Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/19835/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19835/25 Головуючий в 1 інстанції: Хлімоненкова М.В. Дата і місце ухвалення: 20.02.2026р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі №420/19835/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці, потребу в якій встановлено довідкою ВЛК №2600 від 22.11.2023 року, з урахуванням фактично виплачених сум; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці, потребу в якій встановлено довідкою ВЛК №2600 від 22.11.2023 року, з урахуванням фактично виплачених сум. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що відсутність внесення змін до довідки військово-лікарської комісії №2600 від 22 листопада 2023 року унеможливлює виплату йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі, збільшеному до 100 000 грн за час перебування у відпустці для лікування після поранення. На думку апелянта, суд не врахував, що під час досудового врегулювання спору ним було отримано офіційні відповіді компетентних органів, зокрема 20 регіональної військово-лікарської комісії та військової частини НОМЕР_2 , з яких убачається, що питання визначення ступеня тяжкості травми не належить до повноважень регіональної ВЛК, а медичний заклад, який проводив військово-лікарську експертизу, підтвердив, що травма, зазначена у довідці ВЛК №2600 від 22 листопада 2023 року, за ступенем тяжкості відноситься до тяжких. Апелянт також зазначає, що чинне законодавство не передбачає механізму видачі нової довідки ВЛК або скасування раніше виданої довідки у випадку помилкового визначення ступеня тяжкості травми, а тому отримання відповідного висновку від військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 було єдиним можливим способом підтвердження належного ступеня тяжкості поранення. На його переконання, суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам, формально підійшов до їх дослідження та безпідставно відмовив у задоволенні позову, незважаючи на те, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, як цього вимагає частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв`язку із цим апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України та брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України. 02 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання позивач отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, у зв`язку із чим проходив стаціонарне лікування та подальшу медичну реабілітацію. 22 листопада 2023 року військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_2 позивачу видано довідку №2600, якою встановлено потребу у відпустці для лікування після поранення строком на 30 календарних днів. У зазначеній довідці ВЛК визначено діагноз: « ІНФОРМАЦІЯ_1 (02.09.2023) лівого передпліччя у вигляді посттравматичної невропатії лівого ліктьового нерву, зміцнілих рубців лівого передпліччя та лівої лопаткової ділянки з наявністю металевих уламків м`яких тканин лівого передпліччя, контрактури 4-5 пальців нейрогенного характеру з тимчасовим порушенням функції лівої верхньої кінцівки», а також зазначено, що відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 липня 2007 року №370, отримана травма належить до легких. Після проходження лікування позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі, збільшеному до 100 000 грн, за час перебування у відпустці для лікування після поранення. Разом із тим відповідач відмовив у здійсненні такої виплати, посилаючись на те, що довідкою ВЛК №2600 від 22 листопада 2023 року травму позивача віднесено до категорії легких, тоді як абзацом четвертим пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168 передбачено виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі лише військовослужбовцям, які перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії. Матеріалами справи також підтверджується, що у процесі досудового врегулювання спору позивач звертався до 20 регіональної військово-лікарської комісії та до Військової частини НОМЕР_2 щодо перегляду питання визначення ступеня тяжкості отриманої травми. Листом 20 регіональної ВЛК від 16 липня 2024 року №1854/5282 позивачу повідомлено, що питання встановлення або зміни ступеня тяжкості травми не належить до повноважень регіональної ВЛК та запропоновано звернутися до закладу охорони здоров`я, який проводив відповідний медичний огляд. У подальшому листом Військової частини НОМЕР_2 від 01 квітня 2025 року №555/10104 повідомлено, що за ступенем тяжкості травма, зазначена у довідці ВЛК №2600 від 22 листопада 2023 року, відноситься до тяжких. Вважаючи, що ненарахування та невиплата додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі за період перебування у відпустці для лікування після поранення порушує його право на належне грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100 000 грн, за час перебування у відпустці для лікування після поранення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 пов`язується із наявністю висновку військово-лікарської комісії про тяжкість отриманого поранення. Суд першої інстанції зазначив, що довідкою військово-лікарської комісії №2600 від 22 листопада 2023 року, на підставі якої позивачу було надано відпустку для лікування після поранення, встановлено, що отримана ним травма відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 липня 2007 року №370, відноситься до легких. При цьому суд дійшов висновку, що подальші листи 20 регіональної військово-лікарської комісії та Військової частини НОМЕР_2 не можуть вважатися належними документами, які змінюють або спростовують висновок військово-лікарської комісії, викладений у довідці №2600 від 22 листопада 2023 року, оскільки зазначена довідка у встановленому порядку не скасована, не змінена та залишається чинною. Саме тому питання визначення ступеня тяжкості отриманого військовослужбовцем поранення належить до виключної компетенції військово-лікарських комісій. При цьому адміністративний суд не вправі підміняти собою військово-лікарську комісію та самостійно визначати ступінь тяжкості поранення, однак має повноваження перевірити законність використання суб`єктом владних повноважень відповідного висновку ВЛК під час прийняття оскаржуваного рішення. Відтак, враховуючи відсутність у матеріалах справи належного висновку військово-лікарської комісії про тяжке поранення позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі за час перебування у відпустці для лікування після поранення та, як наслідок, відмовив у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, чи є вони обґрунтованими, тобто прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення (вчинення дії), а також чи відповідають іншим критеріям, визначеним зазначеною нормою. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на такого суб`єкта покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу реалізації позивачем права на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень, за час перебування у відпустці для лікування після поранення, а також з приводу правомірності відмови відповідача у нарахуванні та виплаті такої винагороди. Правові та організаційні засади державної політики у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, гарантії забезпечення належних умов для реалізації ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також порядок грошового забезпечення військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, а порядок виплати грошового забезпечення визначається Кабінетом Міністрів України та іншими нормативно-правовими актами. На виконання зазначених положень Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», якою, з метою додаткового матеріального стимулювання військовослужбовців під час дії воєнного стану, запроваджено виплату додаткової винагороди окремим категоріям осіб. Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим із них, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення таких заходів, її розмір збільшується до 100 000 гривень пропорційно часу такої участі. Крім того, абзацом четвертим пункту 1 Постанови №168 передбачено, що військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, зазначена додаткова винагорода виплачується у розмірі 100 000 гривень пропорційно часу перебування на такому лікуванні або у відповідній відпустці. З аналізу наведених положень Постанови №168 убачається, що необхідною умовою для виплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за час перебування у відпустці для лікування після поранення є одночасна наявність таких юридичних фактів: поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування військовослужбовця у відпустці для лікування; а також встановлення військово-лікарською комісією того, що відповідне поранення є тяжким. Отже, законодавець прямо пов`язує виникнення права на зазначену додаткову винагороду саме з наявністю висновку (постанови) військово-лікарської комісії про тяжкий характер отриманого поранення. Порядок проведення військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, визначення придатності до військової служби за станом здоров`я, встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), а також порядок прийняття й оформлення постанов військово-лікарських комісій регулюється Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі Положення №402). Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби, а також установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) із військовою службою. Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 військово-лікарські комісії приймають постанови, які оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії або протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Постанови ВЛК є обов`язковими до виконання та можуть бути відмінені або скасовані виключно штатними військово-лікарськими комісіями у випадках і порядку, визначених зазначеним Положенням. Отже, визначення характеру, ступеня тяжкості та причинного зв`язку поранення (контузії, травми, каліцтва) належить до виключної компетенції військово-лікарських комісій. Відтак суб`єкт владних повноважень, який здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення, так само як і адміністративний суд при здійсненні судового контролю, не наділений повноваженнями самостійно встановлювати зазначені обставини чи переоцінювати висновки військово-лікарської комісії за відсутності доказів їх скасування, відміни або перегляду у встановленому законодавством порядку. Водночас суд під час вирішення спору не позбавлений повноважень перевірити, чи правильно суб`єкт владних повноважень застосував відповідний висновок військово-лікарської комісії, чи врахував усі наявні у справі докази, а також чи дотримався вимог законодавства під час прийняття оскаржуваного рішення або вчинення відповідних дій (бездіяльності). Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу за результатами проходження військово-лікарської експертизи видано довідку військово-лікарської комісії від 22 листопада 2023 року №2600, відповідно до якої йому надано відпустку для лікування після поранення строком на 30 календарних днів. При цьому у зазначеній довідці прямо зазначено, що отримана позивачем травма відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 липня 2007 року №370, відноситься до легких. Матеріали справи не містять доказів того, що постанова ВЛК, оформлена довідкою від 22 листопада 2023 року №2600, була у встановленому Положенням №402 порядку скасована, відмінена або переглянута штатною військово-лікарською комісією. Посилання апелянта на лист Військової частини НОМЕР_2 від 01 квітня 2025 року №555/10104, яким повідомлено, що травма, зазначена у довідці ВЛК №2600 від 22 листопада 2023 року, за ступенем тяжкості належить до тяжких, не спростовує наведеного висновку суду першої інстанції. Колегія суддів виходить із того, що зазначений лист не є висновком (постановою) військово-лікарської комісії, прийнятим за результатами проведення військово-лікарської експертизи відповідно до вимог Положення №402, не містить рішення військово-лікарської комісії про зміну або перегляд раніше прийнятої постанови та не змінює зміст довідки військово-лікарської комісії від 22 листопада 2023 року №2600, яка залишається чинною. Сам по собі лист закладу охорони здоров`я чи військової частини, навіть якщо він містить відомості щодо ступеня тяжкості травми, не є документом, який відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 підтверджує наявність передбачених нею умов для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за час перебування військовослужбовця у відпустці для лікування після поранення. Такий документ не замінює висновок (постанову) військово-лікарської комісії та не породжує самостійних правових наслідків у сфері спірних правовідносин. Крім того, сам факт направлення такого листа не свідчить про прийняття військово-лікарською комісією нової постанови чи перегляд постанови, оформленої довідкою ВЛК №2600 від 22 листопада 2023 року. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент надання позивачу відпустки для лікування після поранення та здійснення відповідачем нарахування грошового забезпечення єдиним належним документом, який визначав ступінь тяжкості отриманої позивачем травми, була довідка військово-лікарської комісії від 22 листопада 2023 року №2600, відповідно до якої травму віднесено до легких, а тому передбачені Постановою Кабінету Міністрів України №168 підстави для виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі були відсутні. Інше тлумачення положень Постанови №168 фактично означало б можливість заміни висновку військово-лікарської комісії іншими документами, що суперечило б визначеному законодавцем порядку підтвердження права військовослужбовця на відповідну соціальну гарантію. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що чинним законодавством не передбачено процедури внесення змін до довідки військово-лікарської комісії або видачі нової довідки у разі виявлення помилки при визначенні ступеня тяжкості травми, а відтак лист Військової частини НОМЕР_2 від 01 квітня 2025 року №555/10104 є єдиним можливим документом, який підтверджує тяжкість отриманого позивачем поранення. Сам по собі факт відсутності спеціальної процедури внесення змін до довідки військово-лікарської комісії не може бути підставою для неврахування вимог Постанови Кабінету Міністрів України №168, яка прямо пов`язує виникнення права на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн саме з перебуванням військовослужбовця у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Таким чином, законодавець визначив не лише умови виникнення права на відповідну виплату, а й належний документ, яким підтверджується наявність цих умов. За відсутності такого документа суд не вправі прирівнювати інші документи до висновку (постанови) військово-лікарської комісії або підміняти собою компетентний орган, до повноважень якого належить проведення військово-лікарської експертизи. Колегія суддів враховує, що у цій справі довідкою військово-лікарської комісії від 22 листопада 2023 року №2600, яка є чинною та не скасована (не змінена) у встановленому порядку, отриману позивачем травму віднесено до легких. Матеріали справи не містять доказів прийняття військово-лікарською комісією нової постанови або перегляду зазначеного висновку. За таких обставин лист Військової частини НОМЕР_2 від 01 квітня 2025 року №555/10104 не може розглядатися як документ, що замінює висновок військово-лікарської комісії чи змінює її постанову, а відтак не створює самостійних правових підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, відмовляючи у нарахуванні та виплаті позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі, діяв на підставі чинної довідки військово-лікарської комісії від 22 листопада 2023 року №2600, яка містила висновок про віднесення отриманої позивачем травми до категорії легких, а тому правильно застосував положення Постанови Кабінету Міністрів України №168. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, у спосіб, визначений законом, а позивачем не доведено наявності передбачених Постановою Кабінету Міністрів України №168 юридичних фактів, з якими законодавець пов`язує виникнення права на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, дослідженими судом, з наданням оцінки всім доводам учасників справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди апелянта з наданою судом оцінкою встановлених обставин справи та власного тлумачення норм матеріального права, що саме по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, визначених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України. За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі №420/19835/25 підлягає залишенню без змін. Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні. Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі №420/19835/25 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук