Ухвала КЦС ВС № 2-2298/2010

УХВАЛА 01 липня 2026 року м. Київ справа № 2-2298/2010 провадження № 61-7924ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ ЮНІОН» на ухвалу Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2026 року у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ ЮНІОН» на дії в.о. начальника Щастинського відділу державної виконавчої служби у Щастинському районі Луганської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стьопкіної Марії Костянтинівни, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ВСТАНОВИВ: У березні 2026 року ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ ЮНІОН» звернулося до суду зі скаргою на дії в. о. начальника Щастинського ВДВС у Щастинському районі Луганської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просило: - визнати неправомірними дії щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 13 лютого 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; - скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 13 лютого 2026 року. Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 30 березня 2026 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2026 року, у задоволенні скарги ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ ЮНІОН» відмовив. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовував це тим, що станом на 13 лютого 2026 року боржниця повністю сплатила 118 152,89 грн, які за постановою про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 підлягали стягненню з ОСОБА_1 , підстав вважати дії державного виконавця неправомірними під час розгляду скарги не встановлено та не доведено, що вони не відповідають порядку та способу виконання, визначеному у виконавчому документі від 21 грудня 2010 року, виданому Станично-Луганським районним судом Луганської області. 12 червня 2026 року ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ ЮНІОН» через підсистему «Електронний суд» надіслало касаційну скаргу на ухвалу Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2026 року у зазначеній справі. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Принцип обов`язковості судових рішень закріплено й у статті 18 ЦПК України, за змістом якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Згідно зі статтею 447-1ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. За змістом статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Виконавчий лист у справі виданий за дії Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», однак відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Враховуючи те, що заявник оскаржує постанову про закінчення виконавчого провадження від 13 лютого 2026 року застосовним є Закон № 1404-VIII. Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 39 Закону № 1404-VIII визначені підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню. Зокрема, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Судами встановлено, що 22 листопада 2010 року Станично-Луганським районним судом Луганської області ухвалено рішення у справі № 2-2298/2010, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» в особі філії ВАТ КБ «Надра» Луганське регіональне управління заборгованість за кредитним договором № ПК 77/07-16 від 02 жовтня 2007 року в сумі 118 152,89 грн, що еквівалентно 14 975,02 доларів США. 31 грудня 2010 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції Мокринською Н. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Станично-Луганським районним судом Луганської області 21 грудня 2010 року у справі № 2-2298/2010, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» 118 152,89 грн. Постановою в. о. начальника Щастинського відділу державної виконавчої служби у Щастинському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Олефіренко О. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 129 979,92 грн. 03 листопада 2025 року головним державним виконавцем Щастинського відділу державної виконавчої служби у Щастинському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стьопкіною М. К. винесено постанову про заміну стягувача на правонаступника - ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ ЮНІОН». Постановою в. о. начальника Щастинського відділу державної виконавчої служби у Щастинському районі Луганської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стьопкіною М. К. від 13 лютого 2026 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Станично-Луганським районним судом Луганської області 21 грудня 2010 року у справі № 2-2298/2010, закінчено згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом, залишок нестягнутої суми за виконавчим документом 0 грн, сума стягнутого виконавчого збору/сума стягнутої винагороди приватного виконавця 11 815,28 грн. Цього ж дня, тобто 13 лютого 2026 року, в. о. начальника Щастинського відділу державної виконавчої служби у Щастинському районі Луганської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стьопкіна М. К. скасувала зазначену постанову про закінчення виконавчого провадження, проте ухвалою Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року у справі № 2-2298/2010 (провадження № 4-с/0198/1/26) визнано неправомірною та скасовано постанову від 13 лютого 2026 року про скасування процесуального документу (постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 13 лютого 2026року). Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що сплата боржником заборгованості у розмірі 118 152,89 грн є належним виконанням зобов`язання. Враховуючи принципи загальнообов`язковості та остаточності судового рішення (стаття 129-1 Конституції України), а також той факт, що рішення суду набрало законної сили та не оскаржувалось кредитодавцем, визначена в ньому сума в гривні є остаточною. Якщо кредитор погодився із судовим рішенням, де борг зафіксовано у гривні, він втрачає право вимагати перерахунку за новим курсом валют. Доводи касаційної скарги про те, що заборгованість за кредитним договором підлягає виконанню або перерахунку в іноземній валюті, є абсолютно неспроможними та суперечать суті самого судового рішення. Так, рішенням суду від 22 листопада 2010 року у справі № 2-2298/2010 позовні вимоги кредитодавця було задоволено та чітко визначено валюту стягнення. Відповідно до резолютивної частини вказаного рішення, заборгованість за кредитним договором № ПК 77/07-16 від 02 жовтня 2007 року була стягнута в національній валюті України - у фіксованій сумі 118 152,89 грн, із зазначенням еквіваленту у розмірі 14 975,02 доларів США. Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 750/2000/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 303/6057/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 1622/13706/2012, від 22 вересня 2023 року у справі № 2-1540/12, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та у справі № 464/3790/16-ц є абсолютно необґрунтованими та не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки правовідносини у зазначених справах не є релевантними (подібними) до правовідносин у справі, що розглядається. Правові висновки щодо можливості перерахунку боргу за актуальним курсом валют були сформульовані Верховним Судом виключно для тих випадків, коли судовим рішенням заборгованість стягувалась безпосередньо в іноземній валюті із визначенням її еквівалента в національній валюті. Натомість, у справі, що розглядається, рішенням суду від 22 листопада 2010 року заборгованість було стягнуто безпосередньо в національній валюті України (гривні) у фіксованому розмірі 118 152,89 грн. Оскільки правова природа валюти стягнення у наведених заявником постановах є кардинально іншою (іноземна валюта замість національної), зазначені правові висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані до цих правовідносин. Інші наведені в касаційній скарзі доводи ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права та висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржених судових рішень, тому колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ ЮНІОН» на ухвалу Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2026 року у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ ЮНІОН» на дії в.о. начальника Щастинського відділу державної виконавчої служби у Щастинському районі Луганської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стьопкіної Марії Костянтинівни, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров