Ухвала КАС ВС № 380/19054/25

УХВАЛА 03 липня 2026 року м. Київ справа №380/19054/25 адміністративне провадження № К/990/27742/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білак М.В., суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі №380/19054/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області щодо незарахування до вислуги років час роботи позивача в державних органах у разі переходу на службу в органи Бюро економічної безпеки України: з 19 червня 2020 року по 24 квітня 2023 року в органах прокуратури, з 25 квітня 2023 року по 26 червня 2024 року в органах Бюро економічної безпеки України, що становить 04 роки 00 місяці 07 днів; - зобов`язати Територіальне управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області прийняти рішення на користь позивача про зарахування останньому до вислуги років час роботи в державних органах у разі переходу на службу в органи Бюро економічної безпеки України: з 19 червня 2020 року по 24 квітня 2023 року в органах прокуратури, з 25 квітня 2023 року по 26 червня 2024 року в органах Бюро економічної безпеки України, що становить 04 роки 00 місяці 07 днів як такий, що відповідає абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та встановити позивачу станом на 17 вересня 2025 року вислугу років 26 років 04 місяці 25 днів. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2026 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області щодо незарахування позивачу до вислуги років періоди роботи на державній службі з 19 червня 2020 року по 24 квітня 2023 року в органах прокуратури, з 25 квітня 2023 року по 26 червня 2024 року в органах Бюро економічної безпеки України, що становить 04 роки 00 місяці 07днів, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ. Зобов`язано Територіальне управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області провести перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років періоди роботи на державній службі з 19 червня 2020 року по 24 квітня 2023 року в органах прокуратури, з 25 квітня 2023 року по 26 червня 2024 року в органах Бюро економічної безпеки України, що становить 04 роки 00 місяці 07 днів як такий, що відповідає абзацу 12 пункту 1 Постанови №393. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 16 червня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі №380/19054/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Як вбачається з рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання. За вказаних обставин, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Щодо посилання відповідача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі №380/19054/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Судді М.В. Білак Л.О. Єресько Ж.М. Мельник-Томенко