачем лише у випадку відмови позивача від позову, тоді як у цій справі закриття провадження було зумовлене сплатою відповідачем усієї суми, заявленої до стягнення. Позивач також заперечує твердження апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25. За позицією Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі», правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є релевантним до обставин цієї справи, оскільки стосується розподілу судових витрат у разі закриття провадження через відсутність предмета спору, якщо така відсутність виникла внаслідок задоволення відповідачем вимог позивача після пред`явлення позову. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.12.2023 у справі № 921/481/22, відповідно до якої, за твердженням позивача, у разі сплати відповідачем суми боргу після пред`явлення позову та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, судові витрати, понесені позивачем, можуть бути покладені на відповідача. Позивач вважає безпідставним довід апелянта про те, що при закритті провадження у справі за пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд нібито не має процесуального механізму для покладення витрат позивача на відповідача. На думку позивача, вирішальним у цій справі є не формальна підстава закриття провадження, а причина припинення предмета спору, тобто сплата відповідачем після відкриття провадження всієї заявленої до стягнення суми. Щодо доводів відповідача про наявність необґрунтованих дій позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» зазначає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами обставин, з якими частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України пов`язує можливість компенсації витрат відповідача у разі закриття провадження у справі. Позивач вказує, що саме по собі подання позову, незгода відповідача з правовою кваліфікацією заявлених вимог або наявність між сторонами спору щодо правової природи грошових коштів не свідчать про необґрунтованість дій позивача. На переконання позивача, відповідач не довів, що позивач реалізовував свої процесуальні права недобросовісно або що саме такі дії позивача стали причиною закриття провадження у справі. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» заперечує і проти доводів відповідача щодо існування між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» зазначає, що рішення про надання відповідачу фінансової допомоги позивачем не приймалося, відповідний договір між сторонами не укладався та позивачем не підписувався. У відзиві позивач зазначає, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» Цюкало С.О., оглянувши копію договору, наданого відповідачем, заявив, що підпис у графі «Директор Цюкало С.О.» виконаний не ним, а лише імітує його підпис, а відтиск печатки, на думку позивача, не є відтиском печатки підприємства, а лише імітує його. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» зазначає, що відповідні пояснення директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» Цюкало С.О. викладені у письмовій заяві свідка, оформленій відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України. Також позивач посилається на долучену до матеріалів справи порівняльну таблицю зображень відтиску оригінальної печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» та відтиску печатки, який міститься на наданій відповідачем копії договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022. Позивач вказує, що ним у суді першої інстанції заявлялося письмове клопотання про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи відповідного документа. На переконання позивача, без підтвердження справжності договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022 такий документ не може визнаватися допустимим і достовірним доказом на підтвердження доводів відповідача. Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» зазначає, що представництво його інтересів у суді та надання іншої правничої допомоги, пов`язаної з розглядом справи, здійснювалися адвокатами на підставі договорів про надання правничої допомоги, а розмір понесених витрат підтверджено належними доказами, зокрема договорами, актами прийняття-передачі наданих послуг, рахунками та платіжними документами. Позивач також посилається на те, що право сторони на професійну правничу допомогу гарантується статтею 59 Конституції України та статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, а витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат і підлягають розподілу між сторонами за правилами статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, на думку позивача, розмір заявлених ним витрат підтверджено належними доказами, а гонорар адвоката є формою винагороди, порядок обчислення якої визначається договором про надання правничої допомоги. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зменшив заявлений до відшкодування розмір витрат та стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу саме в сумі 30 000 грн, врахувавши обставини справи, обсяг виконаної адвокатами роботи, характер спору та подані докази. Окремо позивач заперечує доводи апелянта щодо витрат на проживання представників позивача в готелі «Park Hotel». Позивач зазначає, що суд першої інстанції не поклав на відповідача витрати в сумі 4 680 грн, як про це стверджує апелянт, а стягнув лише 2 340 грн - суму витрат, пов`язаних із проживанням адвоката Нахая Ю.В. у готелі з 26.10.2025 на 27.10.2025 у зв`язку з необхідністю участі в судовому засіданні 27.10.2025 об 11:00 у Господарському суді Запорізької області. Позивач вказує, що ці витрати були необхідними для належної участі представника у судовому засіданні та надання правничої допомоги директору позивача, який був викликаний судом для участі у судовому засіданні. На підтвердження таких витрат позивач посилається на акт прийняття-передачі наданих послуг та рахунок № 81049 від 26.10.2025. Таким чином, на переконання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі», оскаржувана ухвала Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 є законною, обґрунтованою та вмотивованою, а підстави для її скасування відсутні. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2026 для розгляду справи № 908/2285/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В., Левшиної Г.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 залишено без руху. Апелянту надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання належних доказів сплати судового збору. 04.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» надійшла заява про виконання ухвали суду та усунення недоліків апеляційної скарги. До заяви апелянтом додано платіжний документ на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому законом порядку та розмірі. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25, витребувано матеріали справи № 908/2285/25 у Господарського суду Запорізької області та призначено розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні на 01.07.2026. 10.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» адвоката Корольова Д.О. надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 01.07.2026 о 10:30 год., а також у всіх наступних судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. 15.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» адвоката Нахая Ю.В. надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 01.07.2026 о 10:30 год., а також у всіх наступних судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри. 17.06.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2026 матеріали справи № 908/2285/25 надійшли з Господарського суду Запорізької області до Центрального апеляційного господарського суду. Матеріали справи надійшли у кількості чотирьох томів. 19.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 без змін. 26.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких відповідач навів заперечення щодо доводів відзиву позивача на апеляційну скаргу, просив прийняти ці пояснення до розгляду, врахувати їх під час оцінки доводів позивача, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат і задоволення заяви відповідача про компенсацію судових витрат у розмірі 41 000 грн. У судовому засіданні 01.07.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. У судовому засіданні 01.07.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Встановлені судом обставини справи. Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 1 270 000 грн. Позовні вимоги були заявлені як вимоги про повернення коштів, які, за твердженням позивача, були набуті та збережені відповідачем без достатньої правової підстави. У межах розгляду справи ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.07.2025 було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» у межах суми 1 270 000,00 грн, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах. У подальшому відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог та посилався на те, що між сторонами існували правовідносини з надання та повернення поворотної фінансової допомоги. На підтвердження відповідної позиції відповідач посилався, зокрема, на платіжні доручення № 1920 від 01.06.2022 та № 12171 від 03.06.2022, а також на копію договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022. Позивач, зі свого боку, заперечував наявність між сторонами укладеного договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022, зазначав, що рішення про надання відповідачу фінансової допомоги ним не приймалося, відповідний договір позивачем не підписувався, а підпис та відтиск печатки на наданій відповідачем копії договору, на думку позивача, не відповідають справжньому підпису директора та відтиску печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі». У матеріалах справи також наявні посилання позивача на письмову заяву свідка директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» Цюкала С.О., оформлену відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України, та на порівняльну таблицю зображень відтиску оригінальної печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» з відтиском печатки, який міститься на копії договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022, наданій відповідачем. Позивач також заявляв клопотання про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи відповідного документа. Крім того, під час розгляду справи відповідач звертався із клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.09.2025, як зазначає відповідач, було вирішено питання про зустрічне забезпечення шляхом покладення на позивача обов`язку внести на депозитний рахунок Господарського суду Запорізької області грошові кошти у сумі 1 270 000 грн у десятиденний строк з дня постановлення ухвали. Саме невиконання позивачем цієї ухвали відповідач у подальшому вказував як одну з обставин, що, на його думку, свідчить про необґрунтованість дій позивача та наявність підстав для компенсації відповідачу витрат на професійну правничу допомогу. 27.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» грошові кошти у розмірі 1 270 000 грн. Факт перерахування відповідачем на користь позивача зазначеної суми підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 10651 від 27.10.2025. У призначенні платежу, за твердженням відповідача, було зазначено: «повернення фіндопомоги за дог 01/06-2022 від 01.06.22 без ПДВ». 27.10.2025 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Запорізької області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» надійшла заява про закриття провадження у справі, мотивована відсутністю предмета спору у зв`язку з перерахуванням на користь позивача грошових коштів у сумі 1 270 000 грн. Того ж дня, 27.10.2025, через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» надійшла заява про компенсацію судових витрат, здійснених відповідачем, у якій відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 41 000 грн. У заяві про компенсацію судових витрат відповідач зазначав, що спір виник унаслідок необґрунтованих та недобросовісних дій позивача. До таких дій відповідач відносив, зокрема, подання, на його думку, безпідставного позову про стягнення коштів як безпідставно отриманих, незазначення позивачем у позовній заяві обставин щодо існування між сторонами правовідносин з надання та повернення поворотної фінансової допомоги, ініціювання заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, а також невиконання ухвали суду про зустрічне забезпечення. Відповідач зазначав, що у зв`язку з поданням позову та вжиттям заходів забезпечення позову він був вимушений звернутися за професійною правничою допомогою до адвоката Корольова Д.О., з яким уклав договір про надання правових послуг адвоката б/н від 13.08.2025. Представництво інтересів відповідача у справі № 908/2285/25 адвокатом Корольовим Д.О. здійснювалося на підставі ордера на надання правничої допомоги серії АР № 1259208 від 18.08.2025. 27.10.2025 між адвокатом Корольовим Д.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» підписано акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги № 1 до договору про надання правових послуг адвоката б/н від 13.08.2025. У цьому акті сторони відобразили детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та визначили загальну вартість наданої професійної правничої допомоги в розмірі 41 000 грн. До переліку послуг, зазначених відповідачем як наданих адвокатом Корольовим Д.О., були включені, зокрема: підготовка та подання відзиву на позовну заяву; заяв про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції; клопотання про скасування заходів забезпечення позову; участь у судових засіданнях 26.08.2025, 29.08.2025, 13.10.2025; підготовка та подання клопотання про вжиття заходів зустрічного забезпечення; подання адвокатського запиту; клопотань про долучення доказів, виклик свідка, долучення оригіналу письмового доказу; заяви про надання інформації; клопотання про скасування ухвали суду; заяви про закриття провадження у справі та заяви про компенсацію судових витрат. 30.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» надійшла заява про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем у справі № 908/2285/25, шляхом їх стягнення з відповідача. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.10.2025 провадження у справі № 908/2285/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 1 270 000 грн закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у судовому засіданні 30.10.2025 судом першої інстанції не було вирішено. 04.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат. У заяві про ухвалення додаткового рішення позивач просив покласти на відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи. Позивач зазначав, що відповідач 27.10.2025 після пред`явлення позову сплатив на користь позивача всю суму грошових коштів у розмірі 1 270 000 грн, яка становила предмет позову, внаслідок чого предмет спору припинив існування, а провадження у справі було закрито. Позивач у заяві визначав загальний розмір заявлених до відшкодування судових витрат у сумі 90 734 грн, до складу яких включив: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 19 050 грн; судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у ромірі 1 514 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 67 840 грн; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 2 340 грн. Водночас суд першої інстанції, перевіривши розмір судового збору, який підлягає розподілу між сторонами, врахував застосування коефіцієнта 0,8 при поданні процесуальних документів в електронній формі та визначив до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в сумі 15 240 грн і судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1 211, 20 грн. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач посилався на договір про надання правничої допомоги № 03-03/2025-01 від 03.03.2025, укладений з Адвокатським об`єднанням «С.Н.С. Партнери», у межах якого правнича допомога надавалася адвокатом Нахаєм Ю.В. Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг, складеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» та Адвокатським об`єднанням «С.Н.С. Партнери», сумарна вартість винагороди за надання професійної правничої допомоги адвокатом Нахаєм Ю.В. становила 47 500,00 грн. У пункті 4 зазначеного акта сторони також погодили компенсацію додаткових витрат, необхідних для надання правничої допомоги, у розмірі 2 340,00 грн згідно з рахунком № 81049 від 26.10.2025 за проживання адвоката Нахая Ю.В. у готелі «Park Hotel» у м. Дніпрі з 26.10.2025 на 27.10.2025 у зв`язку з необхідністю участі у судовому засіданні 27.10.2025 об 11:00 у Господарському суді Запорізької області у справі № 908/2285/25 та надання правничої допомоги директору позивача Цюкалу С.О., викликаному судом для участі у цьому судовому засіданні. Таким чином, за твердженням позивача, загальна сума витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги адвокатом Адвокатського об`єднання «С.Н.С. Партнери» Нахаєм Ю.В., склала 49 840 грн. Крім того, 28.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» та адвокатом Недовим Д.С. на підставі договору про надання правничої допомоги № 29/06 від 29.06.2023 підписано акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого сумарна вартість винагороди адвоката Недова Д.С. за надання професійної правничої допомоги становила 18 000 грн. На підтвердження фактичної оплати правничої допомоги позивач посилався, зокрема, на платіжну інструкцію № 1656 від 01.08.2025 про оплату Адвокатському об`єднанню «С.Н.С. Партнери» 10 000 грн, платіжну інструкцію № 3077 від 30.10.2025 про оплату Адвокатському об`єднанню «С.Н.С. Партнери» 50 000 грн, а також квитанцію про виконання платіжної інструкції АТ «Перший український міжнародний банк» від 28.10.2025 про оплату адвокату Недову Д.С. 40 000 грн. 10.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення. У цих запереченнях відповідач, зокрема, зазначав, що не визнавав заявлені позовні вимоги як вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів, а сплата 1 270 000 грн була здійснена як повернення поворотної фінансової допомоги за договором № 01/06-2022 від 01.06.2022. Також відповідач заперечував проти розміру заявлених позивачем витрат, посилаючись на те, що у позовній заяві попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становив 15 000 грн, тоді як у заяві про ухвалення додаткового рішення позивач просив стягнути значно більший розмір витрат. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.11.2025 для вирішення питання щодо розподілу судових витрат було призначено судове засідання на 14.11.2025. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.11.2025 розгляд заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі № 908/2285/25 було зупинено до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 917/1161/25. Після завершення Верховним Судом перегляду справи № 917/1161/25 та прийняття постанови від 05.03.2026 Господарський суд Запорізької області ухвалою від 28.04.2026 поновив провадження з розгляду заяв сторін щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та призначив судове засідання на 13.05.2026 о 14:10. 29.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Корольова Д.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його участю 13.05.2026 о 15:00 в іншому судовому засіданні в Закарпатському апеляційному суді. 12.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Нахая Ю.В. надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з його участю 13.05.2026 о 14:35 в іншому судовому засіданні з розгляду кримінального провадження у Шевченківському районному суді міста Києва. Суд першої інстанції, врахувавши, що учасники справи були завчасно повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а питання, яке підлягало розгляду, стосувалося виключно розподілу судових витрат, відмовив у задоволенні клопотань про відкладення та розглянув заяви сторін у судовому засіданні 13.05.2026 за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами. За результатами розгляду заяв сторін Господарський суд Запорізької області ухвалою від 13.05.2026 відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат повністю. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції задовольнив частково. Суд першої інстанції стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 15 240 грн, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1 211, 20 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн та витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, у розмірі 2 340 грн. В іншій частині заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції відмовив. Ухвала Господарського суду Запорізької області від 30.10.2025 про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору не є предметом цього апеляційного перегляду. Так само в межах перегляду ухвали від 13.05.2026 апеляційний суд вирішує не спір по суті щодо правової природи перерахованих коштів, а питання правильності розподілу судових витрат після закриття провадження у справі. Таким чином, предметом апеляційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції від 13.05.2026, якою вирішено питання про розподіл судових витрат після закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, а саме: відмовлено відповідачу у компенсації витрат на професійну правничу допомогу та частково покладено на відповідача судові витрати, понесені позивачем. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до частин першої та другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. Таким чином, предметом апеляційного перегляду у цій справі є не спір по суті щодо правової природи грошових коштів у розмірі 1 270 000 грн та не ухвала Господарського суду Запорізької області від 30.10.2025 про закриття провадження у справі, а саме ухвала суду першої інстанції від 13.05.2026, якою вирішено питання про розподіл судових витрат після закриття провадження у справі. У зв`язку з цим колегія суддів звертає увагу, що в межах перегляду ухвали про розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює вирішення спору по суті, не встановлює остаточно наявність чи відсутність між сторонами договірних правовідносин щодо поворотної фінансової допомоги, не вирішує вимогу про стягнення коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України та не надає остаточної матеріально-правової кваліфікації перерахованій відповідачем сумі. Ці питання могли б мати значення для вирішення спору по суті, однак провадження у справі було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, а тому в межах цього апеляційного перегляду суд оцінює зазначені обставини лише настільки, наскільки вони мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За змістом частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх розподілу учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та/або значенням справи для сторони. Згідно з частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, поведінку сторін під час розгляду справи, а також дії сторін щодо досудового врегулювання спору та врегулювання спору мирним шляхом. Частина третя статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлює спеціальне правило розподілу судових витрат у разі, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову: у такому випадку суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Водночас частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачає окреме правило для випадку компенсації витрат відповідача: у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Таким чином, наведені норми встановлюють два різні процесуальні механізми розподілу витрат після припинення розгляду справи без ухвалення рішення по суті: по-перше, можливість покладення витрат позивача на відповідача, якщо після пред`явлення позову відповідач фактично задовольнив заявлені вимоги; по-друге, можливість компенсації витрат відповідача за рахунок позивача лише за умови доведення саме необґрунтованих дій позивача, які спричинили понесення відповідачем відповідних витрат. Положення пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. При цьому частина четверта цієї статті прямо встановлює, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат та повернення судового збору з бюджету. Таким чином, саме по собі закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору не усуває обов`язку суду вирішити питання про розподіл судових витрат. Навпаки, процесуальний закон прямо передбачає необхідність вирішення такого питання при закритті провадження у справі. Оскільки у судовому засіданні 30.10.2025, під час постановлення ухвали про закриття провадження у справі, питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не було вирішено, позивач звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат. Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, однак неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду відповідної заяви. З огляду на викладене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність у нього процесуальних підстав для вирішення заяв сторін щодо розподілу судових витрат після закриття провадження у справі. Щодо доводу апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно розглянув заяви сторін про розподіл судових витрат у судовому засіданні 13.05.2026 за відсутності представників сторін, попри подані клопотання про відкладення судового засідання, колегія суддів зазначає таке. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.04.2026 було поновлено провадження з розгляду заяв сторін щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та призначено судове засідання на 13.05.2026. Ухвала суду від 28.04.2026 того ж дня була доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача, що свідчить про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання. 29.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Корольова Д.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду заяв у зв`язку з участю представника 13.05.2026 о 15:00 в іншому судовому засіданні в Закарпатському апеляційному суді. 12.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Нахая Ю.В. також надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з участю представника 13.05.2026 о 14:35 в іншому судовому засіданні з розгляду кримінального провадження у Шевченківському районному суді міста Києва. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначених клопотань, виходив з того, що сторони були завчасно повідомлені про дату і час судового засідання, а питання, яке підлягало вирішенню, стосувалося виключно розподілу судових витрат. Місцевий господарський суд також зазначив, що представники сторін не були позбавлені можливості взяти участь у засіданні дистанційно в режимі відеоконференції, подавши відповідні заяви у порядку та строки, визначені статтею 197 Господарського процесуального кодексу України. Колегія суддів погоджується з таким підходом суду першої інстанції. Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат має свою процесуальну специфіку. Така заява вирішується судом, який ухвалив судове рішення, за матеріалами справи та поданими сторонами доказами на підтвердження понесених витрат. Закон прямо передбачає, що неприбуття осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду такої заяви. При цьому зі змісту поданих клопотань про відкладення не вбачається, що представники сторін були позбавлені можливості подати письмові пояснення, заперечення, докази або інші процесуальні документи щодо заявлених до розподілу судових витрат. Навпаки, матеріали справи свідчать, що як позивач, так і відповідач реалізували свої процесуальні права шляхом подання відповідних заяв, заперечень і доказів щодо судових витрат. Сам факт зайнятості представника сторони в іншому судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, особливо якщо явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, учасники справи були належним чином повідомлені про судове засідання, а питання, яке підлягало вирішенню, могло бути розглянуте за наявними у справі письмовими матеріалами. Крім того, у цій справі клопотання про відкладення подавалися обома сторонами. Відтак розгляд заяв за відсутності представників сторін не створив процесуальної переваги для однієї із сторін і не порушив принципів змагальності та рівності учасників справи перед судом. Кожна сторона мала можливість викласти свою позицію письмово, подати докази на підтвердження понесених витрат або заперечення щодо витрат іншої сторони, а суд першої інстанції надав оцінку таким доводам і доказам у межах оскаржуваної ухвали. Доводи апелянта не містять посилань на те, які саме докази або пояснення відповідач не зміг подати внаслідок розгляду заяв 13.05.2026 за відсутності його представника, та яким чином особиста участь представника відповідача у цьому судовому засіданні могла вплинути на правильність вирішення питання про розподіл судових витрат. За таких обставин колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду заяв сторін про розподіл судових витрат за відсутності представників сторін. Відповідний довід апеляційної скарги є необґрунтованим та не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Щодо доводів апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції положень частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25, колегія суддів зазначає таке. Апелянт наполягає на тому, що положення частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України можуть застосовуватися виключно у випадку відмови позивача від позову або непідтримання ним позовних вимог у зв`язку із задоволенням їх відповідачем, що, на думку скаржника, процесуально пов`язується саме із закриттям провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, тобто у зв`язку з відмовою позивача від позову. Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням апелянтом наведеної норми процесуального права. Частина третя статті 130 Господарського процесуального кодексу України містить два самостійні за змістом правила. Перше правило стосується випадку відмови позивача від позову: у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Друге правило стосується іншої ситуації: якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Таким чином, у другому реченні частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України законодавець не обмежив можливість покладення витрат позивача на відповідача лише випадком формальної відмови позивача від позову. Навпаки, для застосування цієї норми визначальним є встановлення факту, що позивач не підтримує своїх вимог саме внаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову. Системний зв`язок частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України з пунктом 2 частини першої та частиною четвертою статті 231 цього Кодексу свідчить про те, що закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору саме по собі не виключає вирішення питання про розподіл судових витрат. Частина четверта статті 231 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачає, що постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат та повернення судового збору з бюджету. У такий спосіб, довід апелянта про те, що при закритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України положення частини третьої статті 130 цього Кодексу взагалі не можуть застосовуватися, ґрунтується на надмірно формальному та ізольованому тлумаченні процесуальних норм і не відповідає їх змісту. Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25 було сформульовано правовий підхід щодо застосування частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення предмета спору після пред`явлення позову. Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, об`єднана палата виходила з того, що сама по собі формальна підстава закриття провадження у справі не є єдиною і визначальною обставиною для вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішальним є з`ясування причини, з якої позивач фактично не підтримує свої вимоги, та встановлення того, чи припинився предмет спору саме внаслідок задоволення заявлених вимог відповідачем після пред`явлення позову. У пункті 34 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25 зазначено, що провадження у тій справі було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, справа, у якій сформовано відповідний правовий висновок, стосувалася саме процесуальної ситуації закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору. У пункті 45 зазначеної постанови об`єднана палата погодилася з обґрунтуванням щодо поширення дії частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України на випадки закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета позову у разі виконання відповідачем позовних вимог. У пункті 47 постанови об`єднана палата також звернула увагу на те, що позивач може не підтримувати позовні вимоги не лише шляхом формальної відмови від позову, а й унаслідок відсутності предмета спору, якщо така відсутність виникла після пред`явлення позову внаслідок поведінки відповідача, спрямованої на фактичне задоволення вимог позивача. Таким чином, довід апелянта про те, що висновок об`єднаної палати у справі № 917/1161/25 нібито стосується виключно закриття провадження за пунктом 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованим. Посилання скаржника на пункт 60 постанови об`єднаної палати не спростовує наведеного висновку, оскільки правова

позиція Верховного Суду має тлумачитися не шляхом механічного виокремлення окремих фрагментів тексту постанови, а у системному зв`язку з установленими у справі обставинами, мотивувальною частиною постанови та повним змістом сформульованого правового висновку. Так само не може бути прийняте посилання апелянта на пункт 57 постанови об`єднаної палати, оскільки наведений пункт стосується іншої фактичної ситуації коли позовні вимоги були задоволені не відповідачем, а іншою особою. Саме в такому випадку об`єднана палата зазначила, що відсутність предмета спору може бути підставою для закриття провадження у справі за пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, однак не може автоматично бути підставою для покладення судових витрат на відповідача, який сам не задовольняв позовні вимоги. У цій справі фактичні обставини є іншими. Грошові кошти у розмірі 1 270 000,00 грн після пред`явлення позову були сплачені саме відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав», а не третьою особою. Саме ця сплата стала підставою для звернення відповідача із заявою про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору та подальшого закриття провадження ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.10.2025. Таким чином, висновок, викладений у пункті 57 постанови об`єднаної палати, не може бути застосований на користь апелянта, оскільки він спрямований на врегулювання ситуацій, коли позовні вимоги фактично задовольняє не відповідач. У цій же справі предмет спору припинив існування саме внаслідок дій відповідача, який перерахував позивачу суму, ідентичну сумі заявлених позовних вимог. Колегія суддів звертає увагу, що у справі № 908/2285/25 позивач звернувся з позовною вимогою про стягнення з відповідача 1 270 000 грн. Після відкриття провадження у справі відповідач 27.10.2025 перерахував на користь позивача 1 270 000 грн. Таким чином, сплачена відповідачем сума повністю збігається із сумою, яка була предметом позову. Зазначена обставина має істотне значення для вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки саме внаслідок перерахування відповідачем позивачу суми, заявленої до стягнення, спір про стягнення цих коштів втратив предмет. Відсутність предмета спору не виникла незалежно від поведінки сторін, не була наслідком дій третьої особи або зовнішніх обставин, а настала саме після виконання відповідачем грошової вимоги позивача в повному розмірі. При цьому для застосування частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у цій справі не є визначальним те, чи визнавав відповідач правову кваліфікацію позовних вимог як вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів за статтею 1212 Цивільного кодексу України. Процесуальна норма пов`язує можливість покладення витрат позивача на відповідача з фактом задоволення вимог після пред`явлення позову, а не з формальним визнанням відповідачем усіх правових підстав позову чи з тотожністю правової кваліфікації, яку сторони надають відповідному платежу. Інакше кажучи, для цілей розподілу судових витрат важливим є те, що позивач вимагав від відповідача повернення 1 270 000 грн, а відповідач після пред`явлення позову сплатив позивачу саме 1 270 000 грн, унаслідок чого позивач втратив процесуальну потребу у підтриманні вимоги про стягнення цієї суми, а суд закрив провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Довід апелянта про те, що відповідач сплатив позивачу кошти не як безпідставно набуті, а як повернення поворотної фінансової допомоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022, не змінює наведеного висновку. По-перше, призначення платежу, зазначене відповідачем у платіжному документі, саме по собі не спростовує того, що після пред`явлення позову позивач отримав від відповідача повну суму коштів, яка була заявлена до стягнення в межах цієї справи. По-друге, саме відповідач після здійснення відповідного платежу звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Тобто відповідач фактично визнав, що після здійсненого ним платежу спір про стягнення 1 270 000,00 грн у межах цієї справи втратив предмет. По-третє, апеляційний перегляд ухвали про розподіл судових витрат не передбачає вирішення по суті спору про те, чи існував між сторонами договір про надання поворотної фінансової допомоги, чи був такий договір належно підписаний уповноваженими особами, чи є підстави для застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України, або чи підлягає відповідний договір визнанню недійсним. Ці питання не були вирішені судом першої інстанції по суті через закриття провадження у справі та не становлять предмета цього апеляційного перегляду. Посилання апелянта на статтю 204 Цивільного кодексу України та презумпцію правомірності договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022 також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції про розподіл судових витрат. Презумпція правомірності правочину означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Водночас у цій справі суд першої інстанції, вирішуючи питання про судові витрати, не визнавав відповідний договір недійсним, не встановлював остаточно його підроблення чи неукладеність та не вирішував спір по суті щодо правової природи перерахованих коштів. Таким чином, аргументи апелянта щодо статті 204 Цивільного кодексу України, незмінення позивачем предмета і підстав позову та незаявлення ним вимоги про визнання договору недійсним могли б мати значення для вирішення спору по суті, однак вони не є визначальними для розподілу судових витрат після закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, яка настала після сплати відповідачем позивачу всієї суми, заявленої до стягнення. Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції не поклав на відповідача судові витрати лише з огляду на сам факт подання позову. Вирішальним для суду першої інстанції було те, що після пред`явлення позову відповідач сплатив позивачу всю суму, яка становила предмет позову, а тому припинення спору відбулося саме внаслідок дій відповідача. Такий підхід відповідає змісту частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та правовому висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відповідно до якого у позивача виникає право на відшкодування понесених ним витрат за рахунок відповідача не лише у випадку формальної відмови від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у разі закриття провадження у справі, якщо відсутність предмета спору виникла саме у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у цій справі наявні підстави для покладення на відповідача судових витрат, понесених позивачем, у частині, в якій такі витрати підтверджені належними доказами, пов`язані з розглядом справи, є необхідними, обґрунтованими та співмірними. Водночас доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, пункту 2 частини першої статті 231 цього Кодексу та постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25 є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів. Щодо доводів апелянта про наявність підстав для компенсації відповідачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 41 000 грн у зв`язку з необґрунтованими діями позивача, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Зі змісту наведеної норми вбачається, що право відповідача на компенсацію судових витрат у разі закриття провадження у справі не є безумовним. Для застосування частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен довести сукупність таких обставин: вчинення позивачем саме необґрунтованих дій; зв`язок таких дій із розглядом справи; причинно-наслідковий зв`язок між відповідними діями позивача та понесенням відповідачем витрат, компенсації яких він вимагає. Згідно зі статтями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій або неподанням доказів, несе відповідна сторона. Таким чином, саме на відповідача, який заявив вимогу про компенсацію судових витрат за рахунок позивача на підставі частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов`язок доведення того, які конкретно необґрунтовані дії були вчинені позивачем, у чому саме полягала їх необґрунтованість, якими доказами це підтверджується та яким чином такі дії спричинили понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 25.04.2024 у справі № 903/1079/23, посилаючись, зокрема, на раніше сформовану практику у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, від 14.03.2023 у справі № 911/1201/22, зазначав, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку критеріїв визначення необґрунтованості дій позивача. Водночас суд у кожній конкретній справі має встановити, які саме дії позивача були необґрунтованими, у чому вони виражалися та чи перебувають вони у причинному зв`язку з понесеними відповідачем витратами. Також Верховний Суд у постанові від 01.12.2022 у справі № 922/2017/17 звертав увагу, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожним поняттям «зловживання правом», «неправомірність дій» або лише констатації того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача. При цьому необґрунтовані дії позивача не є тотожними поняттю «необґрунтований позов», оскільки законодавець у частині п`ятій статті 130 Господарського процесуального кодексу України пов`язує можливість компенсації витрат відповідача саме з діями позивача, а не з оцінкою обґрунтованості позовної заяви як заяви по суті спору. Наведений підхід має важливе значення для цієї справи, оскільки провадження у справі № 908/2285/25 було закрито не внаслідок встановлення судом безпідставності позову, недобросовісності позивача або зловживання ним процесуальними правами, а у зв`язку з відсутністю предмета спору після перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів у сумі 1 270 000 грн. Суд першої інстанції правильно зазначив, що у матеріалах справи відсутній процесуальний документ, яким би було встановлено необґрунтованість дій позивача, недобросовісність його поведінки або зловживання процесуальними правами. Довід апелянта про те, що сам факт подання позивачем позову про стягнення коштів як безпідставно отриманих свідчить про необґрунтованість дій позивача, колегія суддів відхиляє. Звернення особи до господарського суду за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу є реалізацією конституційного права на судовий захист та права на доступ до правосуддя, гарантованого статтями 55, 124 Конституції України і статтею 4 Господарського процесуального кодексу України. Сам по собі факт подання позову, навіть у разі незгоди відповідача з його правовою кваліфікацією або підставами, не може автоматично розцінюватися як необґрунтована дія позивача у розумінні частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Інакше будь-яке закриття провадження у справі або будь-яка незгода відповідача з позовом могли б перетворюватися на підставу для покладення на позивача витрат відповідача, що не відповідає змісту цієї процесуальної норми та сформованій практиці Верховного Суду. У цій справі суд не ухвалював рішення по суті спору, яким би встановив безпідставність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі». Навпаки, саме після подання позову відповідач перерахував позивачу суму, яка повністю збігається із сумою заявлених позовних вимог, і саме це стало підставою для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Тому твердження апелянта про «безпідставність позову» не може бути прийняте як доведений факт необґрунтованих дій позивача. Колегія суддів також відхиляє довід апелянта про те, що позивач нібито приховав від суду обставини існування між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022 та правовідносин щодо надання і повернення фінансової допомоги. Як вбачається з матеріалів справи, питання щодо існування, укладення та належності договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/06-2022 від 01.06.2022 було спірним між сторонами. Відповідач посилався на відповідний договір як на підставу виникнення грошового зобов`язання, тоді як позивач заперечував факт його укладення, підписання та справжність підпису і відтиску печатки на наданій відповідачем копії договору. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що ним у суді першої інстанції подавалися заява свідка директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» ОСОБА_1 , порівняльна таблиця відтисків печатки, а також заявлялося клопотання про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи відповідного документа. Таким чином, наявність між сторонами договірних правовідносин щодо поворотної фінансової допомоги не була очевидною та безспірною обставиною, умисне приховування якої позивачем встановлене судом. Навпаки, ця обставина становила предмет спору між сторонами щодо правової природи перерахованих коштів. У межах розгляду заяв про розподіл судових витрат суд першої інстанції не мав підстав остаточно вирішувати спір про справжність договору, дійсність правочину, належність підпису чи відтиску печатки, оскільки провадження у справі було закрито без вирішення спору по суті. Водночас сама наявність у відповідача іншої версії правової природи спірних коштів не доводить необґрунтованості дій позивача при зверненні до суду. Посилання апелянта на статтю 204 Цивільного кодексу України та презумпцію правомірності правочину також не свідчить про наявність підстав для компенсації відповідачу витрат за частиною п`ятою статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Суд першої інстанції не визнавав договір недійсним та не спростовував презумпцію правомірності правочину. Разом з тим презумпція правомірності правочину не означає автоматичного встановлення необґрунтованості дій позивача, який заперечує факт укладення такого договору та звертається до суду з вимогою про повернення коштів. Доводи апелянта про ініціювання позивачем заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача також не підтверджують наявності необґрунтованих дій позивача у розумінні частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Забезпечення позову є процесуальним інститутом, передбаченим Господарським процесуальним кодексом України, і застосовується судом за наявності визначених законом підстав. Саме суд, а не позивач, ухвалює рішення про наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову, вид заходу забезпечення, його співмірність та необхідність. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.07.2025 заяву позивача про забезпечення позову було задоволено, а заходи забезпечення позову застосовано судом. Таким чином, саме на момент постановлення відповідної ухвали суд першої інстанції дійшов висновку про наявність процесуальних підстав для забезпечення позову. Сам факт того, що відповідач не погоджується з таким забезпеченням або вважає його наслідки обтяжливими для своєї господарської діяльності, не перетворює заяву позивача про забезпечення позову на необґрунтовану дію. Господарський процесуальний кодекс України передбачає спеціальні процесуальні механізми захисту прав особи, щодо якої застосовано забезпечення позову, зокрема подання клопотання про скасування заходів забезпечення позову, оскарження ухвали про забезпечення позову, заміну одного заходу забезпечення іншим, а також звернення з позовом про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за наявності передбачених законом підстав. Відтак оцінка правомірності або неправомірності застосування заходів забезпечення позову, а також можливих збитків відповідача від їх застосування не може підмінятися вирішенням питання про компенсацію витрат відповідача на професійну правничу допомогу за частиною п`ятою статті 130 Господарського процесуального кодексу України без встановлення конкретних необґрунтованих дій позивача та причинного зв`язку між такими діями і заявленими до компенсації витратами. Також колегія суддів не приймає довід апелянта про те, що невиконання позивачем ухвали суду від 08.09.2025 про зустрічне забезпечення саме по собі є підставою для компенсації відповідачу витрат на професійну правничу допомогу. Питання зустрічного забезпечення має окреме процесуальне регулювання. Відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України зустрічне забезпечення застосовується з метою забезпечення можливого відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. У разі невиконання особою, за заявою якої застосовано заходи забезпечення позову, вимог суду щодо зустрічного забезпечення у визначений строк суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та ухвалу про зустрічне забезпечення. Таким чином, процесуальний закон прямо визначає наслідки невиконання вимог суду щодо зустрічного забезпечення. Такий наслідок полягає у скасуванні відповідних заходів забезпечення, а не в автоматичному покладенні на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу. Для застосування частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України відповідач мав довести не лише факт невиконання позивачем ухвали про зустрічне забезпечення, а й те, що саме ця дія або бездіяльність позивача стала причиною закриття провадження у справі або спричинила понесення відповідачем саме тих витрат, компенсації яких він просить. Такий причинно-наслідковий зв`язок відповідачем не доведено. Провадження у справі було закрито не внаслідок невиконання позивачем ухвали про зустрічне забезпечення, а внаслідок відсутності предмета спору після сплати відповідачем позивачу 1 270 000,00 грн. Доводи апелянта про те, що арешт грошових коштів ускладнив господарську діяльність відповідача, перешкоджав виконанню поточних зобов`язань, виплаті заробітної плати, сплаті податків і зборів та негативно впливав на фінансово-економічний стан товариства, також не є достатніми для застосування частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Наведені доводи стосуються наслідків застосування заходів забезпечення позову для відповідача, проте не доводять, що позивач діяв недобросовісно, умисно, з протиправною метою або систематично протидіяв правильному і своєчасному вирішенню спору. Крім того, відповідач не довів, що саме ці обставини спричинили необхідність понесення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі 41 000 грн як наслідок необґрунтованих дій позивача. Колегія суддів також враховує, що значна частина робіт, зазначених відповідачем в акті приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги № 1 від 27.10.2025, пов`язана зі звичайною реалізацією відповідачем своїх процесуальних прав у справі: підготовкою відзиву на позовну заяву, участю у судових засіданнях, поданням клопотань, заяв, заперечень, адвокатського запиту, заяви про закриття провадження та заяви про компенсацію судових витрат. Такі витрати є витратами відповідача на захист його прав та інтересів у судовому процесі. Однак сам факт їх понесення не означає, що вони підлягають компенсації за рахунок позивача. Для їх компенсації у разі закриття провадження у справі закон вимагає додаткової умови встановлення необґрунтованих дій позивача, чого у цій справі не доведено. Не є підставою для іншого висновку й посилання апелянта на переговори сторін щодо можливого мирного врегулювання спору та направлення представником позивача проєкту мирової угоди, у якому, за твердженням апелянта, було зазначено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 60 000 грн. Переговори сторін щодо можливого мирного врегулювання спору є звичайною формою реалізації принципів диспозитивності та сприяння врегулюванню спору мирним шляхом. Сам факт направлення проєкту мирової угоди, навіть якщо відповідач не погоджувався з окремими її умовами, не свідчить про недобросовісність позивача або необґрунтованість його дій. Так само зазначення в проєкті мирової угоди іншого розміру витрат на професійну правничу допомогу, ніж був попередньо зазначений у позовній заяві, саме по собі не доводить зловживання позивачем процесуальними правами. Попередній орієнтовний розрахунок судових витрат не є остаточним визначенням їх розміру та не позбавляє сторону права заявити до розподілу фактично понесені або такі, що підлягають сплаті, витрати за умови їх належного підтвердження та подання відповідних доказів у встановленому процесуальним законом порядку. Колегія суддів також зазначає, що відповідач не довів, що переговори щодо мирової угоди або умови запропонованого проєкту мирової угоди перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням підстав для закриття провадження у справі чи з понесенням відповідачем витрат на правничу допомогу в розмірі 41 000 грн. Загалом доводи апелянта про необґрунтованість дій позивача зводяться до незгоди відповідача з правовою позицією позивача щодо природи спірних коштів, незгоди із заявою про забезпечення позову, незгоди з поведінкою позивача у процесі та з умовами можливого мирного врегулювання спору. Однак незгода відповідача з позицією позивача або з процесуальними діями, які позивач вправі вчиняти відповідно до Господарського процесуального кодексу України, не є достатньою підставою для висновку про необґрунтованість дій позивача у розумінні частини п`ятої статті 130 цього Кодексу. У цій справі суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач не довів належними, допустимими та вірогідними доказами наявність саме таких необґрунтованих дій позивача, які відповідно до частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України могли б бути підставою для компенсації відповідачу витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат у розмірі 41 000 грн. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду та не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при застосуванні частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Щодо доводів апелянта про безпідставність покладення на відповідача судових витрат позивача, зокрема судового збору, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн та витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, у сумі 2 340 грн, колегія суддів зазначає таке. Як встановлено судом апеляційної інстанції, після пред`явлення позову відповідач сплатив позивачу грошові кошти в розмірі 1 270 000 грн, тобто суму, яка повністю відповідала розміру заявлених позовних вимог. Саме ця обставина зумовила закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, у частині, в якій такі витрати були підтверджені належними доказами, пов`язані з розглядом справи, є необхідними, обґрунтованими та співмірними. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До таких витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом, крім випадків, установлених законом. За змістом частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх розподілу учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює критерії співмірності витрат на оплату послуг адвоката, а саме: складність справи та виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, ціна позову та/або значення справи для сторони. Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. При цьому суд, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не втручається у договірні відносини між адвокатом і клієнтом щодо визначення розміру гонорару, однак зобов`язаний оцінити, яка частина таких витрат підлягає покладенню на іншу сторону спору з урахуванням критеріїв реальності, необхідності, розумності, співмірності та пропорційності. Такий підхід відповідає усталеним висновкам Верховного Суду, зокрема викладеним у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, відповідно до яких суд має виходити не лише з факту укладення договору та визначення сторонами розміру гонорару, а й із того, чи є заявлені до компенсації витрати фактичними, неминучими та розумними за конкретних обставин справи. У цій справі позивач заявив до стягнення судові витрати у загальному розмірі 90 734 грн, з яких: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 19 050 грн; судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 514 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 67 840 грн; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 2 340 грн. Суд першої інстанції, розглянувши подані позивачем докази, не задовольнив заяву позивача у повному обсязі, а здійснив власну оцінку заявлених витрат. Зокрема, місцевий господарський суд установив, що представництво інтересів позивача у справі та надання іншої правничої допомоги, пов`язаної з розглядом справи, здійснювалися адвокатом Адвокатського об`єднання «С.Н.С. Партнери» Нахаєм Ю.В. на підставі договору про надання правничої допомоги № 03-03/2025-01 від 03.03.2025 та адвокатом Недовим Д.С. на підставі договору про надання правничої допомоги № 29/06 від 29.06.2023. На підтвердження витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги адвокатом Нахаєм Ю.В., позивач подав акт № 10 про прийняття-передачу наданих послуг від 30.10.2025 з детальним описом робіт, згідно з яким сумарна вартість винагороди за надання професійної правничої допомоги становила 47 500 грн. Також позивач подав докази щодо надання професійної правничої допомоги адвокатом Недовим Д.С. на підставі договору про надання правничої допомоги № 29/06 від 29.06.2023 та акта приймання-передачі наданих послуг від 28.10.2025, відповідно до якого вартість наданої правничої допомоги становила 18 000 грн. Крім того, на підтвердження фактичної оплати правничої допомоги позивач посилався на платіжні документи щодо сплати Адвокатському об`єднанню «С.Н.С. Партнери» 10 000 грн та 50 000 грн, а також на оплату адвокату Недову Д.С. 40 000 грн. Таким чином, суд першої інстанції мав у своєму розпорядженні договори про надання правничої допомоги, акти приймання-передачі наданих послуг, детальний опис виконаних робіт та платіжні документи, тобто докази, які відповідно до статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України можуть підтверджувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. Водночас місцевий господарський суд не обмежився формальним констатуванням наявності таких документів і не поклав на відповідача всю суму заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Навпаки, суд першої інстанції врахував, що спір у справі № 908/2285/25 не був вирішений по суті, а провадження у справі було закрито на стадії підготовчого провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору. Суд першої інстанції також оцінив характер і обсяг заявлених адвокатами робіт, стадію розгляду справи, на якій такі роботи виконувалися, критерії пропорційності до предмета спору та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу. За результатами такої оцінки місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу до 30 000,00 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Сума 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу є меншою за фактично заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 67 840 грн, тобто суд першої інстанції фактично застосував механізм перевірки співмірності та розумності витрат і зменшив їх більш ніж удвічі. Такий розмір витрат відповідає критеріям розумності та пропорційності з огляду на ціну позову 1 270 000 грн, характер спору, обсяг процесуальних документів, поданих у справі, необхідність реагування позивача на заперечення відповідача, заяви та клопотання, пов`язані із забезпеченням позову, зустрічним забезпеченням, правовою природою спірних коштів, а також необхідність участі представника у судових засіданнях. Доводи апеляційної скарги не містять переконливого обґрунтування того, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн є явно завищеним, неспівмірним зі складністю справи, не пов`язаним із її розглядом або не підтвердженим належними доказами. Апелянт фактично заперечує проти стягнення з нього витрат позивача на правничу допомогу не стільки з мотивів неспівмірності конкретної суми 30 000 грн, скільки з мотивів загальної незгоди з покладенням будь-яких витрат позивача на відповідача. Однак, як уже зазначено вище, у цій справі наявні підстави для застосування частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після пред`явлення позову відповідач сплатив позивачу суму, яка становила предмет позову. З огляду на це колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає критеріям статей 126, 129, 130 Господарського процесуального кодексу України. Щодо судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, колегія суддів зазначає таке. Судовий збір є складовою судових витрат відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки провадження у справі було закрито після фактичного задоволення відповідачем заявлених до нього вимог, суд першої інстанції обґрунтовано поклав витрати позивача зі сплати судового збору на відповідача. При цьому місцевий господарський суд правильно врахував положення частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якими при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. З урахуванням ціни позову 1 270 000 грн, ставки судового збору за подання позовної заяви майнового характеру та коефіцієнта 0,8 суд першої інстанції визначив до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в сумі 15 240 грн. Також з урахуванням ставки судового збору за подання заяви про забезпечення позову та коефіцієнта 0,8 суд першої інстанції визначив до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1 211, 20 грн. Апелянт не навів самостійних доводів щодо неправильності арифметичного розрахунку цих сум, неправильного застосування ставок судового збору або помилкового застосування коефіцієнта 0,8. Його заперечення у цій частині також зводяться до загальної незгоди з покладенням судових витрат позивача на відповідача, що вже було оцінено колегією суддів і відхилено. Таким чином, підстави для скасування оскаржуваної ухвали в частині стягнення з відповідача судового збору за подання позовної заяви в сумі 15 240 грн та судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1 211, 20 грн відсутні. Щодо витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, у розмірі 2 340 грн, колегія суддів зазначає таке. Апелянт заперечує проти покладення на відповідача витрат, пов`язаних із проживанням представників позивача в готелі «Park Hotel» у місті Дніпрі за рахунком № 81049 на суму 4 680 грн, посилаючись на те, що такі витрати не мають причинно-наслідкового зв`язку з розглядом справи № 908/2285/25 у Господарському суді Запорізької області та є неспівмірними. Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції не поклав на відповідача витрати в сумі 4 680 грн, як про це зазначає апелянт. Оскаржуваною ухвалою з відповідача на користь позивача стягнуто лише 2 340 грн витрат, пов`язаних із проживанням адвоката Нахая Ю.В. у готелі «Park Hotel» з 26.10.2025 на 27.10.2025. Як вбачається з матеріалів справи, рахунок № 81049 від 26.10.2025 був виставлений на суму 4 680 грн за проживання двох осіб - адвоката Нахая Ю.В. та директора позивача Цюкала С.О. Водночас пунктом 4 акта № 10 про прийняття-передачу наданих послуг сторони погодили компенсацію додаткових витрат саме в розмірі 2 340 грн за проживання адвоката Нахая Ю.В. Таким чином, суд першої інстанції не компенсував позивачу витрати за проживання директора товариства, а обмежився сумою витрат, пов`язаних із проживанням адвоката, який надавав правничу допомогу позивачу у зв`язку з участю в судовому засіданні 27.10.2025 об 11:00 у Господарському суді Запорізької області. Зазначені витрати мають зв`язок з розглядом справи, оскільки були понесені у зв`язку з необхідністю забезпечення участі представника позивача в судовому засіданні та надання правничої допомоги клієнту в межах конкретної господарської справи № 908/2285/25. Сам факт того, що проживання адвоката відбулося в готелі, розташованому у місті Дніпрі, а судове засідання призначалося у місті Запоріжжі, не доводить відсутності зв`язку цих витрат із розглядом справи. Витрати на прибуття представника до регіону проведення судового засідання, з урахуванням часу засідання, логістики переміщення та необхідності забезпечення своєчасної участі у процесуальній дії, можуть бути віднесені до витрат, пов`язаних із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи. Розмір таких витрат, 2 340 грн, є помірним, документально підтвердженим рахунком та актом приймання-передачі наданих послуг і не є очевидно завищеним або непропорційним у контексті ціни позову 1 270 000,00 грн та характеру справи. Апелянт не навів переконливих доводів і не подав доказів на підтвердження того, що ці витрати не були понесені, не пов`язані з розглядом справи або є надмірними. Посилання апелянта на суму 4 680 грн не відповідає змісту оскаржуваної ухвали, оскільки до стягнення визначено саме 2 340 грн. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 2 340 грн витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи. У сукупності наведене свідчить, що суд першої інстанції при вирішенні заяви позивача про розподіл судових витрат не допустив автоматичного покладення на відповідача всіх заявлених позивачем витрат, а здійснив їх перевірку, оцінив подані докази, застосував критерії необхідності, розумності, співмірності та пропорційності, зменшив заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу та визначив до стягнення лише ті витрати, які визнав належними, підтвердженими та пов`язаними з розглядом справи. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали. Колегія суддів також оцінює доводи апелянта про те, що у позовній заяві позивач зазначив попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, тоді як у подальшому заявив до розподілу значно більший розмір витрат. Відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній, орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Водночас попередній розрахунок судових витрат не обмежує сторону в доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Таким чином, сам по собі факт зазначення позивачем у позовній заяві орієнтовного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн не позбавляв його права заявити до розподілу фактично понесені витрати у більшому розмірі за умови подання належних доказів їх понесення або обов`язку їх сплати. Попередній орієнтовний розрахунок судових витрат має інформаційний і прогнозний характер, спрямований на забезпечення реалізації принципу змагальності, передбачуваності процесуальних витрат та можливості іншої сторони висловити заперечення щодо їх розміру. Такий розрахунок не є остаточним визначенням суми витрат, не фіксує граничний розмір витрат, які сторона може заявити до розподілу, і не звільняє суд від обов`язку перевірити фактичний розмір витрат за поданими доказами. У цій справі відповідач був обізнаний із заявою позивача про розподіл судових витрат, подав заперечення щодо неї та мав можливість висловити свою позицію щодо розміру, обґрунтованості, співмірності й необхідності заявлених позивачем витрат. Таким чином, право відповідача на заперечення проти таких витрат не було порушене. Крім того, суд першої інстанції не поклав на відповідача весь заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу. Позивач заявив до компенсації 67 840 грн витрат на професійну правничу допомогу, однак суд першої інстанції, перевіривши їх реальність, необхідність, обсяг і співмірність, визначив до стягнення лише 30 000 грн. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції окремо проаналізував надані позивачем акти приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт адвокатів та характер таких робіт у контексті стадії розгляду справи, на якій було закрито провадження. Місцевий господарський суд врахував, що справа не була розглянута по суті, а провадження у ній було закрито на стадії підготовчого провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору. Ця обставина обґрунтовано вплинула на оцінку розумності й пропорційності заявленої позивачем суми витрат. Також з оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції не обмежився загальним посиланням на наявність договорів та актів, а здійснив оцінку конкретних робіт, заявлених до компенсації. Зокрема, суд окремо виділив частину робіт, зазначених в акті № 10 від 30.10.2025, на загальну суму 8 000 грн, а також частину робіт, зазначених в акті адвоката Недова Д.С., на загальну суму 2 500 грн, і надалі, керуючись критеріями пропорційності до предмета спору та розумності витрат, зменшив загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу до 30 000 грн. Такий підхід свідчить про те, що суд першої інстанції не здійснив автоматичного відшкодування витрат позивача, а провів їх критичну оцінку відповідно до статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України. Доводи апелянта про істотне перевищення фактично заявленого розміру витрат над попереднім орієнтовним розрахунком не спростовують правильності висновку суду першої інстанції, оскільки саме по собі таке перевищення не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні витрат. Визначальним є не співвідношення остаточно заявленої суми з попереднім розрахунком, а підтвердженість витрат належними доказами, їх зв`язок з розглядом справи, необхідність, розумність і співмірність. У цій справі суд першої інстанції саме ці критерії застосував і внаслідок їх застосування істотно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем до компенсації. Колегія суддів також враховує довід апелянта про те, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу були понесені за участю двох адвокатів, а тому, на думку відповідача, їх розмір є надмірним. Сам факт залучення стороною кількох адвокатів не суперечить Господарському процесуальному кодексу України та не може сам по собі бути підставою для відмови у компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Сторона має право самостійно визначати спосіб організації свого представництва в суді та обсяг правничої допомоги, якої вона потребує. Водночас при розподілі судових витрат суд не зобов`язаний покладати на іншу сторону всі витрати, пов`язані із залученням кількох представників, якщо такі витрати є надмірними, дублюють одна одну або не відповідають критеріям необхідності та співмірності. Саме тому суд першої інстанції мав оцінити не лише факт надання правничої допомоги двома адвокатами, а й характер конкретних робіт, їх зв`язок із розглядом справи, обсяг і розумність заявленої суми. Як вбачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції таку оцінку здійснив і, попри підтвердження позивачем більшої суми витрат, визначив до компенсації лише 30 000 грн. Таким чином, можливе часткове дублювання окремих дій представників або надмірність заявленої суми були враховані судом шляхом зменшення розміру витрат, що підлягають стягненню з відповідача. Апелянт не навів переконливих аргументів, чому саме сума 30 000 грн, визначена судом першої інстанції після зменшення заявленого розміру витрат, є неспівмірною, необґрунтованою або такою, що не відповідає реальному обсягу правничої допомоги, наданої позивачу у справі. Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суд першої інстанції, вирішуючи питання про покладення судового збору на відповідача, послався також на частину дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд має право покласти судові витрати на сторону, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Разом з тим у цій справі основною та достатньою процесуальною підставою для покладення на відповідача судових витрат, понесених позивачем, є положення частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у системному зв`язку з пунктом 2 частини першої та частиною четвертою статті 231 цього Кодексу, оскільки після пред`явлення позову відповідач сплатив позивачу суму, яка повністю збігається із сумою заявлених позовних вимог, унаслідок чого провадження у справі було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Водночас саме по собі посилання суду першої інстанції на частину дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України не призвело до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки кінцевий висновок суду першої інстанції про покладення витрат позивача на відповідача відповідає фактичним обставинам справи та наведеним вище спеціальним нормам процесуального права. Згідно зі статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. У цій справі апелянтом не доведено, що наведені ним зауваження до мотивів суду першої інстанції призвели до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат. Колегія суддів також виходить з того, що судове рішення має оцінюватися з огляду на його законність і обґрунтованість у цілому, а не шляхом ізольованого аналізу окремих фрагментів мотивувальної частини без урахування фактичних обставин справи, застосованих норм права та кінцевого висновку суду. У цій справі суд першої інстанції правильно встановив ключову обставину: після пред`явлення позову відповідач сплатив позивачу грошові кошти в розмірі 1 270 000 грн, тобто всю суму, яка була предметом позову, внаслідок чого провадження у справі було закрито через відсутність предмета спору. Також суд першої інстанції правильно врахував, що відповідач не довів наявності необґрунтованих дій позивача у розумінні частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, а тому відсутні підстави для компенсації відповідачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 41 000 грн. Крім того, місцевий господарський суд належним чином перевірив заявлені позивачем судові витрати, не поклав на відповідача всю заявлену позивачем суму, застосував критерії реальності, необхідності, розумності, співмірності та пропорційності, визначивши до стягнення лише частину витрат, які визнав підтвердженими та пов`язаними з розглядом справи. Доводи апелянта про те, що сплата відповідачем 1 270 000 грн була поверненням поворотної фінансової допомоги, а не задоволенням позовних вимог, не спростовують того, що саме після здійснення відповідачем цього платежу предмет спору припинив існувати, а провадження у справі було закрито. Доводи апелянта щодо існування договору про надання поворотної фінансової допомоги, презумпції правомірності правочину, незаявлення позивачем вимоги про визнання договору недійсним та незмінення позивачем предмета і підстав позову не є визначальними для вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки спір по суті не вирішувався, а предметом апеляційного перегляду є виключно ухвала про розподіл судових витрат після закриття провадження у справі. Доводи апелянта щодо нібито необґрунтованих дій позивача, зокрема подання позову, ініціювання забезпечення позову, невиконання зустрічного забезпечення, поведінки під час переговорів щодо мирової угоди та заявлення позивачем витрат у більшому розмірі, ніж попередньо зазначений у позовній заяві, також не доводять наявності підстав для застосування частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Доводи апелянта щодо витрат на проживання в готелі «Park Hotel» відхиляються, оскільки суд першої інстанції стягнув з відповідача не 4 680 грн, а 2 340 грн, тобто лише витрати, пов`язані з проживанням адвоката Нахая Ю.В. у зв`язку з необхідністю участі у судовому засіданні та надання правничої допомоги позивачу в межах цієї справи. Колегія суддів враховує також додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав», подані 26.06.2026, однак зазначає, що наведені у них аргументи за своїм змістом не змінюють меж апеляційного перегляду та не містять нових обставин, які спростовували б висновки суду першої інстанції. Посилання відповідача у додаткових поясненнях на повернення коштів як поворотної фінансової допомоги, на презумпцію правомірності договору № 01/06-2022 від 01.06.2022, доктрину заборони суперечливої поведінки, невиконання позивачем зустрічного забезпечення, поведінку сторін під час переговорів щодо мирової угоди та витрати на проживання адвоката фактично повторюють доводи апеляційної скарги, яким у цій постанові вже надано правову оцінку. Такі пояснення не спростовують встановленої судом першої інстанції ключової обставини про те, що після пред`явлення позову саме відповідач сплатив позивачу 1 270 000 грн, тобто суму, яка була предметом позову, внаслідок чого провадження у справі було закрито через відсутність предмета спору. Водночас наведені відповідачем обставини не доводять існування саме необґрунтованих дій позивача у розумінні частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та не дають підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив подані сторонами докази, правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення питання про розподіл судових витрат, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача та відмову у задоволенні заяви відповідача. Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, свідчили про неправильне застосування норм процесуального права або давали підстави для скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 постановлена з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують її законності та обґрунтованості. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від судів детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча суди зобов`язані обґрунтовувати свої рішення, це не означає необхідності надання детальної відповіді на кожен довід сторони; межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, у справі «Проніна проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди надавати обґрунтування своїх рішень, однак не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. З урахуванням наведених підходів Європейського суду з прав людини колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано оцінку всім істотним доводам апеляційної скарги, які мають значення для правильного вирішення питання про законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат. Інші аргументи апелянта, які прямо не відображені у мотивувальній частині цієї постанови, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, не спростовують встановлених обставин справи та не свідчать про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, яке могло б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваної ухвали. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд Запорізької області при постановленні ухвали від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення питання про розподіл судових витрат після закриття провадження у справі, надав належну оцінку поданим сторонами доказам, обґрунтовано застосував положення статей 123, 126, 129, 130, 231, 244 Господарського процесуального кодексу України та дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Стрім Енерджі» і відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав». Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» не спростовують висновків суду першої інстанції, не підтверджують неправильного застосування судом норм процесуального права та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали. З огляду на викладене апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 залишенню без змін. Судові витрати. Відповідно до частин першої та четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судовий збір, пов`язаний з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладається на особу, апеляційну скаргу якої залишено без задоволення. Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» та залишення без змін ухвали Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 662, 40 грн покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав». Заяв про розподіл інших судових витрат, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, учасниками справи не подано, доказів понесення таких витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим підстави для їх розподілу судом апеляційної інстанції відсутні. Керуючись статтями 13, 73, 74, 76 79, 86, 123, 126, 129, 130, 231, 236, 244, 269 271, 275, 276, 281 284, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/2285/25 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена та підписана 02.07.2026 Головуючий суддя Л.В. Андрейчук Суддя С.В. Вінніков Суддя Г.В. Левшина