Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/1569/26

Головуючий І інстанції: Пасечнік О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 р. Справа № 520/1569/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/1569/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні ді, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган), в якому просив суд: - визнати результати перевірки, проведеної Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області в Міській поліклініці №26 з 10 по 13 листопада 2025 року протиправними, такими, що суперечать Додаткам №1 та №2 до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, та скасувати рішення про неправомірність оформлення медичного висновку з тимчасової непрацездатності; - зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області нарахувати та виплатити допомогу з тимчасової непрацездатності згідно з листком непрацездатності №18576231-2034356576-1; - стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди у розмірі 9447 грн 40 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що виплати за листом непрацездатності були нараховані бухгалтерією інституту, проте обласне управління Пенсійного фонду України у Харківській області відмовилося оплачувати даний лист непрацездатності у сумі 9447 грн 40 коп. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області з 10 по 13 листопада 2025 року була проведена перевірка обґрунтованості видачі та продовження Міською поліклінікою №26 листка непрацездатності № 18576231-2034356576-1, в результаті якої відповідачем було зроблено висновок, що зазначений листок непрацездатності видано необґрунтовано та медичний висновок про тимчасову непрацездатність оформлено «з порушенням пункту 13 розділу II та пункту 13 розділу III Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066 (із змінами)». Вважає результати проведеної відповідачем перевірки необґрунтованими, які спрямовані на умисне порушення прав позивача користуватися належною пільгою на оплату лікарняного листа на весь період санаторно-курортного лікування з урахуванням часу на проїзд. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 відмовлено в задоволенні адміністративний позову. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що суд надав перевагу Наказу МОЗ № 1066 над спеціальним Законом № 796-ХІІ. Позивач наголошує, що як ліквідатор ЧАЕС 1 категорії, має пряме право на оплату лікарняного на весь період санаторного лікування. Вважає, що судом зроблено помилковий висновок щодо статусу «лікуючого лікаря». Суд визнав лікарняний «необґрунтованим», бо його видав лікар поліклініки, проте лікар ОСОБА_2 є лікуючим лікарем позивача вже 11 років (з 2014 р.), що повністю відповідає п. 13 розд. III Наказу № 1066. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, посвідчення НОМЕР_1 , інвалідом війни 2 групи, посвідчення НОМЕР_2 . Медичний висновок про тимчасову непрацездатність № 18576231-2034356576-1 (з 4.09.2025 по 23.09.2025 ) було оформлено сімейним лікарем ОСОБА_2 згідно придбаної путівки з 05.09.2025 по 22.09.2025. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області була проведена перевірка обґрунтованості видачі та продовження листка непрацездатності № 18576231-2034356576-1, в результаті якої відповідачем було зроблено висновок, що зазначений листок непрацездатності сформовано з порушенням пункту 13 розділу ІІ та пункту 13 розділу III Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066 (із змінами). Не погоджуючись з результатами перевірки, проведеної Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області в Міській поліклініці №26, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, посилавшись на ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про необґрунтованість позову. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України). Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ). Відповідно до статті 1 Законом України № 796-XII, цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. Пунктом 16 частини першої статті 20 Закону № 796-ХII передбачено, що особи, яких віднесено до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право на одержання лікарняного листка на весь період лікування в санаторіях і спеціалізованих лікувальних закладах з урахуванням часу проїзду туди й назад, з виплатою допомоги по державному соціальному страхуванню незалежно від того, ким і за чий рахунок видано путівку. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.99 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України. Правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Уповноважений орган управління є держателем та адміністратором електронного реєстру листків непрацездатності як складової частини реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1105-XIV основними завданнями уповноваженого органу управління та його територіальних органів є: 1) реалізація державної політики у сферах соціального страхування; 2) здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону; 3) профілактика нещасних випадків; 4) проведення перевірки обґрунтованості видачі, продовження листків непрацездатності і документів, що є підставою для їх формування, на базі інформації з електронних систем та реєстрів; 5) здійснення контролю за використанням страхувальниками та застрахованими особами страхових коштів. Частиною 2 ст. 5 Закону № 1105-XIV встановлено, що уповноважений орган управління та його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань: 1) здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами в межах коштів соціального страхування, затверджених Кабінетом Міністрів України, управління майном; 2) проводять розслідування страхових випадків, перевірку обґрунтованості видачі, продовження листків непрацездатності та документів, що є підставою для їх формування, на базі інформації з електронних систем та реєстрів; 3) здійснюють заходи з профілактики страхових випадків; 4) забезпечують функціонування інформаційно-аналітичної системи соціального страхування; 5) забезпечують електронну інформаційну взаємодію інформаційно-комунікаційної системи соціального страхування з інформаційно-комунікаційними системами центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, охорони здоров`я, реалізацію державної податкової політики та з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, формування та реалізацію державної фінансової політики, державної політики з питань державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної політики у сферах освіти і науки, формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, для виконання покладених на них функцій і завдань, визначених законодавством; 6) здійснюють контроль за використанням страхових коштів, перевірку правильності їх використання страхувальниками із застосуванням ризик-орієнтованих підходів, контроль за веденням і достовірністю обліку та звітності щодо їх надходження та використання, застосовують у встановленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи; 7) беруть участь у проведенні наукових досліджень з питань соціального страхування, вивчають міжнародний досвід з метою запровадження інноваційних форм соціального страхування, виступають замовником проведення наукових досліджень, розроблення методичного забезпечення; 8) беруть участь у здійсненні міжнародного співробітництва для розв`язання проблем та обміну досвідом у сфері соціального страхування; 9) здійснюють інші функції, передбачені цим Законом. Пунктами 1-4 ч. 2 ст. 6 Закону № 1105-XIV передбачено, що уповноважений орган управління та його територіальні органи зобов`язані: 1) забезпечувати фінансування та здійснення страхових виплат, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 2) здійснювати контроль за дотриманням порядку використання страхувальником страхових коштів; 3) вживати заходів для раціонального використання страхових коштів; 4) контролювати правильність витрат за соціальним страхуванням, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань соціального страхування. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 1105-XIV роботодавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид страхових виплат та надання соціальних послуг згідно з цим Законом; під час перевірки правильності використання страхових коштів та достовірності поданих роботодавцем даних надавати посадовим особам уповноваженого органу управління необхідні документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірки; допускати посадових осіб уповноваженого органу управління для здійснення перевірок правильності використання страхових коштів, контролю за веденням і достовірністю обліку та звітності щодо їх надходження та використання за наявності направлення та/або наказу про перевірку та посвідчення осіб. Згідно ст. 12 Закону № 1105-XIV право на страхові виплати за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 1105-XIV за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види страхових виплат: допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків: тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Частиною 1 ст. 16 Закону № 1105-XIV встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності не надається: 1) у разі одержання застрахованою особою травми або її захворювання при вчиненні нею кримінального правопорушення; 2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров`ю з метою ухилення від роботи чи інших обов`язків або симуляції хвороби; 3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; 4) за час примусового лікування, призначеного за судовим рішенням; 5) у разі тимчасової непрацездатності у зв`язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або дій, пов`язаних із таким сп`янінням; 6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв`язку з навчанням; 7) за період тимчасової непрацездатності, зазначений у листку непрацездатності, визнаному необґрунтованим. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 22 Закону № 1105-XIV страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності). Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням особливостей для страхових випадків, передбачених абзацом третім частини третьої статті 36 цього Закону. Рішення про призначення страхової виплати приймається страхувальником або уповноваженими ним особами. Страхувальник або уповноважені ним особи здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю здійснення страхових виплат, приймають рішення про відмову в призначенні або припинення страхових виплат (повністю або частково), розглядають підставу і правильність видачі документів, які є підставою для надання страхових виплат. Частиною 1 ст. 26 Закону № 1105-XIV встановлено, що фінансування страхувальників для надання страхових виплат за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України. Підставою для фінансування страхувальників територіальними органами уповноваженого органу управління є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами. Територіальні органи уповноваженого органу управління здійснюють фінансування страхувальників протягом трьох робочих днів після надходження заяви-розрахунку, поданої в електронній або паперовій формі. У разі якщо сума отриманих страхувальником від територіальних органів уповноваженого органу управління страхових коштів перевищує фактичні витрати на надання страхових виплат, невикористані страхові кошти повертаються до територіального органу уповноваженого органу управління, що здійснив фінансування, протягом трьох робочих днів. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону № 1105-XIV перевірка листків непрацездатності проводиться особами, уповноваженими правлінням Пенсійного фонду України на проведення перевірок обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності. Порядок здійснення особами, уповноваженими на проведення перевірок обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності, затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. п. 2 п. 2 "Порядку організації ведення Електронного реєстру листків непрацездатності та надання інформації з нього", затвердженого 17.04.2019 постановою Кабінету Міністрів України № 328, листок непрацездатності - сформований (виданий) програмними засобами Реєстру на підставі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, і зареєстрований за єдиним реєстраційним номером листка непрацездатності у Реєстрі електронний документ, що є підставою для звільнення від роботи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Порядок видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності, затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України 17.06.2021 № 1234, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.07.2021 за №890/36512 (далі Порядок № 1234) (станом на день формування листків непрацездатності). Відповідно до пункту 3 Розділу І Порядку № 1234 обов`язковими реквізитами листка непрацездатності як електронного документа є єдиний реєстраційний номер листка непрацездатності, спеціально призначений для таких цілей кваліфікований електронний підпис або удосконалений електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», відомості запису про тимчасову непрацездатність: про тимчасово непрацездатну особу, про випадок тимчасової непрацездатності. Згідно пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 1234 листок непрацездатності формується в Реєстрі на підставі інформації про медичний висновок (медичні висновки) у разі ідентифікації пацієнта як застрахованої особи в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Під час формування листка непрацездатності враховується інформація про основне місце роботи застрахованої особи, визначене за даними повідомлення про прийняття працівника на роботу. Сформований листок непрацездатності надсилається страхувальникам, з якими застрахована особа перебуває у трудових відносинах (за основним місцем роботи та за сумісництвом) через кабінет страхувальника на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України. Листок непрацездатності може мати в Реєстрі такі статуси: закритий; готовий до сплати (виданий); помилково сформований; недійсний; оплачений. Із наведеного вище вбачається, що листок непрацездатності формується в реєстрі автоматично на підставі інформації про медичний висновок (медичні висновки), що вноситься лікарем. Тож листок непрацездатності є підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, якщо він виданий лікарем, який наділений правом видачі таких листків (лікуючим лікарем закладу охорони здоров`я незалежно від форми власності або лікарем, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець), містить всі необхідні реквізити (прізвище лікаря, який видав ЛН, підпис та печатку лікаря, печатку закладу охорони здоров`я "Для листків непрацездатності" тощо). Із зазначеного видно, що допомога по тимчасовій непрацездатності не надається за період тимчасової непрацездатності, зазначений у листку непрацездатності, визнаному необґрунтованим. При цьому, перевірка листків непрацездатності проводиться особами, уповноваженими правлінням Пенсійного фонду України на проведення перевірок обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності. Порядок здійснення особами, уповноваженими на проведення перевірок обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності, затверджується Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2023 № 185 затверджено Порядок проведення особами, уповноваженими правлінням Пенсійного фонду України, перевірок обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності (далі- Порядок № 185). Відповідно до п. 1 даного Порядку визначено, що метою перевірки листків непрацездатності є здійснення контролю за обґрунтованістю формування (видачі) листків непрацездатності, медичних висновків про тимчасову непрацездатність (далі - медичні висновки). Перевірка листків непрацездатності проводиться уповноваженими посадовими особами територіального органу Пенсійного фонду України та/або уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України. Згідно п. 10, 14, 15, 16, 17 Порядку № 185 під час проведення перевірки листків непрацездатності уповноважена посадова особа територіального органу Пенсійного фонду України перевіряє відомості, що містяться в електронному реєстрі листків непрацездатності. Повідомлення про перевірку медичного висновку протягом одного робочого дня надсилається територіальним органом Пенсійного фонду України через електронну систему охорони здоров`я з обов`язковим зазначенням інформації про: підставу для проведення перевірки відповідно до пункту 5 цього Порядку; предмет перевірки; унікальний ідентифікатор пацієнта в Реєстрі пацієнтів в електронній системі охорони здоров`я; номери медичних висновків, що підлягають перевірці. Результати перевірки листка непрацездатності зазначаються уповноваженою посадовою особою територіального органу Пенсійного фонду України у довідці про перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності (далі - довідка про перевірку). Форма довідки про перевірку затверджується правлінням Пенсійного фонду України. У довідці про перевірку містяться такі дані: дата підписання довідки про перевірку (число, місяць, рік); номер довідки про перевірку; єдиний (єдині) реєстраційний (реєстраційні) номер (номери) листка (листків) непрацездатності, перевірка якого (яких) проводилася; підстави для проведення перевірки відповідно до пункту 5 цього Порядку; відомості про документи, на підставі яких сформований листок непрацездатності (у разі проведення їх перевірки); результати проведення перевірки документів, на підставі яких сформований листок непрацездатності (у разі наявності); інформація про уповноважену посадову особу територіального органу Пенсійного фонду України, яка проводила перевірку (власне ім`я, прізвище, найменування посади); строк проведення перевірки; зміст порушення (за наявності), період, в якому вчинено порушення, документи та/або обґрунтування, що підтверджують факт порушення; підсумкова оцінка перевірки листка непрацездатності, яка зазначається у форматі "обґрунтовано"/"не обґрунтовано"; підпис уповноваженої посадової особи територіального органу Пенсійного фонду України, яка проводила перевірку (власне ім`я, прізвище, найменування посади). Будь-які виправлення та доповнення в довідці про перевірку після її підписання не допускаються. Уповноважена посадова особа територіального органу Пенсійного фонду України на підставі довідки про перевірку вносить до автоматизованої інформаційно-аналітичної системи Пенсійного фонду України дані про результати такої перевірки. Довідка про перевірку надсилається суб`єкту звернення та безпосередньо керівнику (уповноваженій особі) суб`єкта господарювання рекомендованим листом з повідомленням про вручення та/або за допомогою електронного зв`язку (зокрема через електронний кабінет чи іншу інформаційну систему, користувачами якої є відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України та суб`єкт господарювання) протягом трьох робочих днів з дати формування довідки. Із процитованого слідує, що результати перевірки листка непрацездатності зазначаються уповноваженою посадовою особою територіального органу Пенсійного фонду України у довідці про перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності. Форма довідки про перевірку затверджується правлінням Пенсійного фонду України. З матеріалів справи вбачається, що Інститут енергетичних машин і систем ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України листом від 29.10.2025 №52/411 адресованим Начальнику ГУ ПФУ в Харківській області просить надати відповідь щодо обґрунтованості видачі листка непрацездатності №18576231-2034356576-1 з 04.09.2025 по 23.09.2025 ОСОБА_1 та правильності його заповнення (том справи 1, аркуш справи 68). У доповнення до листа від 29.10.2025 №52/411 Інститут енергетичних машин і систем ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України просить провести перевірку обґрунтованості видачі листка непрацездатності №№18576231-2034356576-1 з 04.09.2025 по 23.09.2025 ОСОБА_1 та правильності його оформлення (том справи 1, аркуш справи 70). На підставі листів Інституту енергетичних машин і систем ім. А.М. Підгорного Національної академії наук України від 29.10.2025 №52/411 та доповнення від 03.11.2025 на виконання підпункту 4 пункту 1 статті 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 23.09.1999 №1105-ХІV, пункту 5 «Порядку проведення особами, уповноваженими правлінням Пенсійного фонду України, перевірок обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2023 № 185, Постанови правління Пенсійного фонду України «Про визначення посадових осіб, уповноважених на проведення перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності» від 13.07.2023 № 30-1, головним спеціалістом управління контрольно-перевірочної роботи в період з 10.11.2025 по 13.11.2025 була проведена позапланова перевірка Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка № 26» Харківської міської ради (далі - КНП «Міська поліклініка № 26» ХМР) з питань обґрунтованості формування медичного висновку про тимчасову непрацездатність МВТН № 1111 -ЕРРС- С25Х-С92А, за яким створено електронний листок непрацездатності № 18576231- 2034356576-1 з 04.09.2025 по 23.09.2025, застрахованої особи ОСОБА_1 (том справи 1, аркуш справи 66) . За результатами перевірки складена Довідка про перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності від 13.11.2025 №200-0904-5/84 (том справи 1, аркуш справи 66-67). Колегією суддів встановлено, що в довідці від 13.11.2025 №200-0904-5/84 зазначено, що за результатами перевірки листка непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності встановлено: ЛН № 18576231-2034356576-1 з 04.09.2025 по 23.09.2025 сформовано у порушення пункту 13 розділу ІІ та пункту 13 розділу III Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я № 1066, необґрунтовано (том 1, аркуш справи 66 зворотний бік). Аналізуючи вказану вище довідку колегія суддів зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України Харківській області виявлені такі порушення, а саме: - пункту 13 розділу ІІ та пункту 13 розділу III Порядку № 1066 формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я. Однак, колегія суддів зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України Харківській області було порушено Порядок № 185 в частині зазначення змісту порушення, документів та/або обґрунтування, що підтверджують факт порушення з огляду на таке. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з 15 Порядку № 185 у довідці про перевірку містяться такі дані, зокрема, зміст порушення (за наявності), період, в якому вчинено порушення, документи та/або обґрунтування, що підтверджують факт порушення; При цьому, оскаржувана довідка не містить посилань на жодні документи або обґрунтування, що підтверджують факт порушення, окрім посилань на пункт 13 розділу ІІ та пункт 13 розділу III Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, що, на думку колегії суддів, не відповідає принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень. Так, відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року. Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії від 01 липня 2003 року вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, пенсійним органом зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було. Лише у відзиві на позовну заяву відповідач наводить обґрунтування підстав визнання листка непрацездатності № 18576231-2034356576-1 необґрунтованим. Так, пенсійний орган посилається на те, що вищезазначений листок непрацездатності визнано необґрунтованим у зв`язку з тим, що його сформовано лікарем терапевтом амбулаторно-поліклінічного закладу, а не лікуючим лікарем терапевтом санаторно-курортного закладу. Надаючи оцінку наведеним вище аргументам пенсійного органу зазначеним у відзиву із урахуванням посилань у оскаржуваній довідці на пункт 13 розділу ІІ та пункт 13 розділу III Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженому Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 1 червня 2021 року №1066 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 червня 2021 р. за №728/36350; надалі - Порядок №1066), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 13 розділу ІІ Порядку № 1066 медичний висновок категорії «Лікування в санаторно-курортному закладі» формується лікуючим лікарем санаторно-курортного закладу на підставі медичного запису про пацієнта та висновку лікуючого лікаря. Відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Порядку № 1066 для осіб, які віднесені до I категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, медичний висновок категорії «Лікування в санаторно-курортному закладі» формується лікуючим лікарем на весь період лікування за наявності показань для направлення на лікування в санаторно-курортний заклад. Тобто, пенсійний орган посилається на два різні пункти Порядку №1066, без урахування того, що у пункті 13 розділу ІІ Порядку №1066 йдеться про загальні медичні висновки щодо санаторно-курортного лікування в якому, на відміну від п. 13 розділу ІІІ, не вказано про санаторно-курортне лікування осіб, віднесених до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. У пункті ж 13 розділу ІІІ Порядку № 1066 йдеться про медичний висновок категорії «Лікування в санаторно-курортному закладі» для осіб, які віднесені до I категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, який формується саме лікуючим лікарем на весь період лікування за наявності показань для направлення на лікування в санаторно-курортний заклад. За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1 (том справи 1, аркуш справи 5). Медичний висновок № 1111 -ЕРРС-С25Х-С92А про тимчасову непрацездатність сформовано лікарем-терапевтом КНП «Міська поліклініка № 26» ХМР. Як вже було зазначено вище, пенсійний орган посилається на те, що листок непрацездатності позивача є необґрунтованим у зв`язку з тим, що його сформовано лікарем терапевтом амбулаторно-поліклінічного закладу, а не лікуючим лікарем терапевтом санаторно-курортного закладу. Колегія суддів наголошує, що згідно ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікуючий лікар - лікар закладу охорони здоров`я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування. Аналізуючи поняття «лікуючий-лікар» в контексті ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» колегія суддів не вбачає порушення пункту 13 розділу III Порядку № 1066 видання медичного висновку № 1111-ЕРРС-С25Х-С92А лікарем-терапевтом КНП «Міська поліклініка № 26» ХМР, що спростовує доводи пенсійного органу зазначені у відзиві на позовну заяву про невідповідність лікаря, який видав медичний висновок. Таким чином, з урахуванням наведеного вище, колегія суддів наголошує про відсутність підстав для визнання виданого листка непрацездатності необґрунтованим через порушення пункту 13 розділу ІІ та пункту 13 розділу III Порядку № 1066. Наведеного вище суд першої інстанції не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Оскільки за результатами проведеної перевірки відповідачем складено довідку про перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності від 13.11.2025 №2000-0904-5/84, тому, з метою належного захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати довідку про перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності від 13.11.2025 №200-0904-5/84. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області нарахувати та виплатити допомогу з тимчасової непрацездатності згідно з листком непрацездатності №18576231-2034356576-1, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 22 Закону № 1105-XIV страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності). Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення про призначення страхової виплати приймається страхувальником або уповноваженими ним особами. Страхувальник або уповноважені ним особи здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю здійснення страхових виплат, приймають рішення про відмову в призначенні або припинення страхових виплат (повністю або частково), розглядають підставу і правильність видачі документів, які є підставою для надання страхових виплат. Частиною 1 ст. 26 Закону № 1105-XIV встановлено, що фінансування страхувальників для надання страхових виплат за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України. Підставою для фінансування страхувальників територіальними органами уповноваженого органу управління є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами. Територіальні органи уповноваженого органу управління здійснюють фінансування страхувальників протягом трьох робочих днів після надходження заяви-розрахунку, в тому числі в електронній формі. З огляду на зазначене, позовні вимоги в цій частині є передчасними, оскільки роботодавцем позивача станом на день розгляду справи не вчинено дій щодо призначення страхової виплати. Тому, у суду відсутні підстави вважати, що права позивача в цій частині будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні вказаних вимог слід відмовити як передчасних. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди у розмірі 9447 грн 40 коп. колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі ст. 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54). Ураховуючи положення статей 72 74, 77 78 КАС України, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Натомість позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання йому фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи. Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Щодо поданих позивачем до суду апеляційної інстанції клопотань від 05.05.2026, від 29.05.2026, від 11.05.2026 про долучення нових доказів, колегія суддів колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 2, 4, 8 ст. 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно з ч. 4 ст. 296 КАС України, якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані. Відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки позивач не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості подання до суду першої інстанції документів, долучених до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції їх не досліджує та не приймає вказані докази. Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 по справі № 520/1569/26 - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати довідку про перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності від 13.11.2025 №2000-0904-5/84. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко К.В. Мінаєва