Постанова 4873 № 910/15367/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" липня 2026 р. Справа№ 910/15367/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Майданевича А.Г. Ткаченка Б.О. при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А. за участю представників сторін: від позивача: Ламбрух О.С. (поза межами приміщення суду); від відповідача: Яроцька Ю.О., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромікс Закарпаття" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 року (дата підписання 06.04.2026 року) у справі №910/15367/25 (суддя Ломака В.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромікс Закарпаття" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Ті-Лінкс Сервіс" про стягнення 449 418,20 грн,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромікс Закарпаття" (далі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Ті-Лінкс Сервіс" (далі відповідач) про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 449 418,20 грн, з яких: 304 020,00 грн - попередня оплата за товар, 104 542,00 грн - попередня оплата за послуги монтажу теплиць, 40 856,20 грн - пеня. Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем зобов`язань з поставки товару за укладеними між сторонами 03.01.2024 року договорами послуг № 03-0124/3, а також про поставку обладнання (автоматики) для управління системою зрошення № 03-0124/2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Ті-Лінкс Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромікс Закарпаття" 26 753,76 грн пені, 401,31 грн витрат по сплаті судового збору, а також 446,47 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромікс Закарпаття" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України. Так, представник скаржника вказав, що строком на да день подачі позовної заяви та апеляційної скарги відповідачем не виконано зобов`язання до відповідного договору та не поставлено товар у строки та в кількості, які визначені умовами договору, чим порушені законні права та інтереси покупця. Водночас, представник скаржника зауважив, що на прохання відповідача, яка базувалася на, ніби то, упорядкуванні бухгалтерської документації між сторонами підписано акти приймання-виконання робіт. Попри це станом на момент підписання актів відповідні монтажні роботи не були виконані і товар не поставлено. При цьому, за твердженням представника скаржника, лист відповідача за №319 від 06.10.2025 року повністю підтверджує невиконання умов договорів, що вказує на обґрунтованість позовних вимог. Крім того, представник скаржника вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо недоведення витрат на правничу допомогу. Згідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 06.02.2026 року №221 позивач сплатив на користь Об`єднання вартість послуг правової допомоги у розмірі 51000,00 грн. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2026 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромікс Закарпаття" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 року у справі №910/15367/25 залишено без руху. Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази оплати судового збору у розмірі 10 111, 91 грн. Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромікс Закарпаття" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 року у справі №910/15367/25. 27.05.2026 року через систему Електронний суд до Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін. Так, за твердженням представника відповідача, доводи апелянта про нібито неврахування судом першої інстанції договору № 03-0124/2 про поставку обладнання (автоматики) для управління системою зрошення від 03.01.2024 р. та Договору послуг № 03-0124/3 від 03.01.2024 року - є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Суд першої інстанції надав належну правову оцінку зазначеним договорам, їх змісту, умовам, а також усім пов`язаним доказам у їх сукупності, дотримуючись вимог статей 76 79 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів, за результатами чого встановлено належне та повне виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за вказаним договором. Більш того, представник відповідача зауважив, що видаткова накладна від 25.06.2025 року № 56 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 25.06.2025 року № 767 підтверджують реальний рух активів за відповідними господарськими операціями та виконання обома сторонами умов договору № 03-0124/2 і договору № 03-0124/3. При цьому, представник відповідача зауважив, що суд першої інстанції на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів дійшов обґрунтованого висновку, що посилання позивача на підписання первинних документів під впливом вимог відповідача з метою «упорядкування бухгалтерської документації» є недоведеними, оскільки такі твердження не підтверджені жодними належними та допустимим доказами. Водночас, представник позивача вказав, що позивач відніс до свого податкового кредиту суми з податку на додану вартість на підставі загаданих вище податкових накладних відповідача №78 від 16.02.2024 року, №79 від 16.02.2024 року, №46 від 07.03.2025 року, №94 від 25.06.2025 року, №101 від 24.04.2025 року, складених відповідачем за наслідками господарських операцій по договору № 03-0124/2 про поставку обладнання (автоматики) для управління системою зрошення від 03.01.2024 року та договору послуг № 03-0124/3 від 03.01.2024 року, що з урахуванням відповідних норм Податкового кодексу України, додатково підтверджує виконання відповідачем своїх зобов`язань по поставці товару та виконанню монтажних робіт. Крім того, представник відповідача зауважив, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 446,47 грн, виходячи з фактично підтвердженого обсягу наданих послуг та з урахуванням вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України щодо реальності, необхідності та розумності судових витрат. Представник скаржника в судовому засіданні 01.07.2026 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва скасувати. Представник відповідача в судовому засіданні 01.07.2026 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва без змін. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агромікс Закарпаття (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ай Ті-Лінкс Сервіс (постачальник) був укладений договір про поставку обладнання (автоматики) для управління системою зрошення № 03-0124/2 (далі договір № 03-0124/2), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити обладнання для автоматизації управління системою зрошення (далі товар) в терміни, вказані в Додатках до даного договору, які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язався вчасно і в повному обсязі здійснювати його оплату. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору № 03-0124/2 поставка товару покупцю здійснюється за рахунок покупця силами постачальника за допомогою кур`єрської експрес пошти (нова пошта та інше). Вартість поставки не включена до загальної вартості товару. Згідно п.п. 2.3, 2.6 договору № 03-0124/2 поставка та оплата товару здійснюється згідно з додатками та специфікаціями до цього договору. Постачальник поставляє товар згідно з календарним планом, який вказано в Додатках до даного договору Склад одного комплекту обладнання, його вартість та загальна сума договору вказана в Додатках до даного договору (п. 2.7 договору № 03-0124/2). Відповідно до п. 3.1 договору № 03-0124/2 оплата товару, що поставляється, здійснюється покупцем на основі рахунку-фактури, що надається постачальником згідно з додатками та специфікаціями до цього договору, які є його невід`ємною частиною. У додатку № 1 до договору № 03-0124/2 сторони погодили, що загальна вартість товару з ПДВ складає 304 020,00 грн. Оплата за товар складає 304 020,00 грн з ПДВ. Дата оплати не пізніше 24.01.2024 року. Термін поставки товару після передплати складає 2-3 тижні. Загальна вартість та кількість товару вказана у специфікації № 1 до договору № 03-0124/2. У специфікації № 1 (калькуляція товару) до договору № 03-0124/2 сторони погодили назву та кількість товару (автоматика для управління системою зрошення): - контролер для управління мікрокліматом в теплицях з передачею даних по GPRS у кількості 1 шт.; -доступ до програмного забезпечення Інспектор та технічна підтримка по роботі з ПЗ, оплата послуг мобільного оператора (3 роки) у кількості 1 шт.; - кабель довжиною 1500 метрів; - RTU для управління клапанами (до 3-х клапанів) у кількості 1 шт.; - MODBUS/RS485 перетворювач з платою громозахисту в кількості 1 шт.; - громозахист RTU в кількості 1 шт.; - громозахист для контролера у кількості 1 шт.; - монтажний комплект у кількості 1 шт.; - Online Метеостанція Інспектор Метео з сонячною панеллю у кількості 1 шт.; - доступ до програмного забезпечення Інспектор та технічна підтримка по роботі з ПЗ, оплата послуг мобільного оператора (3 роки) у кількості 1 шт.; - телеметричний модуль з датчиком вологості, температури, ЕС/РН ґрунту, датчиком вологості, температури повітря у кількості 6 шт. Загальна вартість товару складає 304 020,00 грн. з ПДВ. Відповідно до п. 5.2 договору № 03-0124/2 у випадку, якщо товар (або його частина) при поставці виявиться дефектним, некомплектним або не відповідним умовам даного договору, або вийде з ладу протягом гарантійного строку, покупець у строк не пізніше 3-х робочих днів від дати виявлення дефектів, некомплектності або поломки товару повідомляє про це постачальника за контактним телефоном (44) 303-95-60 або електронною поштою info@it-lynx.com. Постачальник зобов`язаний зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних після закінчення терміну її перевірки покупцем, але не пізніше 15-денного терміну з дати її складення (п. 10.5 договору № 03-0124/2). Згідно п.п. 12.1, 12.2 договору № 03-0124/2 останній вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання взятих на себе сторонами зобов`язань. Термін дії даного договору закінчується після виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань і повного завершення взаєморозрахунків. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач на виконання умов пункту 3.1 договору № 03-0124/2 виставив позивачу рахунок від 04.01.2024 року № 129 на оплату обладнання для автоматизації управління системою зрошення на загальну суму 304 020,00 грн. з ПДВ. Позивач в свою чергу, 15.02.2024 року перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 253 350,00 грн (з призначенням платежу: Оплата за обладнання для автоматизації управління системою зрошення згідно договору 03-0124/2 від 03.01.2024 року та згідно рахунку № 129 від 04.01.2024 року без ПДВ), що підтверджується платіжною інструкцією № 2 (а.с. 25) Крім того, позивач на підставі платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 07.03.2025 року № 41 сплатив відповідачу решту суми вартості товару за договором № 03-0124/2 у розмірі 50 670,00 грн (з призначенням платежу: Оплата за модульні плівкові теплиці згідно договору 03-0124/2 від 03.01.2024 року та згідно рах. № 129 від 04.01.2024 року в т.ч. ПДВ 50 670,00 грн). Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, 07.03.2025 року позивач у повному обсязі виконав взяте на себе зобов`язання з попередньої оплати товару за договором № 03-0124/2 у розмірі 304 020,00 грн. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агромікс Закарпаття (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ай Ті-Лінкс Сервіс (виконааець) був укладений договір послуг № 03-0124/3 (далі договір № 03-0124/3), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався виконати монтаж плівкових модульних тунельних теплиць та автоматизації системи зрошення (далі товар) відповідно до загальноприйнятої технології за адресою: земельні ділянки з кадастровими номерами 2120481700:01:000:0208, 2120481700:01:000:0258 та 2120481700:01:000:0259 в Берегівській МТГ Закарпатської області згідно зі Специфікацією № 1 до договору № 03-0124/1 та специфікації № 1 до договору № 03-0124/2. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 2.4 договору № 03-0124/3 замовник не пізніше 15 днів після набуття чинності цим договором передає виконавцю будівельний майданчик. Виконавець самостійно обирає термін і час робіт в межах терміну дії договору. Вартість послуг вказана в додатку № 1 до договору № 03-0124/3 та в додатку № 2 до даного договору № 03-0124/3. Згідно п. 3.1 договору № 03-0124/3 розрахунки здійснюються в терміни згідно додатків до даного договору. Виконавець зобов`язаний зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних після закінчення терміну її перевірки замовником, але не пізніше 15-денного терміну з дати її складення (п. 10.6 договору № 03-0124/3). Пунктами 12.1, 12.2 договору № 03-0124/3 встановлено, що останній вступає в силу з дня його підписання сторонами. Термін дії даного договору закінчується після виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань і повного завершення взаєморозрахунків. У додатку № 1 до договору № 03-0124/3 сторони погодили, що загальна вартість наданих послуг з встановлення (монтажу) модульних тунельних плівкових теплиць становить 1 260 558,20 грн. Оплата відбувається на підставі рахунку, виставленого виконавцем, та складає 1 260 558,20 грн з ПДВ. Після надання послуг з встановлення виконавець надає підписаний акт виконаних робіт протягом 3-х банківських днів. Внесення замовником оплати у розмірі 1 260 558,20 грн з ПДВ на розрахунковий рахунок виконавця відбувається не пізніше 10.02.2024 року. Орієнтовний термін виконання робіт 3 місяці після отримання оплати від замовника. За умовами Додатку № 2 до Договору № 03-0124/3 загальна вартість надання послуг з монтажу автоматики для управління системою зрошення становить 104 542,00 грн з ПДВ. Оплата відбувається на підставі рахунку, виставленого виконавцем, та складає 104 542,00 грн з ПДВ. Після надання послуг з встановлення виконавець надає підписаний акт виконаних робіт протягом 3-х банківських днів. Внесення замовником оплати у розмірі 104 542,00 грн з ПДВ на розрахунковий рахунок виконавця відбувається не пізніше 15.02.2023 року. Орієнтовний термін виконання робіт до 10.05.2024 року. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов додатків № 1 та № 2 до договору № 03-0124/3 відповідач виставив позивачу рахунок від 04.01.2024 року № 130 на оплату послуг з встановлення модульної плівкової теплиці вартістю 1 260 558,20 грн та монтажу автоматики для управління системою зрошення вартістю 104 542,00 грн. Загальна вартість послуг за наведеним рахунком склала 1365 100,20 грн з ПДВ (що дорівнює загальній вартості послуг (ціні) договору № 03-0124/3). Позивач в свою чергу 15.02.2024 року перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 036 999,17 грн з призначенням платежу: Оплата за встановлення модульної плівкової теплиці та монтаж автоматики для управління системою зрошення згідно договору 03-0124/3 від 03.01.2024 року та згідно рахунку № 130 від 04.01.2024 року без ПДВ (а.с. 26). Крім того, позивач сплатив відповідачу решту суми вартості послуг за договором № 03-0124/3 у загальному розмірі 328 110,03 грн (з призначенням платежів: Оплата за встановлення модульної плівкової теплиці згідно договору 03-0124/3 від 03.01.2024 року та згідно рах. № 130 від 04.01.2024 р окув т.ч. ПДВ…), що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів від 24.04.2025 року № 62 на суму 60 000,00 грн, від 08.07.2025 року № 79 на суму 70 000,00 грн, від 15.07.2025 року № 93 на суму 70 000,00 грн, від 21.07.2025 року № 107 на суму 70 000,00 грн та від 31.07.2025 року № 125 на суму 58 110,03 грн (наявні в матеріалах справи). Відтак, 31.07.2025 року позивач виконав взяте на себе зобов`язання з оплати послуг за договором № 03-0124/3 у загальному розмірі 1 365 109,20 грн. Листом від 22.09.2025 року № 10 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Ай Ті-Лінкс Сервіс з претензією, в якій просив негайно усунути порушення умов договору № 03-0124/2 та Договору № 03-0124/3. Відповідач в свою чергу 06.10.2025 року направив позивачу лист за № 319, в якому, зокрема, підтвердив готовність поставити метеостанцію Інспектор Метео з датчиками відповідно до специфікації № 1 до договору № 03-0124/2, просив Товариство з обмеженою відповідальністю Агромікс Закарпаття виконати попередньо досягнуті між сторонами усні домовленості та погодити й оплатити додаткове обладнання (орієнтовно 250 000,00 грн) з документальним оформленням, або погодити демонтаж цього обладнання силами Товариства з обмеженою відповідальністю Ай Ті-Лінкс Сервіс у погоджені строки. Так, за твердженням позивача, відповідач всупереч взятим на себе зобов`язанням не поставив товар за договором № 03-0124/2 у погодженій сторонами кількості та передбачені ними строки, а також не виконав у повному обсязі монтажні роботи за договором № 03-0124/3, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Із змісту укладеного між сторонами у даній справі договору № 03-0124/2 вбачається, що він за змістом та своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 910/8612/19. Крім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 року у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Беручи до уваги встановлену ст. 204 Цивільного кодексу України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності означеного Договору, колегія суддів вважає його належною у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін. Таким чином, укладаючи та підписуючи договір, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови цього договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із частинами 1, 4 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Згідно із ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар. Отже, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. Відповідно до частин 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому, припис ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. У той же час, виникнення права покупця вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати пов`язується із фактом непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, погодженого сторонами товару в установлений строк. Договір № 03-0124/3 в свою чергу, за своєю правовою природою є договором підряду. Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник, у свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. При цьому для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. Положення цього параграфа застосовуються також до окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 24 цієї глави, якщо інше не передбачено положеннями Цивільного кодексу України щодо таких видів договорів. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ст. 846 Цивільного кодексу України). Права замовника під час виконання роботи визначені у статті 849 Цивільного кодексу України. Так, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (ч 1 ст. 849 Цивільного кодексу України) Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України) Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (ч. 3 ст. 849 Цивільного кодексу України). Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України). Таким чином, законодавець розрізняє підстави для розірвання договору через істотне порушення договору його стороною (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України), істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України) та інші випадки, встановлені договором або законом (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України). Як убачається з матеріалів справи правовою підставою позову в частині повернення передоплати за договором № 03-0124/3 позивач у цій справі посилався на те, що всупереч взятим на себе зобов`язанням відповідач не виконав у повному обсязі монтажні роботи за цим правочином, що зумовило виникнення у позивача права вимагати повернення сплаченої останнім передоплати. Як зазначалося вище, згідно з пунктом 2.5 договору № 03-0124/2 дата, вказана у видатковій накладній або в акті приймання-передачі про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником. Підписання покупцем видаткової накладної чи акту приймання-передачі засвідчує факт отримання покупцем партії товару. Крім того, відповідно до пункту 2.3 договору № 03-0124/3 датою установки товару виконавцем вважається дата підписання сторонами акту виконаних робіт. За умовами пункту 9.7 цього правочину замовник повинен перевірити якість виконаних робіт. Замовник та виконавець підтверджують письмово в акті монтажу, що не мають жодних претензій по кількості та якості виконаних робіт. Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано скаржником, 25.06.2025 року уповноважені представники сторін (Вацкель Володимир Юрійович від відповідача та Якимець Світлана Володимирівна від позивача, яка діяла на підставі довіреності від 20.06.2025 року № 001) підписали та скріпили відбитком печатки Товариства з обмеженою відповідальністю Ай Ті-Лінкс Сервіс видаткову накладну № 56, за якою відповідач на підставі договору № 03-0124/2 (з урахуванням рахунку на оплату від 04.01.2024 року № 129) передав, а позивач без жодних зауважень чи заперечень прийняв товар обладнання для автоматизації управління системою зрошення на суму 304 020,00 грн, що становить ціну договору № 03-0124/2. Крім того, 25.06.2025 року уповноважені представники сторін (директор відповідача Вацкель Володимир Юрійович та директор позивача Якимець Світлана Володимирівна) підписали та скріпили відбитками печаток сторін акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 767, згідно з яким відповідач на підставі Договору № 03-0124/3 (з урахуванням рахунку на оплату від 04.01.2024 року № 130) виконав, а позивач без жодних зауважень чи заперечень прийняв роботи (послуги) з встановлення модульної плівкової теплиці (вартістю 1 050 465,17 грн без ПДВ) та монтажу автоматики для управління системою зрошення (вартістю 87 118,33 грн без ПДВ та 104 542,00 грн разом із ПДВ) загальною вартістю 1 365 100,20 грн, що фактично становить ціну договору № 03-0124/3. Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. З огляду на встановлені обставини в сукупності, а також беручи до уваги наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що видаткова накладна від 25.06.2025 року № 56 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 25.06.2025 року № 767 підтверджують реальний рух активів за відповідними господарськими операціями та виконання обома сторонами умов договору № 03-0124/2 і договору № 03-0124/3. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази. Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18. Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог не є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору не підтверджений матеріалами справи. Зважаючи на підтверджене матеріалами справи фактичне припинення зобов`язань сторін за договорами № 03-0124/2 та № 03-0124/3 шляхом їх виконання, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача здійсненої позивачем попередньої оплати за відповідними правочинами. При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що товар не був поставлений, зокрема, в кількості, які визначені умовами договору, чим порушені законні права та інтереси покупця, з огляду на наступне. Суд звертає увагу на те, що як зі змісту претензії від 22.09.2025 року № 10, так і зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агромікс Закарпаття, неможливо беззаперечно встановити, чи посилається позивач, зокрема, на не поставку товару за договором № 03-0124/2 у повному обсязі, чи на не поставку відповідачем лише частини такого товару. Водночас, ні в договорі № 03-0124/2, ні в специфікації № 1 до нього сторони не передбачили конкретної вартості кожної одиниці товару, що підлягав поставці. Відповідно до ч. 1 ст. 669, ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Відтак, у разі передання продавцем покупцеві меншої кількості товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, у покупця виникає право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмови від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, право вимоги повернення сплаченої за відповідний товар грошової суми. Тобто, у скаржника могло виникнути право вимоги повернення передоплати лише за непоставлену частину товару, а не право вимоги повернення усієї здійсненої ним передоплати, що становить ціну договору № 03-0124/2, що в свою чергу додатково свідчать про необґрунтованість вимог позивача. Твердження скаржника, що лист відповідача за №319 від 06.10.2025 року повністю підтверджує невиконання умов договорів, що вказує на обґрунтованість позовних вимог, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки останнє не спростовує факту складення між сторонами відповідних первинних бухгалтерських документів щодо приймання-передачі товару та робіт за договорами № 03-0124/2 і № 03-0124/3, а також не свідчить про обґрунтованість вимог позивача. Разом з цим, колегія судді не приймає як належне твердження скаржника, що вищенаведені первинні документи були підписані позивачем на прохання відповідача, яка базувалася на, ніби то, упорядкуванні бухгалтерської документації між сторонами, оскільки такі посилання не підтверджені жодними належними та допустимими в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 304 020,00 грн попередньої оплати за товар за договором № 03-0124/2 та 104 542,00 грн попередньої оплати за послуги монтажу теплиць за договором № 03-0124/3. Щодо позовних вимог в частині стягнення з пені у загальному розмірі 40 856,20 грн, нарахованої на вартість непоставленого товару в сумі 408 562,00 грн у період з 15.02.2024 року по 18.11.2025 року на підставі п. 9.2 договору № 03-0124/2, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Згідно із ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Відповідно до п. 9.2 договору № 03-0124/2 у разі порушення термінів поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 % від вартості не поставленого в строк товару за кожен прострочений день, але не більше 10 % від вартості товару. Сплата пені не звільняє постачальника від зобов`язань по поставці товару за даним договором. Суд першої інстанції встановив, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування пені, а саме, позивачем не було дотримано вимог ст. 254 Цивільного кодексу України. За розрахунком суду першої інстанції, було встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача, є пеня у розмірі 26753,76 грн, нарахована із застосуванням ставки 0,1 % від вартості не поставленого в строк товару за кожен прострочений день за несвоєчасну поставку товару на суму 304 020,00 грн у період з 29.03.2025 року по 24.06.2025 року. При цьому, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої внаслідок прострочення виконання робіт за договором № 03-0124/3 у сумі 14 102,44 грн, з огляду на відсутність у наведеному правочині конкретно визначеного строку виконання таких робіт Товариством з обмеженою відповідальністю Ай Ті-Лінкс Сервіс (у додатку № 2 до договору № 03-0124/3 сторони погодили лише орієнтовний термін виконання робіт 3 місяці після отримання оплати від замовника). Більше того, взяте на себе зобов`язання з передоплати послуг за договором № 03-0124/3 у загальному розмірі 1 365 109,20 грн позивач виконав 31.07.2025 року, тоді як акт здачі-приймання робі (надання послуг) № 767 за цим правочином сторони склали та підписали 25.06.2025 року, тобто раніше моменту внесення повної передоплати позивачем. Водночас, колегія суддів відзначає, що скаржник контррозрахунку суми пені суду не надав. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог. Щодо розподілу витрат Товариства з обмеженою відповідальністю Агромікс Закарпаття на оплату професійної правничої допомоги у даній справі, колегія суддів відзначає наступне. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ст. 123 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до вимог ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Клопотання про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону). Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності є: - надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, - засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; - надання правничої допомоги свідку в кримінальному провадженні; - представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; - представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; - надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Надані адвокатським об`єднанням послуги відносяться безпосередньо до послуг про надання правничої допомоги. Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За приписами статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"). Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У позовній заяві позивач повідомив суд першої інстанції, що попередній (орієнтовний) розмір витрат останнього на оплату послуг професійної правничої допомоги складає 51 000,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю Агромікс Закарпаття та Адвокатським об`єднанням Адвокатська компанія Старцев та Партнери було укладено договір про надання юридичних послуг від 14.11.2025 року № 9/25Д. Договором про надання юридичних послуг № 9/25Д від 14.11.2025 року, передбачено, що вартість послуг за цим договором визначається в розмірі 51 000,00 грн за роботу уповноваженого Об`єднанням представника (адвоката), який виконує завдання замовника відповідно до пунктів 1.2, 1.3 даного договору. Обсяг послуг, що надаються виконавцем в рамках даного договору, визначається за вибором замовника. Час виконання завдання замовника та вартість послуг оформляється відповідним актом та рахунком. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, позивачем, зокрема, надано: копію договору про надання юридичних послуг від 14.11.2025 року № 9/25Д, копію платіжної інструкції від 06.02.2026 року № 221 на суму 51 000,00 грн, копію акту прийому передачі виконаних робіт по наданню правової допомоги від 18.07.2025 року. Так, відповідно до акту прийому передачі виконаних робіт по наданню правової допомоги від 18.07.2025 року, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе: - вивчення матеріалів справи та консультування щодо судового спору тривалістю 5 годин загальною вартістю 15 000,00 грн; - підготовки відзиву на позовну заяву тривалістю 10 годин загальною вартістю 30 000,00 грн; - участі в 2 судових засіданнях загальною вартістю 6 000,00 грн. Загальна вартість наданих послуг 51 000,00 грн. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу). Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону Про адвокатуру та адвокатську діяльність). Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодексу України. Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору. Так, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5 7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (такий висновок міститься в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 12.01.2023 року у cправі № 911/272/21, від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21, від 20.12.2022 року у cправі № 910/6310/21). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Водночас, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі № 911/2652/17 (911/3581/20). У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 року у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 року у справі № 904/3583/19. В даному випадку, як вже зазначалося, відповідачем також було заявлено клопотання про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх необґрунтованість. При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, об`єднання, яке здійснювало представництво інтересів позивача у даній справі, фактично не складало і не подавало (та не могло подавати від імені позивача) відзиву на позовну заяву, а розгляд справи № 910/15367/25 здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, тобто без проведення судових засідань. У той же час, при дослідженні матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 446,47 грн (50 % від вартості послуг з вивчення матеріалів справи та консультування щодо судового спору в загальній сумі 15 000,00 грн, з урахуванням пропорційного розподілу відповідних витрат). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо недоведення витрат на правничу допомогу, оскільки останній в оскаржуваному рішенні зазначив витрати на правничу допомогу які не підлягають відшкодуванню повністю або частково та навів мотивацію такого рішення. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог. Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсах. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромікс Закарпаття" фактично зводяться до мотивів викладених позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромікс Закарпаття" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 року у справі №910/15367/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2026 року у справі №910/15367/25 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/15367/25 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді А.Г. Майданевич Б.О. Ткаченко Дата підписання 01.07.2026 року.