Постанова КАС ВС № 320/830/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 року м. Київ справа № 320/830/21 адміністративне провадження № К/9901/47379/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М., суддів - Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за матеріалами справи в електронній формі та у паперовому вигляді у касаційній інстанції адміністративну справу № 320/830/21 за позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 (суддя - Колеснікова І. С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 (колегія суддів у складі: Бєлової Л. В., Аліменка В. О., Кучми А. Ю.), УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових гарнізонів (на правах місцевих) (далі - Кадрова комісія, Комісія, відповідач-1), Офісу Генерального прокурора (далі - Офіс Генерального прокурора, відповідач-2), у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії за № 62 від 23.11.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 через неявку 06.11.2020 для складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 23.12.2020 № 495к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Менської місцевої прокуратури та органів прокуратури в цілому; - поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 29.12.2020; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ Генерального прокурора від 23.12.2020 № 495 к про його звільнення прийнято на підставі закону України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), який, на його думку, суттєво погіршує становище позивача та обмежує реалізацію його законних прав та інтересів в частині трудових прав, гарантій незалежності прокурора і носить дискримінаційний характер, оскільки зазначеним законом вузьку категорію найманих працівників - прокурорів поставлено в нерівні умови з усіма іншими найманими працівниками, права яких урегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема, статтями 49-1, 49-2 КЗпП України. Позивачем наголошено на його праві бути попередженим про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці, утім його не було попереджено про такі зміни. Також зазначено про відсутність у наказі про його звільнення чіткої підстави звільнення, що породжує правову невизначеність щодо підстав такого звільнення, оскільки зміст наказу не дозволяє установити дійсні підстави звільнення, що свідчить про протиправність такого наказу. При цьому позивачем зазначено, що оскільки його звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), яким передбачено звільнення на підставі ліквідації чи реорганізації органу прокурати, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивачу одночасно з попередженням про звільнення мало бути запропоновано іншу роботу в тій же установі, водночас при звільненні позивача відповідачами не було дотримано передбачених КЗпП України гарантій. Крім того, позивачем наголошено на неможливості з об`єктивних, незалежних від його волі причин з`явитися 06.11.2020 для складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки та на неможливості подати клопотання про перенесення дати складання тестування, оскільки 02.11.2020 він став учасником дорожньо-транспортної пригоди та був затриманий того ж дня у порядку статті 208 КПК України, а у подальшому на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 04.11.2020 до нього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 31.12.2020 включно. У заяві про зміну підстав позову позивачем додатково зазначено, що Законом № 1697-VII окремо визначено підстави звільнення прокурора з адміністративної посади в органах прокурати та з посади прокурора, та визначено виключну компетенцію суб`єктів, уповноважених на прийняття відповідних рішень. Позивачем наголошено, що призначення та звільнення з посади прокурора місцевої (окружної) прокуратури належить до виключних повноважень керівника регіональної (обласної) прокуратури, у зв`язку з чим у Генерального прокурора були відсутні передбачені законом повноваження для звільнення прокурорів місцевої прокуратури та для звільнення позивача з адміністративної посади. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи ОСОБА_1 , який займав посаду керівника Менської місцевої прокуратури, 10.10.2019 на ім`я Генерального прокурора подано заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, в якій позивачем зазначено про його ознайомлення та погодження з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221). Рішенням Другої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 28.10.2020 допущено до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки, у тому числі, ОСОБА_1 , як такого, що успішно пройшов тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Рішенням другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 30.10.2020 затверджено графік складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки на 06.11.2020, зокрема, групою 2, до якої увійшов також ОСОБА_1 . Протоколом № 11 засідання першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 06.11.2020 затверджено список осіб, які не з`явилися 06.11.2020 на іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, в якому значиться також ОСОБА_1 . Першою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) ухвалено рішення, оформлене протоколом від 23.11.2020 № 13, про неуспішне проходження, зокрема, ОСОБА_1 атестації у зв`язку з неявкою 06.11.2020 для складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, від якого у строк, передбачений Порядком № 221, заява про перенесення тестування до кадрової комісії № 1 не надходила, що є підставою для ухвалення рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. У зв`язку із зазначеним фактом Першою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення від 23.11.2020 № 62 про неуспішне проходження атестації керівником Менської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 . На підставі указаного рішення Генеральним прокурором прийнято наказ від 23.12.2020 № 495 к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Менської місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, з 30.12.2020. Уважаючи протиправним рішення Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження атестації та прийнятий на підставі зазначеного рішення наказ про звільнення з органів прокуратури, позивач звернувся до суду з цим позовом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Порядком № 221 установлено обов`язок прокурора у випадку неможливості його явки для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, подати до відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, заяву, підписану прокурором або належним чином уповноваженою ним особою про перенесення дати іспиту. При цьому саме подання прокурором відповідної заяви та наявність у комісії такої заяви є обов`язковою умовою для ухвалення комісією рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Також суд указав, що застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою об`єктивно не позбавляло його можливості повідомити особисто за допомогою листа або через свого захисника кадрову комісію про неможливість прибуття 06.11.2020 для складання іспиту у строки, визначені розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX. Утім, як установлено судом, позивачем було подано до комісії відповідну заяву більш ніж через два місяці після призначеної дати складання іспиту. Будь-яких доказів наявності непереборних, незалежних від волі позивача обставин, які об`єктивно перешкоджали йому своєчасно подати до кадрової комісії заяву про перенесення дати іспиту, позивачем суду не надано, про наявність таких доказів суду не повідомлялося, клопотань з цього приводу суду не заявлялося. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що, приймаючи рішення від 23.11.2020 № 62 про неуспішне проходження атестації керівником Менської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 у зв`язку з його неявкою 06.11.2020 для складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, від якого у строк, передбачений Порядком № 221, заява про перенесення тестування не надходила, Перша кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) діяла правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. З урахуванням висновку суду про правомірність рішення Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23.11.2020 № 62 про неуспішне проходження атестації керівником Менської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що прийнятий на підставі указаного рішення Генеральним прокурором наказ від 23.12.2020 № 495 к про звільнення з 30.12.2020 ОСОБА_1 з посади керівника Менської місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII також є правомірним та прийнятий з дотриманням положень Закону № 1697-VII та Закону № 113-IX. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції твердження позивача щодо незаконності процедури атестації та неправомочності кадрової комісії, яка її проводила, уважав необґрунтованими, оскільки позивач надав згоду на проходження атестації, підтвердив, що він ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації, погодився на їх застосування, а також, маючи відповідну фахову освіту і досвід професійної діяльності, усвідомлював наслідки неуспішного проходження ним атестації та неявки для проходження відповідного етапу атестації, в тому числі наслідки у вигляді звільнення з посади прокурора з підстав, передбачених Законом № 113-IX. Також, аналізуючи обставини цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення кадрової комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, а тому підстави для його скасування відсутні. Апеляційний суд також узяв до уваги, що позивач, подаючи заяву на підставі пунктів 9, 10 розділу І Порядку № 221, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації, неявки для проходження відповідного етапу атестації, та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив. При цьому, апеляційний суд відхилив посилання апелянта щодо порушення відповідачем під час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача повноважень, передбачених пунктом 3 частини першої статті 11 Закону № 1697-VII щодо звільнення з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку, оскільки такі твердження спростовуються положенням пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, яким визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови, зокрема, наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що положення частини третьої статті 16 Закону № 1697-VII у редакції Закону № 113-ІХ чинній на час спірних правовідносин, не виключають того, що прокурор може бути звільнений з посади з підстав передбачених законом; у спірних правовідносинах таким законом є Закон № 113-ІХ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга позивача подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Крім того, у касаційній скарзі позивач посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та указує про оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої, пунктом 1 частини третьої статті 353 КАС України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 пункту 11 Порядку № 221, у подібних правовідносинах за обставин фактичної обізнаності кадрової комісії та Офісу Генерального прокурора про поважність причин неявки особи, але за відсутності письмового повідомлення у визначений порядком строк, та значення у такому випадку подальшого повідомлення особою про бажання пройти відповідний етап атестації. Поряд з цим указано на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині розгляду та вирішення справи неповноважним складом суду. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які містилися у матеріалах справи. Також скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам позивача, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі щодо відсутності у Генерального прокурора повноважень на прийняття оскаржуваного наказу в силу положень пункту 5 статті 9 Закону № 1697-VII; неправильно застосовано норми пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Також наголошує про відсутність підстав для його звільнення, передбачених статтею 51 Закону № 1697-VII. Позиція інших учасників справи Офіс Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Кадрова комісія процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася. Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень. Рух касаційної скарги 23.12.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 320/830/21. Ухвалою Верховного Суду від 29.12.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021. Крім того, цією ухвалою витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи № 320/830/21. Ухвалою Верховного Суду від 06.02.2023 повторно витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи № 320/830/21. Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2024 повторно витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи № 320/830/21. 18.04.2024 до Верховного Суду надійшла адміністративна справа № 320/830/21 у 1 томі на 242 аркушах. Ознайомившись з матеріалами адміністративної справи № 320/830/21, суддею-доповідачем установлено, що до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вони надійшли не у повному обсязі, а саме: у матеріалах справи № 320/830/21 частково відсутні матеріали провадження у суді першої інстанції, у тому числі оскаржуване рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021, та взагалі відсутнє апеляційне провадження, у тому числі і оскаржуване рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021. Ухвалою Верховного Суду від 08.05.2025 ініційовано питання щодо часткового відновлення Київським окружним адміністративним судом втраченого судового провадження в адміністративній справі № 320/830/21. Окрім того, Верховний Суд витребував електронні матеріали адміністративної справи № 320/830/21 з Центральної бази даних. Листом Київського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 вих. № 01-21/8027/25 повідомлено Верховний Суд про те, що Київським окружним адміністративним судом ініційовано питання щодо часткового відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі № 320/830/21. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 відкрито провадження з відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі № 320/830/21 та вирішено відновлення втраченого судового провадження за ініціативою суду здійснювати в порядку письмового провадження. Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора про розгляд справи за їх участі. Надано Київському окружному адміністративному суду строк у десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для направлення до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвали про відновлення втраченого судового провадження в частині або ухвали про відмову у відновленні втраченого судового провадження у справі № 320/830/21. Закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. Розпорядженням в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 09.10.2025 № 1273 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 320/830/21 у зв`язку з відпусткою судді Мартинюк Н. М., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г. для розгляду судової справи №320/830/21. Верховний Суд, з метою дотримання строків розгляду справи, направив до Київського окружного адміністративного суду лист від 29.12.2025 № 320/830/21/45883/25 щодо повідомлення про прийняте рішення за наслідками розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 відновлено втрачене судове провадження в адміністративній справі № 320/830/21 та вирішено уважати відновленими такі матеріали справи: позовна заява з додатками; протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями про визначення судді Колеснікової І. С. головуючим суддею; ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі від 29.01.2021 (суддя Колеснікова І. С.); супровідний лист від 29.01.2021 про направлення ухвали про відкриття провадження у справі; повістки про виклик до суду від 01.02.2021; повістки про виклик до суду від 23.02.2021; телефонограма від 23.02.2021; службовий документ від 01.03.2021; повістки про виклик до суду від 02.03.2021; службовий документ від 02.03.2021; журнали поштових відправлень від 05.03.2021; журнал поштових відправлень від 09.03.2021; журнал реєстрації вхідної кореспонденції від 12.03.2021; повістки про виклик до суду від 17.03.2021; протокол судового засідання від 17.03.2021; журнал реєстрації вхідної кореспонденції від 22.03.2021; повістки про виклик до суду від 24.03.2021; службовий документ від 24.03.2021; журнал реєстрації вхідної кореспонденції від 29.03.2021; журнал реєстрації вхідної кореспонденції від 30.03.2021; повістки про виклик до суду від 31.03.2021; службовий документ від 31.03.2021; заява про вступ у справу як представника адвоката Романюка І. М. від 13.04.2021; клопотання представника позивача адвоката Романюка І. М. про проведення підготовчого засідання без участі позивача та призначення судового розгляду по суті від 14.04.2021; ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 14.04.2021; протокол судового засідання від 14.04.2021; повістки про виклик до суду від 21.04.2021; службовий документ письмове провадження від 12.05.2021; рішення у порядку письмового провадження від 26.05.2021; супровідний лист про направлення копії рішення від 26.05.2021; довідка про доставку судового рішення електронною поштою від 31.05.2021; заява про зміну підстав позову від 26.03.2021; відповідь на відзив на позовну заяву з додатками від 04.03.2021; апеляційна скарга від 29.06.2021; супровідний лист Київського окружного адміністративного суду про направлення до Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2021; відзив на апеляційну скаргу з додатками від 20.08.2021; квитанція про надсилання стороні Офіс Генерального прокурора; квитанція про надсилання стороні ОСОБА_1 ; відзив на позовну заяву з додатками у справі № 320/830/21; пояснення представника Офісу генерального прокурора від 22.03.2021; відзив на апеляційну скаргу від 20.08.2021; відзив на касаційну скаргу від 21.01.2022. 08.05.2026 до Верховного Суду надійшла адміністративна справа № 320/830/21 у 2 томах: 1 том на 183 аркушах, 2 том на 111 аркушах. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи Відповідно до підпункту 17 пункту 1 Розділ VII «Перехідні положення» КАС України справи, розгляд яких розпочато та не закінчено за матеріалами у паперовій формі до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, продовжують розглядатися за матеріалами у паперовій формі. За наявності технічної можливості суд може розглядати таку справу за матеріалами в електронній формі. 17.08.2021 Вища рада правосуддя рішенням № 1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), а з 05.10.2021 офіційно почали функціонувати підсистеми «Електронний суд», «Електронний кабінет» та підсистема відеоконференцзв`язку. З матеріалів адміністративної справи № 320/830/21, у тому числі з відновленого втраченого судового провадження у цій справі, які надійшли до суду касаційної інстанції 18.04.2024 та 08.05.2026, убачається, що розгляд цієї справи було розпочато за матеріалами у паперовій формі до початку функціонування ЄСІТС. Крім того, з матеріалів цієї справи убачається, що частина документів міститься в підсистемі «Електронний суд» та комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду». Верховний Суд за допомогою функціоналу комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» здійснив витребування електронної справи, яка формувалась судами попередніх інстанцій у справі № 320/830/21. Ураховуючи наявність технічної можливості Верховний Суд може також розглянути таку справу за матеріалами і в електронній формі. Відповідно, касаційний перегляд справи № 320/830/21 здійснюється на підставі електронної справи та матеріалів справи у паперовій формі, сформованих судами попередніх інстанцій. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України). Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду. Касаційне провадження у цій справі відкрито в межах доводів ОСОБА_1 , зокрема, щодо порушення судом апеляційної інстанції правил розгляду справи у випадку зміни складу суду, визначених частиною чотирнадцятою статті 31 КАС України. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи у випадку зміни складу суду, визначених частиною чотирнадцятою статті 31 КАС України, Верховний Суд зазначає так. Так, скаржник у касаційній скарзі, зокрема, зазначає, що судом апеляційної інстанції за день до слухання справи по суті апеляційної скарги змінено склад колегії, замінено суддю Безименну Н. В. на суддю Кучму А. Ю. На думку скаржника, замінна судді у складі колегії була здійснена без залучення судді Кучми А. Ю. у встановленому законом порядку. Також скаржник зазначає, що, незважаючи на те, що справа на той час вже слухалася по суті апеляційної скарги у іншому складі суду 08.09.2021, після його заміни 16.11.2021, а саме: 17.11.2021, без роз`яснення права відводу судді Кучмі А. Ю. і наслідків зміни складу колегії суддів, головуючим продовжено слухання по суті апеляційної скарги. У частині першій статті 35 КАС України закріплено правило щодо незмінності складу суду, яке передбачає, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи. Відповідно до частини другої цієї статті у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Стаття 31 КАС України установлює порядок визначення складу суду, згідно з яким визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ (частина перша). Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач (частина друга). Якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою з числа резервних суддів (абзац другий частини десятої). Якщо замінити суддю, що вибув, з числа резервних суддів неможливо, його заміна здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному частиною першою цієї статті. Суддя, визначений на заміну вибулого судді, розглядає у складі колегії суддів усі невирішені справи, які розглядає така колегія суддів, та які у зв`язку з відсутністю вибулого судді неможливо розглянути в строки, встановлені цим Кодексом (частина одинадцята). Крім того, у частині тринадцятій статті 31 КАС України відтворено приписи частини першої статті 35 КАС України щодо незмінності складу суду, а в частині чотирнадцятій - деталізовано положення частини другої статті 35 КАС України та передбачено таке: у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом; у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження. Таким чином, під час розгляду справи у відповідній судовій інстанції діє загальне правило щодо незмінності складу суду, виняток з якого становлять об`єктивні підстави, що унеможливлюють збереження незмінності складу суду. У такому випадку розгляд справи починається спочатку: зі стадії підготовчого провадження - якщо зміна складу суду відбулася на стадії підготовчого провадження, або зі стадії розгляду справи по суті - якщо зміна складу суду відбулася на цій стадії і суд не ухвалив рішення про повторне проведення підготовчого провадження. За змістом статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою. Після відкриття судового засідання і вирішення клопотань учасників справи суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги та відзиву на неї. Для надання пояснень, а також для виступу у судових дебатах першій надається слово особі, що подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. За ними дають пояснення і виступають у дебатах особи, які приєдналися до апеляційної скарги, а потім - інші учасники справи. Після закінчення перевірки підстав для апеляційного перегляду колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення. Здійснивши за допомогою функціоналу Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» витребування електронної справи, яка формувалася судами першої та апеляційної інстанцій, дослідивши матеріали відновленого судового провадження, Суд установив, що 16.07.2021 представник позивача подав через Київський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2021 колегію суддів для розгляду апеляційної скарги визначено у такому складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) Бєлова Л. В. та судді Аліменко В. О., Безименна Н. В. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду у зазначеному складі колегії суддів від 04.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, а іншою ухвалою від 04.08.2021 справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.09.2021 о 10 год 40 хв. Відповідно до протоколу судового засідання Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021, після відкриття судового засідання, що відбулося 08.09.2021 за участю позивача і його представника, а також представника відповідача, у судовому засіданні установлено осіб, які прибули у судове засідання, оголошено склад суду, ім`я секретаря судового засідання, роз`яснено учасникам справи про їхні права та обов`язки, у тому числі право заявляти відводи. Відводів не заявлено. Позивач та його представник, а також представник відповідача надали пояснення у судовому засіданні, після чого головуюча оголосила перерву у цій справі без визначення дати. Керуючись статтею 31 КАС України, пунктом 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015 № 25), пунктом 3.2.5 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Шостому апеляційному адміністративному суді, на підставі службової записки судді-доповідача Бєлової Л. В. від 16.11.2021 № 320/830/21/11486/2021 розпорядженням керівника апарату Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 № 7918 у справі призначено повторний автоматизований розподіл справи з метою заміни відсутнього судді - члена колегії Безименної Н. В. Крім того, зазначено, що 17.11.2021 буде розглядатися справа, однак суддя Безименна Н. В. станом на 17.11.2021 перебуватиме на лікарняному. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2021 визначено такий склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Бєлову Л. В., суддів Аліменка В. О., Кучму А. Ю.; підставою проведення перерозподілу справи зазначено тимчасова непрацездатність судді. Відповідно до протоколу судового засідання Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021, у судовому засіданні були присутні позивач, представник позивача та представник відповідача; у судовому засіданні установлено осіб, які прибули у судове засідання, оголошено склад суду, ім`я секретаря судового засідання, роз`яснено учасникам справи про їхні права та обов`язки, у тому числі право заявляти відводи; відводів не заявлено; головуюча з`ясувала обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов`язками; права та обов`язки зрозумілі. Крім того у судовому засіданні 17.11.2021 протокольною ухвалою суд вирішив продовжити процесуальний строк розгляду цієї справи на розумний термін, сторони не заперечували, після чого головуюча доповіла обставини справи, надалі представник позивача та представник відповідача надали пояснення, після чого суд перейшов до дослідження доказів. Потім позивач, представник позивача та представник відповідача виступили у судових дебатах. Після закінчення судових дебатів колегія суддів вийшла до нарадчої кімнати, після повернення з якої оголосила вступну та резолютивну частини судового рішення, роз`яснила зміст, порядок і строк його оскарження. Аналіз наведених процесуальних дій, вчинених під час перегляду цієї справи в апеляційному порядку, свідчить про дотримання судом вимог як щодо формування складу суду, так і щодо розгляду справи по суті в судовому засіданні. Так, зміна складу суду була проведена згідно з приписами частин десятої, одинадцятої, тринадцятої статті 31, частини першої статті 35 КАС України у зв`язку з настанням обставин, що унеможливлювали участь одного із суддів у складі колегії суддів у розгляді справи. Розгляд справи по суті, розпочатий 08.09.2021, після зміни складу суду був проведений 17.11.2021 спочатку, у повній відповідності з вимогами статті 310 КАС України. З огляду на викладене колегія суддів не встановила порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд виходить із такого. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 частково не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є частково обґрунтованими, з огляду на таке. Спірним питанням у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації та звільнення його з посади керівника Менської місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі такого рішення та на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з частиною першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Процесуальне законодавство у сфері адміністративного судочинства зобов`язує адміністративні суди застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії у разі суперечності закону чи іншого правового акта приписам Основного Закону із одночасним зверненням до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Такий закріплений принцип саме «прямої дії норм Конституції» є фундаментом доктрини прямої (безпосередньої) дії конституційних норм в українському конституційному та інших галузях права. Суди мають втілювати в судову практику норми Конституції України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України). Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частин першої, другої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (стаття 1 Закону № 1697-VII). Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі. Частина перша статті 16 Закону № 1697-VII установлює перелік гарантій незалежності прокурора, серед яких: особливий порядок його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності (пункт 1); заборона незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора (пункт 3). Разом з тим, 19.09.2019 прийнято Закон № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019. Основною метою ухвалення Закону № 113-IX визначено створення передумов для побудови в Україні системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності, а спрямування Закону № 113-IX - запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури у спосіб атестації прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури (розділ 2 пояснювальної записки до проєкту Закону № 113-IX). Відповідно до абзацу першого пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. У межах цього касаційного провадження Суд вирішує питання обґрунтованості рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 пункту 11 Порядку № 221, у подібних правовідносинах за обставин фактичної обізнаності кадрової комісії та Офісу Генерального прокурора про поважність причин неявки особи, але за відсутності письмового повідомлення у визначений порядком строк, та значення у такому випадку подальшого повідомлення особою про бажання пройти відповідний етап атестації. Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX ОСОБА_1 , який займав посаду керівника Менської місцевої прокуратури, 10.10.2019 подав на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, в якій позивачем зазначено про його ознайомлення та погодження з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженими наказом Генерального прокурора. У зазначеній заяві позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, указав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема й щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, його буде звільнено з посади прокурора. Отже, позивач фактично погодився зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та проведення атестації. Верховний Суд зазначає, що, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, законодавець указав, які дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, окреслив умову продовження служби - успішне проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, рішенням Другої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 28.10.2020 допущено до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки, у тому числі, ОСОБА_1 , як такого, що успішно пройшов тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Рішенням другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 30.10.2020 затверджено графік складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки на 06.11.2020, зокрема, групою 2, до якої увійшов також ОСОБА_1 . Однак, як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 для складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки у визначені графіком дату та час не з`явився, заяву про перенесення тестування до кадрової комісії не надав. Протоколом № 11 засідання першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 06.11.2020 затверджено список осіб, які не з`явилися 06.11.2020 для складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, в якому значиться також ОСОБА_1 . Відповідно до абзацу 2 пункту 11 розділу І Порядку № 221, у разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. Унаслідок викладених обставин Кадровою комісією прийнято спірне рішення, оформлене протоколом від 23.11.2020 № 13, про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, від якого у строк, передбачений Порядком № 221, заява про перенесення тестування до першої кадрової комісії не надходила. Крім того, судом першої інстанції установлено, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04.11.2020 у справі № 752/21618/20 відносно підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 31.12.2020 у межах досудового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_1 , яка мала місце 02.11.2020. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25.11.2020 скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04.11.2020 у справі № 752/21618/20 та постановлено нову ухвалу , якою застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 31.12.2020 включно та визначено ОСОБА_1 заставу у розмірі 1 500 000,00 гривень. Таким чином, з огляду на застосування відносно позивача з 04.11.2020 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, він не міг з об`єктивних причин з`явитися 06.11.2020 на іспит до кадрової комісії. Утім, за правилами пункту 11 розділу І Порядку № 221 позивач мав би повідомити кадрову комісію про причини неявки на іспит протягом трьох днів, однак, як установлено, не зробив цього, що й фактично слугувало підставою для рішення про неуспішне проходження ним атестації. При цьому саме подання прокурором відповідної заяви та наявність у комісії такої заяви є обов`язковою умовою для ухвалення комісією рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Пунктом 11 розділу І Порядку № 221 сформований певний алгоритм дій прокурора у випадку, якщо він не може з`явитися з поважних причин для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце. Слушними є доводи судів попередніх інстанцій про те, що позивач був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації й наслідками їх недотримання. Водночас не можна залишити поза увагою чи применшувати значення обставин, які спричинили відсутність позивача на іспиті, що у цьому випадку, по суті, і лежить в основі рішення про неуспішне проходження атестації. Колегія суддів Верховного Суду уважає за необхідне також зазначити, що позивач фактично мав п`ять днів для подання заяви про перенесення дати складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, як то передбачено пунктом 11 розділу І Порядку № 221 - два дні до дати іспиту, оскільки до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 04.11.2020, та три дні після дати іспиту, тобто у строк, установлений абзацом 4 пункту 11 розділу І Порядку №

221. Водночас, як установлено судом першої інстанції, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується подання позивачем заяви на ім`я голови першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових гарнізонів (на правах місцевих) та до Офісу Генерального прокурора, в якій він просив переглянути рішення першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових гарнізонів (на правах місцевих) від 23.11.2020 № 62 про неуспішне проходження позивачем атестації, з огляду на поважність причин неявки 06.11.2020 для складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, а також ухвалити рішення про перенесення дати складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Проте суд першої інстанції установив, що, згідно з відомостями сервісу відстеження поштових відправлень на офіційному веб-порталі національного оператора поштового зв`язку «Укрпошта», рекомендоване поштове відправлення № 0980100960731 із вказаними заявами було фактично здано на пошту 12.01.2021 та вручено уповноваженій особі Офісу Генерального прокурора 18.01.2021. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про подання позивачем заяви про перенесення дати іспиту із порушенням триденного строку, встановленого пунктом 11 розділу І Порядку №

221. Верховний Суд також зазначає, що за приписами пункту 7 частини третьої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) підозрюваний, обвинувачений має право у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - на негайне повідомлення членів сім`ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 цього Кодексу. За приписами статті 213 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов`язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім`ї чи інших осіб за вибором цієї особи. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов`язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. У разі неприбуття в установлений законодавством строк захисника, призначеного органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, уповноважена службова особа негайно повідомляє про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов`язана перевірити дотримання вимог цієї статті, а в разі нездійснення повідомлення про затримання - здійснити передбачені цією статтею дії самостійно. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України від 30.06.1993 № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення» (далі - Закон № 3352-XII) особи, які перебувають у місцях попереднього ув`язнення, мають обов`язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За приписами статті 9 Закону № 3352-XII особи, взяті під варту, мають право, зокрема: на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз`яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника; звертатись із скаргами, заявами та листами до Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону. Згідно з частиною шостою статті 12 Закону № 3352-XII особа, взята під варту, має право на побачення з захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, у вільний від виконання слідчих дій час. Повноваження захисника щодо здійснення захисту особи, яка тримається під вартою, підтверджуються відповідно до статті 50 Кримінального процесуального кодексу України. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведення побачень, у тому числі які виключають при побаченні із захисником можливість третіх осіб мати доступ до інформації, що надається в процесі побачення. Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 3352-XII особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження. Після набрання вироком законної сили листування здійснюється відповідно до закону. Частиною шостою статті 13 Закону № 3352-XII передбачено, що скарги, заяви і листи з питань, не пов`язаних з кримінальним провадженням, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув`язнення або надсилаються за належністю в порядку, встановленому законом. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою об`єктивно не позбавляло його можливості повідомити особисто за допомогою листа або через свого захисника кадрову комісію про неможливість прибуття 06.11.2020 для складання іспиту. Утім, як установлено судом першої інстанції, позивачем було подано до комісії відповідну заяву більш ніж через два місяці після призначеної дати складання іспиту. Будь-яких доказів наявності непереборних, незалежних від волі позивача обставин, які об`єктивно перешкоджали йому своєчасно подати до кадрової комісії заяву про перенесення дати іспиту, позивачем суду не надано, про наявність таких доказів суду не повідомлялося, клопотань з цього приводу суду не заявлялося. При цьому Верховний Суд бере до уваги, що ОСОБА_1 , подаючи заяву на підставі пунктів 9, 10 розділу І Порядку № 221, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації, неявки для проходження відповідного етапу атестації, та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації. Отже, позивач, перебуваючи у стані повної правової визначеності щодо наслідків неподання такої заяви, не виконав вимог Порядку № 221, заяву про перенесення дати іспиту не подав, про причини своєї неявки не повідомив. Зазначені обставини не можуть трактуватися на користь прокурора, який своєю бездіяльністю фактично допустив порушення законодавчо встановленого порядку повідомлення кадрової комісії про настання обставин, які унеможливили прийняття ним участі у процедурі атестації, а відтак, і порушення умов і процедури самої атестації. На переконання колегії суддів Верховного Суду, пункт 11 розділу І Порядку № 221 чітко та однозначно регламентує поведінку прокурорів, які виявили бажання пройти процедуру атестації у випадку настання виключних обставин, які об`єктивно унеможливлюють прибуття на іспит, у цій справі - у зв`язку із застосуванням до прокурора запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Позивачем під час розгляду справи не доведено, що застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою якимсь чином перешкодило йому вчинити дії, передбачені пунктом 11 розділу І Порядку №

221. Указані обставини однозначно свідчать про недобросовісну поведінку прокурора, що має бути ураховано під час вирішення цього спору. Верховний Суд ураховує також і те, що кадрова комісія, відповідно до положень того ж пункту 11 розділу І Порядку №221, не мала приймати іншого рішення окрім рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. При цьому Верховний Суд не заперечує, що неявка позивача для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце зумовлена об`єктивними обставинами, проте зазначає, що прокурор, погодившись на застосування до нього умов та процедури атестації, має вчиняти відповідні дії, передбачені такою процедурою. В іншому випадку для нього неминуче настають наслідки, передбачені цими умовами та процедурою, в даному випадку - прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації. Доводи скаржника про те, що у цій справі судами було узято до уваги формальний підхід, а не мета вкладена в абзаці 2 пункту 11 розділу І Порядку № 221, Верховний Суд уважає безпідставними, оскільки Порядком № 221 не встановлено обов`язку відповідної кадрової комісії з`ясовувати причини неприбуття кожного прокурора на певний етап атестації, а в силу наведених положень пункту 11 розділу І Порядку № 221 обов`язок сповіщення комісії про причини своєї неявки покладений на особу, яка підлягає атестації. Подібна за змістом позиція Верховним Судом у постановах від 10.11.2022 у справі № 460/6779/20, від 21.03.2024 у справі № 340/2343/20. Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 340/2343/20 дійшов висновку, що норми Порядку № 221 визначають межі повноважень кадрових комісій щодо ухвалення рішення про перенесення дати іспиту/співбесіди. Так, дата складення іспиту або проведення співбесіди може переноситися у виключних випадках (за наявності документального підтвердження поважності причини неявки) та за наявності відповідної заяви прокурора. Отже, неявка ОСОБА_1 для складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки у визначені графіком дату та час, неподання при цьому заяви про перенесення тестування є самостійною і достатньою підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше рішення, крім указаного, у кадрової комісії не було правових підстав. Аналогічного висновку за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.09.2021 у справі № 240/7852/20, від 28.10.2021 у справі № 460/6797/20, від 22.09.2022 у справі № 240/8076/20, від 21.03.2024 у справі № 340/2343/20. Аналізуючи зазначені обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення кадрової комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, а тому підстави для його скасування відсутні, а тому суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 23.12.2020 № 495к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Менської місцевої прокуратури та органів прокуратури в цілому, поновлення його на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 29.12.2020 та зобов`язання Офісу Генерального прокурора нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, Верховний Суд зазначає таке. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в силу положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, ураховуючи зайняття позивачем на момент набрання чинності Законом № 113-IX посади керівника Менської місцевої прокуратури Чернігівської області, з 25.09.2019 позивач є таким, що персонально попереджений у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Наявність визначеного спеціальним законом порядку попередження прокурорів про їх можливе майбутнє звільнення указує на відсутність обов`язку відповідача додатково попереджувати позивача про зміну істотних умов праці у порядку, передбаченому КЗпП України. Крім того, суд першої інстанції, з аналізу норм розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX дійшов висновку, що у випадку прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, такий прокурор підлягає звільненню Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. З урахуванням висновку суду про правомірність рішення Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23.11.2020 № 62 про неуспішне проходження атестації керівником Менської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що прийнятий на підставі указаного рішення Генеральним прокурором наказ від 23.12.2020 № 495к про звільнення з 30.12.2020 ОСОБА_1 з посади керівника Менської місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII також є правомірним та прийнятий з дотриманням положень Закону № 1697-VII та Закону № 113-IX. У свою чергу суд апеляційної інстанції, погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, зазначив, що оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин, а тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правилу конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом № 1697-VII. Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1- 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. При цьому, апеляційний суд відхилив посилання апелянта щодо порушення відповідачем під час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача повноважень, передбачених пунктом 3 частини першої статті 11 Закону № 1697-VII щодо звільнення з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку, оскільки такі твердження, на думку суду, спростовуються положенням пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, яким визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови, зокрема, наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що положення частини третьої статті 16 Закону № 1697-VII у редакції Закону № 113-ІХ чинній на час спірних правовідносин, не виключають того, що прокурор може бути звільнений з посади з підстав передбачених законом; у спірних правовідносинах таким законом є Закон № 113-ІХ. Скаржник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень Закону № № 113-ІХ, з огляду на обов`язок їх застосування з урахуванням положень статей 8, 22, часин першої, другої, шостої статті 43 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано в Рішенні Конституційного Суду України від 21.07.2021 № 4-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію». Верховний Суд зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22) за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (щодо гарантій незалежності прокурора), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX. У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у Рішенні від 01.03.2023 № 1-р(II)/2023, оцінюючи конституційність оспорюваного припису Закону № 113-IX, уважав, що хоча цей припис і не можна вважати індивідуальним актом права, яким ОСОБА_3 було звільнено з посади прокурора, він все ж має ознаки акта правозастосування, оскільки в ньому констатовано, що суб`єкт права на конституційну скаргу та всі інші прокурори «з дня набрання чинності цим Законом вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади». У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що аналіз конституційних норм у їх посутньому взаємозв`язку, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави для висновку, що Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні не є суб`єктом правозастосування та не повноважна ухвалювати акти права або в інший спосіб долучатись до правозастосування у процедурі призначення та звільнення певної особи або групи осіб із посад за винятком випадків, коли за Конституцією України Верховну Раду України наділено відповідними повноваженнями. З огляду на сучасні інституційне місце прокуратури в загальній системі правосуддя та функції прокурора в механізмі захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає, що дії та рішення органу законодавчої влади мають відповідати конституційним принципам, зокрема принципові поділу державної влади. Тому Верховна Рада України може втручатись в організацію та діяльність органів і посадових осіб загальної системи правосуддя лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією України, із урахуванням потреби в дотриманні незалежності прокурора, що є однією з гарантій неупередженого та ефективного здійснення ним своїх повноважень. Також Конституційний Суд України у цьому Рішенні зазначив, що оскільки Конституція України не містить припису, що наділяє Верховну Раду України повноваженням ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення ОСОБА_3 , іншого конкретного прокурора або всіх прокурорів із їхніх посад, зокрема у спосіб персонального попередження прокурора законом про можливе майбутнє звільнення, є підстави уважати, що оспорюваний припис Закону № 113-IX Верховна Рада України ухвалила за межами своїх конституційних повноважень. Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваний припис Закону № 113-IX є таким, що суперечить статті 6, частині другій статті 19, частині другій статті 85, частині другій статті 131-1 Конституції України. Крім того, Верховний Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами. У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у Рішенні від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024, оцінюючи конституційність пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, виходив із того, що приписи Конституції України та Закону № 1697-VII надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам. Конституційний Суд України зазначив, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону № 1697-VII) або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону № 1697-VII), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури. Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.12.2000 (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21 про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків: 1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України; 2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин. Схожих висновків щодо застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України, дійшов Верховний Суд у постанові від 04.06.2026 у справі № 280/2331/22, зокрема, з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX. Окрім того, у постанові Верховного Суду від 26.06.2026 у справі № 640/22579/19 до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 та ураховано Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22) та від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023(290/23) при вирішенні спору. У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , зокрема, указував, що його протиправно обмежили та позбавили трудових прав та гарантій, проголошених Конституцією України та міжнародними договорами, ратифікованими Україною та КЗпП України; про дискримінаційний характер Закону № 113-IX і порушення цим права на працю і засади рівності громадян, верховенства права, гарантованих статтями 8, 24, 43 Конституції України; про порушення положеннями пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX засад юридичної визначеності, як однієї зі складових принципів верховенства права та гарантій незалежності прокурора; про ігнорування вимог законодавства щодо проведення антидискримінаційної експертизи проєкту Закону України № 113-IX; що були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 Менська місцева прокуратура Чернігівської області не ліквідована, не перебуває в процесі припинення чи реорганізації, а також відсутнє відповідне рішення щодо скорочення кількості прокурорів; що особливості звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органів прокуратури врегульована статтею 60 Закону № 1697-VII, однак Законом № 113-IX було зупинено дію цієї статті до 01.09.2021; що відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону, суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що в силу положень пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, ураховуючи зайняття позивачем на момент набрання чинності Законом № 113-IX посади керівника Менської місцевої прокуратури Чернігівської області, з 25.09.2019 позивач є таким, що персонально попереджений у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII; що у випадку прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, такий прокурор підлягає звільненню Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII; оскільки, Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин, а тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення; до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правилу конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом № 1697-VII; системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення. Водночас суди попередніх інстанцій не урахували, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, згідно з вимогами частини четвертої статті 7 КАС України не застосовуються судом. Крім того, Верховний Суд зазначає, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд у постанові від 26.06.2026 у справі № 640/22579/19 у подібних правовідносинах, урахувавши, зокрема, Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), у якому зазначено, що оскільки Конституція України не містить припису, що наділяє Верховну Раду України повноваженням ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення ОСОБА_3 , іншого конкретного прокурора або всіх прокурорів із їхніх посад, зокрема у спосіб персонального попередження прокурора законом про можливе майбутнє звільнення, є підстави вважати, що оспорюваний припис Закону № 113-IX Верховна Рада України ухвалила за межами своїх конституційних повноважень, дійшов висновку, що судам необхідно надавати правову оцінку діям відповідача щодо дотримання процедури вивільнення позивача, зокрема в частині виконання обов`язків, передбачених статтею 49-2 КЗпП України щодо своєчасного попередження та пропонування наявних вакантних посад. За таких обставин суди попередніх інстанцій при вирішенні справи у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 23.12.2020 № 495к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Менської місцевої прокуратури та органів прокуратури в цілому не надали належної правової оцінки змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин, підставам та формулюванню причин звільнення позивача. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 341 КАС України. Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення позивача на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 29.12.2020 та зобов`язання Офісу Генерального прокурора нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, Верховний зазначає, що наразі не надається правова оцінка правомірності відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині, з огляду на те, що такі вимоги є похідними від вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача, для правильного вирішення якої необхідно установити вищевказані обставини. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України). Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 23.12.2020 № 495к про звільнення позивача з посади керівника Менської місцевої прокуратури та органів прокуратури в цілому, поновлення його на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 29.12.2020 та зобов`язання Офісу Генерального прокурора нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним Верховний Суд уважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, зазначені судові рішення у цій частині вимог - скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 у справі № 320/830/21 у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 23.12.2020 № 495к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Менської місцевої прокуратури та органів прокуратури в цілому, поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 29.12.2020 та зобов`язання Офісу Генерального прокурора нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу скасувати. Справу № 320/830/21 у цій частині вимог направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 у справі № 320/830/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк