Постанова Київський апеляційний суд № 381/4749/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 381/4749/25 провадження № 22-ц/824/7241/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І. при секретарі Черняк Д. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп», третя особа: приватний нотаріус Фастівського районного нотаріального округу Київської області Сушанова Тетяна Вікторівна, про скасування обтяження нерухомого майна, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Олексієнка Олександра Олексійовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року та на додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року в складі судді Осаулової Н. А., встановив: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ « ФК «Дніпрофінансгруп»), третя особа: приватний нотаріус Фастівського районного нотаріального округу Київської області Сушанова Т. В., про скасування обтяження нерухомого майна. Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» укладено кредитний договір №24/ІІ/31/2006-840, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 31 500 доларів США зі сплатою 10% річних на строк до 17 серпня 2036 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором вона передала в іпотеку банку належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 53,2 кв.м., житловою 33,5 кв.м. 03.06.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричко Ю. О. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1126, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ « ФК «Дніпрофінансгруп», право вимоги до якого перейшло на підставі договору відступлення прав вимоги GL48N718070_I_6, заборгованості у загальному розмірі 1 439 483 грн 30 коп. 28.09.2021 ТОВ « ФК «Дніпрофінансгруп» ініціював стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ричко Ю.О. №1126 від 03.06.2021, що стосувалося звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак, заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2022 року (справа №381/4258/21) вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, обтяження у вигляді іпотеки втратило свою правову природу. Водночас, ТОВ «Дніпрофінансгруп» не вчиняє жодних дій щодо зняття обтяження, що перешкоджає їй в реалізації права власності ( продажу, дарування тощо), порушує її право власності, гарантоване ст. 41 Конституції України, ст. 321, 391, 393 ЦК України. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати обтяження - іпотеку, щодо накладення заборони на нерухоме майно, а саме, житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_4 , що накладено на підставі договору іпотеки №2175 від 18.08.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Сушановою Т. В., та зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №3624628 від 18.08.2006 року, тип обтяження - заборона на нерухоме майно, таким, що підлягає скасуванню. У відповіді на відзив відповідача на позовну заяву ОСОБА_1 зазначила, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором був здійснений 30 липня 2015 року на суму 2 007 грн, з того моменту відповідач не звертався до суду з вимогою про стягнення заборгованості або звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому строк позовної давності сплив. Основне зобов`язання вважається припиненим у зв`язку зі спливом строку позовної давності, а відтак - припинилася й іпотека, яка його забезпечувала. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Судове рішення мотивовано тим, що припинення іпотеки можливе виключно з підстав, передбачених законом. Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Додатковим рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. В задоволенні іншої частини вимог заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Додаткова постанова мотивована тим, що заявник довів понесення ним витрат на правничу допомогу. На думку суду, 12 000 грн є обґрунтованим розміром витрат, враховуючи поведінку сторони відповідача під час розгляду справи, професійну підготовку представника до її розгляду та значення даної справи для відповідача. 12.01.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Олексієнко О. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити та скасувати обтяження (іпотеку) щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути з ТОВ «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в сумі 3 028 грн. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції неправильно визначено предмет спору, суд фактично розглянув спір як спір про припинення зобов`язання, тоді як заявлені вимоги мають негаторний характер та спрямовані на усунення перешкод у здійсненні права власності відповідно до ст. 16, 386, 391 ЦК України. Вважає, що оскільки протягом тривалого часу ТОВ «Дніпрофінансгруп» не реалізувало забезпечене право, іпотека втратила здатність виконувати забезпечувальну функцію та перетворилась на самостійний інструмент обмеження права власності, що є неприпустимим. Сам по собі строк кредитного договору не може тлумачитися як надання іпотекодержателю права безстроково та бездіяльно утримувати обтяження нерухомого майна без реалізації забезпеченого права. 19.01.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Олексієнко О. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року в частині визнання розміру судових витрат та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з недоведеністю факту їх понесення. Посилається на те, що суд першої інстанції помилково не звернув уваги на відсутність доказів фактичного понесення витрат на правничу допомогу. Жодного платіжного документа, який би підтверджував фактичну сплату коштів адвокату (платіжного доручення, банківської виписки, квитанції тощо), суду першої інстанції не надано. Більше того, зі змісту рахунку-фактури вбачається, що на момент ухвалення додаткового рішення строк оплати 30 днів з моменту його (рахунку-фактури) отримання не настав, тобто на дату ухвалення додаткового рішення відповідач не поніс відповідних витрат, а лише мав умовне грошове зобов`язання, а отже відповідач не зазнав жодного реального майнового зменшення. Таким чином, на момент вирішення питання про розподіл судових витрат реальне майнове зменшення у відповідача не відбулося, що виключає можливість їх компенсації за рахунок іншої сторони. 18.02.2026 ТОВ «Дніпрофінансгруп» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року без змін. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, які відповідач очікує понести в сумі 15 000 грн. Вважає, що ухвалені по справі судові рішення є законними та обґрунтованими, а всі доводи апеляційної скарги щодо підстав припинення обтяжень майна та записів про іпотеку є безпідставними, необґрунтованими та такими, що зводяться до власного тлумачення представником позивача норм права, оскільки суперечать нормам чинного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду щодо застосовування відповідних норм права. Укладаючи договір іпотеки, позивач свідомо та у визначений законодавством спосіб обмежив своє право власності на предмет іпотеки та передбачав ймовірність звернення стягнення на належне йому майно у примусовому порядку, а тому наявність або відсутність волевиявлення кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки жодним чином не впливає та не порушує прав іпотекодавця. Починаючи з 2014 року вказане майно підпадає під дію мораторіїв, встановлених законодавством України, щодо можливості задоволення іпотекодержателем своїх вимог за рахунок заставного майна в позасудовому порядку. Верховний Суд в постанові від 10 червня 2020 року у справі №922/1639/19 дійшов висновку, що відсутність законодавчо визначених підстав припинення іпотеки є самостійною підставою для відмови у позові. В судовому засіданні представник ТОВ «Дніпрофінансгруп» - адвокат Лисяк С. В. просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи в судове з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 18 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» укладено кредитний договір №24/ІІ/31/2006-840, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 31 500 доларів США зі сплатою 10% річних на строк до 17 серпня 2036 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 53,2 кв.м., житловою 33,5 кв.м. На підставі договору іпотеки, 18.08.2006 до Державного реєстру речових прав внесено запис про іпотеку за № 37739256. 30.07.2020 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення прав вимоги GL48N718070_I_6, з яким банк відступив новому кредитору права вимоги до позичальників, іпотекодавців, в тому числі до ОСОБА_1 . Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 30 липня 2015 року в сумі 2 007 грн. 03.06.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричко Ю. О. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1126, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ « ФК «Дніпрофінансгруп», право вимоги до якого перейшло на підставі договору відступлення прав вимоги GL48N718070_I_6, заборгованості у загальному розмірі 1 439 483 грн 30 коп. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2022 року (справа №381/4258/21) вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвалених по справі судових рішень, а доводи апеляційних скарг вважає необґрунтованими з таких підстав. Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, правовідносини, що виникають між сторонами на підставі зобов`язання, безпосередньо складаються із двох частин: 1) обов`язку вчинити певну дію; 2) права вимагати вчинення цієї дії. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України). При цьому зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді. Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно. Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку». Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги (частина перша статті 6 Закону «Про іпотеку»). Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. При цьому позивач не позбавлений відповідно до положень статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж набуття права власності на нього, якщо це передбачено договором. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання. Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Кредитні правовідносини за своєю правової природою є договірними правовідносинами, тому на них у повній мірі розповсюджуються вимоги цивільного законодавства, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (принципи свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності та розумності, які передбачені статтею 3 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. При цьому особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України). Зазначені норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи. Зазначені принципи у кредитних правовідносинах можуть проявлятись у відповідальному відношенні кредитора до контролю за виконанням боржником своїх зобов`язань з метою недопущення створення такої заборгованості, що буде непропорційною та непосильною для боржника і поставить його в довгострокову залежність від кредитора, та в добросовісному виконанні боржником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих коштів відповідно до умов договору з метою недопущення настання неплатоспроможності кредитора за своїм зобов`язанням. Порушення цього балансу добросовісної поведінки учасників кредитних правовідносин та встановлення судами недобросовісної поведінки може мати наслідком відмову в захисті порушеного права або покладання зобов`язань для відновлення права, порушеного недобросовісною поведінкою. Вказану позицію висловлено у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18 Великою Палатою Верховного Суду. Підстави припинення іпотеки визначено у статті 17 Закону України «Про іпотеку», яка містить виключний перелік підстав такого припинення, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Отже, положеннями наведеного вище спеціального Закону щодо врегулювання правовідносин іпотеки визначено вичерпний перелік підстав для припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України, жодної з яких позивачем у заявленому позові не наведено та апеляційним судом у даній справі не встановлено. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, у ЦК України та в Законі України «Про іпотеку» немає такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. У цій справі Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивачки про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності. Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». У постанові від 23 жовтня 2021 року у справі № 545/746/20 Верховний Суд зазначив, що спірні правовідносини сторін після відмови у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом позовної давності не припиняються, а трансформуються в натуральне зобов`язання. Натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але отримане в результаті добровільного виконання не є безпідставно набутим майном (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Як вбачається зі змісту кредитного договору обов`язок повертати кредит передбачено частинами, шляхом внесення щомісячних платежів з кінцевим терміном повернення 17 серпня 2036 року. Доказів належного виконання зобов`язання за кредитним договором позивачем надано не було. Укладаючи договір іпотеки, позивач свідомо та у визначений законодавством спосіб обмежила своє право власності на предмет іпотеки та передбачала ймовірність звернення стягнення на належне їй майно, а тому наявність або відсутність волевиявлення кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки жодним чином не впливає та не порушує прав іпотекодавця. Допущення умисної бездіяльності відповідачем, що б свідчило про недобросовісність його поведінки, в межах розгляду даної справи встановлено не було. Стаття 15 ЦК України встановлює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. У даному випадку позивачем не було доведено порушення його права, за захистом якого було пред`явлено позов у цій справі, з огляду на відсутність законодавчо визначених підстав припинення іпотеки. Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши надані сторонами докази, надавши їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанції правильно встановив відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін. Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву відповідачем було зазначено, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи у суді, у розмірі 25 000 грн. 15.12.2025 представник ТОВ «Дніпрофінансгруп» направив суду докази понесених судових витрат та звернувся з заявою про стягнення судових витрат понесених на професійну правничу ( правову) допомогу. До заяви надав: договір про надання правничої допомоги № 1/25-Ю від 01 січня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та адвокатом Лисяк С. В.; додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги № 1/25-Ю від 01 січня 2025 року; акт про надання правничої допомоги № 5 від 12.12.2025 до договору про надання правничої допомоги № 1/25-Ю від 01 січня 2025 року на суму 18 000 грн ; рахунок-фактуру від 12 грудня 2025 року на суму 18 000 грн. У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Саме такою є правова

позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі / № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Враховуючи складність справи, суть спору, результат розгляду справи, характер наданих послуг, витрачений час на підготовку процесуальних документів, а також оцінивши необхідність понесених витрат, які мають бути компенсовані за рахунок другої сторони, колегія суддів погоджується з висновком суду першої, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає відшкодуванню в сумі 12 000 грн. Під час розгляду справи не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Олексієнка Олександра Олексійовича залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03.07.2026. Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук