Постанова 4870 № 914/3681/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3681/23 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді МАТУЩАКА О.І. суддів СКРИПЧУК О.С. КРАВЧУК Н.М. за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П. представники учасників справи: арбітражний керуючий Ткачук О.В.; від ініціюючого кредитора Мошенець Д.В. (адвокат); від кредитора ТОВ ФірмаАвіс ЛТД- Щербак Є. М. (адвокат); від АТ Укртатнафта Козачук О.А. ( адвокат); від кредитора - ТОВ Брайтон ЛТД - Мельниченко А.В. ( адвокат); від кредитора компанії Моментум Ентерпрайзес Чудовський Д.О. ( адвокат); розглянувши апеляційні скарги

1. Публічного акціонерного товариства Нафтопереробний комплекс - Галичина (вх. ЗАГС №01-05/1695/25 від 03.06.2025)

2. Публічного акціонерного товариства Укрнафта (вх.ЗАГС №01-05/1662/25, №01-05/1706/25 від 30.05.2025)

3. Версала ЛТД (Versala LTD) (вх. ЗАГС №01- 05/1651/25, №01-05/1652/25 від 30.05.2025)

4. Акціонерного товариства Одесанафтопродукт (вх.ЗАГС №01-05/2644/25, №01-05/2645/25 від 28.08.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.09.2024 (суддя Артимович В.М.) про додаткові грошові вимоги АТ «Укрнафта» та на ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 (суддя Цікало А.І.) за результатами попереднього засідання у справі №914/3681/23 за заявою Публічного акціонерного товариства Укрнафта, м. Київ про банкрутство Публічного акціонерного товариства Нафтопереробний комплекс - Галичина, м.Дрогобич, Львівська область ВСТАНОВИВ: Суть спору. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.12.2023 відкрито провадження у справі № 914/3681/23 за заявою ініціюючого кредитора ПАТ «Укрнафта» про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина»; визнано вимоги такого кредитора у сумі 828 165 429,95 грн безспірних вимог; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника, а розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Ткачука Олександра Вікторовича. Повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «НПК-Галичина» оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України 27.12.2023 за № 72171. Ухвалою від 06.03.2024 суд визнав вимоги АТ «Одеснафтопродукт» до ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» на суму 1 192 496,00 грн, з яких: 6056,00 грн - судовий збір; 1 186 440,00 грн. - заборгованість. Ухвалою суду від 25.09.2024 суд визнав додаткові грошові вимоги ПАТ «Укрнафта» до ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» на суму 13 152 001 049,90 грн, з яких: 6056,00 грн - судовий збір; 13 146 078 221,20 грн - заборгованість; 532 448 302,99 грн - пеня). Відхилив додаткові грошові вимоги ПАТ «Укрнафта» до ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» на суму 3 484 228 476,56 грн, з яких: 11 024 094,18 грн - заборгованість; 3 473 204 382,38 грн - пеня). Ухвалами від 30.10.2024 суд визнав вимоги ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД» до ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» на суму 52 851 472,41 грн, з яких: 6056,00 грн. - судовий збір; 52 845 416,41 грн - заборгованість); визнав вимоги Montmontaza-Energetika d.o.o. (правонаступник Montmontaza-Inzenjering d.o.o.) до ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» на суму 197 111 907,68 грн, з яких: 6056,00 грн - судовий збір; 197 105 851,68 грн - заборгованість. Ухвалою від 29.11.2024 суд визнав вимоги Компанії Versala LTD (Версала ЛТД) як конкурсного кредитора до боржника на суму 695 006 012,21 грн, з яких: 6056,00 грн - судовий збір; 694 999 956,21 грн - заборгованість); відхилив вимоги Компанії Versala LTD (Версала ЛТД) на суму 2 493 690,70 грн. Господарський суд Львівської області ухвалою від 21.05.2025 за результатами попереднього засідання визнав вимоги кредиторів до боржника та включив до реєстру вимог кредиторів ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» грошові вимоги, зокрема, таких кредиторів: - ПАТ «Укрнафта» у розмірі 14 506 785 150,14 грн, з яких: 93 196,00 грн (витрати по сплаті судового збору у справі про банкрутство та витрати на авансування винагороди арбітражному керуючому) - перша черга; 13 974 243 651,15 грн (заборгованість) - четверта черга; 532 448 302,99 грн (пеня) - шоста черга; - ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД» у розмірі 52 851 472,41 грн, з яких: 6 056,00 грн (судовий збір) - перша черга; 52 845 416,41 грн (заборгованість) - четверта черга; - Montmontaza-Energetika d.o.o. у розмірі 197 111 907,68 грн, з яких: 6 056,00 грн (судовий збір) - перша черга; 197 105 851,68 грн (заборгованість) - четверта черга. Відхилив вимоги ПАТ «Укрнафта» до боржника у розмірі 3 484 228 476,56 грн. Визнаючи грошові вимоги ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД», суд першої інстанції виходив з того, що боржник не виконав рішення Господарського суду Львівської області від 27.05.2002 у справі №4/1155-40/122 щодо поставки нафтопродуктів кредитору, а відтак майнові вимоги про передачу речей, визначених родовими ознаками, внаслідок неможливості їх виконання в натурі підлягають трансформації у грошові вимоги, розмір яких визначено виходячи з вартості відповідних нафтопродуктів станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство. Суд першої інстанції, визнаючи грошові вимоги Montmontaza-Energetika d.o.o., дійшов висновку, що заявлені вимоги підтверджуються арбітражним рішенням арбітражного центру Австрійської федеральної економічної палати від 15.09.2004 у справі № SCH-4823 про стягнення заборгованості за контрактом про будівництво Дрогобицького нафтопереробного заводу, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.11.2006 про надання дозволу на його примусове виконання та ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.05.2019 у справі №442/1841/19 про заміну стягувача на Montmontaza-Energetika d.o.o. як правонаступника первісного кредитора, тоді як належних доказів виконання боржником зазначеного рішення або погашення заборгованості матеріали справи не містять. В частині визнання додаткових грошових вимог ПАТ «Укрнафта» місцевий господарський суд вказав, що боржник не виконав взяті на себе зобов`язання за договорами комісії, поставки, купівлі-продажу, доручення та іншими договорами, укладеними між сторонами, внаслідок чого утворилася непогашена заборгованість. Суд встановив, що частина вимог підтверджується рішеннями судів про повернення переданих на комісію нафтопродуктів, актами приймання-передачі, звітами комісіонера, актами звірки взаєморозрахунків, додатковими угодами про розстрочення заборгованості та іншими первинними документами, а доказів належного виконання боржником відповідних зобов`язань або погашення заборгованості матеріали справи не містять, у зв`язку з чим заявлені вимоги підлягають визнанню в підтвердженому розмірі. Відхиляючи частину додаткових грошових вимог ПАТ «Укрнафта», суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, а подані розрахунки не свідчать про наявність у боржника відповідних грошових зобов`язань у заявленому розмірі. Суд також врахував, що окремі вимоги щодо нарахування пені, інфляційних втрат, процентів та інших платежів не відповідають умовам укладених між сторонами договорів, вимогам цивільного законодавства та положенням Кодексу України з процедур банкрутства (надалі КУзПБ), а тому відсутні правові підстави для їх включення до реєстру вимог кредиторів. Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи. До Західного апеляційного господарського суду надійшли апеляційні скарги від ПАТ Нафтопереробний комплекс - Галичина, ПАТ Укрнафта, Версала ЛТД (Versala LTD) та АТ Одесанафтопродукт. Також АТ Одесанафтопродукт подало доповнення до апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ПАТ Нафтопереробний комплекс - Галичина заперечує проти визнання грошових вимог ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД», Montmontaza-Energetika d.o.o. та додаткових грошових вимог ПАТ Укрнафта, просить ухвалу суду за результатами попереднього засідання в цих частинах скасувати. Версала ЛТД (Versala LTD) та АТ Одесанафтопродукт в апеляційних скаргах просять скасувати ухвали суду, якими визнано додаткові грошові вимоги ПАТ Укрнафта, а АТ Одесанафтопродукт окремо просить визнати ПАТ Укрнафта заінтересованою особою щодо боржника. Апеляційна скарга ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» в частині заперечень проти визнання грошових вимог ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД» обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав грошовими вимоги кредитора, які фактично випливають із судового рішення про повернення нафтопродуктів у натурі. Апелянт зазначає, що відповідні судові рішення покладають на боржника обов`язок повернути майно, а не сплатити кошти, при цьому неможливість виконання таких рішень та підстави для трансформації майнових вимог у грошові кредитором не доведені. Крім того, скаржник вважає, що суд не врахував момент виникнення відповідних зобов`язань, неправильно застосував положення КузПБ щодо поняття грошового зобов`язання та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для включення заявлених вимог до реєстру вимог кредиторів. Заперечуючи проти визнання грошових вимог Montmontaza-Energetika d.o.o., апелянт покликається на те, що суд першої інстанції не врахував обставин, пов`язаних із ліквідацією первісного кредитора - компанії Montmontaza-Inzenjering d.o.o., а також сумнівності подальшого переходу права вимоги до заявника. Зокрема, апелянт зазначає, що після ліквідації первісного стягувача від його імені вчинялися дії щодо отримання дубліката виконавчого листа та примусового виконання арбітражного рішення, а виданий на підставі таких дій дублікат виконавчого документа ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області визнано таким, що не підлягає виконанню. Крім того, скаржник вважає, що договори відступлення права вимоги, на підставі яких Montmontaza-Energetika d.o.o. набула статусу кредитора, укладені з порушенням умов контракту від 11.11.1994, який забороняв передачу прав вимоги третім особам без письмової згоди ПАТ «НПК - Галичина», а відтак не можуть бути належною підставою для визнання заявлених грошових вимог. Апеляційні скарги ПАТ «Нафтопереробний комплекс Галичина», VERSALA LTD та АТ «Одеснафтопродукт» на ухвали суду про визнання додаткових грошових вимог ПАТ «Укрнафта» є близькими за змістом та загалом мотивовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно визначив правову природу заявлених вимог та безпідставно визнав їх грошовими. Зокрема, скаржники зазначають, що вимоги ПАТ «Укрнафта», які випливають із договорів комісії, фактично ґрунтуються на судових рішеннях про повернення нафтопродуктів у натурі, а не про стягнення грошових коштів. При цьому неможливість виконання таких рішень кредитором не доведена. Також апелянти вказують на помилковість визначення розміру таких вимог виходячи з вартості нафтопродуктів станом на 31.03.2023 та використання неналежних доказів для встановлення їх ринкової вартості. Крім того, апелянти заперечують проти визнання вимог, що виникають з договорів поставки, купівлі-продажу, доручення, комісії та інших господарських договорів, посилаючись на недоведеність факту виникнення заборгованості, неправильне визначення її розміру, відсутність належних первинних документів на підтвердження окремих вимог, а також на неврахування судом обставин щодо виконання сторонами договірних зобов`язань. На думку апелянтів, суд першої інстанції безпідставно поклав в основу своїх висновків акти звірки, внутрішні документи та розрахунки кредитора без належної перевірки їх достовірності та відповідності іншим доказам у справі. Також апелянти вважають, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні питання щодо нарахування та визнання пені, процентів, інфляційних втрат та інших додаткових нарахувань, не врахував сплив строків позовної давності щодо окремих вимог, а також не надав належної оцінки доводам та запереченням інших кредиторів і боржника. З огляду на викладене, скаржники вважають, що висновки місцевого господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи, а додаткові грошові вимоги ПАТ «Укрнафта» були визнані без достатніх правових та фактичних підстав. АТ «Одеснафтопродукт» також просить суд визнати ПАТ «Укрнафта» заінтересованою особою щодо боржника, покликаючись на те, що між вказаними товариствами існують відносини контролю та спільного впливу через пов`язаність із групою компаній «Приват», а також наявність спільних акціонерів та осіб, які протягом тривалого часу брали участь в управлінні як ПАТ «Укрнафта», так і ПАТ «НПК - Галичина». На думку апелянта, зазначені обставини свідчать про перебування цих юридичних осіб під контролем одних і тих самих осіб та дають підстави для кваліфікації ПАТ «Укрнафта» як заінтересованої особи стосовно боржника в розумінні ст. 1 КУзПБ, що мало бути враховано судом першої інстанції під час формування реєстру вимог кредиторів. Крім того, апелянт зазначає, що подана ПАТ «Укрнафта» інформація щодо відсутності ознак заінтересованості не охоплює усього трирічного періоду, який відповідно до ст. 1 КУзПБ підлягає дослідженню при встановленні статусу заінтересованої особи, а стосується лише окремого проміжку часу. На думку скаржника, за таких обставин суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про відсутність підстав для визнання ПАТ «Укрнафта» заінтересованою особою стосовно боржника та не забезпечив належної перевірки відповідних обставин. В апеляційній скарзі ПАТ «Укрнафта» оскаржує ухвали суду від 25.09.2024 та від 21.05.2025 в частині відмови у визнанні його грошових вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дійшов висновків, що не відповідають встановленим обставинам, неправильно застосував положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) та безпідставно відмовив у визнанні частини заявлених вимог. Апелянт зазначає, що, визнавши правильними здійснені ним розрахунки 3% річних та інфляційних втрат і погодившись із визначеними датами виникнення прострочення за договорами поставки, суд водночас безпідставно застосував інший підхід до визначення періоду нарахування пені, пов`язавши початок її нарахування з датою укладення додаткових угод до договорів поставки. На думку скаржника, право на нарахування пені, так само як і право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних, виникає з моменту порушення боржником грошового зобов`язання, а тому відповідні періоди нарахування мають визначатися однаково. Крім того, ПАТ «Укрнафта» вважає, що суд першої інстанції помилково обмежив нарахування пені шестимісячним строком, не врахувавши положення п. 7 розділу IX «Прикінцеві положення» ГК України щодо продовження строків, визначених ст. 232 ГК України, на весь період дії карантину, а також не врахував відповідних правових висновків Верховного Суду. У зв`язку з цим апелянт просить скасувати судові рішення в частині відхилення грошових вимог у сумі 1 024 094,18 грн основного боргу та 3 473 204 382,38 грн пені і визнати такі вимоги у повному обсязі. ПАТ «Укрнафта» подало відзиви на апеляційні скарги Versala LTD, ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» та АТ «Одеснафтопродукт», в яких просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані ухвали суду в частині визнання додаткових грошових вимог ПАТ «Укрнафта» - без змін. Спростовуючи доводи апелянтів, покликається на те, що заявлені ним додаткові грошові вимоги є належним чином обґрунтованими та підтвердженими договорами, первинними бухгалтерськими документами, актами приймання-передачі, звітами комісіонера, матеріалами Державної аудиторської служби України, висновками щодо вартості нафтопродуктів, а також судовими рішеннями, які набрали законної сили. Зазначає, що боржник не виконав своїх зобов`язань за договорами комісії, не повернув передані на комісію нафтопродукти та не сплатив кошти за їх реалізацію, а обов`язок ПАТ «НПК - Галичина» щодо повернення відповідного майна встановлений рішеннями Господарського суду Львівської області у справах №914/1218/23, №914/1219/23 та №914/1220/23, які залишені без змін судом апеляційної інстанції. Також зазначає, що нафтопродукти є речами, визначеними родовими ознаками, а тому у разі їх неповернення підлягає врахуванню їх вартість станом на момент розгляду спору, яка підтверджена висновками спеціалізованого видання ТОВ «НафтоРинок» та матеріалами Держаудитслужби. Вважає, що доводи апеляційних скарг фактично зводяться до переоцінки належним чином досліджених судом першої інстанції доказів та не спростовують правильності висновків щодо визнання грошових вимог ПАТ «Укрнафта». Крім того, ПАТ «Укрнафта» заперечує доводи про наявність ознак заінтересованості щодо боржника, зазначаючи, що такі твердження ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Версала ЛТД (Versala LTD) 16.07.2025 подала додаткові пояснення, які ухвалою суду від 24.07.2025 залишені судом без розгляду. 22.07.2026 Версала ЛТД (Versala LTD) подала додаткові пояснення, які за своїм змістом є доповненням до апеляційної скарги та подані поза межами строку на їх подання, а тому підлягають залишенню без розгляду. Montmontaza-Energetika d.o.o. подало відзив на апеляційну скаргу ПАТ «НПК - Галичина» в частині визнання його грошових вимог. Спростовуючи доводи апелянта про відсутність підстав для визнання грошових вимог кредитора - Montmontaza-Energetika d.o.o., зазначає, що право вимоги Montmontaza-Energetika d.o.o. до боржника підтверджується рішенням арбітражного центру Австрійської федеральної економічної палати від 15.09.2004, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про надання дозволу на його примусове виконання, а також ухвалою про заміну первісного стягувача його правонаступником Montmontaza-Energetika d.o.o., законність якої підтверджена судами апеляційної та касаційної інстанцій. Вказує, що доводи боржника щодо недійсності договорів відступлення права вимоги, відсутності правонаступництва, часткового погашення заборгованості, наявності кримінального провадження та інших обставин неодноразово були предметом судового розгляду у різних справах та відхилялися судами, зокрема Верховним Судом. Крім того, зазначає, що належних і допустимих доказів погашення заборгованості боржником не подано, а посилання апелянта на окремі судові рішення та документи не спростовують наявності у нього грошових зобов`язань перед кредитором. На думку Montmontaza-Energetika d.o.o., апеляційна скарга фактично спрямована на повторне оскарження обставин, які вже були встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили. 11.08.2025 ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД» подало пояснення на апеляційну скаргу ПАТ «НПК - Галичина», які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу. Водночас просить поновити строк на їх подання, покликаючись на те, що про оскарження боржником ухвали суду в частині визнання кредиторських вимог ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД» йому стало відомо лише під час ознайомлення з матеріалами апеляційного провадження 11.08.2025. Зазначає, що з тексту ухвал Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 та 11.07.2025 не вбачалося, що апеляційна скарга стосується також вимог ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД», а в самій апеляційній скарзі відповідні доводи викладені лише починаючи з 18 сторінки, у зв`язку з чим товариство не мало можливості своєчасно подати пояснення. Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.07.2025 відкрив провадження у справі №914/3681/23 за апеляційною скаргою ПАТ Нафтопереробний комплекс - Галичина та надав учасникам справи строк на подання відзиву та інших процесуальних документів 10 днів з моменту отримання цієї ухвали. Вказана ухвала була доставлена кредитору - ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД» в його електронний кабінет 17.07.2025 о 14 год 36 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Відтак останнім днем строку на подання відзиву (пояснень) (з урахуванням ч. 6 ст. 242 ГПК України) було 28.07.2025. Водночас пояснення було подано лише 11.08.2025, тобто з пропуском строку на їх подання. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що до апеляційної скарги боржнки долучив докази надсилання такої з додатками в електронний кабінет ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД». Згідно із ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (аналогічна правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 918/115/16, від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15). Колегія суддів вважає неповажними причини пропуску строку кредитором на подання відзиву (пояснень у справі), оскільки пропуск такого строку зумовлений обставинами суб`єктивного, а не об`єктивного характеру. Відтак суд відмовляє у поновленні строку на поджання пояснень Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду вказаних пояснень. Версала ЛТД (Versala LTD) та ТОВ "Брайтон ЛТД" подали клопотання про витребування доказів, в яких просить витребувати в ПАТ «Укрнафта» інформацію та докази щодо наявності або відсутності ознак заінтересованості стосовно ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» за період з 01.01.2022 по 06.11.2022. Розгянувши вказані клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно з ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Відповідно до ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази безпосередньо до суду. Позивач зобов`язаний подати докази разом з позовною заявою, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, разом з відзивом або письмовими поясненнями. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен письмово повідомити суд із зазначенням: доказу, який не може бути подано; причин неподання; доказів того, що особа вжила всіх залежних від неї заходів для отримання відповідного доказу. У разі визнання причин поважними суд може встановити додатковий строк для подання таких доказів. Докази, не подані вчасно, судом не приймаються, крім випадків, коли учасник належно обґрунтував неможливість їх подання з причин, що від нього не залежали. Вирішення питання щодо поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими. Учасник справи, який пропустив строк, повинен звернутися до суду із відповідною заявою та зазначити причини пропуску. Суд оцінює їх поважність. Інший підхід суперечив би принципам диспозитивності та змагальності сторін (висновки із п. 3.3 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 918/604/23). Частини 1, 2 та 3 ст. 269 ГПК України передбачають, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними та додатково поданими доказами в межах доводів апеляційної скарги. Докази, не подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, коли надано докази неможливості їх своєчасного подання з об`єктивних причин. Верховний Суд у своїх постановах виснував, що єдиним винятковим випадком прийняття доказів з порушенням установлених строків є наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали їх подання та не залежали від учасника справи, що він зобов`язаний довести (від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013). Прийняття доказів без встановлення та оцінки передумов, передбачених ч. 3 ст. 269 ГПК України, призвело б до порушення принципів рівності учасників процесу, змагальності сторін та правової визначеності. Суд звертає увагу, що згідно з ч. 4 ст. 80 ГПК України, у разі неможливості подання доказу вчасно учасник справи повинен письмово повідомити суд та обґрунтувати причини, додавши підтвердження вжиття ним заходів для отримання доказу. Versala LTD та ТОВ "Брайтон ЛТД" не навели жодних обставин, які б свідчили про неможливість заявлення відповідного клопотання або подання зазначених доказів під час розгляду справи судом першої інстанції, а також не подали заяв про поновлення процесуального строку із зазначенням причин його пропуску. Крім того, кредитори не навели об`єктивних причин, що не залежали від їх волі та унеможливлювали своєчасне подання такого клопотання, а також не надали доказів вжиття всіх залежних від них заходів для отримання відповідної інформації. Більше того, клопотання про витребування доказів подані кредиторами лише під час розгляду справи судом апеляційної інстанції по суті, хоча будь-яких перешкод для їх заявлення раніше кредитори не навели. Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення клопотань Версала ЛТД (Versala LTD) та ТОВ "Брайтон ЛТД" про витребування доказів без розгляду. Інших клопотань чи заяв, передбачених ст. 207 ГПК України, учасниками справи не подано. 25.06.2026 у судовому засіданні взяли участь представники: ініціюючого кредитора, кредиторів ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД», АТ «Укртатнафта», ТОВ «Брайтон ЛТД», компанії Моментум Ентерпрайзес і арбітражний керуючий Ткачук О.В. Представники учасників справи виклали свої доводи та заперечення по суті апеляційних скарг. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи зазначене, а також те, що явка представників учасників у справі в судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з`явилися. Нормативне регулювання спірних правовідносин, фактичні обставини справи та оцінка суду. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Згідно із ст. 1 КУзПБ для цілей цього Кодексу терміни вживаються в такому значенні: - боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав; - грошовим зобов`язанням (боргом) є, зокрема, зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України; - кредитором, окрім інших, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; - конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; - поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, ст. ст. 45, 46, 47 КУзПБ. Відповідно до ч. 6 ст. 45 ГПК України за результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів. Згідно з абз. 1 та абз. 2 ч. 2 ст. 47 КУзПБ, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч. 1 ст. 45 цього кодексу у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання. Колегія суддів зазначає, що нормами ч. 1 ст. 255 ГПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції. Пунктом 17 ч. 1 зазначеної статті визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених КУзПБ. Водночас у КУзПБ, на відміну від ГПК України, не визначено вичерпного переліку ухвал у справі про банкрутство, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, натомість у ст. 9 КУзПБ встановлено правила оскарження судових рішень у процедурі банкрутства. Частиною першої вказаної статті передбачено, що ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з приписами ч. 2 цієї статті КУзПБ, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених ГПК України та цим Кодексом. Такими випадками (виключеннями із загального правила апеляційного оскарження всіх ухвал) є, зокрема, встановлені ч. 2 ст. 254, ч. 1 ст. 255 ГПК України обмеження щодо оскарження ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду, які поширюються на універсальні ухвали, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також окремі застереження за текстом КУзПБ. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що ухвала за результатами розгляду вимог окремого кредитора (так звана "індивідуальна" ухвала) не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, у відповідній частині (в частині конкретних вимог кредиторів) в силу прямої вимоги закону, а визначені про це в абз. 2 ч. 2 ст. 47 КУзПБ положення є тим винятком із загального правила оскарження судових рішень/ухвал у справі про банкрутство, що передбачений ч. 2 ст. 9 цього Кодексу та п. 17 ч. 1 ст. 255 ГПК України. Колегія суддів звертає увагу, що ухвала попереднього засідання у справі про банкрутство не є самостійним процесуальним актом, який існує відокремлено від ухвал, постановлених за результатами розгляду вимог окремих кредиторів. Навпаки, ухвала попереднього засідання є підсумковим процесуальним документом, що ґрунтується на сукупності ухвал про визнання або відхилення вимог кредиторів та відображає сформований судом склад і розмір визнаних вимог кредиторів боржника. Саме тому положення абз. 2 ч. 2 ст. 47 КУзПБ передбачають, що ухвала за результатами розгляду вимог окремого кредитора не може бути оскаржена окремо від ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання. Така законодавча конструкція спрямована на забезпечення комплексного перегляду судових рішень щодо формування реєстру вимог кредиторів та недопущення виникнення суперечностей між окремими процесуальними актами, постановленими в межах однієї справи про банкрутство. Водночас оскарження виключно ухвали попереднього засідання без одночасного оскарження ухвал, якими безпосередньо вирішено питання про визнання чи відхилення вимог конкретних кредиторів, фактично унеможливлює досягнення мети такого перегляду. Адже навіть у разі скасування або зміни ухвали попереднього засідання залишаться чинними та обов`язковими до виконання ухвали про визнання чи відхилення вимог відповідних кредиторів, які набрали законної сили та не були предметом апеляційного перегляду. За таких обставин, задоволення апеляційної скарги лише на ухвалу попереднього засідання призвело б до ситуації, коли в межах однієї справи про банкрутство одночасно існували б судові рішення, які по-різному визначають склад кредиторів, розмір їх вимог та обсяг процесуальних прав у процедурі банкрутства. З одного боку, чинними залишалися б ухвали про визнання або відхилення вимог конкретних кредиторів, а з іншого - ухвала попереднього засідання була б змінена або скасована з протилежними висновками щодо тих самих вимог. Такий підхід суперечив би принципу правової визначеності як складовій принципу верховенства права, оскільки породжував би невизначеність щодо правового статусу кредиторів, складу реєстру вимог кредиторів та обсягу їх прав у процедурі банкрутства. Саме тому перегляд ухвали за результатами попереднього засідання не може здійснюватися відокремлено від перевірки законності та обґрунтованості ухвал, якими вирішено питання щодо вимог конкретних кредиторів. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності оскарження ухвал, постановлених за результатами розгляду вимог окремих кредиторів, апеляційна скарга, подана виключно на ухвалу господарського суду за результатами попереднього засідання, не може бути задоволена, оскільки це призвело б до порушення принципу правової визначеності та виникнення в межах однієї справи про банкрутство взаємовиключних судових рішень щодо складу та обсягу визнаних вимог кредиторів. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в апеляційній скарзі ПАТ Нафтопереробний комплекс - Галичина заперечує проти визнання грошових вимог ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД», Montmontaza-Energetika d.o.o. та додаткових грошових вимог ПАТ Укрнафта, просить ухвалу за результатами попереднього засідання в цих частинах скасувати. Водночас боржник не оскаржує ухвали суду, якими визнано грошові вимоги ТОВ «Фірма «Авіс ЛТД», Montmontaza-Energetika d.o.o. та додаткові грошові вимоги ПАТ «Укрнафта». Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ «Нафтопереробний комплекс Галичина» не підлягає задоволенню із зазначених вище підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Таким чином, предметом апеляційного розгляду є ухвала Господарського суду Львівської області від 25.09.2024 та ухвала Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 за результатами попереднього засідання у справі №914/3681/23 в частині додаткових грошових вимог АТ «Укрнафта». Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частина 2 вказаної статті передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є і договори та інші правочини. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Матеріалами справи підтверджується, що ПАТ «Укрнафта» заявило додаткові грошові вимоги до боржника, які виникли за зобов`язаннями з таких договорів: - договору комісії (нафтопродукти) № 12/01/01/200-К від 21.02.2018 у розмірі 1 943 010 524,18 грн; - договору комісії (нафтопродукти) № 05.1/21 від 24.01.2017 у розмірі 555 689 333,41 грн; - договору комісії (нафтопродукти) № 05.1/1160-К від 16.11.2017 у розмірі 1 475 212 044,39 грн; - договором комісії (мазут) № 12/01/01/216-К від 20.02.2019 у розмірі 545 291 003,79 грн; - договорів поставки (нафтопродукти) № 9/42 від 29.11.2019, № 9/43 від 29.11.2019, № 9/44 від 27.12.2019, № 9/1 від 31.01.2020, № 9/2 від 28.02.2020, № 9/6 від 01.04.2020, №9/7 від 04.05.2020, № 9/8 від 04.05.2020, № 9/9 від 31.05.2020; - договору переміщення газу внутрішньопромисловими трубопроводами №11/07/03/15-Р від 30.01.2023 у розмірі 3 874 678,65 грн; - договору купівлі-продажу нафтового газу № 11/07/04/6-Г від 21.02.2023 у розмірі 134 111 270,90 грн; - договорів купівлі-продажу (скретч-карток) від 18.05.2018 за №12/01/01/620-НП, №12/01/01/621-НП, №12/01/01/622-НП №12/01/01/623-НП, №12/01/01/624-НП, №12/01/01/625-НП, №12/01/01/626-НП, №12/01/01/627-НП, №12/01/01/628-НП, №12/01/01/629-НП, №12/01/01/630-НП, №12/01/01/631-НП, №12/01/01/632-НП, №12/01/01/633-НП, №12/01/01/634-НП, №12/01/01/635-НП, №12/01/01/636-НП, №12/01/01/637-НП, №12/01/01/638-НП, №12/01/01/639-НП, №12/01/01/640-НП, №12/01/01/641-НП, №12/01/01/642-НП, №12/01/01/643-НП, №12/01/01/644-НП, №12/01/01/645-НП, №12/01/01/646-НП, №12/01/01/647-НП, №12/01/01/648-НП, №12/01/01/649-НП, №12/01/01/650-НП, №12/01/01/651-НП у загальному розмірі 598 943 756,63 грн; - договору доручення на надання транспортно-експедиційних послуг №12/01/01/2170-Р від 16.12.2021 у розмірі 28 291 623,87 грн. Таким чином, загальний розмір заявлених додаткових грошових вимог ПАТ «Укрнафта» (з урахуванням письмових поясненьз уточненнями) до боржника складає 17 192 561 036,5 грн. Щодо грошових вимог за договором комісії №12/01/01/200-К від 21.02.2018 у розмірі 1 943 010 524,18 грн. 21.02.2018 ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» уклали договір комісії № 12/01/01/200-К, відповідно до п.1.1 якого боржник (комісіонер) зобов`язується за дорученням кредитора (комітента) за комісійну плату укласти від свого імені, але за рахунок комітента договори продажу нафти та газового конденсату; поставки (придбання) нафтопродуктів; продажу нафтопродуктів за узгодженими з комітентом цінами. Договірна вартість кожного договору не може перевищувати 50 000 000,00 грн. Асортимент, кількість, ціна, строк та умови поставки товару та ПММ (поставки (придбання) нафтопродуктів) визначаються сторонами в додатках до договору, які є його невід`ємною частиною. В пункті 3.4. договору сторони погодили, що датою передачі товару (або ПММ) на комісію вважається дата підписання сторонами актів приймання-передачі. Датою приймання ПММ вважається дата підписання сторонами актів приймання-передачі. Відповідно до п. 9.1. договору комісії (в редакції додатку від 30.03.2022 № 10), цей Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.03.2023, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання. 02.04.2018 сторонами укладено додаток № 4 до договору комісії, за умовами якого, відповідно до п. 1.1.3. договору, сторони погодили, що комітент передає комісіонеру для продажу ПММ у квітні місяці 2018 року в наступному асортименті, кількості, за ціною та наступними умовами поставки, а саме: EXW - резервуари нафтобаз ТОВ «Нафта Сіті» та інших нафтобаз, що належать ТОВ «Нафта Сіті» на підставі права власності або ті, що використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів: паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну BASF). 02.04.2018, з метою виконання договору комісії, згідно укладених актів приймання-передачі нафтопродуктів на комісію № 1-22, кредитором передано боржнику для продажу нафтопродукти в загальній кількості 36 298,00 тонн, загальною вартістю 1 000 009 754,81 грн. Нафтопродукти, передані згідно актів приймання-передачі, є власністю комітента, про що зазначено в п. 3 вказаних актів приймання-передачі нафтопродуктів на комісію. Станом на 31.03.2023 у боржника перебували передані ПАТ «Укрнафта» згідно з договором комісії нафтопродукти у кількості 36 298,00 тонн, а з боку боржника укладений договір виконано не було, що підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області від 09.11.2023 у справі № 914/1218/23, яким зобов`язано ПАТ «НПК-Галичина» повернути на користь ПАТ «Укрнафта» нафтопродукти, передані за договором комісії №12/01/01/200-К від 21.02.2018 в загальній кількості 36 298,00 тонн, а саме: паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в загальній кількості 36 298,00 тонн. ПАТ «Укрнафта» покликається на те, що станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «НПК - Галичина», а також подання заяви з додатковими грошовими вимогами до боржника, боржник не повернув вказані вище нафтопродукти у кількості 36 298,00 тонн. Водночас ПАТ «НПК Галичина» не надало належних та допустимих доказів виконання зазначеного судового рішення чи повернення ПАТ «Укрнафта» відповідних нафтопродуктів. Отже, наявність у боржника невиконаного зобов`язання щодо їх повернення підтверджується наявними у справі доказами та рішенням суду. За твердженням кредитора, станом на 31.03.2023 (момент закінчення договору комісії № 12/01/01/200-К) вартість переданих на реалізацію та нереалізованих і неповернутих боржником заявнику нафтопродуктів, а саме палива дизельного ДП-Л- Євро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в загальній кількості 36 298,00 тонн, складала 1 943 010 524,18 грн, що підтверджується висновком №37 (163) від 31.03.2023 щодо актуальних цін на паливо, підготовленого ТОВ «НафтоРинок» (профільне видання, що спеціалізується на аналітиці та оцінці вартості палива в Україні та закордоном). Разом з тим, апелянт заперечує проти розміру визнаних судом грошових вимог за цим договором, покликаючись на те, що належними та допустимими доказами підтверджується лише факт передачі боржнику нафтопродуктів у кількості 36 298,00 тонн загальною вартістю 1 000 009 754,81 грн та обов`язок їх повернення, встановлений рішенням Господарського суду Львівської області від 09.11.2023 у справі № 914/1218/23. На думку апелянта, визначаючи розмір грошових вимог у сумі 1 943 010 524,18 грн, суд першої інстанції безпідставно виходив із вартості нафтопродуктів станом на 31.03.2023, визначеної у висновку ТОВ «НафтоРинок» та матеріалах Держаудитслужби, які не є первинними документами бухгалтерського обліку та не можуть підтверджувати розмір заборгованості. Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до ст. 1 та ст. 45 КУзПБ майнові вимоги кредитора мають бути виражені у грошовій формі станом на дату звернення із заявою про визнання грошових вимог, тоді як ПАТ «Укрнафта» визначило їх розмір станом на 31.03.2023 без належного правового обґрунтування. З огляду на це апелянт вважає, що визнанню підлягали вимоги лише у розмірі 1 000 009 754,81 грн, тоді як у решті суми 943 000 769,37 грн суд мав відмовити. Колегія суддів вважає зазначені доводи частково обґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до п. 1.1.3 договору комісії кількість та ціна товару і ПММ визначаються сторонами у додатках до договору, які є його невід`ємною частиною. У додатку № 4 від 02.04.2018 сторони погодили передачу на продаж 36 298,00 тонн палива дизельного ДП-Л-Євро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну BASF) за ціною 27 550,00 грн за тонну (з ПДВ). Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.11.2023 у справі № 914/1218/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, встановлено, що загальна вартість переданих на комісію нафтопродуктів становила 1 000 009 754,81 грн, у тому числі ПДВ 166 668 292,47 грн. Цим же рішенням встановлено, що згідно з додатком № 10 до договору комісії комісіонер зобов`язувався здійснити продаж переданих на комісію нафтопродуктів не пізніше 31.03.2023, що свідчить про перебування нереалізованого товару на комісії станом на момент укладення вказаного додатку. Зазначені обставини є преюдиційними відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України та не потребують повторного доказування. Таким чином, сторони погодили не лише кількість та вартість переданих на комісію нафтопродуктів, а й кінцевий строк виконання комісіонером своїх зобов`язань щодо їх реалізації. Так, договір діяв до 31.03.2023, а комісіонер був зобов`язаний до цієї дати реалізувати товар та передати комітенту кошти, отримані від його реалізації, або повернути нереалізовані нафтопродукти. Отже, станом на 31.03.2023 визначена договором ціна палива та його загальна вартість залишалися чинними для сторін, оскільки жодних змін до відповідних умов договору ними не вносилося. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи ПАТ «Укрнафта» про необхідність визначення вартості неповернутих нафтопродуктів виходячи з їх ринкової вартості станом на 31.03.2023. Сторони самостійно погодили ціну переданого на реалізацію палива та загальну вартість товару, а тому саме ці показники підлягають врахуванню при визначенні розміру вимог кредитора. Підстав для заміни погодженої сторонами договірної вартості ринковою вартістю, визначеною на підставі висновку ТОВ «НафтоРинок», матеріали справи не містять. Однак вказане залишилося поза увагою суду першої інстанції. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованими є додаткові грошові вимоги ПАТ «Укрнафта» до боржника на підставі договору комісії №12/01/01/200-К від 21.02.2018 та які підлягають визнанню у розмірі 1 000 009 754,81 грн. Відтак грошові вимоги ПАТ «Укрнафта» за вказаним договором у розмірі 943 000 769, 37 грн підлягають відхиленню. Щодо грошових вимог за договором комісії № 05.1/21-К від 24.01.2017 у розмірі 555 689 333, 41 грн. 24.01.2017 між ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» укладений договір комісії № 05.1/21-К, відповідно до п.1.1 якого боржник (комісіонер) зобов`язується за дорученням кредитора (комітента) за комісійну плату укласти від свого імені, але за рахунок комітента договори продажу нафти та газового конденсату; поставки (придбання) нафтопродуктів; продажу нафтопродуктів за узгодженими з комітентом цінами. Договірна вартість кожного договору не може перевищувати 50 000 000,00 грн. Асортимент, кількість, ціна, строк та умови поставки товару та ПММ визначаються сторонами в додатках до договору, які є його невід`ємною частиною. У пункті 2.19 договору комісії передбачено, що ПАТ «НПК-Галичина» зобов`язане здійснити продаж товару (або ПММ) переданих на комісію в строк, який не перевищує 90 днів з дати підписання актів приймання-передачі на комісію товару (або ПММ). В подальшому до п. 2.19. договору комісії №05.1/21-К внесено зміни (в редакції додатку №16 від 30.03.2022), відповідно до яких сторони погодили, що комісіонер зобов`язався здійснити продаж товару (або ПММ), переданих на комісію, не пізніше 31.03.2023. Відповідно до п. 9.1 договору комісії №21-К (в редакції додатку №16 від 30.03.2022) цей договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.03.2023, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання. 01.02.2017 сторонами укладено додаток 1/1 до договору комісії №21-К за умовами якого, відповідно до умов пункту 1.1.3 договору сторони погодили, що комітент передає для продажу в лютому місяці 2017 року ПММ в наступному асортименті, кількості, за ціною та наступними умовами поставки, а саме: EXW - резервуари, що використовуються ПАТ «Укрнафта» на підставі цивільно-правових договорів, у т.ч. резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» та інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на підставі права власності або ті, що використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів, зокрема: - бензин автомобільний А-92-Євро4-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну BASF) в кількості 4697,668 тонн (ціна з ПДВ за тонну - 27 500,00грн) на загальну суму 129 185 888,80 грн з ПДВ. - бензин автомобільний А-95-Євро4-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 в кількості 3 214,571 тонн (ціна з ПДВ за тонну - 28 600,00 грн) на загальну суму 91 936 717,74 грн з ПДВ. - бензин автомобільний А-95-Євро4-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну BASF) в кількості 594,894 тонн (ціна з ПДВ за тонну - 28 700,00 грн) на загальну суму 17 073 460,18 грн з ПДВ. 28.02.2017 та 31.03.2017 між сторонами укладено акти приймання-передачі нафтопродуктів на комісію до договору комісії №05.1/21-К, відповідно до яких позивач передав відповідачу для продажу нафтопродукти в загальній кількості 23 462,70 тонн на загальну вартість 658 425 266,49 грн. Відповідно до звітів комісіонера №3 від 31.05.2017, №4 від 31.05.2017, №5 від 31.05.2017, від 11.08.2021 відповідач здійснив продаж нафтопродуктів в кількості 13 685, 323 тонн на загальну суму 382 996 323, 24 грн. Залишок нафтопродуктів, переданих на комісію відповідачеві, станом на 31.03.2023 (момент закінчення строку договору комісії) складає в загальній кількості 9 777,376 тон, а саме: - бензин автомобільний А-92-Євро4-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 3821,810 тонн; - бензин автомобільний А-95-Євро4-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 в кількості 5 955,566 тонн. Вказане підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2023 у справі № 914/1219/23, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024. Вказаним рішенням зобов`язано ПАТ «НПК - Галичина» повернути на користь ПАТ «Укрнафта» нафтопродукти, передані за договором комісії №05.1/21-К від 24.01.2017 в загальній кількості 9 777, 376 тонн. ПАТ «Укрнафта» покликається на те, що станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «НПК - Галичина», а також подання заяви з додатковими грошовими вимогами до боржника, боржник не повернув вказані вище нафтопродукти у кількості 9 777, 376 тонн. Водночас ПАТ «НПК Галичина» не надало належних та допустимих доказів виконання зазначеного судового рішення чи повернення ПАТ «Укрнафта» відповідних нафтопродуктів. Отже, наявність у боржника невиконаного зобов`язання щодо їх повернення підтверджується наявними у справі доказами та рішенням суду. За твердженням кредитора, станом на 31.03.2023 (момент закінчення договору комісії №05.1/21-К) вартість переданих на реалізацію та нереалізованих і неповернутих боржником заявнику нафтопродуктів, а саме: бензин автомобільний А-92-Євро4-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 3 821,810 тонн; бензин автомобільний А-95-Євро4-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 в кількості 5 955,566 тонн, складала 555 689 333,41 грн, що підтверджується висновком №37 (163) від 31.03.2023 щодо актуальних цін на паливо, підготовленого ТОВ «НафтоРинок» (профільне видання, що спеціалізується на аналітиці та оцінці вартості палива в Україні та закордоном). Разом з тим, апелянти, заперечуючи проти розміру визнаних судом грошових вимог за цим договором, покликаються на те, що належними та допустимими доказами підтверджується факт передачі боржнику нафтопродуктів, які залишилися неповернутими, у загальній кількості 9 777, 376 тонн, обов`язок повернення яких, встановлений рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2023 у справі № 914/1219/23. На думку апелянта, визначаючи розмір грошових вимог у сумі 555 689 333,41 грн, суд першої інстанції безпідставно виходив із вартості нафтопродуктів станом на 31.03.2023, визначеної у висновку ТОВ «НафтоРинок» та матеріалах Держаудитслужби, які не є первинними документами бухгалтерського обліку та не можуть підтверджувати розмір заборгованості. Крім того, апелянти зазначають, що відповідно до ст. 1 та ст. 45 КУзПБ майнові вимоги кредитора мають бути виражені у грошовій формі станом на дату звернення із заявою про визнання грошових вимог, тоді як ПАТ «Укрнафта» визначило їх розмір станом на 31.03.2023 без належного правового обґрунтування. З огляду на це апелянт вважає, що визнанню підлягали вимоги лише у розмірі 275 428 943, 25 грн, тоді як у решті суми у розмірі 280260 390, 16 грн суд мав відмовити. Колегія суддів вважає зазначені доводи частково обґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до п. 1.1.3 договору комісії кількість та ціна товару і ПММ визначаються сторонами у додатках до договору, які є його невід`ємною частиною. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що жодним із додатків до договору комісії не змінювалася ціна товару, незважаючи на те, що відповідно до положень договору, така інформація може зазначатися лише в додатках до договору, які є його невід`ємною частиною. Таким чином, сторони погодили не лише кількість та вартість переданих на комісію нафтопродуктів, а й кінцевий строк виконання комісіонером своїх зобов`язань щодо їх реалізації. Так, договір діяв до 31.03.2023, а комісіонер був зобов`язаний до цієї дати реалізувати товар та передати комітенту кошти, отримані від його реалізації, або повернути нереалізовані нафтопродукти. Отже, станом на 31.03.2023 визначена договором ціна палива залишалися чинними для сторін, оскільки жодних змін до відповідних умов договору ними не вносилося. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи ПАТ «Укрнафта» про необхідність визначення вартості неповернутих нафтопродуктів виходячи з їх ринкової вартості станом на 31.03.2023. Сторони самостійно погодили ціну переданого на реалізацію палива та загальну вартість товару, а тому саме ці показники підлягають врахуванню при визначенні розміру вимог кредитора. Підстав для заміни погодженої сторонами договірної вартості ринковою вартістю, визначеною на підставі висновку ТОВ «НафтоРинок», матеріали справи не містять. Однак вказане залишилося поза увагою суду першої інстанції. Отже, станом на 31.03.2023 (момент закінчення строку договору комісії) вартість бензину автомобільного А-92-Євро4-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 3821,810 тонн (ціна за тонну 27 500, 00 грн з ПДВ), який не був реалізований та неповернутий боржником, складає 105 099 775, 00 грн; вартість бензину автомобільного А-95-Євро4-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 в кількості 5 955,566 тонн (ціна за тонну 28 600, 00 грн з ПДВ), який не був реалізований та неповернутий боржником, складає 170 329 187, 6 грн. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованими є додаткові грошові вимоги ПАТ «Укрнафта» до боржника на підставі договору комісії №05.1/21-К від 24.01.2017 в загальному розмірі 275 428 962, 6 грн. Відтак грошові вимоги ПАТ «Укрнафта» за вказаним договором у розмірі 280 260 370, 8 грн підлягають відхиленню. Щодо грошових вимог за договором комісії № 05.1/1160-К від 16.11.2017 у розмірі 1 475 212 044,39 грн. 16.11.2017 між ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» укладений договір комісії № 05.1/1160-К, відповідно до п.1.1 якого боржник (комісіонер) зобов`язується за дорученням кредитора (комітента) за комісійну плату укласти від свого імені, але за рахунок комітента договори продажу нафти та газового конденсату; поставки (придбання) нафтопродуктів; продажу нафтопродуктів за узгодженими з комітентом цінами. Відповідно до п. 9.1. договору комісії (в редакції додатку від 30.03.2022 № 9), цей договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.03.2023, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання. 31.12.2017 на виконання договору комісії, згідно укладених актів приймання-передачі нафтопродуктів на комісію № № 1-28, заявником передано боржнику для продажу нафтопродукти в загальній кількості 35 211,3 тонн загальною вартістю 1 062 000 022,81 грн. Частину нафтопродуктів боржником було повернуто заявнику, про що сторонами складено додаток від 28.02.2020 № 5/1 та додаток від 01.04.2020 № 7 до договору комісії. Відповідно до актів повернення нафтопродуктів з комісії (акт від 31.03.2020 № 1, акт від 31.03.2020 № 2, акт від 31.03.2020 № 3, акт від 31.03.2020 № 4, акт від 31.03.2020 № 5, акт від 31.03.2020 № 6, акт від 31.03.2020 № 7, акт від 31.03.2020 № 8, акт від 31.03.2020 № 9, акт від 31.03.2020 № 10, акт від 31.03.2020 № 11, акт від 30.04.2020 № 1) боржник повернув заявнику нафтопродукти в кількості 8 534,64 тонн загальною вартістю 280 795 673, 31 грн. Залишок нафтопродуктів переданих на комісію відповідачеві станом на 31.03.2023 (момент закінчення строку договору комісії) складає в загальній кількості 26 676,69 тон, а саме: - паливо дизельне ДП-ЗЄвро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 19 893,282 тонн; - паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 2,088 тонн; - бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 4243,752 тонн; - бензин автомобільний А-95- Євро5-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 в кількості 1768,372 тонн; - бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 740,865 тонн; - паливо моторне сумішеве альтернативне марки ЕСО 95Е50 SUPER згідно з ТУ У 20.5-00152307-008:2014 в кількості 28,332 тонн. Вказане підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області від 26.10.2023 у справі № 914/1220/23, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024. Вказаним рішенням зобов`язано ПАТ «НПК - Галичина» повернути на користь ПАТ «Укрнафта» нафтопродукти, передані за договором комісії № 05.1/1160-К від 16.11.2017 в загальній кількості 26 676,691 тонн. ПАТ «Укрнафта» покликається на те, що станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «НПК - Галичина», а також подання заяви з додатковими грошовими вимогами до боржника, боржник не повернув вказані вище нафтопродукти у кількості 26 676,691 тонн. Водночас ПАТ «НПК - Галичина» не надало належних та допустимих доказів виконання зазначеного судового рішення чи повернення ПАТ «Укрнафта» відповідних нафтопродуктів. Отже, наявність у боржника невиконаного зобов`язання щодо їх повернення підтверджується наявними у справі доказами та рішенням суду. За твердженням кредитора, станом на 31.03.2023 (момент закінчення договору комісії №05.1/1160-К) вартість переданих на реалізацію та нереалізованих і неповернутих боржником заявнику нафтопродуктів, а саме: паливо дизельне ДП-ЗЄвро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 19 893,282 тон; паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 2,088 тон; бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 4243,752 тон; бензин автомобільний А-95- Євро5-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 в кількості 1768,372 тон; бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 740,865 тон; паливо моторне сумішеве альтернативне марки ЕСО 95Е50 SUPER згідно з ТУ У 20.5-00152307-008:2014 в кількості 28,332 тон, складала 1 475 212 044,39 грн, що підтверджується висновком №37 (163) від 31.03.2023 щодо актуальних цін на паливо, підготовленого ТОВ «НафтоРинок» (профільне видання, що спеціалізується на аналітиці та оцінці вартості палива в Україні та закордоном). Разом з тим, апелянти, заперечуючи проти розміру визнаних судом грошових вимог за цим договором, покликаються на те, що належними та допустимими доказами підтверджується факт передачі боржнику нафтопродуктів, які залишилися неповернутими, у загальній кількості 26 676,691 тонн, обов`язок повернення яких, встановлений рішенням Господарського суду Львівської області від 26.10.2023 у справі № 914/1220/23. На думку апелянтів, визначаючи розмір грошових вимог за цим договором у сумі 1 475 212 044,39 грн, суд першої інстанції безпідставно виходив із вартості нафтопродуктів станом на 31.03.2023, визначеної у висновку ТОВ «НафтоРинок» та матеріалах Держаудитслужби, які не є первинними документами бухгалтерського обліку та не можуть підтверджувати розмір заборгованості. Крім того, апелянти зазначають, що відповідно до ст. 1 та ст. 45 КУзПБ майнові вимоги кредитора мають бути виражені у грошовій формі станом на дату звернення із заявою про визнання грошових вимог, тоді як ПАТ «Укрнафта» визначило їх розмір станом на 31.03.2023 без належного правового обґрунтування. З огляду на це апелянт вважає, що визнанню підлягали вимоги лише у розмірі 781 204 349, 05 грн, тоді як у решті суми у розмірі 280 795 673, 31 грн суд мав відмовити. Колегія суддів вважає зазначені доводи частково обґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до п. 1.1.3 договору комісії кількість та ціна товару і ПММ визначаються сторонами у додатках до договору, які є його невід`ємною частиною. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що жодним із додатків до договору комісії не змінювалася ціна товару, незважаючи на те, що відповідно до положень договору, така інформація може зазначатися лише в додатках до договору, які є його невід`ємною частиною. Таким чином, сторони погодили не лише кількість та вартість переданих на комісію нафтопродуктів, а й кінцевий строк виконання комісіонером своїх зобов`язань щодо їх реалізації. Так, договір діяв до 31.03.2023, а комісіонер був зобов`язаний до цієї дати реалізувати товар та передати комітенту кошти, отримані від його реалізації, або повернути нереалізовані нафтопродукти. Отже, станом на 31.03.2023 визначена договором ціна палива залишалися чинними для сторін, оскільки жодних змін до відповідних умов договору ними не вносилося. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи ПАТ «Укрнафта» про необхідність визначення вартості неповернутих нафтопродуктів виходячи з їх ринкової вартості станом на 31.03.2023. Сторони самостійно погодили ціну переданого на реалізацію палива та загальну вартість товару, а тому саме ці показники підлягають врахуванню при визначенні розміру вимог кредитора. Підстав для заміни погодженої сторонами договірної вартості ринковою вартістю, визначеною на підставі висновку ТОВ «НафтоРинок», матеріали справи не містять. Однак вказане залишилося поза увагою суду першої інстанції. Отже, станом на 31.03.2023 (момент закінчення строку договору комісії) вартість палива, яке не було реалізоване та неповернуте боржником, а саме: палива дизельного ДП-ЗЄвро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 19 893,282 тонн (ціна за тонну 28 000, 00 грн з ПДВ) становить 557 011 896, 00 грн; палива дизельного ДП-Арк-Євро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 (з присадками марки Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 2,088 тонн (ціна за тонну 28 000, 00 грн з ПДВ) становить 58 463, 99 грн; бензину автомобільного А-92-Євро5-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 4 243,752 тонн (ціна за тонну 32 800, 00 грн з ПДВ) становить 139 195 065, 6 грн; бензину автомобільного А-95-Євро5-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 в кількості 1 768,372 тонн (ціна за тонну 33 400, 00 грн з ПДВ) становить 59 063 624, 8 грн; бензину автомобільного А-95-Євро5-Е5 згідно з ДСТУ 7687:2015 (з присадками Keropur ENERGY концерну ВАSF) в кількості 740,865 тонн (ціна за тонну 33 750, 00 грн з ПДВ) становить 25 004 193, 75 грн; палива моторного сумішевого альтернативного марки ЕСО 95Е50 SUPER згідно з ТУ У 20.5-00152307-008:2014 в кількості 28,332 тонн (ціна за тонну 30 750, 00 грн з ПДВ) становить 871 209, 00 грн. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованими є додаткові грошові вимоги ПАТ «Укрнафта» до боржника на підставі договору комісії №05.1/1160-К від 16.11.2017 в загальному розмірі 781 204 453, 1 грн. Відтак грошові вимоги ПАТ «Укрнафта» за вказаним договором у розмірі 694 007 591, 2 грн підлягають відхиленню. При цьому, колегія суддів, відхиляючи грошові вимоги за вказаними договорами, вважає необґрунтованими заперечення ПАТ «Укрнафта» щодо визначення вартості таких станом на 31.03.2023. Як встановлено судом вище та підтверджено матеріалами справи, боржником було порушено умови договорів комісії в частині нереалізації переданих на комісію нафтопродуктів. Так, рішеннями Господарського суду Львівської області від 09.11.2023 у справі №914/1218/23, від 02.11.2023 у справі № 914/1219/23 та від 26.10.2023 у справі №914/1220/23, які залишені без змін постановами Західного апеляційного господарського суду та набрали законної сили, було встановлено факт порушення боржником зобов`язання та зобов`язано останнього повернути нереалізовані нафтопродукти. Вказані рішення суду боржником не виконані. Тобто згідно із вказаними рішеннями суду за вказаними вище судовими справами ПАТ «Укрнафта» має до ПАТ «НПК-Галичина» майнові вимоги про повернення нафтопродуктів. Відповідно до п. 2.18 договорів комісії комісіонер зобов`язаний перерахувати комітенту кошти за отриманий на комісію та реалізований товар в строк, який не перевищує 2 банківських днів з дати отримання таких коштів на розрахунковий рахунок комісіонера. Таким чином, для комітента (ПАТ «Укрнафта») метою договору комісії є отримання саме коштів за реалізований товар, що в свою чергу підкреслює саме майновий характер правовідносин, які випливають з договору комісії, а тому, заявлені грошові вимоги до боржника у вигляді вартості неповернутих нафтопродуктів узгоджуються із грошовим зобов`язанням у розумінні ст. 1 КУзПБ. Що стосується визначення розміру заявлених грошових вимог згідно договорів комісії, який підтверджено висновком № 37(163) від 31.03.2023 щодо актуальних цін на паливо, підготовленого ТОВ «НафтоРинок», колегія суддів вважає, що вказані ціни не підлягають до застосування при визначені розміру грошових вимог. Як було зазначено вище, з урахуванням додаткових угод до договорів комісії, такі діяли до 31.03.2023. Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 31.03.2023 у боржника виник обов`язок або повернути нафтопродукти, або сплатити комітенту кошти, за які вони були реалізовані. Таким чином, вказана дата оцінки грошових вимог є умовною датою реалізації нафтопродуктів (останній день дії договорів комісії). При цьому, суд відхилив доводи боржника щодо того, що оцінка вартості нафтопродуктів повинна була бути проведена за цінами на момент укладення спірних договорів комісії, оскільки у випадку повернення боржником нереалізованих станом на момент закінчення договорів комісії нафтопродуктів, ПАТ «Укрнафта» могла б ними розпорядитися за цінами, які існували на момент їх повернення, а не укладення таких договорів. Вказані висновки суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки поза увагою суду першої інстанції залишилося таке. Відповідно до ст. 1 КУзПБ, грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника - банкрута, пред`являються підвищені вимоги. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд у силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18). Колегія суддів враховує, що маючи на свою користь чинні та такі, що набрали законної сили, судові рішення у справах №914/1218/23, №914/1219/23 та №914/1220/23 про зобов`язання ПАТ «НПК-Галичина» повернути нереалізовані нафтопродукти в натурі, ПАТ «Укрнафта» при зверненні із заявою про визнання грошових вимог фактично здійснило трансформацію майнової вимоги у грошову та самостійно визначило розмір таких вимог як вартість неповернутих нафтопродуктів. При цьому, розмір заявлених грошових вимог кредитор визначив виходячи з вартості нафтопродуктів за цінами, які існували станом на 31.03.2023, що підтверджується висновком ТОВ «НафтоРинок» №37(163) від 31.03.2023 щодо актуальних цін на паливо. Однак кредитор не врахував, а суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що станом на 31.03.2023 між сторонами продовжували існувати договірні правовідносини, врегульовані договорами комісії та додатковими угодами до них, які визначали порядок виконання сторонами своїх зобов`язань, у тому числі щодо розрахунків за передані на комісію нафтопродукти. Відтак у випадку належного виконання боржником своїх обов`язків та повернення нереалізованих нафтопродуктів або перерахування коштів від їх реалізації, розмір належних до сплати сум повинен був визначатися відповідно до умов укладених між сторонами договорів та додаткових угод, а не на підставі довідкових ринкових цін, сформованих ТОВ «НафтоРинок» станом на 31.03.2023. Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що хоча у резолютивних частинах рішень Господарського суду Львівської області у справах №914/1218/23, №914/1219/23 та №914/1220/23 суд не визначав вартості нафтопродуктів, що підлягають поверненню, оскільки предметом спору було виконання зобов`язання в натурі, при вирішенні цих спорів суди встановлювали обсяг переданих на комісію нафтопродуктів та їх вартість саме на підставі умов договорів комісії і додаткових угод до них. Зокрема, у мотивувальних частинах зазначених судових рішень суд виходив із погодженої сторонами договірної вартості нафтопродуктів, визначеної відповідними додатками до договорів комісії, а не з їх ринкової вартості на дату закінчення строку дії договорів чи будь-яку іншу дату. Отже, вже встановлені судовими рішеннями обставини свідчать про те, що правовідносини сторін щодо спірних нафтопродуктів ґрунтувалися на погодженій сторонами договірній вартості товару. Сам по собі факт невиконання боржником судових рішень про повернення нафтопродуктів не створює для кредитора права визначати розмір грошових вимог виходячи з умовної ринкової вартості такого майна, якщо порядок визначення його вартості був погоджений сторонами у договорах комісії та вже врахований судами при розгляді спорів щодо повернення майна. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ПАТ «Укрнафта» не скористалося правом на визначення вартості неповернутих за договорами комісії нафтопродуктів, виходячи із вартості таких станом на дату подання заяви до господарського суду із грошовими вимогами до боржника. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що визначення кредитором розміру заявлених грошових вимог на підставі актуальних ринкових цін на паливо станом на 31.03.2023 не узгоджується з умовами чинних на той час між сторонами договірних відносин та суперечить встановленим у судових рішеннях обставинам щодо договірної вартості переданих на комісію нафтопродуктів. Щодо грошових вимог за договором поставки №9/42 від 29.11.2019 у розмірі 2 441 397 426,49 грн. Відповідно до укладених між сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів ПАТ «Укрнафта» поставлено, а ПАТ «НПК-Галичина» прийнято протягом грудня 2019 року нафтопродукти в загальній кількості 58 050,612 тонн на суму 1 409 853 083,72 грн. Згідно з п. 4.3. договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Відтак, враховуючи, що акти-приймання-передачі були підписані між сторонами 31.12.2019, то кінцевим строком оплати було 30.03.2020. За твердженням ПАТ «Укрнафта», розрахунки за поставлений товар у визначений строк не відбулися, а тому починаючи з 31.03.2020 у боржника виникла заборгованість у розмірі 1 409 853 083,72 грн. 25.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №9/42 (угода про розстрочення), за умовами якої сторони підтвердили, що загальна вартість переданого товару за договором поставки становить 1 409 853 083,72 грн, з яких: станом на дату укладення цієї додаткової угоди, боржником сплачено 76 874 223,95 грн, а решта 1 332 978 859,77 грн є заборгованістю боржника перед кредитором, яка визнається покупцем повністю. У процесі виконання угоди про розстрочення, боржник здійснив погашення заборгованості за договором поставки №9/42 на загальну суму 368 118 998,38 грн, розрахунки відбувалися шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Таким чином, залишок основної суми заборгованості за договором поставки складає 964 859 861,39 грн. У зв`язку з порушенням боржником умов додаткової угоди, заявник заявив до боржника на підставі договору поставки №9/42 наступні грошові вимоги: 964 859 861,39 грн - основна заборгованість, 421 915 287,10 грн - заборгованість за процентами, 242 845 297,46 грн - інфляційне збільшення суми боргу, 811 777 089,54 грн - пеня. Щодо грошових вимог за договором поставки №9/43 від 29.11.2019 у розмірі 781 775 197,63 грн. Відповідно до укладених між сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів, ПАТ «Укрнафта» поставлено, а ПАТ «НПК-Галичина» прийнято протягом грудня 2019 року нафтопродукти в загальній кількості 44 357,913 тонн на суму 412 840 280,67 грн. Згідно з п. 4.3. договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Відтак враховуючи, що акти-приймання-передачі були підписані між сторонами 31.12.2019, то кінцевим строком оплати було 30.03.2020. Як стверджує заявник, розрахунки за поставлений товар у визначений строк не відбулися, тому починаючи з 31.03.2020 у боржника виникла заборгованість у розмірі 412 840 280,67 грн. 25.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №9/43 (угода про розстрочення), за умовами якої сторони підтвердили, що загальна вартість переданого товару за договором поставки становить 412 840 280,67 грн. У процесі виконання угоди про розстрочення боржник здійснив погашення заборгованості за договором поставки №9/43 на загальну суму 103 210 071,00 грн, розрахунки відбувалися шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Отже, залишок основної суми заборгованості за договором поставки складає 309 630 209,67 грн. На підставі наведеного, у зв`язку з порушенням боржником умов додаткової угоди, заявником заявлено до боржника на підставі договору поставки №9/43 наступні грошові вимоги: 309 630 209,67 грн - основна заборгованість, 131 911 756,81 грн - заборгованість за процентами, 77 159 067,99 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 263 074 163,16 грн - пеня. Щодо грошових вимог за договором поставки №9/44 від 29.11.2019 у розмірі 2 021 778 960,68 грн. Відповідно до укладених між сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів, ПАТ «Укрнафта» поставлено, а ПАТ «НПК-Галичина» прийнято протягом січня 2020 року нафтопродукти в загальній кількості 64 866,432 тонн на суму 1 087 778 247,59 грн. Згідно з п. 4.3. договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Відтак враховуючи, що акти-приймання-передачі були підписані між сторонами 31.01.2020, тому кінцевим строком оплати було 30.04.2020. Як стверджує заявник, розрахунки за поставлений товар у визначений строк не відбулися, а тому починаючи з 01.04.2020 у боржника виникла заборгованість у розмірі 1 087 778 247,59 грн. 25.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №9/44 (угода про розстрочення), за умовами якої сторони підтвердили, що загальна вартість переданого товару за договором поставки становить 1 087 778 247,59 грн. У процесі виконання угоди про розстрочення, боржник здійснив погашення заборгованості за договором поставки №9/44 на загальну суму 271 944 564,00 грн, розрахунки відбувалися шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Отже, залишок основної суми заборгованості за договором поставки складає 815 833 683,59 грн. На підставі наведеного, у зв`язку з порушенням боржником умов додаткової угоди, заявником заявлено до боржника на підставі договору поставки №9/44 наступні грошові вимоги: 815 833 683,59 грн - основна заборгованість, 339 766 503,72 грн - заборгованість за процентами, 192 438 348,34 грн - інфляційне збільшення суми боргу, 673 740 425,03 грн - пеня. Щодо грошових вимог за договором поставки №9/1 від 31.01.2020 у розмірі 538 894 629,42 грн. Відповідно до укладених між сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів від 29.02.2020, ПАТ «Укрнафта» поставлено, а ПАТ «НПК-Галичина» прийнято протягом лютого 2020 року нафтопродукти в загальній кількості 15 107,319 тонн на суму 327 395 565,59 грн. Згідно з п. 4.3. договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Відтак, враховуючи, що акти-приймання-передачі були підписані між сторонами 29.02.2020, то кінцевим строком оплати було 29.05.2020. Як стверджує заявник, розрахунки за поставлений товар у визначений строк не відбулися, а тому починаючи з 30.05.2020 у боржника виникла заборгованість у розмірі 327 395 565,59 грн. 19.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №9/1 (угода про розстрочення), за умовами якої сторони підтвердили, що загальна вартість переданого товару за договором поставки становить 327 395 565,59 грн. У процесі виконання угоди про розстрочення, боржник здійснив погашення заборгованості за договором поставки №9/1 на загальну суму 108337525,71 грн., розрахунки відбувалися шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Отже, залишок основної суми заборгованості за договором поставки складає 219 058 039,88 грн. На підставі наведеного, у зв`язку з порушенням боржником умов додаткової угоди, заявником заявлено до боржника на підставі договору поставки №9/1 наступні грошові вимоги: 219 058 039,88 грн - основна заборгованість, 97 537 192,12 грн - заборгованість за процентами, 53 254 723,08 грн - інфляційне збільшення суми боргу, 169 044 674,34 грн - пеня. Щодо грошових вимог за договором поставки №9/2 від 28.02.2020 у розмірі 239 357 257,99 грн. Відповідно до укладених між сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів від 31.03.2020, ПАТ «Укрнафта» поставлено, а ПАТ «НПК-Галичина» прийнято протягом березня 2020 року нафтопродукти в загальній кількості 7 331,613 тонну на суму 127 855 999,13 грн. Згідно з п. 4.3. договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Відтак, враховуючи, що акти-приймання-передачі були підписані між сторонами 31.03.2020, то кінцевим строком оплати було 29.06.2020. Як стверджує заявник, розрахунки за поставлений товар у визначений строк не відбулися, а тому починаючи з 30.06.2020 у боржника виникла заборгованість у розмірі 127855 999,13 грн. 21.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №9/2 (угода про розстрочення), за умовами якої сторони підтвердили, що загальна вартість переданого товару за договором поставки становить 127 855 999,13 грн. У процесі виконання угоди про розстрочення, боржник здійснив погашення заборгованості за договором поставки №9/2 на загальну суму 31 964 001,00 грн, розрахунки відбувалися шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відтак залишок основної суми заборгованості за договором поставки складає 95 891 998,13 грн. На підставі наведеного, у зв`язку з порушенням боржником умов додаткової угоди, заявником заявлено до боржника на підставі договору поставки №9/2 наступні грошові вимоги: 95 891 998,13 грн - основна заборгованість, 38 167 121,69 грн - заборгованість за процентами, 25 033 938,00 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 80 264 200,17 грн - пеня. Щодо грошових вимог за договором поставки №9/6 від 01.04.2020 у розмірі 2 036 735 743,70 грн. Відповідно до укладених між сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2020 ПАТ «Укрнафта» поставлено, а ПАТ «НПК-Галичина» прийнято протягом квітня 2020 року нафтопродукти в загальній кількості 72 901,977 тонну на суму 1 089 564 131,20 грн. Згідно з п. 4.3. договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Відтак, враховуючи, що акти-приймання-передачі були підписані між сторонами 30.04.2020, то кінцевим строком оплати було 29.07.2020. Як стверджує ПАТ «Укрнафта», розрахунки за поставлений товар у визначений строк не відбулися, а тому починаючи з 30.07.2020 у боржника виникла заборгованість у розмірі 1 089 564 131,20 грн. 23.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №9/6 (угода про розстрочення), за умовами якої сторони підтвердили, що загальна вартість переданого товару за договором поставки становить 1 089 564 131,20 грн. У процесі виконання угоди про розстрочення, боржник здійснив погашення заборгованості за договором поставки №9/6 на загальну суму 272 391 033,00 грн, розрахунки відбувалися шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідно, залишок основної суми заборгованості за договором поставки складає 817 173 098,20 грн. На підставі наведеного, у зв`язку з порушенням боржником умов додаткової угоди, заявником заявлено до боржника на підставі договору поставки №9/6 наступні грошові вимоги: 817 173 098,20 грн - основна заборгованість, 318 121 860,78 грн - заборгованість за процентами, 223 039 618,23 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 678 401 166,49 грн - пеня. Щодо грошових вимог за договором поставки №9/7 від 04.05.2020 у розмірі 1 253 316 847,66 грн. Відповідно до укладених між сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів від 29.05.2020 та 31.05.2020 ПАТ «Укрнафта» поставлено, а ПАТ «НПК-Галичина» прийнято протягом травня 2020 року нафтопродукти в загальній кількості 43 372,644 тонни на суму 681 639 726,34 грн. Згідно з п. 4.3. договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Відтак, враховуючи, що акти-приймання-передачі були підписані між сторонами 29.05.2020 та 31.05.2020, то кінцевим строком оплати було 27.08.2020 та 29.08.2020. Як стверджує заявник, розрахунки за поставлений товар у визначений строк не відбулися, а тому починаючи з 28.08.2020 та з 30.08.2020 у боржника виникла заборгованість у загальному розмірі 681 639 726,34 грн. 23.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №9/7 (угода про розстрочення), за умовами якої сторони підтвердили, що загальна вартість переданого товару за договором поставки становить 681 639 726,34 грн. У процесі виконання угоди про розстрочення, боржник здійснив погашення заборгованості за договором поставки №9/7 на загальну суму 170 409 933,00 грн, розрахунки відбувалися шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідно, залишок основної суми заборгованості за договором поставки складає 511 229 793,34 грн. На підставі наведеного, у зв`язку з порушенням боржником умов додаткової угоди, заявником заявлено до боржника на підставі договору поставки №9/7 наступні грошові вимоги: 511 229 793,34 грн - основна заборгованість, 194 744 153,90 грн - заборгованість за процентами, 142 808 322,59 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 422 514 577,83 грн - пеня. Щодо грошових вимог за договором поставки №9/8 від 04.05.2020 у розмірі 899 932 997,46 грн. Відповідно до укладених між сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів від 29.05.2020 та 31.05.2020 ПАТ «Укрнафта» поставлено, а ПАТ «НПК-Галичина» прийнято протягом травня 2020 року нафтопродукти в загальній кількості 30 461,010 тонна на суму 482 520 618,60 грн. Згідно з п. 4.3. договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Відтак, враховуючи, що акти-приймання-передачі були підписані між сторонами 29.05.2020 та 31.05.2020, то кінцевим строком оплати було 27.08.2020 та 29.08.2020. Як стверджує заявник, розрахунки за поставлений товар у визначений строк не відбулися, а тому починаючи з 28.08.2020 та 30.08.2020 у боржника виникла заборгованість у розмірі 482 520 618,60 грн. 23.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №9/8 (угода про розстрочення) за умовами якої сторони підтвердили, що загальна вартість переданого товару за договором поставки становить 482 520 618,60 грн. У процесі виконання угоди про розстрочення, боржник здійснив погашення заборгованості за договором поставки №9/8 на загальну суму 120 630 156,00 грн, розрахунки відбувалися шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідно, залишок основної суми заборгованості за договором поставки складає 361 890 462,60 грн. На підставі наведеного, у зв`язку з порушенням боржником умов додаткової угоди, заявником заявлено до боржника на підставі договору поставки №9/8 наступні грошові вимоги: 361 890 462,60 грн - основна заборгованість, 137 860 522,86 грн - заборгованість за процентами, 101 091 468,08 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 299 090 543,92 грн - пеня. Щодо грошових вимог за договором поставки №9/9 від 31.05.2020 у розмірі 1 741 104 237,65 грн. Відповідно до укладених між сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів від 30.06.2020 ПАТ «Укрнафта» поставлено, а ПАТ «НПК-Галичина» прийнято протягом червня 2020 нафтопродукти в загальній кількості 63510,615 тон на суму 941016811,32 грн. Згідно з п. 4.3. договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Відтак, враховуючи, що акти-приймання-передачі були підписані між сторонами 30.06.2020, то кінцевим строком оплати було 28.09.2020. Як стверджує заявник, розрахунки за поставлений товар у визначений строк не відбулися, а тому починаючи з 29.09.2020 у боржника виникла заборгованість у розмірі 941 016 811,32 грн. 25.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №9/9 (угода про розстрочення), за умовами якої сторони підтвердили, що загальна вартість переданого товару за договором поставки становить 941 016 811,32 грн. У процесі виконання угоди про розстрочення, боржник здійснив погашення заборгованості за договором поставки №9/9 на загальну суму 235 254 204,00 грн, розрахунки відбувалися шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідно, залишок основної суми заборгованості за договором поставки складає 705 762 607,32 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості ПАТ «НПК-Галичина» перед ПАТ «Укрнафта» за договорами поставки становить 4 801 329 754, 3 грн (основний борг). Вказана сума заборгованості, яка визнана судом як додаткові грошові вимоги, апелянтами не оскаржується. Водночас апелянти Версала ЛТД (Versala LTD) та АТ «Одесанафтопродукт» заперечують проти визнання грошових вимог за цими договором поставки (з урахуванням додаткових угод) в частині інфляційних втрат та пені, а Версала ЛТД (Versala LTD) заперечує також проти визнання додаткових грошових вимог в частині нарахування відсотків на суму заборгованості. Так, п. 5.2. вказаних вище договорів поставки визначено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього договору покупець сплачує постачальникові на його вимогу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого товару за кожний день прострочення. Відповідно до п. 7 додаткових угод до договорів поставки, сторони визнають, що станом на дату укладення цих угод постачальник має передбачене ст. 625 ЦК України право стягнути суму заборгованості за договором поставки з урахуванням встановленого індексу інфляції від простроченої суми за весь період з дати виникнення заборгованості до дати укладення цієї додаткової угоди, а також неустойку за 6 місяців. Стосовно зобов`язання покупця щодо сплати інфляційних втрат та пені, визначених цим пунктом, сторони погодили, що у випадку належного виконання покупцем умов цих додаткових угод, такі зобов`язання (інфляційна складова на дату укладання цієї додаткової угоди та неустойка) вважаються припиненими за згодою сторін. З огляду на викладене, у зв`язку з невиконанням боржником умов додаткових угод, кредитор на підставі зазначених вище договорів поставки заявив до боржника грошові вимоги не лише щодо стягнення основної суми боргу, а й щодо нарахованих процентів, інфляційних втрат та пені. Заперечуючи проти визнання грошових вимог які становлять суми нарахованих процентів, інфляційних втрат та пені, апелянти покликаються на те, що після укладення до наведених вище договорів додаткових угод, в яких сторонами було зафіксовано заборгованість боржника та погоджено графік погашення такої заборгованості. Вказане спричинило трансформацію правовідносин поставки у договірні відносини позики, тобто мала місце новація відповідно до ст. 1053 Цивільного кодексу України, внаслідок чого борг покупця, що виник із договорів поставки за згодою сторін був замінений позиковим зобов`язанням. Відтак до подальших взаємовідносин необхідно застосовувати норми права, які регулюють відносини позики. Так, відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Водночас покликаються на те, що прострочення ПАТ «НПК-Галичина» узгоджених графіків виконання грошових зобов`язань (як основна сума боргу, так і проценти) мало місце в період дії в Україні воєнного стану. З огляду на наведене, боржник вважає, що зобов`язання ПАТ «НПК-Галичина» щодо сплати пені, процентів та інфляційних нарахувань, здійснених на підставі додаткових угод та ст. 625 ЦК України, є припиненими та підлягають списанню позивачем в зв`язку з прямою нормою закону, викладеною в п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Як встановлено судом, згідно наведених вище договорів заявником було передано, а боржником прийнято обумовлену кількість нафтопродуктів, що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання-передачі, які містяться в матеріалах справи. Також доказами встановлено та підтверджено обома сторонами, що боржник неналежно виконував взяті на себе зобов`язання згідно спірних договорів в частині оплати за отриманий товар, що стало підставою для укладення між сторонами додаткових угод до договорів поставки, в яких було зафіксовано поточну заборгованість боржника перед кредитором, право на нарахування штрафних санкцій, передбачених договором та законом, а також право на списання штрафних санкцій у випадку належного виконання боржником умов додаткових угод. Зокрема, в п. 4 додаткових угод визначено, що покупець сплачує заборгованість та проценти, які нараховуються на суму заборгованості в розмірі та відповідно до погодженого графіку. Пунктом 6 додаткових угод передбачено, що прострочення більше, ніж на 20 робочих днів, строків погашення заборгованості (у тому числі будь-якої частини) та/або прострочення сплати процентів, передбачених у пункті 4 цієї додаткової угоди, є скасувальною обставиною відповідно до ст. 212 ЦК України, яка припиняє дію цієї додаткової угоди в частині розстрочення заборгованості й узгодженого графіку її погашення. Внаслідок настання такої обставини постачальник має право вимагати від покупця негайної сплати всієї суми заборгованості зі сплатою процентів, що нараховуються на цю заборгованість, або відповідної її частини. Вказаним спростовуються доводи боржника про передчасність заявлення кредитором грошових вимог щодо основної заборгованості з огляду на те, що погоджений сторонами кінцевий строк погашення заборгованості до 30.09.2024 був чинним лише за умови належного виконання боржником умов додаткових угод та дотримання встановленого графіка платежів. У разі порушення боржником таких умов дія домовленостей щодо розстрочення припинялася, а строк виконання всього зобов`язання вважався таким, що настав достроково. Оскільки матеріалами справи підтверджується факт порушення боржником погодженого графіка погашення заборгованості та сплати процентів, передбачена п. 6 додаткових угод скасувальна обставина настала, внаслідок чого кредитор набув право вимагати негайного виконання боржником усіх невиконаних грошових зобов`язань. За таких обставин покликання боржника на те, що грошові вимоги були заявлені до настання кінцевої дати погашення заборгованості 30.09.2024, є безпідставними, оскільки внаслідок порушення умов додаткових угод боржник втратив право на розстрочення виконання зобов`язання, а кредитор, відповідно, набув право на дострокове пред`явлення вимог щодо всієї непогашеної суми заборгованості. Судом встановлено, що з боку боржника не було дотримано строків погашення заборгованості згідно укладених додаткових угод до договорів поставки, а часткове погашення основного боргу відбувалося на підставі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянтів Версала ЛТД (Versala LTD) та АТ «Одесанафтопродукт» про те, що укладення сторонами додаткових угод до договорів поставки призвело до новації первісних зобов`язань та трансформації правовідносин поставки у відносини позики. Відповідно до ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Тобто відповідно до вказаної норми новація має місце лише у разі, коли сторони досягають домовленості про припинення первісного зобов`язання та його заміну новим зобов`язанням між тими ж сторонами. При цьому, намір сторін припинити попереднє зобов`язання та замінити його новим повинен бути чітко виражений у змісті правочину. Як встановлено судом, укладені між сторонами додаткові угоди не містять положень про припинення зобов`язань, що виникли з договорів поставки, та заміну їх позиковими правовідносинами. Натомість їх зміст свідчить про визнання сторонами наявної заборгованості за поставлений товар, визначення її розміру, погодження порядку та строків погашення, а також врегулювання наслідків порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань. Отже, укладення додаткових угод не припинило дії договорів поставки та не змінило правової природи спірних зобов`язань, а було спрямоване виключно на врегулювання порядку виконання вже існуючого грошового зобов`язання, яке виникло з поставки товару. Відтак відсутні підстави для висновку про виникнення між сторонами правовідносин позики та застосування до них спеціального правового регулювання, передбаченого для кредитних або позикових зобов`язань. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання апелянтів на положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Вказана норма поширюється виключно на правовідносини, що виникають із договорів кредиту або позики, та не регулює наслідки порушення грошових зобов`язань, які виникли з договорів поставки товару. При цьому, нарахування інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є передбаченим законом способом захисту майнового права кредитора та компенсацією втрат від знецінення грошових коштів і користування ними боржником, а не видом неустойки чи іншою штрафною санкцією. Оскільки боржник допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, кредитор набув право на стягнення таких сум незалежно від наявності відповідного застереження у договорі. Крім того, самими додатковими угодами сторони передбачили, що інфляційні втрати та пеня вважатимуться припиненими лише за умови належного виконання покупцем погодженого графіка погашення заборгованості. Матеріалами справи підтверджується, що боржник умов додаткових угод не виконав, у зв`язку з чим визначені сторонами підстави для припинення відповідних зобов`язань не настали. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені кредитором грошові вимоги в частині інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому правомірно та обґрунтовано визнані судом першої інстанції та включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 7 974 357 385,07 грн. Щодо грошових вимог в частині пені, нарахованої на суму заборгованості за договорами поставки, суд вважає, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до п. 5.2. договорів поставки у випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього договору покупець сплачує постачальникові, на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого товару за кожний день прострочення. Відхиляючи повністю заявлені грошові вимоги в частині пені у розмірі 3 979 935 912,61 грн розпорядник майна покликався на те, що відповідно до п. 5.2. договору матеріали заяви не містять доказів звернення до боржника з вимогою про сплату пені. Однак суд першої інстанції не погодився із твердженням розпорядника майна щодо відхилення грошових вимог в частині пені в повному обсязі. Як вже було зазначено, в п. 7 додаткових угод сторони визнають, що станом на дату їх укладення у ПАТ «НПК-Галичина» передбачене ст. 625 ЦК України право на стягнення з боржника боргу, 3% річних, інфляційних втрат, а також неустойки за 6 місяців. Таким чином, підписанням додаткових угод до договорів поставки, фактично підтверджено право заявника на стягнення пені, а тому до спірних правовідносин, які стосуються нарахування та стягнення пені підлягає застосуванню саме п. 7 додаткових угод, а не положення п. 5.2. договорів поставки. Таким чином, заявник набув право на стягнення з боржника пені за порушення строків виконання грошового зобов`язання в силу настання скасувальної обставини, передбаченої п. 6 додаткових угод, а саме прострочення строків погашення заборгованості згідно узгодженого сторонами графіку. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянтів Версала ЛТД (Versala LTD) та АТ «Одесанафтопродукт» щодо відсутності підстав для стягнення із боржника пені з тих же мотивів, з яких визнала безпідставними дододи щодо відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. Водночас ПАТ «Укрнафта» не погоджується із оскаржуваними ухвалами суду з підстав того, що на думку апелянта суд безпідставно обмежився 6 місячним періодом для стягнення пені, оскільки вважає, що до правовідносин у цій справі підлягають застосуванню положення п. 7 розділу IX «Прикінцеві положення» ГК України щодо продовження строків, визначених ст. 232 Господарського кодексу України, на весь період дії карантину. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з приписами ч. 1 ст. 216 ГК України (чинного станом на час виникнення спірних правовідносин) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Так, сторонами у п. 7 додаткових угод визначено, що неустойка (пеня) підлягає нарахуванню за 6 місяців. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Отже, враховуючи, що боржник прострочив виконання грошового зобов`язання, яке було передбачене узгодженим графіком платежів відповідно до додаткових угод до договорів поставок, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що шестимісячний строк нарахування пені у цьому випадку має розпочинатися із дати укладення кожної із додаткових угод до договорів поставок, умови яких було порушено боржником, а не з моменту укладення договорів, як покликається скаржник (ПАТ «Укрнафта»). Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що 6 (шестимісячний) період нарахування пені та її розмір становить: - за договором поставки № 9/42 від 29.11.2019: з 25.10.2021 по 25.04.2022 в сумі 111 711 843,11 грн; - за договором поставки № 9/43 від 29.11.2019: з 25.10.2021 по 25.04.2022 в сумі 35 650 004,92 грн; - за договором поставки № 9/44 від 27.12.2019: з 25.10.2021 по 25.04.2022 в сумі 51 042 123,80 грн; - за договором поставки № 9/1 від 31.01.2020: з 19.10.2021 по 19.04.2022 в сумі 29 063 457,48 грн; - за договором поставки № 9/2 від 28.02.2020: з 21.10.2021 по 21.04.2022 в сумі 11 359 334,11 грн; - за договором поставки № 9/6 від 01.04.2020: з 23.10.2021 по 23.04.2022 в сумі 98 107 878,53 грн; - за договором поставки № 9/7 від 04.05.2020: з 23.10.2021 по 23.04.2022 в сумі 61 353 800,36 грн; - за договором поставки № 9/8 від 04.05.2020: з 23.10.2021 по 23.04.2022 в сумі 43 431 262,23 грн; - за договором поставки № 9/9 від 31.05.2020: з 25.10.2021 по 25.04.2022 в сумі 84 811 825,65 грн. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи ПАТ «Укрнафта» щодо безпідставного не застосування до порядку обчислення пені положень п. 7 розділу IX «Прикінцеві положення» ГК України. Так, за загальним правилом, визначеним ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було доповнено розділ IX "Прикінцеві положення" ГК України наступним пунктом: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала про те, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором. Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами додаткових угод до договорів поставки сторони погодили обмежений строк нарахування пені, що обмежується 6 місяцями. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що нарахування штрафних санкцій за більший період було б несправедливим у цій справі, з урахуванням положень ст. 2 ГПК України та ст. 3 ЦК України, а також враховуючи конкретні умови договорів між сторонами (з урахуванням додаткових угод до них), якими не передбачено нарахування пені поза межами встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України строку. Беручи до уваги зазначене, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду, що пеня згідно з договорами поставки, яка підлягає визнанню за заявою з додатковими кредиторськими вимогами, становить 526 531 530,23 грн, а тому в іншій частині визнання грошових вимог щодо пені у розмірі 3 473 204 382,38 грн правомірно відмовлено. Щодо грошових вимог за договорами купівлі-продажу скретч-карток від 18.05.2018 на суму 598 943 756,63 грн. Матеріалами справи підтверджується, що 18.05.2018 між ПАТ «НПК-Галичина» (продавець) та ПАТ «Укрнафта» (покупець) укладено договори купівлі-продажу (скретч-карток) №12/01/01/620-НП, №12/01/01/621-НП, №12/01/01/622-НП №12/01/01/623-НП, №12/01/01/624-НП, №12/01/01/625-НП, №12/01/01/626-НП, №12/01/01/627-НП, №12/01/01/628-НП, №12/01/01/629-НП, №12/01/01/630-НП, №12/01/01/631-НП, №12/01/01/632-НП, №12/01/01/633-НП, №12/01/01/634-НП, №12/01/01/635-НП, №12/01/01/636-НП, №12/01/01/637-НП, №12/01/01/638-НП, №12/01/01/639-НП, №12/01/01/640-НП, №12/01/01/641-НП, №12/01/01/642-НП, №12/01/01/643-НП, №12/01/01/644-НП, №12/01/01/645-НП, №12/01/01/646-НП, №12/01/01/647-НП, №12/01/01/648-НП, №12/01/01/649-НП, №12/01/01/650-НП, №12/01/01/651-НП. Вказаними договорами визначено, що скретч-картка є довірчим документом встановленого зразку та форми, одноразового використання, що посвідчує право на одержання визначеної в ньому кількості та марки пального на АЗС. Відповідно до п. 1.1. договорів продавець приймає на себе зобов?язання передати покупцю у власність товар - паливо за довірчим документом - скретч-карткою, а покупець зобов?язується оплатити та прийняти вказаний товар. Відпуск Товару з АЗС здійснюється за скретч-карткою на отримання товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується учасниками справи, що за договорами купівлі-продажу скретч-карток ПАТ «Укрнафта» було придбано палива на загальну вартість 1 499 982 355,20 грн, що підтверджується довідкою та актами приймання-передачі товару, які підтверджують права власності на паливо. У розділі 4 договорів сторони погодили порядок здійснення оплати. Так, покупець зобов?язаний провести оплату за товар в розмірі 100% вартості товару, що визначена у відповідних додатках до договору, до останнього дня місяця, в якому підписувалися відповідні акти прийому-передачі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця або шляхом зарахування, у тому числі в односторонньому порядку за заявою продавця чи покупця (п.4.1. договорів). Пункт 4.2. договорів передбачає, що продавець зобов?язується передати довірчі документи уповноваженому представнику покупця в порядку, визначеному додатками/додатковими угодами до даних договорів. Згідно із п. 4.3. договорів купівлі-продажу скретч-карток передбачено, що якщо у процесі використання товару виявиться, що за будь-яких причин скретч-картки втратили ознаки довірчого документу або, якщо емітент карток з будь-яких причин відмовиться від виконання взятих на себе зобов`язань, то зобов`язання за цим договором вважаються невиконаними, а кошти, сплачені покупцем за такий товар, мають бути повернуті покупцеві. Визнаючи грошові вимоги ПАТ «Укрнафта», які виникли на підставі договорів купівлі-продажу скретч-карток, суд першої інстанції, з урахуванням п. 4.3. договорів, виходив з того, що заявником не вдалося повністю реалізувати скетч-картки, оскільки частина карток була безпідставно заблокована та за ними не відбувалося відпущення нафтопродуктів. Місцевий господарський суд встановив, що перелік невикористаних ПАТ «Укрнафта» скретч-карток наведено заявником у відомості залишків бланків карток «Авіас» (емітент ТОВ «Лівайн Торг») та становить 22 602 385,00 літрів загальною вартість 598 943 756,63 грн. Боржник, заперечуючи проти визнання даних грошових вимог стверджував, що заявником нереалізовані паливні картки не поверталися, а тому у боржника відсутній обов`язок з повернення їх вартості. Однак суд першої інстанції відхилив зазначені доводи боржника, покликаючись на п. 4.3. договорів. Суд вказав, що заявник звертався до боржника з листами про виникнення проблем під час отримання палива за спірними картками, проте боржником не було вжито жодних заходів щодо врегулювання проблеми, а тому заявник скористався своїх правом, передбаченим договором, на повернення коштів за нереалізовані та заблоковані паливні картки. Апеляційний господарський суд вважає помилковими та такими, що зроблені без аналізу умов договорів купівлі продажу скретч-карток в сукупності з положеннями актів приймання передачі товару, висновки суду першої інстанції в цій частині з огляду на таке. Пунтом 5.4. договорів передбачено, що продавець не несе відповідальності та звільняється від зобов?язань за договорами, у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі. У додаткових угодах (п. 2) до договорів купівлі-продажу скретч-карток від 15.06.2018 сторони визначили, що право власності на товар за довірчими документами - скретч-картками переходить до покупця з моменту підписання акту приймання - передачі. Продавець зобов?язується здійснити доставку скретч-карток до місця, вказаного покупцем, у визначений сторонами термін. До момет передачі скретч-карток покупцю ризик випадкової загибелі скретч-карток несе продавець. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.06.20218 сторонами було підписано акти приймання передачі товару (палива) на виконання умов договорів купівлі-продажу скретч-карток. У пунктах 2, 3 актів приймання передачі товару сторони зафіксували, що не мають претензій одна до одної відносно кількості та якості переданого товару за довірчими документами - скретч-картками на умовах договорів купівлі-продажу. До вказаних актів складно реєстри скетч-карток. Право власності на товар за довірчими документами - скретч-картками від продавця до покупця переходить в момент підписання даних актів приймання- передачі. Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянтів про відсутність підстав для визнання грошових вимог ПАТ «Укрнафта», заявлених на підставі договорів купівлі-продажу скретч-карток. Суд апеляційної інстанції зазначає, що за умовами договорів купівлі-продажу скретч-карток сторони фактично погодили відчуження пального, а скретч-картки виступали лише довірчими документами, які посвідчували право покупця на отримання відповідної кількості пального на АЗС. Водночас у додаткових угодах до договорів та актах приймання-передачі сторони прямо погодили, що право власності на паливо переходить до покупця з моменту підписання відповідних актів приймання-передачі. Матеріалами справи підтверджується, що 30.06.2018 сторони підписали акти приймання-передачі товару, в яких підтвердили належне виконання зобов`язань щодо передачі пального та відсутність взаємних претензій стосовно кількості і якості товару. Отже, матеріалами справи підтверджується належне виконання ПАТ «НПК-Галичина» своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу шляхом передачі покупцю скретч-карток та переходу до останнього права власності на відповідний обсяг пального. Водночас положення пункту 4.3 договорів, на які покликався суд першої інстанції, підлягають застосуванню лише у випадку, якщо скретч-картки втратили ознаки довірчого документа або емітент карток відмовився від виконання взятих на себе зобов`язань. Сам по собі факт невикористання покупцем частини скретч-карток або виникнення труднощів при отриманні пального не свідчить про припинення чи втрату права власності покупця на вже придбане паливо та не спростовує факту належного виконання продавцем своїх зобов`язань щодо його передачі. При цьому, колегія суддів зазначає, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невикористання частини скретч-карток було зумовлено саме неправомірними діями чи бездіяльністю ПАТ «НПК-Галичина». Наведені ПАТ «Укрнафта» відомості про блокування окремих карток та неможливість отримання за ними пального не підтверджують ані причин такого блокування, ані того, що воно відбулося з вини боржника. Із поданих заявником доказів неможливо встановити фактичні обставини використання спірних скретч-карток, зокрема чи передавалися вони третім особам, чи дотримувалися кінцеві користувачі встановленого порядку їх використання, а також чи були відсутні інші обставини, які могли унеможливити отримання пального за такими картками. Самі лише посилання кредитора на наявність невикористаних карток не є достатнім доказом невиконання боржником договірних зобов`язань. Крім того, п. 5.4 договорів сторони прямо передбачили, що продавець не несе відповідальності та звільняється від зобов`язань у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення строку дії довірчого документа. Вказана умова свідчить про покладення на покупця ризику нереалізації права на отримання пального за скретч-картками після переходу до нього права власності на товар. За таких обставин, сам факт наявності у ПАТ «Укрнафта» невикористаних скретч-карток не є достатньою підставою для виникнення у боржника обов`язку з повернення вартості пального, оскільки право власності на нього перейшло до покупця ще у 2018 році, а доказів настання передбачених пунктом 4.3 договорів обставин, які б свідчили про невиконання продавцем своїх договірних зобов`язань, матеріали справи не містять. Відтак ПАТ «Укрнафта» не підтвердило належними та допустимими доказами виникнення у ПАТ «НПК-Галичина» грошового зобов`язання щодо повернення коштів за невикористані скретч-картки, а тому колегія суддів вважає заявлені грошові вимоги у розмірі 598 943 756,63 грн недоведеними і такими, що не підлягають визнанню у справі про банкрутство боржника. Окрім цього, ПАТ «Укрнафта» в апеляційній скарзі просить скасувати ухвали суду, зокрема в частині відхилення грошових вимог у розмірі 1 024 094, 18 грн та прийняти нове рішення, яким зазначені грошові вимоги визнати. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо). Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі ПАТ «Укрнафта» не вказує, що є підставою вказаних грошових вимог, адже суд першої інстанції загалом відхилив грошові вимоги у розмірі 11 024 094,18 грн, не наводить жодних доводів щодо незаконності чи необґрунтованості оскаржуваної ухвали в цій частині, а тому апеляційна скарга у зазначеній частині не відповідає вимогам п. 5 ч. 1 ст. 258 ГПК України щодо обґрунтування незаконності та необґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відхилення грошових вимог у розмірі 1 024 094, 18 грн є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування ухвали в цій частині відсутні. Разом з тим, колегія суддів встановила, що за договором переміщення газу внутрішньопромисловими трубопроводами № 11/07/03 від 30.01.2023 (з урахуванням уточнення від 10.06.2024) у розмірі 1 027 606,62 грн, суд першої інстанції допустив неправильне визначення розміру визнаних грошових вимог. Так, 30.01.2023 між ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» було укладено договір №11/07/03/15-Р на переміщення газу внутрішньопромисловими трубопроводами, відповідно до якого кредитор (виконавець) зобов`язувався надати боржнику (замовнику) протягом січня 2023 року - грудня 2023 року послуги з переміщення нафтового газу внутрішньопромисловими трубопроводами ПАТ «Укрнафта», а боржник (замовник) зобов`язувався внести плату кредитору (виконавцю) за надані послуги в розмірі, строки та порядку, які передбачені умовами договору (п.2.1 договору). Згідно з п. 6.7. договору оплата вартості послуг за переміщення газу внутрішньопромисловими трубопроводами здійснюється боржником грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок кредитора (виконавця) місячної вартості послуг у строк до 20 числа місяця, що наступає за звітним. Протягом лютого-грудня 2023 року заявник надав боржнику послуги з переміщення нафтового газу на загальну суму 3 874 678,65 грн, про що були складені двосторонні акти прийому-передачі виконаних робіт. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до заяви № 32/23-311 від 30.11.2023 «Про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог», сторонами погоджено провести зарахування в розмірі 3 104 994,17 грн. Таким чином, між сторонами було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог за договором переміщення газу внутрішньопромисловими трубопроводами №11/07/03 включно по жовтень 2023 року, однак заявник у заяві про уточнення вимог від 10.06.2024 зарахування за жовтень місяць 2023 року у розмірі 357 922,14 грн не враховав. Таким чином, суд дійшов висновку, що залишок боргу, який не було охоплено заявою про зустрічне зарахування складає 669 684,48 грн (за листопад - грудень 2023 року), який підлягає визнання та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника. Однак такі висновки суду є помилковими, оскільки вартість наданих боржнику (замовнику) протягом листопада - грудня 2023 року послуг з переміщення нафтового газу внутрішньопромисловими трубопроводами ПАТ «Укрнафта» становить 769 684,48 грн. Відтак у цій частині ухвала суду від 25.09.2025 підлягає частковому скасуванню із прийняттям рішення про додаткове визнання грошових вимог за цим договором у розмірі 100 000, 00 грн. Щодо наявності / відсутності підстав для визнання ПАТ «Укрнафта» заінтересованою особою щодо боржника. В апеляційній скарзі, з урахуванням поданих до неї доповнень, АТ «Одеснафтопродукт» покликається на те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив питання наявності чи відсутності ознак заінтересованості ПАТ «Укрнафта» стосовно ПАТ «НПК-Галичина», хоча таке дослідження є необхідним з огляду на приписи ст. 1, ч. 3 ст. 34, ч. 2 ст. 47 КузБ. Вказує, що ПАТ «Укрнафта» подало до суду неповну інформацію щодо відсутності ознак заінтересованості, оскільки у повідомленні від 18.02.2025 навело відомості лише за період з 06.11.2022 по 18.02.2025, тоді як, враховуючи дату відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «НПК-Галичина», такі відомості мали бути подані за повний трирічний період, а саме з 01.01.2022 по 01.01.2025. У зв`язку з цим, АТ «Одеснафтопродукт» вважає, що ПАТ «Укрнафта» не виконало належним чином обов`язок щодо надання повної інформації про наявність чи відсутність ознак заінтересованості стосовно боржника, а суд першої інстанції, не з`ясувавши цих обставин у повному обсязі, передчасно дійшов висновку про відсутність підстав для віднесення ПАТ «Укрнафта» до заінтересованих осіб у справі про банкрутство. Так, відповідно до ч. 2 ст. 47 КУзПБ за результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій, зокрема, зазначається розмір, черговість задоволення кожної визнаної вимоги та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, у тому числі вимог кредиторів, які є заінтересованими стосовно боржника. Статтею 1 КУзПБ встановлено, що заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із ст. 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому значенні, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Кредитор є заінтересованим стосовно боржника також у разі, якщо він протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника. 18.02.2025 до суду першої інстанції від представника ПАТ «Укрнафта» надійшло повідомлення про відсутність заінтересованості у ПАТ «Укрнафта» стосовно ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина». Відсутність заінтересованості не встановив і розпорядник майна. Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі за результатами попереднього засідання вказав, що для визначення заінтересованості кредиторів стосовно боржника, судом проведено, зокрема, аналіз відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, аналіз інформації з веб-сайту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, щодо боржника та кредиторів, а також відомостей щодо заінтересованості кредиторів, наданих до суду розпорядником майна. Відтак суд першої інстанції не встановив наявності у ПАТ «Укрнафта» ознак заінтересованості щодо ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина». Колегія суддів вважає безпідставними доводи АТ «Одеснафтопродукт» про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини щодо відсутності підстав для визнання ПАТ «Укрнафта» заінтересованою особою стосовно боржника. Так, в постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у справі № 903/534/23, надаючи відповідь на доводи скаржника про відсутність в нормах КУзПБ прямо передбаченої процедури визнання особи заінтересованою особою відносно боржника, Верховний Суд керувався тим, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (п. 111, 112 постанови). Верховний Суд виходить з того, що за відсутності чітко встановленого законом порядку ініціювання та розгляду такого питання судам необхідно керуватися загальним принципами господарського процесу, зокрема принципами диспозитивності та змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України). Відтак стверджуючи про наявність підстав для визнання особи заінтересованою щодо боржника, заявник повинен надати відповідне обґрунтування наявності таких обставин та докази на їх підтвердження, що в силу принципу змагальності надає кореспондуюче право протилежній стороні їх заперечити. Суд, в свою чергу, має надати належну оцінку всім доводам та запереченням учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів та ухвалити законне рішення. Вказані висновки щодо застосування ст. 1 КУзПБ в частині визнання особи заінтересованою щодо боржника викладені у постанові Верховного Суду від 09.04.2026 у справі №905/2030/19. Отже, саме на особу, яка стверджує про наявність підстав для визнання кредитора заінтересованою особою щодо боржника, покладається обов`язок навести відповідне обґрунтування та подати належні і допустимі докази існування таких обставин. Суд, в свою чергу, оцінює наведені доводи й подані докази та ухвалює рішення за результатами їх дослідження. Натомість у цій справі під час розгляду справи в суді першої інстанції ніхто із учасників справи не звертався із заявою, клопотанням чи запереченнями про визнання ПАТ «Укрнафта» заінтересованою особою стосовно боржника, не порушував перед судом питання про необхідність дослідження інших обставин та не наводив відповідного обґрунтування на підтвердження наявності ознак заінтересованості у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, окрім тих, які досліджував місцевий господарський суд. За таких обставин, у суду першої інстанції були відсутні підстави для додаткового дослідження питання щодо можливого визнання ПАТ «Укрнафта» заінтересованою особою стосовно боржника, оскільки в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського процесу суд розглядає спір у межах заявлених учасниками доводів та поданих ними доказів, а збирання доказів та формування за сторони її правової позиції не належить до повноважень суду. Відтак посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не дослідив питання заінтересованості ПАТ «Укрнафта» стосовно боржника, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки таке питання не було належним чином ініційоване жодним із учасників справи під час розгляду заяви про визнання грошових вимог у суді першої інстанції. Саме по собі наведення АТ «Одеснафтопродукт» відповідних доводів лише на стадії апеляційного перегляду ухвали за результатами попереднього засідання не свідчить про допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції не може вважатися таким, що неповно з`ясував обставини справи або не дослідив певне питання, якщо таке питання не було належним чином поставлене перед ним учасниками справи під час розгляду грошових вимог кредитора. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи АТ «Одеснафтопродукт» у цій частині є необґрунтованими, а відтак не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. В іншій частині оскаржувані ухвали не оскаржувалися учасниками справи. Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах- учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надала відповіді на усі істотні доводи сторін, які мають значення при прийнятті судового рішення у цій справі. Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відхилення грошових вимог за договорами комісії на загальну суму 1 917 268 731, 37 грн, водночас визнав грошові вимоги за договором переміщення газу внутрішньопромисловими трубопроводами у розмірі 100 000, 00 грн, які є вимогами четвертої черги, тому ухвала суду від 25.09.2024 в частині визнання грошових вимог до боржника на суму 1 917 168 731, 37 грн підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відхилення вказаних грошових вимог. В іншій частині оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, адже доводи апеляційних скарг не спростовують законних та обгрунтовнаих висновків суду першої інстанції. Резолютивна частина ухвали Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у справі №914/3681/23 за результатами попереднього засідання підлягає зміні шляхом викладення її п. 1 ч. 1 в новій редакції. Керуючись ст. ст. 74, 269, 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс Галичина» та Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» залишити без задоволення.

2. Апеляційні скарги Версала ЛТД (Versala LTD) та Акціонерного товариства «Одесанафтопродукт» задовольнити частково.

3. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.09.2024 у справі №914/3681/23 в частині визнання грошових вимог Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до боржника у розмірі 1 917 168 731, 37 грн (четверта черга) скасувати. В цій частині прийняти нове рішення, яким у визнанні вказаних грошових вимог відмовити.

4. В іншій частині оскаржувану ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.09.2024 у справі №914/3681/23 залишити без змін.

5. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у справі №914/3681/23 за результатами попереднього засідання змінити, виклавши п. 1 ч. 1 резолютивної частини ухвали в такій редакції: - Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (пров. Несторівський, буд 3-5, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код 00135390) у розмірі 12 589 616 418, 77 грн, з яких: 93 196,00 грн (витрати по сплаті судового збору у справі про банкрутство та витрати на авансування винагороди арбітражному керуючому) перша черга; 12 057 074 919, 78 грн (заборгованість) четверта черга; 532 448 302,99 грн (пеня) шоста черга. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду. Справу повернути до Господарського суду Львівської області. Повний текст постанови буде виготовлений у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України. Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК Судді Н.М. КРАВЧУК О.С. СКРИПЧУК