Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/9614/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 р. Справа № 520/9614/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої К.В., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/9614/25 за позовом Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення штрафу, ВСТАНОВИВ: І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування. Головне управління Держпродспоживслужби в Волинській області (далі позивач, ГУ Держпродспоживслужби в Волинській області) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач, ФОП ОСОБА_1 ), в якому просило суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету штраф за порушення законодавства про рекламу в розмірі 6783,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12 лютого 2025 року посадовою особою Головного управління прийнято рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №15, відповідно до якого за неможливість встановлення вартості розповсюдженої реклами, з порушенням порядку розповсюдження та розміщення реклами, відповідно до вимог частини 2, частини 7 статті 27 Закону України «Про рекламу», накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 5083,00 грн. Крім того, за порушення законодавства про рекламу шляхом неподання інформації про вартість розповсюдженої реклами та інформації, передбаченої частиною 2 статті 26 Закону України «Про рекламу», 04 березня 2025 року посадовою особою Головного управління прийнято рішення №21 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 1700,00 грн. Вищевказані рішення про накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу направлені відповідачу також листами «Про результати розгляду матеріалів справи» № 05.04-06/983 від 14.02.2025 - поштове відправлення (рекомендований лист з повідомленням про вручення) за номерами: № 4301600090962 та № 4301600090946, «Про результати розгляду матеріалів справи» № 05.04-06/1718 від 05.03.2025 - поштове відправлення (рекомендований лист з повідомленням про вручення) за номерами: № 4301000027329 та № 4301000027345. Проте, станом на дату подачі позову відповідача не сплатив штрафи у добровільному порядку, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 адміністративний позов задоволено: ухвалено стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету штраф за порушення законодавства про рекламу в розмірі 6783 (шість тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 00 коп. Ухвалюючи судове рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що питання правомірності застосування адміністративно-господарських санкцій не може бути предметом доказування у цій справі, оскільки рішення суб`єкта владних повноважень, яким такі санкції застосовані, не є предметом спору, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду цієї справи здійснювати його правовий аналіз. Зважаючи, що відповідач не надав відзив на позов, доказів, що свідчили б про сплату суми штрафних санкцій або ж спростовували доводи позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області. ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 по справі №520/9614/25 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив питання наявності/відсутності у позивача повноважень щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) та відповідно накладення фінансових санкцій (штрафів) у спірних правовідносинах. Відповідач дійсно не звертався з позовом про оскарження рішень Держпродспоживслужби №15 від 12.02.2025 та №21 від 04.03.2025 (ні шляхом подачі зустрічного позову, ні шляхом подачі позову в іншому провадженні), скориставшись своїм правом на подачу відзиву у цій справі, і, як зазначено вище, керуючись принципом змагальності сторін і диспозитивності, обґрунтовано сподівався на офіційному з`ясуванню всіх обставин у цій справі. Також скаржник зазначає про необґрунтованість доводів позивача про те, що здійснення контролю щодо захисту прав споживачів реклами не є заходом державного контролю господарської діяльності та не підпадає під дію Закону України №877-V. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 22.06.2022 у справі №810/3148/17 , №826/24133/15 від 23.09.2021 у справі щодо поширення Закону №877-V на правовідносини у сфері контролю реклами та накладення штрафу за порушення Закону №270/96-ВР. ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи. 18.05.2026 судом отримано відзив Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що Держпродспоживслужба та її територіальні органи здійснюють контроль за розповсюдженням саме інформації (чи відповідає вона вимогам Закону України «Про рекламу»), а не перевіряють господарську діяльність рекламодавців, розповсюджувачів та виробників реклами. Вважає помилковими твердження апелянта, що здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу регулюється нормами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Предметом розгляду у даній справі було саме стягнення суми штрафу на підставі чинних рішень Головного управління, а не перевірка їх правомірності по суті. Апелянт не скористався наданим законом правом на оскарження рішень, допустив їх набрання чинності та фактично погодився з їх існуванням як актів індивідуальної дії, що породжують відповідні правові наслідки. Посилання апелянта на обґрунтовані сподівання не ґрунтуються на нормах процесуального права. Суд першої інстанції не обмежився формальним посиланням на факт неоскарження рішень Головного управління, а дослідив належні та допустимі докази у справі, перевірив дотримання Головним управлінням процедури звернення до суду та встановив наявність правових підстав для стягнення штрафу. Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження в електронній формі до електронного кабінету учасника справи. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. V. Обставини, встановлені судом. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13 січня 2025 року до Головного управління надійшло Подання від Комунального підприємства «Луцькреклама» щодо розповсюдження зовнішньої реклами у місті Луцьку на вул. Винниченка, 24 (розміщений щит на фасаді будинку) без відповідного дозволу на таке розміщення. 19 грудня 2024 року інспекторами відділу контролю за розміщенням реклами в м. Луцьку Комунального підприємства «Луцькреклама» складено Акт № 86 виявлення порушення Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , яким засвідчено факт відсутності дозволу на розміщення зовнішньої реклами: «ОПТИКА безкоштовна комп`ютерна діагностика зору*самолікування може бути шкідливим для вашого здоров`я* перед застосуванням медичного виробу необхідно проконсультуватися з лікарем» на вул. Винниченка, 24 у місті Луцьку (ст. 16 п.1 Закону України "Про рекламу"). Надалі відповідачем сформовано вимогу №122 від 25.12.2024 «Про усунення порушень Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади», якою запропоновано відповідачу у триденний термін усунути зазначену у вимозі порушення шляхом демонтажу рекламної конструкції. Зазначену вимогу надіслано на поштову адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення. Головним управлінням Держпродспоживслужби у Волинській області сформовано протокол №16 від 14.01.2025 «Про порушення законодавства про рекламу», в якому зазначено, що під час здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу щодо захисту прав споживачів реклами, в ході розгляду повідомлення про порушення від КП «Луцькреклама», встановлено: недотримання суб`єктом реклами Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003. ФОП ОСОБА_1 не виконала вимоги органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, щодо усунення порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами у визначений строк. У місті по АДРЕСА_1 розповсюджено зовнішню рекламу без відповідного дозволу на розміщення. Щит на фасаді будинку такого змісту: «ОПТИКА безкоштовна комп`ютерна діагностика зору* самолікування може бути шкідливим для вашого здоров`я* перед застосуванням медичного виробу необхідно проконсультуватися з лікарем». Така реклама розповсюджується з ознаками порушення вимог частини 1 статті 16 Закону України «Про рекламу». Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Суб`єкт реклами: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , місце здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_1 . 15.01.2025 інспекторами Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області сформовано Вимогу №05.04-06/289 у порядку ч.2 ст. 26 Закону України «Про рекламу», якою було запрошено ФОП ОСОБА_1 або уповноваженого представника на розгляд справи про порушення законодавства про рекламу на 12.02.2025 об 11:00 год. в приміщенні Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області. Вищевказані протокол №16 від 14.01.2025 та вимога від 15.01.2025 №05.04-06/289 направлялися на поштову адресу відповідача за місцем здійснення господарської діяльності рекомендованою кореспонденцією. 12 лютого 2025 року посадовою особою Головного управління прийнято рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №15, згідно якого, за неможливість встановлення вартості розповсюдженої реклами з порушенням порядку розповсюдження та розміщення реклами, відповідно до вимог частини 2, частини 7 статті 27 Закону України «Про рекламу» накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 299 неоподаткованим мінімумів громадян, що становить 5083,00 грн. Вказане рішення про накладення штрафу супровідним листом направлялося на поштову адресу відповідача за місцем здійснення господарської діяльності рекомендованою кореспонденцією та нею отримано 10.03.2025, що підтверджено даними роздруківки офіційного сайту "Укрпошти". Крім того, 04 березня 2025 року посадовою особою Головного управління прийнято рішення №21 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн., за неподання інформації про вартість розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами, та/або вартість розповсюдженої реклами відповідно до вимог ч.6 ст.27 Закону України «Про рекламу». Вказане рішення про накладення штрафу супровідним листом направлялося на поштову адресу відповідача за місцем здійснення господарської діяльності рекомендованою кореспонденцією та нею особисто отримано 11.03.2025, що підтверджено підписом в повідомленні про вручення поштового відправлення. Посилаючись на те, що відповідач штрафні санкції у добровільному порядку не сплатив, позивач звернувся до суду з цим позовом. VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до підпункту 1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 (надалі - Положення №667), Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), з контролю за цінами, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування. Пунктом 7 Положення № 667 передбачено, що Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи. Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, є Закон України вiд 03.07.1996 № 270/96-ВР «Про рекламу» (далі Закон №270/96-ВР). Згідно з пунктами 15, 18, 19 частини першої статті 1 вказаного Закону: - реклама - інформація про особу, ідею та/або товар, розповсюджена за грошову чи іншу винагороду або з метою самореклами в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена, щоб сформувати або підтримати у прямий (пряма реклама, телепродаж) або непрямий (спонсорство, розміщення товару (продакт-плейсмент) спосіб обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес щодо таких особи, ідеї та/або товару; - рекламні засоби - це засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача; - розповсюджувач реклами - це особа, яка здійснює розповсюдження реклами. Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 270/96-ВР відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть: 1) рекламодавці, винні у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами; у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом; у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами та у замовленні розповсюдження реклами (у тому числі користувацького контенту, який визнається рекламою), в якій не дотримано встановлені законом вимоги щодо її змісту; у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно; 2) виробники реклами, винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами; 3) розповсюджувачі реклами, винні у порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами. За змістом частини четвертої статті 27 Закону № 270/96-ВР центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, за поданням державних органів, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері, а також крім тих, які віднесено до компетенції Національного банку України або Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, накладає штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за процедурою, визначеною Законом України «Про адміністративну процедуру», на: - рекламодавців за вчинення дій, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, - у розмірі п`ятикратної вартості розповсюдженої реклами; - виробників реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, - у розмірі п`ятикратної вартості виготовлення реклами; - розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, - у розмірі п`ятикратної вартості розповсюдження реклами. Згідно з частиною п`ятої статті 27 Закону № 270/96-ВР вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов`язкових платежів), які встановлені Податковим кодексом України. Положеннями частини сьомої статті 27 Закону № 270/96-ВР передбачено, що у разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Механізм накладення Держпродспоживслужбою та її територіальними органами на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами штрафів за порушення законодавства про рекламу визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693). Відповідно до пунктів 2, 5, 6, 16-20 Порядку №693 підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (далі - справа) та накладення штрафу є протокол, що складається посадовими особами Держпродспоживслужби або її територіальних органів. Уповноважена особа з урахуванням положень статті 32 Закону України «Про адміністративну процедуру» повідомляє суб`єкту реклами про дату, час та місце розгляду справи поштовим відправленням, технічними засобами електронних комунікацій або шляхом вручення повідомлення суб`єкту реклами або його представнику, якщо суб`єкт реклами сповістив уповноважену особу про відповідне уповноваження свого представника на отримання повідомлень, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої особи, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі наявності підстав для накладення штрафу за результатами розгляду справи уповноважена особа приймає рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу. Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу оформлюється у двох примірниках, один з яких залишається в уповноваженої особи, що розглядала справу, другий - вручається суб`єкту реклами або його представникові, про що на першому примірнику такого рішення робиться відповідна позначка, засвідчена підписом суб`єкта реклами або його представника. У разі розгляду справи без участі суб`єкта реклами або його представника рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу надсилається суб`єкту реклами поштовим відправленням, технічними засобами електронних комунікацій протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У разі відсутності підстав для накладення штрафу уповноважена особа письмово повідомляє про це суб`єкту реклами поштовим відправленням, технічними засобами електронних комунікацій або шляхом вручення повідомлення суб`єкту реклами або його представнику. Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу набирає чинності з дня вручення його суб`єкту реклами або його представнику. Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу може бути оскаржено в адміністративному порядку, передбаченому Законом України «Про адміністративну процедуру», або у судовому порядку. Не сплачений у добровільному порядку штраф стягується в установленому законодавством порядку (пункт 22 Порядку №693). Отже, штрафні санкції до порушників законодавства про рекламу застосовуються на підставі рішення Держпродспоживслужби, яке приймається за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про рекламу, підставою для початку розгляду якої, у свою чергу, є протокол про порушення законодавства про рекламу. Сума штрафної санкції, визначена за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про рекламу, після закінчення строку на оскарження підлягає сплаті до державного бюджету. Водночас не сплачені у добровільному порядку штрафні санкції за правопорушення законодавства про рекламу підлягають стягненню з винних осіб у судовому порядку. Як свідчать встановлені обставини справи, Головним управлінням Держпродспоживслужби у Волинській області сформовано протокол №16 від 14.01.2025 «Про порушення законодавства про рекламу», в якому зазначено, що під час здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу щодо захисту прав споживачів реклами, в ході розгляду повідомлення про порушення від КП «Луцькреклама», встановлено недотримання суб`єктом реклами Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003. Так, ФОП ОСОБА_1 не виконала вимоги органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, щодо усунення порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами у визначений строк. У місті по АДРЕСА_1 розповсюджено зовнішню рекламу без відповідного дозволу на розміщення. Щит на фасаді будинку такого змісту: «ОПТИКА безкоштовна комп`ютерна діагностика зору* самолікування може бути шкідливим для вашого здоров`я* перед застосуванням медичного виробу необхідно проконсультуватися з лікарем». Така реклама розповсюджується з ознаками порушення вимог частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу», відповідно до якої Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Враховуючи, що порушення відповідачем не були усунені, 12 лютого 2025 року посадовою особою Головного управління прийнято рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №15, згідно якого, за неможливість встановлення вартості розповсюдженої реклами з порушенням порядку розповсюдження та розміщення реклами, відповідно до вимог частини 2, частини 7 статті 27 Закону України «Про рекламу» накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 299 неоподаткованим мінімумів громадян, що становить 5083,00 грн. Крім того, 04 березня 2025 року посадовою особою Головного управління прийнято рішення №21 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн., за неподання інформації про вартість розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами, та/або вартість розповсюдженої реклами відповідно до вимог ч.6 ст.27 Закону України "Про рекламу". Колегія суддів звертає увагу, що рішення ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області №15 від 12.02.2025 та №21 від 04.03.2025 не є предметом розгляду даної справи, а тому посилання апелянта на порушення порядку їх прийняття відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки такі обґрунтування можуть бути предметом перевірки виключно у справі про оскарження таких рішень суб`єкта владних повноважень в судовому порядку. Разом з тим, жодних доказів оскарження рішень ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області №15 від 12.02.2025 та №21 від 04.03.2025 в адміністративному чи судовому порядку матеріали справи не містять. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що під час розгляду справи про стягнення добровільно несплачених штрафних санкцій суди не вправі перевіряти правомірність рішень про накладення таких штрафних санкцій, натомість предметом перевірки у таких справах може бути виключно дотримання суб`єктом владних повноважень порядку звернення до суду із відповідним позовом про стягнення таких фінансових санкцій. Щодо доводів апелянта про те, що Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області не має правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки Держпродспоживслужби діє як суб`єкт владних повноважень, наділений Законом України «Про рекламу» та Порядком № 693 функціями контролю за дотриманням законодавства України про рекламу та, відповідно, правом на звернення до суду з позовом про примусове стягнення штрафу за порушення законодавства про рекламу. Аналогічних висновків у подібних спірних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі № 812/1234/18 та Верховний Суд у постановах від 29.11.2022 у справі № 240/401/19, від 23.12.2022 у справі № 640/19933/21, від 01.02.2023 у справі № 260/2284/21 та від 01.05.2023 у справі № 520/17777/21. Суд апеляційної інстанції наголошує, що з моменту пред`явлення цього позову до Харківського окружного адміністративного суду відповідач не скористалась правом подання зустрічного позову або пред`явленням до суду позову окремо про оскарження рішень про застосування штрафів, а отже є правильними висновки суду першої інстанції про задоволення позову про стягнення сум штрафу, оскільки рішення ГУ Держпродспоживслужби в Волинській області не були оскаржені або скасовані у порядку, встановленому законом, а сума штрафів не сплачена добровільно. Крім того, апелянт посилається на висновки Верховного Суду у постановах від 23.09.2021 у справі №826/24133/15, від 22.06.2022 у справі №810/3148/17, відповідно до яких діяльність відповідача з контролю за додержанням законодавства про рекламу є видом державного нагляду (контролю), на яку поширюється дія Закону України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 07.04.2025 у справі №280/275/24, в якій досліджувалось питання застосування Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» при реалізації територіальним органом Держпродспоживслужби владних управлінських функцій, які полягають у дотриманні суб`єктами господарювання законодавства про рекламу. Так, Верховний Суд зауважив, що контроль за дотриманням законодавства про рекламу не є заходом державного нагляду (контролю) у розумінні Закону №877-V. Якщо орган контролю вимагає документи, що виходять за межі рекламного матеріалу, така перевірка набуває ознак заходу державного нагляду в розумінні Закону №877-V і має супроводжуватися дотриманням його процедур. З матеріалів справи встановлено, що шляхом здійснення фотофіксації, посадовими особами ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області встановлено факт розповсюдження зовнішньої реклами без відповідного дозволу на розміщення. Так, щит на фасаді будинку такого змісту: «ОПТИКА безкоштовна комп`ютерна діагностика зору* самолікування може бути шкідливим для вашого здоров`я* перед застосуванням медичного виробу необхідно проконсультуватися з лікарем». У зв`язку з виявленням порушення вимог частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу» відповідач сформував вимогу, якою встановив строк для усунення порушень шляхом демонтажу рекламної конструкції. Тобто, відповідач під час здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу не виходив за межі відповідного рекламного матеріалу, внаслідок чого відсутні ознаки заходу державного нагляду в розумінні Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» такої перевірки. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №15 від 12.02.2025 та №21 від 04.03.2025 відповідачем у визначені у ньому строки не оскаржено, штраф у добровільному порядку не сплачений, а факт вчинення правопорушень, відповідальність за які передбачена статтею 27 Закону України «Про рекламу», підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36). Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують. Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 по справі №520/9614/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя К.В. Мінаєва Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко