Постанова 4811 № 442/6602/25

Справа № 442/6602/25 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П. Провадження № 22-ц/811/4456/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Крайник Н.П., Приколоти Т.І., без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 23 січня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №9937423. Згідно умов договору відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 6000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. 14 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги №68-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право вимоги до боржників ТОВ «Мілоан», зокрема і до відповідача ОСОБА_1 . Свої зобов`язання відповідач не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 26 004,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 000 грн.; заборгованості за процентами в розмірі 19 584,00 грн.; заборгованості за комісією - 420 грн. З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №4875038 від 23 січня 2021 року у розмірі 26 004,00 грн. та судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в сумі 2422,4 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» суму заборгованості в розмірі 25584 гривень (двадцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят чотири грн.). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» 2383,27 гривень (дві тисячі триста вісімдесят три грн. 27 коп.) сплаченого судового збору та 4000 грн. витрат на правову допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що на її адресу не надходило жодного письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги, і відповідно в матеріалах справи № 442/6602/25 відсутні докази про направлення відповідачу згаданого повідомлення. Таким чином, вважає, що у ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до неї не наступило, відтак відсутні підстави для сплати боргу на користь позивача за кредитним договором від 23 січня 2021 року №9937423, який укладено між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Окрім цього, наголошує, що суд першої інстанції не застосував вимог ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», де зокрема передбачено, що у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Заперечує, щодо витрат на правничу допомогу, які стягнені судом першої інстанції. Наголошує, що зміст позовної заяви є типовим, включає в основному скопійовані положення нормативних актів. Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення 03 липня 2026 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом та матеріалами справи встановлено, що 23 січня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4875038, згідно умов якого відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 6000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку платежів (Додаток №1 до кредитного договору №4875038) платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачем 22 лютого 2021 року. Укладаючи вищевказаний Кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Підтвердженням добровільного укладення відповідачем кредитного договору є Анкета-Заява Позичальника, в якій зазначені особисті дані відповідача. 14 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги №68-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право вимоги до боржників ТОВ «Мілоан», зокрема і до відповідача ОСОБА_1 . Відповідно до Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог № 68-МЛ від 14 травня 2021 року (витяг з Реєстру боржників додається), ТОВ «ФК«Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №4875038 в сумі 26004,00 грн., з яких: 6000,00 грн. - залишок по тілу кредиту; 19584,00 грн. - залишок по відсотках; 420,00 грн. - залишок по комісії. Відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. №20718870 від 12 серпня 2025 року на адресу вказану ним в кредитному договорі, у відповідності до якої ставилася вимога протягом 3 днів сплатити заборгованість за кредитним договором №4875038 від 23 січня 2021 року. Зі змісту кредитного договору №4875038 від 23 січня 2021 року вбачається, що позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.2 договору сума кредиту становить 6000,00 грн. Згідно із п. 1.3 договору кредит надається строком на 30 днів з 23 січня 2021 року. Дата повернення кредиту 22 лютого 2021 року. (п. 1.4 договору). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що через порушення умов договору з боку позичальника своєчасне погашення кредиту та відсотків не відбулося, внаслідок чого виникла заборгованість, яку відповідач у добровільному порядку не погасив, а тому в цій частині позов слід задоволити. Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем по справі суду надано не було. Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до переконання, що позивачем не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, які б підтверджували, які саме послуги надаються відповідачеві за котрі необхідно здійснювати сплату комісії, а відтак відповідач не зобов`язаний сплачувати таку комісію, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити за недоведеністю. З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав. Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). На підтвердження позовних вимог ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" надало суду копію правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан», копію анкети-заяви на кредит №4875038 від 23 січня 2021 року, договору про споживчий кредит №4875038 від 23 січня 2021 року, копію графіку платежів за договором, паспорт споживчого кредиту№4875038 від 23 січня 2021 року, а також довідку про ідентифікацію. Згідно наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що 23 січня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4875038. У договорі зазначено, що він укладений в електронній формі та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Із зазначеного позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 здійснено усі необхідні дії, спрямовані на укладення кредитного договору №4875038 від 23 січня 2021 року. Згідно довідки про ідентифікацію, виданою ТОВ «Мілоан», клієнт ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладено договір №4875038 від 23 січня 2021 року ідентифікована Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): Одноразовий ідентифікатор W17598; Дата відправки ідентифікатора позичальнику 23 січня 2021 року 16:07; Номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор - НОМЕР_2 (а.с.21 зворот). Підтвердженням добровільного укладення відповідачем кредитного договору також є Анкета-Заява Позичальника, в якій зазначені особисті дані відповідачки (а.с. 15). Підписанням договору про споживчий кредит №4875038 від 23 січня 2021 року за допомогою одноразового ідентифікатора, відповідачка підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4875038 від 23 січня 2021 року. В апеляційній скарзі відповідачка не заперечує проти укладеного оспорюваного правочину та не спростовує факту укладення між нею та первісним кредитором згаданого договору, натомість відповідачка заперечує перехід права вимоги щодо її боргу до ного кредитора. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 14 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" відступлення права вимоги №68-МЛ, відповідно до якого, ТОВ «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право вимоги до боржників ТОВ «Мілоан». Відповідно до акта приймання-передавання Реєстру боржників від 14 травня 2021 року(а.с. 29), на виконання умов Договору Факторингу, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників. Як вбачається із витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги №68-МЛ від 14 травня 2021 року, серед боржників, право вимоги виконання грошових зобов`язань до яких перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" є боржник ОСОБА_1 за кредитним договором №4875038 від 23 січня 2021 року. Таким чином, ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" є правонаступником позикодавця ТОВ «Мілоан» за кредитним договором №4875038 від 23 січня 2021 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Враховуючи наведене, позивач підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки він виконав умови договору факторингу, надавши відповідні докази на підтвердження зазначеної обставини. Тобто, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал". Договір на підставі яких відбулося відступлення права вимоги до відповідачки, не оскаржувався в судовому порядку як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, є дійсним, відповідає волі сторін та нормам чинного законодавства. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які спростовують факт переходу прав вимоги та/або будь-які заперечення сторін договору щодо виконання його умов. При цьому неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору, за умови невиконання боржником грошового зобов`язання, не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора. Таким чином, відповідачкою не спростовано факт переходу прав вимоги в тому числі від ТОВ «Мілоан» до позивача. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Зі змісту кредитного договору №4875038 від 23 січня 2021 року вбачається, що позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.2 договору сума кредиту становить 6000,00 грн. Згідно із п. 1.3 договору кредит надається строком на 30 днів з 23 січня 2021 року. Дата повернення кредиту 22 лютого 2021 року. (п. 1.4 договору). В договорі про споживчий кредит №№4875038 від 23 січня 2021 року сторони погодили: проценти за користування кредитом 1 584 грн, які нараховуються за ставкою 0,88% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (пункт 1.5.2.); стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом ( пункт 1.6.); тип процентної ставки - фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п. п. 2.2, 2.3 цього договору ( пункт 1.7.); позичальник сплачує позикодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1.-1.5.2. договору в термін (дату), вказаний у п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною в п. 1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною в п. 1.6. договору, в сумі та на умовах, визначених в п.2.3 договору (пункт 2.2.1.); нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору ( пункт 2.2.2.); проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначена в п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну(базову) встановлену п. 1.6 договору. Якщо визначена п.1. 5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строк у пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6 договору. Стандартна (базова)процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплатити процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позивальнику буде надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгації) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої що прирівнюється до письмової) згоди позичальника ( пункт 2.2.3.). Пролонгація строку кредитування визначена пунктом 2.3. кредитного договору. Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів ( послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті товариства miloan.ua і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за ставкою, визначеною пунктом 1.5.2. договору ( пункт 2.3.1.1.). Пунктом 2.3.1.2 визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (баз0ових) умовах вчинити дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупинять строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах . Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п. 1.4. договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування (пункт 2.4.1.). Таким чином, умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. За відсутності доказів повернення відповідачкою кредитних коштів та обумовленої суми відсотків за користування кредитом до 22 лютого 2021 року, відбулося продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на стандартних умовах, як передбачено п. 2.3.1.2 договору. На підтвердження розміру заборгованості по процентам позивачем надано відомість про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору (а.с. 22 зворот 23 зворот). Таким чином у період з 23 січня 2021 року по 22 лютого 2021 року, що є строком пільгового періоду кредитування, нарахування процентів на залишок кредиту здійснювався кредитором за ставкою 0,88 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (що відповідає пункту 1.5.2 договору та відомостям про щоденні нарахування). У період з 22 лютого 2021 року по 23 квітня 2021 року строк кредитування продовжився на підставі пункту 1.6., пункту 2.3.1.2 договору і нарахування процентів здійснювалось кредитором за процентною ставкою 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Наданий позивачем детальний розрахунок заборгованості по кредиту відповідачкою не спростовано, а також не доведено належними доказами відсутність такої заборгованості перед позивачем чи попереднім кредитором ТОВ "Мілоан". Покликання в апеляційній скарзі на те, що у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу, не заслуговують на увагу. У разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця (пункт 4.2.). Проте, колегія суддів звертає увагу, що з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що нараховані проценти є платою саме за користування кредитом у порядку, передбаченому розділом 2 кредитного договору, а не мірою відповідальності на підставі статті 625 ЦК України, визначеною розділом 4 кредитного договору. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що передбачених частиною другою статті 625 ЦК України стягнення процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, позивач не заявляв. Таким чином, враховуючи, той факт, що відповідачкою не надано суду жодного доказу того, що вона належним чином виконала зобов`язання з повернення кредитних коштів первісному кредитору, тому враховуючи, те, що відповідачкою не повернуто своєчасно суму кредиту та не сплачено нараховані відсотки, в порушення умов договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, то вона є такою що зобов`язання за вказаним договором не виконала. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заборгованості, яка виникла в ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання договору про споживчий кредит №4875038 від 23 січня 2021 року, становить 25584 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000 грн.; заборгованості за процентами в розмірі 19584,00 грн. З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та процентів обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачка не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики та не довела відповідними доказами про відсутність у неї таких зобов`язань. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). У позовній заяві ТОВ «Кредит-Капітал» просило стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача було надано: копію договору про надання правової допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, Акт №627 наданих послуг від 05 серпня 2025 року на суму 8000 грн. та Детальний опис наданих послуг з якого вбачається, що на правову допомогу адвокатом було затрачено 6 год 30 хв. Суд першої інстанції, з врахування позиції відповідачки, вважав заявлений розмір витрат на суму 8000 грн. не співмірним з розглядом даної справи, яка розглянута у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. Таким чином, суд першої інстанції стягнув з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. З огляду на конкретні обставини цієї справи, колегія суддів погоджується з таким розміром присуджених до стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу, оскільки він відповідає складності справи та обсягу необхідних послуг, наданих адвокатом, часу, витраченому адвокатом на надання відповідних послуг, ціні позову, а також критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 листопада 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Крайник Н.П. Шандра М.М.