Постанова 4873 № 910/8972/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" червня 2026 р. Справа№ 910/8972/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Кравчука Г.А. суддів: Сибіги О.М. Коробенка Г.П. при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.06.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шишкарня» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 (повний текст складено 05.11.2025) у справі № 910/8972/25 (суддя Підченко Ю.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шишкарня» до Фізичної особи-підприємця Петровіцького Андрія Володимировича про стягнення 100 000,00 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю "Шишкарня" (далі - позивач, ТОВ "Шишкарня") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Петровіцького Андрія Володимировича (далі - відповідач, ФОП Петровіцький А.В.) про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 100 000,00 грн. Позовна заява обґрунтована тим, що позивач з метою здійснення підприємницької діяльності мав намір укласти договір оренди нежитлового приміщення у селі Русанів Броварського району Київської області. На підставі наданого відповідачем рахунку № 1 від 03.04.2025 ТОВ "Шишкарня" відповідно до платіжної інструкції № 17 від 02.04.2025 перерахувало на користь відповідача 100 000,00 грн як плату за оренду приміщень та страховий депозит. Проте в подальшому позивачем було встановлено, що пропоновані до оренди приміщення не належать відповідачу на праві власності, а належні відповідачу об`єкти нерухомого майна обтяжені правами третіх осіб. За таких обставин ТОВ "Шишкарня" вирішило не укладати договір найму та, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило стягнути з відповідача зазначені кошти як безпідставно набуті. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/8972/25 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Шишкарня" до ФОП Петровіцького Андрія Володимировича відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що незважаючи на відсутність підписаного сторонами договору оренди нерухомого майна та акту прийому-передачі, між позивачем та відповідачем фактично виникли правовідносини з приводу користування нерухомим майном. Господарський суд міста Києва виходив з того, що виникнення правовідносин між сторонами підтверджується сплатою позивачем рахунку № 1 від 03.04.2025 як плати за оренду приміщень, а також відповідним листуванням у месенджері "Вайбер". Встановивши авторів листування у месенджері "Вайбер", зокрема, у тому числі з боку позивача - ТОВ "Шишкарня" за телефонним номером +380977715999, який зазначений останнім у реквізитах позовної заяви та у Виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, суд першої інстанції прийняв до уваги відомості із скріншотів та листи від 27.05.2025 та від 01.06.2025, в яких йшлося про розірвання договору оренди земельної ділянки з розташованою на ній будівлею від 03.04.2025, як належні та допустимі докази, які свідчать про користування ТОВ "Шишкарня" об`єктом оренди. За висновком суду першої інстанції, позивачем не доведено наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України для повернення йому сплачених грошових коштів, оскільки такі кошти були сплачені за наявності правових підстав, а доказів на підтвердження того, що така підстава згодом відпала позивач до матеріалів справи не надав. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Шишкарня" 24.11.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/8972/25 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; судові витрати покласти на відповідача. Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права. Скаржник стверджує, що ТОВ "Шишкарня" та ФОП Петровіцький А.В. не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору найму нежитлового приміщення, зокрема щодо його предмету, не укладали договір оренди у письмовій формі як окремий документ та не підписували акт прийому-передачі нерухомого майна, у зв`язку з чим у сторін не виникли цивільно-правові зобов`язання з найму (оренди). Апелянт посилається на те, що позивач в особі уповноваженого керівника не підписував договір оренди від 03.04.2025 та акт прийому-передачі від 03.04.2025, а оригінали зазначених документів у відповідача відсутні. Також позивач зазначає, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо належності Петровіцькому А.В. на праві власності або іншому речовому праві об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, зазначеного у рахунку № 1 від 03.04.2025. Цей об`єкт належить на праві власності ТОВ "Канна Грін" (ЄДРПОУ 45741720). Належні відповідачу на момент виникнення спірних правовідносин об`єкти нерухомого майна за адресами вул. Жовтнева, 39-З та 39-Ж, перебували у користуванні третіх осіб на підставі зареєстрованих договорів оренди. Апелянт вказує, що ці обставини не досліджувались судом першої інстанції, хоча входять у предмет доказування відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України. Разом з цим скаржник стверджує, що висновок суду першої інстанції про належність позивачу телефонного номеру НОМЕР_1 є помилковим. Зазначений номер відрізняється від офіційного контактного номеру ТОВ "Шишкарня" (НОМЕР_4), який зазначений в реквізитах позовної заяви. За доводами скаржника, листування у месенджері "Вайбер", зокрема, копії листів від 27.05.2025 та від 01.06.2025, не є допустимими та достовірними доказами, оскільки авторів відповідних повідомлень достовірно встановлено не було, що свідчить про порушення судом першої інстанції частини 2 статті 77, статті 78, частини 6 статті 91 та частини 1 статті 96 Господарського прецесуального кодексу (далі - ГПК України). Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції неправильно застосовані норми статей 205, 207, 638, 759, 793 ЦК України, якими визначено форму вчинення правочину, істотні умови договору найму (оренди) та порядок укладення договору. Скаржник також посилається на правову позицію, викладену у пункті 57 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 904/393/22, щодо інформаційного характеру рахунку на оплату товарів (послуг), та на правові висновки Верховного Суду щодо умов виникнення зобов`язань з безпідставного набуття майна, викладені у постановах від 19.05.2021 у справі № 922/1830/20, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18. Разом з апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про витребування у ПрАТ "Київстар" інформації щодо надання електронних комунікаційних послуг ТОВ "Шишкарня" та/або Симиліт К.Г. з використанням телефонного номеру НОМЕР_1 у період з 01.03.2025 по 31.07.2025. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Шишкарня" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/8972/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Коробенко Г.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8972/25; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "Шишкарня" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/8972/25 до надходження до суду матеріалів справи. 15.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/8972/25. У зв`язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці з 15.12.2025 по 22.12.2025 включно, процесуальні дії у справі не здійснювались. Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв`язку з відрядженням судді Тарасенко К.В. Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Шишкарня" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/8972/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Сибіга О.М., Коробенко Г.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2025 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ТОВ "Шишкарня" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/8972/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Шишкарня" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/8972/25; розгляд апеляційної скарги призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); запропоновано учасникам справи вчинити відповідні процесуальні дії в установлені судом строки. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2026, керуючись приписами статей 252, 270 ГПК України, зважаючи на категорію та складність справи з огляду на обсяг і характер доказів, які входять до предмету доказування, колегія суддів дійшла висновку про необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та призначила розгляд апеляційної скарги ТОВ "Шишкарня" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/8972/25 на 23.06.2026 о 15 год 40 хв, про що повідомила учасників справи. Позиції інших учасників справи. 09.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ФОП Петровіцького А.В. на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 залишити в силі. У відзиві відповідач стверджує, що 03.04.2025 між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки та розташованої на ній будівлі у письмовій формі; у строкове користування позивачу передано приміщення площею 500 кв. м. Відповідач наполягає, що ТОВ "Шишкарня" фактично користувалось приміщенням у квітні-травні 2025 року, здійснювало його пристосування під власні потреби, а 27.05.2025 повідомило відповідача про розірвання договору після двох місяців фактичного користування приміщенням. Відповідач зазначає, що листування у месенджері "Вайбер" здійснювалось з телефонного номеру, який є офіційним контактним номером ТОВ "Шишкарня". Щодо прав на майно відповідач стверджує, що є власником виробничо-складської будівлі площею 472,5 кв. м. (реєстраційний номер 2990485232060), яка фактично й передавалась в оренду позивачу. 14.01.2026 ТОВ "Шишкарня" подало відповідь на відзив, в якій підтримало вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та спростовувало доводи відповідача, зокрема щодо номеру телефону, з якого здійснювалось листування у месенджері "Вайбер". 19.01.2026 ФОП Петровіцький А.В. подав додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що у месенджері, закріпленому за номером +380977715999, використовується аватар із фотографією ОСОБА_1 - засновника та директора ТОВ "Шишкарня", а обставини отримання реквізитів для оплати через зазначений канал зв`язку та наступна оплата свідчать про фактичне використання позивачем цього номеру для ділової комунікації. Заявлені у справі клопотання та результати їх розгляду. Разом з апеляційною скаргою ТОВ "Шишкарня" подало клопотання про витребування у ПрАТ "Київстар" (ідентифікаційний код 21673832, вул. Дегтярівська, б. 53, м. Київ, 03113) інформації про те, чи надавались оператором у період з 01.03.2025 по 31.07.2025 електронні комунікаційні послуги ТОВ "Шишкарня" (ЄДРПОУ 45739837) та/або ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з використанням телефонного номеру НОМЕР_1 , а також копій відповідних договорів. Зазначене клопотання обґрунтовувалось скаржником, тим що під час розгляду справи у суді першої інстанції у нього не було необхідності спростовувати інформацію щодо належності йому телефонного номеру НОМЕР_1 , оскільки в матеріалах справи були наявними докази, що підтверджували зворотнє. Після ухвалення оскаржуваного рішення представник позивача звернувся із адвокатським запитом №18/11-3 від 18.11.2025, в якому просив ПрАТ "Київстар" надати відповідну інформацію. Однак, станом на момент звернення з апеляційною скаргою у даній справі відповідь на запит не надійшла, а отримання цієї інформації з інших джерел не вбачається можливим. Водночас, в подальшому на адресу представника позивача надійшов лист від ПрАТ "Київстар" за вихідним № 13395708/0303/02 від 21.11.2025, в якому повідомлялось, що телефонний номер НОМЕР_1 у спірний період обслуговувався знеособлено (анонімно) та розшифруванню не підлягає. За таких обставин, у позивача відпала необхідність у витребуванні доказів відповідно до поданого разом з апеляційною скаргою клопотання від 24.11.2025. Тому ТОВ "Шишкарня" звернувся до суду апеляційної інстанції через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" з клопотанням (сформованим у підсистемі 26.11.2025), в якому просить залишити вказане клопотання про витребування доказів без розгляду. Поряд з цим, за твердженням скаржника, лист ПрАТ "Київстар" за вих. №13395708/03/03/02 від 21.11.2025 є електронним доказом, який спростовує помилковий висновок суду першої інстанції щодо належності позивачу чи його представнику телефонного номера НОМЕР_1 (було встановлено авторство осіб, які здійснювали листування у месенджері "Вайбер") та входить у предмет доказування у даній справі. З огляду на зазначене, скаржник просить приєднати до матеріалів справи копію листа ПрАТ "Київстар" вих. №13395708/03/03/02 від 21.11.2025. Розглянувши вказані клопотання скаржника від 24.11.2025 про витребування доказів, колегія суддів вважає за можливе залишити його без розгляду. Щодо клопотання скаржника про долучення до матеріалів цієї справи копії листа ПрАТ "Київстар" за вих. №13395708/03/03/02 від 21.11.2025, суд апеляційної зазначає таке. Згідно з частинами 1, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. За приписами статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства. У рішенні від 03.01.2018 "Віктор Назаренко проти України" (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року). Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992). За обставин що склались, з огляду на принцип рівності сторін, щодо, зокрема, надання кожному розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду поданий позивачем до суду апеляційної інстанції додатковий доказ - копію листа ПрАТ "Київстар" за вих. №13395708/03/03/02 від 21.11.2025. Явка представників сторін. У судове засідання 23.06.2026 з`явились представники позивача та відповідача. Представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав та просить суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог із здійсненням розподілу судових витрат. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просить відмовити у її задоволенні. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ "Шишкарня" є суб`єктом підприємницької діяльності, що здійснює виробництво та продаж продуктів харчування. У позовній заяві позивач стверджує, що з метою розміщення виробничого обладнання, офісних та складських приміщень він у березні 2025 року здійснював пошук у Броварському районі Київської області відповідних об`єктів нерухомого майна для укладення договору найму. Нежитлові приміщення мали відповідати певним технічним характеристикам, зокрема загальною площею не менше 500 кв.м, наявністю відповідного оздоблення, що відповідає санітарним вимогам для виробництва продуктів харчування, наявністю водопостачання, певної потужності електромереж тощо. В мережі інтернет на веб-сайті www.olx.ua (сервіс приватних оголошень "OLX") було розміщене оголошення, в якому пропонувалося надання в оренду приміщення для розміщення лінії виготовлення продуктів харчування загальною площею 500 кв.м, яке розташоване в селі Русанів Броварського району Київської області. Зазначені в оголошенні характеристики приміщення відповідали загальним вимогам ТОВ "Шишкарня", що ставилися до об`єкту нерухомого майна, яке мало намір орендувати Товариство для здійснення підприємницької діяльності. Тому представник ТОВ "Шишкарня" зателефонував за номером телефону, який було зазначено в оголошенні, та провів огляд зазначеної нежитлової будівлі, яка розташована на вулиці Жовтневій в селі Русанів. Під час огляду представника ТОВ "Шишкарня" було повідомлено, що зазначене приміщення належить на праві власності Петровіцькому Андрію Володимировичу . Огляд приміщення проводився за участі представника Петровіцького А.В. , оскільки сам він прибути не зміг, про що повідомив у телефонній розмові. У зв`язку з тим, що оглянута нежитлова будівля відповідала необхідним технічним характеристикам, зокрема загальна площа, внутрішнє розташування приміщень, їх оздоблення, наявність місця для паркування, ТОВ "Шишкарня" вирішено було укласти договір оренди зазначеної нежитлової будівлі. Представником Петровіцького А.В. 02.04.2025р. було надано ТОВ "Шишкарня" рахунок №1 від 03.04.2025 з найменуванням послуги "Оренда приміщень з 1 травня по 1 червня 2025р. за адресою АДРЕСА_1 та страховий депозит" на загальну суму 100 000,00 грн. За твердженнями позивача, Петровіцьким А.В. було запропоновано сплатити вказані грошові кошти до підписання договору оренди, так би мовити для підтвердження намірів укласти договір, проект якого буде надіслано після надходження орендної плати та страхового депозиту. Вказаний рахунок був оплачений ТОВ "Шишкарня" відповідно до платіжної інструкції №17 від 02.04.2025 з призначенням платежу: "Оплата за оренду приміщень з 01.05.2025р. по 01.06.2025р. за адресою: АДРЕСА_1 та страховий депозит зг. РФ№1 від 03.04.2025р.". Проте, в подальшому ТОВ "Шишкарня" було встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні записи щодо належності Петровіцькому А.В. на праві власності нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, інші належні Петровіцькому А.В. об`єкти нерухомого майна, що розташовані на АДРЕСА_1 були обтяжені правами третіх осіб (перебували в користуванні (наймі) третіх осіб). В Державному реєстрі прав відсутні відомості щодо належності Петровіцькому А.В. на праві власності або іншому речовому праві об`єкта нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що з огляду на відсутність в Державному реєстрі прав інформації щодо належності відповідачу пропонованого до оренди нежитлового приміщення, наявності судових спорів з приводу правомочностей відповідача відносно об`єкта оренди ТОВ "Шишкарня" вирішило не укладати договір найму нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , про що було усно повідомлено Петровіцького А.В. та запропоновано повернути грошові кошти, сплачені відповідно до платіжної інструкції № 17 від 02.04.2025. Однак станом на дату складання позовної заяви сплачені грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн повернуті позивачу не були. Відповідач проти заявленого позову заперечив у повному обсязі, посилаючись у відзиві на позов, зокрема, на наступні обставини: - 03.04.2025 між ФОП Петровіцьким А.В. та ТОВ "Шишкарня" було укладено договір оренди земельної ділянки та розташованої на ній будівлі. За умовами цього договору оренда приміщення починалася з 1 травня 2025 року; - між сторонами було складено акт прийому-передачі будівлі, виставлено рахунок-фактуру відповідно до якого ТОВ "Шишкарня" оплатило на користь ФОП Петровіцького А.В. 100 тис. грн, з них - 50 000,00 грн в якості депозитного платежу, а інші 50 000,00 грн - в якості орендного платежу за травень місяць 2025 року; - ТОВ "Шишкарня" помилково стверджує, що грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн є набутими без достатньої правової підстави ФОП Петровіцьким А.В., оскільки між сторонами існують договірні правовідносини з чітко визначеними умовами і факт оплати наданих послуг відповідно до умов договору оренди від 03.04.2025 є яскравим підтвердженням виконання умов договору сторонами; -додані відповідачем до відзиву на позов копії документів, серед яких є скріншоти, які підтверджують проведенння електронного листування у месенджері "Вайбер" між Петровіцьким А.В. та Симиліт К.Г., з питань укладення, виконання та розірвання договору оренди. В наведених скріншотах вказано телефонний номер НОМЕР_3 , який є контактним номером телефону ТОВ "Шишкарня". Зі змісту долученого позивачем у процесі апеляційного розгляду даної справи листа ПрАТ "Київстар" за вих. № 13395708/03/03/02 від 21.11.2025 (копії), надісланого у відповідь на адвокатський запит (вих.№18/11-3 від 18.11.2025), убачається, що ПрАТ "Київстар" повідомило про відсутність у нього правових підстав у розголошенні запитуваних відомостей щодо обслуговування телефонного номера НОМЕР_1 , оскільки цей номер у період з 01.03.2025 по 31.07.2025 обслуговувався знеособлено (анонімно), а електронні комунікаційні послуги, що надаються знеособлено, розшифруванню не підлягають. При цьому Компанія послалась на положення пункту 16 частини 1 статті 107 Закону України "Про електронні комунікації", відповідно до яких кінцеві користувачі послуг під час замовлення та/або отримання електронних комунікаційних послуг мають право на безоплатне отримання від постачальника електронних комунікаційних послуг рахунків за надані електронні комунікаційні послуги. За особистим зверненням кінцевого користувача з урахуванням технічної можливості обладнання електронної комунікаційної мережі нарахована до оплати сума за надані послуги повинна бути розшифрована тільки за той розрахунковий період, до якого кінцевий користувач має претензії, із зазначенням номера кінцевого користувача, якого викликав кінцевий користувач, виду послуги, обсягу наданих послуг, суми коштів до сплати за кожний сеанс зв`язку. Електронні комунікаційні послуги, що надаються знеособлено (анонімно), розшифруванню не підлягають. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків. Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 100 000,00 грн. Скаржник стверджує в апеляційній скарзі про те, що між сторонами спору відсутні зобов`язальні правовідносини, отже спірна сума коштів була перерахована ним відповідачу без належних правових підстав, а тому в силу приписів частини 1 статті 1212 ЦК України ці кошти підлягають стягненню з відповідача, як особи, що безпідставно набула зазначене майно. Таким чином, за доводами скаржника, суд першої інстанції неправомірно не застосував до спірних правовідносин норму частини 1 статті 1212 ЦК України. Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з доводами скаржника з огляду на таке. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3). Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції досліджував обставини щодо виникнення між сторонами спору відносин, їх характер та якщо виникли чи були вони припинені і коли, з`ясовував підставу перерахування грошових коштів позивачем відповідачу (якщо підстава була) та чи відпала згодом така підстава. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Статтями 793 - 797 ЦК України визначено особливості найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), зокрема вимога щодо укладення такого договору у письмовій формі. Разом з тим, частина 1 статті 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Відповідно до постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20 домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Досліджуючи надані відповідачем копії договору оренди та акта прийому-передачі від 03.04.2025, заперечення позивача проти наявності у нього таких документів та проти самого факту підписання представником ТОВ "Шишкарня" договору оренди від 03.04.2025 і прийняття майна в оренду за актом, суд першої інстанції правомірно зважив на ненадання під час розгляду справи для огляду оригіналів договору оренди та акта прийому-передачі від 03.04.2025 та не прийняв такі докази до уваги у відповідності до вимог частини 5 статті 91 ГПК України. Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що незважаючи на відсутність підписаного обома сторонами єдиного документа, матеріали справи містять сукупність доказів, зокрема роздруківки скріншотів листування в месенджері, які свідчать про наявність між сторонами правовідносин з приводу користування нерухомим майном. Так, відповідно до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 ГПКУкраїни), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини 2 статті 73 ГПК України). За усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21) подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Колегія суддів констатує, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21. Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи роздруківкам скріншотів (сторінки 1-5), судом першої інстанції встановлено, що листування в месенджері "Вайбер" з питань укладення та виконання договору оренди велося з представником ТОВ "Шишкарня" Симиліт К.Г., на що вказує контактний номер телефону НОМЕР_1 . Саме в цій частині переписки підтверджується факт комунікації між сторонами з приводу укладення договору, виставлення рахунку та подальшого розірвання договору. Зокрема, в червні 2025 року абонент з мобільним номером телефону НОМЕР_1 надіслав листи № 27/05 від 27.05.2025 та № 01/06 від 01.06.2025, адресовані ФОП Петровіцькому А.В. про розірвання договору оренди земельної ділянки та розташованою на ній будівлею від 03.04.2025. Роздруківки цих листів додані до відзиву, а з їх змісту вбачається наступне: - відповідно до пунктів 12.6, 12.7 договору оренди від 03.04.2025 ТОВ "Шишкарня" прийнято рішення про розірвання договору у зв`язку з неможливістю подальшого використання об`єкта оренди, яке не відповідає заявленій потужності та сталості електроенергії та водопостачання, що призвело до збою виробничих процесів (лист №27/05 від 27.05.2025); -нашою командою було пророблено роботу щодо приведення виробного приміщення до належного технічного стану…Принагідно повідомляємо, що ми готові оплатити спожиту електроенергію за травень місяць 2025 року, вивезти будівельне сміття та не вимагати компенсацію за невід`ємні поліпшення об`єкта оренди, які лише збільшують майбутню вартість оренди (лист №01/06 від 01.06.2025). Крім того, матеріалами справи підтверджується, що вимогу №27/06-3 від 27.06.2025 про повернення безпідставно набутих коштів ТОВ "Шишкарня" надіслано на адресу відповідача поштою 11.07.2025, тобто після листів про розірвання договору оренди. Щодо доводів скаржника про помилкову ідентифікацію телефонного номеру та недопустимість листування у месенджері "Вайбер". Скаржник стверджує, що суд першої інстанції помилково ототожнив телефонний номер НОМЕР_1 , з якого здійснювалось листування у месенджері "Вайбер", долучене відповідачем до матеріалів справи, з офіційним контактним номером ТОВ "Шишкарня" (НОМЕР_4), які є різними, а тому зазначене листування є недопустимим та недостовірним доказом. Колегія суддів відхиляє цей довід з огляду на таке. Правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, а також права, обов`язки та відповідальність фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у відповідній діяльності або користуються електронними комунікаційними послугами визначені Законом України "Про електронні комунікації". У статті 2 зазначеного Закону надано визначення термінам, які у ньому вживаються, а саме: абонент - кінцевий користувач, який отримує електронні комунікаційні послуги на умовах договору, укладеного з постачальником електронних комунікаційних послуг (пункт 1); користувач ресурсу нумерації - юридична або фізична особа, або фізична особа - підприємець, яка користується ресурсом нумерації (пункт 48); мобільний зв`язок - електронні комунікації із застосуванням радіотехнологій, під час яких кінцеве обладнання хоча б одного із споживачів може вільно переміщатися в межах усіх пунктів закінчення електронної комунікаційної мережі (пункт 59); національний план нумерації України - нормативно-правовий акт, що визначає формат та структуру ресурсу нумерації в електронних комунікаційних мережах (пункт 64); номер - послідовність десяткових цифр, що відповідає вимогам до структури, довжини та унікальності згідно з національним планом нумерації України та містить інформацію, необхідну для маршрутизації виклику до кінцевого (термінального) обладнання або для доступу до електронних комунікаційних мереж і послуг (пункт 69); оператор електронних комунікацій (оператор) - суб`єкт господарювання, який володіє, здійснює експлуатацію та управління електронними комунікаційними мережами та/або пов`язаними засобами. У разі постачання електронних комунікаційних мереж оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних мереж. У разі постачання електронних комунікаційних послуг оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних послуг (пункт 70); первинний розподіл ресурсу нумерації - надання права на користування часткою ресурсу нумерації (із зазначенням індексів, ємності номерів, певних кодів мереж, послуг тощо) в електронній комунікаційній мережі з метою надання електронних комунікаційних послуг (пункт 72); ресурс нумерації (номерний ресурс) - коди, номери, ідентифікатори, що використовуються для позначення (ідентифікації) електронних комунікаційних мереж, кінцевих пунктів мережі, послуг, абонентів під час маршрутизації та здійснення виклику в електронних комунікаційних мережах загального користування (пункт 111). Загальні засади розподілу ресурсів нумерації встановлені статтею 74 Закону України "Про електронні комунікації", відповідно частини 1 якої передбачено, що Національний план нумерації розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра для електронних комунікаційних мереж і послуг. Частиною 5 вказаної статті Закону визначено, що користувач ресурсу нумерації здійснює вторинний розподіл ресурсу нумерації кінцевим користувачам електронних комунікаційних послуг. Відповідно до пункту 24 Правил надання та отримання електронних комунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 №761, (далі - Правила) передбачено, що Договір про надання послуг повинен містити умови надання цих послуг, зокрема, номер телефону та іншу інформацію щодо ідентифікації кінцевого (термінального) обладнання абонента, підстави, строки і порядок зміни постачальником послуг номера та/або інших ідентифікаторів кінцевого (термінального) обладнання абонента (для послуг міжособистісних електронних комунікацій з використанням нумерації). Структуру системи нумерації та вимоги до формату номерів визначає Національний план нумерації України, затверджений наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 26.08.2023 №758, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31.08.2023 за №1534/40590. Пунктом 4 розділу ІІ Національного плану нумерації встановлено вимоги до форматів національних номерів. Так, національний (значущий) номер N(S)N складається з національного коду призначення (два або три знаки) та номера абонента або глобальної електронної комунікаційної SN. Перелік національних кодів призначення з використанням яких надаються електронні комунікаційні послуги в ЕКМЗК наведено в додатку 1 до цього Плану. Система нумерації має розбудовуватися з визначеними довжинами абонентської частини номерів різних структур. Зокрема, згідно з підпунктом 3 цього пункту формати національних номерів повинні відповідати для мереж мобільного зв`язку - дев`ять знаків: DN code + SN, де DN code -дво- або тризначний код мережі призначення; SN - семи- або шестизначний номер абонента, який має структуру:Х1Х2Х3Х4Х5Х6Х7 або Х1Х2Х3Х4Х5Х6. Як Х можуть бути використані цифри 0, 1, 2, №, 4, 5, 6, 7, 8,

9. З наведеного убачається, що довжина абонентської частини номера в мережі мобільного зв`язку складається із семи бо шести знаків. Тобто, номер абонента мобільного зв`язку не включає до свого складу код мережі призначення. Отже, у даних спірних правовідносинах телефонним номером абонента у мережі мобільного зв`язку є семизначний номер -771 59 99, який є унікальним та дозволяє ідентифікувати абонента (кінцевого користувача), який отримує електронні комунікаційні послуги на умовах договору, укладеного з постачальником електронних комунікаційних послуг. Відповідно, перші три цифри цього номера - 097 та 067 є тризначними кодами мережі призначення, які відповідають кодам згідно з додатком 1 до Національного плану нумерації та містять інформацію, необхідну для маршрутизації виклику для доступу до електронних комунікаційних мереж і послуг. З огляду на встановлені обставини, спростовується твердження скаржника про помилковість ототожнення судом першої інстанції телефонного номеру, з якого здійснювалось листування у месенджері "Вайбер" (+380977715999), долученого відповідачем до матеріалів справи, з офіційним контактним номером ТОВ "Шишкарня" (НОМЕР_4), так як унікальний абонентський номер у даному випадку є однаковим - 771 59

99. Крім того, посилання скаржника на лист ПрАТ "Київстар" від 21.11.2025 про анонімне обслуговування номеру +380977715999 також не спростовує зазначеного висновку суду першої інстанції, оскільки зміст вказаного листа не свідчить про те, що цей номер не використовувався ТОВ "Шишкарня" чи його представниками. Навпаки, надання електронних комунікаційних послуг абоненту знеособлено, не виключає, що абонентом (стороною усного чи письмового Договору) для послуг мобільного зв`язку є особа, яка фізично володіє ідентифікаційною карткою на законних підставах, а унікальний абонентський номер як офіційний, так і використовуваний знеособлено співпадають. Натомість, суд першої інстанції правомірно встановив, що відомості зі скріншотів та наведені у листах № 27/05 від 27.05.2025 та № 01/06 від 01.06.2025 свідчать про користування ТОВ "Шишкарня" об`єктом оренди, а вимога про повернення безпідставно набутих коштів позивачем надіслана на адресу відповідача поштою 11.07.2025, тобто після листів про розірвання договору оренди. До того ж, позивачем здійснено оплату рахунку № 1 від 03.04.2025, у призначенні платежу якої прямо зазначено "оплата за оренду приміщень" та посилання на конкретний рахунок-фактуру, який, як підтверджено матеріалами справи, надсилався відповідачем на телефонний номер позивача у месенджері "Вайбер". Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з орендою приміщення, а доводи позивача про утримання відповідачем безпідставно отриманих коштів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України для повернення йому сплачених грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн, оскільки такі кошти були сплачені за наявності правових підстав, а позивач не довів, що така підстава згодом відпала. Щодо доводів скаржника про недослідження обставин щодо стану речових прав на об`єкт оренди. Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив обставин щодо відсутності у відповідача права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1, та обтяжень майна відповідача правами третіх осіб. Колегія суддів відхиляє цей довід, зажаючи на таке. Предметом доказування у справі є наявність або відсутність між сторонами правовідносин з оренди нерухомого майна та правових підстав для утримання відповідачем отриманих коштів. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що між сторонами виникли правовідносини з приводу користування нерухомим майном, зокрема шляхом оплати рахунку та листування щодо умов та розірвання оренди. Питання про те, яке саме з об`єктів нерухомого майна відповідача передавалось в оренду (та чи відповідало воно адресі, зазначеній у рахунку), є питанням щодо якості виконання зобов`язань за договором, а не питанням про наявність чи відсутність підстав для перерахування спірних коштів. Щодо доводів апелянта про правову природу рахунку на оплату як доказу укладення договору. Скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду про те, що рахунок на оплату товарів (послуг) носить лише інформаційний характер і не може замінювати собою договір. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не робив висновку про те, що рахунок сам по собі є договором оренди. Суд першої інстанції оцінював рахунок у сукупності з іншими доказами - листуванням у месенджері "Вайбер", поведінкою сторін щодо укладення та розірвання оренди - і саме такий сукупний аналіз призвів до висновку про наявність між сторонами правовідносин з оренди. Посилання апелянта на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 904/393/22 та на постанову від 28.02.2024 у справі № 922/3289/21 є нерелевантними, оскільки у зазначених справах досліджувалось питання про укладення договору виключно на підставі рахунку на оплату або призначення платежу за відсутності інших доказів, тоді як у цій справі наявна сукупність доказів, що свідчить про існування між сторонами правовідносин з оренди. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вирогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 910/8861/20. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані відповідачем докази в їх сукупності є більш вірогідними на спростування заявленого позову, ніж надані позивачем доводи на доведення заявлених вимог. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі та не впливають на вирішення спору у даній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/8972/25 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів, підкріплених нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Судові витрати. Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шишкарня» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №910/8972/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №910/8972/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8972/25 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 06.07.2026. Головуючий суддя Г.А. Кравчук Судді О.М. Сибіга Г.П. Коробенко